дпм. Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с

• Название: Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с
• Анкор: дпм.doc
• Дата: 19.09.2017
• Размер: 2.02 Mb.
• Имя файла: дпм.doc
• Тип: Документы; #8673
• страница: 5 из 36

В'ЯЗАННЯ

В'язання — вид народного декоративного мистецтва, виготовлення в'язаного полот­на й окремих виробів вигинанням безперервної, цілісної нитки у петлях, що по-різ­ному переплітаються між собою.

Технологічні особливості. Матеріал: нитки ручнопрядені лляні, конопляні, вовня­ні, фабричного виготовлення (шовкові, бавовняні, вовняні, металеві, синтетичні тощо). В'язання здійснюється гачком (дерев'яним або металевим), спицями і спе­ціальними машинами — в'язальними або трикотажними. Залежно від засобів, за допо­могою яких виготовляються вироби, в'язання поділяється на два типи: ручне (гачком або спицями) і машинне.

Народні майстри розробили численні варіанти технічного виконання плетених виробів. Ручне в'язання гачком здійснюється такими найпоширенішими техні­ками, як ланцюжок, стовпчики, зубці. Ручне в'язання спицями характеризується розмаїттям технічного виконання. Виділяються такі техніки, як панчішне в'язання, «в кіску», «в круги», «резинка» і т. ін.

Полотна і вироби, які виготовляють в'язанням на трикотажних машинах, нази­вають трикотажем. Трикотажні машини бувають напівавтоматичні й автоматичні;

для вив'язування полотна і готових виробів. Крім промислових трикотажних машин випускають ручні, вони широко використовуються в домашніх умовах.

Основні техніки машинного в'язання: поперечно-в'язальна і поздовжньо-в'язаль­на. При першій одна нитка послідовно вигинається в петлі одного ряду, котрий з'єднує поля з попереднім рядом, утворюючи полотно. Друга полягає у створенні петельного ряду системою паралельних ниток (основи); петлі однієї нитки розташо­вуються не в одному ряді, а переходять із ряду в ряд.

За кольором виділяються сирові, вибілені, строкатов'язані вироби. У трикотажному виробництві полотна часто піддають ворсуванню (начісне полотно), стрижуть (по­лотно типу велюр) тощо.

Народні майстри, художники-професіонали, трикотажники постійно вдоскона­люють технічні засоби створення полотен, які характеризуються оригінальним орнаментально-композиційним, колористичним рішенням.

Типологія в'язаних виробів. За функціональною роллю виділяються ручно- і машиннов'язані вироби одягового та інтер'єрного призначення. Перші переважно використовуються для виготовлення одягу. Це безрукавки, головні убори, панчохи, шкарпетки, рукавиці тощо. Трикотажні вироби: білизняний та верхній одяг, пан­чішно-шкарпеткові та рукавичні вироби, головні убори, купони для суконь, блуз, курток.

Гардинно-тюлеві вироби, рідше скатерті вив'язують переважно на підприємствах трикотажної промисловості. Асортимент ручних і машинних виробів постійно збільшу­ється, оновлюється.

З 60-х років XX ст. на Україні зазнало поширення макраме — тематичні, орна­ментально-декоративні композиції, виготовлені вручну з різноманітних еластичних матеріалів: ниток, шпагатів, шнурків. (43)

МЕРЕЖИВО

Мереживо — один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

За технікою виконання мереживо поділяється на ручне й машинне.

Ручне мереживо виконується за допомогою голки і гачка. Плетіння мережива на коклюшках на Україні майже не поширене (за винятком Закарпаття, та й то зрідка). Популярне на Україні мереження за допомогою голки виконується на тканинах по­лотняного переплетення. Для мережки необхідно витягти певну кількість горизонталь­них ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки і обметати нитками, окреслюючи певні орнаментальні мотиви: стовпчики, прутики, павучки, віконця тощо.

Залежно від техніки мережки поділяються на: одинарний прутик, подвійний прутик, схрещений прутик, черв'ячок, одинарний стовпчик, подвійний стовпчик, гречка, вівсяночка, лучка, одинарна, подвійна та багаторядова ляхівка з настилом, прутик з настилом, прутик через чисницю, через чисницю без прутика, шабак, затяганка, безчисна квадратикова тощо. Ці мережки виконуються у стрічках висотою до 0,2 мм і в смугах до 60—70 см. Такими мережаними смугами оздоблювали кінці рушників на Сумщині, Дніпропетровщині, Полтавщині. У кожній області поширені ті чи інші види мережок. Наприклад, шабак часто використовувався для декорування одягу на Чернігівщині, Східному Поділлі, а мережка з настилом — на Сумщині й Пол­тавщині. Змережування, ажурне зшивання окремих деталей застосовується в тканинах одягового та інтер'єрного призначення. Найбільш популярним на Україні є змережу­вання черв'ячком, городками, зубцями, плахтовим швом, прутиком та шабаком, павучками, чернігівське змережування, подільська розшивка тощо.

Мереживо гачком набуло розвитку на Україні з XIX ст. Виділяється мережи­во з геометричними і рослинними мотивами.

Машинне мереживо за способом виготовлення поділяється на три групи: плетене (на машинах з жаккардовим апаратом); в'язане (на в'язально-мереживних машинах) і ткане (утворюється за рахунок ажурних переплетень). Цікаві вироби машинного мережива випускає Коломийська гардинна фабрика.

Типологія виробів. За функціональним призначенням розрізняють суцільні мережа­ні вироби (наприклад, стрічки, хустки, гардини) і мережані прикраси одягового та інтер'єрного призначення.

Мережані смуги — на рушниках — важливе художнє явище в українському народному мистецтві — розміщені вузькими стрічками або великими смугами (висо­та від ЗО до 150 см). Настилом на мережаних смугах часто вишивають орнаментальні мотиви: квіти, дерева життя.

Мереживо на скатертях роблять по середині вздовж швів або з двох чи чоти­рьох боків. Мотиви: ромби, квіти, зубці.

На сорочках переважають невеликі орнаментальні мережки при швах на устав­ках рукавів, а широкі смуги — на подолах, рідше — на пазусі.

Ажурні покривала виготовляли із заздалегідь виплетених квадратів або рельєфних розеток, які потім з'єднували.

З одного рогу наволочок часто вшивали мережані прошви. Складні орна­ментальні візерунки вив'язували гачком переважно з рельефно-виступаючими еле­ментами. (44)

Народні майстри і художники-професіонали цікаво використовують декоративні особливості мережива — ажурного, проглядово-ефектного в прикрашенні одягових та інтер'єрних тканин.