Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
17.2. Симптоматичні засоби, що застосовують у випадках гострих інтоксикацій. |
| У багатьох випадках не вдається встановити причину інтоксикації через неможливість з'ясування анамнезу у зв'язку з тяжким станом хворого. Часто таким хворим ставлять діагноз інтоксикації невідомою токсичною речовиною. У подібних ситуаціях, а також у випадках недостатньої ефективності антидотних засобів призначають лікарські засоби, які, діючи на ту чи іншу ланку патогенезу інтоксикації, усувають або зменшують симптоми захворювання, тобто призначають засоби симптоматичної терапії. Значення симптоматичного лікування збільшується з наростанням інтоксикації: дає змогу підтримувати життєдіяльність хворого на рівні, коли можливо використовувати методи активної детоксикації. У клінічній картині гострих інтоксикацій першорядне значення мають психоневрологічні розлади. При цьому зниження й підвищення психічної активності можуть змінюватись залежно від виду, тяжкості й періоду інтоксикації. Найтяжчими проявами психоневрологічних розладів є інтоксикаційний психоз і токсична кома. У випадках інтоксикаційного психозу велике значення має застосування невролептичних і седативних засобів. Так, під час психічного збудження, що виникає при отруєнні ФОС, атропіном, ерготаміном, кофеїном, показано введення аміназину, магнію сульфату (внутрішньом'язово!), дипразину чи барбітуратів короткої дії (тіопентал-натрій). У разі психозу, що виникає після отруєння кислотами й лугами, доцільно проводити нев-ролептанальгезію (фентаніл з дроперидолом), чи транквіланальгезію (сибазон з дроперидолом). Симптоматичне лікування у випадках токсичної коми повинно бути спрямоване на підтримку функції дихання і серцево-судинної системи. Великого значення надають застосуванню аналептиків (бемегрид, кордіамін, камфора), ефективність яких не треба переоцінювати, а застосовувати диференційовано. При отруєнні снодійними і наркотичними анальгетиками виникає гостра гіпоксія мозку. В той самий час такі аналептики, як бемегрид і кодіамін, збільшують споживання кисню мозком на 10—15%. Отже, застосування цих аналептиків може викликати розвиток вторинної гіпоксії мозку, тобто поглибити перебіг гострої інтоксикації. Саме тому в таких випадках хворому потрібно вводити камфору, яка не тільки знижує споживання кисню мозком, а й збільшує його кровопостачання. Успішне лікування у випадках токсичного шоку забезпечується своєчасним застосуванням засобів інфузійної терапії — альбуміну, поліглюкіну, реополіглюкіну, желатинолю. Для усунення ацидозу вводять розчин натрію гідрогенкарбонату, а для покращення регіонарної мікроциркуляції — гепарин. У разі артеріальної гіпотензії позитивний ефект виявляють глюкокортикоїди (гідрокортизон, преднізолон) і адреноміметичні засоби (норадреналін, допамін). Для підтримання функції серця показано введення вітамінних препаратів групи В. З протиаритмічних засобів слід вводити анаприлін, який усуває негативний вплив катехоламінів на серцевий м'яз. У випадках зупинки серця вводять внутрішньосерцево адреналін на ізотонічному розчині натрію хлориду, а також розчини кальцію хлориду і натрію гідроген-карбонату. Симптоматична фармакотерапія токсичних ушкоджень печінки є багатоплановою. Дослідженнями останніх років доведено безсумнівну ефективність антиоксидантів (токоферол — віт. Е), що забезпечують зменшення активності вільнорадикальних процесів і нагромадження продуктів пероксидного окиснення ліпідів, перш за все в гепатоцитах. Таким чином реалізується мембраностабілізуючий ефект біоантиоксидантів. Крім того, призначають глюкозу з інсуліном (для відновлення запасів глікогену), кислоту ліпоєву, нікотинамід, жовчогінні засоби. Нижче наведено антидоти, що застосовують у випадках інтоксикації токсичними речовинами і лікарськими засобами. Рецептура — це розділ науки про лікарські засоби, присвячений правилам виписування рецептів і виготовлення лікарських форм. За змістом рецептура поділяється на лікарську і фармацевтичну. Лікарська рецептура вивчає правила виписування і способи призначення лікарських засобів. Фармацевтична рецептура відокремилась у спеціальну галузь — аптечну і заводську технологію лікарських форм. |
| 3.1. Поняття про лікарську речовину, засіб, форму, препарат, сировину. |
| Лікарська речовина — це окрема хімічна сполука або біологічно активна речовина, яка при введенні в організм здатна запобігати виникненню захворювання, змінювати перебіг патологічного процесу, нормалізувати функцію і сприяти швидшому видужанню. Лікарський засіб — це фармакологічний засіб, дозволений для застосування уповноваженим на це органом країни в установленому порядку для запобігання, лікування або діагностики захворювань людини чи тварин. Дозвіл на використання нової речовини як лікарського засобу надає Держаний фармакологічний центр МОЗ України. Остаточне рішення про впровадження фармакологічного лікарського засобу до медичної практики приймає міністр охорони здоров'я України відповідним наказом. Фармакологічний засіб (клінічний зразок) — це речовина або суміш речовин з установленою фармакологічною активністю, що є об'єктом клінічного випробування. Це також зарубіжні лікарські засоби, не дозволені в установленому порядку для застосування в Україні. Новий лікарський засіб — це засіб, який застосовують не більше 3 років після реєстрації у промисловому випуску. Лікарський препарат — це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми(таблетки,драже,мазь тощо). Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарській рослинній сировині зручний для застосування стан, за якого досягається потрібний лікувальний ефект. Лікарська сировина — це матеріал бактеріального, рослинного, мінерального, тваринного чи синтетичного походження, з якого виготовляють лікарські препарати. Лікарська сировина має бути дозволена до використання Державним фармакологічним центром МОЗ України. Препарати, виготовлені з лікарської рослинної сировини простим обробленням (сушіння, подрібнення), називають простими. За складнішого оброблення рослинної сировини отримують складні, або галенові, препарати (настойки, екстракти). Галенові препарати містять крім діючих також недіючі (баластні) речовини, котрі можуть зменшувати активність лікарських речовин. Наявність у галенових препаратах домішок не дає змоги застосовувати їх парентерально. Підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості випускають очищені від баластних домішок препарати, які, на відміну від галенових, називають новогаленовими (наприклад омнопон, адонізид). Новогаленові препарати можна застосовувати і для парентерального введення. Кожний лікарський засіб має свій реєстраційний (інформаційний) номер (шифр), під яким він зареєстрований у країні і внесений до Реєстру лікарських засобів України. |
| 3.2. Рецепт. |
| Рецептом є письмове (за встановленою формою) звернення лікаря до аптеки про виготовлення та відпуск лікарського засобу певній особі із зазначенням способу його застосування. Рецепт — це важливий медичний і юридичний документ, на підставі якого відпускається з аптеки й застосовується хворим більшість лікарських засобів. У випадках відпуску лікарських засобів безкоштовно або з частковою оплатою рецепт є фінансовим документом і становить основу для розрахунків між аптекою і медичною установою. Рецепти, відповідно до наказу МОЗ України № 117 від 30.06.94 р. «Про порядок виписування рецептів та відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек», виписують на стандартних бланках (див. Додатки 1—3). Передбачено такі форми рецептурних бланків для приписування та відпуску лікарських засобів: 1) дорослим і дітям за повну вартість; 2) безкоштовно чи на пільгових умовах та лікарських засобів, що мають одурманюючу властивість; 3) анальгетиків окремо і в суміші з індиферентними речовинами. Рецепт складається з кількох частин. Частина, що передує Rp., називається inscriptio. Звернення (praepositio) до фармацевта — recipe (візьми) прийнято писати скорочено: Rp.: Після звернення йде перелік лікарських речовин (designatio materiarum), з яких має бути виготовлений лікарський засіб. Рецепт називається простим, якщо виписується лише одна лікарська речовина, і складним — дві речовини чи більше. У складних рецептах спочатку пишуть назву головної лікарської речовини (basis чи remedium cardinale), далі — допоміжну лікарську речовину, яка посилює лікувальний ефект головної речовини або зменшує небажану її дію (remedium adjuvans), потім — назви речовин, які виправляють неприємний смак, запах та інші неприємні органолептичні властивості головної речовини (remedium corrigens), і, нарешті, хімічно й біологічно індиферентні речовини, що надають лікарському засобу певної форми (remedium constituens). Вказівку фармацевтові про виготовлення лікарського препарату і видання потрібної його кількості називають subscriptio. Наприклад: Misce, fiat pulvis (Змішай, зроби порошок); Dentur (Da) tales doses numero (№.) 10 (Дай таких доз кількістю 10). Текст лікарської сигнатури пишуть після слова Signa (Познач). У цій частині рецепта рідною мовою хворого пишуть як саме, якою кількістю і коли належить приймати лікарський препарат. Рецепт завершується підписом лікаря, завіреним його особистою печаткою. У тих випадках, коли виписують пільгові рецепти або рецепти, що містять отруйні чи сильнодіючі речовини, рецепт завіряється печаткою лікувальної установи (поліклініки, лікарні). 3.2.1. Правила виписування рецептів. Лікарі та уповноважені медичні працівники, за наявності відповідних показань, у порядку і випадках, передбачених чинним законодавством, зобов'язані видавати хворим рецепти, завірені своїм підписом і особистою печаткою. Рецепти слід виписувати на надрукованих стандартних бланках за затвердженими формами з урахуванням віку хворого, властивостей лікарського засобу, порядку оплати. Рецепти виписують чітко і розбірливо, чорнилом або кульковою ручкою, з обов'язковим заповненням усіх передбачених у бланку граф. Виправлення в рецепті не допускаються. Склад лікарського засобу, зазначення лікарської форми і звернення лікаря до фармацевта про виготовлення і видачу її виписують латинською мовою. Використання латинських скорочень цих позначень дозволяється тільки відповідно до правил, прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці. Не допускаються скорочення позначень близьких за найменуваннями інгредієнтів складної лікарської форми, що не дають змоги встановити, який саме лікарський засіб виписано. Назви отруйних лікарських засобів і наркотичних анальгетиків у складному рецепті пишуть на початку рецепта, потім — усі інші інгредієнти. Спосіб застосування лікарського препарату позначають державною, зрозумілою хворому мовою із зазначенням дози, частоти, часу і тривалості його приймання (наприклад, до чи після їди). Заборонено обмежуватись загальними вказівками: «Внутрішнє» тощо. За потреби екстреного відпуску лікарського препарату хворому у верхній частині рецептурного бланка роблять позначення: Cito! (Швидко!), Citissime! (Найшвидше!) або Statim! (Негайно!). Кількість рідких інгредієнтів у рецепті позначають у мілілітрах, грамах або краплях, а кількість інших речовин — у грамах. На одному рецептурному бланку дітям і дорослим за повну вартість дозволяється виписувати лише один лікарський препарат, що містить отруйну, або два лікарські препарати, що містять прості або сильнодіючі речовини. На одному рецептурному бланку для відпуску лікарських засобів на пільгових умовах виписують тільки один препарат. Бланки рецептів належать до документів суворої звітності. Оформляючи рецепт на пільгових умовах, слід заповнити всі графи, підкреслити форму оплати (обвести кружком одну з цифр: 1,2,3,4), повністю написати прізвище, ім'я, по батькові хворого і лікаря, адресу або номер медичної карти амбулаторного хворого, поставити свій підпис і особисту печатку. Зміст і номер рецепта на пільгових умовах лікар зобов'язаний занести до медичної карти амбулаторного хворого або до іншого відповідного медичного документа (наприклад до історії розвитку дитини). Оплата препаратів, виданих пацієнтам на пільгових умовах, здійснюється централізованою бухгалтерією установи охорони здоров'я на підставі зведених реєстрів рецептів на пільговий відпуск препаратів, що надійшли з аптечних установ. Примітка. Лікарі, котрі мають приватну практику або працюють в інших недержавних медичних закладах, забезпечуються бланками рецептів місцевими органами охорони здоров'я відповідно до порядку, встановленого органами охорони здоров'я місцевих держадміністрацій. При цьому на бланку рецепта на місці штампа лікувально-профілактичної установи ставиться особиста печатка лікаря або закладу із зазначенням адреси і номера телефону. Лікарські препарати, виписані цією категорією лікарів, хворі можуть придбати тільки за повну вартість. Наркотичні анальгетики слід виписувати тільки на спеціальних рецептурних бланках установленого зразка з штампом, круглою печаткою лікувальної установи і особистою печаткою лікаря. Рецепт на наркотичний анальгетик має бути виписаний рукою того лікаря, який його підписав. Крім того, цей рецепт має бути підписаний головним лікарем лікувально-профілактичної установи або його заступником, а за відсутності їх — завідувачем відділення. Названі офіційні особи є відповідальними за призначення наркотичних анальгетиків. Рецепти на лікарські засоби, до складу яких входять отруйні лікарські речовини списку «А» (кодеїн, кодеїну фосфат, етилморфіну гідрохлорид та ін.) в суміші з іншими лікарськими речовинами (снодійні, невролептичні, антидепресивні, стероїдні гормони, транквілізатори, препарати, що містять похідні 8-оксихіноліну — мексаза, ентеросептол, інтестопан та ін.), а також лікарські засоби, що містять спирт етиловий, виписують на рецептурних бланках, які мають штамп, печатку лікувальної установи «Для рецептів», підпис лікаря та його особисту печатку. Рецепти на лікарські засоби, до складу яких входять сильнодіючі лікарські речовини, виписують на рецептурних бланках, що мають штамп лікувальної установи, підпис і особисту печатку лікаря. Приписуючи отруйний або сильнодіючий засіб у кількості, яка перевищує максимальну одноразову дозу, лікар зобов'язаний поруч з цифрами написати кількість цієї речовини прописом і поставити знак оклику. Лікарям, котрі не працюють у лікувально-профілактичних установах, заборонено виписувати рецепти на наркотичні анальгетики та отруйні лікарські засоби. Для невиліковних онкологічних хворих кількість наркотичних анальгетиків, виписаних в одному рецепті, можна збільшувати. У таких випадках хворого прикріплюють письмовим розпорядженням керівника лікувально-профілактичної установи до аптеки за місцем проживання для забезпечення його наркотичними анальгетиками. Рецепти на снодійні засоби окремо або в суміші з іншими лікарськими речовинами хворим з хронічними захворюваннями можна виписувати з розрахунку на курс лікування, строком до місяця, з обов'язковим відповідним написом на рецепті. Не допускається виписувати амбулаторним хворим рецептів на ефір для наркозу, хлоретил, фентаніл і сомбревін. Не дозволено виписувати в одному рецепті названі нижче лікарські засоби у кількостях, що перевищують зазначені. Допустима кількість. Лікарський засіб для відпуску на один рецепт. Амітриптилін 0,015 Не більше 50 табл. Дезопімон 50 драже Кодеїн 0,2 г Кокаїну гідрохлорид 0,1 г Морфіну гідрохлорид 0,1 г Омнопон 0,1 г Промедол 0,25 г Пахікарпіну гідройодид 1,2 г Радедорм 20 табл. Сибазон (седуксен) 0,005 Не більше 20 табл. Снодійні засоби Не більше 10 —12 табл. Фепранон 0,025 50 драже Естоцин Не більше 12 табл. За потреби курсового лікування одноразовий відпуск сибазону (седуксену) можна збільшувати до 40, амітриптиліну — до 150 таблеток, причому рецепт повинен мати напис «За спеціальним призначенням» з окремим підписом лікаря і печаткою лікувальної установи «Для рецептів». За неправильно виписаний рецепт лікар несе особисту відповідальність. Рецепт, що не відповідає хоча б одній із зазначених вимог або містить несумісні інгредієнти, вважається недійсним. У таких випадках працівник аптеки повинен зв'язатися з лікарем, котрий виписав рецепт, уточнити назву препарату, його дозування, фармакологічну сумісність і лише після цього відпустити лікарський засіб хворому. У випадках відсутності призначеного препарату належить погодити можливість заміни його аналогом. Усі неправильно виписані рецепти залишаються в аптеці. Їх погашають штампом «Рецепт недійсний» і реєструють у спеціальному журналі, повідомляючи про неправильно виписані рецепти керівника відповідної лікувально-профілактичної установи. У всіх випадках порушення правил виписування рецептів керівники органів охорони здоров'я і керівники медичних установ зобов'язані вживати суворих заходів дисциплінарного впливу щодо медичних працівників, котрі здійснили порушення. Лікарські засоби, виготовлені за рецептами, складеними самим лікарем, називають магістральними (лат. magister — вчитель, наставник). У таких рецептах завжди належить докладно вказувати склад лікарського засобу. Лікарські засоби певного складу і способу виготовлення, зазначені у Державній фармакопеї, називають офіцинальними (лат. officina — майстерня, аптека). При виписуванні офіцинального лікарського засобу вказують його назву, встановлену Фармакопеєю, і потрібну кількість. Лікарські засоби для хворих, що перебувають у лікувальних установах, виписують з аптек за рецептами або вимогами. Вимоги на лікарські засоби пишуть у двох примірниках, один з яких повертається до лікувальної установи. У вимогах зазначають назви лікарських засобів, їх кількість. Вимоги на отруйні лікарські засоби, наркотичні анальгетики, а також на спирт етиловий виписують на окремих бланках із штампами, печаткою, підписом керівника медичної установи або його заступника з лікувальної роботи. При виписуванні рецептів допускаються скорочення (на приголосній літері). Найважливіші рецептурні скорочення — див. Додаток. |