Модуль 1 1 Потенціал спокою

• Название: Модуль 1 1 Потенціал спокою
• Дата: 13.12.2018
• Размер: 1.25 Mb.
• Имя файла: fiziologiya1.doc
• Тип: Документы; #60188
• страница: 1 из 5

Модуль 1

1)Потенціал спокою (ПС) – різниця потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани збудливої клітини, що знаходиться в стані спокою.

Формула Нернста для розрахунку величини ПС: , де

R – універсальна газова стала, T – абсолютна температура, F – число Фарадея, [K⁺ і] – концентрація іонів К⁺ в клітині, [K⁺ е] – концентрація іонів К⁺ поза клітиною.

Механізм формування ПС пов’язаний з:

1. 
   Наявністю в мембрані клітини механізмів активного транспорту речовин – натрій-калієвий насос. Він створює градієнт концентрації усередині та поза клітиною.
   
2. 
   Особливостями проникності мембрани клітини в стані спокою – вона проникна для іонів К⁺ та непроникна для іонів Na⁺.
   

Найбільш важливим для створення та підтримання ПС є натрій-калієвий насос (НКН). Структурною одицею НКН є Na/К-транспортний білок, що являє собою АТФазу. Цей білок на внутрішній поверхні мембрани розщеплює АТФ на АДФ та фосфат й використовує енергію, що виділилась на транспортування трьох іонів Na⁺ з клітини та двох іонів К⁺ в клітину. Тобто в сумі з клітини за один цикл виділяється один позитивний заряд (150-600 за секунду). Таким чином, НКН є електрогенним (створює електричний струм через мембрану), але й може бути електронейтральним, коли на один іон транспортованого Na⁺ припадає один іон К⁺. Отже, за рахунок роботи НКН створюється та підтримується градієнт концентрації іонів К⁺ та іонів Na⁺ усередині та поза клітиною, а саме 145 ммоль/л іонів Na⁺ зовні та 12 ммоль/л всередині, 4 ммоль/л іонів К⁺ зовні та 155 ммоль/л всередині. Отже, концентрація іонів калію усередині клітини в 40-50 разів більша, чим поза нею, а концентрація іонів натрію, навпаки, в 10 разів менша. Варто підкреслити, що сумарна концентрація аніонів усередині та поза клітиною однакова.

Проникність мембрани для іонів визначається станом каналів мембрани. Стан каналів визначається станом їх воріт, які можуть бути відкритими (тоді через канал по градієнту концентрації можуть рухатися іони) та закритими. Канали мембрани є селективними, тобто, пропускають одні іони та не пропускають, або дуже погано пропускають інші іони. В стані спокою мембрана збудливої клітини проникна для іонів К⁺ (відкриті калієві канали) та непроникна для іонів Na⁺ – майже всі натрієві канали закриті. Це є причиною того, що іони К⁺ виходять з клітини через калієві канали по градієнту концентрації, а аніони Na⁺ зайти в клітину не можуть, хоча є градієнт концентрації. Іони К⁺, виходячи з клітини, виносять позитивний заряд на зовнішню поверхню мембрани. Крупномолекулярні органічні аніони залишаються в клітині й зумовлюють негативний заряд на внутрішній поверхні мембрани.


МЕТОДИ РЕЄСТРАЦІЇ ПС





ПОЗАКЛІТИННИЙ

метод пошкодження

ВНУТРІШНЬОКЛІТИННИЙ

мікроелектродний



При реєстрації ПС методом пошкодження об’єктом дослідження є який-небудь орган, наприклад, скелетний м’яз. Його пошкоджують шляхом розрізу та прикладають електроди до пошкодженої та непошкодженої поверхонь. Стрілка гальванометра при цьому відхиляється. Це говорить про наявність різниці потенціалів між пошкодженою поверхнею м’яза (аналог внутрішньоклітинного середовища) та її непошкодженою поверхонею (аналог зовнішньої мембрани).

При внутрішньоклітинному методі реєстрації об’єктом дослідження є окрема клітина, яку поміщають в плазму чи фізіологічний розчин. Там знаходиться один реєструючий електрод. Другий електрод (мікроелектрод) обережно вводиться усередину клітини. До проколу мембрани промінь осцилографа іде по нульовій лінії  між електродами немає різниці потенціалів. В момент проколу мембрани промінь приладу різко відхиляється від 0 у негативну частину системи координат і протягом годин може перебувати на такому рівні.

Внутрішньоклітинна реєстрація ПС дає змогу оцінити його параметри:

1. Полярність – те, що в момент проколу промінь відхиляється у негативну сторону, говорить про те, щовнутрішня поверхня мембрани клітини заряджена негативно відносно зовнішньої.

2. Величина – ступінь відхилення променя від нуля, відповідає величині ПС. Величина ПС збудливих клітин складає 70-90 мВ. Варто наголосити, що величина ПС оцінюється по модулю, без врахування знака!

3. Сталість у часі – якщо, на клітину не діють які-небудь фактори, то ПС не змінюється (промінь йде паралельно нульовій лінії).

Так як величина ПС оцінюється по модулю, то деполяризацією називають будь-яке зменшення величини ПС, а гіперполяризацією – його збільшення.

Фізіологічна роль ПС полягає в тому, що він є базою, на якій розвивається потенціал дії.
2) Потенціал дії (ПД) – швидка високоамплітудна зміна потенціалу мембрани збудливої клітини при її збуджені.


МЕТОДИ РЕЄСТРАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ ДІЇ





ВНУТРІШНЬОКЛІТИННИЙ

ПОЗАКЛІТИННИЙ





БІПОЛЯРНИЙ

УНІПОЛЯРНИЙ




При позаклітинній реєстрації об’єктом досліджень є цілий нерв чи м’яз. При біполярному відведені реєструється двохфазний сумарний ПД (обидва електроди є активними, дві фази ПД відповідають руху хвилі збудження спочатку під одним, а потім – під іншим електродом). При уніполярній реєстрації один електрод є активним, а інший – пасивним  реєструється однофазний сумарний ПД. Вихідною лінією при позаклітинній реєстрації є нульова лінія, що свідчить про відсутність різниці потенціалів між електродами.

При внутрішньоклітинній (мікроелектродній) реєстрації ПД окремої клітини має такий вигляд:

Спочатку мембранний потенціал різко зменшується до нуля – 1 фаза деполяризації ПД; потім заряд мембрани змінюється на протилежний – зовні “-”, всередині “+” – 2 фаза реверсполяризації. Частина графіка, яка перебуває вище нуля відповідає фазі, що має назву овершут. Далі мембранний потенціал поступово повертається до вихідного рівня – 3 фаза реполяризації ПД. Завершальною фазою ПД є слідова гіперполяризація 4.

В основі зміни мембранного потенціалу при збуджені (тобто в основі формуванні ПД) лежать зміни проникності мембрани, що пов’язані із змінами стану каналів мембрани під впливом подразника.

Особливістю натрієвих каналів є наявність у них двох воріт:

- активаційних – закриті в стані спокою, але можуть відкриватися під впливом збудника;

- інактиваційних – вони швидко закриваються після відкриття активаційних воріт і не можуть відкриватися під впливом подразника.

Подразник зумовлює відкриття активаційних воріт натрієвих каналів  лавиноподібний вхід Na⁺ в клітину за градієнтом концентрації  зменшення надлишку аніонів усередині клітини (так як іони Na⁺ заряджені позитивно). Аніони, які прямують до мембрани за іонами Na⁺, зайти в клітину не можуть  вони зменшують надлишок позитивних зарядів на зовнішній поверхні мембрани клітини. Завдяки цьому різниця потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани зменшується, а далі й зовсім зникає. Так розвивається фаза деполяризації ПД.

Але вхід іонів Na⁺ в клітину не припиняється й тепер у клітині створюється надлишок позитивних іонів Na⁺, а на її поверхні – надлишок аніонів  перезарядка мембрани – фаза реверсполяризації.

Натрієва активація (стан каналів при відкритих активаційних воротах) швидко змінюється натрієвою інактивацією – закриттям інактиваційних воріт  вхід іонів Na⁺ в клітину при цьому припиняється. Подразник змінює не тільки стан натрієвих каналів, але й стан калієвих каналів  вони також активуються, тобто відкривається додаткова кількість калієвих каналів. Але у часі цей процес розвивається значно повільніше, ніж натрієва активація.

Внаслідок різної швидкості розвитку у часі натрієвої та калієвої активації під впливом подразника, розвиток натрієвої інактивації супроводжується розвитком калієвої активації. Тому, коли іони Na⁺ перестають входити в клітину, вихід іонів К⁺ з неї збільшується. Саме це призводить до відновлення вихідного рівня мембранного потенціалу – фаза реполяризації.

Таким чином механізм формування ПД заключається в наступному:


ПОТЕНЦІАЛ ДІЇ





ФАЗА ДЕПОЛЯРИЗАЦІЇ

ФАЗА РЕПОЛЯРИЗАЦІЇ

ФАЗА РЕВЕРСПОЛЯРИЗАЦІЇ





НАТРІЄВА АКТИВАЦІЯ

НАТРІЄВА ІНАКТИВАЦІЯ

КАЛІЄВА АКТИВАЦІЯ





Вхід натрію в клітину

Припинення входу натрію в клітину

Вихід натрію та вхід калію у клітину


Параметрами ПД є:

1.Амплітуда – 100-120 мВ.

2.Протяжність – 1-3 мс в нервових волокнах, в м’язових волокнах він довший (в типових кардіоміоцитах – 300 мс).

Фізіологічна роль ПД – полягає в тому, що він забезпечує збудження клітини та передачу цього збудження на інші клітини, а також підтримку чи активацію у збудливих клітинах специфічних функцій.

3)Механізми проведення збудження по нервових волокнам

За будовою всі нервові волокна поділяють на:

- безмієлінові – мієлінової оболонки не мають;

- мієлінові – мають мієлінову оболонку; при цьому певні частини волокна вкриті мієліновою оболонкою, а між ними є невкриті проміжки – перехвати Ранв’є; особливістю мієлінової оболонки є її високий опір – вона складається з фосфоліпідів, які є диелектриками (ізоляторами).

Механізми проведення збудження по безмієліновим нервовим волокнам такий. Під впливом подразника (П) на мембрані волокна виникає збудження – ПД (на рисунку зовні “-”, всередині “+” – показана фаза реверсполяризації ПД – максимум розвитку піка). Між збудженими та незбудженими (зовні “+”, всередині “-” – потенціал спокою) ділянками мембрани волокна виникає різниця потенціалів, ΔU; зовні та всередині ці ділянки сполучені провідним середовищом (цитоплазма та міжклітинна рідина)  між цими ділянками мембрани виникають місцеві елекричні струми, що спрямовані від “+” до “-“, діють на мембрану із зовнішньої та внутрішньої поверхні. Ці струми є подразниками для мембрани. Необхідно оцінити параметри цих струмів як подразника:

1. Напрям – з рисунка видно, що струми мають вихідний (катодний) напрям в незбуджених ділянках мембрани. Отже, тут буде виникати деполяризація мембрани. Якщо вона дійде до Е_кр, то виникне ПД.

2. Сила – чисельно сила струму в даному випадку рівна різниці потенціалів між збудженими та незбудженими ділянками мембрани і ця сила відповідає амплітуді ПД. Поріг сили відповідає величині порогового потенціалу (ΔV). Амплітуда ПД нервового волокна складає 100-120 мВ, поріг деполяризації – 15-20 мВ. Відповідно, сила подразника в декілька разів (6-8) більша порогової. Відношення амплітуди ПД до порогу деполяризації має назву коефіцієнт надійності і показує, у скільки разів сила місцевого струму як подразника більша за порогову силу.

3. Час дії подразника – відповідає тривалості ПД і в декілька разів більший порогового.

4. Швидкість збільшення сили – відповідає швидкості піку ПД, майже, відповідає швидкості збільшення сили при дії прямокутних імпульсів електричного струму – набагато вища порогу.

Отже, на збуджену ділянку мембрани нервового волокна діє катодний електричний струм, сила, час дії та швидкість збільшення сили, якого вищі порогу – цей струм викличе деполяризацію мембрани до Е_кр викличе ПД на мембрані незбудженої ділянки.

Далі процес повторюється  ПД поширюється вздовж всієї мембрани нервового волокна.

Механізм проведення збудження по мієліновим нервовим волокнам принципово не відрізняється від механізму проведення по безмієлінових волокнах: під впливом подразника (П) в одному з перехватів Ранв’є виникає ПД – на мембрані перезарядка  між цим (збудженим) і сусідніми (незбудженими) перехватами Ранв’є виникає різниця потенціалів ΔU; вони з’єднані провідним середовищем  виникають місцеві струми (від “+” до “-”). Ці струми в ділянці незбуджених перехватів мають вихідний напрямок; їх сила (амплітуда ПД), тривалість (тривалість ПД), швидкість збільшення сили (швидкість збільшення піку ПД) надпорогові  на мембрані незбудженого перехвату Ранв’є виникає деполяризація, яка досягає Е_кр виникає ПД.

Суттєва відмінність поширення ПД по мієліновим волокнам полягає в тому, що в них місцеві струми виникають не між сусідніми ділянками мембрани, а між сусідніми перехватами Ранв’є  ПД поширюється від одного перехвату до іншого (стрибкоподібно)  швидкість поширення ПД збільшується.

На швидкість поширення збудження по нервовим волокнам впливають такі фактори:

1. Наявність мієлінової оболонки збільшують швидкість.

2. Відстань між перехватами Ранв’є – чим він більший, тим більша швидкість.

Так як в м’язових волокнах відсутня мієлінова оболонка, то швидкість проведення збудження по цим волокнам будуть визначати фактори 3-6.

3. Діаметр волокна – чим він більший, тим менший опір чинить аксоплазма волокна поширенню локальних струмів і тим більша швидкість проведення збудження.

4. Амплітуда ПД – чим вона більша, тим швидше деполяризація доходить до Е_кр, і тим більша швидкість проведення.

5. Поріг деполяризації (ΔV) – чим він менший, тим швидше деполяризація мембрани волокна доходить до Е_кр, і тим більша швидкість проведення.

6. Швидкість наростання піку ПД – чим вона більша, тим швидше розвивається деполяризація до Е_кр, і тим більша швидкість проведення збудження.

4)Закономірності проведення збудження нервовими волокнами

1. Закон фізіологічної неперервності чи фізіологічної цілісності волокна – для здійснення проведення необхідним є нормальний функціональний стан мембрани волокна. Якщо його пошкодити, обробивши, наприклад, місцевим анастетиком типу новокаїну, проведення припиниться, незважаючи на те, що морфологічно волокна не пошкоджені (місцеві анастетики інактивують натрієві канали мембрани  зміщення Е_кр збільшення порогу деполяризації  зменшення швидкості проведення збудження з подальшим припиненням цього проведення).

2. Закон двостороннього проведення – в умовах експерименту збудження (ПД) поширюється вздовж волокна в дві сторони, тобто, провідність волокон двостороння. Але в умовах цілісного організму відбувається одностороннє проведення збудження по нервовим волокнам, незважаючи на двосторонню провідність – ПД поширюється від рецепторів до нервових центрів, від нервових центрів до органів-ефекторів. Це відбувається завдяки тому, що обов’язковим елементом будь-якої рефлекторної дуги є синапси, які мають односторонню провідність.

3. Закон ізольованого проведення – ПД, поширюючись по мембрані одного волокна, не передається на сусідні. Причина цього полягає в тому, що мембрана волокна має набагато більший опір, ніж міжклітинна рідина  місцеві струми шунтуються через міжклітинну рідину й не викликають ПД на мембрані сусідніх волокон.

4. Закон бездекрементного проведення – амплітуда ПД не змінюється при проведенні збудження по мембрані волокна. Причиною цього є те, що ПД підкоряється закону “все або нічого” – в кожній ділянці мембрани він має максимально можливу для цього волокна амплітуду.

5. Проведення без розвитку втоми. Нервові волокна практично не стомлюються – на протязі багатьох годин відтворюють частоту стимуляції. Причина цього полягає у високій економічності механізму проведення збудження по мембрані волокна – при цьому енерговитрати незначні  дуже низька швидкість розвитку втоми волокон.

6. Проведення з дуже високим коефіцієнтом надійності – відношення амплітуди ПД до порогу деполяризації (ΔV) в нервових волокнах дорівнює 6-8, що свідчить про велику надійність проведення збудження по цим волокнам.

7. Проведення з великою швидкістю – в товстих мієлінових нервових волокнах швидкість проведення збудження досягає 120 м за секунду.

За швидкістю проведення збудження нервові волокна поділяють на такі типи:

Тип волокна	Діаметр волокна, мкм	Швидкість проведення, м/с
А	15	100 (70-120)
А	8	50 (30-70)
А	5	20 (15-30)
А	3	15 (12-30)
В	3	7 (3-15)
С	1	1 (0,5-2,0)

Волокна типу А та В – мієлінові.

А – первинні аференти м’язових веретен, рухові волокна скелетних м’язів.

А – шкірні аференти дотику та тиску.

А – рухові волокна м’язових веретен.

А – шкірні аференти температури та болю.

В – симпатичні прегангліонарні волокна.

С – безмієлінові симпатичні постгангліонарні волокна та шкірні аференти болю.

Інформація по нервовим волокнам передається точно, без змін, швидко. Ці особливості передачі інформації пов’язані з певними особливостями поширення збудження.


Проведення збудження по нервовим волокнам







Одностороннє Ізольоване

Без зміни амплітуди ПД

Без втоми

З високою швидкістю

З високим коефіцієнтом надійності









Точна передача

Передача без змін

Швидка передача