|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
31.Сутність, значення та галузева структура ПЕК світу. Паливно-енергетичний балансс та його рег. особливості.
Паливна промисловість: Нафтодобувна промисловість. Нафту нині добувають майже у вісімдесяти країнах світу. Найбільше її добуває Росія, друге місце посідає США, третє — Саудівська Аравія. У Західній Європі основним виробником нафти стала Великобританія .Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу. Вони забезпечують приблизно 2/3 світового експорту цього продукту. Багато держав регіону входять до Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Газодобувна промисловість. Як правило, вона добре розвинена в тих країнах, що мають і розвинену нафтодобувну промисловість. Проте є й винятки. Головними експортерами газу є Росія, Туркменистан, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільше газу імпортують Японія, Німеччина, Франція, Італія, США. Вугільна промисловість. Щороку 60 країн світу добувають близько 5 млрд т вугілля. Перша десятка цих країн (Китай, Росія та ін.) добуває 75 % усього вугілля.
Газодобувна промисловість. Як правило, вона добре розвинена в тих країнах, що мають і розвинену нафтодобувну промисловість. Проте є й винятки. Наприклад, великі газодобувні країни — Канада, Туркменистан, Нідерланди, Узбекистан — не мають такого ж статусу стосовно видобування нафти. Приблизно шоста частина газу, що добувається, стає продуктом міжнародної торгівлі. Головними експортерами газу є Росія, Туркменистан, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільше газу імпортують Японія, Німеччина, Франція, Італія, США. Газ експортують або трубопроводами, або танкерами-метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зрідженому стані.
Вугільна промисловість. Щороку 60 країн світу добувають близько 5 млрд т вугілля. Перша десятка цих країн (Китай, Росія та ін.) добуває 75 % усього вугілля. Вугілля добувають переважно в промислово розвинених країнах, а не в державах "третього світу", як це притаманно нафтодобувній галузі. До міжнародної торгівлі потрапляє незначна частка видобутого вугілля — менше 10 %. Це означає, що країни видобувають вугілля переважно для власних потреб, а не для торгівлі.
Тривалий час головним експортером вугілля були США. У 1980-х роках їх випередила Австралія. З'явилися велетенські суховантажні судна для перевезення вугілля на великі відстані. Деякі колишні країни — експортери вугілля перетворилися в його імпортерів (наприклад, Німеччина, Великобританія). Збільшується експорт вугілля з країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільший імпортер вугілля — Японія.
31. Особливе місце в промисловості належить енергетиці. Енергетика складається з двох великих галузей - паливної й електроенергетики. Лідирують тут США (близько 4,7 трлн кВт • год), Китай (понад 1,5 трлн кВт • год), Японія (900 млрд кВт • год) і Росія (близько 800 млрд кВт • год). Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибуткової і витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, дров (природні ресурси) і виробництво природних енергетичних ресурсів, які включають виробництво електро- і теплоенергії на теплових (ТЕС) і атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низько-потенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року.
Друга частина балансу (витратна) включає споживання енергетичних ресурсів .
|
32.Транскордонее співробітництво України в умовах інноваційних змін. Транскордонне економічне співробітництво – комплекс зовнішньоекономічних зв’язків прикордонних регіонів суміжних держав, що є складовою частиною, рівнем (підсистемою) цілісної системи міжнародних економічних відносин. Як сегмент міжнародних економічних відносин транскордонне співробітництво об’єктивно сприяє зниженню економічних бар’єрів, зближенню й взаємодоповненню національних економік, їх інтеграції та поступовому становленню транскордонних економічних регіонів у структурі єдиного економічного простору. Формування системи транскордонних економічних зв’язків та їх інтенсифікація відбуваються в руслі глобалізаційних та інтеграційних процесів.
Прикордонні регіони країн-сусідів є зонами безпосереднього стикування та активної взаємодії національних господарських комплексів. Суміжні регіони з обох боків державного кордону виступають ініціаторами нових форм міжнародної господарської співпраці. Для України в сучасних умовах вони мають стратегічне значення. По-перше, з безпосереднім наближенням нових східних кордонів Європейського Союзу внаслідок вступу у 2004 р. до нього центральноєвропейських держав, а з 1 січня 2007 р. – Румунії і Болгарії західне українське прикордоння стає контактним простором інтенсивної взаємодії національної економіки з ЄС загалом та його єдиним внутрішнім ринком. По-друге, об’єктивним фактом є те, що переважна більшість українських регіонів є безпосередніми учасниками транскордонного співробітництва, оскільки із 25 областей України 19 – прикордонні.
Успішна реалізація ІМТкС потребує прогнозної і поточної оцінки ефективності реалізації як самої моделі, так і сукупності окремих її складників (інноваційних проектів, експорту (імпорту) ліцензій, технологій тощо), а також рентабельності науково-технічної участі партнерів спільного підприємства, інтегральної ефективності просторово розосереджених інноваційних проектів та впливу інноваційної діяльності на економічне зростання.
Якість та системність інституційних змін визначають ефективність запровадження ІМТкС і можливі сценарії її розвитку. Планування показників реалізації ІМТкС рекомендується здійснювати з використанням прогнозних оцінок на основі аналізу динамічних рядів і екстраполяції тренду. Базовий сценарій є найбільш ймовірним на початковому етапі реалізації моделі і передбачає збереження існуючих тенденцій в економіці регіону та надання преференцій інноваційним підприємствам. Реалізація песимістичного сценарію відбудеться у випадку відсутності необхідних інституційних змін, оптимістичного сценарію – за умови істотного вдосконалення інституційного забезпечення ІМТкС.
|
33.Сучасні зрушення у структурі машинобудівного комплексу світу.
Машинобудування — одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів — знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва. Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Ця група країн є основними постачальниками виробів високої складності. Найбільша чисельність номенклатури машинобудівної продукції виготовляється у США, Німеччині та Японії. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.
Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного росту. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих,але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила. У Бразилії, Індії, Мексиці, Аргентині завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.
Машинобудування - головна за кількістю зайнятих, за вартістю продукції і відповідно за часткою у всьому промисловому виробництві галузь сучасної промисловості. У розвинених державах на її продукцію припадає 35-40% вартості промислового виробництва і в ньому зайняті 25-35% всіх працюючих у промисловості. У країнах, що розвиваються значення даної галузі багато менше.
На розвиток машинобудування завжди чинив сильний вплив науково-технічний прогрес, особливо в епоху НТР, яка радикально змінила всю структуру галузі, її систему організації та управління. Як наслідок, машинобудування - найбільш наукоємна галузь всієї індустрії з найвищою часткою випускається інноваційної продукції. Ця продукція - матеріальний носій усіх можливих для практичного застосування досягнень НТР. Від рівня розвитку машинобудування в вирішальною мірою залежить зростання продуктивності суспільної праці.
|
34.Особливості регіональної економічної політики України в умовах глобалізації та європейської інтеграції.
Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території.
Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою. Стратегічні цілі регіональної політики України:--політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;--економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;--соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання. Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів: - системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси;- географічна обґрунтованість, - конституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, - пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, - забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.
Посилення регіональних інтеграційних процесів має велике значення для досягнення сталого економічного зростання в умовах глобалізації, вплив якої виявляється в ускладненні середовища суспільно-економічного розвитку у планетарному масштабі (загострення міжнародної конкуренції, виникнення дефіциту природних ресурсів й ін.), зростанні значення екзогенних факторів для національного суспільного відтворення й економічного зростання, розповсюдженні негативних явищ функціонування світогосподарської системи, загостренні проблем національної ідентичності, ускладненні системи міжнародного регулювання.
|
35.Регіональні особливості розвитку і розміщення машинобудівного комплексу світу.
У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.
Основні регіони світового виробництва машинобудівної продукції:
1. Країни Північної Америки 30% (науко- і капіталомістка продукція). США, Канада, Мексика.
2. Країни Західної Європи 25-30% (середнє точне машинобудування). Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Іспанія та ін.
3. Країни Східної і Південно-Східної Азії 20% (побутова техніка). Японія, Республіка Корея, Китай та ін.
4. Країни СНД, Східної Європи <15% (важке). Росія, Україна, Білорусь та ін.
Регіональний аспект міжнародної спеціалізації в машинобудуванні розвинутих країн
США : Загальне машинобудування, електротехнічне, автомобільне, авіаційне, електроніка, воєнна техніка, телекомунікації.
Канада : Телекомунікація, електроніка, електро¬технічна, вироᬬ¬ництво ЕОМ, авіаційне, космос, оборонне.
Австралія : Автомобіле-будування, вироб¬ництво гірничої техніки, виробництво воєннооборонної техніки, виробництво ЕОМ.
Республіка Корея : Машинобудування, автомобілебудування суднобудування, електротехнічна, виробництво ЕОМ, виробництво побутових приладів. У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять реґіонів: Північноамериканський реґіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. Західноєвропейський реґіон. Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії. Країни СНД та Східної Європи. Країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина).
Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція зумовлює високий рівень монополізації. Найбільшими монополіями з виробництва легкових автомобілів є «Вольво», «Даймлер-Бенц», ФІАТ, БМВ, «Дженерал-моторс», «Форд-мотор», «Тойота», «Нісан», «Опель».
Серед реґіонів лідерство тримає Північна Америка. Серед країн виділяються США, Японія та Франція .
|
36. Механізм реалізації державної регіональної політики економічного та соціального розвитку регіонів України.
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу. Основними складовими цілісного механізму державної регіональної політики України, як визначено діючими нормативними документами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).
Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.
Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:
законодавчо-нормативна база;
бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;
реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;
створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;
розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами.
У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програми для розв’язання найважливіших регіональних проблем, а саме:
забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;
фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об’єктів культури, освіти, науки, охорони здоров’я;
надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.
Реалізація державних регіональних програм — це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість погодити територіальні, галузеві та державні інтереси.
| |
Скачать 278 Kb.