Б1 Педиатрия. Білет 1 Періоди дитячого віку, її характеристика. 1
 Скачать 29.28 Kb.
|
|
Білет № 1 Періоди дитячого віку, її характеристика. 1 внутрішньоутробний період -фаза ембріонального розвитку (від згоди до 9 тижня вагітності ) - фаза плацентарного розвитку ( 9-40 тижні вагітності) 2 позаутробниц період -період новонародженості (від народження до 28 днів життя ) -період немовляти або період вигодовування груддю (29 дні – 12 міс ) - раннє дитинство перед дошкільний вік (1-3років) -дошкільний (4-7 років) -молодший шкільний вік (7-10 років) - середній шкільний вік (11-14 років) - період статевого дозрівання або старший шкільний вік (15-18 років) Характеристика 1. Неонатальний період. Цей період характеризується часом адаптації дитини до, нових для неї, факторів зовнішнього середовища. Перехід до самостійного існування відзначається значними змінами у всіх органах та системах. Запускається легеневе дихання , включаються малий і велике коло кровообіг, закривається артеріальна (Боталлова) протока, встановлюється самостійна, але ще недорозвинена терморегуляція. 2. Період грудного віку. У перші місяці життя здійснюються процеси клітинного новоутворення, стрімко розвивається нервова система, нервові волокна мієлінізуються. Розвиваються статичні функції : до 2 міс дитина добре тримає голову, знаходячись у вертикальному положенні; з 4-5 міс перевертається з живота на спину, далі зі спини на живіт; до 7 міс самостійно сідає, а до кінця року починає ходити. До 5-6 міс починають прорізуватися молочні зуби, до року зазвичай буває 8 зубів. У грудному віці у дитини значними темпами здійснюється психічний розвиток. У міру диференціювання ЦНС, починаючи з 2-3 тижнів , а особливо після місяця , відбувається розвиток умовних рефлексів (перша сигнальна система). Спочатку вони досить прості , наприклад рефлекс на положення при годуванні , а потім значно ускладнюються. З 1 міс руху очних яблук стають координованими , погляд фіксується на яскравих предметах, з’являється слухове зосередження, до кінця 2- го місяця дитина стежить за рухом предмета , усміхається. З 3 – 4 міс він емоційно гулить , дізнається близьких, з 6 міс лепече склади “ба” , “па” , “ма” , голосно сміється. До кінця року дитина вимовляє перші осмислені слова (з цього моменту починається розвиток мови – друга сигнальна система) , виконує прості вимоги , розуміє слова заборони . До цього часу сповільнюється фізичний розвиток , його випереджає психічне. 3. Переддошкільний і дошкільний період. У цьому віці дещо сповільнюється процес зростання , але активно вдосконалюються функціональні можливості органів і систем. У 5 -6 років починається зміна молочних зубів на постійні . дитина переходить на режим харчування дорослого. У цьому віці розвиваються деякі навички: вміння кататися на двоколісному велосипеді, на ковзанах, танцювати, вишивати, в’язати. Завдяки інтенсивному розвитку пам’яті, діти переказують казки, оповідання, вивчають вірші. Це вік наслідування як хорошого, так і поганого, тому особливо важливою є чітка організація виховної роботи вдома і в дитячих садах. До кінця цього періоду дитина готується до вступу до школи. У цьому періоді з’являються захворювання у розвитку яких велику роль відіграє алергія (бронхіальна астма , ревматизм та ін.). 4. Період молодшого шкільного віку. Триває вдосконалення функцій організму дитини. Посилено розвиваються і міцніють м’язова система і скелет. Молочні зуби повністю замінюються постійними . Шкільний ритм життя сприяє розвитку посидючості , необхідних трудових навичок. Потрібно строго стежити за поставою дитини , так як неправильне положення за партою чи столом , носіння в одній руці важкого портфеля і ряд інших моментів можуть призвести до викривлення хребта. 5. Період старшого шкільного віку. Є періодом статевого дозрівання. Він характеризується вираженою перебудовою ендокринної системи , посиленим ростом. У дівчаток вторинні статеві ознаки зазвичай розвиваються раніше , ніж у хлопчиків. У цьому періоді часто зустрічаються функціональні розлади серцево-судинної, нервової систем, обумовлені, з одного боку, швидким, непропорційним зростанням всього тіла і окремих органів , з іншого – неповним розвитком ендокринної, імунної та нервової системи. 2. АФО органів дихання. Гостра пневмонія у дітей раннього віку. Етіологія. Клініка. Особливості перебігу у дітей: новонароджених, недоношених. Лікування. Догляд. Профілактика. Дихальні шляхи поділяють на три відділи: верхній (ніс, глотка), середній (гортань, трахея, бронхи), нижній (бронхіоли, альвеоли). До моменту народження дитини їх морфологічна будова ще недосконала, з чим пов'язані й функціональні особливості дихання. Формування органів дихання закінчується в середньому до 7-річного віку, а в подальшому збільшуються лише їх розміри. Усі дихальні шляхи в дітей мають значно менші розміри та вужчий просвіт, ніж у дорослих. Слизова оболонка більш тонка, ніжна, легко пошкоджується. Залози недостатньо розвинуті, продукція ІgА та сурфактанту незначна. Підслизовий шар пухкий, містить незначну кількість еластичних і сполучнотканинних елементів, багато васкуляризований. Хрящовий каркас дихальних шляхів м'який та податливий. Це сприяє зниженню бар'єрної функції слизової оболонки, легшому проникненню інфекційних та атопічних агентів у кров'яне русло, виникненню передумов до звуження дихальних шляхів за рахунок набряку. Ніс і носоглотковий простір у дітей раннього віку мають малі розміри. Носові ходи вузькі, раковини товсті (нижні розвиваються до 4-річного віку), тому навіть незначні гіперемія та набряк слизової оболонки зумовлюють непрохідність носових ходів, спричинюють задишку, утруднюють ссання. З придаткових пазух до моменту народження сформовані лише гайморові (розвиваються до 7 років життя). Етмоїдальна, сфеноїдальна та дві фронтальні пазухи закінчують свій розвиток до віку 12, 15 та 20 років відповідно. До моменту народження дитини бронхіальне дерево сформоване. Розміри бронхів інтенсивно збільшуються на 1-му році життя та в підлітковий період. їх також утворюють хрящові півкільця, які в ранньому дитинстві не мають замикальних пластинок, з'єднані фіброзною перетинкою. Хрящі бронхів дуже еластичні, м'які, легко зміщуються. Бронхи в дітей відносно широкі, правий головний бронх є майже прямим продовженням трахеї, тому саме в ньому найчастіше виявляються сторонні предмети. Для найдрібніших бронхів характерна абсолютна вузькість, чим пояснюється виникнення обструктивного синдрому саме в дітей раннього віку. Слизова оболонка великих бронхів вкрита миготливим війчастим епітелієм, який виконує функцію очищення бронхів (мукоциліарний кліренс). Незавершеність мієлінізації блукаючого нерва та недорозвинення дихальних м'язів сприяють відсутності кашльового рефлексу в маленьких дітей або дуже слабким кашльовим поштовхам. Накопичений у дрібних бронхах слиз легко закупорює їх і призводить до виникнення ателектазів та інфікування легеневої тканини. Легені в дітей, як і в дорослих, мають сегментарну будову. Сегменти розділені між собою тонкими сполучнотканинними перетинками. Основна структурна одиниця легені – ацинус, але термінальні його бронхіоли закінчуються не китицею альвеол, як у дорослих, а мішечком (sacculus), з "мереживних" країв якого поступово формуються нові альвеоли, кількість яких у новонароджених у 3 рази менша, ніж у дорослих. З віком збільшується і діаметр кожної альвеоли. Паралельно наростає життєва ємкість легень. Інтерстиціальна тканина легень пухка, багата на судини, клітковину, містить мало сполучнотканинних та еластичних волокон. У зв'язку з цим легенева тканина в дітей перших років життя більш насичена кров'ю, менш повітроносна. Недорозвинення еластичного каркасу призводить до виникнення емфіземи та ателектазів. Схильність до ателектазів виникає також внаслідок дефіциту сурфактанту – плівки, яка регулює поверхневий альвеолярний натяг і стабілізує об'єм термінальних повітроносних просторів, тобто альвеол. Синтезується сурфактант альвеолоцитами II типу і з'являється у плода масою не менше ніж 500-1000 г. Чим менший гестаційний вік дитини, тим більший дефіцит сурфактанту. Саме дефіцит сурфактанту лежить в основі недостатнього розправлення легень у недоношених дітей та виникнення респіраторного дистрес синдрому. Основні функціональні фізіологічні особливості органів дихання в дітей такі. Дихання в дітей часте (що компенсує малий об'єм дихання) і поверхневе. Частота тим більша, чим молодша дитина (фізіологічна задишка). Новонароджений дихає 40-60 разів за 1 хв. До 3х міс. 40-45 4-6 міс 35-40. 7-12 міс 30-35. 2-3 роки 25-30. 5-6 роки більше 25. 10-12 років 20-22. 14-15 років 18-20 Прискорення чи уповільнення дихання констатують при відхиленнях частоти дихання від середніх показників на 30-40 % і більше. У новонароджених дихання неритмічне з короткими зупинками (апное). Переважає діафрагмальний тип дихання, з 1-2-річного віку він змішаний, з 7-8-річного – у дівчаток – грудний, у хлопчиків – черевний. Дихальний об'єм легень тим менший, чим молодша дитина. Хвилинний об'єм дихання також з віком збільшується. Однак цей показник відносно маси тіла в немовлят у 2-3 рази більший, ніж у дорослих. Життєва ємкість легень у дітей значно нижча, ніж у дорослих. Газообмін у дітей більш інтенсивний завдяки багатій васкуляризації легень, великій швидкості кровообігу, високим дифузійним можливостям. Гостра пневмонія — це гостра інфекційна запальна хвороба паренхіми легень, яка характеризується інфільтративними змінами легеневої тканини і дихальною недостатністю Етіологія. Гостра пневмонія — поліетіологічна хвороба. Слід виділяти дві групи чинників, які спричинюють її, а саме: безпосередні і чинники сприяння. Безпосереднім етіологічним чинником є інфекція: бактеріальна, вірусна, мі- коплазмова, грибкова. Нині загальновизнаними є два варіанти пневмонії: позалікарняна (“вулична”, амбулаторна) та внутрішньолікарняна (госпітальна, нозокоміальна). Ці варіанти пневмонії відрізняються за своєю етіологією. Збудниками позалікарняної пневмонії найчастіше є: пневмокок, гемофільна паличка, стафілокок, мікоплазма, віруси. Пневмонію в дітей раннього віку спричинюють: перинатальна патологія, ас- піраційний синдром, гіпотрофія, природжені вади серця, аномалії розвитку брон- хо-легеневої системи, спадкові і набуті імунодефіцити, гіповітаміноз. У дітей старшого віку розвиток пневмонії відбувається частіше на тлі хронічних інфекцій у ЛОР-органах, рецидивного чи хронічного бронхіту. Порушення захисних чинників бронхолегеневої системи спричинюють: переохолодження, тютюновий дим, забруднення навколишнього середовища. Клінічними проявами гострої пневмонії є: підвищення температури тіла; кашель (сухий, згодом вологий з виділенням слизистого або слизисто-гнійного мокротиння); ознаки інтоксикації та дихальної недостатності; посилення голосового тремтіння при пальпації грудної клітки; вкорочення перкуторного звуку над ураженою ділянкою легень; аускультативні зміни — дихання з подовженим видихом або ослаблене, дрібнопухирчасті вологі хрипи, можлива крепітація, посилення бронхофонії. Діагностика Рентгенологічними проявами гострої пневмонії є: інфільтративні тіні у формі вогнищ різної величини або інтенсивне затемнення в ділянці одного чи декількох сегментів, частки, декількох часток легень. Для підтвердження діагнозу гострої пневмонії слід зробити загальний аналіз крові, під час якого найчастіше виявляють лейкоцитоз, нейтрофільоз із зсувом вліво, збільшення ШОЕ. У разі тяжкого перебігу хвороби і розвитку ускладнень виникає потреба в додаткових дослідженнях, а саме: комп’ютерній томографії легень, мікробіологічному дослідженні мокротиння, серологічних дослідженнях визначення антитіл до грибів, мікоплазм, хламідій тощо), біохімічному дослідженні крові тощо. Лікування. Має бути комплексним. Його можна проводити в стаціонарних або домашніх умовах. Показаннями до госпіталізації є тяжкі й ускладнені випадки хвороби з вираженою дихальною і серцево-судинною недостатністю, токсикозом, підозрою на деструктивний процес тощо. Окрім цього, у стаціонарних умовах мають лікувати дітей із несприятливим преморбідним тлом (активним рахітом І—II стадій, гіпотрофією, анемією), а також новонароджених та недоношених дітей. Хворих із нетяжкими, неускладненими формами пневмонії можна лікувати вдома, якщо цьому відповідають житлово-побутові умови і достатній рівень загальної та санітарної культури членів сім’ї. У такому разі лікар повинен відвідувати хворого щодня до досягнення стійкого поліпшення перебігу хвороби, після цього оглядати дитину 1 раз на 2—3 дні до повного одужання Температура повітря в кімнаті має становити 18—20 °С, проводити часте вологе прибирання і провітрювання. Харчування має бути висококалорійним, вітамінізованим, збалансованим за всіма інгредієнтами і водночас легко засвоюваним. Дуже важливо забезпечити правильний питний режим, який передбачає пероральну регідратацію: вживати розчин глюкози, солодкий чай, соки, лужні мінеральні води тощо Відомо, що збудниками позалікарняної пневмонії найчастіше є: пневмокок, гемофільна паличка, стафілокок. Тому стартова терапія має включати такі антибіотики: пеніциліни (пеніцилін, амоксицилін, захищений амінопеніцилін — амок- сицилін/клавуланова кислота тощо), цефалоспорини першого (цефалексин, це- фазолін) або другого покоління (цефуроксим, цефаклор). Якщо є підозра на атиповий генез пневмонії (мікоплазма, хламідія), показане стартове застосування макролідів (спіраміцин, кларитроміцин, азитроміцин та ін.). У лікуванні госпітальних пневмоній вибір роблять з-поміж таких препаратів: цефалоспорини другого і третього поколінь, аміноглікозиди (тобраміцин, амікацин та ін.), карбопенеми (меропенем), фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин). Важливою проблемою для лікарів є визначення тривалості застосування антибіотиків. Тривалість антибіотикотерапії визначають насамперед тяжкістю хвороби і наявністю ускладнень В основі патогенетичної терапії пневмонії лежить призначення протизапальних препаратів (диклофенаку, ібупрофену, вольтарену тощо), які пригнічують активність медіаторів запалення. Обов’язковим компонентом терапії є застосування муколітичних препаратів (амброксолу, ацетилцистеїну, бромгексину тощо). Важливою складовою комплексної терапії пневмонії є фізіотерапія. У гострий період показано 5—7-денний курс терапії струмами УВЧ, після чого лікування продовжують із застосуванням електрофорезу та ампліпульсфорезу. ПРОФИЛАКТИКА До реабілітаційного лікування входять масаж, лікувальна фізкультура Найбільш ефективним способом профілактики пневмонії є вакцинація проти таких інфекцій як пневмокок, гемофільна інфекці, кір, коклюш, які входять до складу основних щеплень у дитячому віці, передбачених календарем профілактичних щеплень Задача.Під час патронажу мати 4 місячного пацієнта скаржиться на появу у дівчинки попрілостей, висипу на ніжках та тулубі у вигляді папул та лусочки жовтого кольору на голові. По внутрішнім органам патології немає. Дитина знаходиться на штучному вигодовуванні. 1.Визначити проблему пацієнта. (ексудативно-катаральний діатез ) 2.Провести лікувальну ванну.
3.Правила ведення харчового щоденника. Завести щоденник за графами: Прийнята їжа дитиною Прояви діатезу Частота випорожнень Зміни з боку органів дихання 2. В першій графі записувати продукти, які одержує дитина на сніданок, обід, вечерю. 3. В другій, третій, четвертій графах зазначати реакції після сніданку, обіду, вечері. 4. Спочатку кількість продуктів нового в добовому раціоні дитини обмежена, при введенні нового продукту харчування зразу потрібно помітити, чи є на цей продукт прояв алергічної реакції. 5. Вести щоденник потрібно 2-3 тижні, після чого можна дізнатися, які продукти харчування викликають у дитини загострення алергічного діатезу |