Нігілізм. Концепція ставлення до світу, що піддає сталі цінності запереченню і ревізії
 Скачать 18.44 Kb.
|
|
Нігілізм – специфічна концепція ставлення до світу, що піддає сталі цінності запереченню і ревізії. В філософії це світоспоглядання та спосіб людського світовідношення, що містить інтенції заперечення, свавілля, відчаю, розчарування, недовіри тощо.[1] Нігілізм виражається у запереченні існування Бога, безсмертя душі, свободи волі, могутності розуму, можливості пізнання, об'єктивності моралі, духовних підвалин буття, культурних засад, суспільного устрою, прав націй на самоідентифікацію та самовизначення, оптимістичних перспектив людської історії.[1] Абсолютною формою нігілізму є самогубство й жага до тотальної руйнації, але найчастіше він виражається через відносні форми, тобто скасовування або знецінення певного боку реальності, з метою піднесення інших.[1] Акти негації в нігілістичній свідомості пов'язані з усвідомленням людської неспроможності пояснити чи обґрунтувати всі підстави буття, а також з відчуттям непевності. Екзистенціальний нігілізм «Екзистенціальний нігілізм» полягає в тому, що життя не має об'єктивного значення або сенсу, і лише фізичні закони сприяють нашому існуванню. Тому заперечується, що існування людини повинно мати цінність або мету. Моральний нігілізм Моральний нігілізм (або етичний нігілізм) заперечує значення етичних норм. Це мета-концепція в філософській теорії, що моральність не має жодної об'єктивної реальності, і тому ніякі дії не є правильними чи невірними. Політичний нігілізм Політичний нігілізм відкидає необхідність, наприклад, у базових соціальних та політичних структурах, уряді, сім'ї та законах. Ідея політичного або російського нігілізму полягала в тому, щоб зруйнувати суспільство та існуючі цінності, створити більш вільне суспільство. Радикальний нігілізм Заперечується сенс всього зовсім. Це, з одного боку, віра в те, що в кінцевому підсумку не було надано ніяких підстав для знання, етики та справедливості. З іншого боку, — усвідомлення того, що навіть відсутність фундаменту може служити підставою для (відхилення) знань, етики та справедливості. Думка Емануеле Северіно На думку італ. філософа Е. Северіно, в основі всієї західної філософії, починаючи від учень Платона та Аристотеля, лежить помилкове уявлення про те, що виникнення (становлення) будь-якої речі тягне за собою і її знищення (її перетворення на або зникнення в ніщо), і що смерть людської істоти, як і смерть будь-якої речі, є рівнозначною її знищенню. Северіно вважає, що саме ця філософська помилка породила значення смерті як відходу у ніщо, а відтак і страх смерті — оту скорботу від усвідомлення власної смертності («рефлексивну печаль»), про яку писав данський філософ К'єркегор. А таке розуміння смерті, тобто смерті як перетворення на або зникнення в ніщо, призвело, з одного боку, до виникнення ідеї божества як такого, що може вберегти людину від зникнення в ніщо, а з другого боку — до розвитку науки і технологій як своєрідного еліксиру безсмертя. Помилковість уявлень традиційної західної філософії, вважає Северіно, увиразнюється, коли мова заходить про становлення будь-якої речі у часі. Віра в існування часу, який плине з минулого, через теперішнє, в майбутнє, є тим чинником, який додає цій помилковості фатального відтінку і перетворює її на справжнісінький філософський нігілізм. Адже коли хтось стверджує про якусь істоту або річ, що вона не є, тобто, що в один час вона ще не є, а в другий час — вона вже не є, то насправді він стверджує, що ця істота або річ — ніщо. А в цьому якраз і полягає нігілістичне бачення світу. Думка Лео Штрауса За словами Лео Штрауса, визначення наступне: «а) Нігіліст — це людина, яка знає принципи цивілізації, лише поверхово. Просто нецивілізована людина, дикун, не є нігілістом». Анархізм — це сукупність як загальних принципів і основних концепцій, які передбачають скасування держави і виключення з життя суспільства будь-якої політичної, економічної, духовної або моральної влади, так і практичних методів здійснення цих концепцій. «Анархія» означає «без держави, панування і насильства над суспільством». Філософська основа анархізму Єдиної філософії анархізму як такої не існує. Анархістські теоретики впродовж історії існування цього руху зрештою сходились тільки в уявленні про необхідність усунути владу з життя людей. Анархісти можуть розділяти одні цілі і уявлення про шляхи до них, але філософське підґрунтя і аргументація можуть бути при цьому абсолютно різними. Проте можна стверджувати, що, так чи інакше, будь-які види анархізму мають загальну філософську основу. І зародилась вона задовго до самого анархізму — в європейському Середньовіччі, коли серед схоластів розгорівся знаменитий філософський спір між номіналістами і реалістами, тобто між тими, хто вважав, що загальні поняття існують реально (реалістами), і тими, хто вважав, що реально існує тільки одиничне, окреме, а загальні поняття є тільки загальним позначенням, сукупністю окремого, індивідуального (номіналістами). Якщо перенести цей спір на проблему людського існування, то головним питанням всієї філософії виявиться не питання про первинність матерії чи свідомості. Воно звучатиме інакше: первинна окрема людина, індивідуальність або ж певна спільнота, до якої людина входить, можливо, з народження і законам якої вона зобов'язана підкорятись. Правовий нігілізм Ці дві позиції часто асоціюються — якщо анархізм є ім'ям, даним політичній концепції, то нігілізм є більш філософським поняттям цього. У російського письменника Івана Тургенєва (1818—1883) в романі «Батьки і діти» (1862) поняття стосується групи молодих російських радикалів, які стояли на політичній програмі, що частково нагадує анархізм. Російський нігілістичний рух Російський нігілістичний рух — масовий російський напрямок нігілізму у 1860-х рр. який відкидає усі авторитети. Андре Глюксман заперечував, що розпад Радянського Союзу можна назвати найбільшою катастрофою XX століття, і наголошував, що Європі потрібно звернути увагу на юридичний, економічний нігілізм Росії й не тішити себе надією колонізувати чи модернізувати цю країну, керівники якої після 70 років комуністичного правління стали справжніми циніками.[2] Так, наприклад, Бакунін тяжів до неогегельянської традиції, хоча інтегрував і елементи інших філософських поглядів. Кропоткін, навпаки, називав себе позитивістом, хоча до позитивізму в традиційному сенсі слова мав мало відношення. Він виходив з філософсько-етичного уявлення про життя, швидше біологічного: багато уваги приділяв критиці соціал-дарвінізму з його вихвалянням «боротьби за існування», протиставляючи йому традицію, яка сходить до Ламарка і передбачає адаптацію до природи і гармонію з нею. Якщо розглядати позиції анархістів другої половини XX століття або тих, хто брав участь в русі 1968 року, ми зустрінемо прихильників різних філософських поглядів: прибічників Франкфуртської школи, екзистенціалізму, ситуаціонізму, прихильників поглядів Мішеля Фуко і так далі. Але всі згадані анархісти поділяли одну і ту ж мету — утвердження й поширення анархістської моделі суспільства і уявлення про революційний шлях переходу до неї. Кропоткін намагався сформулювати «науковий анархізм», як він це називав, хоча сумнівно, що такий будинок реально було збудувати. Так що говорити про єдину філософію анархізму, напевно, буде неправильно. |