Кочерган Вступ до мовознавства. 1 Мовознавство як наука. "Вступ до мовознавства" як навчальна дисципліна

• Название: 1 Мовознавство як наука. "Вступ до мовознавства" як навчальна дисципліна
• Анкор: Кочерган Вступ до мовознавства.docx
• Дата: 04.04.2017
• Размер: 0.74 Mb.
• Имя файла: Кочерган Вступ до мовознавства.docx
• Тип: Документы; #4497
• страница: 18 из 31

3.6. Лексикографія

Поняття лексикографії

Лексикографія (від гр. lexikos "словниковий" або lexicon "словниковий запас igrapho "пишу") - розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

Типи словників

Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960-1966; друге видання в 12 томах вийшло в 1977-1985), "Енциклопедія українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Києві (т. 1-7, Львів, 1993-1998; т. 1-4, Київ, 1994-1996), "Большая советская энциклопедия" в 50 томах (M., 1950- 1958; останнє третє видання в 30 томах вийшло в 1969- 1978), "Энциклопедический словарь" у 86 томах Ф. Брокгауза й І. Єфрона (С.-Петербург, 1890-1907), "Encyclopaedia Britannica" (Британська енциклопедія) в 30 томах (п'ятнадцяте видання вийшло в 1974-1986) та ін.

До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Так, останнім часом в Україні з'явилася значна кількість таких словників, як, наприклад, "Словник термінів ринкової економіки" за редакцією В.І. Науменка (К., 1996), "Короткий словник філософських термінів" за редакцією В.М. Козакова (К., 1996), "Словник-довідник з екології" Є.М. Кондратюка і ГЛ. Хархоти (К., 1987), "Словник медичних термінів" В.Й. Кресюка та ін. (Одеса, 1994), "Соціологія: Короткий енциклопедичний словник" за редакцією В.І. Воловича (К., 1998) та багато інших.

Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвістичних термінів, серед яких слід назвати "Словник лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича і Н.С. Родзевич (К., 1957), "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганичаі І.С Олійника (К., 1985), "Словарь лингвистических терминов" О.С. Ахманової (M., 1966), "Словарь лингвистических терминов" Ж. Марузо (М., 1960; переклад із французької мови), "Словарь американской лингвистической терминологии" Е. Хемпа (російський переклад, М., 1964), "Лингвистический словарь Пражской школы" И. Вахка (російський переклад, М., 1964), "Slownik terminologii jezyko-znawczej" 3. Голомба, А. Гайнца і К. Полянського (Варшава, 1968). "Kleines Worterbuch sprachwissenschaftlicher Termini" (Лейпциг, 1975) і надзвичайно цінні за багатством інформації "Українська мова. Енциклопедія." (К., 2000; друге видання - 2004), "Лингвистический энциклопедический словарь" за редакцією В.М. Ярцевої (М., 1990).

Лінгвістичні словники - це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.

Одномовні словники

Тлумачні словники.

У цих словниках розкривається (тлумачиться) значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості. До кожного значення наводиться ілюстративний матеріал (приклади вживання з художньої та іншої літератури). Є такі тлумачні словники української мови: "Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970-1980), "Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Сліпушко (К., 1998), "Короткий тлумачний словник української мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим тлумачним словником сучасної української мови (він одночасно є й перекладним) слід вважати "Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907-1909; останнє видання 1996-1997) - видатна пам'ятка української лексикографії. Багатьма тлумачними словниками представлена російська мова: "Толковый словарь живого великорусского языка" в 4-х томах В.І. Даля (1863-1866; шосте видання - 1989-1991; специфічною ознакою цього словника є те, що слова в ньому розміщені за гніздовим способом, тобто всі споріднені слова подаються в одній статті; слово в такому словнику знайти важко, зате добре показано життя кореня кожного слова в мові), "Толковый словарь русского языка" в 4-х томах за редакцією Д.М. Ушакова(1936-1940), академічний" Словарь современного русского литературного языка" в 17 томах (М.-Л; 1948-1965; з 1991 р. виходить друге видання), укладений на основі 17-томного чотиритомний "Словарь русского языка" (1957-1960, друге видання -1981- 1084), "Словарь русского языка" СЛ. Ожегова (шістнадцяте видання - 1984). У 1977-1983 pp. у Мінську вийшов "Тлумачальны слоунік беларускай мовы" в б книгах, а в 1958-1968 pp. у Варшаві був видрукуваний "Slownik jezyka polskiego" в 10 томах за редакцією В. Дорошевського. Серед інших тлумачних словників дуже відомими є англійські словники серії Webster (Уебстер), французькі - серії Larousse (Лярус), німецькі - серії Duden (Дуден).

Словники неологізмів.

Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові. Як приклад можна навести словники "Новые слова и значения" за редакцією H.3. Котелової(М., 1973; М., 1984), "Словарь новых слов русского языка (середина 50-х - середина 80-х годов)" за редакцією Н.З. Котелової (С.-Петербург, 1995), "Словарь новых слов/Dictionary of New Words" Джонатана Гріна (M., 1996).

Словники іншомовних слів.

Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою. Українською мовою видані такі словники іншомовних слів: "Словник чужомовних слів" А. Орла (Нью-Йорк, 1963), "Словник іншомовних слів" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1975), "Словник іншомовних слів" М.П. Коломійця і Л.В. Молодової (К., 1998).

Діалектні словники.

У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати "Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), "Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка (Харків, I960), "Словник поліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974), "Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992), "Гуцульські говірки: Короткий словник" за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997) та ін.

Словники мови письменників.

У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами (від лат. concordarte "той, що узгоджується"). Уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник мови Шевченка" в 2-х томах (К., 1964) і "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах (Харків, 1978- 1979).

Історичні словники.

В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена "Історичним словником українського язика" Є. Тимченка (К., 1930-1932), "Словником староукраїнської мови XIV - XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1977), "Словником української мови XVI - першої половини XVII ст." (вийшло шість випусків. - Львів, 1994-1999). Давньоруська лексика відображена в "Материалах для словаря древнерусского языка" в 3-х томах І.І, Срезневського (С.-Петербург, 1893-1903; перевиданий у 1958 p.). Найвідомішим у всьому світі є словник-гігант - Великий Оксфордський словник (A New English Dictionary on Historical Principles) у 20 томах (Оксфорд, 1884-. 1928), де пояснено 500 тисяч слів і наведено півтора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 років великим колективом філологів. Такого ж обсягу досягає історичний словник німецької мови (Grimms deutsches Worterbuch).

Етимологічні словники.

Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних (власних, питомих) слів установлюється корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова. В Україні вийшло 3 томи "Етимологічного словника української мови" за редакцією О.С. Мельничука (К., 1982-1989). Високо оцінений науковою громадськістю "Russisches etymologisches Worterbuch" (Етимологічний словник російської мови) в 4-х томах німецького мовознавця М. Фасмера (Гайдельберг, 1950-1958; двічі вийшов у російському перекладі: М., 1964-1978; М., 1986-1987). Помітним явищем у лексикографії був вихід "Этимологического словаря русского языка" в 2-х то-махО.Г. Преображенського(М., 1910-1916; перевиданий у 1959 р.). Відомими є "An etymological dictionary of the English language" (Етимологічний словник англійської мови), який вийшов в Оксфорді в 1953 p., "Dictionnaire etymologique de la langue française" (Етимологічний словник французької мови) О. Блоха і В. Вартбурга, який опублікований у Парижі в 1950 р., "Etymologisches Worterbuch der deutschen Sprache" (Етимологічний словник німецької мови) Ф. Клюге (Berlin, 1963), "EtymologickJ slovnik jazyka ceskeho" (Етимологічний словник чеської мови) В. Махка (Прага, 1968), "Siownik etymologiczny jezyka polskiego" (Етимологічний словник польської мови) О. Брюкнера (Варшава, 1957). З'явилися етимологічні словники груп і сімей мов. Так, нині триває публікація "Этимологического словаря словянских языков" за редакцією О.М. Трубачова (випуск 1-23, М., 1974-1996). У 1959 р. побачив світ двотомний "Indogermanisches etymologisches Worterbuch" (Етимологічний словник індоєвропейських мов) чеського мовознавця Й. Покорного (Берн - Мюнхен).

Синонімічні словники.

У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані академічний "Словник синонімів української мови" у 2-х томах (К., 1999-2000) і "Словарь синонимов русского языка" в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М ., 1970- 1971). У синонімічних словниках для широкого практичного користування наводяться синонімічні ряди без ілюстрацій прикладами їх уживання. Такими є "Короткий словник синонімів української мови" П.М. Деркача (К., 1960), "Практичний словник синонімів української мови" С, Караванського (К., 1995), "Словарь синонимов русского языка" З.Є. Александрової (М., 1968; шосте видання вийшло в 1989 р.), "Gran diccionario de sinonimos y antonimos" (Великий словник синонімів і антонімів) іспанської мови Л. Кастро де Амато (Буенос Айрес, 1988).

Словники антонімів.

У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені "Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги (Київ, 1987) і словники антонімів російської мови Л.О. Введенської(Ростов-на-Дону, 1982), М.П. Колесникова (Тбілісі, 1972), М.Р. Львова (М., 1988) та англійської мови В.Н. Коміссарова (М., 1964).

Словники омонімів. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом таких словників можуть служити "Словник омонімів української мови" О. Демської та І. Кульчицького (Львів, 1996), "Словарь омонимов русского языка" О.С. Ахманової (М., 1974; третє видання -1986), "Словарь омонимов русского языка" М.П. Колесникова (Ростов-на-Дону, 1995).

Фразеологічні словники.

У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична характеристика. Такими, зокрема, є академічний "Фразеологічний словник української мови" у 2-х книгах (К., 1993; друге видання - 1999), "Фразеологічний словник української мови" в 2-х томах Г.М. Удовиченка (К., 1984), "1000 крилатих виразів української літературної мови" А.П. Коваль і В.В. Коптілова (К., 1964), "Фразеологический словарь русского языка" О.І. Молоткова (М., 1967), "Словарь латинских крылатых слов" "М.Т. Бабичева і Я.М. Боровського (М., 1986), "Geflügelte Worte" (Крилаті слова) Г. Бюхмана (1864, десятки разів перевидавали).

Орфографічні словники.

В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні. Одними із кращих орфографічних словників є "Орфографічний словник української мови", укладений СЛ. Головащуком, М.М. Пещак, В.М. Русанівським і О.О. Тараненком (К., 1994) і "Український орфографічний словник" за редакцією А.О. Свашенко (Харків, 1997).

Орфоепічні словники.

В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: "Словник наголосів української літературної мови" М.І. Погрібного(К., 1973), "Українська літературна вимова і наголос" за редакцією М.А. Жовтобрюха (К., 1973). Широко відомі "Орфоэпический словарь русского языка" за редакцією Р.І. Аванесова (М., 1985) і "Словарь ударений для работников радио и телевидения" за редакцією Д. Е. Розенталя (М ., 1970).

Словники правильності мовлення.

Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування. Як приклади цього типу словників можна назвати "Словник труднощів української мови" за редакцією СЯ. Єрмоленко (К., 1989), "Правильность русской речи" Л.П. Крисіна і Л.І. Скворцова (М., 1962), "Трудности словоупотребления и варианты норм русского литературного языка" за редакцією К.С. Горбачевича (Л., 1973), "Словарь трудностей русского языка" Д.Е. Розенталя і М.О. Теленкової (М., 1976; шосте видання - 1987).

Частотні словники.

У цих словниках подаються слова не за алфавітом, а за спадом частот, тобто розташовуються в порядку від найбільш частотного до найменш частотного. Для створення частотного словника необхідно опрацювати надзвичайно великий масив текстів (зробити підрахунки в десятках, а то й сотнях мільйонів слововживань), бо від обсягу опрацьованого матеріалу залежить ступінь об'єктивності визначення місця (рангу) слова в словнику. Прикладами частотних словників є "Частотний словник сучасної української художньої прози" в 2-х томах (К., 1981), "The Russian Word Count" (Частотний словник російської мови) Г. Йоссельсона. (Детройт, 1953), "Частотный словарь современного русского литературного языка" Е. Штейнфельдт (Таллінн, 1963; багато разів перевидавався в Москві), "Частотный словарь русского языка" за редакцією Л.М. Засоріної (М., 1977).

Частотні словники дуже корисні в лінгводидактичному аспекті для швидшого й ефективнішого оволодіння іноземною мовою. Як уже було зазначено, 1200 найчастотніших слів покривають 80% будь-якого тексту. Знаючи ці слова, можна читати і розуміти іноземні тексти (20% слів можна зрозуміти з контексту). Через те частотні словники використовують для укладання словників-мінімумів із іноземних мов і для створення текстів для підручників із іноземних мов.

Зворотні словники.

У зворотних (інверсійних) словниках слова розташовані за алфавітом із їх кінця: а, ба, баба, жаба, раба і так далі. Такі словники групують слова за морфемами - закінченнями, суфіксами, коренями, префіксами, а це дуже корисно для дослідників мови: з такого словника легко вилучити однокореневі (споріднені) слова, визначити продуктивність того чи іншого суфікса тощо. В Україні вийшли "Інверсійний словник української мови" за редакцією С.Ф. Бевзенка (перше видання - Одеса, 1971, друге - К., 1985) і "Обернений частотний словник сучасної української художньої прози" (К., 1998). За кордоном вийшов "Український зворотний словник" В. Ніньовського (Мюнхен - Едмонтон, 1969). Перший зворотний словник російської мови "Rückläufiges Worterbuch der Russischen Sprache der Gegenwart" Г. Більфельдта вийшов у Берліні в 1958 p. Іншими зворотними словниками російської мови є "Обратный словарь русского языка" (M., 1974) і "Грамматический словарь русского языка" A.A. Залізняка (M., 1980).

Словотвірні та морфемні словники.

У цих словниках членуються слова на морфеми, визначається твірна основа слова і морфема, за допомогою якої утворене від твірної основи слово. До таких словників належать "Морфемний словник" Л.М. Полюги (К., 1983), "Морфемний аналіз: Словник-довідник" у 2-х томах І.Т. Яценка, "Словник афіксальних морфем української мови" Н. Клименко, Є. Карпіловської, В.Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998) "Словообразовательный словарь русского языка" у 2-х томах О.М. Тихонова (М., 1985; друге видання - 1990).

Ідеографічні словники.

В ідеографічних словниках слова розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють на основі спільних значень, тем. Першим ідеографічним словником є "Thesaurus of English Words and Phrases" (Тезаурус англійських слів і фраз) П.-М. Роже (Roget), який вийшов ще в 1852 р. У цьому словнику всі слова розподілені на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в середині тем виділяються ще ближчі за значенням групи, синонімічні ряди, антонімічні пари. За назвою цього словника всі ідеографічні словники стали називати тезаурусами (гр. thësaurôs "скарб, скарбниця").

Іншим відомим ідеографічним словником є "Der deutsche Wortschatz nach Sachgruppen" (Німецький словниковий склад за предметними групами) Ф. Дорнзайфа (Берлін, 1959). Тут лексика поділена на 20 основних розділів, таких, як "Неорганічний світ", "Рослинний і тваринний світ", "Простір", "Бажання і вчинки", "Відчуття", "Почуття" тощо. Кожен із таких розділів ділиться на класи, класи на підкласи і т.д.

Ґрунтовних ідеографічних словників поки що небагато. Можна було б ще назвати "Diccionario ideologicco de la lengua española" (Ідеологічний словник іспанської мови) X. Касареса (в Іспанії та Італії ідеографічні словники прийнято називати ідеологічними).

Словники асоціативних норм. У словниках цього типу до кожного реєстрового слова наведено асоціації, які це слово викликало у людей, що брали участь у психолінгвістичних експериментах. В Україні вийшло дві такі праці Н.П. Бутенко: "Словник асоціативних норм української мови" (Львів, 1979) і "Словник асоціативних означень іменників в українській мові (Львів, 1989).

Багатомовні словники

У багатомовних (перекладних) словниках дається не пояснення (тлумачення) значень слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це двомовні словники. їх створюють для цілей перекладу й активно використовують при вивченні іноземної мови. Прикладом двомовних словників є "Русско-украинский словарь" АН в 3-х томах (1968; друге видання - 1988), "Українсько-російський словник" АН в 6 томах (1953-1963), "Украінска-беларускі слоунік" В.П. Лемтюгової (Мінськ, 1980), "Польсько-український словник" у 3-х томах за редакцією Л.Л. Гумецької(К., 1958-1960), "Болгарсько-український словник" I.A. Стоянова й О.Р. Чмир (К., 1988), "Чесько-український словник" у 2-х томах АН (К., 1988), "Англо-український словник" у 2-х томах М.Л. Балли (К., 1996), "Оксфордский русско-английский словарь" М. Уїллера (М., 1998), "Новий німецько-український, українсько-німецький словник" (К., 1997), "Словник французько-український, українсько-французький" В.Б. Бурбело та ін. (К., 1996), "Словник іспансько-український, українсько-іспанський" (К., 1997), "Словник італійсько-український і українсько-італійський" за редакцією В.Т. Бусло (К., 1998), "Словник португальсько-український, українсько-португальський" за редакцією В.Т. Бусло (К., 1999), "Латинсько-український словник"В.Д. Литвинова(К., 1998), "Українсько-угорський словник" К. Лоранта (Будапешт-Ужгород), "Українсько-японський словник" І.П. Бондаренка і Т. Хіно (К., 1977), "Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник" І.С. Олійника і М.І. Сидоренка (К., 1971; перевиданий 1978), "Німецько-український фразеологічний словник" у 2-х томах В.І. Гаврися і О.П. Пророченко (К., 1981).

Значно рідше за двомовні створюються словники, що охоплюють три і більше мов, як, наприклад, "Німецько-українсько-російський словник" за редакцією Б.І. Лисенко (К., 1991). Унікальним є укладений А. та В. Поповими "Словарь на семи языках (французеко-немецко-английско-итальянско-испанско-португальско-голландско-русский)", який вийшов у 1902 р. у Варшаві. Оригінальним є й восьмитомний "Опыт словаря тюркских наречей" В. В. Радлова, в якому наводиться лексика більшості тюркських мов з перекладом на російську і німецьку мови.

Особливо багато останнім часом з'явилося перекладних термінологічних словників, наприклад, "Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський" В. Козирського і В. Шендеровського (К., 1996), академічні "Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка" (К., 1998), "Російсько-український словник наукової термінології: Біологія. Хімія. Медицина" (К., 1996), "Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки" (К., 1994); багатотомний "Словник слов'янської лінгвістичної термінології" (Прага, 1977-1979), в якому 2266 мовознавчих термінів подано дванадцятьма слов'янськими та англійською, німецькою і французькою мовами.

Створено чимало диференційних словників, в яких наводяться лише ті слова, які не збігаються за значенням. Наприклад: "Русско-украинский и украинско-русский словарь: Отличительная лексика" Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, СВ. Шевчук (К., 1966). До диференційних належать і так звані словники "фальшивих друзів перекладача" (міжмовних омонімів), в яких зафіксовано слова двох мов, що подібні за формою, але мають різні значення (наприклад: рос. луна "місяць" - укр. луна "відгомін", англ. magazine "журнал" - укр. магазин "крамниця"): "Словник російсько-українських міжмовних омонімів" М.П. Кочер-гана (К., 1997), "Англо-русский и русско-английский словарь "ложных друзей переводчика" за редакцією В.В. Акуленка (М., 1969), "Немецко-русский и русско-немецкий словарь "ложных друзей переводчика" К. Г. Готліба (М., 1972). Подібні словники створено для французької та англійської (М. Кесслера і Ж. Дерокіньї), іспанської й французької (Л. Дюпона), німецької та французької (М. Рейн-хеймера), російської та польської (Я. Козелевського, К. Кусаля), російської та чеської (Й. Влчека), російської та білоруської (СМ. Грабчикова).

Як бачимо, сучасна лексикографія задовольняє потреби в найрізноманітніших типах інформації про слова. Вона розвивається за двома основними напрямками: 1) створення спеціалізованих словників, у яких була б інформація тільки одного характеру (лише написання, лише походження тощо); 2) створення комплексних словників, які б включали по можливості всі відомості про слово: тлумачення, граматичну характеристику, вимову, написання, смислові зв'язки з іншими словами (синонімічні, антонімічні), особливості вживання в різних стилях. Інколи такі комплексні словники включають й енциклопедичну інформацію про річ, яку називає слово.

Складання словників завжди вважали важливим загальнокультурним завданням. Кожна людина, яка дбає про свій загальнокультурний розвиток, повинна читати словники. Як мудро порадив Максим Рильський, "Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля".