Финансы. фінанси1. 1. склад собівартості продукції
 Скачать 38.85 Kb.
|
|
1.СКЛАД СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ. Собівартість — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: • прямі матеріальні витрати; • прямі витрати на оплату праці; • інші прямі витрати; • змінні загально виробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перш ніж розпочати реалізацію проекту, підприємець повинен обрати для себе найбільш раціональну організаційно-правову форму засновуваного підприємства, визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов`язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої діяльності, визначити коло партнерів, якщо вони потрібні. До початку реалізації проекту підприємцем мають бути визначені конкретні цілі його діяльності, тобто кінцевий стан господарювання, якого підприємець сподівається досягти на певний момент у майбутньому. При цьому особиста мета підприємця зводиться до наступного: - отримання максимально можливого прибутку; - можливість працювати творчо; - почувати себе комфортно. 1.1 Склад статей собівартості продукції До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції. виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, що одержані від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби тощо. До складу загальновиробничих витрат включаються виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління структурними підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію устаткування загальновиробничого призначення. Витрати пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Наприклад, підприємство може формувати виробничу собівартість за наступними статтями калькуляції: • сировина та матеріали; • купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; • паливо й енергія на технологічні цілі; • зворотні відходи (вираховуються); • основна заробітна плата; • додаткова заробітна плата; • відрахування на соціальні заходи; • витрати на утримання та експлуатацію устаткування; • загальновиробничі витрати; • втрати від браку; • інші виробничі витрати. До наведеної вище номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї статті кілька статей калькуляції. До статті калькуляції «Сировина та матеріали» включається вартість: • сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг); • допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного процесу провадиться у процесі виробництва продукції (виробничих цехах), до здавання її на склад готової продукції); • малоцінних та швидко зношуваних предметів, строк експлуатації яких менший одного року (або нормального операційного циклу , якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції. Витрати за статтею калькуляції "Сировина та матеріали" включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень за їхньою фактичною собівартістю. Вартість допоміжних матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння у виробничому процесі і для упаковування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції в такому порядку: а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції; б) відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін; в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на одиницю продукції, а відносити на собівартість їх фактичні витрати пропорційно до витрат за нормою. Малоцінні та швидкозношувані предмети, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу. якщо він більше одного року), списуються за їх фактичною вартістю на витрати виробництва в момент передавання їх в експлуатацію. Повернення з експлуатації на склад малоцінних та швидкозношуваних предметів, придатних для подальшого використання, не зменшує витрат, а визнається іншим операційним доходом підприємства. В окремих галузях промисловості стаття калькуляції «Сировина та матеріали» може бути деталізована. Зокрема, в машинобудівній, металургійній, суднобудівній, харчовій, окремих виробництвах хімічної та нафтохімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва. При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти, одержані в окремих цехах, переділах, що ще не пройшли всіх установлених технологічним процесом операцій і підлягають доробленню в наступних цехах, переділах цього ж підприємства чи укомплектуванню у вироби. Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди. інструменти загального призначення тощо), які визнаються як відповідні виробничі запаси. До статті калькуляції "Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включається вартість: • купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання; • робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами. До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції. Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до собівартості окремих виробів і замовлень. Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за рахунок замовника понад ціну за виріб, не потребує обробки й монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції. До такого устаткування належить електрообладнання (готові машини чи окремі технологічні вузли), що надходить від заводів-суміжників на завод, який є головним постачальником усього комплекту устаткування (установок для хімічних та нафтохімічних заводів, бурового устаткування тощо), і не потребує обробки й монтажу головним заводом ні у себе, ні у замовника, а також комплектуюче устаткування, що надходить до замовника транзитом, обминувши завод головного постачальника, безпосередньо заводів-суміжників, за яке проводить завод-головний постачальник. У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції виділяються «Контрагентські поставки і роботи». У цій статті відображається вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтаж)- на суднах, а також контрагентські роботи з монтажу суднового обладнання, електрообладнання суден тощо під час будівництва суден. В затратах на виробництво вартість контрагентських поставок враховується при одержанні їх зі складу на замовлення (безпосередньо на судна чи на склад суднобудівника), а контрагентських робіт фактичного їх виконання контрагентом. Витрати за статтею калькуляції "Контрагентські поставки і роботи" безпосередньо включаються до собівартості окремих виробів і замовлень. До статті калькуляції "Паливо й енергія на технологічні цілі: відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції. В окремих галузях промисловості (металургійній, машинобудівній, хімічній та інших) за цією статтею враховуються: • витрати на паливо для плавильних агрегатів, домен, мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних, штампувальних, пресових, термічних та інших цехах; • витрати на електроенергію для електропечей у сталеплавильному, феросплавному і ливарному виробництвах, для електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів, одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб; • витрати на гарячу та холодну воду, пару і стиснене повітря, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції, повернення конденсату (вираховується). В коксохімічному виробництві за цією статтею враховуються також послуги газодувок (ексгаустерів), установок сухого гасіння коксу (УСГК), що використовуються безпосередньо в процесі виробництва на технологічні цілі. До енергії на технологічні цілі в коксохімічному виробництві відноситься енергія, яка служить реагентом технологічного процесу (наприклад, інертний теплоносій на УСГК, вода у виробництві сірчаної кислоти та інше), енергія на ведення технологічного процесу (підігрів, продувка паром), на охолодження апаратів і виробленої продукції тощо. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок. Витрати на куповану енергію складаються з витрат на й оплату за встановленими тарифами.Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами. Не включається до витрат виробництва вартість купованих палива та енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві. Витрати палива й енергії на опалення виробничих приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські потреби відображаються у загальновиробничих і адміністративних витратах; витрати палива й енергії на транспорті роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва, та на приведення в дію устаткування — в загальновиробничих витратах та витратах на утримання й експлуатацію устаткування. В енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно виділити в окрему статтю калькуляції «Енергія на технологічні цілі». Вартість палива й енергії для проведення, згідно з технологічним процесом, випробувань виробів (стендових, здавальних і контрольних випробувань турбін, дизелів тощо): вартість пально-мастильних матеріалів для проведення тривалих випробувань двигунів, а також для проведення всіх випробувань літаків і вертольотів у машинобудівній промисловості відображається в складі спеціальних витрат статті калькуляції “Інші виробничі витрати". У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат: віднесеної на собівартість продукції. Зворотні відходи оцінюються: • за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання: • за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції. Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції "Основна заробітна плата". "Додаткова заробітна плата", а також за комплексними статтями калькуляції. До статті калькуляції "Основна заробітна плата" відносяться витрат на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції. Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції). Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб, замовлення, машино-комплект тощо). Фактична заробітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Ці ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва, технології, тарифних ставок тощо. На більшості промислових підприємств застосовується відрядна форма оплати праці, за якої враховується нормування робіт, точний облік виробітку й виробнича доцільність збільшення обсягу робіт на тому чи іншому робочому місці. Відрядна форма оплати праці залежно від специфіки виробництва може застосовуватися в поєднанні з відрядно-преміальною та акордно-преміальною — за виконання та перевиконання встановлених, виробничих завдань, технічно обґрунтованих норм, поліпшення якості продукції, економію сировини та матеріалів. Дані про виробіток робітників-відрядників використовуються не лише для визначення розміру належної їм заробітної плати, а й для обліку) переміщення матеріалів і напівфабрикатів у виробництві. Для підрахунку заробітної плати за відрядною формою необхідно мати точні дані про кількість і якість продукції, виробленої кожним робітником. При цьому забезпечується контроль за відповідністю виробленої продукції кількості використаних матеріалів, деталей чи заготовок, виданих на обробку, та уникнення так званих приписок виробітку, приховування браку і нестачі деталей. Погодинна форма оплати праці використовується в умовах механізації й автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і видах робіт із регламентованим режимом виробництва, на потокових лініях, на операціях, де потрібна особлива точність виготовлення виробів, у дослідних виробництвах тощо. Така форма оплати праці застосовується в поєднанні із встановленням нормованих завдань, нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних категорій працівників. Погодинна форма оплати праці залежно від виробничих умов може застосовуватись у поєднанні з преміювальною за досягнення відповідних кількісних і якісних результатів праці. Заробітна плата за погодинною формою нараховується за урочний робочий час згідно з тарифною ставкою (погодинною, денною. місячною), встановленою з урахуванням кваліфікації робітника і характеру виконуваних робіт. До статті калькуляції «Додаткова заробітна плата» відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Додаткова заробітна плата робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції. Додаткова заробітна плата (або її частина) робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), пряме віднесення якої до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування) кошторисної ставки цих витрат, розрахованої на одиницю продукції. Уся заробітна плата, нарахована виробничому персонал)' за виконання робіт, пов'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), розподіляється за напрямами витрат і відповідними статтями калькуляції. Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої заробітної плати. Якщо на підприємстві створюється резерв для забезпечення виплати відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки й доплати відносяться на виробничу собівартість продукції у розмірах, передбачених законодавством. Витрати на виплати інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік. премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми, не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до наднормативних виробничих витрат. Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням виробничого устаткування чи загальновиробничими роботами, відноситься відповідно до витрат на утримання і експлуатацію устаткування або загальновиробничих витрат. До статті калькуляції "Відрахування на соціальні заходи" включаються витрати на соціальні заходи в частині страхування працівників, зайнятих виробництвом продукції в основних та допоміжних структурних підрозділах підприємства, зокрема: • відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування; • відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності; • відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; • відрахування на обов'язкове державне страхування від нещасних випадків; • відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; • відрахування на інші соціальні заходи. До статті калькуляції "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" належать: 1) амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів; 2) витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів (технічний огляд, технічне обслуговування); 3) витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинне визначеної суми майбутніх економічних вигод від використання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів; 4) сума сплачених платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами; 5) витрати на утримання цехових транспортних засобів; 6) інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів. Витрати, віднесені підприємством до статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" можуть формуватися за окремою номенклатурою статей . До складу статті «Загальновиробничі витрати» включаються: 1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарат) - управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо). 2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення. 4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. 5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо). 6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. 7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг). 8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. 9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо). Витрати, віднесені підприємством до статті «3агальновиробничі витрати» можуть формуватися за окремою номенклатурою статей 1.2 Прибуток: суть і види Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом). Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємств (фірм). Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності —персонал. Прибуток виконує дві найважливіші функції: 1) характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень; 2) є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного бюджету). Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково- технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всії форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає основним показником ефективності виробництва. З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток . Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства. BP = TR — EC, де ВР — бухгалтерський прибуток; TR — загальний доход; ЕС — явні витрати. Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними. EP = TR — TC, де ЕР — економічний прибуток; ТС = ЕС + IC; IC — неявні витрати. Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій. Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу. Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь. Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання управлінської праці в даній галузі. Отже, NP — економічні витрати і частина загальних економічних витрат фірми. NP — це плата менеджеру за те, щоб не допустити відтоку його капіталу з даної галузі в іншу. Нормальний прибуток є неявним чинником витрат, призначених для оплати на управлінську працю. Будь-яке перевищення прибутку над загальними економічними витратами відбивають економічну, чи чисту, прибуток. Економічний прибуток не входить у витрати, тому що це доход, отриманий понад нормальний прибуток. Приклад, приведений нижче, ілюструє поняття економічного, бухгалтерського і нормального прибутку. Загальний доход: 50000 грн. За мінусом явних витрат: Зарплата 20000 грн. Вартість сировини і мінералів 10000 грн. Бухгалтерський прибуток 20000 грн. За мінусом неявних витрат: Загублена зарплата 10000 грн. Альтернативні витрати капіталу (нормальний прибуток) 2000 грн. Економічний прибуток: 8000 грн. У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі були конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе галузь, чи залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У тривалий період часу жодна фірма в жодній галузі не змогла б одержувати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток неминуче зменшиться до нуля, як тільки нові виробники вступлять у дану галузь. Це називається парадоксом прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, що зводить її до нуля . Аналогічно збитки є також тимчасовими. Якщо підприємство працює зі збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в кінцевому рахунку зникнуть. У довгостроковому періоді часу жодна фірма не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна. На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які істотно розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток — основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цілей оподатковування розраховується спеціальний показник — податковий прибуток, а на його основі — прибуток, що оподаткується, та прибуток, що не оподаткується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях: Пв = Прп + Прф + Ппз, де Пв — валовий прибуток; Прп — прибуток від реалізації продукції; Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства; Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій. Балансовий прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може здійснюватися в будь- яких видах, зафіксованих у його статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без податку на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції: Прп = Вд — ПДВ — А — В, де Вд — валовий доход від реалізації продукції (робіт, послуг); ПДВ — податок на додаткову вартість; А — акцизи; В — витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства для цілей оподатковування враховується різниця (перевищення) між продажною ціною і первісної (чи залишкової) вартістю цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, нематеріальним активам і швидкозношувальним предметам. Прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства складає: Ін.ф.м. = Вр.ф.м. — Сф.і. * Jінф., де Вр.ф.м — виторг від реалізації основних фондів і майна; Сф.і. * Jінф. — вартість основних фондів, скоректована на індекс інфляції. По реалізації продукції, що має натурально-речовинну форму, розрахунок прибутку ведеться виходячи з виторгу і повної собівартості продукції, обумовленими на обсяг реалізованої продукції в натуральному вираженні: Прибуток від Реалізації продукції = Прибуток унереалізованих залишках річної продукції на початок року + Прибуток від випуску товарної продукції звітного періоду + Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець періоду Прибуток від виконання чи робіт чи надання послуг розраховується аналогічно прибутку від реалізації продукції. Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна підприємства являє собою фінансовий результат, не зв’язаний з основними видами діяльності підприємства. Він відбиває прибуток (збиток) від іншої реалізації, до якого відноситься продаж на сторону різних видів майна, що числиться на балансі підприємства. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються: —доходи, одержувані від пайової участі в діяльності інших підприємств; —від здачі майна в оренду; —доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціям і іншим цінним паперам; —а також інші доходи (витрати) від операцій, безпосередньо не зв’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг) і її реалізацією, включаючи суми, отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків. Прибуток від позареалізаційних операцій складає: Пви = Дв — Впз, де Дв — доходи від позареалізаційних операцій; Впз — витрати на позареалізаційні операції. Фінансові результати від позареалізаційних операцій — це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв’язаним з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а також інші доходи: —прибуток минулих років, виявлених у звітному році; —доходи від дооцінки товарів; —надходження сум у рахунок погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки; —позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній валюті; —відсотки, отримані по коштах, що числиться на рахунках підприємства. До них також відноситься доход від пайової участі в статутному капіталі інших підприємств, що представляють собою частина чистого прибутку, що надходить засновникам у заздалегідь обговореному чи розмірі у вигляді дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських зобов’язаннях. Підприємство має право на одержання доходу по цінних паперах акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30 днів до офіційно оголошеної дати їхньої виплати. По державних цінних паперах право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього випуску і розміщення. По засобах, наданим у борг, підприємство одержує доходи за умовами договору між кредитором і позичальником. Доходи від здачі майна в оренду формуються з одержуваної орендної плати, що орендар платить орендодавцю. Прибуток від використання орендованого майна є обов’язковою частиною орендної плати і залежить від його вартості, рентабельності підприємства, терміну оренди. У залежності від умов договору орендна плата може включати амортизаційні чи відрахування їхню частину, якщо орендар бере на себе визначені зобов’язання по відновленню основних фондів. Прибуток включається в орендну плату як відсоток вартості майна. Крім того, до позареалізаційних результатів відносяться витрати і втрати: —збитки по операціях минулих років; —нестача матеріальних цінностей, виявлених при інвентаризації; —негативні курсові різниці по валютних рахунках про операціям в іноземній валюті; —некомпенсовані втрати від стихійних лих з урахуванням витрат по запобіганню і ліквідації стихійних лих і т.п. Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства. 1.3 Планування прибутку на підприємстві Планування прибутку виробляється роздільно по усіх видах діяльності підприємства. У процесі планування прибутку враховуються усі фактори, що можуть впливати на фінансові результати. В умовах стабільних цін і можливості прогнозування умов господарювання плани по прибутку, як правило, розробляються на рік. Підприємства можуть також складати плани по прибутку на квартал. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку. При цьому особливе значення має планування прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Планування прибутку підприємства в Україні базується на новій схемі його формування за окремими елементами, визначеними новим законодавством про оподаткування прибутку .За наведеної схеми бачимо, що основними показниками, які впливають на формування валового та чистого прибутку від операційної діяльності, є сума валового доходу від реалізації продукції, валові витрати виробництва і збуту цієї продукції, амортизаційні відрахування та податкові платежі. На практиці застосовуються різні методи планування прибутку. Найбільш розповсюдженим є метод прямого рахунка. При прямому рахунку планований прибуток на продукцію, що підлягає реалізації в майбутньому періоді, визначається як різниця між планованим виторгом від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додаткову вартість, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю продукції, реалізованої в майбутньому періоді. Цей метод розрахунку найбільш ефективний при випуску невеликого асортименту продукції. Метод прямого рахунка використовується при обґрунтуванні створення нового чи розширеного діючого підприємства або при здійсненні якого-небудь проекту. Різновидом методу прямого рахунка є метод поасортиментного планування прибутку (тобто визначення прибутку по кожній асортиментній групі). Достоїнством методу прямого рахунка є його простота. Однак його доцільно використовувати при плануванні прибутку на короткостроковий період. Для складання плану прибутку використовуються й інші методи, наприклад, аналіз перекриття ліміту рентабельності, прогноз рентабельності, аналіз перекриття ліквідності, а також інші аналітичні методи. Аналіз ліміту рентабельності дозволяє оцінити взаємозв’язок планового прибутку й еластичності підприємства стосовно коливань величини витрат при обороті капіталу. Звичайно будується система графіків, що показують цю залежність. Розрахунки виробляються по наступній формулі: Постійні витрати Мінімальний оборот = ————————————————, (1—% постійних витрат)/100 чи Постійні витрати Мін. оборот = ——————————————————————, (1-перемінні витрати)/плановий оборот капіталу Важливе місце має розрив, що існує між мінімальним оборотом, необхідним для покриття витрат, і запланованим оборотом. Саме ця різниця характеризує ступінь свободи підприємства в плануванні обороту капіталу. Аналіз перекриття ліквідності заснований на співвідношенні витрат підприємства, що є грошовими витратами, і амортизацією. У цьому випадку визначається мінімальна величина обороту капіталу, необхідна для збереження ліквідності підприємства. Аналітичний метод планування прибутку заснований на побудові багатофакторних моделей. Він враховує вплив різних факторів на результати діяльності підприємства. |