Конституційне право. конст. право №7. Конституційноправова система судової влади в Україні та зарубіжних країнах

• Название: Конституційноправова система судової влади в Україні та зарубіжних країнах
• Анкор: Конституційне право
• Дата: 18.09.2019
• Размер: 181.39 Kb.
• Имя файла: конст. право №7.docx
• Тип: Документы; #87105
• страница: 4 из 4

5.Конституційна юстиція.

Конституційна юстиція - це особливого роду судові органи (конституційний або квазісудові органи), які здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства.

Конституційна юстиція є найважливішою формою здійснення конституційного контролю, цільовим призначенням якої є насамперед перевірка нормативно-правових актів стосовно їх конституційності. Наприклад, у ст. 82 Конституції Грузії 1995 р. проголошено, що "судова влада здійснюється за допомогою конституційного контролю, правосуддя і у встановлених законом інших формах". Зміст і характер конституційного контролю в різних країнах неоднаковий і залежить від органів, що його здійснюють.

Існують спеціалізовані і неспеціалізовані органи конституційного контролю.

Неспеціалізованими органами є глава держави, парламент, уряд, уповноважений з прав людини та інші. Наприклад, у ст. 73 Конституції Республіки Куба 1976 р. зазначено, що Національна асамблея народної влади (парламент) уповноважена: "приймати рішення про конституційність законів, декретів - законів, декретів і інших загальних актів; відкликати декрети-закони Державної ради... які суперечать Конституції...", у ч. 1 §6 гл.12 Закону Королівства Швеції "Форма правління" від 27 лютого 1974 р. визначено, що

"Риксдаг може обрати одного або декількох омбудсманів для контролю, згідно прийнятої Риксдагом інструкції, застуванням законів і інших законодавчих актів у публічної діяльності...". Діяльність таких органів має політичний характер і тому їх іноді іменують політичними. Зазначені органи пристосовані до поточних політичних завдань і за своїм характером та змістом на є стабільними і високо-професійними.

Юридичній науці відомо дві основні моделі спеціалізованого конституційного контролю - американська і європейська.

За американської моделі конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції при розгляді та вирішенні кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних і інших судових справ. Якщо верховний суд визнає закон неконституційним, то цей закон формально продовжує діяти, але фактично він втрачає юридичну силу і жоден суд застосовувати його не буде. Як правило, парламент у таких випадках подібний закон скасовує.

В Аргентині, Болівії, Данії, Ізраїлі, Мексиці, Норвегії, США, Швеції, Японії та ряді інших країн конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції. Наприклад, у ч. 1 ст. 76 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що "вся повнота судової влади належить Верховному суду і тим судам нижчих інстанцій, які будуть засновані законом", а в ст. 81 цієї Конституції проголошено, що "Верховний суд є судом вищої інстанції, повноважним вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу чи розпорядження або іншого офіційного акта...".

В Австралії, Бельгії, Естонії, Індії, Ірландії, Ісландії, Канаді, Колумбії, Люксембурзі, Швейцарії, на Філіппінах вирішення питань про відповідність нормативно-правових актів основного закону надано тільки верховному суду як найвищої судової інстанції. Наприклад, у ч. 3 ст. 149 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "...Державний суд водночас є судом конституційного нагляду," а в ч. 2 ст. 152 цієї Конституції встановлено, що " Державний суд визнає недійсним будь-який закон чи інший правовий акт, якщо він суперечить положенням та суті Конституції", у п. 3 ст. 34 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. встановлено, що "ніякий суд не повинен здійснювати юрисдикцію з питань юридичної сили закону або будь-якого положення закону, законопроекту, який повинен бути переданий Верховному суду...".

За європейської моделі конституційний контроль здійснюється спеціалізованими судовими органами або квасісудовими (не судовими) органами.

Спеціальні судові органи в різних країнах мають різні назви. У більшості країн ці органи мають назву конституційного суду (Білорусь, Болгарія, Грузія, Іспанія, Італія, Литва, Македонія, Молдова, Португалія, Росія, Словаччина, Словенія, Узбекистан, Угорщина, Україна, Чехія, Хорватія), в Єгипті - Вищий конституційний суд, у Польщі - Конституційний Трибунал, у Німеччині - Федеральний конституційний суд та інші. Наприклад, у п. 1 ст. 83 Конституції Грузії 1995 р. проголошено, що

"Конституційний суд Грузії є судовим органом конституційного контролю...", у ст. 175 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. у редакції 1980 р. встановлено, що "тільки Вищий конституційний суд здійснює конституційний контроль стосовно конституційності законів і їх положень...".

В окремих федеративних державах такі органи можуть створюватися також суб'єктами федерацій (Боснія і Герцеговина, Німеччина, Росія). Наприклад, у п. 1 ст. 100 Основного Закону ФРН 1949 р. записано, "... якщо мова іде про порушення Конституції землі, повинно бути отримано рішення суду землі, який компетентний у вирішені конституційного спору, а якщо мова іде про порушення чинного Основного закону, - то рішення Федерального Конституційного суду...". При цьому Федеральний конституційний суд і конституційні суди земель не створюють єдиної системи, між ними не існує ніяких відносин інстанційності, і тому кожен із них перевіряє нормативно-правові акти на відповідність тільки своєї конституції.

Статус конституційного суду, як правило, закріплюється в спеціальному розділі конституції, який іноді буває відокремлений від її структурної частини, присвяченої засадам судоустрою. В одних країнах конституційний суд вважається судом особливої категорії і входить до судової системи, в інших (Болгарія, Італія, Румунія) - є особливим органом контролю, що не належить до судової влади. Наприклад, у ч. 3 ст. 124 Конституції України 1996 р. встановлено, що "судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції", у п. 1ст. 119 гл.6, яка має назву "Судова влада" Конституції Республіки Болгарія 1991 р. зазначено, що "правосуддя здійснюється Верховним касаційним судом, Верховним адміністративним судом, апеляційними, окружними, військовими та районним судами", а статус Конституційного Суду визначений у главі 8 цієї Конституції.

У деяких країнах (Казахстан, Марокко, Сенегал, Туніс, Франція) для здійснення конституційного контролю створенні квазісудові (не судові) органи, які мають назву конституційної ради. Наприклад, у п. 1 ст. 72 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. зазначено, що Конституційна Рада " розглядає до підписання Президентом прийнятті Парламентом закони про їх відповідність Конституції Республіки", у ч. 1 ст. 61 Конституції Французької Республіки 1958 р. встановлено, що "органічні закони до їх промульгації і регламенти палат Парламенту до їх застосування повинні бути подані до Конституційної Ради, яка висловлюється про їх відповідність Конституції".

Головна і єдина різниця між конституційним судом і конституційною радою полягає в тому, що конституційний суд застосовує гласну процедуру розгляду справ, а конституційна рада - застосовує не публічну процедуру, яка заснована на письмовому впровадженні, тобто практикується надання письмових пояснень, а не відкритий виступ сторін.

Головними повноваженням органів конституційного контролю є оцінка законодавчих актів, тобто перевірка нормативно-правових актів на предмет їх конституційності. До нормативно-правових актів, конституційність яких перевіряється, віднесені насамперед закони, а також різні підзаконні акти. Наприклад, у ст. 150 Конституції України 1996 р. зазначено, що "до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції Україні (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим...", у ст. 125 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що "контроль за конституційністю нормативних актів у державі здійснюється Конституційним Судом Республіки Білорусь", у ст. 105 Конституції Литовської Республіки 1992 р. визначено, що "Конституційний Суд розглядає та приймає рішення про відповідність законів Литовської Республіки та інших прийнятих Сеймом актів Конституції Литовської Республіки. Конституційний Суд також розглядає відповідність Конституції та законам: 1) актів Президента Республіки; 2) актів Уряду Республіки".

Перевіряючи відповідність акта конституції, орган конституційного контролю оцінює насамперед зміст і форму акта, порядок прийняття акта та його введення в дію, належність акта до компетенції органу, що його видав.

До повноважень органів конституційного контролю належать також офіційне тлумачення конституції і законів, визначення відповідності основному закону міжнародних договорів (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Португалія, Росія, Угорщина, Франція), питання розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами у федеративній державі, вирішення спорів між вищими органами державної влади (Болгарія, Іспанія, Італія, Македонія, Росія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Чехія), здійснення процедури щодо дострокового припинення повноважень президента (Австрія, Албанія, Болгарія, Македонія, Німеччина, Сербія, Словаччина, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія), здійснення контролю щодо відповідності конституції статутних і програмних документів політичних партій та їх фактичної діяльності (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Македонія, Молдова, Німеччина, Португалія, Румунія, Сербія, Словаччина, Туреччина, Хорватія, Чехія, Чорногорія) та інші питання. Наприклад, у п. 1 ст. 149 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. проголошено, що "Конституційний Суд: 1) дає обов'язкове тлумачення Конституції", у п. 3 ст. 109 Конституції Республіки Узбекистан 1992 р. записано, що "Конституційний Суд Республіки Узбекистан:...3) дає тлумачення норм Конституції і законів Республіки Узбекистан", у п. 3 ст. 125 Конституції Російської Федерації 1993 р. зазначено, що "Конституційний Суд Російської Федерації розв'язує спори про компетенцію: а) між федеральними органами державної влади; б) між органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади суб'єктів Російської Федерації; в) між вищими державними органами суб'єктів Російської Федерації", у ст. 189 Конституції Республіки Польща 1997 р. визначено, що "Конституційний Трибунал розв'язує спори про компетенцію між центральними конституційними органами держави", у ст. 110 Конституції Республіки Македонія 1991 р. встановлено, що "Конституційний Суд Республіки Македонія: ... вирішує питання про відповідальність Президента Республіки; вирішує питання про конституційність програм і статутів політичних партій та об'єднань громадян; вирішує інші питання, визначенні Конституцією".

Існують різноманітного форми конституційного контролю, які можна кваліфікувати за наступними ознаками:

1) за часом здійснення конституційний контроль є попередній і наступний.

Попередній конституційний контроль здійснюється щодо прийнятих парламентом законів, які не підписані та не оприлюдненні главою держави (Естонія, Польща, Португалія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Швеція).

Наступний конституційний контроль здійснюється стосовно чинних законів (Індія, Німеччина, США, Філіппіни), причому існує два його різновиди - абстрактний і конкретний контроль. Абстрактний конституційний контроль здійснюється спеціальним судовим або ква-зісудовим (не судовим) органом за ініціативи уповноваженого суб'єкта безвідносно до якоїсь конкретної справи. Конкретний конституційний контроль зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції тільки у зв'язку з якоюсь конкретною справою;

2) за обов'язковістю проведення розрізняють обов'язковий і факультативний конституційний контроль.

Обов'язковий конституційний контроль здійснюється уповноваженими державними органами на основі норм конституції і чинного законодавства незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи (Вірменія, Франція).

Факультативний конституційний контроль здійснюється тільки за ініціативою визначених суб'єктів. У більшості країн передбачено тільки факультативний контроль;

3) за змістом конституційний контроль буває матеріальний і формальний.

За умов здійснення матеріального контролю перевіряється зміст нормативно-правового акта, тобто його відповідність положенням Конституції, а за умов здійснення формального контролю - перевіряється дотримання процедурних правил, установлених для прийняття (видання) нормативно-правових актів.

Існують й інші класифікації конституційного контролю, зокрема розрізняють за місцем здійснення - внутрішній і зовнішній, за правовими наслідками - консультативний і постановляючий тощо.

Суди загальної юрисдикції, адміністративна юстиція та спеціалізовані суди в зарубіжних країнах

Системи судових органів можуть бути неоднакові в унітарних і федеративних державах. В унітарних державах зазвичай існує єдина система загальних судів. У федеративній державі може бути єдина система (наприклад, Канада), але можлива і окрема система федеральних судів, і окрема система судів суб'єктів федерації (наприклад, в США на чолі з верховними судами штатів, хоча в кінцевому рахунку, у тому числі і для верховних судів штатів, остаточною інстанцією є Верховний суд США). Якщо існує «подвійна система», то федеральні суди застосовують як федеральні закони, суди ж штатів - і федеральні закони, і закони суб'єктів федерації (зрозуміло, свого штату).

У всіх державах, за винятком зовсім невеликих, наприклад Науру, Тувалу, де населення становить менше 10 тис. людина, діють декілька різних ланок загальних судів. Спочатку розглядають справу суди першої інстанції (мирові судді, поліцейські суди, районні суди, суди судових округів і ін.) У більшості країн другою інстанцією є особливі апеляційні або високі суди (у країнах тоталітарногосоціалізму такої ланки немає), куди можна звертатися зі скаргою на рішення суду першої інстанції. В апеляційному суді весь процесповторюється аналогічно процедурі першої інстанції, але можливе залучення нових свідків, пред'явлення додаткових доказів. Наступна інстанція - касаційна. Це або вищестоящий суд, або верховні суди, іноді офіційно називаються касаційними. Вони засідають тільки в складі професійних суддів (без народних і присяжних засідателів), але не розглядають факти, докази, а перевіряють справу тільки з точки зору дотримання закону в судовому процесі (іноді й до нього, наприклад, у ході попереднього слідства). ⁶

Найбільш значущою з систем, що співіснують з системою загальних судів, і понад усе схожою з нею по структурі є система адміністративних судів, яку часто називають "адміністративна юстиція". Її роль у багатьох європейських країнах дуже істотна.

Основне завдання цієї судової системи - дозвіл скарг приватних осіб на рішення та дії органів державного управління та посадових осіб. Дана особливість - виникнення конфлікту і спору внаслідок управлінської діяльності - пояснює, чому цю юрисдикцію називають адміністративною. Її виділення в самостійну судову систему пов'язано з тим, що в умовах складного постіндустріального суспільства збільшуються масштаби діяльності механізму виконавчої влади та управлінський апарат, зростає потік управлінських актів і як наслідок кількість скарг громадян, а також і інших управлінських спорів, наприклад суперечки між територіальними одиницями, спори про права державних службовців, спори про право іммігрантів проживати в країні і деякі інші.

Для вирішення таких спорів доцільно використовувати ряд особливих процесуальних форм; судді повинні мати спеціальну професійну підготовку. Адміністративні суди мають право анулювати управлінські акти, що суперечать закону, зобов'язати внести зміни в акт, відшкодувати особі збитки у разі визнання акта неправомірним, прийнятим з перевищенням влади і т. п.

Серед багатьох країн, де діє автономна система адміністративних судів, класичним зразком вважається Франція. Початок цієї системи прийнято вести від Наполеона, що заснував в 1799 р. особливий орган - Державна Рада, яка і сьогодні є одним з найважливіших у системі державних органів країни; він очолює триланкову систему адміністративних судів (регіональні адміністративні суди - апеляційні адміністративні суди - Державна рада) . Аналогічна система адміністративних судів (також очолювана Державною радою) існує в Італії, а також у Німеччині, де система адміністративних судів теж включає три інстанції: адміністративні суди - вищий адміністративний суд у кожній землі (апеляційна інстанція) - Федеральний адміністративний суд (касаційна інстанція). ⁷

Як було вище сказано, поряд із системою загальних і адміністративних судів діють інші самостійні спеціалізовані системи судів. Судова система країни в цілому як би складається з кількох автономних підсистем, кожна зі своєю компетенцією. За масштабами діяльності система загальних судів при цьому очолює, але її компетенція виявляється в тій чи іншій мірі урізаною в порівнянні з компетенцією загальних судів у судовій системі.

Конкретно питання про участь населення у здійсненні правосуддя зводиться до наявності в одних країнах суду присяжних, в інших - інституту судових засідателів (шеффенов), в третіх - обох названих форм. У всіх цих випадках у розгляді справ, поряд з професійними суддями беруть участь громадяни, як правило, з числа проживають на території даного судового округу.

Найбільш широке застосування суд присяжних отримав у США, Англії, деяких інших англомовних країнах. Його поява у свій час було суттєвим кроком у розвитку демократичних принципів правосуддя.

На Європейському континенті роль суду присяжних виявилася більш ніж скромна. Тут вважали за краще участь громадян безпосередньо у складі суду, поряд із професійним суддею і на рівні з ним права. Лише в кількох країнах Західної Європи конституції передбачають на додаток до суду шеффенов.

Система судової влади Італії

Розглянемо судові системи зарубіжних країн окремо.

У країні діють суди загальної юрисдикції, включаючи Касаційний суд Республіки, спеціалізовані суди, одноосібні мирові судді.Адміністративна юстиція представлена ​​Державною радою, який є не тільки судовим, але і консультативним органом. Лічильний судздійснює попередній контроль законності актів уряду, а також подальший контроль виконання бюджету держави, бере участь у контролі за фінансовою діяльністю корпорацій.

У післявоєнний період після тривалих дискусій був створений Конституційний суд, який розглядається не як орган правосуддя, а як спеціальний контрольний орган і гарантія реалізації Основного Закону.

Він виносить рішення по наступним справах:

- Спори щодо конституційності законів і мають силу закону актів держави і областей;

- Спори про компетенцію між різними владами держави, між державою і областями, між областями;

- Звинувачення, висунуті відповідно до конституційних норм проти Президента Республіки.

Система судової влади Франції

Судова влада представлена ​​судами загальної юрисдикції та адміністративними судами. Прокуратура, в завдання якої входить підтримка державного обвинувачення, діє при судах. Очолює суди загальної юрисдикції Касаційний суд.

Адміністративні суди вирішують адміністративні спори і дають висновки про юридичну суті конфлікту. Вищим органом адміністративної юстиції є Державна Рада.

Особливістю судової системи Франції є наявність такого органу, як Трибунал з конфліктів, покликаний вирішувати спори про компетенцію між двома гілками судової влади. До його складу входять представники Державної ради, Касаційного суду і прокуратури.Головою номінально вважається міністр юстиції. ⁸

У судову систему не входить Конституційна рада, що володіє особливим статусом. Це спеціальний орган, покликаний контролювати дотримання Конституції і здійснювати конституційний нагляд. У його склад входять дев'ять осіб, призначуваних на дев'ять років. За три члени призначає Президент, голови Сенату і Національних зборів. До складу Конституційної ради довічно входять за їх бажанням колишні президенти Французької Республіки. Всі закони до підписання їх Президентом проходять перевірку на відповідність їх Конституції Франції. Якщо Конституційна рада визнає акт суперечить Конституції, то має право скасувати його. Крім повноважень щодо здійснення конституційного нагляду Конституційна рада спостерігає за ходом проведення президентських і парламентських виборів, загальнонаціональних референдумів.

Система судової влади США

У США історично склалася дворівнева судова система, що припускає наявність у кожному штаті, як федеральних судів, так і судів суб'єктів Федерації.

Американська Конституція заклала основи єдиної централізованої федеральної судової системи, яка складається з трьох ланок: районних судів, окружних судів і Верховного суду США. Судді цих судів призначаються Президентом США зі схвалення Сенату. Крім того, в систему федеральних судів входять так звані «спеціалізовані суди», що мають окрему компетенцію з правом винесення вироків і рішень (податковий суд, суд по справах військовослужбовців, суд з митних і патентних справах, претензійний суд).

Районні суди розглядають кримінальні та цивільні справи в якості суду першої інстанції. Апеляційні (окружні) суди здійснюють перевірку рішень районних судів, а також розглядають скарги на рішення ряду адміністративних (квазісудових) органів (наприклад, Національного управління трудових відносин).

Верховний суд, що складається з дев'яти суддів, є вищою судовою інстанцією. Згідно з Конституцією судді призначаються Президентом за порадою і за згодою Сенату довічно. Вони можуть бути зміщені з посади лише в результаті застосування процедури імпічменту. Для Верховного суду характерна письмова процедура розгляду справи, що не вимагає присутності сторін, свідків та інших обов'язкових для судової процедури дій. Верховний суд широко використовує свою дискреційну функцію - право приймати до провадження за власним розсудом справи, що містять «федеральний питання». Крім того, Верховний суд є вищою апеляційною інстанцією, яка перевіряє рішення і вироки нижчестоящих судів. В якості суду першої інстанції цей суд виступає за всіма спорами між двома і більше штатами, між центром і штатом, у справах, які порушуються одним штатом проти громадян іншої або іноземців.Верховний суд вніс великий внесок у справу захисту цивільних прав, у ліквідацію расової дискримінації. ⁹

Судова система штатів надзвичайно різноманітна, оскільки в кожному суб'єкті вона визначається на основі власної конституції і місцевих законів. До компетенції судів штатів входять всі цивільні справи і справи про злочини, що порушують закони штатів.

Як правило, судова система штатів складається з трьох або чотирьох інстанцій:

- Низові суди (мирові суди, поліцейські суди тощо), які розглядають дрібні кримінальні та цивільні справи;

- Суди першої інстанції (суди графств, округів, міські суди та ін), що розбирають переважна більшість цивільних і кримінальнихсправ;

- Апеляційні суди, які здійснюють наглядову функцію по відношенню до нижчестоящим судам. Рішення носять остаточний характер;

- Вищі (верховні) суди, що є вищою судовою інстанцією штату. Вони мають апеляційної юрисдикцією по відношенню до рішень нижчестоящих судів, а також здійснюють попередній конституційний нагляд.

Крім того, судові системи штатів включають в себе спеціальні суди штатів (у справах про спадщину, опіку, у сімейних справах).

Іншим чином система представлена ​​у Польщі, де Вищий адміністративний суд поки що залишається підлеглим нагляду Верховного суду, проте згідно з ч. 2 ст. 236 Конституції Республіки Польща 1997 року протягом п'яти років після її вступу в силу, тобто до жовтня 2002 року, повинні бути прийняті закони про адміністративні суди, які повинні, зокрема, передбачити незалежність Вищого адміністративного суду від Верховного суду. Військові суди в багатьох державах в мирний час не створюються (див., наприклад, ст. 84 Федерального конституційного закону Австрії 1920 р. в редакції 1929 р.), а там, де існують, утворюють особливу гілку судів загальної юрисдикції. Те ж можна сказати про адміністративні суди там, де не утворена замкнута їх система, і деяких інших спеціальних судах: сімейних, ювенільних (у справах неповнолітніх), трудових, патентних, фінансових (податкових) та ін ¹⁰

Система судової влади Японії

Судова система сучасної Японії склалася в кінці 40-х рр.. минулого століття. Вона є єдиною, суди арбітражної та адміністративної юстиції відсутні. Діють сімейні та дисциплінарні (первинні) суди, такий собі аналог мирових судів, які розглядають відповідно сімейні і незначні цивільні і кримінальні справи.

Вся судова влада належить Верховному суду і судам нижчих інстанцій, що засновуються тільки законом. Верховний суд складається з 14 суддів і головного судді (голови). Всі судді, за винятком голови Верховного суду, призначаються урядом (Кабінетом).Голови Верховного суду призначає імператор за поданням уряду. Судді Верховного суду призначаються без обмеження терміну, судді інших судів - на 10 років, а потім можливо їх перепризначення. Всі судді не можуть бути усунені від посади без публічного розгляду в порядку процедури імпічменту, за винятком тих випадків, коли суддя в судовому порядку оголошений розумово чи фізично нездатним виконувати свої обов'язки. ¹¹

Верховний суд має широкі повноваження і виступає в якості: 1) вищої судової інстанції, 2) органу конституційного контролю (нагляду), 3) органу керівництва нижчестоящими судами.

Відповідно до конституційних норм, він наділений правомочністю встановлювати загальнообов'язкові правила судочинства, внутрішнього судового розпорядку, роботи адвокатів. Його правилами підкоряються і прокурори. Верховний суд розглядає скарги лише з питань права, а не за оцінкою фактичних обставин. Він розглядає скарги на конституційність закону або будь-якого іншого офіційного акту, дає тлумачення конституційних норм.

Діє вісім вищих судів, розташованих в найбільших містах. Вони виступають головним чином як апеляційних судів і розглядають в колегіях з трьох суддів скарги на рішення і вироки нижчестоящих судів у кримінальних та цивільних справах. Їм підвідомчі справи за скаргами, винесеним на рішення у другій інстанції, а також справи про деякі державні злочини.

Існує розгалужена мережа звичайних судів загальної юрисдикції (так звані «територіальні суди»), що розглядають по першій інстанції більшість кримінальних і цивільних справ.

Таким чином, можна зробити висновок, що Описана вище схема в ряді країн має свої особливості. Верховні суди можуть розглядати окремі справи, встановлені конституцією або законом, в першій інстанції, інколи навіть з участю присяжних або народних засідателів (кримінальні справи). Суди першої інстанції розглядають більшість кримінальних і цивільних справ, але не всі: деякі справи підсудні вищестоящим судам. Сказане відноситься і до світових суддям, які одноосібно розглядають менш значні кримінальні справи, а також цивільні справи з невеликою ціною позову.