Макаренко і хибний батьківський авторитет (реферат). А.С. Макаренко про хибний батьківський авторитет. (Види хибного. А. С. Макаренко про хибний батьківський авторитет. (Види хибного батьківського авторитету, виокремлені А. С. Макаренком)
 Скачать 28.93 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО РЕФЕРАТ на тему «А.С. Макаренко про хибний батьківський авторитет. (Види хибного батьківського авторитету, виокремлені А.С. Макаренком)» Виконала: студентка Наукового інституту іноземних мов ІІ курсу, 2-А групи, 81 підгрупи Сенатор Валентина Олександрівна Черкаси 2019 Ключові поняття: сім'я, батьки, авторитет, «фальшивий авторитет». Що таке сім’я? Якщо звернутися до сучасного юридичного тлумачного словника, то сім’я – це первинний та основний осередок суспільства, до того ж її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли люди, що його складають, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. [1; 2] У “Концепції виховання дітей та молоді в національної системі освіти” визначено, що родина є основою держави. Родинне виховання – це природна та постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях життя. [3.] Дуже важливу роль в процесі сімейного виховання займає авторитет батьків. Під батьківським авторитетом прийнято розуміти заслужене повне довір’я дітей, яке дозволяє батькам впливати на них у потрібному напряму. Авторитет батьків означає здатність і можливість так впливати на дітей, що б ті без усяких виконували усі необхідні доручення і вимоги, бачили у батьках свій ідеал і приклад для наслідування. “...Суть авторитету – писав А.С. Макаренко, - у тому й полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівна гідність старшої людини, як її сила і цінність, видима, так би мовити, простим дитячим оком.” У більшості випадків рівень батьківського впливу прямим вимірам не піддається, проте існують непрямі його показники - це характер поведінки і рівень слухняності дітей. В одній сім’ї діти без усякого натиску піддаються батьківському впливу, в іншій – це робиться з великими зусиллями, супроводжується прихованими чи відвертими конфліктами, а в третій – батьківські вимоги взагалі відкидаються. Без сумніву, що усі три випадки характеризують рівень батьківського авторитету в цих сім’ях та ступінь їхнього впливу на результат сімейного виховання. [4.] Авторитет можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав'язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету: — авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим; — авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на “Ви”, тон розмови тощо); — авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми “заслугами”, розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: “Я краще знаю, що тобі потрібно!”; — авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму; — авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив; — авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях (“Якщо любиш маму, то...”). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності (“Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то...”); — авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною; — авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого; — авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей. [5.] Отже, батьки, які прагнуть оволодіти педагогічною культурою, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до виявів фальшивого авторитету і витісняти їх із власної поведінки. Список використанної літератури: 1. Сім'я // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. 2. Сім'я // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2. 3. Родина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1607-1609. — 1000 екз. 4. Павленко В.В. А.С. Макаренко про роль батьківського авторитету у вихованні дітей // Національна освіта у контексті творчості А. Макаренка: Зб. наук. праць /За ред. проф. М. В. Левківського. – Житомир: ЖДЦНТІЕІ, 2003.–С. 97-99. 5. Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І. - Теорія і методика виховання: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 415 с. — (Навчально-методичний комплекс з педагогіки). URL:https://pidruchniki.com/14990528/pedagogika/batkivskiy_avtoritet_vihovanni_ditey Додаток: Практичні поради батькам. У системі сімейного виховання необхідно дотримуватися таких правил: люби свою дитину; радій її присутності, сприймай її такою, якою вона є, не ображай П, не принижуй, не порушуй її впевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе; постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії; оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів; створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості та захищеності; будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності; підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями; не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з ними; залучай дитину до посильної праці разом з дорослими; створюй умови, щоб дитина набувала життєвого досвіду, долала труднощі; чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду; привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими; залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв'язання побутових проблем, що виникають у сім'ї; не виконуй за дитину тих завдань, з якими вона може впоратися самостійно; домагайся, щоб вимоги до дитини були однакові від усіх членів сім'ї; наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, природного довкілля; постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності. А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і вияви авторитету батька і матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет відбиває такі особливості поведінки батьків: • авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові?" • авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами та труднощами у навчанні, знання інтересів та вподобань, кола друзів, товаришів; • авторитет допомоги має виявлятися не у виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість; • авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень; • авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня став очевидною, приносить дитині страждання та розчарування у тих, хто сказав неправду; • авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває в стані активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати як найбільшу цінність: вона — Людина. |