51-75 птічка. 51. Екологічний стан території україни
 Скачать 62.91 Kb.
|
|
51.Екологічний стан території україни Основними джерелами забруднення є енергетика, промислові підприємства, транспорт, комунальне й сільське господарство. Одним з головних забруднювачів є теплоенергетика. Наслідками людської діяльності є знищення лісів та ерозія ґрунтів. Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. Ґрунти виснаженi, засоленi, заxiмiзованi, деградовані, зменшується врожайнiсть.Страшні наслідки (не регіонального, а планетарного масштабу) має аварія на ЧАЕС. З 1987 р. лише у Києві втричі збільшилася кількість онкологічних захворювань, у шість з половиною разів – захворювань ендокринної системи, в шість – крові, в 31 – органів дихання. Це – наслідки чорнобильської екологічної катастрофи. На стан екологічної ситуації в регіонах України впливає прояв еколого-географічних проблем. Серед них для України характерними є:
Таким чином, на сьогодні для України стан розвитку виробництва є головним еколого-формуючим фактором. Стан природи в Україні – критичний, а в деяких її регіонах деградація має незворотний характер. Прогноз фахівців на майбутнє – невтішний. При збереженні нинішніх темпів деґрадації ґрунту критичні значення рівня родючості можуть бути досягнуті через 20–30 років, а в окремих реґіонах навіть раніше.Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров’я українців та збільшення їх смертності. Лікарі вже давно б’ють на тривогу, наголошуючи на тому, що зростання забрудненості довкілля призводить до погіршення не тільки самопочуття людини, але і її здоров’я. 52.Регіональні та компонентні відмінності в забрудненні земель. З-поміж еколого-економічних систем різного рівня найбільш активною і динамічною є регіональна система. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства-природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаби регіонального виробництва визначають характер та обсяги забруднень, вектор і глибину впливу на природне середовище. Тобто структура економіки регіону — це один з важливих факторів екологічної ситуації, розвитку регіональних еколого-економічних систем. Тому при її формуванні поряд з іншими необхідно використовувати екологічний підхід, пов’язаний з гармонізацією структурних і природних факторів. Безумовно, найбільшими забруднювачами є регіональні системи з потужним промисловим комплексом загальнонаціонального значення. Це, перш за все, старопромислові регіони — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області. В цих регіонах викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами в загальному їх обсязі в Україні сягають 80 %. Високу питому вагу у забрудненнях мають регіональні промислові комплекси Полтавської, Сумської, Миколаївської областей. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); Основними центрами зосередження екологічних проблем у кінці XX ст. в Україні були високоурбанізовані райони, міські агломерації та великі промислові центри. Питома вага забруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в тому числі у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — понад 50%. Найбільші викиди шкідливих речовин в атмосферу також характерні для високо урбанізованих областей. Так, на Донецьку область припадало майже 1/3 всіх викидів по Україні, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область. Основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Надмірно забрудненими стали Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг. Екологічно тривожний стан склався в акваторії Чорного та Азовського морів. 53.Аварія на ЧАЕС і медико-біологічні проблеми українського суспільства. У результаті аварії на Чорнобильській АЕС у 30-кілометровій зоні склалася унікальна екологічна обстановка: в довкілля потрапляв широкий спектр радіонуклідів. З водою, їжею та повітрям вони постійно потрапляли в організм людей. На час аварії (1986 рік) українська система охорони здоров’я не мала універсальних засобів, здатних упередити накопичення та прискорити виведення радіоізотопів різної хімічної природи з організму людини та довкілля. Групою вчених було досліджено і розроблено нові механізми дії еферентних методів лікування променевих захворювань. Згадування чорнобильської катастрофи, як правило, викликає думки про смерть, руйнування, рак, значні економічні втрати та інші негативні уяви. Без сумніву, економічні наслідки аварії були величезні для України, а такі наслідки, як: підвищення рівня ракових захворювань у людей; загибель сосни на ділянці “Рудого лісу” – реальні факти. На сучасному етапі стан здоров’я населення України характе ризується значною поширеністю хронічних хвороб та соціально небезпечних захворювань. Високими залишаються рівні інвалідності та смертності при короткій середній тривалості життя. На здоров’я і відтворення населення негативно впливають якісні показники життя, забруднення довкілля, незадовільні умови праці, поширення інфекційних і паразитарних захворювань, криза галузі медичного обслуговування, недостатній контроль за якістю та вживанням лікарських засобів і біологічно активних домішок, тютюнокуріння.Здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно с результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров’я людей. 54.Географія забрудненості територій України основними ізотопами та їх вплив на здоров`я населення окремих регіонів. Найвищі рівні забруднення радіонуклідами спостерігаються в межах 30-кілометрової зони відчуження, утвореної навколо Чорнобильської АЕС. Радіоактивне забруднення зони відчуження за кількістю радіонуклідів у 400 разів більше, ніж після вибуху бомби над Хіросімою. На території України найбільші екологічні наслідки мали райони проходження західного, південного і східного радіоактивних слідів. Високий рівень забруднення спостерігається в основному територій Донецької обл., півдня Луганської, Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької та східних районів Кримської областей. Смуга найбільшого радіоактивного забруднення простягається Українським Поліссям на захід від міста Прип'ять, охоплюючи північні частини Київської, Житомирської і Рівненської областей. Причому щільність забруднення з просуванням на захід помітно зменшується. Останнім часом поновилася деталізація радіаційної ситуації в Україні. Встановлено, що суттєвих змін у географії забруднення радіонуклідами не відбулося, хіба що виявлено кілька нових плям площею до кількох квадратних кілометрів з рівнями 5-15 Кі/км2 у Вінницькій, Івано-Франківській, Київській, Черкаській, Чернігівській областях та з рівнями 1-5 Кі/км2 у Сумській і Тернопільській областях (Заставний, 1994). Еколого-географічна ситуація в Україні тісно пов'язана зі станом природних умов і природних ресурсів, потребами в ресурсах, технологіями їх видобування, перероблювання, використання, утилізацією відходів та ін. Це стосується мінерально-сировинних, теплових та енергетичних, кліматичних, водних, земельних, біотичних (рослинних, тваринних, рекреаційних, природно-заповідних) ресурсів. 55. Рівень медичного обслуговування в областях України Конституція України закріплює за кожним українцем право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Окрім того, в Основному законі чітко визначено, що в державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно. Багато лікарів вважають, що безкоштовна меддопомога полягає лише у тому, що пацієнт не платить безпосередньо в касу закладу. Проте Конституційний Суд України розтлумачує це положення так: у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Державними та комунальними закладами охорони здоров'я надається безкоштовна медична допомога таких видів: 1. швидка та невідкладна 2. амбулаторно-поліклінічна;3. стаціонарна 4. невідкладна стоматологічна допомога 5. долікарська медична допомога сільським жителям;6. санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;7. утримання дітей у будинках дитини; 8. медико-соціальна експертиза втрати працездатності. Іноді ми стикаємось із тим, що лікар відмовляє надавати медичну допомогу, мотивуючи це тим, що пацієнт зареєстрований в іншому місті або районі. Це є незаконним, адже відповідно до Закону України кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Бувають випадки, особливо в районах, коли не тільки немає професійного обладнання для діагностування, але й нічим заправити швидку. Тому медична система потребує негайного реформування. Наразі в парламенті є декілька законопроектів реформ, які містять досить прогресивні положення. 56. Шляхи покращення медико-екологічної ситуації в Україні. Роблячи підсумки, можна сказати, що екологічна ситуація залишається вкрай складною, навантаження на навколишнє середовище зростає. Забруднення і виснаження природних ресурсів й надалі загрожує здоров'ю населення, екологічній безпеці та економічній стабільності держави. Головна мета сучасного етапу національної політики - суттєве поліпшення стану навколишнього середовища України в антропосфері, соціосфері, техносфері, біосфері, атмосфері, гідросфері, літосфері та інших компонентів, створення екологоекономічних передумов для сталого або збалансованого розвитку нашої держави.Виділяється 7 пріоритетів:- забезпечення екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля;- мінімізація впливу наслідків аварії на ЧАЕС;- поліпшення екологічного стану річок, зокрема, басейну Дніпра та якості питної води;- стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;- будівництво нових та реконструкція чинних потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів, поліпшення їхнього екологічного стану;- формування збалансованої системи природокористування;- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще. Але з іншого боку, розроблюються різні механізми державного природокористування та заощадження природних засобів, покращення стану зовнішнього середовища та збереження, збільшення природоохоронних територій. Слідкуючи за досвідом більш розвинених країн, вдосконалюється нормативно-правова база у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи. 57.Поняття курорту і курортної місцевості. Курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні; За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного(природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.) та місцевого значення(природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.). Тип курорту визначає характер його забудови і розвитку, експлуатацію природно-лікувальних засобів, організацію обслуговування хворих і відпочиваючих. На території курортів зазвичай виділяють кілька функціональних зон. Наприклад, виділяються курортна, комунально-складська, зелена зони й ін. На курортах і курортних місцевостях для збереження природних лікувальних факторів встановлюються санітарна охорона курорту і курортний режим. Теторії повинні мати явно виражені природно-лікувальні фактори – мінеральними джерелами, кліматичними властивостями й іншими умовами, сприятливими для лікування й оздоровлення людей. Оголошення природної території курортної можливо тільки при наявності на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації й організації лікування людей. 58. Підходи до типології курортів: за потужністю, лікувальними факторами, відомчим підпорядкуванням, значенням, тривалістю експлуатації, медичним профілем, функціональним використанням, віковим складом, місцезнаходженням тощо. Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні. Місцевість, яка володіє цінними природними лікувальними факторами, називається курортом. Залежно від наявності особливих кліматичних умов, мінеральних вод і лікувальних грязей курорти можна умовно розділити на три типи: кліматичні, грязелікувальні, бальнеологічні. За місцезнаходженням: приморські, гірські, континентальні. За характером природних лікувальних факторів курорти поділяють на:— бальнеологічні курорти;— грязеві курорти;— кліматичні курорти;— курорти з кількома лікувальними факторами.До курортів з кількома лікувальними факторами в Україні належать:— бальнеокліматичні: Верховина, Звенигородська курортна зона, Конча-Заспа;— бальнеогрязеві: Великий Любінь, Миргород, Моршин, Трускавець, Черче, Шкло;— кліматогрязеві: Аркадія, Бердянськ, Маріуполь, Кирилівка, Куяльницький;— кліматобальнеогрязеві: Євпаторія, Кирилівка, Феодосія. За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на:а) курорти державного значення;б) курорти місцевого значення. 59. Історія формування курортного господарства в Україні В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі, Саках, Трускавці, Одесі, Моршині; лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману, поблизу Голої Пристані .Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Тому в період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки ХХ ст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Нині в Україні дії 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення, де функціонує 544 санаторії та пансіонати з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць [3]. Існує також перелік з 265 територій, зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку та туризму. Особливі кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах та Кримських горах. Кліматичні умови Карпат є більш комфортними для організації зимових видів рекреації, а передгірних районів та Закарпаття, як зимових, так і літніх. Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов'яногірськ тощо. 60. Кількість рекреаційно-курортних установ по областях України та їх місткість. Мережа оздоровчих закладів країни (2008 р.) налічує 2998 санаторно-курортних закладів всіх форм перебування загальною місткістю цілорічного використання 448 тис. ліжок, з них понад 95 % - це заклади тривалого перебування, розраховані на санаторне лікування, профілактику та відпочинок. До мережі входять санаторії та пансіонати з лікуванням - 518 (17,3 %), санаторії-профілакторії - 262 (8,7%), будинки і пансіонати відпочинку - 302 (10,1%), бази та інші заклади відпочинку - 1916 (63,9%). Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (З4 %) вони поступаються санаторіям (39 %), які працюють цілорічно. За кількістю санаторіїв і пансіонатів із лікуваннямпершість належить АР Крим (145 закладів), Львівській (71) та Одеській (33) областям, на які припадає 45,7% Їх загального числа і 59,4% місткості в масштабі України. Натомість у Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Сумській, Чернівецькій, Чернігівській областях і Севастополі Їх кількість не перевищує 10, а загальна місткість становить менше 5% від загальноукраїнської.На чотири регіони України - Крим, Донеччину, Херсонщину та Миколаївщину - припадає 83,4% загального числа і 8б,3% місткості будинків і пансіонатів відпочинку.Наслідком реорганізації матеріальної бази рекреації стало зменшення кількості таких об'єктів, і у 2003 році у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Луганській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях вони взагалі не значились.48% кількості і 20% фонду розміщення в дитячих оздоровчих таборах припадає на Хмельницьку (1204), Полтавську (1030), Харківську (815), Черкаську (744), Сумську (723) та Луганську (715) області. Традиційно високою є їх кількість у Донецькій, Херсонській та Одеській і низькою - в Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській областях і Севастополі. Географія санаторно-курортних закладів України значною мірою відповідає територіально-компонентній структурі рекреаційних ресурсів та рекреаційних потреб. При цьому слід акцентувати увагу на двох групах областей:лідери:- АР Крим (16,7 % санаторно-курортних закладів України), Донецька (14,6%), Одеська (11,6%), Дніпропетровська (7,1%), Миколаївська (5,6%), Запорізька (5,3%) області;аутсайдери - Кіровоградська, Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області та Севастополь (менше 1,0%).Щороку послугами санаторіїв країни користуються більш 3 млн. осіб. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму (30%), Донецькій (майже 12%), Одеській (до 10%), Львівській (8,0%) Запорізькій (7%) та Херсонській областях. 61.Географія лікування окремих хвороб на курортах України. -курорти україни для опорно-рухового апарату: |