Конституційне право. конст. право №7. Конституційноправова система судової влади в Україні та зарубіжних країнах
 Скачать 181.39 Kb.
|
|
Функції та повноваження судів загальної юрисдикції визначають діяльнісні характеристики судової влади загалом. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно із законом діють місцеві та апеляційні суди. Законом України «Про судоустрій України» визначено, що систему судів загальної юрисдикції складають1) місцеві суди;2) апеляційні суди;3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюється загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міжрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Стаття 128 Конституції України передбачає порядок обрання суддів. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України, інші судді обираються Верховною Радою України безстрокове. Судді, обрані безстрокове, перебувають на посаді судді до досягнення ними віку 65 років. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування. У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-морських сил України, а також Апеляційний суд України. Основні засади судочинства в Україні У загальному вигляді основні засади, принципи здійснення правосуддя можна розглядати як закріплені Конституцією України або такі, що випливають з її норм основоположні правові ідеї, які визначають організацію й діяльність державних органів, які здійснюють судову владу. Тобто, основні засади судочинства в Україні - це сукупність принципів, що нормативно визначають сутність і зміст судочинства загалом та встановлюють особливості здійснення цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в Україні Принципи здійснення правосуддя в Україні отримали нормативне закріплення в ст. 129 Конституції України, Главі 2 "Засади здійснення правосуддя в Україні" Закону України "Про судоустрій України" та інших нормативно-правових актах. У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України. Основними засадами судочинства в Україні за Конституцією є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Конституційні принципи судочинства розвиваються і деталізуються в статтях 5-17 Закону України "Про судоустрій України" та інших законах України та підзаконних нормативно-правових актах. Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи: 1) загальні конституційні принципи правосуддя; 2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції; 3) галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів. Первинним принципом національного судочинства є принцип законності судочинства, зміст якого передбачає неухильне дотримання судами загальної юрисдикції Конституції та законів України під час здійснення ними цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. На відміну від країн з англосаксонською правовою системою, судові прецеденти не можуть бути джерелом судочинства в Україні, за винятком рішень міжнародних судів. Одним з основних принципів судочинства в Україні є принцип здійснення правосуддя виключно судами, що забороняє делегувати функції судів, а також їх привласнення іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність. До того ж не всі відомі у світі види судів можуть здійснювати правосуддя в Україні. Так, ч. 5 ст. 125 Закону України забороняє створення надзвичайних та особливих судів як таких, що за своєю правовою природою суперечать закладеним в Основному Законі вимогам. До надзвичайних та особливих судів не можуть бути віднесені військові суди, що існують в системі судів загальної юрисдикції, оскільки вони лише на місцевому та апеляційному рівнях відокремлені від загальних судів. Важливим принципом судочинства, що розвиває положення статей 5 і 38 Конституції України про народний суверенітет і право громадян України на участь в управлінні державними справами, є принцип безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. Цей принцип реалізується шляхом участі народних засідателів і присяжних в діяльності судів загальної юрисдикції. Щоправда, ст. 5 Закону дещо архаїчно визначає це право, як "громадянський обов'язок". Одним із наріжних принципів судочинства в Україні є принцип гарантованості права на судовий захист. Він належить до загальних принципів конституційного права. Так, ст. 8 Конституції України декларує: "Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується", - а ст. 55 Основного Закону гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Закон про судоустрій деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними (ст. 6). До того ж Закон України "Про судоустрій України" розширює дію цього принципу за колом суб'єктів. Окрім громадян України, право на судовий захист гарантується іноземцям, особам без громадянства, а також юридичним особам. Ще одним фундаментальним принципом вітчизняного судочинства є принцип рівності перед законом і судом, який передбачає рівність перед зазначеними Інстанціями всіх учасників судового процесу незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Зазначений принцип є похідним від загального конституційного принципу рівності громадян перед законом і рівності їх конституційних прав і свобод (ст. 24 Конституції України). Похідними від загальних принципів конституційного права є й такі принципи національного судочинства, як принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах і принцип гласності Зокрема, принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах гарантує надання допомоги під час вирішення справ у судах України. З цією метою в нашій державі діє адвокатура, правовий статус якої врегульовано Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Закон України "Про судоустрій України" в ст. 8 закріплює право кожного користуватися правовою допомогою під час вирішення його справи у суді. Це право сприяє кваліфікованому захисту інтересів учасників судового процесу. Принцип гласності судочинства передбачає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом (закриті судові засідання). Реалізація цього принципу також допускає проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законодавством України. Принцип обов'язковості судових рішень передбачає, що рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається чинним процесуальним законодавством. Невиконання судових рішень має наслідком настання передбаченої законом відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільної і дисциплінарної. Друга група принципів судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. Фундаментальним міжгалузевим принципом судочинства в Україні є принцип самостійності судів і незалежності суддів, який передбачає, що суди загальної юрисдикції в Україні є самостійними, а судді під час здійснення правосудця незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів, згідно зі ст. 14 Закону України "Про судоустрій України", забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканістю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також Іншими засобами їх правового захисту. Фактично принцип самостійності судів і незалежності суддів визначає загальні засади і сутність конституційно-правового статусу судів і суддів судів загальної юрисдикції в Україні. В основу правового статусу судів загальної юрисдикції, поряд з принципом самостійності судів, покладено принцип територіальності і спеціалізації судів, що є основою формування їх системи. Зокрема, принцип територіальності означає, що під час утворення Президентом України судів загальної юрисдикції враховується місцезнаходження і статус утворюваного суду. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою тощо. Принцип спеціалізації судів передбачає, що відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (господарські, адміністративні та інші), а в судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. До принципів судоустрою також відноситься принцип гарантованості суддівського самоврядування. Зміст суддівського самоврядування визначається його нормативно закріпленими завданнями: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів і суддів, захист від втручання в їхню діяльність; 3) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів зазначеного забезпечення: 4) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції й обрання до кваліфікаційних комісій суддів; 5) заохочення суддів і працівників апарату судів; 6) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади. Загальні принципи судочинства також поширюються на правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. Суддя суду загальної юрисдикції - це призначена чи обрана посадова особа органу судової влади, яка одноособово чи колегіально здійснює правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства на оплачуваній основі. Правовий статус судді судів загальної юрисдикції є сукупністю юридичних елементів (правосуб'єктність судді, його права та обов'язки, функції, відповідальність, гарантії діяльності), що визначають сутність і зміст діяльності судді суду загальної юрисдикції відповідно до чинного законодавства. Правовий статус суддів ґрунтується на принципах незалежності, недоторканості, незмінюваності суддів, їх соціального і правового захисту. Зокрема, судді судів загальної юрисдикції є незалежними від будь-якого впливу нікому не підзвітні й підпорядковуються лише закону; їх недоторканість гарантується Конституцією та Законом України "Про статус суддів" та іншими правовими актами; професійні судді обіймають посади безстроково і перебувають на посаді до досягнення 65 років; соціальний і правовий захист суддів гарантується Конституцією та Законом України "Про статус суддів" тощо. Ці принципи деталізуються і розвиваються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 p.. Законом України "Про судців" від 15 грудня 1992 р., Європейською хартією статусу суддів, Рішенням Конституційного Суду України у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу від 1 грудня 2004 p.. Постановою Кабінету Міністрів України № 907, що затверджує Державну Програму організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки; Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" від 18 червня 1999 р. № 10 та ін. До міжгалузевих принципів судочинства також відносяться загальні принципи процедури судочинства, що є дієвими для всіх без винятку видів галузевої юрисдикції. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості є одним із основоположних принципів судочинства у всіх сферах судових юрисдикцій. Для змагального типу судового процесу властиве розмежування процесуальних функцій сторін та незалежного від Інтересів цих сторін суду, наявність протилежних сторін судового процесу та участь сторін у дослідженні доказів. Зазначений принцип деталізується в галузевому процесуальному законодавстві як щодо учасників судового процесу, так і щодо їх функцій та порядку дослідження доказів сторін. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є одним з елементів правового захисту учасників судового процесу. Він забезпечується інстанційною побудовою судової системи судів загальної юрисдикції України, яка передбачає повне чи часткове оскарження рішень суду першої інстанції, що не набрали (апеляція) або набрали (касація) законної сили у вищих судах. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції - виключно права. Принцип здійснення судового провадження державною мовою, закріплений у ст. 10 Закону України "Про судоустрій України" розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України. Утім Закон дозволяє особам, які не володіють державною мовою (наприклад, іноземці та особи без громадянства, біженці), користуватися рідною мовою і використовувати послуги перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених законом, також дозволяється застосовувати в судовому процесі інші, окрім державної, мови - російську, мови національних меншин України та іноземні мови. Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства (цивільного, господарського, адміністративного та кримінального) властиві свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах - Цивільному процесуальному кодексі (набув чинності 1 вересня 2005 p.). Господарському процесуальному кодексі. Кодексі адміністративного судочинства України. Кримінально-процесуальному кодексі України. При цьому в Конституції України визначаються, в першу чергу, принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого і професійного судочинства у цій сфері юрисдикції. У статті 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Доведення вини особи у суді покладається на прокурора, що логічно обумовлює інший важливий конституційний принцип кримінального судочинства - принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип визначає напрямки діяльності прокурора як представника держави через свої публічно-правові обов'язки та його роль у судовому процесі. Ця функція є розвитком кримінального переслідування, яке здійснюється прокурором на досудовому розслідуванні. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором впливає на побудову усіх судових стадій кримінального процесу і є специфічним продовженням загальногалузевого принципу змагальності судового процесу. Як уже було зазначено, спеціальні принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства закріплюються у відповідних процесуальних галузевих кодексах. 4.Адміністративна юстиція. До основних чинників, що обумовили необхідність створення спеціального судового органу по розгляду справ, що витікають з адміністративних правовідносин, відносять: 1) недостатньо високий якісний рівень розгляду адміністративних справ уповноваженими органами, а також брак об'єктивності останніх (Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук); 2) закріплення в Конституції України принципу спеціалізації та територіальності судів (В. Б. Авер'янов); 3) адміністративно-правовий характер матеріальних та процесуальних відносин, покладених в соснову конфлікту між особою та органом публічної влади (І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський); 4) перевантаженість адміністративними справами судів загальної юрисдикції (В. С. Стефанюк); 5) необхідність приведення державної судової системи у відповідність до міжнародних правових стандартів; 6) відсутність в адміністративному конфлікті відносин майнового характеру (Ю. М. Старілов); 7) наявність історичних передумов (Ю. А. Тихомиров); 8) незалежність спеціалізованого суду від інших гілок влади, відсутності відомчої зацікавленості, наявності всебічних гарантій, детальної процесуальної регламентації розгляду (Л. С. Анохіна). Сьогодні ще не існує єдиного підходу до визначення поняття адміністративної юстиції. В юридичній літературі існують три основні тенденції, відповідно до яких вона розуміється як: 1) особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами. Таку позицію у визначенні поняття "адміністративної юстиції" розділяють, наприклад, Ю. С. Шемшученко, В. С. Стефанюк. 2) самостійна галузь правосуддя, ціллю якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління (тобто адміністративне судочинство). Такий погляд на адміністративну юстицію пропонує, наприклад, Г. Брєбан. 3) не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціалізованих судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство. Таку точку зору розділяють, наприклад, А. Б. Зеленцов, Н. Ю. Хаманева, В. В. Бойцова, В. Я. Бойцов. Спільними для цих визначень є те, що адміністративна юстиція скрізь розглядається як особливий порядок вирішення адміністративних спорів. Різниця полягає в суб'єктах, які уповноважені вирішувати ці спори. Разом з тим, адміністративній юстиції притаманні такі загальні ознаки:  1. Характерною рисою адміністративної юстиції є те, що вона являє собою правосуддя, судову, а не виконавчу владу. Адміністративна юстиція - це особлива, окрема адміністративна галузь правосуддя. Ознака "адміністративна" вказує, на: на наявність адміністративного елемента і в організації адміністративної юстиції (з погляду кадрового складу), і в порядку її функціонування (елементи адміністративного процесу); на характер справ, що вирішуються органами адміністративної юстиції (публічні спори). 2. Для всіх систем адміністративної юстиції характерне віднесення до її відання спорів, що виникають у сфері публічної діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і публічною адміністрацію - з іншого. Коло і зміст цих спорів індивідуальні в кожній окремій системі адміністративної юстиції, однак загальним для всіх спорів є їх адміністративно-правовий характер. 3. Адміністративній юстиції притаманна наявність системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд зазначених справ за позовами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері публічної діяльності. З погляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризує незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дає змогу говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя. 4. Адміністративна юстиція характеризується також наявністю особливих процесуальних дій зазначених справ. Механізм розгляду справ в адміністративних судах побудований на зразок судового процесу в загальних судах і майже цілком відтворює його принципи (гласності, публічності, змагальності). Разом з тим, одна із сторін адміністративно-правового спору - публічний орган, або посадова особа, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Кожна система адміністративної юстиції припускає, що розгляд і вирішення адміністративних спорів відбувається з дотриманням судової процесуальної форми. Залежно від відповідної системи можуть застосовуватися цивільно-процесуальна, адміністративно-процесуальна чи, нарешті, так звана "к ваз і судова" форми. В англосаксонських країнах під "квазісудовою" формою розуміється процесуальна форма, що відповідає принципам так званого "природного правосуддя", серед яких виділяють гласність, змагальність, можливість бути вислуханим, обов'язковість виконання мотивованого рішення, можливість оскарження такого рішення в суді загальної юрисдикції. 5. Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи. Наявність органів адміністративної юстиції - це показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення правосуддя, необхідний атрибут демократичної правової держави. Таким чином, адміністративна юстиція - це система спеціальних судових органів, які створені для розгляду і вирішення спорів, у визначеній законодавством процесуальній формі, що виникають у сфері діяльності публічної адміністрації між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами публічної адміністрації, їх посадовими особами, - з іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи. Зміст інституту адміністративної юстиції передбачає відповідне провадження в адміністративних судах, де у визначеному законом процесуальному порядку здійснюється розгляд адміністративних спорів окремої категорії. Регламентація процесуальних засад вирішення публічно-правових спорів у адміністративних судах міститься у Кодексі адміністративного судочинства України, який підписано 6 липня 2005 року Президентом України В. А. Ющенко (після накладення вето). Основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування (публічна адміністрація), їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок позовного провадження. Запровадження адміністративного судочинства зумовило необхідність розмежування компетенції між 1) адміністративними судами і Конституційним Судом України; 2) між адміністративними судами і загальними судами; 3)адміністративними та господарськими судами. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:  1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судова система України являє собою сукупність усіх судів, яка побудована у відповідності до їх компетенції, завдань та цілей і грунтується на конституційних засадах правосуддя. Судочинство здійснюється відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. З Закону України "Про судоустрій України" від 07 лютого 2002 року, Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції Система судів загальної юрисдикції, у сою чергу, будується за принципом територіальності та спеціалізації. У відповідності із принципами територіальності в кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється свій місцевий суд, у кожній області - апеляційний суд. Спеціалізовані суди створюються з врахуванням компетенції, специфіки розгляду і вирішення окремих категорій справ. До них належать господарські і адміністративні суди. Законом України "Про судоустрій України" передбачено у системі судів загальної юрисдикції систему спеціалізованих судів, до яких, зокрема, належать і адміністративні суди. Місцеві адміністративні суди є основною ланкою судової системи, оскільки розглядають переважну більшість адміністративних справ, є судами першої інстанції, що вирішують справи по суті. Як місцеві суди КАС України визначаються місцеві загальні адміністративні суди та окружні адміністративні суди. Система адміністративних судів, на відміну від інших судів загальної юрисдикції має, таким чином, свою специфіку. Якщо місцеві суди загальної юрисдикції створюються на рівні адміністративно-територіальних одиниць (районі, районі у містах), то КАС України запроваджено дворівневу систему місцевих адміністративних судів, яка є найбільш оптимальною з точки зору доступності правосуддя в адміністративних судах. Отже, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 р. "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх межі та кількісного складу суддів" з 01 січня 2005 р. створено в системі адміністративних судів України такі місцеві адміністративні суди: Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим; Вінницький окружний адміністративний суд; Волинський окружний адміністративний суд; Дніпропетровський окружний адміністративний суд; Донецький окружний адміністративний суд; Житомирський окружний адміністративний суд; Закарпатський окружний адміністративний суд; Запорізький окружний адміністративний суд; Івано-Франківський окружний адміністративний суд; Київський окружний адміністративний суд; Кіровоградський окружний адміністративний суд; Луганський окружний адміністративний суд; Львівський окружний адміністративний суд; Миколаївський окружний адміністративний суд; Одеський окружний адміністративний суд; Полтавський окружний адміністративний суд; Рівненський окружний адміністративний суд; Сумський окружний адміністративний суд; Тернопільський окружний адміністративний суд; Харківський окружний адміністративний суд; Херсонський окружний адміністративний суд; Хмельницький окружний адміністративний суд; Черкаський окружний адміністративний суд; Чернівецький окружний адміністративний суд; Чернігівський окружний адміністративний суд; Окружний адміністративний суд міста Києва; Окружний адміністративний суд міста Севастополя. Створення місцевих адміністративних судів як судів першої інстанції відповідає принципам територіальності та спеціалізації. Стосовно побудови адміністративних судів по вертикалі, вона відповідає розгляду справ у першій інстанції, у апеляційній інстанції, у касаційній інстанції. Для перегляду у апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ, як і рішень окружних адміністративних судів, створено апеляційні адміністративні суди округів, які діють відповідно до апеляційних округів - на рівні декількох областей. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції. На сьогоднішній день створено 7 апеляційних адміністративних судів відповідно до восьми апеляційних округів: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд; Донецький апеляційний адміністративний суд; Київський апеляційний адміністративний суд; Львівський апеляційний адміністративний суд; Одеський апеляційний адміністративний суд; Севастопольський апеляційний адміністративний суд; Харківський апеляційний адміністративний суд. КАС України у якості касаційної інстанції у системі адміністративних судів визначено Виший адміністративний суд України, який переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 КАС України, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Треба зазначити, що розгляд питань щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та скасування реєстрації кандидата на пост Президента України належать до компетенції Вищого адміністративного суду України як суду першої і останньої інстанції. Касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне провадження, також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судів загальної юрисдикції. Слід зазначити, що Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касації рішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. У разі невизначеності КАС України територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача. В деяких випадках можлива передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого. Так, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: 1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) після відкриття провадження у справі виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності; 3) після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності; 4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 5) ліквідовано адміністративний суд. який розглядав справу. Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання. Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Відповідно до Закону України "Про статус суддів" суддя місцевого суду є носієм судової влади та здійснює правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади, здійснює свої повноваження на професійній основі. Всі судді адміністративного суду, незалежно від рівня, є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділенні повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі. Професійними суддями адміністративних судів є громадяни України, які відповідно до Конституції України обрані чи призначені суддями і займають штатну суддівську посаду в одному з адміністративних судів, передбачених КАС України. Суддя адміністративного суду розглядає і вирішує одноособово усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків встановлених КАС України. Колегіальний розгляд справ у адміністративному суді встановлений КАС України у таких випадках: 1) Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів; 2) Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності; 3) Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів; 4) Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів. 5) Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п'яти суддів. 6) Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України за участі не менше двох третин чисельності кожної палати. Усі питання, що виникають при судовому розгляді адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий в судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення. За наявності зацікавленості судді, прокурора та інших учасників провадження у відповідному рішенні вони не можуть брати участь у розгляді справи. Законодавець при цьому не визначає повний перелік можливостей підстави для відводу. Разом з тим, загальні правила про неприпустимість участі судів у справі, у якій він є прямо чи побічно зацікавленим визначені. Так, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: 1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; 2) якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи за винятковими обставинами, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Отже, адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, які порушуються с приводу правових спорів, що виникають у сфері діяльності публічної адміністрації між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами публічної адміністрації, їх посадовими особами, - з іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи.
|
