Банківськи операції Конспект_ лекций. Конспект лекцій з дисципліни Банківські операції
 Скачать 2.11 Mb.
|
|
РОЗРАХУНОК НАЯВНОСТІ ВІЛЬНОГО ЗАЛИШКУ КРЕДИТУ ПРИ КРЕДИТУВАННІ ПІД ЗАСТАВУ ВЕКСЕЛІВ (ЦИФРИ УМОВНІ) Фактично на «11» листопада 2013 р.
Активно-пасивний характер спеціального позичкового (контокорентного) рахунку, з якого надасться вексельний онколь, передбачає можливість виникнення як дебетового, так і кредитового сальдо. На кредитові залишки банк періодично здійснює нарахування процентів у розмірі, що сплачується ним за зберігання коштів на поточних рахунках або ж перераховує кредитові залишки на основний поточний рахунок позичальника. Порядок нарахування процентів за спеціальним поточним рахунком аналогічний розрахунку процентних платежів за контокорентним кредитом. Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після чого йому повертають векселі) або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, котрі надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу (якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином). Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснене шляхом: 1) подання векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом; 2) продажу векселя, якщо він отриманий за передавальним індосаментом. Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці. 4. Авалювання та акцептування векселів Функціонування комерційного кредиту і вексельного обігу можливе лише за наявності впевненості кредитора в оплаті боржником поставленої продукції (наданих послуг). Часто гарантії боржника, навіть такої, що спирається на силу вексельного права, виявляється недостатньо, і тоді відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань може взяти на себе третя особа, відома своєю платоспроможністю у формі гарантії, поручительства. Найбільш прийнятними вважаються гарантії солідних комерційних банків. Надання банківської гарантії як забезпечення оплати векселів є формою кредитування клієнта, що здійснюється згідно з загальними принципами банківського кредитування. Вексельні гарантії комерційних банків можуть мати явний або прихований вигляд. В явному вигляді видається аваль. Прихований вигляд мають учинені у формі окремої гарантії платежу (гарантійні листи), написи банку на векселі як однієї із зобов'язаних за векселем осіб, але не аваліста. Аваль — це вексельна гарантія, внаслідок якої особа, що вчинила цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язання якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта). Аваль вчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі). Також аваль може даватись і на окремому аркуші із зазначенням місця видачі. Аваль виражається словами «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за...» або іншими рівнозначними формулюваннями, а також підписом аваліста. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем. В авалі повинно бути зазначено, за кого він виданий, наприклад: «За Торговий дім "Комета"», АКБ «Бізнесферм». За відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Авалюючи вексель, банк надає такій особі строковий кредит або кредит до запитання (залежно від строку платежу за векселем). Як правило, можуть бути авальовані векселі, в яких точно визначений строк платежу, а саме: визначено-строкові, дато- і візовекселі, причому на останніх має бути відмітка про дату подання. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видачі та на будь-якому наступному етапі обігу векселя. Аваліст може бути як третьою особою, котра не має відношення до векселя, так і одним із написантів векселя. Аваліст відповідає так само, як і особа, за яку видана гарантія, однак аваліст є боржником «другої черги», і аваль набуває чинності лише після невиконання зобов'язань особою, за яку він виданий. Зобов'язання аваліста є дійсними навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, крім дефекту форми. За умови невиконання клієнтом своїх зобов'язань банк має оплатити вексель. Оплачуючи переказний вексель, банк-аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя як проти тієї особи, за котру був виданий аваль, так і проти тих осіб, які зобов'язані перед цією особою. Наданню авалю має передувати перевірка репутації клієнта, його кредитоспроможності, для чого банки вимагають подання, крім заяви, інших документів, які характеризують фінансовий стан клієнта, а також угоди, на підставі яких були придбані векселі. Також банки встановлюють ліміти з авалювання векселів для кожного платника за векселем, а також кожного пред'явника векселя. Векселі подаються для авалювання самим клієнтом або іншою особою (векселедержателем) разом із реєстром векселів, пред'явлених для звалювання, щонайменше у двох примірниках. При прийманні реєстрів банк перевіряє відповідність даних пред'явника і реквізитів векселів. Реєстри з неправильними даними повертаються на переоформлення. Якщо векселі прийняті банком до розгляду, то пред'явнику дається розписка про одержання векселів (зокрема, вона може даватися на копії реєстру) та призначається день, коли він має з'явитись за векселями. Векселі, що не відповідають вимогам, установленим банком, викреслюються з реєстрів для повернення клієнту. У разі ухвалення банком позитивного рішення про звалювання всіх або окремих векселів на кожному реєстрі розраховується сума нарахувань, які має сплатити клієнт, а з останнім укладається договір про звалювання, якщо він до цього ще не був укладений. Авальовані та неавальовані векселі повертаються представнику пред'явника під розписку на реєстрах. Сума, яка має бути нарахована на користь банку як плата за надання звального кредиту, обчислюється на підставі процентної ставки банку. Крім процентів, за іногородніми авальованими векселями можуть утримуватися комісія, дамно і порто. Також банк може утримувати з позичальника комісію за зобов'язання надати звальний кредит. Така комісія, як правило, розраховується у процентному відношенні до суми, на яку банк зобов'язався забезпечити платіж за векселем, за період дії такого зобов'язання і незалежно від того, чи використав позичальник право на одержання авалю, чи ні. Розрахунок загальної суми винагород банку за авальований вексель може здійснюватися за формулою: де K — загальна сума винагороди банку за надання авального кредиту; S — номінальна сума векселя; i — процентна ставка, за якою нараховуються проценти на номінальну суму векселя; j — процентна ставка, за якою нараховуються проценти за звальний кредит; v — процентна ставка, за якою нараховується комісія; g — процентна ставка, за якою нараховується дамно; р — сума порто; п — кількість днів року; д2— кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем; д3 — кількість днів від дня авалювання до дня закінчення строку кредиту за векселем. При настанні строку платежу векселедержатель може звернутися з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо вексель не був оплачений або був оплачений частково. Крім того, векселедержатель може звернутись до аваліста і до настання строку платежу у випадках: ¾ якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; ¾ у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні; ¾ у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом; ¾ у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; ¾ у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасанта за векселем, що не підлягає акцепту. Банк-аваліст зобов'язаний оплачувати вексель тільки в розмірі тієї суми, на яку він дав аваль. Також банк може сплатити векселедержателю проценти і пеню на повну суму векселя, витрати на опротестування, відсилання повідомлень та інші витрати, якщо вимога про такі пред'явлена банку векселедержателем або написувачем, який оплатив вексель у порядку регресу. Банк не зобов'язаний відшкодовувати векселедержателю витрати на опротестування, якщо векселедавець (трасант) або ж він сам зняли з себе відповідальність за такі витрати (зокрема, застереженнями «Оборот без витрат», «Без протесту» або іншими рівнозначними). Банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем у таких випадках: 1) якщо мала місце відмова від платежу або акцепту, — проти пред'явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя; 2) якщо трасат припинив платежі, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно, — проти пред'явлення опротестованого векселя; 3) у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом (неплатоспроможним) трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, — проти рішення суду про оголошення банкрутом. Якщо з вимогою про платіж до банку звертається не останній векселедержатель, а написувач, який придбав вексель за регресом, то в цьому разі банк відповідає лише перед тим із написувачів, який поставив свій підпис після позичальника. Відповідальність банку як аваліста припиняється у разі: ¾ оплати векселя платником; ¾ оплати векселя особою, яка поставила свій підпис раніше позичальника; ¾ закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста. Кошти за авальованим і прийнятим банком до оплати векселем своєчасно перераховуються банком на поточний рахунок векселедержателя або написувача, який оплатив вексель в порядку регресу. Особа, яка одержала платіж, має надати банку про це розписку. Банк може вимагати, щоб така розписка була вчинена на самому векселі. Після оплати векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов'язаних перед цією особою осіб як солідарних боржників. У міжнародній торгівлі, де наявність гарантії оплати особливо велика, значного поширення набули акцептні операціїкомерційних банків. Вони полягають у тому, що банк гарантує оплату своїм клієнтом поставленої продукції (виконаних робіт) шляхом акцептування замість нього переказного векселя. У результаті виникають так звані банківські акцепти (banker’s acceptance) — акцептовані векселі, які здатні обертатись на грошовому ринку. Через свою високу ліквідність та надійність банківські акцепти виступають як міжнародний платіжний засіб, адже завдяки наявності подвійної гарантії оплати — імпортера, який надає кошти на оплату векселя, і банку, котрий гарантує і здійснює безпосередній платіж, — їх охоче приймають в оплату експортери продукції; крім цього, під банківський акцепт легко рефінансуватись, бо на грошовому ринку існує попит на дані інструменти. Особливо розвинутий ринок банківських акцептів у США[10] та Великобританії, де акцептні операції банків набули найбільшого поширення. На американському ринку обертаються акцепти відомих банків строком від 30 до 180 днів, деякі з них прийнятні для переврахування у Федеральній резервній системі США. На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю, акцептний кредит видається векселедавцю (боржнику за векселем). Загальний порядок здійснення акцептної операції проілюстровано на рис. 5.10. Рис. 5.10. Порядок здійснення акцептного кредитування Клієнт банку (імпортер) укладає зовнішньоекономічну угоду з іноземним контрагентом (експортером) на купівлю продукції, умовою якої є оплата контракту за допомогою банківського акцепту (1). Імпортер (сам або через посередника) домовляється з банком про можливість останнім акцептувати тратту (2) й очікує поставку. Експортер відвантажує продукцію (3), виписує тратту на банк імпортера і передає її разом з комерційними документами (безпосередньо або через інший банк) банкові, котрий погодився акцептувати тратту (4). Банк імпортера акцептує вексель (5) і повертає його експортеру (або його банкові) (6). Експортер може дочекатись строку оплати й отримати платіж за векселем або переврахувати акцептований вексель на грошовому ринку. Більш поширеною є саме реалізація банківського акцепту (7). Напередодні терміну оплати векселя імпортер надає у свій банк відповідну суму платежу (8) і після пред'явлення власником банківського акцепту (9) оплачує його, отримуючи при цьому товарні документи (10). Для того щоб експортер мав упевненість у тому, що банк імпортера акцептує тратту, звичайно контрактом передбачається відкриття імпортером безвідкличного акредитива на користь постачальника. Банк імпортера в акредитивному листі зобов'язується акцептувати тратту після її пред'явлення. Отже, ризики експортера, який формально надає комерційний кредит імпортеру, перекладаються на банк-акцептант. У ряді випадків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням банківського акцепту експортер може, не відсилаючи тратту для акцептування, відразу врахувати її у своєму банку, а вже останній передає вексель у банк-акцептант. Витрати експортера на врахування звичайно компенсуються імпортером. Для зниження ризику акцептної операції банки надають перевагу акцептуванню товарних векселів, намагаються дотримуватись відповідності термінів погашення векселя строкам виконання контракту, здійснювати контроль за товарно-грошовими потоками. Знижує ризик банку і поєднання акцепту з ромбурсуванним — відшкодуванням клієнтом суми платежу до настання строку платежу за банківським акцептом (звичайно за один — три дні залежно від репутації клієнта). Для отримання такого відшкодування банки, як правило? утримують товарні документи до внесення клієнтом суми покриття. З цією ж метою банк перевіряє кредитоспроможність клієнта, оформлення угоди строковим зобов'язанням (простим векселем) і навіть може вимагатися ліквідне забезпечення у формі цінних паперів, банківської гарантії тощо. Поширеною формою акцептної операції комерційних банків є акцептно-рамбурсний кредит. Він застосовується у міжнародних операціях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збігається з валютами країн — суб'єктів угоди. На відміну від попереднього прикладу, коли банк-акцептант здійснював непокрите трасирування векселя (покриття надходило в банк напередодні строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідкличного акредитива і забезпечений товарними документами. Порядок здійснення операції приблизно такий. Імпортер дає доручення банку, з яким є домовленість про акцептування тратт, відкрити акредитив на користь експортера. Після отримання від експортера товарних документів замість акцептованого векселя банк-акцептант списує суму платежу за векселем та комісії з кореспондентського рахунку банку-імпортера. У разі, коли банк-акцептант і банк імпортера не мають кореспондентських відносин, у здійсненні угоди може брати участь третя особа — банк-комісіонер. При цьому банк-акцептант списує кошти з кореспондентського рахунку комісіонера, а той дебетує кореспондентський рахунок банку імпортера. В обох випадках імпортер вносить суму платежу у свій банк напередодні терміну оплати векселя. Винагорода банку за здійснення акцептної операції складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається навіть у випадку невикористання права на акцепт (витрати імпортера, крім комісії банку, як правило, включають ще й відшкодування експортеру витрат за врахування векселя). Додаткові доходи від здійснення акцептної операції банк-акцептант може отримати за допомогою врахування акцептованого ним векселя, а також депонування банківського акцепту за дорученням його держателя. Як видно з наведених прикладів, акцептна операція за своєю економічною суттю є гібридом гарантійної (забалансової) послуги та послуги кредитного характеру. Коли банк акцептує тратту і цим гарантує оплату контракту платником, фактично кредит у вигляді відстрочення платежу надається експортером імпортеру, а з боку банку, по суті, має місце гарантійна послуга. І хоч де-юре акцептна операція не має ознак гарантії чи поручительства, де-факто такою є: банк-акцептант відповідає перед пред'явником за прямою вимогою, а його клієнт — за регресивною. Відмінність акцептної операції від авалювання, крім форми, полягає у тому, що банк мусить сплатити суму векселя в будь-якому випадку, тоді як при авалі — лише при невиконанні клієнтом своїх зобов'язань. Однак акцептна операція може перерости у кредитну за умови врахування банком акцептованого ним векселя або внесення клієнтом чи за його дорученням покриття (акцептно-рамбурсний кредит). У таких випадках банк, крім комісії, стягує ще й проценти. Акцептний кредит призначений для покриття потреби в обігових коштах і не може використовуватись для інвестиційних цілей. У випадку, коли сума контракту або/і ризики надто значні, акцептний кредит може надаватись у формі консормціумного кредитування. Серед членів банківського консорціуму назначають головний банк, якого наділяють повноваженнями в плані організації угоди, за що йому сплачується додаткова комісія. Окрім послуг авалювання і акцептування, забезпечення банками оплати векселів може здійснюватись шляхом надання гарантій. Гарантія на забезпечення оплати векселів складається в письмовій формі. Гарантії вважаються безвідкличними, якщо в їх тексті не зазначено інше. Згідно з Положенням «Про операції банків з векселями» для того, щоб зобов'язання за гарантією регулювалося нормами законодавства про вексельний обіг, достатньо, щоб в її тексті містились такі реквізити: 1) повна назва банку-гаранта; 2) безумовне зобов'язання банку-гаранта про виплату гарантійної суми; 3) сума гарантії; 4) місце видачі гарантії. Крім того, в гарантії платежу за векселем може міститися: повна назва позичальника (особи, від імені якої видається гарантія); повна назва бенефіціара — особи, на користь якої видана гарантія; посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія; строк платежу та/або подію, яка обумовлює строк платежу; умови подання вимоги платежу; можливе врегулювання скорочення гарантійної суми; застереження про витрати. Питання про те, за яких обставин та на яких умовах банк має виконувати гарантію, а також строк та умови її погашення і право банку на регрес визначаються змістом гарантії та чинним законодавством. 5. Інкасування векселів Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів. В інкасовій операції беруть участь п'ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель(принципал, комітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком-ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику (пред'являючий банк). Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку, юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника, або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їх пересилання або під час їх перебування у володінні інших осіб. Векселедержатель звертається в банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, котрі виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, що приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їх отримання. Усі документи, що передаються банку для інкасування, повинні супроводжуватися дорученням на інкасування в якому мають бути точні та повні інструкції принципала. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. Доручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів. Принципал подає доручення на інкасування банку-ремітенту у трьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк — одна особа; у чотирьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк — різні особи; у п'яти примірниках, якщо в інкасуванні, крім банку-ремітента і пред'являючого банку бере участь інкасуючий банк. За необхідності банк-ремітент може вимагати від принципала надання додаткових примірників доручень на інкасування. Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення принципалами доручень на інкасування, що подаються, і у разі виявлення помилок або неточностей повертає їх клієнтам на переоформлення. Правильно оформлені доручення на інкасування та документи приймаються банком-ремітентом від принципала під розписку із зазначенням дати одержання на останньому примірнику доручення і реєструються у відповідному журналі. Банки, приймаючи векселі для інкасування, висувають вимогу про наявність у місці оплати банківських установ. Як правило, банки відмовляються від інкасування неакцептованих переказних векселів, а також недоміцильованих векселів. Між сторонами укладається договір, в якому деталізуються всі умови здійснення операції. До договору у вигляді додатка прикладається реєстр векселів, прийнятих на інкасо (рис. 5.12). Договір може передбачати: ¾ прийняття простих і переказних векселів для подання платникам (при настанні за ними строку платежу) для одержання платежу та вчинення за ними протесту; ¾ прийняття переказних векселів для подання до акцепту і простих векселів строком у такий-то час від подання для проставлення дати подання та здійснення за ними протесту; ¾ прийняття опротестованих векселів для їх подання до платежу зазначеним у дорученнях на інкасування особам (за винятком судового порядку); ¾ прийняття векселів для їх передавання зазначеним у дорученнях на інкасування особам на визначених дорученнями на інкасування умовах; ¾ вчинення інших дій з векселями та комерційними документами, відповідно до викладених у дорученнях на інкасування інструкцій, з метою передавання комерційних документів платнику проти платежу за векселем; проти акцепту за векселем; проти платежу за векселем з попереднім акцептом векселя. Клієнт вчинює на звороті векселів напис про передоручення (передоручительний індосамент) у вигляді «Сплатіть за наказом АБ «Лілія». Валюта на інкасо», або «Сплатіть за наказом АБ «Лілія». Валюта до отримання» — застосовується у разі подання векселя до платежу; «Для індосування АКБ "Елегія"»; «Як довіреному банку «Сорекс» для ... (перелік дій)» — застосовується для визначених принципалом дій. Передоручительний індосамент засвідчується підписом векселедержателя. Векселі передаються в банк за Актом приймання-передавання векселів. Прийнявши векселі на інкасо, працівники банку реєструють їх у Книзі векселів, прийнятих на інкасо. Вона складається за формою, що аналогічна Книзі обліку врахованих векселів (рис. 5.12), за винятком графи «строк кредитування». Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користуючись послугами інших банків, якщо принципал у договорі або дорученні на інкасування надав йому таке право. При цьому банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього. Якщо банк-ремітент не є пред'являючим банком, він може (якщо таке право надане йому принципалом) передати вексель шляхом вчинення передорученого індосаменту інкасуючому банку, а останній, у свою чергу, пред'являючому банку. Якщо банк-ремітент користується послугами інкасуючого банку, то він повинен переслати йому доручення на інкасування. Перший примірник доручення на інкасування кладеться до строкової картотеки для контролю за оплатою, акцептом тощо. Другий примірник (копія примірника або повідомлення про інкасо) разом з доданими до нього документами або копіями документів (залежно від інструкцій принципала) відсилається платнику або видається в приміщенні банку представнику платника під розписку на першому примірнику доручення на інкасування. Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їх платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо. Подання документів платнику може бути зроблене: 1) поштою, і в цьому разі момент подання визначається моментом одержання поштової кореспонденції; 2) в місці акцепту або платежу, зазначеному у векселі, а за відсутності такого зазначення — в місці перебування особи, яка має акцептувати або оплатити вексель. Якщо особа, яка має акцептувати або оплатити вексель, або будь-яка особа, уповноважена діяти замість неї, не перебуває у даному місці або з нею неможливо установити контакт, обов'язок здійснити подання документів відпадає. Якщо не визначено інше, при інкасуванні документів строком оплати за поданням або без зазначення строку документи подаються банком протягом трьох діб з дня одержання документів. Платник підписує Акт подання векселів до платежуі здійснює оплату не пізніше наступного дня після настання відповідної строку платежу. Акцепт тратт, а також виставлення простих векселів здійснюється платником у строк, зазначений у дорученні інкасування, а коли термін не вказаний — не пізніше трьох діб з дня одержання документів пред'являючим банком. Якщо останній день строку, зазначеного в дорученні на інкасування, припадає на неробочий день, акцепт або оплата документів тощо можуть бути здійснені в перший робочий день. При отриманні платежу за векселем банк-презентант учині напис на звороті векселя типу «Валюта отримана» і засвідчує його підписом. Отримані кошти зараховуються на поточний рахунок клієнта. У разі неодержання платежу, відмови платником підписати Акт подання векселів до платежу, інкасуючий банк зобов'язаний подати вексель до опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель) і повідомити його про виконання доручення. Неоплачені векселі залишаються в банку до запитання векселедержателем, але не більше визначеного договором строку (як правило, трьох місяців), після чого банк знімає з себе відповідальність за їх зберігання. Якщо банк за будь-якої причини не може виконати інструкції, що містяться в дорученні на інкасування (у тому числі, коли ці інструкції нечіткі або неточні), а також за відсутності тих чи інших документів, банк не пізніше наступного робочого дня повідомляє про це сторону, від якої він одержав доручення на інкасування, і запитує у неї відповідні інструкції. За дорученням на інкасування з нечіткими і неточними інструкціями документи зберігаються до отримання відповіді на запит. Банки не приймають до інкасування векселі та супровідні комерційні документи, а доручення на інкасування до виконання, якщо: на векселях не проставлений або неправильно оформлений передоручительний індосамент; індосаменти на векселі неправильно оформлені та/або порушена безперервність ряду індосаментів; реквізити хоча б одного Із документів не відповідають зазначеним у дорученнях на інкасування даним; якщо банк упевнений у тому, що виконання цього доручення на інкасування негативно позначиться на його діловій репутації. Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкодування витрат на відправлення та отримання векселів, а за іногородніми векселями, крім того, дамно і порто. Комісія за інкасо утримується в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт (мінімальна комісія). Дамно утримується в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт(мінімальне дамно). Порто утримується у визначеному розмірі на кожний пункт. У разі ненадходження платежу і здійснення протесту усі витрати, пов'язані з протестом, комісія та інші платежі також сплачуються клієнтом. Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише у вилученні комісійної винагороди, айв отриманні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх активних операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта. Зокрема, банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне їх одержання у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки, допущені нотаріусом при опротестуванні, та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта наслідків. Отже, витрати банку можуть виникнути лише у разі порушень умов ним договору. Для уникнення претензій клієнта банки при інкасуванні векселів повинні уважно стежити за термінами векселів, якомога точніше дотримуватись інструкцій своїх клієнтів, для чого рекомендується, щоб дані інструкції були задокументовані зі значною деталізацією. 6. Оплата векселів за дорученням клієнта (доміциляція векселів) Доміциляція векселя – це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, котра зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим. Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником. Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміциліата. Уповноваження на оплату векселя дає векселедавець простого чи переказного векселя (або акцептант переказного векселя). Коли в тексті векселя доміциліата не визначено, його може назначити трасат при акцептуванні або векселедавець при представленні векселя до платежу. Якщо ж останні не вказують доміциліата, то вважається, що оплату векселя вони здійснять самі. Зовнішньою ознакою доміцильованого векселя є напис, учинений на лицьовому боці векселя (під ім'ям платника) векселедавцем простого або переказного векселя або ж акцептантом переказного векселя типу «Доміцшьовакий в ...(назва банку й особливого місця платежу)», або «Платник ... (назви банку й особливого місця платежу)», «Підлягає сплаті в ... (назви банку й особливого місця платежу)» або іншими рівнозначними виразами, разом з підписом особи, котра здійснює доміциляцію — доміциліата. Ознакою недоміцильованого векселя з особливим платником є наявність на лицьовому боці векселя напису «Підлягає сплаті в ... (назви місця платежу і банку)» або «Платник ... (назви банку і місця платежу)». Поширеним є призначення доміциліатом чи особливим платником установи комерційного банку. При цьому основним завданням банку є здійснення платежів за векселями у встановлений строк. На відміну від інкасової послуги, банк у ролі доміциліанта виступає не отримувачем платежу, а платником за векселем. Для виконання послуги доміциляції між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов'язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду — комісію. Клієнт дає зобов'язання до настання терміну платежу за векселями, але не пізніше визначеного угодою терміну (звичайно 3—5 днів) зарезервувати у банку грошові кошти в сумі доміцильованих векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів. Після підписання угоди довіритель сплачує комісійну винагороду (якщо послуги доміциляції не є для нього безкоштовними за умовою договору на розрахункове-касове обслуговування) і передає в банк векселі, попередньо вчинивши на них напис про доміцилювання. Працівники банку безумовно приймають до сплати подані доміцильовані векселі довірителя згідно з реєстром і реєструють їх у Книзі обліку доміцильованих векселів. Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселедержателю в такому порядку: ¾ оплата векселів, за якими установлено день погашення, здійснюється в день погашення, проставлений на бланку векселя; ¾ оплата векселів, за якими не встановлено терміну платежу (таких, що погашаються за поданням), здійснюється протягом одного банківського дня після його подання, якщо інше не передбачено змістом векселя. Банк здійснює платіж лише при виконанні таких умов: 1) подання оригіналу (але не копії) векселя і супровідного реєстру векселів, поданих до оплати. Якщо подаються переказні векселі, складені в кількох примірниках, то платіж виконується проти того акцептованого й індосованого примірника (або примірників), який поданий до оплати першим; 2) наявності коштів для оплати на відповідному рахунку. Платіж за векселем може бути здійснений у повній сумі за наявності; достатньої суми коштів і частково (у межах наявних коштів) у разі їх недостатності для оплати векселя у повній сумі. Банк може відмовитись від оплати недоміцильованих з особливим платником та невизначено-доміцильованих векселів, у яких прямо не вказаний саме цей банк як особливий платник (доміциліат) або зазначена лише адреса банку, навіть якщо банку і відомо, що він призначений платником за векселем на підставі інших документів. Після оплати векселів банк повідомляє про це клієнта і повертає йому векселі під розписку або вони відсилаються з повідомленням про оплату. Банк відмовляється від оплати векселів у разі, якщо клієнтом не внесено коштів, достатніх для оплати векселя. У такому разі подавець векселя має здійснити протест, однак цей протест спрямований не проти банку-доміциліата (хоч він і здійснюється в приміщенні банку), а проти платника (доміциліата). Отже, операція доміциляції є цілком безпечною для банку, що, однак, не означає відсутності відповідальності при її здійсненні. Так, якщо, не оплативши вексель, банк порушив умови договору з клієнтом, останній має право звернутися з судовим позовом на доміциліата з вимогою компенсувати збитки. 7. Зберігання банками векселів клієнтів Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників, векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в: а) схові; б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя; в) передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя; г) передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, указаних довірителем. Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді «закритого» та «відкритого» зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову. При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову. Банк бере на себе зобов'язання зберігати передані йому векселі, відповідати за всі наслідки, пов'язані з їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду. Відтак банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їх неналежне оформлення і добросовісність придбання векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою, якій вони мають бути передані згідно з інструкціями доручення на зберігання, за втрату або знищення векселів під час їх пересилання. При здійсненні схову з подальшим передаванням векселів довірителю або особам, указаним довірителем, банк не бере на себе ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підроблення, юридичне значення векселів, так само як і за загальні та/або окремі умови, що є в векселях, а також жодним чином не відповідає за відповідність даних, що містяться в дорученні на зберігання, умовам договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Також банк не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, помилку тощо особи, якій згідно з інструкціями доручення на зберігання має бути переданий вексель. Банк не повинен приймати векселі на зберігання, а доручення на зберігання до виконання, якщо: 1) реквізити хоча б одного із векселів не відповідають зазначеним у дорученні на зберігання (реєстрі векселів, переданих на зберігання) даним; 2) якщо банк упевнений, що виконання цього доручення негативно позначиться на його діловій репутації. При передаванні векселя для зберігання здійснення індосаменту не потрібне. При поверненні векселів зі зберігання вони можуть бути одержані тільки представником довірителя з належним чином оформленими повноваженнями після юридичної експертизи копії векселя. При врученні векселя представник довірителя має дати розписку про його одержання, після чого банк направляє довірителю повідомлення про вручення у термін і способом, що встановлені договором про зберігання. За передавання векселя неналежному держателю банк несе відповідальність згідно з договором про зберігання та чинним законодавством. Банк здійснює зберігання векселів тільки самостійно, незалежно від мети зберігання і не має права передоручати зберігання іншій установі цього самого банку. Він також не має права користуватися і розпоряджатися векселями без письмового дозволу довірителя. За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель. |