!Cексологія_укр_18. Харківський національний медичний університет робочий зошит для самостійної роботи студентів
 Скачать 0.91 Mb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОБОЧИЙ ЗОШИТ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ З КУРСУ «ОСНОВИ СЕКСОЛОГІЇ ТА СЕКСОПАТОЛОГІЇ» Студент ___________________________________________________________ Факультет _________________________________________________________ Курс _________________ Група _____________________________________ Харків ХНМУ 2018 2 Затверджено вченою радою ХНМУ Протокол №4 від 19.04.2018 Робочий зошит для самостійної роботи студентів медичного факультету з курсу «Основи сексології та сексопатології» / упоряд. Г.М. Кожина, Н.В.Георгієвська, І.В.Лещина, В.Є.Кришталь. – Харків:ХНМУ, 2018. – 85 с. Упорядники: Г.М. Кожина Н.В.Георгієвська І.В.Лещина В.Є.Кришталь 3 Тема №1 Предмет та завдання медичної сексології, історія сексології, сексуальне здоров’я. Розвиток сексуальності людини. Деонтологія сексологічного прийому. Медична сексологія - міждисциплінарна галузь знань, що вивчає причини, умови розвитку й клінічні прояви порушень сексуального здоров'я людини з метою їхньої діагностики, раціонального лікування, психологічної корекції, дієвої профілактики, а також розробки питань психогігієни статевого життя. Даючи визначення поняття сексуального здоров'я людини, вважають, що воно складається з таких складових елементів: 1) здатність до насолоди і контролю сексуальної й дітородної поведінки відповідно до норм соціальної й особистісної етики; 2) свобода від страху, почуття сорому і провини, помилкових уявлень й інших психологічних факторів, що гнітять сексуальну реакцію й порушують сексуальні відносини; 3) відсутність органічних розладів, захворювань, які заважають здійсненню сексуальних і дітородних функцій. На спеціальній нараді експертів ВОЗ було запропоноване і прийняте таке визначення поняття сексуального здоров'я людини: «сексуальне здоров’я» – це комплекс соматичних і соціальних аспектів сексуального існування людини, що позитивно збагачують особистість, підвищують її комунікабельність і здатність до любові, в основі якого лежить право на інформацію в сфері сексуальності й статевого виховання. Сексуальне здоров'я містить у собі також свободу від страху, почуття сорому й провини, помилкових уявлень й інших психологічних факторів, що гнітять сексуальну реакцію й порушують сексуальні взаємини. Історія сексології Історія сексології починається з зародження людства. Історія становлення сексології як самостійної дисципліни пройшла складний шлях від стародавніх трактатів — китайського «Мистецтва спальні», індійського «Камасутра», 4 «Мистецтва кохання» Овідія та ін., - котрі мають описовий і рекомендаційний характер, до об’єктивного вивчення сексуальності людини методами медичних, психологічних та соціальних наук. Треба зазначити, що історія сексології бере свій початок з часів виникнення самої людини. Спочатку були наскальні малюнки, різні божества, культи, пов`язяні з статевим актом та з статевими органами. Потім можливо окреслити багато етапів розвитку відношення людини до сексу, сім`ї та браку. На приклад, важливими етапами для розвитку сучасної сексології є: 1) Доісторичний період (наскальні малюнки; міфи, культи) 2) Період спостереження та донаукових досліджень - божества сексуального характеру (Гермафродит, Адита, Ра, Шива); - вплив міфології на назву статевих органів (Афродита, Клиторіс); - імператори, лікарі, філософи (Солон; імператор Константин; Платон; Аристотель; Аристипп и Эпикур; Клавдий Гален; Анри де Мондевіль (14 в – описав гигиєну статевих органів жінок); Амбруаз Паре (16 в – підручник акушерства)) 3) Період досексологічних знань. (19 вік) (Джеймс Причард;фон Крафт- Эбинг;Альфред Біне;Паоло Монтегацци;Магнус Хиршфельд) 4) Період сексологічних знань. (Зигмунд Фрейд;Іван Блоху;Хэвлок Элліс; Л.Я. Якобзон,А. Кинзи;сучасні автори.) Перші наукові розробки в цій галузі належать приблизно до середини минулого сторіччя. З цього часу сексуальність людини почали вивчати різні фахівці — лікарі, психологи, соціологи, педагоги, культурологи. Зупинимося коротко на історії розвитку сексології. На наївно-механічному, або локалізаційністському етапі всі сексуальні розлади відносили до захворювань статевих органів. Коли з удосконаленням урологічного інструментарію стали можливими успішні внутрішньо уретральні маніпуляції під безпосереднім візуальним контролем, утвердилася думка, що сексуальні розлади є прямим наслідком місцевої урологічної патології і, отже, ліквідація осередку ураження (наприклад, гіпертрофії чи 5 запалення сім’яного горбика) має автоматично сприяти ліквідації сексуального порушення. Надалі, з розвитком експериментальної та клінічної ендокринології та впевненістю у всесиллі статевих гормонів, сексуальну патологію стали пов’язувати в основному чи навіть цілком із ендокринними порушеннями. Такий підхід став досить поширеним, а про його живучість свідчить той факт, що до останнього часу публікуються монографії, в яких будь-яка сексуальна патологія пояснюється хворобами сексуальних органів (чоловічих або жіночих). Другий енциклопедичний етап знаменував собою перехід на мульти дисциплінарні методологічні позиції. Його досягненням стало подолання однобічного локалізаційнізму та утвердження ідеї поліетіологічністі сексуальних розладів, котрі, як показали роботи дослідників кінця XIX — початку XX століття, можуть виникати при різноманітних формах не тільки урологічної та ендокринної, але й нервової та психічної патології. Мультидисциплінарний підхід до вивчення сексуальних розладів привів до нового, параметричного етапу розвитку сексології, першими передвісниками якого були праці російських гігієністів, які розпочалися ще на початку минулого століття і досягли максимального розмаху в 1920-ті роки. Свого завершення параметричний етап дістав у працях американських дослідників. Так, А. Кінзі, відмовившись від релігійної й моралізаторської упередженості, вперше показав найширший діапазон індивідуальних характеристик основних проявів сексуальності людини, їх вікову зумовленість і наявність корелятивних залежностей від деяких економічних та соціально- психологічних чинників, а У. Мастерс і В. Джонсон доповнили встановлені ним факти фізіологічними даними, здобутими за допомогою нових реєстраційних методик. У працях західних дослідників того часу вже намічалася тенденція до переходу від мультидисциплінарної до міждисциплінарної концепції в сексопатології, що виявлялось у використанні прийомів окремих суміжних спеціальностей (соціології та математичної статистики, фізіологічного та 6 клінічного обстежень). Проте еклектизм таких спроб не давав змоги судити про стан усіх чинників, що беруть участь у генезі сексуальних розладів. На базі загальної теорії функціональних систем (П. К. Анохін, 1975) і концепції про стадії та складові копулятивного циклу (Г. С. Васильченко, 1956) розробляється перша міждисциплінарна модель сексопатології, що відкриває системний етап її розвитку. Системна концепція дала змогу виокремити (В. В. Кришталь, 1985) чотири аспекти сексуальності людини — соціальний, психологічний, соціально-психологічний і медико-біологічний — та відповідні напрями в розвитку сексології, що використовують низку підходів у різні періоди становлення сексології як науки. Тим часом історія сексології, як і історія кожної науки, яка має власний предмет, термінологічний апарат та понятійну платформу, відображена насамперед в еволюції її системної концепції. Міждисциплінарний характер сексології визначає системний підхід до визначення норми сексуальності, до діагностики, лікування й профілактики розладу сексуального здоров’я з урахуванням парного характеру сексуальної функції. Такий методологічно правильний підхід дає змогу виявити роль негативних соціальних, психологічних, соціально-психологічних та біологічних (анатомо-фізіологічних) чинників у генезі порушень сексуального здоров’я й на цій основі розробити адекватні методи їх діагностики, корекції, профілактики, а також психогігієни статевого життя. Можна зазначити, що історія сексології знає три «сексуальні революції». Перша відбувалася в результаті розробки З. Фрейдом теорії сексуальності, котра показала сексуальну природу людини. Друга пов’язана з воістину революційними дослідженнями А. Кінзі — популяційними дослідженнями сексуальної поведінки людини, які перетворили сексуальні норми з догм морального обов’язку на статистичні нормативи, що відобразили водночас варіативність сексуальних проявів. Третя революція була викликана працями У. Мастерса та В. Джонсон, які вперше застосували в сексології експериментально-фізіологічні дослідження та створили на цій основі вчення 7 про поведінкову терапію сексуальних розладів. Розвиток сексуальності людини Формування сексуальності виявляє собою складний процес, що починається в ембріональному періоді онтогенезу й закінчується статевою зрілістю. Вже з перших днів життя дитини соціально-психологічні фактори впливають на її психосексуальний розвиток - статеву самосвідомість, половорольову поведінку та сексуальну орієнтацію. Статевий розвиток людини здійснюється у двох напрямках - психосексуальному і соматосексуальному. Психосексуальний розвиток чоловіків і жінок має деякі особливості, обумовлені статевими відмінностями і поляризацією чоловічої й жіночої ролей. У сучасній сексопатології виділяють кілька етапів формування й прояву сексуальності. Пренатальний період, у якому здійснюється дифференціювання гонад, геніталій і структур мозку. Парапубертатний період (1-7 років), коли дитина усвідомлює статеву належність, починає розрізняти стать оточуючих і необоротність статевої приналежності. У цьому віці виникає цікавість, спрямована на статеві ознаки, статеві органи (формується статева самосвідомість). Препубертатний період (7-13 років) характеризується виробленням статево-рольових установок, вивченням статево-рольового поводження через гру, формуванням стереотипу статево-рольового поводження. Для пубертатного періоду (12-18 років) характерні платонічні мрії й фантазії, залицяння, платонічне спілкування (формування платонічного лібідо), а потім й еротичні фантазії, еротичні пестощі й ігри (формування еротичного лібідо). Під час перехідного періоду сексуальності (16-26 років) присутні сексуальні фантазії, мастурбація, початок статевого життя, сексуальні ексцеси й т.п. (формування статевого лібідо). 8 Період зрілої сексуальності (26-55 років) характеризується регулярним статевим життям, входженням у смугу умовно-фізіологічного ритму. В інволюційному періоді (51-70 років) здійснюється зниження статевої активності, регрес лібідо до рівня еротичного і платонічного. Існують певні критичні періоди сексуального розвитку: 6-32 тижня внутрішньоутробного життя; 2-4 року, 7-8 років, 12-15 років, 16-24 років, 51- 60 років. Типи лібідо (статевого потягу) 1) Платонічне лібідо; 2) Еротине лібідо; 3) Сексуальне лібідо. Якщо на перших двох етапах відхилення сексуального розвитку може виникнути під впливом ендогенних патогенних впливів (наприклад, вживання гормонів матір'ю), то на III-IV етапах діють екзогенні фактори, зокрема, соціогенні (невірне виховання, порушення внутрішньо сімейних відносин) й психогенні фактори. Формування статевої самосвідомості значною мірою детерміноване статевим диференціюванням мозку в пренатальному періоді, а надалі індивідуальним розвитком й мікросоціальним середовищем. Для повноцінного процесу диференціювання мозку в чоловіків необхідна певна концентрація ембріонального андрогену, період і тривалість його впливу, відсутність естрогенів, відсутність шкідливих екзогенних впливів й, зокрема, впливи фармакологічних засобів у цей період. Мікросоціальне середовище дитини в грудному віці обмежуються, як правило, членами родини, серед яких провідну роль грає мати. Контакт із матір'ю є найбільш значимим для дитини у віці від 6 місяців до 3 років. У процесі формування прихильності дитини до матері закладається основа адекватних взаємин з іншими людьми. Формування стереотипу статево-рольового поводження дітей багато в чому визначається правильним статево-рольовим поводженням батьків, 9 спілкуванням з однолітками і участю в різноманітних іграх. Це сприяє формуванню чоловічих або жіночих особливостей характеру і вибору адекватного статево-рольового поводження. Необхідно позначити, що особливості статево-рольового поводження дитини взаємозалежні зі становленням його характеру й особистості. Формування психосексуальної орієнтації в підлітків обумовлює вибір об'єкта потягу і здійснюється у пубертатному періоді на тлі інтенсивного функціонування ендокринної системи й активного розвитку особливостей особистості. Кожному етапу й стадії психосексуального розвитку властива фазність, що виявляє собою закономірність даного розвитку. Перша фаза включає: нагромадження інформації, що стосується розуміння факту існування статі, власної статевої ролі, статевої ролі навколишніх й особливостей полового поводження в процесі міжособистісного спілкування. Друга фаза (навчання й закріплення) перших двох етапів психосексуального розвитку характеризується придбанням навичок під час ігрових ситуацій, відповідно визначенню статі й статево-рольової поведінки, а на третьому етапі - реалізація статевого потягу. Основним критерієм завершеності стадій третього етапу є закріплення навичок на практиці. Другою закономірністю становлення сексуальності індивідуума є зміна співвідношення значимості біологічних і соціальних факторів у процесі його психосексуального розвитку. Третя закономірність становлення сексуальності полягає в тому, що кожен етап і стадія розвитку містять деякі елементи наступного етапу розвитку. Порушення ранніх етапів психосексуального розвитку приводить до його грубих деформацій, які відбиваються на формуванні особистості. У той же час вплив патогенних факторів на завершальному етапі становлення сексуальності може призводити тільки до поверхневих, легких його порушень. 10 На індивідуальний психосексуальний розвиток значною мірою впливають суспільні норми поведінки, родина, школа, дитячі і юнацькі колективи, товариші, з якими проводиться вільний час, а також засоби масової інформації (інтернет, телебачення, кіно, література). Соматосексуальний розвиток у нормі також має певну послідовність; прояву вторинних статевих ознак у хлопчиків і дівчаток, які поступово досягають рівня розвитку зрілого чоловіка й жінки. Компоненти запеспечення сексуального здоров’я людини. 1) Соціальний компонент. Характеризується відношенням суспільства до сексу; сексуальною культурою людини, її морально-етичними та естетичними потребами . Взаємодія сексуальності людини та суспільства характеризується: засвоєнням людиною суспільних, етичних та моральних норм, тим який рівень сексуальної культури має людина ( її статеве виховання, вплив мікросоціуму – сім`я людини, та вплив макросоциуму), сексуальним досвідом людини, її соціальним статусом. 2) Психологічний компонент. Людська сексуальність - це прояв особистості людини. Тому, коли мова йде про сексуальні прояви чоловіка та жінки, ми завжди говоримо про психологію особистості. Психологічний фактор сексуального здоров’я характеризується роллю індивідуально- психологічних особливостей особистості у розвитку та проявах сексуальних та психічних процесів. При вивченні сексуальності людини нас цікавлять психологічні типи чоловіка й жінки, також адаптаційно-комунікативні можливості індивідууму та психологічний тип захисту окремої людини. 3) Соціально-психологічний компонент. Обумовлюється парним характером сексуальної функції людини, формуванням малої соціальної групи (сім`ї), розділенням чоловічої та жіночої соціальних ролей, взаємодією поведінкового, афективного й когнітивного компонентів двох особистостей зі своїми характерологічними особливостями. 11 Велике значення для соціально-психологічної адаптації подружньої пари має збіг потреб, які обумовлюються як біологічними, так і соціальними факторами. Існують потреби: 1) фізіологічні (статеві, харчові, самозбереження, потреба в одержанні приємних відчуттів); 2) соціально- психологічні (у спілкуванні, діяльності); 3) соціальні (професійний престиж, культура, утворення, естетичні потреби, самоствердження, реалізація власних можливостей, талантів, потреба у творчій діяльності); 4) психологічні (впевненість у власних силах, самостійність, допитливість, самоствердження). 4) Біологічний компонент. Обумовлюється генетичними та анатомічно- фізіологічними факторами й процесами (правильне функціонування кори головного мозку, підкоркових образовань ). Це динамічні особливості (темперамент), чотири типи замикальної діяльності кори головного мозку по Іванову-Смоленському. Це також правильне функціонування відділів спинного мозку, що відповідають за сексуальну функцію. Статева конституція є важливим фактором сексуального здоров’я. Деонтологія на сексологічному прийомі. Спрямованість медичної деонтології безпосередньо стосується як етичних, так і медичних проблем. Оптимальний характер взаємин між лікарем і пацієнтом з'єднує в собі фактори профілактики (попередження ятрогеній, медичні поради і рекомендації, санітарна освіта) і можливого лікувального впливу (елементи психотерапії). У той же час неправильне поводження медичного працівника часто поглиблює існуюче захворювання і приводить до різноманітних вторинних ятрогенних розладів. Суворе виконання принципів медичної етики і деонтології здобуває виняткове значення в практичній діяльності лікаря-сексопатолога. Це обумовлено тим, що сексуальні розлади виявляють собою особливий вид патології, резонанс якої охоплює всю особистість хворого з його фізіологічними, психологічними і соціальними особливостями, що формують складну систему взаємних зв'язків. 12 Сексопатологові для уточнення природи статевого розладу необхідно виявити деталі, які передували ініціальному періоду і безпосередньо статевому акту. Необхідно враховувати те, що пацієнт і лікар можуть бути різної статі, що, без сумніву, впливає на характер і можливості їхнього спілкування. Необхідно враховувати характерологічні особливості пацієнта, його емоційний стан і властиву людині природну сором’язливість, особливо у жінок. Ці фактори нерідко заважають виявленню справжніх причин хвороби. Лікар-сексопатолог повинен постійно пам'ятати про те, що своїм поводженням, характером і формою запитань, навіть окремими жестами і мімікою, може травмувати почуття власної гідності пацієнта. Це призведе до невротичних реакцій і відмови хворого від лікування. Лікування у всіх випадках повинне стосуватися не тільки одного партнера, а подружжя взагалі. Лікареві-сексопатологові нерідко доводиться зустрічатися з помилковими умовиводами чоловіків і жінок про наявність у них статевого розладу. Це часто обумовлене відсутністю необхідних знань про норму і фізіологічні коливання статевої функції і невірним поводженням чоловіка і жінки, особливо під час статевого акту. У таких випадках необхідна вдумлива лікарська корекція шляхом терплячого роз'яснення і логічного обґрунтування. Причиною статевих розладів може бути ятрогенія внаслідок неправильного поводження медичного персоналу, коли, не замислюючись над можливістю психогеній, лікарі видають на руки хворим медичні висновки або направлення на різноманітні обстеження і консультації із вказівкою попереднього діагнозу сексуального розладу. Виконання принципів і правил медичної етики і деонтології є базисним чинником профілактики ятрогенних статевих розладів та обов'язковою умовою ефективності лікування хворих, які звернулися за медичною сексологічною допомогою. 13 Завдання. 1. Що таке медична сексологія?__________________________________ ______________________________________________________________ ______________________________________________________________ ______________________________________________________________ 2. Основні етапи формування сексуальності людини: ________________ ______________________________________________________________ ______________________________________________________________ ______________________________________________________________ ______________________________________________________________ 3. Соціально-психологічний компонент запеспечення сексуальності людини: __________________________________________________________ _______________________________________________________________ _______________________________________________________________ _______________________________________________________________ 4. Історичні етапи сексології: ______________________________________ ________________________________________________________________ ________________________________________________________________ 5. Перечисліть кретичні періоди сексуальності людини. ____________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ 6. Дайте визначення «Сексуальне здоров’я» _______________________ _____________________________________________________________ _____________________________________________________________ _____________________________________________________________ 14 |