судовое право. судове_сем4 (копія). Конституційне закріплення формування та функціонування судової влади в Україні. Джерела судового права
Скачать 308.82 Kb.
|
Період УНР (1917—1920р р.) Недовгий час незалежності України 1917—1920р р. не дозволив введення нової судової системи; назагал з потрібними змінами діяв Суд Російської Імперії та Автро-Угорської монархії. Третій універсал Центральної Ради 1917 р. ствердив, що «суд в Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу». Згідно з цим Центральна Рада законом від 17 грудня 1917 р. встановила Генеральний Суд, як найвищу судову установу країни. На західних українських землях Українська Національна Рада законом від 21 листопада 1918 р. «Про тимчасову організацію судівництва та вимір справедливості» ствердила, що суди мають бути незалежні, і встановила Найвищий Суд у Львові. Період (1920—1939р р.) Під Польщею 1920 — 39р р. основи судоустрою визначала конституція від 17 березня 1921 р., яка визнала суд окремим органом державної влади, незалежним від виконавчого і законодавчого органів. Встановлено найвищий суд для карних і цивільних справ, суд присяжних для розгляду важких, політичних та інших злочинів; поза тим залишено систему суду попередніх режимів. Суд змінено розпорядженням голови держави від 6 лютого 1928 р. («Право на устрій загальних судів»), яке передбачало городські суди для незначних цивільних і карних справ (вони діяли в одноособовому складі), окружні для важливіших справ (вони були також апеляційною інстанцією для городських судів і при них діяли недовгий час суди присяжних) та апеляційні (від окружних судів). У Галичині було 11 окружних судів (у них допускалася українська мова, чого не було на північно-західних землях) та апеляційний суд у Львові. Найвищий суд у Варшаві був зверхньою апеляційною установою для апеляційних судів та касаційною для окружних судів присяжних. При окружних, апеляційному та найвищому судах урядували прокурори. Крім того, існували спеціальні суди — суди праці, примусового арбітражу тощо. Суддів призначав голова держави, і вони, за законом, мали бути незалежні від державної адміністрації. У дійсності судді добиралися лише з політично благонадійних осіб. Період УРСР У УРСР підставою організації судової системи були спочатку декрети, розпорядження і закони РРФСР, а потім всесоюзні. Декрет про суд, частина 1 від 24 листопада 1917 р., схвалений Радою Народних Комісарів РРФСР, скасував всю судову систему Російської Імперії й утворив місцеві народні суди для звичайниих справ та революційні трибунали для так званих «контрреволюційних злочинів». Народний Секретаріат УРСР видав постанову від 4 січня 1918 р. «Про запровадження народного суду», яка була майже дослівною копією декрету про суд, частина 1; народні судді мали бути вибрані «демократичним способом», але їх обирали Ради робітників, солдатських та селянських депутатів. «Тимчасове положення про народних судів й революційні трибунали», затверджене Радою Народних Комісарів УРСР від 14 лютого 1919 р., з чинністю з 15 лютого 1919 р., регулювало точніше новий судоустрій. Народні суди в складі одного народного судді і від двох до шести народних засідателів розглядали карні й цивільні справи, не передбачені для Революційних трибуналів, а Революційні трибунали (в складі п'ятьох членів) — справи про контрреволюційні злочини в широкому розумінні; в УРСР на відміну від РРФСР вони не мали права розглядати справи так званим скороченим процесом, без участі обвинуваченого й оборони. Згодом вироки революційного трибуналу можна було оскаржувати перед Найвищим касаційним судом (пізніше трибуналом). За зразком РРФСР в Україні засновано також Всеукраїнські і місцеві надзвичайні комісії (ВЧК), які мали, поряд з революційними трибуналами, завдання боротися з «контрреволюцією». Ця подвійність судоустрою наявна в двох формах суду — народному і революційному (на додаток до надзвичайних комісій) — була особливістю судової системи в Україні того періоду. Революційні трибунали були скасовані в 1921 р. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР від 26 жовтня 1920 р. увів зміни, які мали на меті усунути різниці між судом УРСР і РРФС р. Централізація судової системи завершилась закликом Центрального Виконавчого Комітету РРФСР, щоб усі союзні республіки ухвалили у себе ідентичний з російським закон про судоустрій. У результаті ВУЦВК ухвалив 16 грудня 1922 р. положення про судоустрій УРСР за російським зразком. За конституцією СРСР 1924 р., в компетенції верховних органів Союзу було встановлення основ судоустрою, як і судочинства та цивільного і карного законодавства; ЦВК СРСР затвердив 29 жовтня 1924 р. ці «Основи». Відповідно до них 23 жовтня 1925 р. був виданий декрет про суд УРСР, який передбачав таку судову систему: народні суди, окружні суди і Верховний Суд республіки. Конституція СРСР 1936 р. дала привід до всесоюзного закону про судоустрій. На підставі «Основ законодавства про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік», затверджених Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р., видано закон про судоустрій УРСР 30 червня 1960 р. Згідно з ним судова система в Україні складається з районних (міських) народних судів, обласних судів і Верховного Суду. Основним судом в УРСР був народний суд, який був першою інстанцією для всіх карних і цивільних справ, не передбачених вищим судом. Обласний суд як суд першої інстанції розглядає справи, визначені законом, як суд другої інстанції для народних (міських) судів і порядком нагляду перевіряє законність вироків та рішень народних судів, що набрали вже законної сили. Верховний Суд УРСР є найвищим судовим органом у республіці, він діє у виняткових справах, цивільних і карних, як суд першої інстанції та головних як суд другої інстанції. Судові колегії Верховного Суду розглядають також протести генерального прокурора СРСР і УРСР, голови Верховного Суду і постанови президії нижчих судів. Найвищим судовим органом СРСР є Верховний Суд СРСР; в його компетенції є нагляд за діяльністю судових органів СРСР, а також союзних республік. Стосовно останніх він розглядає протести голови Верховного Суду і генерального прокурора СРСР на постанови пленумів верховних судів республіки, коли вони суперечать союзному законодавству або інтересам інших республік. Конституція і закон про судоустрій передбачають виборність суддів. Громадяни того чи іншого району (міста) обирають суддів народного суду на 5 років. Суддів обласних судів обирають обласні ради депутатів трудящих, а суддів Верховного суду — Верховна рада, також на 5 років. Кандидатів на суддів висувають партійні й інші громадські організації. У УРСР деякі проступки і справи розглядаються також позасудовими органами. Ними є система державного арбітражу при союзній і республіканській радах міністрів, крайових і обласних виконкомах Рад депутатів тощо для розв'язання суперечок між державними і кооперативними установами і підприємствами (положення Ради Міністрів СРСР від 17 серпня 1960 р. і УРСР від 1 жовтня 1960 р.) та так звані товариські суди на підприємствах, в установах, колгоспах, які мають право розглядати суперечки між членами тієї чи іншої організації і навіть карати за порушення законів у дрібніших справах. Сучасність (детальніше у наступних питаннях) Судо́ва систе́ма України становить сукупність усіх судів держави, наділених виключною компетенцією здійснювати правосуддя, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції можуть бути загальними і спеціалізованими. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Третейські суди не входять до судової системи України. Фо фазе інфо фолов зе лінк: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/3114/1/Nazarov_12.pdf Сучасна ієрархічна структура судового права. Конституційний суд Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції. Пріоритетним напрямком діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю та офіційного тлумачення законодавства. Відповідно до Конституції України та Закону «Про Конституційний Суд України» (стаття 7) до повноважень Суду належить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційне тлумачення Конституції України; надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; надання висновків про конституційність питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою; надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції; надання висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України; вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вирішення питань про відповідність конституційність законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Суди загальної юрисдикції Верховний Суд Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд: здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов'язаних із функціонуванням системи судоустрою; надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює інші повноваження, визначені законом. У 2016 році були внесені зміни до Конституції і прийнято новий закон про «Судоустрій і статус суддів», згідно з якими найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд (ст. 125 Конституції, ст. 17 Закону). Новий Верховний Суд почав діяти 15 грудня 2017 року, у 100-річчя заснування Генерального суду УНР[1]. До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот. У складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду; Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд. У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом. Пленум є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду (ст. 46 Закону). Апеляційні суди У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення. Загальні апеляційні суди Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються відповідно до указу Президента України в апеляційних округах. До створення апеляційних округів загальних судів, такими округами є місто Київ, місто Севастополь, Автономна Республіка Крим, області, а апеляційними судами у відповідних апеляційних округах є відповідно Апеляційний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей. Загальна кількість — 27. Частина приміщень деяких загальних апеляційних судів розміщена за межами адміністративних центрів. Певна частина Апеляційного суду Автономної Республіки Крим розміщена в Феодосії, Апеляційного суду Дніпропетровської області в Кривому Розі, а Апеляційного суду Донецької області в Бахмуті та Маріуполі[2]. Апеляційні господарські суди Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна кількість — 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм. 12 серпня 2010 р. Президент України підписав Указ № 811/2010 щодо «Питання мережі господарських судів України», відповідно до якого були ліквідовані Житомирський, Запорізький, Київський міжобласний та Луганський апеляційні господарські суди та був утворений Рівненський апеляційний господарський суд. До цього нововведення під юрисдикцію Житомирського апеляційного господарського суду підпадала Вінницька, Житомирська та Хмельницька область, під юрисдикцію Запорізького апеляційного господарського суду підпадала Запорізька та Херсонська область, під юрисдикцію Київського міжобласного суду підпадала Київська (без м. Києва), Полтавська та Черкаська область, а під юрисдикцію Луганського апеляційного господарського суду підпадала лише Луганська область. Під юрисдикцію новоствореного Рівненського апеляційного господарського суду підпадає Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська та Хмельницька область. Місцеві суди Загальні місцеві суди Місцевими загальними судами є районні, міжрайонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Це суди першої інстанції. Загальна їх кількість — 663[4]. Господарські місцеві суди Господарські місцеві суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27. Адміністративні місцеві суди Окружні адміністративні суди (місцеві) розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість — 27. Схема судоустрою України з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Актуальна в ході імплементації реформи 2016 року Поняття та види судів загальної юрисдикції. (відповідь вже є у попередньому питанні) Цивільне, господарське, адміністративне і кримінальне судочинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції відповідно до Конституції та законів України. Отже, суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів. За своєю сутністю суди загальної юрисдикції є державними органами судової влади, уповноваженими здійснювати правосуддя відповідно до Конституції та законів України. За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції. За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами державної судової влади, до складу яких входять судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство. Суди загальної юрисдикції різняться за своєю сутністю, суб'єктами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо. Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про судоустрій України", до системи судів загальної юрисдикції в Україні входять такі види судів: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. (після судової реформи пункт 3=пункту 4, соу кіп ін майнд) Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України "Про судоустрій України", є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України. Ще однією новою ланкою, відповідно до глави 7 Розділу ІІ Закону України "Про судоустрій України", є вищі спеціалізовані суди, а саме - Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Закон також прямо передбачив легітимну можливість утворювати Президентом України інші вищі спеціалізовані суди в порядку, передбаченому Законом України "Про судоустрій України". У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціалізації судової юрисдикції. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Слід зазначити, що складність функцій, які здійснює Верховний Суд України, його внутрішня структура є досить розгалуженою. На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. у ст. 18,32-37 та інших також передбачав можливість утворення касаційних судів, але Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2003 від 11 грудня 2003 р. створення касаційних судів було визнано неконституційним і відповідні статті Закону втратили чинність. Існують й Інші класифікації судів загальної юрисдикції. За предметом судочинства суди загальної юрисдикції можна класифікувати на: 1) цивільні суди; 2) господарські суди; 3) адміністративні суди; 4) кримінальні суди. За формою судочинства: 1) кримінальні суди; 2) цивільні суди; 3) спеціалізовані суди. За територією: 1) загальнодержавні суди та 2) місцеві суди тощо. Попри диференціацію системи судів загальної юрисдикції, для них властивий і процес інтеграції, що визначається принципом єдності системи судів загальної юрисдикції. Реалізація цього принципу забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції України - це нормативно-упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності й спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні Для системи судів загальної юрисдикції, що представлена місцевими судами, апеляційними судами, Апеляційним судом України, витими спеціалізованими судами і Верховним Судом України, властиві такі ознаки, як: регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та законами України; заборона делегувати функції системи судів загальної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування; організаційно-правова єдність системи судів загальної юрисдикції; застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції; динамічність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постійний розвиток і вдосконалення тощо. Система судів загальної юрисдикції перебуває в постійному розвитку. Одні її елементи втрачають своє значення, тоді як з'являються інші, нові елементи цієї системи. Наприклад, на сьогодні актуальним завданням судово-правової реформи є формування ефективної системи адміністративних судів, яких до 2005 року в Україні не було. |