статус біженців. біженці. Генеральна Асамблея оон неодноразово наголошувала, що саме міжнародний захист біженців є основною функцією увкб оон
 Скачать 16.55 Kb.
|
|
Станом на сьогодні прийнятий 14 грудня 1950 р. Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (надалі - УВКБ ООН) та Конвенція про статус біженців 1951 р. формують загальну основу сучасного міжнародно-правового регулювання у сфері захисту прав біженців. "біженці": "осіб, що у результаті подій, які трапилися до 1 січня 1951 року, і в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства або політичних переконань знаходяться за межами країни своєї громадянської приналежності і не можуть користуватися захистом уряду цієї країни або не бажають користуватися таким захистом..."; а також осіб, які, "не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання, не можуть або не бажають повернутися... внаслідок таких побоювань" . Генеральна Асамблея ООН неодноразово наголошувала, що саме міжнародний захист біженців є основною функцією УВКБ ООН); Аналіз міжнародно-правового статусу біженців вимагає проведення чіткого розмежування між поняттями "біженець" та "(правовий) статус біженця". "Біженець" - це особа, яка відповідає встановленим у міжнародному праві критеріям для визнання за нею певного правового статусу, "статус біженця" - це система визнаних і закріплених міжнародно-правовими нормами та практикою держав прав і обов'язків особи, котру розглядають як біженця (правовий статус біженця є конкретною формою реалізації раніше встановленого правового статусу/становища цієї особи на території держави притулку). З точки зору міжнародного права правовий статус біженця визначатиметься у правовому просторі, що характеризуєтьс , зміст правового статусу біженців становлять їхні права, свободи та обов'язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних (переважно багатосторонніх) угод, а також реалізовані національним законодавством держав. Потрібно зауважити, що біженці нарівні з іншими категоріями населення (громадянами держави, іноземцями, особами без громадянства, шукачами притулку тощо), незалежно від того, законним чи незаконним є їхнє перебування на території певної держави, користуються основними правами людини, які мають універсальний характер (правами та свободами людини, які були перераховані у Загальній декларації прав людини ). У цьому контексті правовий статус біженців також визначається такими міжнародними договорами загального характеру, як: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.; Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р.; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р.; +а також Конвенція про права дитини 1969 р. та ін. Положення універсальних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють правовий статус біженців (Конвенція 1951 р., Протокол 1967 р.), не передбачають не лише створення певного контрольного органу, а й створення конкретної процедури контролю (зокрема, передбачена Статутом УВКБ ООН функція нагляду за виконанням положень конвенцій, що визначають правовий статус біженців, не дорівнює більш ефективній контрольній функції як за призначенням, так і за обсягом необхідних для її здійснення повноважень, а саме органами міжнародного контролю за виконанням положень договорів у сфері захисту прав людини, створеними відповідно до положень зазначених вище міжнародних договорів загального характеру, здійснюється контроль за дотриманням прав біженців у контексті захисту прав людини). Інститути та органи системи ООН та конвенційні органи контролю, що забезпечують контроль за дотриманням державами їх зобов'язань у сфері захисту прав людини загалом і у сфері забезпечення реалізації правового статусу біженців зокрема є такими, як: 2. Рада ООН з прав людини (Проводить загальні дослідження, готує рекомендації та проекти міжнародно-правових актів у сфері захисту прав людини, заслуховує доповіді спеціально створених нею допоміжних органів). 3. Комісія ООН з питань становища жінок( подання останній доповідей та рекомендацій з питань захисту прав жінок щодо користування ними основними правами людини та з питань вирішення нагальних проблем у сфері захисту прав жінок (наприклад, забезпечення їх рівності з чоловіками)). 4. Комітет з прав людини 5. Комітет з ліквідації расової дискримінації 6. Комітет з прав дитини (Створений 1991 р. згідно з положеннями ст. 43 Конвенції про права дитини 1989 р.). 7. Комітет проти катувань (тортур) 8. Верховний комісар ООН з прав людини (Створений 1993 р. відповідно до Віденської декларації та Програми дій з метою надання державам сприяння у вирішенні різноманітних проблем, що виникають у сфері захисту прав людини) тощо. Біженці користуються притаманними лише їм правами та привілеями, передбаченими для них положеннями універсальних та регіональних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють правовий статус представників цієї категорії осіб. Загалом ст. 7 Конвенції 1951 р. передбачено, що держави-учасниці повинні надати біженцям правовий статус, яким взагалі користуються іноземці. Конвенцією 1951 р. встановлено чотири основних режими поводження з біженцями: 1) національний режим (режим, що надається громадянам відповідною державою): поширюється на користування біженцями такими правами і свободами, як право сповідування релігії (ст. 4), право звернення до суду (ст. 16), , право на отримання початкової освіти (п. 1 ст. 22), право на отримання урядової допомоги та підтримки (ст. 23), право на захист трудових прав та право на соціальне забезпечення (ст. 24), право працювати за наймом (для тих з біженців, хто проживає в межах країни не менше трьох років (п. 2а ст. 17) або перебуває в шлюбі з громадянином (громадянкою) держави перебування (п. 2Ь ст. 17), тощо; 2) режим, що надається громадянам країни звичайного місця проживання біженців: надається біженцям щодо захисту промислових прав (приміром, права на винаходи, креслення та моделі, торгові марки, назву фірми та права на літературні, художні та наукові твори) (ст. 14) та щодо звернення в суд, зокрема з питань надання правової допомоги та звільнення від забезпечення сплати судових витрат (особливо в усіх інших державах, окрім країни звичайного місця проживання І біженців) (п. З ст. 16); 3) режим найбільшого сприяння : надається біженцям для реалізації таких їх прав, як право на створення асоціацій та участь в асоціаціях (особливо таких, що не мають політичного характеру та не переслідують мету отримання прибутку) і професійних спілках (ст. 15), право на роботу за наймом (особливо коли біженці законно проживають на території держави та можуть відповідати вимогам, необхідним для отримання національного режиму (п. 1 ст. 17)) тощо; 4) якомога більш сприятливий режим: надається біженцям стосовно реалізації таких прав, як право на придбання рухомого та нерухомого майна та інші пов'язані з ним права (а також щодо орендних та інших договорів) (ст. 13), право займатися вільними професіями (ст. 19); право на житло (ст. 21) та право на освіту (зокрема щодо можливості навчатися, визнання іноземних атестатів, дипломів та ступенів, звільнення від плати за право навчання та зборів, а також щодо надання стипендій) (ст. 22). Існують дві основні категорії біженців, правовий статус яких відрізняється з огляду на джерело надання їм допомоги, а саме: "конвенційні" та "мандатні" біженці. Зокрема, "мандатні" біженці отримують допомогу безпосередньо від УВКБ ООН, а "конвенційні" - від держави притулку, яка офіційно визнала їх біженцями. У тих державах, які не є учасницями Конвенції 1951 р. чи Протоколу 1967 р., правовий статус біженців визначається відповідно до мандата УВКБ ООН. |