1. Виховні системи у Древній Греції. Спарта та Афіни
 Скачать 126.1 Kb.
|
|
28. ОРГАНІЗАЦІЯ СУХОМЛИНСЬКИМ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У «ШКОЛІ ПІД БЛАКИТНИМ НЕБОМ» В.Сухомлинський зробив неабиякий внесок у навчально-виховний процес школи. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита “Школа радості під блакитним небом ”, яка переконує в тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини. Знання дитини сприяє її розумінню. У школі радості під блакитним небом Василь Сухомлинський здійснював пізнавально-виховну і навчальну роботу з майбутніми першокласниками, яка розпочиналася за два роки перед вступом до школи. Діти дивувалися, коли Василь Олександрович запросив їх прийти до школи, однак повів не в клас, а до саду: “Наша школа буде під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі. Скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви звикли ходити раніше» У цій школі відбувався живий контакт малят з природою, з навколишнім середовищем як джерелом здоров’я, думки і дитячої творчості. Програма занять складалася В.Сухомлинським та вчителями початкових класів. Щороку вона вдосконалювалася. Зміст цієї роботи конкретніше розкривають такі рубрики розділу –“Школа радості ” з відомої книги “Серце віддаю дітям ”: Перший рік – вивчення дітей, Наш куточок мрії, Природа – джерело здоров’я, Кожна дитина – художник, Турбота про живе і прекрасне, Наші подорожі в світ праці. Ми слухаємо музику природи, Зимові радощі й турботи, Перше свято жайворонка, Як ми вчилися писати й читати, Ми живемо в саду здоров’я тощо. Особлива увага приділялася тому, щоб навчити дітей читати до початку занять в 1 класі. У школі під блакитним небом дбали про загальний розумовий та емоційний розвиток малюків, розвиток їхнього логічного мислення. З цією метою ходили на екскурсії. Діти спостерігали різноманітні явища природи, життя в ній, висловлювали власні думки у бесідах на теми: “живе і неживе в природі”, “пори року”, тощо. У початкових класах Василь Олександрович рекомендував частину уроків у погожі весняні та осінні дні проводити не в класному приміщенні, і на повітрі, бо вважав, що майже 85% дітей відстають у навчанні з якихось прихованих недругів, тому він насамперед піклувався про зміцнення здоров’я своїх вихованців. Вони і спали вдень на відкритому повітрі, і домашні завдання виконували у спеціально збудованих альтанках. У цілому школа В.Сухомлинського повертала дитинство тим малюкам, які з різних причин не мали його сім’ї. -гуман віднос, основ на поваз, довірі між учит і учн - спілк з учн поза шк., знайом з інд особл учн - уроки мисл учн на природі, спостережл - моральне вихов. - співдружб сім’ї і шк. (знайом з діт та їх сім’ями ще до вст в шк) - творча діяльн. 29. Формування педагогічної культури вчителя. Сухомлинський Сто порад учителеві У "Павлиській середній школі" В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів. Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником становлення майстерності павлиських вчителів. На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей,дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня. У книзі "Сто порад вчителеві вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педагогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"( як його формувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчитись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами). Для того , щоб виявляти власну творчість вчитель ,за Сухомлинським , має глибоко володіти фактичним матеріалом , який він "доносить" до дитячої душі (він має знати на 2-3 порядки більше , ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наголошував Сухомлинський на необхідності знання вчителя психології дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").3 цією метою у період його діяльності у Павлиській школі успішно функціонував "Психологічний семінар для вчителів". У "Розмові з молодіш директором школи" він стверджував,що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудованим, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв'язку є система аналізу уроків молодих вчителів ,яку він здійснював. Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час. 30. Ідея оптимізму та гуманізму в спадщині Макаренка та Сухомлинського Социалистический гуманизм, выраженный в этих словах и красной нитью проходящий через всю педагогическую систему Макаренко, является одним из ее основных принципов. Макаренко глубоко верит в творческие силы человека, в большие его возможности. С социалистическим гуманизмом у Макаренко тесно сочетается оптимизм — умение видеть в каждом воспитаннике положительные силы, «проектировать» в человеке лучшее, более сильное, более интересное. Он глубоко верил в творческие силы человека, был убежден, что правильно поставленным воспитанием можно пробудить и развить эти силы. Макаренко требовал, чтобы педагогическая теория строилась на обобщении практического опыта воспитания (такова и была вся педагогическая теория самого А. С. Макаренко). Он критиковал метафизические педагогические теории, построенные умозрительным путем. В школах колонии имени А. М. Горького и коммуны имени Ф. Э. Дзержинского не применялась комплексная система расположения программного материала. Макаренко был сторонником систематического преподавания учебных предметов, он резко отрицательно относился ко всякого рода прожектерству в методике обучения — к «Дальтон-плану», «методу проектов» и т. п. Горячо выступал он против извращений в вопросе о трудовом воспитании. Придавая огромное значение воспитанию в труде, Макаренко протестовал против непроизводительной затраты мускульной энергии учащихся без связи с воспитательной работой. Макаренко возражал против заимствованного некоторыми педагогами того времени из американской прагматической педагогики неправильного лозунга «труд как центр всей школьной работы», когда в школьной жизни главное внимание уделялось трудовым навыкам в ущерб приобретению систематических общеобразовательных знаний. Практично першим, хто послідовно розробляв і реалізовував ідею оптимізму в навчанні, був А. С. Макаренко. Його послідовником справедливо вважати В. О. Сухомлинського. Гуманістична концепція педагога ґрунтується на постулатах вчення про добру природу людини, про пріоритет життєвих цінностей і визнання самоцінності дитинства: «Немає двох дітей, однакових за мисленням, за сприйманням навколишнього світу. За індивідуальними особливостями розуму, волі, характеру кожна дитина – це особливий, неповторний світ. Виховати особистість, сформувати душу людини можна, тільки зрозумівши цей світ, пізнавши всі його потаємні місця» [4, С.123]. В. О. Сухомлинський власною педагогічною практикою довів, що кожен вихованець прагне до доброго; погане його обтяжує і викликає страждання; якщо він і проявляє себе тільки поганими вчинками, то лише через те, що інакше показати себе не вміє. Завдання вихователя – переконати дитину в наявності в неї позитивних рис, а не закріпити негативне. Для цього наставникові слід, передусім, організувати правильну поведінку самого вихованця, різними способами залучаючи його до здійснення морально цінних учинків, заохочуючи його. Вивчення педагогічних матеріалів доводить, що заснована на цих принципах організація стосунків у системі «учитель – учень» успішно практикувалась у Павлиській середній школі. Дослідниця творчості педагога С. В. Білецька конкретизувала досвід організації в цій школі «психологічного семінару» – науково-методичної ради вчителів, присвяченої розгляду особистості того чи іншого учня. Протоколи засідань семінарів зберігаються в архіві Павлиського меморіально-педагогічного музею В.О. Сухомлинського. За задумом В. О. Сухомлинського, психологічний семінар повинен був привернути увагу вчителів до особистості школяра, умов його життя, допомогти вдумливому вивченню інколи складних і суперечливих виявлень індивідуальних особливостей особистості, «головне – створити для неї в колективі атмосферу доброзичливого ставлення», налаштувати вчителів на пошук найефективніших прийомів спілкування з дитиною. Перша частина засідань зазвичай присвячувалась обговоренню психолого-педагогічної характеристики учня, яку готував класний керівник. Знайомство з характеристиками, що збереглися в Павлиському музеї, дає можливість виділити особливості, притаманні всім характеристикам, попри те, що написані вони були вчителями різної кваліфікації і з різним стажем роботи: а) глибокий психологізм. Педагоги досліджували темперамент учня, характеризували індивідуальні особливості розумового розвитку дитини; її сприйняття предметів і явищ навколишнього світу, «пам’яті мови», відзначали будь-які прояви нервової системи. Так, наприклад, у характеристиці одного з учнів 2-го класу вчителька записала: «Він нервовий, заляканий, коли вчитель підходить до нього, у хлопчика змінюється почерк у гіршу сторону». Необхідно відзначити, що педагоги не просто констатували психологічні особливості учня, а показували їх у розвитку і відзначали, що необхідно зробити для подальшого їхнього вдосконалення; 6) у кожній характеристиці зберігалось доброзичливе ставлення до учня, фіксувалися позитивні якості, дії дитини, була відсутня загострена увага лише на негативних сторонах поведінки учня. Вчителі прагнули залучити школяра до різноманітних видів діяльності, давали відповідальні доручення для утвердження позитивних тенденцій у розвитку особистості дитини. Наприклад, після обговорення характеристики одного з учнів члени психологічного семінару ухвалили: «Треба враховувати організаторські здібності дитини, уміння і бажання займати провідне становище в колективі, бажано, щоб вона стала помічником керівника гуртка художнього читання; восени і навесні нехай посадить деревце для матері, батька і бабусі»; в) характеристики не закріплювали за учнем його «минулого», тобто не перераховували фактів порушення дисципліни, які самим вихованцем були вже забуті. Учителі прагнули показати перспективу розвитку учня, що змінилось у ньому, як спрямовується цей розвиток у бік нарощування позитивних і усунення негативних якостей [5]. В.О.Сухомлинський неодноразово наголошував, що не можна знати дитину, не можна вивчати, не можна спостерігати її, якщо між учителем і дитиною – учительський стіл. І тим більше не можна зрозуміти, як дитина сприймає навколишній світ, як вона мислить і відчуває, якщо позбавити її рідної стихії – того середовища, у якому в дитини вперше відкрилися очі на нове і незрозуміле, вперше в її очах засвітилося почуття подиву перед красивим і незвичайним, дивним і хвилюючим. Для педагога-практика В. О. Сухомлинського світ дитини розкривався у щирому й довірливому спілкуванні вчителя з дітьми у природі, під час спільних прогулянок і спільної праці. Саме милування красою довкілля, насолода від наполегливої продуктивної праці дає той енергетичний заряд, необхідний для оптимістичного налаштування вчителя. У цьому аспекті педагогічної творчості В. О. Сухомлинського можемо провести аналогію з вишуканою традицією піфагорійського братства, члени якого перш, ніж розпочати філософування і дебати, організовували прогулянки у красивих куточках природи, щоб позитивно налаштуватися на розумову діяльність, наповнити сили для терпіння і мудрості у висловлюваннях й опануванні. Ретельний аналіз творчо-педагогічного доробку В. О. Сухомлинського дозволив виділити принципові положення ідеї оптимізму, які сам педагог образно назвав «11 заповідей індивідуального підходу». Таким чином він прагнув підкреслити виключну цінність та аксіоматичність цих положень. Кожен педагог, вихователь, наставник має особисто осмислити й використовувати в роботі з дітьми. Ці заповіді такі: 1. Розумові сили і можливості дітей різні. 2. Не існує абстрактного учня, до якого можна застосувати всі закономірності навчання і виховання; учень завжди індивідуальний і неповторний. 3. Немає єдиних для всіх школярів передумов успіху в навчанні. 4. Важливо визначити, на що здатен учень у даний момент навчальної діяльності. 5. Важливо визначити, як розвивати його здібності надалі. 6. Не можна вимагати від учня неможливого. 7. Треба визначити правильно, яким шляхом, із якими зволіканнями і утрудненнями кожен учень у змозі досягти рівня, передбаченого програмою. 8. Визначити, як конкретно реалізувати програму в розумовій праці кожного учня. 9. Розкрити сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху розумової праці. 10. Залучити до посильної розумової праці і пустунів, і бешкетників. 11. Визначити індивідуальну стежину успіху в навчанні й розумовій праці кожного учня. БЕРЕГТИ ЦЮ СТЕЖИНУ І ВОГНИК БАЖАННЯ БУТИ ХОРОШИМ. Знання, розсудливість, скромність і спокійна відмова від неможливого, нездійсненного – цим керується педагог, який прагне реалізувати ідею оптимізму і віри в добру природу дитини. У своєму щоденнику В. О. Сухомлинський писав: «Як часто доводиться чути від нашого брата вчителя: нічого не вийде з цього учня, безнадійний він... Хочеться сказати: не поспішайте з висновками – на вашій совісті людина. Лікар проголошує фатальні слова – безнадійно хворий – лише тоді, коли він побачив, переконався, що все зроблено і мудрість зцілителя поки що безсила перед силами природи. Але хіба можна мені, педагогові, проголошувати ці фатальні слова перед незрозумілими, нерозгаданими, непізнаними, не побаченими таємницями індивідуального духовного світу зовсім здорової людини?» [6]. |