Охорона праці лк. ЛК №1 за 07.04 Правові основи охорони праці. Державне управління. Лк тема Правові основи охорони праці

• Название: Лк тема Правові основи охорони праці
• Анкор: Охорона праці лк
• Дата: 02.10.2022
• Размер: 42.03 Kb.
• Имя файла: ЛК №1 за 07.04 Правові основи охорони праці. Державне управління.docx
• Тип: Документы; #709818

ЛК Тема 1. Правові основи охорони праці. Державне управління охороною праці.

07.04

1. 
   Загальні питання охорони праці. Терміни та їх визначення.
   

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Охорона праці вирішує дві основні задачі.

1. Інженерно-технічна – передбачає запобігання небезпечним подіям під час трудо­вого процесу.

2. Соціальна, пов’язана з відшкодуванням матеріальної та соціальної шкоди, отриманої внаслідок нещасного випадку або роботи в несприятливих умовах, тобто захист працівника та його прав.

Складові частини охорони праці:

1. Правові та організаційні основи охорони праці являють собою комплекс взаємо­пов’язаних законів та інших нормативно-правових актів, соціально-економічних та організаційних заходів, спрямованих на правильну і безпечну організацію праці, забезпечення працюючих засобами захисту, компенсацію за важку роботу та роботу в шкідливих умовах, навченість працівників безпечному веденню робіт, регламентацію відповідальності та відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я працівника або його смерті.

2. Виробнича санітарія – комплекс організаційних, гігієнічних і санітарно-техніч­них заходів та засобів, спрямованих на запобігання або зменшення дії на працюючих шкідливих виробничих факторів.

3. Виробнича безпека – безпека від нещасних випадків та аварій на виробничих об’єктах і від їх наслідків, що забезпечується комплексом організаційних та технічних заходів та засобів, спрямованих на запобігання або зменшення дії на працюючих небезпечних виробничих факторів.

4. Пожежна безпека на виробництві – комплекс заходів та засобів, спрямованих на запобігання запалювань, пожеж та вибухів у виробничому середовищі, а також на зменшення негативної дії небезпечних та шкідливих факторів, які утворюються в разі їх виникнення.

Основні поняття в галузі охорони праці.

Трудова діяльність – це джерело розвитку суспільства, створення матеріальних, культурних і духовних цінностей; з точки зору фізіології трудова діяльність – це витрати фізичної і розумової енергії людини. Трудова діяльність повинна надавати людині задоволення і не бути надмірно важкою чи напруженою.

Важкість праці – характеристика, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну), які забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним наванта­женням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, робочою позою, переміщен­ням в просторі.

Напруженість праці – відображає навантаження переважно на центральну не­рвову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характери­зують напруженість праці належать: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, режим роботи.

Виробниче середовище забезпечує життєдіяльність під час виконання трудових обов‘язків, в тому числі і працездатність, але при певних обставинах, чинники цього середовища (фізичні, хімічні, біологічні та соціальні) можуть являти небезпеку і спричиняти шкоду людині.

Умови праці – сукупність чинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров‘я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов‘язків.

Безпека – стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Виробничий ризик – це ймовірність ушкодження здоров‘я працівника під час виконання ним трудових обов‘язків.

Шкідливий виробничий фактор – небажане явище, що супроводжує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, професійного захворювання, і навіть смерті, як результату захворювання.

Виробничо зумовлене захворювання – захворювання, перебіг якого ускладнюється умовами праці.

Професійне захворювання – це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється реважно впливом шкідливих факторів, пов'язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробни­чий процес та дія якого за певних умов може призвести до травми або раптового погіршення здоров‘я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.

Нещаснийвипадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Всі несприятливі виробничі чинники часто розглядаються як єдине поняття – небезпечний та шкідливий виробничий фактор (НШВФ). За походженням та природою дії НШВФ ділять на 5 груп:

Фізичні НШВФ – відносяться машини та механізми або їх елементи, а також вироби, матеріали тощо, які рухаються або обертаються; конструкції, які руйнуються; системи, устаткування, які знаходяться під підвищеним тиском; підвищена запиленість та загазованість повітря; підвищена або понижена температура повітря, поверхонь приміщення; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвуку; підвищена та понижена вологість; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищене значення напруги в електричній мережі; підвищені рівні електромагнітних випромі­нювань; підвищена напруженість електричного, магнітного полів; відсутність або нестача світла; недостатня освітленість робочої зони; прямий та віддзеркалений блиск; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; розташування робочого місця на значній висоті відносно землі (підлоги); слизька підлога.

Хімічні НШВФ – відносяться хімічні речовини, які по характеру дії на організм людини поділяються на токсичні, задушливі, наркотичні, подразнюючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію. За шляхами проникнення в організм людини вони поділяються на такі, що потрапляють через:

1) органи дихання;

2) шлунково-кишковий тракт;

3) шкіряні покриви та слизисті оболонки.

Біологічні НШВФ – відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їхньої життєдіяльності, а також макроорга­нізми (тварини та рослини).

Однією з причин появи хімічних та біологічних НШВФ є небезпечні речовини. Небезпечна речовина – це хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля.

Психофізіологічних НШВФ – фізичні (статичні та динамічні) перевантаження і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Соціальні НШВФ – це неякісна організація роботи, понаднормова робота, необ­хідність роботи в колективі з поганими відносинами між його членами, соціальна ізольованість з відривом від сім‘ї, зміна біоритмів, незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образа та її ризик, насильство та його ризик.

2. 
   Правові та організаційні основи охорони праці.
   

Законодавство України про охорону праці – це система взаємопов'язаних норма­тивно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціального захисту громадян у процесі трудової діяльності.

Основним законом, що гарантує право громадян на належні, безпечні та не­шкідливі умови праці, є Конституція України. У ній проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають або на яку по­годжуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов’язаний забезпечити працівникам безпечні та нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, однакові можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, запроваджує програми професійно-технічного навчання, підготовки та пе­репідготовки робітників.

Реалізація прав людини на працю здійснюється через виконання вимог, викладених у таких за­конодавчих актах як:

• 
  Кодекс законів України про працю;
  
• 
  Закон України «Про охорону праці»;
  
• 
  Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;
  
• 
  Закон України «Про пожежну безпеку»;
  
• 
  Закон України «Про охорону здоров’я»;
  
• 
  Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»;
  
• 
  Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
  
• 
  Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;
  
• 
  Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами»;
  
• 
  Закон України «Про дорожній рух»;
  
• 
  Закон України «Про колективні договори і угоди»;
  
• 
  Стандарти в галузі охорони праці.
  
• 
  Інструкції з охорони праці.
  

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку. Для регулювання окремих питань з охорони праці у відповідно­сті з Законом «Про охорону праці» діють понад 2000 підзаконних нормативних актів: Укази і розпорядження Президента, рішення Уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади.

Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні.

3. Державне управління охороною праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» державне управління охоро­ною праці в Україні здійснюють:

1. Кабінет Міністрів України;

2. Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України в галузі охорони праці:

- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- подає на затвердження Верховній Раді України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

- спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади щодо створення безпечних умов праці та нагляду за охороною праці;

- встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.

Держгірпромнагляд має такі повноваження:

- здійснює управління охороною праці та контроль за виконанням функцій відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- розробляє загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

- бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки;

- координує роботу відповідних органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, інших суб'єктів господарювання у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, промислової безпеки;

- здійснює державний нагляд за додержанням законодавства з охорони праці та промислової безпеки.

Рішення, прийняті Держгірпромнаглядом у межах його компетенції, є обов'язко­вими для виконання всіма Міністерствами, іншими центральними органами виконав­чої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридич­ними та фізичними особами.

Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці:

- проведення єдиної політики в галузі охорони праці;

- розробка і реалізація галузевої програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища;

- здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

- укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;

- участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;

- організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці;

- створення у разі потреби аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їхньою діяльністю;

- здійснення відомчого контролю за станом охорони праці на підприємствах галузі.

Місцеві органи виконавчої влади в галузі охорони праці мають такі основні повноваження:

- забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охо­рони праці;

- формують і забезпечують виконання регіональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

- забезпечують соціальний захист найманих працівників, вживають заходів щодо проведення атестації робочих місць;

- здійснюють контроль за додержанням на об'єктах нормативно-правових актів з охорони праці.

Для виконання перелічених функцій створюють відповідні структурні підрозділи.

4. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому органами прокуратури.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» (стаття 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

• 
  Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);
  

• 
  Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;
  
• 
  органи Державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони Міністер­ства внутрішніх справ України;
  
• 
  органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.
  

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністра­цій і Рад народних депутатів, діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспек­тори) мають право:

• 
  безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;
  
• 
  надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці;
  
• 
  зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, дільниць, робочих місць до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
  
• 
  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору­шенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
  
• 
  передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притяг­нення власників або керівників підприємств до кримінальної відповідальності.
  

Власник підприємства повинен безоплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідаль­ність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці відпові­дно до статті 46 Закону України «Про охорону праці» здійснюють:

• 
  трудові колективи через обраних ними уповноважених осіб;
  
• 
  професійні спілки – в особі своїх виборчих органів і представників.
  

Діяльність уповноважених осіб проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах колективу підприємства з числа досвідчених та ініціативних працівників.

Працівник, який безпосередньо відповідає за організацію безпечних та нешкідли­вих умов праці (інженер з охорони праці), не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах трудового колективу.

Уповноважені з питань охорони праці здійснюють контроль за:

• 
  виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;
  
• 
  забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;
  
• 
  своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;
  
• 
  використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням, та інше.
  

Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів трудового колективу, який його обирав.

Головною метою і завданням представників просрспілок є захист прав та закон­них інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм допомоги у вирішенні таких основних питань:

• 
  опрацювання національних, галузевих і регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;
  
• 
  опрацювання державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;
  
• 
  розслідування нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі спеціальні розслідування за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів;
  
• 
  розробка заходів щодо попередження нещасних випадків і профзахворювань;
  
• 
  визначення порядку оплати та розмірів одноразової допомоги працівникам, які потерпіли на виробництві, а також розробці порядоку зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;
  
• 
  атестація посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці.
  

5. Система управління охороною праці.

Управління охороною праці є складовою системи управління виробництвом. Для забезпечення прав працівників на охорону праці на державному, регіональному, галузевому та виробничому рівнях розробляється і забезпечується функціонування системи управління охороною праці (СУОП).

Система управління охороною праці створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Система управління охороною праці підприємства включає створення служби охорони праці, яка керується у своїй діяльності законодавством України.

Служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом згідно з Законом України «Про охорону праці» (стаття 23) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Служба охорони праці проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці, організовує роботу підрозділів і всього підприємства щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюю­чих служба не створюється, але призначається інженер з охорони праці. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Основними функціями служби охорони праці є:

1. Створення ефективної системи управління, яка б сприяла удосконаленню діяль­ності кожного структурного підрозділу.

2. Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці.

3. Розробка заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також підготовка розділу «Охорона праці» колективного договору.

4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці.

5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами.

6. Проведення атестації робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки.

7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві.

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів з питань охорони праці.

10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо ство­рення безпечних та нешкідливих умов праці.

11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці.

12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці.

13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.

14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій.

15. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників.

16. Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства.

17. Контроль за дотриманням чинного законодавства.
Відповідальність працівників служби охорони праці.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про охорону праці» працівники служби охорони праці несуть персональну відповідальність за:

а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці;

б) невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених Положенням про службу охорони праці та посадовими інструкціями;

в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці;

г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на вироб­ництві.

Винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Фінансування робіт з охорони праці.

Планування заходів з охорони праці – одна з провідних функцій управління охоро­ною праці. Планування заходів з охорони праці буває перспективним (на тривалий відрізок часу), поточним (на рік) і оперативним (квартал, місяць, декаду).

Фінансування заходів (робіт) з охорони праці здійснюється роботодавцем відпові­дно до статті 21 Закону України «Про охорону праці».

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці (виконання загальнодержа­вних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням) здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використо­вують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% суми доходу від реалізації продукції (надання послуг).

Для підприємств, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.