Доповідь. Д. Ушинського доповідь важкі діти та робота з ними у психологічному консультуванні
 Скачать 34.21 Kb.
|
|
Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» ДОПОВІДЬ «ВАЖКІ ДІТИ» ТА РОБОТА З НИМИ У ПСИХОЛОГІЧНОМУ КОНСУЛЬТУВАННІ Здобувач Студентка 1 курсу магістратури, заочної форми навчання, Спеціальність 053 «Психологія» Колесніченко Інна Віталіївна Одеса – 2022 ЗМІСТ Характеристика поняття «важка дитина». Класифікація «важких»………………………………………………………...…………………3 Причини появи важких дітей і підлітків…………………………………….6 Специфіка роботи з різними категоріями важких підлітків……………………………………………………………….………….. Висновки………………………………………………………………………… Список використаних джерел………………………………………………….. Характеристика поняття «важка дитина» Класифікація «важких» Останніми роками поняття «важка дитина» все частіше перебуває у полі зору як психологів, педагогів, правоохоронців, так і звичайних людей. Немає місця у соціумі, де б ми були впевнені, що нас, наших близьких або знайомих не торкнеться це поняття. Проблема спілкування з «важкими дітьми» стає надзвичайно актуальною тому що їх кількість неухильно зростає. Вони йдуть з батьківського дому, бродяжать, ніде не навчаються і не працюють, хуліганять, крадуть, вживають алкоголь і наркотики, або ж, навпаки, замикаються у чотирьох стінах свого будинку, майже не виходять на вулицю і цілими днями просиджують за комп'ютером, нічим не цікавлячись і нічого не читаючи, подорожують по всесвітній мережі «Інтернет» або грають у комп'ютерні ігри. Лякає і той факт, що вік таких дітей поступово «молодшає». Важка дитина - це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя. Важковиховуваність - це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття "важкі діти" завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів. Так, Блонський П.П. у своїх наукових працях оглядав поняття „важкий школяр” через ставлення до нього вчителя, якому важко з ним працювати. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризувались відсутністю звички працювати, розбещеністю, невмінням доводити справу до завершення. Усі ці якості є результатом неправильного виховання. Важкі школярі з низьким розумовим потенціалом – це діти й підлітки, які виховуються в поганих соціальних умовах і вродженій ущербності. Таким чином, П.П. Блонський з поняттям важковиховуваність пов’язував дитину як «педагогічно важку», так і таку, яку «важко навчити», «соціально занедбану». Отже, слушною є думка А.І. Грабова, який підкреслював, що поняття «важкі діти» – є одним із неоформлених педагогічних понять: «Для одних – це невстигаючі діти, малообдаровані; для інших – це діти з нехарактерними для шкільного середовища настановами, або діти з різко вираженою індивідуальністю, яка нерідко знаходиться між здоров’ям та хворобою». Так Л.М. Зюбін, Г.П. Мєдвєдєв, І.А. Невський зазначають, що «важкими дітьми» є діти, з якими важко працювати вчителям і вихователям через відсутність очікуваної реакції на звичайні прийоми педагогічного впливу. Тобто, це недисципліновані, невстигаючі підлітки, яким не рідко притаманні психічні, але не патологічні відхилення від норми. О.В. Кербіков вважає, що несприятливі умови життя в сім’ї, іноді з моменту народження дитини, психотравмуючі обставини, шкільні неприємності і перенавантаження призводять до зриву нервово-психічної діяльності. Таку дитину і хворою назвати не можна, і здоровою – теж. Вона знаходиться на грані між хворобою та здоров’ям. Сучасна ж психолого-педагогічна наука щодо змісту поняття «важковиховувана дитина» характеризується значною різноманітністю. Досліджуване поняття, на думку різних дослідників, включає різні категорії дітей. Це і діти з яскраво вираженою обдарованістю, і діти з незначними психологічними або фізичними недоліками. Попри всі наведені різноманітні думки сучасні психологи і педагоги називають три істотні складові змісту поняття «важкі діти»: Такі діти досить часто характеризуються відхиленнями від норми. Поведінку, що відхиляється від норми зазвичай прийнято називати делінквенною або девіантною. Поведінка таких дітей нелегко виправляється, коригується. Такі діти потребують індивідуального підходу з боку вихователя, оскільки їх стосунки з оточуючими характеризуються неузгодженістю. Дослідженням проблеми “важких” дітей займалися педагоги, лікарі, криміналісти та соціологи (Л.С. Виготський, П.П. Блонський, В.П. Кащенко, Г.В. Мурашов). Так, Виготський Л.С., коментуючи основні положення плану педагогічно-дослідницької діяльності з питань важкого дитинства у 1929 році зазначав: “Ми виділили такі типи і види важких дітей, які підлягають вивченню: важкі діти в масовій школі, важковиховувані діти в самому смислі цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно занедбані), психо- і невропатичні діти, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі діти”. Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей: діти з соціалізованими формами анти суспільної поведінки, для яких нехарактерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих анти суспільних груп, до яких належать; діти з несоціалізованою анти суспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім'єю та мають значні емоційні розлади. П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли анти суспільні норми. О. Є. Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо. В. І. Абраменко та О. І. Селецький подають таку класифікацію важких підлітків: неорганізовані підлітки; передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники); психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні). Д. І. Фельдштейн диференціює важких підлітків, враховуючи характер домінуючих негативних потреб і відповідних їм проявів поведінки. Г. Г. Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб'єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки. У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей: учні, що потребують медичної допомоги; педагогічно запущені учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; «ізольовані» діти). Педзапущеність - нерозвинутість, неосвіченість і невихованість дитини, відставання розвитку дитини від власних можливостей, вимог віку, що викликані педагогічними причинами; невстигаючі діти (з недоліками мотиваційної сфери, з недоліками пізнавальної діяльності, з несформованими прийомами навчальної діяльності, з недоліками розвитку психічних процесів, діти, що неадекватно використовують свої індивідуально-типологічні особливості). 2. Причини появи важких дітей і підлітків 1. Особливості сімейного виховання: низький педагогічний і культурний рівень батьків (порушення єдності вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка); неблагополуччя сім'ї (конфліктність, аморальність, асоціальна поведінка батьків). 2. Особливості взаємодії педагога з дитиною: слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї; недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей дитини; негативне стимулювання поведінки дітей; недемократичний тип спілкування педагога; недостатнє керівництво міжособистісним спілкуванням та організацією навчально-виховного процесу. 3. Особливості особистості дитини: неадекватність самооцінки та рівня домагань; невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої мети в житті; відсутність суб'єкта турбот; відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів; реакція на пережиту важку ситуацію; емоційна недорозвиненість; проблеми сфери мотивації та потреб; психологічний інфантилізм; відсутність дисциплінованості; безвідповідальна поведінка. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками. Вплив засобів масової інформації. Негативний вплив алкоголю і наркотиків. Відхилення в психічному і фізичному розвитку. Наше сьогодення не сприяє викоріненню цього поняття, навіть більше - породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема: погіршення соціально-економічних умов життя. У дітей відбуваються нашарування життєвоважливих проблем: на їх плечі, крім власних вікових проблем, тяжким тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків у завтрашньому дні, нестабільність життя тощо); криза переорієнтації. Старі цінності відходять, нові приймаються нелегко, а вакуум - сприятливий ґрунт для розвитку негативного; інформаційний бум - цілий потік інформації різного ґатунку. Дітям важко зрозуміти, що є правдою, що - ні. Як наслідок - депресія, падіння моральності; омолодження сексуальних стосунків, що призводить до зростання венеричних захворювань, дітовбивства; тенденція погіршення здоров'я. Часто діти не знають, що таке здоров'я і тому не бережуть його. Багато дітей мають тяжку спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові умови життя. Причиною погіршення здоров'я може стати екологічне забруднення. 3. Специфіка роботи з різними категоріями важких підлітків Соціально-психологічна діагностика важковиховуваних дітей. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методики, і спеціальні тести, і їх поєднання. Для виявлення важковиховуваності учня рекомендують методику В. М. Оржеховської, яку можна використовувати для початкової спільної роботи практичного психолога, та класного керівника. Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій характеру. Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опитувальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію «акцентуацій особистості» К. Леонгарда. Окрім того, багатофакторний опитувальник особистості Р. Кеттела — тест практичний та універсальний — дає багатоаспектну інформацію про особистість. Продуктивним є і тест «ВВНД» (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років. Для спостережень за важковиховуваними можна використовувати карту спостережень Д. Скотта («Робоча книга шкільного психолога» І. В. Дубровіної), в діагностичній роботі зі школярами психолог може отримати інформацію про важковиховуваного учня, використавши проективний тест М. Люшера, ексцрес-діагностику характерологічних особливостей учня, шкалу самооцінки С. Спілбергера (особиста та ситуативна тривожність), тест шкільної тривожності Філіпса, методику Дембо-Рубінштейна (модифікація А. М. Прихожан) оцінювання школярами особистих якостей, результати соціометрії, за потребою — методику дослідження показників і форм агресії А. Басса, А. Дарки. Для з'ясування типу темпераменту можна використати опитувальник Г. Айзенка або теппінг-тест; для визначення типу реагування в конфліктній ситуації — тест фрустрації С. Розенцвейга. Цікаво, що підлітки, яких вважають важковиховуваними, дуже відрізняються за спрямованістю стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Одні з них виявляють екстернальність, а інші — інтернальність. Буває й так, що дитина байдужа або займає позицію компромісу. У будь-якому випадку різні типи реакції дитини є значущими для психолога. Інформативною для психолога є діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР) — опитувальник для дітей 9-11 років. Анкетування (90 запитань) дає можливість психологу визначити рівень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильності до нечесної поведінки, асоціальності, замкнутості, невпевненості, екстернальності та естетичної нечутливості. Слід відзначити, що організація процесу проведення анкетування має дуже важливе значення, тому що чесність відповідей безпосередньо залежить від довірливого контакту, який зуміє встановити психолог із дітьми. Валідність діагностики підтверджується багаторічним досвідом її використання. Проективні тести мають низку переваг, зокрема в тому, що діти сприймають їх як гру й не усвідомлюють мети дослідження, натомість це дає можливість одержувати не очікуваний результат, а істинний, тобто прочинити двері у світ особистісних проблем, що не завжди доступно вербальним методикам. Діагностика характерологічних якостей особистості за допомогою проективних методик: «Дім, дерево, людина», «Малюнок сім'ї», «Неіснуюча тварина» є доволі інформативною, проте потребує теоретичної підготовки психолога та достатнього практичного досвіду роботи з тестами. Корекційна робота з важковиховуваними дітьми. Високий професіоналізм психолога необхідний і для проведення корекційної роботи з важковиховуваними підлітками, яка має передбачати і забезпечувати формування та оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів. Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які психолог повинен виконувати в ході психокорекційної роботи з акцентуйованими підлітками: • сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій; • навчити аналізувати їх; • виробити алгоритми поведінки людини у критичних для неї ситуаціях. Мета психокорекційної роботи з учнями: перетворення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності. Просвітницька та профілактична робота. Профілактику адиктивної поведінки (поведінки, обтяженої залежністю- зловживанням алкоголю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпатійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоровий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчяться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в деяких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей. Одне з головних завдань психолога — досягнення позитивних результатів профілактики, корекції девіантної поведінки учнів, здійснення психологічної підтримки вчителя, адже часто він, не бажаючи того, провокує відхилення в поведінці дитини. Висновки Важковиховувані учні стають об'єктами безкінечних повчань. Взаємне неприйняття позицій вихователя та вихованця, прірва нерозуміння породжують конфлікти, а інколи є однією з причин соціальної дезадаптації. Завдання психолога — знизити рівень професійної деформації, гуманізувати, зробити більш гармонійними взаємини вихователя та вихованців. Допомогти в розв'язанні цієї проблеми можуть тренінги педагогічної ефективності, які дають змогу осягнути сутність педагогічної рефлексії, розвивати емпатію вчителя, сприяють оволодінню методами вирішення завдань для практичної роботи із самовдосконалення особистості, вправами на розвиток умінь аналізувати взаємини з учнями та прийомами самопізнання й психологічного захисту. В умовах сьогодення, нестабільності та агресивного впливу оточуючого середовища на несформовану дитячу психіку вважаю за необхідне приділяти найбільше уваги виявленню і роботі саме з дітьми, які схильні до «важкості». Використана література: Важковиховуваність: сутність, причини, реабілітація: навчальний посібник для соціальних педагогів та практичних психологів освітніх закладів/За ред. О.М.Полякової. – Суми:Університетська книга, 2009. – 346 с. Крошка С.А. Гуманістичні принципи педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами / С.А. Крошка // Матеріали регіональної науково-практичної конференції «Педагогічні вектори: В.О.Сухомлинський та сучасність». – Лисичанськ : ФОП Чеорнов О. Г. – 2018. – С. 146-153. Луценко Ю.А. Діти-правопорушники: що робити?/Юрій Луценко. –К.: Шк. світ, 2010. – 128 с. Марадахаєв С.Л. Соціальна педагогіка, 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://stud.com.ua/56584/pedagogika/sotsialna_pedagogika Мегидиник Ю. Особливості соціально-психологічного супроводу дітей “групи ризику”: форми та методи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.if.gov.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=4372 Сорочинська В.Є.Організація роботи соціального педагога: навч. посібник / В. Є. Сорочинська. – Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. – К. : Кондор, 2011. – 208 с. Девіантна поведінка особистості [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=3526&Itemid=256 |