регионалка. 65. Регіональні аспекти світових економічних процесів Міжнародне регулювання економічних процесів тією чи іншою мірою охоплює всі сфери процесу відтворення
 Скачать 93.1 Kb.
|
|
Забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу регіонів вимагає вироблення системи заходів для їхнього розвитку. Серед цих заходів мають бути удосконалення порядку розроблення соціальних програм, спрямованих на вирішення найгостріших проблем регіонів, насамперед з питань забезпечення зайнятості населення, створення нових робочих місць; формування державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та культури на основі загальнодержавних соціальних стандартів; формування та реалізація державної політики у сфері регулювання внутрішньорегіональної та міжрегіональної трудової міграції; завершення врегулювання відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури та житла; запровадження нових механізмів розвитку регіональної соціальної інфраструктури на основі залучення коштів держави, регіонів і бізнесу; подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення; розвиток системи надання житлових і споживчих кредитів молодим сім’ям; запровадження в повному обсязі реформування системи пенсійного забезпечення; створення системи навчання протягом життя тощо. Залучення додаткових ресурсів місцевого та регіонального розвитку потребує принципової зміни управлінських підходів як на місцевому, так і на державному рівнях, іншого рівня кваліфікації та організованої постійної роботи щодо розширення ресурсної бази для забезпечення стійкого розвитку українських міст і регіонів. 59. Характеристика природно-ресурсного, демографічного та економічного потенціалів розвитку депресивних територій. Депресивний регіон — це такий проблемний регіон, який не в змозі сам (без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги) вирішити свої власні гострі проблеми. Виділення депресивних регіонів є важливою частиною регіональної політики. В її опрацюванні, реалізації, організаційному і правовому забезпеченні провідна роль належить державі. Це зумовлено програмним регулюванням розвитку депресивних регіонів. У просторовій організації суспільства депресивні регіони вирізняються масштабами й особливою кризовістю прояву тієї чи іншої складної проблеми. При цьому комплекс заходів, спрямованих на поетапне їх вирішення, виходить на рівень загальнодержавних завдань. Невирішеність їх становить загрозу соціально-економічному механізму всієї країни, може призвести до різкого загострення політичної нестабільності, погіршення екологічної ситуації тощо. При рангуванні регіонів за ступенем їхньої депресивності слід враховувати не тільки сучасний рівень соціально-економічного розвитку, а й найважливіші ретроспективні характеристики, наприклад стартові умови входження в ринок, що визначають можливості й темпи адаптації до ринкового середовища. Не менш важливе значення мають і об'єктивні регіональні передумови (геополітичне положення, ресурсний потенціал транспортна освоєність тощо), які прискорюють або уповільнюють цей процес. Урахування їх дає можливість визначити дійсно проблемні регіони депресивний стан яких зумовлений недостатнім розвитком продуктивних сил. Крім причин, що пов'язані з низьким розвитком продуктивних сил та недоліками територіальної організації суспільства, є й інша група причин. Це катастрофи — природні, антропогенні та техногенні, а також соціально-політичні (воєнні, конфесійні та етнічні конфлікти), екологічні лиха. Катастрофи нерідко змінюють ситуацію в певному регіоні. Це потребує оперативного здійснення широкомасштабних заходів щодо усунення катастрофічних наслідків. Характерною траєкторією соціально-економічного розвитку, що зумовлює виникнення депресивних регіонів, є загострення тієї чи іншої загальної для країни проблеми, яка в деяких регіонах досягає крайніх значень. Це і робить такі регіони проблемними. Наприклад, в Україні дуже несприятливою є демографічна ситуація. У багатьох областях зменшується чисельність населення. У багатьох регіонах України досить гострою є екологічна проблема. Сформувалися регіони катастрофічної або кризової ситуації, що несе в собі несприятливі наслідки. Державна інвестиційна політика в депресивних регіонах має проводитися у комплексі з іншими антикризовими заходами загальноекономічного значення (загальне оздоровлення економічної ситуації, створення сталих передумов для ефективного функціонування ринкового механізму, забезпечення умов для формування прогресивних територіально-галузевих пропорцій). Це дасть змогу створити передумови для нормального функціонування економіки регіону в майбутньому. Головну увагу слід приділяти вирішенню таких стратегічних завдань: ліквідації глибинних структурних деформацій у більшості депресивних регіонів, що зумовлюють зниження ділової, в тому числі інвестиційної, активності, нівелювання негативних наслідків несприятливих стартових умов входження в ринок; запобіганню руйнації наявного виробничого і науково-технічного потенціалу через різке скорочення інвестування при критичному рівні зносу основних фондів, що істотно обмежує можливості активізації економічної діяльності; удосконаленню механізму державного регулювання інвестицій для стимулювання довгострокових вкладень фінансових ресурсів і створення сприятливого інвестиційного клімату. При розробці заходів державної підтримки депресивних регіонів потрібно детально проаналізувати ситуацію, що склалася, специфічні особливості функціонування їхніх підприємств в умовах ринку, виділити ті з них, які через вагомі, але не пов'язані з переходом до нових економічних відносин, причини об'єктивно не можуть перебудувати свою виробничу діяльність. 58. Структурно-динамічні проблеми розвитку ПС економічних районів із середнім рівнем розвитку. На сьогодні розвиток населених пунктів цих областей характеризується значними розбіжностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку. Спостерігається концентрація населення і виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх та малих міст, селищ і сіл. Це привело до погіршення демографічної ситуації, стану зайнятості, зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад сільської місцевості, посилило процес депопуляції населення, чисельність якого, починаючи з 1991 року, постійно скорочується. Погіршується стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна та епідеміологічна ситуація, особливо у великих містах. Значна частина інженерних мереж і комунікацій перебуває в незадовільному стані. Ситуація ускладнюється ще й тим, що всі види планово-запобіжного ремонту через відсутність коштів виконуються несвоєчасно і в недостатньому обсязі. Розвиток населених пунктів стримується також певними негативними тенденціями розвитку економіки регіону. Не в повному обсязі вирішено соціальні проблеми. Це стосується, перш за все, погашення заборгованості з виплати заробітної плати та поліпшення ситуації на ринку праці. Складною залишається ситуація і на фіксованому ринку праці. Основними напрямками розвитку продуктивних сил в районах із середнім рівнем розвитку виступають: — нарощування і підвищення ефективності виробничого і науково-технічного потенціалу деяких областей Центрально-поліського, Подільського, Західно-Поліського та Карпатського районів; — посилення інтеграційних зв'язків з країнами-сусідами, на заході — з Польщею, Угорщиною, Чехію, Словаччиною, Румунією, а також дальший розвиток і закріплення зв'язків з сусідніми районами Білорусії та країнами Прибалтики; — раціоналізація використання трудових ресурсів, особливо в сільській місцевості; — обмеження росту промислового потенціалу великих міст, всебічний розвиток виробничих комплексів та їх інфраструктури в середніх і малих містах, підвищення їх еко¬номічної і соціальної ролі в суспільстві; — інтенсифікація виробництва в агропромисловому комплексі, зокрема переведення сільського господарства на індустріальну основу, послідовне освоєння науково обґрунтованих систем веде¬ння господарства, розширення використання ґрунтозахисних методів обробки землі і проведення протиерозійних заходів, збільшення врожаю всіх сільськогосподарських культур; 57. Напрями реструктуризації господ комплексу індустріальних районів Укр. Реструктуризація регіонального промислового комплексу є найважливішим чинником досягнення цілей перехідного періоду, умовою ринкової і цивілізаційної трансформації національної економіки, її входження в глобальні економічні процеси світу. Реструктуризація регіонального промислового комплексу розглядається цілісна система заходів, що передбачає виділення суб’єктів та об’єктів цього процесу, взаємодія яких спрямована на реалізацію визначених цілей зростання конкурентоспроможності, наукоємності регіональних виробництв і соціально-економічного розвитку регіону. З іншого боку, реструктуризацію регіонального промислового комплексу можна розглядати як радикальну трансформацію внутрішнього та зовнішнього середовища, а також як одну із форм динаміки та цілісної інтегрованої соціо-економічної і соціотехнічної системи. Реструктуризація передбачає застосування двох основних напрямів її реалізації: - оперативна реструктуризація у період зниження темпів економічного розвитку, спрямована на подолання або попередження виникнення криз соціально-економічного розвитку промислового комплексу регіону в короткостроковому періоді; - стратегічна реструктуризація у період економічного пожвавлення, направлена на підвищення конкурентоспроможності регіонального промислового комплексу з урахуванням процесів трансформації та глобалізації. Реструктуризація регіонального промислового комплексу передбачає зміну структури управління та організації виробництва промислового комплексу, спрямовану на досягнення конкурентоспроможності в умовах локальних і загальних процесів економічної трансформації. Реструктуризація економічного потенціалу, створення умов для диверсифікації економічної діяльності на новітній технологічній базі, розбудова і модернізація виробничої та соціальної інфраструктури сприятиме ліквідації галузевих і територіальних диспропорцій економіки області, забезпеченню її сталого розвитку на сучасній технологічній основі, підвищенню зайнятості та добробуту населення. Реструктуризація економічного потенціалу передбачає формування високоефективного виробничого комплексу на базі видів економічної діяльності, які визначають стратегічні пріоритети розвитку: агропромислове виробництво та зрошувальне землеробство, суднобудування, судноремонт, високотехнологічне та сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість. Основним фактором економічного розвитку є впровадження результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських досліджень, впровадження, реалізація і розповсюдження інновацій, ресурсо- й енергозберігаючих технологій. Реструктуризації економічного потенціалу та диверсифікації економічної діяльності сприятиме розвиток підприємництва, передусім інноваційної спрямованості, та інфраструктури його підтримки. 56. Пріоритетні напрями екологічного розвитку в індустріальних регіонів Укр. В Україні сформувався потужний виробничий потенціал групи галузей металургійного комплексу (видобуток залізних і марганцевих руд, виробництво чавуну, сталі, прокату чорних металів). Вони розвиваються у Донбасі і Придніпров'ї. Однак їх технічне оснащення і технологічне забезпечення не відповідають сучасним вимогам науково-технічного прогресу. Внаслідок надмірної територіальної концентрації металургійних виробництв, хімічної промисловості та вугільних підприємств ще більше загострилась екологічна ситуація в Донбасі. У зв'язку з екстенсивним веденням гірничих розробок, нераціональним використанням земель під промислове будівництво багато ділянок стали непридатними для господарського використання. Найбільшої шкоди народному гос¬подарству завдає активна деградація ґрунтів на сільськогоспо¬дарських угіддях, зокрема на орних землях. Велике забруднення ґрунтів спостерігається в результаті техногенних викидів в індус¬тріальних ареалах, що зумовлюють кислотні дощі та попадання у грунт важких металів і токсичних неметалевих речовин. Відбувається масове забруднення підземних вод промисловими стоками у великих промислових вузлах з екологонебезпечними виробниц¬твами (нітратами, пестицидами). У межах Донецької і Луганської областей, як показують дослідження гідрогеологів, до кінця XX століття буде безвідшкодовно втрачено 90% підземних вод. Важливою для України є подальша доля її вугільної промис¬ловості, яка зводиться до доцільності нарощування вуглевидобутку в головному районі розміщення цієї галузі — Донбасі. За останні десятиріччя визначилась стійка тенденція зниження обсягів видобутку вугілля у басейні. Головна причина падіння вуглеви¬добутку полягає у незадовільному стані шахтного фонду та низьких темпах його оновлення. Нові шахти не вводяться, а старі не реконструюються, що зумовлює низький рівень концентрації виробництва. Середня виробнича потужність шахти в Донбасі складає біля 2000 т на добу, що в 2-3 рази нижче, ніж в басейнах суміжних з нами держав. Отже, підвищення ефективності вугі¬льної промисловості Донбасу реально можливе лише тільки за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу — використання нових ефективних технологій видобутку вугілля на основі комплексної механізації, створення великих сучасних шахт, передусім у найбільш перспективному Західному Донбасі. Поглибленого дослідження і практичного розв'язання потребують проблеми розвитку чорної металургії та металургійного машинобудування в індустріальному Придніпров'ї. У Дніпропетровській і Запорізькій областях ці дві галузі є домінуючими. Значний інтерес представляє перехід металургії придніпровського регіону на нові технологічні процеси, які дадуть змогу ефективно використовувати основну сировину і вторинні матеріали. На черзі створення нових типів металургійних виробництв, орієнтованих на малостадійну металургійну переробку. Об'єктом пильної уваги тут повинен стати Криворізький залізорудний район, який був орієнтований в основному на розвиток видобутку і збагачення руди, що стало причиною однобічного розвитку його економіки та погіршення екологічної ситуації. В умовах великих екологічних проблем різного рівня, їх складності та вкрай обмежених ресурсів для вирішення до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів віднесено: гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та покращання екологічного стану в містах і промислових центрах Донецького і Придніпровського регіонів; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану. 55. Науково-технічний та інноваційний потенціал розвитку регіонів. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає: матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо); кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал); інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві; організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР. У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі. Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 4). Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв’язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів. Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об’єднань. Важливу роль у розміщенні об’єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани. зайнято 142,5 тис. чоловік, у т. ч. 4,3 тис. докторів наук і 20,6 тис. кандидатів наук. |