|
|
1,Філософські школи стародавнього китаю
Мова
Мова розглядається Потебнєю в контексті культури; у міфі, фольклорі та словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює національну самостійність спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу особливий нац. світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема як духовного і душевного розтління («Язык и народность», 1895). Адже винародовлювання загрожує зникненням витіснюваної мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і національний загал. Крім того, зникнення хоч би однієї мови (а кожна мова є повною, «глибоко відмінною системою прийомів мислення») вело б до втрати загальнолюдською культурою цілої групи зв'язаних саме з нею мислительних процесів, а в результаті заміни «відмінності мов однією загальнолюдською» людство зазнало б «зниження рівня думки». Бо загальнолюдська культура, за Потебнєю, є інтегративним продуктом різних нац. культур, існує через їх взаємодію. Діалог культур створює можливості для асиміляції інокультурних елементів, для саморозвитку і, отже, для поступу світової культури. Тож неприпустимим для П. є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний нац. розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація. Так осмислює він мовно-культурні аспекти філософії нац. ідеї. Торкається він і деяких соціально-філос. її граней. Серед осн. напрямів своїх досліджень, крім лінгвістики і словесності, Потебня називає народність (націю). Поняття «націоналізм» він витлумачує як світогляд, для якого природною є національна розмаїтість людства. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу». Рівноправність і взаємоповага є для Потебні модельним варіантом стосунків між націями.
40. Християнська теологія Середньовіччя: патристика і схоластика.
Патристика – це система філософських і теоретичних поглядів мислителів релігії, «батьків» церкви. У перекладі з латинської мови, «pater» – «батько». Цей напрямок християнської філософії, основною метою якого є твердження, обгрунтування і підтвердження сили віри. Період патристики поділяється на два основних напрямки: грецьке і римське. У кожного з них є свої риси і час розвитку.
Найбільш характерним для патристики є розробка догматики християнства та філософії, на розвиток якої впливали ідеї Платона. Середньовічна патристика висвітлює такі проблеми: ставлення розуму і віри, сутність Бога, свобода людини і т.д.
У Середньовіччі починають створювати різноманітні школи і університети. Останні мали чотири факультети: філософський, теологічний, медичний і юридичний. Головну роль у їх формуванні грали представники богослов’я. Саме навколо університетів сконцентрувалася схоластика.
Схоластика – це філософський напрямок середніх віків, яке синтезувала християнське богослов’я і логіку Аристотеля. Головним завданням даного напрямку було виправдання віри за допомогою розуму. Іншими словами, раціональне обгрунтування віри в Бога і християнське вчення.
Схоластика була призначена для навчання основним догмам і принципам християнства. Ці догми знаходять свої витоки в патристики. Патристика і схоластика – два вчення, які доповнювали і вкорінюватися один одного. Вони грунтувалися на одних значеннях, принципах, однією символіці. Як стверджують філософи, схоластика триває в патристики. У той же час, новий напрямок філософії було пов’язано з платонізму і вченням Аристотеля.
Однією з центральних фігур схоластики був Фома Аквінський. Він виступав проти поширеного в богослов’ї положення про протиставлення природи і духу. За словами Фоми, вивчати людину треба цілком – в єдності тіла і душі.
Звертаючись до першоджерел, можна говорити про те, що людина є сходинкою в сходах світобудови. Його не можна розділити на тіло і душу. Його треба сприймати як одне ціле і творіння Бога. Патристика і схоластика однаково говорять про те, що людина самостійно вибирає той чи інший життєвий шлях, на користь світла або темряви. Людина повинна сама вибрати добро, відрікаючись від усього злого і диявольського.
Філософські погляди патристики і схоластики є важливою частиною загальної філософії. Ці напрямки висвітлюють ідеї християнства в середньовічній Європі. Цей період історії ознаменований встановленням зв’язку між філософією, патристикою і схоластикою.
Проблеми свідомості як філософської категорії.
Проблема свідомості у філософії – одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. Проблемою свідомості займаються психологія, психіатрія, медицина, біологія, логіка, релігія, антропологія і філософія. Складність її для дослідження полягає в тому, що вона не фіксується ніякими приладами, акти свідомості залишаються невловимими.
Свідомість в широкому розумінні слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне начало. Джерелом свідомості є людське буття.
Людина підтримує зв’язки із зовнішнім світом через предметно – практичну діяльність, яка є активною і свідомою формою пристосування до навколишнього середовища, використовуючи при цьому свої пізнавальні можливості і надаючи їй духовно - ціннісного значення.
Органом свідомості є людський мозок, який має властивість відображати світ у формі образів.
В історії філософії проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень.
Ідеалізм вважає, що свідомість є активним творчим началом матерії і наділена надматеріальними, надприродніми властивостями. Свідомість відривалась від людини і природи, їй приписувалося самостійне, незалежне існування. Як стверджували ідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.
Згідно з дуалізмом у світі завжди існує дві самостійні субстанції – матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.
Матеріалізм ХVІІ – ХVІІІ ст. розглядає свідомість як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію організованої матерії. Матеріалісти завжди шукали спільність між явищами свідомості і об’єктивним світом.
Вульгарно – матеріалістичні концепції ототожнювали ідеальне з матеріальним, думку з нервово – фізіологічними структурами мозку.
Гегель як представник німецької класичної філософії впритул підійшов до соціально – історичної природи свідомості. Він вважав, що свідомість (суб’єктивний дух) потрібно пов’язувати з об’єктом, залежить і визначається історичними умовами.
У марксистській концепції свідомість, по - перше, розглядається як функція головного мозку, по – друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує і розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво – практичної діяльності, суспільно – історичної практики.
Відображаючи об’єктивний світ, свідомість детермінується природнім і соціальним середовищем.
Світова філософська думка ХХ ст. переважну увагу приділяла ролі суб’єктивних факторів у існуванні та функціонуванні свідомості. Зв'язок свідомості з мисленням, мовними та іншими структурами несвідомого.
Сучасна глобальна ситуація: політичні, демографічні, економічні, екологічні проблеми і необхідність їх розв'язання для виживання людства. (гуляй душа)
Політичні, економічні і соціальні проблеми, які стосуються інтересів усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Глобальні проблеми виникли на рубежі XIX і XX ст., коли в результаті колоніальних завоювань усі заселені території світу були поділені між провідними країнами та залучені до світового господарства. У цей час зародилася і перша глобальна політична криза, що вилилася в Першу світову війну.
Усі глобальні проблеми можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні й екологічні. Найнебезпечнішими для людства е політичні проблеми: а) війни і миру та гонки озброєнь у глобальному масштабі; б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів у Європі, Азії та Африці. На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів, забруднення довкілля, збіднення генофонду біосфери.
Дуже різноманітними є демографічні проблеми у різних регіонах світу. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а у розвинених країнах спостерігається старіння і депопуляція населення. Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) для свого вирішення вимагають великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів. Найбільших успіхів за останні десятиріччя людство досягло у розв'язанні глобальних економічних проблем - сировинної та енергетичної. Проте у багатьох регіонах світу ці проблеми, так само" як і ще одна - продовольча проблема - є дуже гострими. Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння Світового океану та Космосу.
З початком XXI ст. стійкі і добре відомі тенденції формують майбутнє цивілізації, а саме: зростання чисельності населення, підвищення температури, падіння рівня ґрунтових вод, скорочення посівних площ на душу населення, зменшення площ лісів, втрата рослинних і тваринних видів, енергетична криза та ін. Передбачуване зростання населення протягом наступного півстоліття може більше вплинути на розвиток економіки, ніж будь-яка інша тенденція, поглиблюючи майже всі інші екологічні і соціальні проблеми.
Взагалі проблема - це теоретичне або практичне питання, яке потребує дослідження і вирішення, а проблемна ситуація - сукупність обставин, які потребують дослідження. Екологічною вона стає тоді, коли базується на використанні екологічного підходу, який передбачає дослідження навколишнього середовища через умови проживання живих організмів, у тому числі людини. У такому випадку середовище розглядається як сукупність факторів існування населення. А екологічна проблема - це невирішене завдання, а не процес. Вона не може бути негативною або позитивною як ситуація, обстановка, стан.
Отже, екологічну проблему розуміють як невивчений або слабовивчений аспект взаємодії людини і навколишнього середовища, який потребує подальшого дослідження і вирішення. При цьому необхідно розглядати дві соціальні функції природного середовища - життєзабезпечення людства як частини живої природи і забезпечення виробництва необхідними природними ресурсами. Екологічні проблеми - це суперечності, які виникають у системі речовинних, енергетичних, інформаційних зв'язків суспільства з природним середовищем, їх вплив на людину та умови її життєдіяльності.
Ще одне поняття - "екологічна криза". За визначенням Н.Ф. Реймерса (1990), екологічна криза - це напружений стан взаємин між людством і природою, що характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в людському суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Екологічна криза характеризується не просто і не стільки посиленою дією людини на природу, а й різким збільшенням впливу зміненої людьми природи на суспільний розвиток. Сучасна екологічна криза має глобальний характер і охоплює всю біосферу. Вона є наслідком усієї сукупності господарської діяльності нашої цивілізації і виявляється у зміні характеристик природного середовища в масштабах планети.
Чисельність населення планети з початку XX ст. зросла більш ніж утричі, а площі, зайняті рослинністю - джерелом виробництва кисню, - скоротилися за цей час на третину. Ерозія щорічно руйнує у світі 26 млрд га родючих ґрунтів. За останні 100 років вміст вуглецю в атмосфері збільшився у 10 разів. І це не дивно, адже за останні 30 років було знищено 50 % тропічних лісів Азії та Латинської Америки, які поглинали вуглець. Через забруднення атмосфери пошкоджено більше половини дерев у ФРН та інших країнах Західної Європи. У результаті діяльності людини з'явилася реальна загроза парникового кліматичного ефекту.
Внаслідок бурхливого зростання населення планети виникає чимало й інших проблем. Особливо гостро стоїть демографічна проблема в країнах, що розвиваються, і сотні мільйонів людей, як і раніше, приречені на голод і злидні; 40 % населення неписьменні; близько 800 млн осіб постійно недоїдають; щорічний дохід половини населення не перевищує 120 дол. на людину. Країни, що розвиваються, й досі залишаються глобальним осередком напружених ситуацій і воєнних конфліктів.
Зважаючи на це, можна визначити глобальні проблеми як загальносвітові, які стосуються інтересів усіх націй і держав, усіх класів, соціальних груп, політичних партій, суспільних організацій і кожної людини зокрема. Як будь-яке соціальне явище глобальні проблеми потребують систематизації й класифікації. Пропонують поділяти їх на дві великі групи. Перша група об'єднує проблеми, що діють у системі "людина - природа", друга - проблеми у системі "людина - людина". До першої групи належать:
- проблеми населення Землі та його життєзабезпечення (продовольча, енергетична, сировинна, а також демографічна проблеми);
- проблеми захисту навколишнього середовища (їх називають екологічними);
- проблема освоєння космічного простору і Світового океану;
- проблема запобігання стихійним лихам і боротьби з їхніми наслідками.
До другої групи належать:
- проблема ліквідації відсталості (економічної, культурної та ін.) країн, що розвиваються;
- проблема захисту, розвитку і примноження духовної культури;
- проблема вдосконалення освіти, інформатики;
- проблема боротьби зі злочинністю, наркоманією та іншими негативними соціальними явищами, зокрема з міжнародним тероризмом;
- проблема боротьби проти небезпечних захворювань, особливо тих, що мають зв'язок із соціальними проблемами (СНІД тощо);
- одна з найбільш гострих - проблема збереження миру в усьому світі.
Є й інший поділ глобальних проблем - за характером. По-перше, це переважно соціально-політичні проблеми (відвернення ядерної війни; припинення гонки озброєнь; мирне розв'язання регіональних, міждержавних і міжнаціональних збройних конфліктів; зміцнення системи загальної безпеки). По-друге, це соціально-економічні проблеми (подолання економічної і пов'язаних із нею культурної відсталості та зубожіння; пошук шляхів розв'язання енергетичної, сировинної і продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору і Світового океану).
До третьої групи можна зарахувати соціально-екологічні проблеми, зумовлені забрудненням навколишнього середовища, необхідністю раціонального використання природно-ресурсного потенціалу планети. І нарешті, четверта група охоплює проблеми людини (забезпечення соціальних, економічних, індивідуальних прав і свобод; боротьба з голодом, епідемічними захворюваннями, культурною відсталістю; подолання відчуженості людини від природи, суспільства, держави, інших людей і результатів власної життєдіяльності).
Кожний поділ проблем дає можливість простежити взаємозв'язки як усередині кожної з груп, так і між групами, адже кожна проблема переплітається і взаємодіє з іншою. Так, будь-які зусилля, спрямовані на захист довкілля, втрачають сенс, якщо людство перебуватиме у стані термоядерної війни; розв'язання ж екологічної проблеми великою мірою залежить від вирішення проблем бідності і відсталості, адже безупинне винищення багатьох видів тварин і рослин продовжуватиметься доти, доки не зменшиться заборгованість країн, що розвиваються. Сучасне переміщення глобальних проблем у центр політичного життя сприяє розробці конструктивних програм вирішення на міжнародному рівні.
Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія і майже повне виснаження ґрунтів у аграрних районах. Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля, глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, і врешті-решт - вимиранням.
З розвитком енергетики, хімії, металургії і машинобудування світу почало загрожувати нагромадження відходів від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важких металів, нітратів, радіонуклідів, пестицидів та інших шкідливих речовин, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тонн у ґрунтах, водоймах, підземних водах. Наслідками цього є ускладнення отримання необхідних речовин, енергії та інформації з природного середовища; забруднення довкілля відходами виробництва; порушення інформаційних зв'язків у природі, збіднення біологічного різноманіття; погіршення здоров'я населення, стану економіки, соціальної стабільності.
Проблема вичерпання та виснаження природних ресурсів. У світі є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями лише окремих держав. Вони або знаходяться у міжнародному просторі (відкрите море, Космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. Це атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Використовувати і охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва.
Є реальна небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід'ємно пов'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою при цьому є проблема раціонального розвитку енергетики.
Глобальна енергетична проблема. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають традиційні енергоносії - нафта й газ, вугілля, уран. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики неодмінно має загальмувати темп розвитку, оскільки вже сьогодні відчутне теплове забруднення - підвищення температури.
Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на природне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. В окремих регіонах, наприклад, у східній та центральній частині Африки, південній та південно-східній частині Азії; в Південній Америці - у гірських районах Анд і Амазонії склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною чого є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха.
Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не у тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а у тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка і Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає у пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім у країнах, що розвиваються.
Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також "легені" планети, що забезпечують основну частину регенерації кисню (на суходолі таку роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі. Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані у другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залі-зо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів. До гранично допустимих показників наближається вилов риби та інших морепродуктів. Сильно забрудненими є такі акваторії
Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського, Середземного і Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. На жаль, цей перелік глобальних екологічних проблем людства можна ще довго продовжувати. Особливе місце серед них посідає енергетична проблема, яка вже декілька десятиліть асоціюється з поняттям "енергетична криза".
|
|
|
Скачать 300.46 Kb.