Тема 4. ФІЗІОЛОГІЯ ТРАВЛЕННЯ. Фізіологія травлення. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання
 Скачать 1.06 Mb.
|
|
Знаком “+” в четвертому стовпчику зазначені стимулюючі впливи на виконавчі органи; знаком “–” – гальмівні. 9. Рухова функція шлунку та її регуляція. Механізми переходу хімуса із шлунку в дванадцятипалу кишку. В регуляції моторики шлунку беруть участь нервові та гуморальні механізми. Серед нервових механізмів виділяють місцеві та центральні. Деякі м’язові клітини внутрішнього шару м’язової оболонки шлунку мають пейсмейкерну активність, тобто періодично генерують ПД – з частотою 3-2 на секунду, що спричиняє періодичне підвищення внутрішньошлункового тиску. Впливи парасимпатичної нервової системи, котрі досягають шлунку волокнами блукаючого нерву, теж стимулюють моторику. Через деякий час після їди шлунок починає скорочуватися. У процесі таких скорочень, що повторюються з інтервалом близько 20 с, їжа, що знаходилась біля стінок, пересувається до антрального відділу – таким чином здійснюється її перемішування. Протягом першої години після вживання їжі перистальтичні хвилі слабкі, потім посилюються, при цьому швидше просувається та частина їжі, що містилася біля стінок. Гуморальні стимулятори шлункової моторики ХЦК-ПЗ, гастрин, мотилін, інсулін серотонін, ацетилхолін. Інгібітори секретин, ВІП, ШІП. Перехід хімусу з шлунку до дванадцятипалої кишки визначається, в основному градієнтом тиску між ними. Також при надходженні до duodenum кислого хімусу, продуктів гідролізу жирів стимулюється секреція інгібіторів шлункової моторики. Посилення моторики починається з впливу n.vagus, потім до нього приєднуються гуморальні механізми, після виходу хімусу, припиняється подразнення нервових закінчень, потім зникають гуморальні впливи – таким чином відновлюється рівень базальної секреції. 10. Методи дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у людини. Склад і властивості підшлункового соку. Серед методів дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози виділяють гострі та хронічні. У людини цю функцію досліджують такими методами:
Склад та властивості підшлункового соку. У людини виділяється 1,5 – 2 літри соку на добу. Кислотність його – 7,8 – 8,4. Електроліти соку. Основні аніони підшлункового соку – Cl- та HCO3- , катіони – Na+ та K+. На відміну від слини, сік ізотонічний плазмі крові незалежно від ступеня стимуляції. Концентрація катіонів при стимуляції лишається сталою, аніонів – змінюється в протилежному напрямку. Карбонат утворюється в ацинусах у більш високій концентрації, а при проходженні через протоки частково обмінюється на хлор – тому при посиленні підшлункової секреції концентрація карбонату підвищується не встигає відбуватися обмін йонів. Окрім цих йонів, в підшлунковому соці містяться також йони кальцію, магнію, цинку, сульфат та фосфат. Ферменти підшлункового соку:
аендопептидази – розщеплюють внутрішні пептидні зв’язки у білковій молекулі – трипсин, хемотрипсин, еластаза. бекзопептидази – відщеплюють кінцеві амінокислоти: карбоксипептидази відщеплює амінокислоти від СООН-кінця, амінопептидази відщеплюють амінокислоти від NH2 - кінця
11. Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози. В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 2 фази: Перша фаза – складнорефлекторна (цефалічна). Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і з реалізацією безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини). Для цієї фази характерні такі показники: 1  .Короткий латентний період (1-2хв.);2.Об’єм соку невеликий (20% від загального об’єму соку, який виділяється при їді); 3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу; 4.Невелика тривалість секреції (1-2год.); 5. Переважають нервові механізми регуляції. Друга фаза – нейрогуморальна (кишкова). Ця фаза називається нейрогуморальною, тому що вона зв’язана з реалізацією вагальних безумовних рефлексів у відповідь на подразнення їжею чи хімусом механо- та хеморецепторів слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника. Метасимпатичні рефлекси під час цієї фази мають менше значення, ніж в регуляції шлункової секреції.  Схема нервової регуляції під час 2-ї фази:Д  ля реалізації 2-ї фази підшлункової секреції великого значення набувають гуморальні механізми регуляції (за допомогою шлунково-кишкових гормонів).На початкових етапах травлення виділяються гормони, які стимулюють підшлункову секрецію, а на пізніх етапах навпаки – які її гальмують. Гормони, що стимулюють підшлункову секрецію: 1. Секретин. Виділяється S-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом соляної кислоти, яка надійшла з шлунку разом з хімусом. Він викликає виділення великої кількості підшлункового соку, багатого бікарбонатами, але бідного на ферменти, так як основна його дія спрямована на протокові клітини, що виділяють бікарбонати і він майже не діє на клітини ацинусів, що секретують ферменти. 2. Холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-ПЗ). Виділяється І-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом продуктів початкового гідролізу харчового білка та жиру, деякі амінокислоти, а також соляна кислота та вуглеводи. Він діє на ацинозні клітини, а тому стимулює виділення невеликої кількості підшлункового соку багатого на ферменти. Виділяючись одночасно ХЦК-ПЗ та секретин посилюють дію один одного. ХЦК-ПЗ також стимулює скорочення жовчного міхура та вихід жовчі в дванадцятипалу кишку. 3. Гастрин. Виділяється G-клітинами шлунка та проксимального відділу тонкої кишки. Окрім посилення секреції підшлункової залози, гастрин також посилює перистальтику тонкого кишківника та жовчного міхура. 4. Бомбезин. Виділяється Р-клітинами шлунка та проксимальних відділів тонкого кишківника. Стимулює секрецію ферментів підшлунковою залозою через стимуляцію вивільнення ХЦК-ПЗ. 5. Субстанція Р. 6. Серотонін. 7. Інсулін. Гормони, що гальмують підшлункову секрецію: 1. Соматостатин. Виділяється D-клітинами дванадцятипалої кишки та паренхіми підшлункової залози за умови підвищення вмісту поживних речовин в крові. Спричиняє зниження виділення підшлункового соку через гальмування секреції шлунково-кишкових гормонів. 2. Нейротензин. Виділяється N-клітинами дистальних відділів тонкої кишки. Гальмує виділення соляної кислоти шлунком зменшення, або повне припинення секреції секретину та ХЦК-ПЗ відсутність стимулюючих гуморальних впливів на секреторні клітини підшлункової залози пониження її секреторної діяльності. Посилює виділення глюкагону. 3. Глюкагон. 4. Енкефаліни. 5. Шлунковий інгібуючий пептид (ШІП). 6. Кальцитонін. Характеристика секреції в 2-їй фазі:
12. Методи дослідження жовчовиділення у людини. Склад і властивості жовчі. У людини жовчовиділеня досліджується за допомогою таких методів: 1) Дуоденальне зондування. Зонд вводять в дванадцятипалу кишку і збирають її вміст. Для збільшення надходження жовчі в дуоденум, підшкірно можна вводити гормон ХЦК-ПЗ, або через зонд – концентрований розчин MgSO2, яєчний жовток чи глюкозу, які стимулюють секрецію та виділення жовчі. В жовчі досліджують вміст жовчних кислот та інших компонентів. 2) Дослідження вмісту в крові, сечі та калі жовчних пігментів (білірубіну, білівербину та стеркобіліну). Даний метод базується на тому, що у випадку порушення функції виділення жовчі, в крові та в сечі концентрація жовчних пігментів підвищується, а в калі навпаки – понижується. 3) Ультразвукове дослідження (УЗД) печінки та жовчного міхура. Цей метод дозволяє вивчити секреторну функцію печінки та евакуацію жовчі із жовчного міхура. Склад жовчі.
Жовч має такі властивості: 1. Емульгує жири, збільшуючи поверхню, на якій здійснюється їх гідроліз ліпазою; 2. Розчиняє продукти гідролізу жирів, чим сприяє їх гідролізу; 3. Підвищує активність панкреатичних та кишкових ферментів, особливо ліпази; 4. За участю жовчних солей проходить утворення тонкодисперсних частинок жирів, внаслідок чого вони в невеликій кількості можуть всмоктуватись із тонкої кишки навіть без проходження попереднього гідролізу; 5. Стимулює моторну та секреторну діяльність тонкої кишки; 6. Здатна припинити шлункове травлення не тільки нейтралізацією соляної кислоти, яка поступила в дванадцятипалу кишку, а й шляхом інактивації пепсину; 7. Має бактеріостатичні властивості; 8. Приймає участь у процесах всмоктування з кишківника жиророзчинних вітамінів, холестерину, амінокислот та солей кальцію. 13. Регуляція утворення і виділення жовчі. Механізми надходження жовчі в дванадцятипалу кишку. Механізм жовчоутворення та жовчовиділення: Утворення жовчі іде постійно, але збільшується під час травлення, під впливом складно-рефлекторних механізмів, які відносяться до 1-ї фази жовчоутворення (вигляд, запах їжі, звуки, що супроводжують їду), а також нейрогуморальних впливів, які діють під час 2-ї фази жовчоутворення та жовчовиділення. До нервових впливів відноситься стимулюючий вплив парасимпатичної нервової системи (Vagus), а до гуморальних – стимуляція жовчоутворення та жовчовиділення такими гормонами як гастрин, секретин, ХЦК-ПЗ та глюкагон. Механізм надходження жовчі в дванадцятипалу кишку: Вихід жовчі з жовчного міхура, та її рух по жовчовивідних шляхах зумовлений різницею тисків в вищезгаданих частинах, та в дванадцятипалій кишці. По-за процесу травлення, тиск в жовчному міхурі становить 60 – 185 мм.вод.ст., а під час травлення, за рахунок скорочення стінок жовчного міхура, тиск в ньому піднімається до 150 – 260 мм.вод.ст., забезпечуючи вихід жовчі в дванадцятипалу кишку по градієнту тисків (за даних умов тиск в дванадцятипалій кишці стає меншим) через сфінктер Одді, який в цей момент відкривається. Такі зміни стану жовчного міхура та сфінктера викликають парасимпатичні рефлекси (умовні та безумовні) і гормон ХЦК-ПЗ. 14. Склад і властивості кишкового соку. Регуляція його секреції. Порожнинне і пристінкове травлення. За добу виділяється близько 1,8 л. кишкового соку (КС), pH якого приблизно рівний 7,8 – 8,0. В його секреції приймають участь Бруннерові залози, які розміщені в дванадцятипалій кишці і виділяють багато слизу, а також Ліберк’юнові крипти, в яких розміщені різні за будовою та функціями епітеліальні клітини (слизові, недиференційовані ентероцити, ендокринні, клітини Панета). За рахунок складок слизової оболонки кишки (складки Керкрінга), ворсинок, крипт та мікроворсинок площа поверхні слизової оболонки тонкого кишківника досягає 200 м2. Після центрифугування КС видно його поділ на рідку та щільну частини: 1. Рідка частина містить в собі воду та електроліти (хлориди, бікарбонати і фосфати натрію, калію, кальцію). В ній майже відсутні ферменти; 2. Щільна частина вміщує близько 22-ох ферментів, які завершують гідроліз пептидів до амінокислот; жирів – до гліцерину та жирних кислот; вуглеводів – до моноцукрів. В цій частині КС наявні також злущені клітини епітелію. Ферменти кишкового соку: 1) Протеолітичні: - поліпептидази (лейцинамінопептидаза) – розщеплюють пептиди різної довжини; - трипептидази (амінополіпептидаза); - дипептидази; - катепсини (розщеплюють нуклеїнові кислоти, нуклео-зиди). 2) Амілолітичні: - лактаза; - сахараза; - мальтаза; - амілаза; - інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози). 3) Ліполітичні: - лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри; - ліпаза; - фосфоліпаза; - холестеролестераза. Функції кишкового соку: а) кінцевий гідроліз харчових продуктів; б) захист слизової оболонки кишки від механічних та хімічних пошкоджень; в) підтримання рідкого стану хімусу; г) участь в олужненні кислого хімусу. Регуляція секреції кишкового соку: 1  . Місцеві механізми регуляції здійснюються за допомогою метасимпатичної нервової системи, яка реагує на тактильні та хімічні стимули, що ідуть від хімусу, який і подразнює слизову оболонку кишки вмикаючи цим метасимпатичні рефлекси підсилення секреції КС.2. Нервові механізми регуляції здійснюються за посередництвом пара-симпатичних (стимулюють) та симпатичних (гальмують) нервів. 3. Гуморальні механізми регуляції здійснюються за допомогою стимулю-ючих (секретин, ентерокіназа, ВІП, ентерокінін) та пригнічуючих (серотонін) секрецію КС гормонів. Поняття про порожнинне та пристінкове травлення: Порожнинне травлення проходить в порожнині кишкового каналу за рахунок ферментів. Це гідроліз поживних речовин, який іде в порожнині в: 1. Розчині, де контактують розчинені ферменти та розчинені субстрати; 2. На границі поділу фаз – це поверхні твердих частинок їжі, волокна сполучної тканини, згустки слизу. Порожнинне травлення може забезпечити гідроліз до кінцевих продуктів, але його тривалість дуже велика. Пристінкове травлення проходить на мембрані глікокалікса мікроворсинок ентероцитів за допомогою фіксованих ферментів, активні центри яких направлені на субстрат. Під час цього виду травлення дуже швидко проходить гідроліз близько 80% вуглеводів, 60% жирів та пептонів. Перевагою цього травлення є також його стерильність (структура ворсинок та глікокалікса не дає можливості мікроорганізмам пройти в кров та в лімфу). 15. Всмоктування в травному каналі. Механізми всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів. Всмоктування – це процес транспорту речовин із порожнини травного каналу у внутрішні середовища організму (кров та лімфу). Більшість речовин всмоктується в кров (продукти гідролізу білків, вуглеводів та вода), в лімфу всмоктуються продукти гідролізу ліпідів. Найінтенсивніше процеси всмоктування проходять в верхніх відділах тонкого кишківника. Всмоктування в шлунку. Об’єм всмоктування на даному відрізку травного каналу дуже малий. Тут всмоктуються моносахариди, деякі солі, вода та алкоголь. Всмоктування в тонкому кишківнику. Здатність до всмоктування практично однакова у всіх відділах тонкого кишківника. У здорової людини всмоктування поживних речовин, солей та води проходить в верхніх відділах тонкого кишківника, а нижні відділи являються резервом всмоктування. У дорослої людини при нормальному харчуванні за добу всмоктується приблизно 100 г білків у вигляді амінокислот, 100 г жирів у вигляді гліцерину та жирних кислот, 500 г вуглеводів у вигляді моносахаридів. При великих навантаженнях може всмоктуватись до 500 г білків, до 100 г жирів та до 4000-5000 г вуглеводів. Загальні механізми всмоктування: Переважають активні механізми транспорту (з затратами енергії проти градієнта концентрації). Так всмоктуються багато йонів, більшість амінокислот та моносахаридів. Існує і пасивний транспорт. Так в епітеліоцити з кишківника надходять жирні кислоти. Вода всмоктується також пасивно за механізмом осмосу, або за допомогою ультрафільтрації. Покращують всмоктування такі умови: - pH=7,4 - осмотичний тиск, що = 7,6 Атм.  - гідростатичний тиск хімусу, що = 6 – 8 см.вод.ст.Всмоктування проводять ворсинки, до складу яких входять кровоносні судини та лімфатичні капіляри. До складу ворсинок також входять гладком’язеві клітини, які при всмоктуванні ритмічно скорочуються і цим викликають періодичне зменшення чи збільшення об’єму та площі поверхні ворсинок, що посилює всмоктування. |