регионалка. 65. Регіональні аспекти світових економічних процесів Міжнародне регулювання економічних процесів тією чи іншою мірою охоплює всі сфери процесу відтворення
 Скачать 93.1 Kb.
|
|
Держава має створювати сприятливі умови розвитку галузей соціальної сфери, виходячи з таких принципів: забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціальної інфраструктури на рівні, що дає можливість населенню одержувати послуги в обсягах, які гарантують нормальні умови життєдіяльності; максимального залучення недержавних коштів на утримання і розвиток установ соціально-культурного призначення; комерціалізації соціальної інфраструктури, діяльності її установ, яка має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству. Особливості розвитку комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта, що пов'язана із загальнодоступним і загальноекономічним характером споживання його продукції, а звідси — з фінансуванням переважно за рахунок бюджету. Стосовно цієї галузі важливо забезпечити економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо; випереджаючий розвиток комунального господарства в сільській місцевості; розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарної очистки населених пунктів; поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства. Основні напрями розвитку торгівлі полягають у сприянні створенню регіональної структури торгівлі та громадського харчування, формуванні структури роздрібного товарообороту, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм з непродовольчих товарів та фізіологічних норм з продуктів харчування. Ефективність Цих перетворень, у свою чергу, залежить від реформування власності на підприємствах роздрібної й оптової торгівлі та громадського харчування. Розвиток побутового обслуговування має здійснюватися з урахуванням постійного скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх оплачувати. Це передбачає необхідність розробки відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б завершену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження необхідних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі. Для вирішення цієї проблеми державна підтримка розвитку побутового обслуговування на селі має здійснюватися в такий спосіб: прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів; зниження чи звільнення від податку на добавлену вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг; зменшення ставок орендної плати. Оскільки ці підприємства є комунальною власністю і всі платежі вносяться до місцевих бюджетів, регулювати ці питання повинні місцеві органи влади.Розвиток освіти і культури має забезпечити досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а в найближчий час — задовольняти потреби галузей суспільного господарства у кваліфікованих працівниках та спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації. Основними джерелами фінансування освіти та культури залишаються кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим мають створюватися умови для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування. 48. Сутність, значення та функції внутрішньої торгівлі як складової комерційного комплексу Для торгівлі як організованої системи характерні загальні та специфічні категорії. До загальних категорій належать цілісність (єдність), елементи, зв’язки, відносини, взаємодія, властивості. До специфічних слід віднести, такі як структура, функціональна залежність елементів, багаторівневі підсистеми, мета взаємодії. Важливо підкреслити, що чітко розмежувати ці категорії неможливо, оскільки конкретне наповнення загальних категорій завжди буде специфічне. Наприклад, елементами системи торгівлі є її специфічні об’єкти. Відомо, що для торгівлі характерна багатофункціональність. Провідною функцією торгівлі є обмін результатів праці (продукції, послуг) на гроші, тобто реалізація виробленої споживчої вартості. При цьому масштаби, структура обміну стають все складнішими за рахунок експансії величезної кількості товарів, продукції, послуг іноземного походження . Надзвичайно важливою у нових умовах функцією торгівлі є функція активного впливу на виробництво і споживання. Йдеться про підпорядкування виробничих програм підприємств потребам і вимогам ринку, реалізацією маркетингових стратегій товаровиробників, активний вплив торгівлі на структуру споживання, організацію післяпродажного обслуговування. Інша важлива функція торгівлі – доведення товарів із сфери виробництва у сферу споживання. Сутність аналізованої функції необхідно розглядати з точки зору прискореного доведення товарів до сфери споживання з максимальним збереженням їх споживчих властивостей. В такому ракурсі функція набуває особливої актуальності в умовах роздрібнення і географічного розосередження товаровиробників і споживачів [16]. Крім того, для торгівлі характерна і соціальна функція, пов’язана з реалізацією доходів населення, задоволенням матеріальних потреб, організацією обслуговування і економії часу. Таким чином торгівля виконує важливі соціально-економічні функції, тому зміст її функціонування, а відповідно і характер системи торгівлі, є соціально-економічним. Це означає, що торгівля відноситься до складноорганізованих соціально-економічних систем. Наступним моментом теоретичного аналізу торгівлі як системи є її складові елементи. Елементами організаційної системи в торгівлі виступають підсистеми (роздрібні підприємства, оптові організації, об’єкти торговельно-посередницької діяльності, а також підрозділи цих організаційних формувань). Первинними елементами системи торгівлі можна вважати функціональні об’єкти: магазини, аптеки, ринки, оптові склади, бази, агентські фірми, брокерські контори, біржі, аукціони, консалтингові компанії, об’єкти інфраструктурного забезпечення. Елементами другого рівня є торговельні об’єднання, організації, асоціації, спілки, концерни та інші об’єкти. На наступному рівні формуються підсистеми торговельно-функціональні (оптові, оптово-роздрібні, роздрібні, дрібнороздрібні, посередники), соціальні (державні, приватні, колективні, змішані), організаційні, територіальні, галузеві. Сукупність різноякісних, але порівняно однорідної діяльності підприємств та організацій формують різні підсистеми, насамперед, роздрібної, оптової, державної, кооперативної торгівлі. Підсистеми у сфері торгівлі мають ступеневий характер, тобто вони ієрархічні. Наприклад, для системи споживчої кооперації характерні такі ступеневі організації: Укоопспілка – облспоживспілка – райспоживспілка – споживче товариство – торговельне об’єднання – торговельне підприємство – філія торговельного підприємства. Така ієрархічна побудова вказує на надмірну централізацію організації споживчої кооперації. В інших підсистемах ієрархічна структура більш спрощена, включаючи два – три рівня. Слід зазначити, що багатоступеневість характерна для підсистем з глибокою спеціалізацією у сфері торговельної діяльності, а при універсальному характері торгівлі це є ознакою надмірної централізації господарських функцій, координації, регулювання, контролю. 47. Перспективи розвитку і вдосконалення розміщення торгівельного комплексу України. Процеси ринкового реформування народногосподарського комплексу України найбільш відчутно вплинули на розвиток сфери обігу товарів народного споживання, суб'єкти якої покликані забезпечувати двоєдине завдання: 1) доведення товарів як споживних вартостей до кінцевих споживачів і 2) зміну форм вартості товарів із метою відшкодування витрат суспільної праці на їх створення. Реалізація обох зазначених цілей досягається шляхом продажу товарів у підприємствах роздрібної торгівлі, які мають забезпечувати якісне торговельне обслуговування населення країни, окремих регіонів і населених пунктів. Сучасна концепція розвитку і реформування торгівлі, яка сформульована у вигляді затвердженої Кабінетом міністрів України Концепції розвитку внутрішньої торгівлі, передбачає створення такої моделі даної ланки торгівлі, яка б передбачала: $#1048697; раціональні напрямки та оптимальні пропорції у розвитку матеріально-технічної бази; $#1048697; посилення економічних методів управління і матеріального стимулювання, ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів; $#1048697; оптимальне поєднання спеціалізації торгівлі непродовольчими товарами і концентрації торгівлі товарами періодичного попиту і технічно складними товарами з розвитком мережі невеликих підприємств комбінованого або комплексного типу; $#1048697; відновлення в практиці торговельної діяльності т.зв. прогресивних методів продажу товарів і обслуговування покупців; $#1048697; створення сучасної системи товаропросування і активну взаємодію роздрібних підприємств з підприємствами-постачальниками товарів; $#1048697; технічне переозброєння, механізацію ручної праці та удосконалення торгово-технологічних процесів у підприємствах роздрібної торгівлі . 46. Торгівельний комплекс: сутність, структура та територіальна організація. Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 1997 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарооборот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1 млн. грн. Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадського харчування — 468 місць. У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 1997 р. становив 374 грн., в тому числі продовольчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах. Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах. Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв’язку з наявністю підсобних присадибних господарств. Структуру продовольчих товарів представляють переважно м’ясо і м’ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі непродовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо). Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові зв’язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси. 45. Розвиток транспортної системи України: структурні та регіональні особливості функціонування. Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов’язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи. Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається налагодження виробництва спеціалізованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів. В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами: створення ринку транспортних послуг; забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту; активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств. Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку. 44. Науково-технічний прогрес та його значення в розвитку транспортно-комунікаційного комплексу світу. Домінуюче значення у розвитку транспорту в другій половині XX ст. відіграв швидкий технологічний прогрес в період НТР 60-70 рр., за назвою «транспортна революція». На основі НТП в останні десятиріччя суттєво покращилась міжнародна транспортна інфраструктура. Аналіз світових транспортних проблем дозволяє розкрити довгострокові тенденції глобального розвитку сучасної міжнародної виробничої інфраструктури. Темпи розвитку та якісні зміни в транспорті у XX ст. можна порівняти з тим, що було досягнуто за всю попередню історію. Це стосується, перш за все, нових транспортних галузей - автомобільного, авіаційного та трубопровідного транспорту, а також класичного, традиційного - морського. Загальний обсяг вантажів перевезених морським транспортом за останнє століття зріс у 50 разів. Отже, якщо транспорт як складовий елемент міжнародної виробничої інфраструктури на ранніх етапах розвитку суспільства тільки опосередковував усі обмінні процеси, то в сучасних умовах основною його функцією є поєднання виробничих ресурсів у наднаціональному відтворювальному процесі та реалізація товарів та послуг на світовому ринку. Тобто транспорт є тією ланкою, котра швидко поєднує продавців та покупців і скорочує часовий та просторовий розрив між виробництвом та споживанням. Транспорт виступає одним з основних факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил. Являючись елементом як національної, так і міжнародної інфраструктури, він забезпечує процес виробництва та можливість ефективного використання виробничих ресурсів. Безсумнівно, це можливо лише за умови, коли ціни (тарифи) на послуги транспорту є такими, що приносять прибуток при їх переміщенні у зовнішньому економічному просторі. Одночасно транспорт виступає й фактором економічного зростання. Збільшення масштабів виробництва продукції залежить як від зростання її випуску, так і від поглиблення спеціалізації, що, в свою чергу, вимагає більше сировини, більших розмірів ринку і, відповідно, більшого навантаження на транспорт. Тому останній є тим барометром, який вказує на зниження чи підвищення темпів розвитку національних економік та світового господарства в цілому. Варто зазначити, що транспорт виконує різні функції у підсистемах світового господарства при реалізації зовнішньоторгових зв'язків. Тому всі види транспорту та всі ланки транспортного процесу в їхній взаємодії на національному, міжнародному, міжконтинентальному та глобальному рівнях складають світову транспортну систему. Поряд з цим необхідно відзначати, що транспортна мережа енергопостачання на окремих континентах та регіонах має тенденцію до фрагментарності, оскільки раніше вона створювалася, в основному, для реалізації національних інтересів, тим самим залишивши так звані проміжки між окремими державами. Тому глобальна транспортна система сформувалась під впливом кількісного зростання пасажирських перевезень, які створили умови, стали фактором та засобом світових міграційних процесів. Транспортні системи світу можна аналізувати за двома ознаками: рівнем та зрілістю розвитку транспорту як елементу виробничої інфраструктури в національному, регіональному та міжнародному масштабах, а також за географічним місцерозташуванням - внутрішньоконтинентальні та міжконтинентальні транспортні системи . У кожній державі транспортна система, як складовий елемент виробничої інфраструктури, має свої особливості, які обумовлені існуючим типом ведення господарства, рівнем розвитку продуктивних сил та економіко-географічними відмінностями. В окремих країнах використовуються традиційні об'єкти транспортної інфраструктури, інші держави потребують найсучасніших. На розвиток транспорту в кожній державі або регіоні «як правило» впливають такі фактори: - територіальний, тобто географічне місцерозташування щодо основних міжнародних вантажо- та пасажиропотоків; - власний вантажо- та пасажиро-спроможний потенціал держави чи регіону, який є складовим елементом соціально-економічного потенціалу; - відповідність політики. 43. Транспортно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та особливості функціонування. Транспорт — одна з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. |