Психиатрия 1 тема. 1 тема. 1. Загальна психопатологія. Розлади відчуття, сприйняття та памяті
 Скачать 67.21 Kb.
|
|
Аутоскопічні галюцинації — це такі, коли хворий бачить поруч із собою власного двійника. Гіпнагогічні галюцинації виникають під час засинання. Гіпнопомпічні галюцинації спостерігаються під час пробудження. Галюцинації за типом порушень Шарля Боне — це галюцинаторні відчуття, що виникають в уражених аналізаторах. Сліпий при цьому "бачить", глухий — "чує" і т. ін. Екстракампінні галюцинації — це такі порушення, коли образ виникає за межами поля зору. Наприклад, бачення Духа за спиною, який "переміщується", коли хворий повертається. Через вплив на поведінку при тяжкій психічній патології галюцинації мають особливе значення під час клінічної оцінки стану пацієнта. І хоча хворі в більшості випадків схильні приховувати (дисимулювати) або заперечувати існуючий обман сприйняття, їхня поведінка змінюється відповідно до галюцинаторних переживань. Незалежно від виду галюцинацій хворі стають надзвичайно зосередженими, заглибленими у внутрішній світ, ніби відключаються від реального життя. За наявності зорових галюцинацій очі недужого зазвичай широко розплющені, зосереджені на джерелі обману сприйняття. Зіниці розширені, очні яблука нерухомі, голова, а іноді й тулуб схилені в бік галюцинаторного образу. При істинних слухових галюцинаціях голова та тіло хворого також повертаються в бік "джерела звуків". Обличчя зосереджене. Для слухових псевдогалюцинацій характерні заплющені очі, замислено піднята вгору чи нахилена вбік голова. Хворий прислуховується до чогось дуже важливого для себе, шепоче. При загрозливому характері галюцинаторних переживань у пацієнтів спостерігаються відповідний вираз обличчя, тенденції до агресії, самозахисту чи втечі. Своєрідна міміка притаманна і хворим з обманами нюху та смаку. Вони періодично затискають ніс, щоб не чути неприємного запаху; під час їди можуть від огиди спльовувати або ж відмовляються від їжі. Стійкі галюцинації завжди свідчать про порушення психічної діяльності, тому потрібне втручання лікаря-психіатра. Для різних психічних захворювань характерні певні види галюцинаторних переживань. Істинні зорові галюцинації найчастіше спостерігаються при екзогенному психозі, інтоксикаціях, інфекціях, білій гарячці, травмах голови, пухлинах мозку, епілепсії. При епілепсії зорові галюцинації особливо яскраві та застрашливі. Вербальні, нюхові та смакові псевдогалюцинації частіше бувають при шизофренії. При алкогольному делірії частіше виникають істинні мікрозоологічні галюцинації. Диференційна діагностика істиних та псевдогалюцинацій надзвичайно важлива в психіатричній практиці і проводиться за декількома основними ознаками: Критерій проекції. Справжні мають зовнішню, а псевдогалюцинації внутрішню проекцію в межах чуттєвого горизонту. Критерій об’єктивної реальності і чуттєвої яскравості. Справжні галюцинації мають для хворого всі ознаки реального сприйняття і трактуються, як існуючі насправді. Критерій зробленості. Справжні, на відміну від псевдогалюцинацій не переживаються як навіяні, "зроблені” кимось. Критерій актуальності поведінки. При псевдогалюцинаціях поведінка хворих не завжди відповідає їх змістові, є певні елементи розуміння хворобливості свого стану. Критерій соціальної впевненості. При справжніх галюцинаціях хворі впевнені, що люди, які знаходяться поряд, відчувають ті самі переживання. Критерій спрямованості на фізичне і психічне "Я". Справжні галюцинації спрямовані переважно на фізичне "Я", а псевдогалюцинації - на психічне “Я” особи. Критерій залежності від часу доби. Істині галюцинації, як правило, посилюються надвечір, а псевдогалюцинації не мають добових коливань. – методи дослідження, психодіагностика розладів сприйняття та відчуття. Психодіагностика розладів відчуття та сприймання: сенсорна збудливість; проба Ашафенбурга; проба Рейхардта; проба Ліпмана. Патопсихологічна оцінка порушень сприйняття Порушення сприйняття в меншому ступені, ніж розлади інших сфер психічної діяльності, піддаються патопсихологічній верифікації. Це пов'язано значною мірою із суб'єктивним характером переживань відхилень сприйняття. Внаслідок цього патопсихологічне дослідження даної психічної сфери спрямовано, в першу чергу, на виявлення прихованих розладів, переведення їх у явні, котрі можна зареєструвати іншими способами. Як такі методи запропоновані проби Ашафенбурга, Рейхардта, Ліпмана. При пробі Ашафенбурга випробуваному пропонується розмовляти по телефону, попередньо відключеному від мережі. При пробі Рейхардта випробуваному пред'являється чистий лист паперу і пропонується розглянути те, що на ньому намальоване. При пробі Ліпмана після натиснення на повіки випробуваного пропонується сказати, що він бачить. Усі перераховані вище проби спрямовані на те, щоб виявити галюцинаторні чи ілюзорні образи, наявність яких передбачається. Однак, при аналізі проб не можна виключати викликаного характеру галюцинаторних феноменів. Дослідження сенсорної збудливості подібно до перерахованих вище проб. Це дослідження включає пропозицію випробуваному вдивитися в малюнки “квадрати, що рухаються,” і “хвилясте тло”, які складаються з розташованих у визначеному порядку і ракурсі квадратів і ліній, що перетинають геометричні фігури. Потім випробуваному пропонується підрахувати кількість квадратів у кожнім ряді чи неясно намальовані фігури. Оцінюються суб'єктивні відчуття, що виникають у процесі експерименту, а також можливий ілюзорний стереоскопічний обман. – увага, визначення, функції; Увага – це спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах зовнішнього світу чи на власних переживаннях, що приводять до найповнішого і найвиразнішого їх відображення у свідомості людини. На відміну від пізнавальних процесів увага свого власного змісту не має. Увага – це динамічний бік всіх пізнавальних процесів, завдяки їй цей процес стає більш ясним і виразним. Таким чином, увага виконує дві основні функції: активуючих і гальмуючу. Воно гальмує непотрібні і активізує потрібні в даний момент психологічні і фізіологічні процеси, сприяє організованому і цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації відповідно до його потребами, забезпечує виборчу і тривалу зосередженість свідомості на одному і тому ж об'єкті або виді діяльності. Увага впливає на роботу всіх пізнавальних процесів: точність і деталізацію сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислення. Для пам'яті уваги є умовою запису та збереження інформації у короткочасної і довготривалої пам'яті. Для мислення увага виступає як обов'язковий чинник правильного розуміння і рішення задачі. У людських взаєминах увага сприяє кращому розумінню один одного, попередженню і своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважному людину говорять як про приємного співрозмовника, тактовному і делікатному. Уважний дитина краще і успішніше навчається, досягає більшого в житті, ніж недостатньо уважний. – види уваги, властивості уваги, форми уваги; Виділяються такі види уваги: 1) мимовільна (пасивна) – спрямованість і зосередженість не умовлені вольовим актом; 2) довільна (активна) – обумовлена вольовим актом і пов'язана зі свідомо поставленою метою; 3) післядовільна— увага, яка спочатку викликалась докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримувалась інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання). Увага в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку має переважно мимовільний характер, для неї характерні нестійкість, відносно вузький обсяг, швидка виснажливість. У дітей дошкільного віку виникають лише зародки довільної уваги, подальший її розвиток і вдосконалення відбуваються в шкільному віці. В осіб зрілого віку увага є дуже важливим компонентом усіх видів трудової діяльності. В осіб похилого віку відмічають утруднення в зосередженні і переключення, підвищену виснажливість. Увага характеризується такими властивостями: 1) стійкістю – можливістю тривалої концентрації на певному об'єкті 2) обсягом – кількістю охоплюваних свідомістю об'єктів і дій; 3) переключенням – здатністю швидко переходити від одного виду діяльності до іншого, з одного об'єкта на інший; 4) спрямованістю – зосередженістю на зовнішніх чи внутрішніх явищах. За спрямованістю виокремлюють такі форми уваги: зовнішня: регулює фізичну діяльність людини; внутрішня: пов’язана з усвідомленням особистістю своєї діяльності, свого внутрішнього світу, із самосвідомістю; має місце лише в людському світі; об’єктами внутрішньої уваги є почуття, спогади, думки; є необхідною умовою розвитку свідомості і самосвідомості; уміння думати й обдумано діяти пов’язане з розвитком внутрішньої уваги. Зовнішня і внутрішня увага гальмують одна одну. Завжди існує їх взаємний перехід. За формою прояву увага також буває: колективна: це зосередження усіх членів колективу на одному предметі. Наявність цілеспрямованого колективу класу допомагає зосередитись і тим, хто не звик до зусиль з організації уваги. Групова: зосередження уваги групами в умовах роботи в колективі. Для організації уваги необхідно чітко планувати виконання завдань по етапах, перехід на окремих етапах до колективної уваги. Індивідуальна: зосередження уваги людини на своєму завданні. – теорії уваги (психологічні, нейропсихологічні); Увага нерозривно пов'язана зі свідомістю в цілому. Ця зв'язок розкривається в найбільш відомих психологічних теоріях уваги. Згідно моторної теорії Т. Рібо, інтенсивність і тривалість довільної уваги безпосередньо обумовлені інтенсивністю і тривалістю асоційованих з об'єктом уваги емоційних станів. Стан уваги завжди супроводжується не тільки емоційними переживаннями, але і певними змінами стану організму. В якості фізіологічного стану увагу включає комплекс судинних, дихальних, рухових та інших реакцій. Стан зосередженості уваги супроводжується рухами всіх частин тіла, які разом з органічними реакціями виступають як необхідна умова підтримання уваги. Руховий ефект уваги полягає в тому, що деякі відчуття, думки і спогади отримують особливу інтенсивність і яскравість внаслідок зосередження на них всієї рухової активності. У відповідності з теорією А.А. Ухтомського, фізіологічною основою уваги є домінантний осередок збудження в корі головного мозку, посилюється під впливом сторонніх подразників і викликає гальмування в сусідніх областей. Згідно концепції уваги П.Я. Гальперіна, увага є однією зі складових орієнтовно-дослідницької діяльності. Воно являє собою контроль за змістом образу, думки, іншого феномена, наявного в даний момент в психіці людини. Цей контроль здійснюється за допомогою заздалегідь складеного критерію, зразку, що створює можливість порівняння результатів дії і його уточнення. Всі акти уваги, що виконують функцію контролю, є результатом формування нових розумових дій. – патологія уваги; З патологічних проявів уваги слід вказати на такі: нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, уповільнення переключення, розсіяність. Патологічні прояви уваги вивчені недостатньо, оскільки виділення в самостійний пізнавальний процес багато які дослідники ставлять під сумнів. Трапляються такі види патології уваги. 1. Слабкість активної уваги (спрямованої зосередженості на вибраному об'єкті) - характерний симптом грубих органічних уражень головного мозку, астенічних станів. Досить помітно це при виконанні хворим тесту - віднімання від 100 по 7 чи 13. Вже після перших 2-3 правильних відповідей хворий починає помилятись, а після короткого відпочинку може знову давати правильні відповіді. 2. Підвищена зосередженість уваги - спостерігається при депресіях, коли увага хворих зосереджена на невеликій кількості уявлень, як правило, неприємного змісту; при соматичних захворюваннях; при іпохондричних неврозах, епілепсії, що пояснюється малою рухливістю (інертністю) нервових процесів при цих недугах. 3. Відвертання уваги - це характерний симптом маніакальних станів. При цьому порушується процес зосередження, що лежить в основі активної уваги. Переважає пасивна увага (мимовільна), об'єктом якої бувають другорядні предмети і явища. У дитячій практиці виділяють синдром дефіциту уваги. Його ознаки: - неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, "звиваються"); - неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно; - легке відволікання на сторонні стимули; - нетерплячість (ледве дочікується своєї черги під час ігор і різних ситуацій у колективі); - схильність відповідати, не задумуючись, не вислухавши до кінця запитання; - труднощі при виконанні запропонованих завдань (непов'язані з недостатнім розумінням чи негативною поведінкою); - труднощі підтримання уваги при виконанні завдань чи під час ігор; - частий перехід від однієї незавершеної дії до іншої; - неможливість гратись тихо і спокійно; - балакучість; - схильність заважати іншим, "докучати" оточуючим (наприклад, втручатись в ігри інших дітей); - зовнішні прояви незосередженості на звернене до людини мовлення; - схильність губити речі, необхідні в школі і вдома (наприклад, олівці, іграшки, книги і т.д.); - часте здійснення небезпечних дій (недоврахування наслідків). При цьому не шукає пригод чи гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах). Синдроми порушень уваги Неуважність - порушення здатності довгостроково концентрувати увагу, зосередження з постійними переходами від одного явища до іншого, ні на чому не затримуючись. Неуважність часто буває при стомленні, при астенічних станах різного генезу і, як правило, поєднується з підвищеною виснаженістю уваги. Підвищена отвлекаемость - позамежна (надмірна) рухливість уваги, безперервний перехід від одного виду діяльності до іншого. При цьому пі одна дія не доводиться до кінця. Підвищена отвлекаемость, вельми характерна для маніакального стану, де вона тісно пов'язана з прискоренням асоціативних процесів. Інертність уваги (мала рухливість уваги) характеризується порушенням перемикання уваги, це як би патологічна фіксація уваги. Апрозексия - повна відсутність уваги. – методи дослідження, психодіагностика уваги; Метод вибіркового слухання К. Черрі, або «Вечірка з коктейлем». Суть методу в тому, що одночасно пред´являють два повідомлення. Під час бінаурального пред´явлення обидва повідомлення, записані на різні доріжки магнітофонної стрічки, подають одночасно в праве і ліве вухо. Під час дихотичного пред´явлення перше повідомлення подають у праве вухо, а друге - у ліве. Залежно від мети експерименту це можуть бути записи текстів, списки слів або окремі слухові сигнали. Піддослідний має дослухатися лише до одного повідомлення: він може одержати інструкцію повторювати текст або слова, запам´ятовувати їх, виявляти цільові стимули та ін. У перших експериментах К. Черрі було показано важливу роль фізичних ознак стимуляції (напряму, інтенсивності, висоти звуку) в процесі її селекції (Дормашев, Романов, 1995). Метод вибіркового бачення У. Найсера. У. Найсер і Р. Беклен запропонували методику вибіркового бачення як альтернативу методиці Черрі. У цьому разі накладалися один на одного два відеозаписи. Піддослідним пред´являли дві досить знайомі події: гру в м´яч (три чоловіки перекидали один одному баскетбольний м´яч) або гру «У долоньки» (два гравці, роблячи неритмічні рухи, намагалися шльопнути один одного по долонях). Однак під час змішування двох відеозаписів створювалася «екологічно невалідна» ситуація, яка не трапляється в повсякденному досвіді. Піддослідним пропонували відстежувати тільки одну гру: якщо вони стежили за грою в м´яч, то повинні були натискати на ключ усякий раз, коли гравець кидав м´яч, і цілком ігнорувати гру «У долоньки»; якщо ж вони стежили за грою «У долоньки», то повинні були натискати на ключ під час кожного торканні рук і цілком ігнорувати гру в м´яч Методики пошуку - одні з найбільш поширених у дослідженні уваги. Знамениті таблиці Бурдона, таблиці Шульте, як і тест коректурної проби, є, фактично, завданням на зоровий пошук. Їх широко застосовують як діагностичні методики Методики реєстрації рухів оком спрямовані насамперед на дослідження напряму уваги під час виконання різної діяльності, наприклад, читання текстів, розглядання картинок або розв´язання шахових завдань. Крім цього, аналізуючи рухи очей, можна зробити висновок про ступінь напруженості уваги і включеності в діяльність Методики, які використовують фізіологічні кореляти уваги. Одним з методів, який широко використовують у дослідженнях уваги тепер, - метод реєстрації викликаних потенціалів (ВП). Саме завдяки реєстрації ВП відбулося істотна зміна в уявленнях про фізіологічні механізми вибіркової уваги й відкрито нові можливості для їхнього дослідження. Перші праці з дослідження ВП й уваги проводили за досить необґрунтованою схемою. Інструкція пропонувала реагувати лише у відповідь на певні стимули і не звертати увагу на інші стимули (піддослідних просили бачити стимули, натискати на ключ у разі появи стимулу тощо). Така ситуація і є вибіркою реагування. У процесі виконання піддослідним завдання реєстрували ВП у різних відділах мозку. ВП на цільові стимули розглядали як ВП «уваги» і порівнювали з ВП «фону». Найбільш частим результатом множин подібних робіт було збільшення ВП уваги порівняно з ВП фону. Основний недолік викладеної вище схеми - невизначеність фону. Стан піддослідних у фоні міг варіюватися від близького до дрімоти в спокійних людей, які звикли до таких досліджень, до досить вираженої активації в осіб, які потрапили в таку ситуацію вперше. Ці недоліки згодом було усунено, і порівняння ВП уваги фону було замінено порівнянням ВП під час уваги та неуважності. Основною структурою (звичайно двох) стимулів однієї або різних модальностей, з яких поперемінно то один, то інший вимагав якої-небудь активності піддослідного. Порівнювали ВП на той самий стимул у ситуації, коли з ним була пов´язана діяльність, або коли він виявлявся нерелевантним. – пам’ять, визначення, функції пам’яті; Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності. Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати. У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування. Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять. За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну. – теорії пам’яті (психологічні, нейропсихологічні); 1. Психологічні теорії пам’яті. Асоціативна теорія (основний принцип базується на понятті асоціації, тобто зв’язку між різними психічними явищами – для пам’яті між окремими частинами інформації чи матеріалу, який запам’ятовується). Розрізняють такі види асоціацій: асоціації за схожістю (матеріал запам’ятовується і відтворюється завдяки подібності із іншим матеріалом), за суміжністю (матеріал запам’ятовується шляхом поєднання його з іншим матеріалом в просторі, в часі чи інших параметрах), за контрастом (матеріал запам’ятовується завдяки своїм відмінним характеристикам). Гештальт-теорія. Згідно з цією теорією, основним принципом пам’яті є не асоціація як окремий елемент, а цілісна організація – гештальт. Біхевіористична теорія. Представники цієї теорії підкреслюють роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. На закріплення впливають: інтервал між навчанням, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності людей. Когнітивна теорія. Визначає пам’ять як сукупність різноманітних блоків та процесів переробки інформації (увага, повторення, об’єднання, доповнення, заміна та інші). Діяльнісна теорія (радянська школа). Згідно з нею, природа пам’яті пов’язується із оволодінням людиною різними видами діяльності. В рамках цієї теорії досліджується здатність людини керувати своєю пам’яттю. 2. Фізіологічні теорії пам’яті. Досліджують фізіологічні механізми пам’яті, базуються на вченні Павлова про закономірності вищої нервової діяльності. Пам’ять визначається як система умовних рефлексів. Встановлено, що пам’ять забезпечується системою спільно функціонуючих блоків мозку: блоки приймання інформації, її переробки та збереження. 3. Хімічна теорія. Прихильники визначають біохімічний рівень пам’яті, вважають, що в її основі лежать специфічні хімічні зміни. Виділяють два види пам’яті: генетичну (пов’язана з ДНК), індивідуальну (РНК – види пам’яті (за змістом, за часом, за організацією запам’ятовування, за наявністю цілей), Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування: мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією. довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування; За характером переважаючої психічної активності: рухова — пам'ять на рухи та їх системи; емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності; образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова; словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять. За тривалістю збереження інформації: сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні. короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини; довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу; оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу. Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи. Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять[1] Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий. – патологія пам’яті; Порушення запам'ятовування, збереження і відтворення фактів навколишнього життя і власного досвіду називається розладом пам'яті. У випадках, коли порушені лише ці функції, говорять про кількісні розлади пам'яті. Коли розлади пам'яті поєднуються з несправжніми спогадами, переплутане минуле і сучасне, реальне і уявне, мова йде про якісні розлади пам'яті. До кількісних порушень пам'яті належать: амнезія, гіпомнезія і гіпермнезія. Амнезією називається порушення пам'яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання . Існує багато форм амнезії. Так, при антероградній амнезії людина не пам'ятає або забуває події, що відбувалися безпосередньо після закінчення розладу свідомості або хворобливого психічного стану. Ретроградна амнезія - забуваються події, що передували розладу свідомості або хворобливому психічному стану. При старечому недоумстві, інших атрофічних ураженнях мозку спостерігається прогресуюча амнезія. Цей вид порушення пам'яті поширюється не лише на недавні події, а й на все минуле життя. Іноді при прогресуючій амнезії хворі не пам'ятають свого дитинства, юності, плутають минуле з сучасним, не орієнтуються у просторі і часі. Антероретроградна амнезія - поєднання ретроградної і антероградної амнезії, характеризується втратою пам'яті на події, що передували розладу свідомості або хворобливому психічному стану, і ті, що відбулися потім. Гіпомнезія - ослаблення пам'яті або окремих її компонентів (запам'ятовування, відтворення, збереження), частіше спостерігається в осіб похилого віку. При цьому людина пам'ятає про пережиті події, але невиразно, неповно. Гіпермнезія - різке загострення пам'яті з напливом множинних спогадів, іноді образних уявлень, які виникають у формі сцен. Хворі стають здатними цитувати цілі сторінки художніх творів, згадувати давні і незначні події свого життя, називати тисячі імен. Гіпермнезію, на думку чеських учених Р. Конечного і М. Боухала, зумовлюють сильні (але не суперсильні) афективні переживання, які спричиняють до того, що людина дуже довго пам'ятає про образу, про грубу ворожу поведінку щодо себе. Гіпермнезії часто спостерігаються при маніакальних станах, на початкових стадіях сп'яніння, при шизофренії, у стані гіпнозу. До якісних порушень пам'яті належать парамнезії - розлади пам'яті, при яких виникають несправжні або перекручені спогади, а також відбувається змішування сучасного і минулого, реального і уявленого. До парамнезії належать псевдоремінісценції, конфабуляції і криптомнезії. Псевдоремінісценції-це викривлений спогад про факт, який був насправді. Конфабуляції- вигадані психічно хворим події, що набувають форми спогадів. При конфабуляціях хибні спогади пов'язані з подіями реального життя. Залежно від змісту і фону, на якому вони виникають, розрізняють конфабуляції фантастичні, мареннєві, галюцинаторні та ін. Криптомнезії - викривлення пам'яті, при яких зникають відмінності між тим, що відбувалося насправді, і подіями, про які хворий почув, прочитав або які побачив уві сні. В одних випадках усе це згадується, неначе відбувалося насправді з самим хворим (асоційовані спогади); в інших - події, що мали місце насправді, згадуються, ніби почуті від когось, прочитані чи побачені уві сні (відчужені спогади). – методи дослідження, психодіагностика пам’яті; При вивченні пам'яті важливу роль відіграє спостереження за поведінкою хворих, опитування, в ході якого можна визначити, як збереглися в їхній пам'яті події недавнього і віддаленого минулого. Опитування слід вести так, щоб хворий вважав, що ведеться звичайна бесіда. Існують і спеціальні методи експериментального дослідження пам'яті. Для цього застосовують набори чисел і слів, тести таблиці з зображеннями, метод підказування, впізнавання, пропонують хворому порівняти два дуже схожих малюнки. Застосування цих методів залежить від конкретних умов, стану хворого. |