Історія. 1. Процес формування української народності іі основні риси
 Скачать 0.87 Mb.
|
|
1.Процес формування української народності іі основні риси Формування української народності відбувалося за несприятливих зовнішньополітичних умов. Монголо-татарська навала XIII—XTV ст., загарбання південноруських земель польськими, литовськими й молдавськими феодалами в XIV—XV ст. затримали консолідацію української народності. Одначе в боротьбі проти зовнішнього ворога, за єднання всіх східних слов'ян населення різних українських земель поступово згуртовувалося в єдину народність. Вона формувалася на всій тій великій території, яку нині посідає наш народ. Серцевиною становлення української народності була Наддніпрянщина. В XTV—XV ст. особливо інтенсивно формувалася мова, територія, матеріальна й духовна культура українського народу, який відтоді виступає вже як етнокультурна спільність. Українська народність продовжувала розвиватися, і в XVI—XVII ст. вона почала переростати в націю. Про термін «Україна». Вперше вжитий у Київському літописі під 1187 р. стосовно Переяславської землі. Однак через два роки це джерело назвало словом «україна» південний край Галицько-Волинської землі. А Галицько-Волинський літопис XIII ст. називає «україною» частину північної Волині, що межувала з Польщею. Цей літопис пойменовує українцями навіть... поляків, що жили поблизу галицького рубежу («ляхи-україняни»). Отож термін «україна» тоді не мав етнокультурного змісту, ним позначався лише південний чи західний край Південно-Західної Русі. І не лише Південно-Західної. Поступово у Південно-Західній Русі змінювалося значення слова «україна», воно набувало етнічного змісту і протягом XVII—XVIII ст. стало означати національну територію українського народу. 2. перші руські князі Вважають, що першим Київським князем був легендарний засновник міста Кий. Дослідники розходяться в оцінках, коли саме правив цей князь. Найпоширеніші дати правління Кия — 200–230 та 430-ті рр. В історичних джерелах зустрічаються й інші імена Київських князів ІІ-VI ст.
3. Володимир Великий, його політика В 988 р. було проведено адміністративну реформу. Вона ліквідувала місцеві “племінні” княжіння і ввела новий адміністративний поділ Русі на області довкола міст, куди київський князь призначав намісників, насамперед своїх синів. Звідси бере початок династичний принцип, що розвинувся пізніше.Фактором, що сприяв об’єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу було, безперечно, введення християнства в 988 році (це був 3-й і останній етап християнізації Русі). Християнство, як світогляд та ідеологія, стало одним із вирішальних факторів зміцнення політичної влади князів, посилення ролі держави, одержавлення місцевого етносу. Як зазначав М.Грушевський, з християнізації почався процес еволюції Київської Русі від збирання держави шляхом збройної боротьби до легітимних державотворчих процесів, від панування князів-наїздників до панування князів-правителів.Релігійною реформою Володимира Русь була прилучена до християнської культури, яка спиралася на величний фундамент античного Середземномор’я; поширювалися писемність, шкільництво, потужний імпульс до розвитку отримали література, образотворче мистецтво, архітектура і будівництво. Хрещення Русі позитивно вплинуло і на міжнародне становище Київської держави, посилення рівноправних родинних зв’язків з пануючими династіями Європи.Крім адміністративної та релігійної Володимир провів ще й військову та судову реформи. Суть військової реформи князя полягала в ліквідації племінних військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир роздавав землі з зобов’язнанням організації їх оборони та військової служби. Це дало змогу досить швидко забезпечити охорону рубежів, створити надійне військо не лише проти зовнішніх, а й проти внутрішніх ворогів. Система бенефіцій (земельних та інших винагород за службу) сприяла створенню навколо Володимира прошарку особисто відданої йому знаті.Судова реформа полягала в створенні та розмежуванні судів єпископського та градського. В прийнятому “Уставі святого князя Володимира, крестившаго руськую землю, о церковных судех” було визначено місце церкви в державі, джерела її матеріального існування, сфери юрисдикції. Матеріальне забезпечення встановлювалось у формі отримання десятої частини від прибутків.Зусилля Володимира по зміцненню держави продовжив Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.) |