Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
Скачать 4.65 Mb.
|
Кислота бензойна — застосовується як антисептик і протимікозний засіб. Після прийому всередину може підвищувати секрецію бронхіальних залоз. Як відхаркувальний засіб призначають натрієву сіль кислоти бензойної. Кислота хлороводнева (НСІ) розведена (3 %, 8 %). Застосовують усередину. Фармакокінетика. Потрапляючи всередину, зв'язується з компонентами їжі, частково нейтралізується слиною, що надходить до шлунка, а також слизом шлунка. Незв'язана частина переходить до дванадцятипалої кишки, де нейтралізується лужним вмістом. Фармакодинаміка.Кислота хлороводнева утворює концентрацію йо-нів водню, необхідну для перетворення пепсиногенів на пепсин, активації пепсину, денатурації та набряку білків, що полегшує їх ферментативне розщеплення. Кислота також регулює тонус воротаря шлунка, його евакуаційну функцію, має протимікробну дію, запобігає розвитку бродильних і гнильних процесів у шлунку, сприяє транспорту заліза, стимулює утворення гастрину, активує утворення слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки секретину і холецистокініну. Показання: ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія. Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Побічна дія: у разі тривалого приймання у великих дозах може розвинутись ацидоз, руйнування емалі зубів. Усі кислоти швидко транспортуються з кишок і мають резорбтивну дію, спричиняють компенсований (утворена вуглекислота швидко виводиться через дихальні шляхи, з сечею, що зумовлює зменшення лужних резервів у крові), а потім неком-пенсований (зниження рН крові внаслідок вичерпання лужних резервів) ацидоз. У клінічній практиці викликають компенсований ацидоз з лікувальною метою у таких випадках: 1. У дітей при тетанії (вміст Са2+ у крові залежить від її лужних резервів, їх зниження викликає йонізацію кальцію). 2. За потреби зниження рН (призначення гексаметилентетраміну, лікування при деяких формах сечокам'яної хвороби). 3. Призначення сечогінних засобів, що викликають алкалоз (похідні тіазиду, кислота етакринова); при цьому застосовують кислотоутворювальні сполуки (наприклад, алюмінію хлорид). Некомпенсований ацидоз виявляється втратою чутливості, порушенням дихання (дихання Куссмауля), підвищенням артеріального тиску, судомами, комою. Смерть настає від паралічу дихального центру. У випадках отруєння концентрованими кислотами розвиваються симптоми їх місцевої дії — опіки по ходу надходження, різкий біль, блювання, діарея, шок, а також симптоми некомпенсованого ацидозу. До заходів невідкладної допомоги належить нейтралізація кислоти, промивання водою, інколи — суспензією магнію оксиду, приймання обволікаючих білкових речовин (збитий білок яєць, молоко), призначають наркотичні анальгетики (морфін, промедол та ін.), проводять симптоматичну терапію. Для боротьби з ацидозом внутрішньовенно вводять натрію гідрогенкарбонат та ізотонічний розчин натрію хлориду. Кислоту цитринову в 1 % розчині застосовують парентерально у випадках алкалозу. Призначають усередину в складі комплексних препаратів для лікування хворих на подагру та уролітіаз (магурліт, блемарен, солюран та ін.). Хворим на уролітіаз кислоту цитринову застосовують у складних розчинах і вводять через систему катетерів. Препарати амінокислот є основним будівельним матеріалом для синтезу специфічних тканинних білків, ферментів, пептидних гормонів та інших фізіологічно активних сполук. Амінокислоти мають також важливе функціональне значення: кислоти глютамінова, аспарагінова та інші мають невромедіаторні функції; фенілаланін, а також тирозин є попередниками у біосинтезі дофаміну, норадреналіну, адреналіну, триптофан—попередником серотоніну,гістидин— гістаміну,аргінін — бере участь в утворенні азоту оксиду. Похідними амінокислот є енкефаліни, ендорфіни та інші невропептиди, рилізингфактори гіпоталамуса, гормони гіпофіза тощо. Кислоту глютамінову призначають головним чином для лікування при захворюваннях ЦНС (епілепсія, психози тощо), метіонін — при захворюваннях печінки, дистрофіях, гістидин — для лікування хворих на гепатит, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гліцин — для лікування при алкоголізмі та депресіях, цистеїн, таурин — в офтальмологічній практиці. До препаратів лугів належать деякі оксиди (магнію оксид, алюмінію гідроксид) і солі, що мають лужні властивості (натрію гідрогенкарбонат, натрію тетраборат, кальцію карбонат осаджений, магнію карбонат основний). Натрію гідрогенкарбонат (NaHC03) застосовують місцево для полоскань, спринцювань. У розчині препарат має протимікробну, протимікозну дію. Місцево натрію гідрогенкарбонат розплавляє муцин, очищує поверхню слизових оболонок, має подразнювальні властивості, прискорює мікроциркуляцію. При прийманні всередину натрію гідрогенкарбонат має антацидні властивості (не слід приймати у зв'язку з утворенням С02, стимуляцією синтезу гастрину), а також відхаркувальну дію. Внутрішньовенно вводять у випадках ацидозу. Магнію оксид (MgO), на відміну від натрію гідрогенкарбонату, при прийманні всередину не утворює С02 і рекомендується в клінічній практиці як антацидний засіб. Проте через проносний ефект у клінічній практиці застосовується рідко. Натрію тетраборат (Na2B407 • 10Н20) має протимікробну, протимікозну дію, призначають для полоскання порожнини рота, змащування глотки, для спринцювань. Розчин аміаку (NH4OH) як антисептик призначають для оброблення рук хірурга (див. "Подразнювальні засоби"). Алюмінію гідроксид — А1(ОН)3 у суспензії також має лужні властивості. Призначають як антацидний та обволікаючий засіб усередину. Входить до складу альмагелю, маалоксу. Симптоми отруєння лугами: глибокі некротичні зміни у слизових оболонках ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, різкий біль у животі, утруднення під час ковтання, блювання, пронос з кров'ю, перитоніт, шок, алкалоз. Перша допомога: промивання шлунка водою, іноді введення слабких органічних кислот — цитринової, оцтової (більшість клініцистів звертають увагу на їх подразнювальний вплив), збитого білка яєць, активованого вугілля, рослинної олії, наркотичних анальгетиків; у разі гіпонатріємії — введення великої кількості ізотонічного розчину натрію хлориду, інгаляція вуглекислоти. |
15.2. Препарати лужних і лужноземельних металів. |
Основною дією препаратів лужних і лужноземельнх металів є осмотична та йонна дія. Осмотичну дію має будь-яка сіль. Значну кількість солей містять біологічні рідини організму. Застосування їх у великих кількостях є найменш небезпечним. Фармакокінетика. Натрію хлорид (NaCl) при парентеральному введенні швидко абсорбується, утримується в крові нетривалий час, швидко надходить до інтерстиціального і позаклітинного простору. Через годину в крові залишається 50 % введеного розчину. Солі й рідина швидко виводяться нирками, потовими залозами і з фекаліями. Фармакодинаміка. Натрію хлорид має слабку місцеву протимікробну дію, при внутрішньовенному введенні в ізотонічному розчині нормалізує водно-сольовий обмін, осмотичний тиск, йонний склад, а також об'єм крові, підвищує антитоксичні властивості організму. У зв'язку з швидким виведенням із судинного русла і малою здатністю коригувати гіповолемію натрію хлорид як плазмозамінний засіб застосовують рідко. Гіпертонічний розчин (10 %) натрію хлориду застосовують місцево для видалення з рани ексудату. При цьому він діє також антибактеріально, порушуючи осмотичний тиск у мікробній клітині. Крім того, натрію хлорид сприяє утворенню грануляцій і загоєнню ран. Це відбувається внаслідок слабкої протизапальної і подразнювальної дії, що стимулює процеси регенерації, поліпшення трофіки в ушкодженій ділянці. Внутрішньовенне введення ізотонічного розчину (0,9 %) натрію хлориду застосовують у випадках кишкових, легеневих, маткових кровотеч. При введенні у пряму кишку препарат подразнює рецептори її слизової оболонки, що зумовлює його проносну дію. Натрію хлорид є антидотом препаратів срібла. Показання. Натрію хлорид в ізотонічному розчині застосовують для компенсації втрат рідини, корекції порушень водно-сольового балансу, для промивання ран, очей, а також як розчинник. Гіпертонічні розчини застосовують у випадках гнійних ран у вигляді примочок і компресів, вводять внутрішньовенно для припинення легеневих, шлункових, маткових кровотеч, при гіпонатріємії, спричиненій сечогінними засобами. Натрію хлорид у 2 — 5 % розчині використовують для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом. Усередину у великих дозах призначають хворим з хворобою Аддісона. Протипоказання: циркуляторні порушення, які загрожують набряком мозку й легень, порушенням функції нирок. Препарати натрію не сумісні з кортикостероїдами. Побічна дія: порушення водно-сольового обміну, гомеостазу, посилення набряку мозку, легень. Препарати калію (калію хлорид, аспаркам—панангін та ін.) призначають для внутрішнього та внутрішньовенного застосування. Фармакокінетика. Калію хлорид швидко абсорбується у травному каналі, надходить до тканин. Транспорт калію всередину клітин активний, потребує енергії; цьому сприяють інсулін, магній, глюкоза, кислота аспарагінова, натрію оксибутират. Калій виводиться переважно нирками, частково з фекальними масами. Фармакодинаміка. Калій міститься всередині клітини, його вміст у позаклітинній рідині та плазмі крові незначний. Він підтримує поляризацію клітинних мембран, активує ферменти, які беруть участь у синтезі АТФ, глікогену, білків, у тому числі скоротливих, у взаємодії актину з міозином, а також у синтезі ацетилхоліну. Препарати калію мають велике значення для генерації і проведення імпульсів нервовими волокнами, для здійснення м'язового скорочення, підтримання автоматизму міокарда. Під впливом калію збуджується кора надниркових залоз і виділяється адреналін. Показання. Препарати калію застосовують для профілактики й лікування гіпокаліємії та гіпокалігістії, що виникає внаслідок діареї, блювання, призначення серцевих глікозидів, глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів, міорелаксантів, проносних засобів, інсуліну. Препарати калію призначають при аритміях, ішемічній хворобі серця, внутрішньоклітинному ацидозі в поєднанні з позаклітинним алкалозом. Разом із анаболічними засобами їх застосовують при гіпотрофії, з інсуліном у поляризуючих сумішах. Калію хлорид та калію ацетат мають сечогінну дію, калію оротат — анаболічний вплив. Протипоказання: гостра і хронічна недостатність нирок, гіперкаліємія. Побічна дія: подразнення слизової оболонки травного каналу, біль, нудота, блювання — при застосуванні всередину (слід приймати після їди в розчині з киселем або фруктовими соками); м'язові фібриляції, зниження артеріального тиску, порушення серцевої провідності (аритмії), судоми, парестезії — при значному підвищенні вмісту калію в крові (при гіперкаліємії призначають розчини глюкози з інсуліном: активує надходження калію всередину клітин). Препарати магнію вводять (усередину) і парентерально. Одним з найбільш відомих препаратів магнію є магнію сульфат (MgS04 • Н2О). Фармакокінетика. Йони магнію погано абсорбуються в кишках (20 %), препарат виводиться переважно нирками. Фармакодинаміка. Йони магнію є активаторами більшості енергозалежних реакцій. Це зумовлює їх участь у різних видах метаболізму, насамперед у вуглеводному і фосфорному. Магній — важливий елемент для активності К+ мембранної АТФ-ази. При гіпомагніємії порушується транспорт калію всередину клітини, виникає гіпокалігістія. Знижується тонус посмугованих м'язів, виникають аритмії, інверсія або сплощення зубця Г ЕКГ, вкорочення інтервалу S — T, подовження інтервалу Q — T. За тривалої гіпомагніємії виникають екстрасистоли і навіть фібриляція шлуночків, підвищується токсичність серцевих глікозидів. Магній активує виділення паратирину прищитоподібних залоз. При гіпомагніємії у зв'язку з недостатністю паратирину виникає гіпокаліємія, фасцикуляції, судоми. Магній бере участь у регуляції вивільнення синаптичних медіаторів у ЦНС і периферичних тканинах (за недостатності його можлива зупинка дихання). Недостатність магнію призводить до зниження еластичності еритроцитів, що ускладнює їх проходження через капіляри, порушує мікро-циркуляцію. Виникає анемія, що характеризується ретикуло-, сферо- та мікроцитозом. Наявність в організмі йонів магнію у достатній кількості важлива для функціонування різних органів. Магнію сульфат викликає місцеве подразнення, осмотичний ефект, тобто має проносну і жовчогінну дію. При парентеральному введенні пригнічує ЦНС: має наркотичну (не застовується у зв'язку з малою широтою наркотичної дії), анальгетичну, седативну, снодійну, протисудомну дію, потенціює вплив наркотичних і ненаркотичних анальгетиків. У малих дозах діє спазмолітично (в тому числі при спазмах жовчних, сечових шляхів), антигіпертензивно. Препарату властиві гангліоблокуючі та курареподібні ефекти. Його застосовують при отруєнні ртуттю (утворює нерозчинні сполуки ртуті). Магній є антагоністом кальцію і барію, має антиаритмічну дію при отруєнні серцевими глікозидами, а також при гіпокаліємії, відновлює активність Na, К-АТФ-ази. Показання. У випадках дефіциту магнію призначають його препарати: магне В6, аспаркам (панангін), кормагнезин. Ці препарати крім кардіопротекторної активності мають гіполіпідемічні властивості. Препарати магнію можна застосовувати як протисудомні, антигіпертензивні, спазмолітичні, токолітичні. Призначення магнію сульфату зменшує летальність при інфаркті міокарда. Препарати магнію, особливо аспаркам, застосовують при отруєнні серцевими глікозидами, для ліквідації та профілактики гіпомагніємії, що спостерігається при втраті магнію у випадках тривалої діареї, парезу кишок тощо. Препарати магнію призначають хворим на рахіт (прискорюють процеси мінералізації кісток). Усередину магнію сульфат призначають як препарат швидкої допомоги при отруєннях (проносне), як жовчогінний препарат для лікування й діагностики, у разі дефіциту магнію в організмі. Протипоказання: порушення функції нирок, гострі запальні захворювання органів травлення, вагітність, менструація. Побічна дія: нудота, блювання, поліурія, загострення запальних захворювань кишок. З препаратів кальцію найширше застосовують кальцію хлорид (СаС12 • 6Н20) і кальцію глюконат. Фармакокінетика. При введенні всередину добре абсорбується. У крові міститься в йонізованому і зв'язаному стані. Виводиться, переважно з фекаліями, а також із сечею. Фармакодинаміка. Йони кальцію беруть участь у багатьох фізіологічних та біохімічних процесах: активація вивільнення синаптичних медіаторів, гормонів, функції водіїв ритму (серця, шлунка тощо), факторів системи згортання крові та ін. У вигляді фосфорно-кальцієвих солей кальцій є основою скелета. Препарати кальцію мають також протиалергічну дію, що пов'язують з пригніченням ексудативних реакцій і впливом на систему гіалуронідази, зменшенням проникності стінки судин. Концентрація йонізованого кальцію регулює секрецію паратирину і кальцитоніну. Кальцію хлорид — сіль хлороводневої кислоти для введення всередину у вигляді 10 % розчину і внутрішньовенно. Кальцію глюконат — сіль слабкої кислоти, повільно і частково дисоціює, практично не подразнює слизову оболонку травного каналу, можна вводити внутрішньовенно і внутрішньом'язово. Застосовують також кальцію гліцерофосфат та кальцію лактат. Показання: запальні та ексудативні процеси алергічної природи (зменшується ексудація); набряк при капілярних кровотечах, ліквідація геморагій (після переливання цитратної крові); гіпофункція прищитоподібної залози, підвищене виведення кальцію з організму (тривала іммобілізація, гіпокінезія, лікування глюко-кортикоїдами та ін.); отруєння щавлевою кислотою та її солями, солями магнію, фторидами; профілактика (лікування) рахіту, остеопорозу, остеомаляцій, переломів; гострий дефіцит кальцію, що супроводжується тетанією, спазмофілією, ларингоспазмом (гострий дефіцит — призначати з паратирином, хронічний — з кальциферолом); у поєднанні з іншими засобами — для стимуляції пологової діяльності, відновлення синаптичної передачі імпульсів внаслідок порушення аміноглікозидними антибіотиками (з кальциферолом); разом з адреналіном (на фоні атропіну) кальцію хлорид можна вводити внутрішньо-серцево при зупинці серця під час наркозу. Протипоказання: схильність до тромбозу, тяжка форма атеросклерозу, кальціємія. Побічна дія: при введенні кальцію хлориду внутрішньовенно — відчуття жару, флебіт, серцеві аритмії; при потраплянні під шкіру — подразнення, біль, некроз тканин; прийманні всередину — подразнення слизової оболонки, біль у ділянці шлунка, печія, метеоризм, запор або діарея (слід приймати після їди, краще запивати молоком чи фруктовим соком); при парентеральному введенні кальцію глюконату — нудота, блювання, пронос (проходять самостійно); при передозуванні — загальна слабкість, млявість, блювання, у тяжких випадках — м'язова атонія, кома. |