Семінар 5. Медицина та медсестринство хіхххі ст. План

Название	Медицина та медсестринство хіхххі ст. План
Дата	03.12.2019
Размер	124.5 Kb.
Формат файла
Имя файла	Семінар 5.doc
Тип	Документы #98374

Медицина та медсестринство ХІХ—ХХІ ст.
План

1.Наукові досягнення.

2.Клінічна медицина.

3.Розвиток гігієнічних наук.

4.Флоренс Найтінгейл — засновниця наукової підготовки медичних сестер.

5.Створення Товариства Червоного Хреста, його значення у відкритті шкіл сестер милосердя.

6.Прогрес сестринської справи та медсестринської освіти в країнах світу.

7.Розвиток медицини у ХХ на поч. ХХІ ст.

Література:

Грандо О.А. Визначні імена у світовій медицині. – К., РВА. Тріумф, 2001. – 241 с.
Шегедин М.Б. Історія медицини та медсестринства. Тернопіль. Укрмедкнига, 2003. – 348 с.
Шегедин М.Б. Медсестринство в Україні. Тернопіль. Укрмедкнига, 2003. – 327 с.

Методичні матеріали:

1.Розвиток медицини у І пол. ХХ ст.

У XX ст. медицина зазнала значних змін. По-перше, в центрі уваги медиків опинилися вже не інфекційні, а хронічні і дегенеративні захворюванням. По-друге, більшого значення набули наукові дослідження, особливо фундаментальні, які дозволяють глибше зрозуміти, як функціонує організм і що призводить до хвороб.

Великий розмах лабораторних і клінічних досліджень вплинув і на характер діяльності лікарів. Завдяки довгостроковим грантам більшість з них цілком присвятили себе науковій роботі. Змінилися також програми медичної освіти: введено вивчення хімії, фізики, електроніки, ядерної фізики і генетики, і це не дивно, оскільки, наприклад, у фізіологічних дослідженнях стали широко використовуватися радіоактивні речовини.

У 1899 р. Йозеф фон Мерінг і Оскар Мінковській експериментально довели зв’язок між підшлунковою залозою і цукровим діабетом. Спираючись на ці дані, багато вчених намагалися виділити з підшлункової залози відповідну специфічну речовину. У 1922 р. Ф. Бантингу і Ч. Весту вдалося отримати гормон інсулін; це було видатне досягнення, що дозволило контролювати порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет). Інсулін у кристалічному вигляді вперше отримав у 1926 р. Дж. Абель, який також визначив його молекулярну структуру і гормональну дію. Через деякий час (у 1936 р.) був отриманий комплекс інсуліну з протаміном, який довше зберігається в організмі і тому збільшує термін дії інсуліну. Потім з’явилися й інші форми інсуліну тривалої дії. Велися також пошуки антидіабетичних засобів для прийому всередину.

Сьогодні створені високоефективні препарати у вигляді пігулок. Проте залишаються проблеми, пов’язані з ускладненнями діабету. Відкриття і застосування інсуліну стимулювали розвиток гормонотерапії.

Проведені у 20-ті роки XX ст. дослідження дозволили з’ясувати природу перніціозної анемії. У. Касл виявив, що причина цього захворювання — недостатність «екзогенного харчового чинника», а саме вітаміну Ві_г, всмоктування якого у хворих порушене через відсутність внутрішнього тканинного чинника. Це відкриття стимулювало вивчення інших аномалій крові.

У першій половині XX ст. був впроваджений метод культивування тканинних культур, проведене прижиттєве вивчення тканин організму, зокрема їх життєдіяльності в часі.

Експериментальні роботи були присвячені вивченню головних механізмів старіння та пошуку методів і засобів впливу на продовження життя. Проводилась розробка препаратів, що нормалізують регуляцію обміну речовин у клітині, впливають на життєві процеси, попереджують ушкодження важливих молекул, затримуючи процеси старіння. При цьому вчені прагнули збільшити тривалість життя, розробити заходи, які б сприяли збереженню працездатності людини, подовженню творчого періоду, іншими словами, якості життя.
2.Медицина в ІІ пол. ХХ ст.

Після закінчення Другої світової війни кількість медичних навчальних закладів в Україні значно зменшилась. У 1948-1949 рр. була проведена реорганізація медичної освіти і введено новий профіль середнього медичного працівника, так званого фельдшера. У 1954 р. існуючі медичні школи були реорганізовані в медичні училища для підготовки фельдшерів, санітарних фельдшерів, фельдшерів-лаборантів, акушерок, зубних техніків і фармацевтів.

Вища медична освіта здійснюється через мережу медичних, фармацевтичних і стоматологічних інститутів, університетів і академій.

Підвищення кваліфікації, спеціалізація та підготовка висококваліфікованих фахівців у різних галузях теоретичної та практичної медицини проводилися також науково-дослідними інститутами України, яких у 1972 р. було 50.

В Україні станом на 1 вересня 1997 р. налічувалося 129 ліцензованих вищих медичних навчальних закладів, заснованих на державній формі власності, та 111 закладів І та II рівнів акредитації.

Розвиток медичної освіти дав змогу розширити систему охорони здоров’я в країні. Так, на кінець 80-х років у країні функціонувалося 40 тис. амбулаторно-профілактичних закладів, а також 20 тис. цехових (при промислових підприємствах) лікарських дільниць надавали щоденну допомогу населенню.

Важливу роль у розв’язанні невідкладних завдань охорони здоров’я відіграла концепція організації первинної медичної допомоги. Пріоритет профілактики у створенні системи первинної медичної допомоги дав змогу ефективно розв’язати такі проблеми, як ліквідація віспи, чуми, холери, істотно знизити захворюваність на інші інфекційні хвороби.

У практичній роботі органів охорони здоров’я і науково-дослідних інститутів, кафедр вищих медичних шкіл особливу увагу було звернуто на боротьбу з найпоширенішими захворюваннями, насамперед із захворюваннями серцево-судинної системи.

Особлива увага приділялася дуже складній проблемі ревматизму, над якою працювали В. Н. Нестеров, М. Д. Стражеско, М. П. Конча- ловський та ін.

Видатні досягнення мали вітчизняні вчені 0. М. Крюков, М. І. Арин- кін у галузі гематології.

Велике поширення туберкульозу в післявоєнний період призвело до відкриття великої кількості диспансерів. Так, у 1957 р. кількість їх досягла 1222, з них 494 в сільській місцевості. З 1955 р. всім новонародженим дітям почали робити протитуберкульозні щеплення.

Проблеми лікування серця призвели до заснування в 1957 р. першого відділення серцевої хірургії в Києві, яке очолив видатний хірург, академік Микола Амосов. З 1960 р. почато операції зі штучним кровообігом, у 1983 р. було створено Науково-дослідний інститут серцево- судинної хірургії. Операції на серці проводяться також у клініці тора- кальної хірургії Львівського медінституту, Харківського НДІ загальної та невідкладної хірургії, хірургічній клініці Донецького медінституту.

У 1965 р. організовано Київський науково-дослідний інститут захворювань нирок і сечовивідних шляхів, який став центром урологічної служби в республіці. Клінічна трансплантологія нирки почала розвиватися в Україні з 1972 р. (В. С. Карпенко).

Істотних успіхів досягнуто у справі лікування переломів кісток із застосуванням апаратів різного призначення, що забезпечують стабільне поєднання кісткових фрагментів і цим прискорюють відновлення функції пошкодженого органа. Введення в практику металевих, полімерних та металево-полімерних ендопротезів дало змогу досягти реабілітації великого контингенту хворих, які раніше вважалися інвалідами.

Великий вплив на розвиток офтальмології та інших галузей медицини мали роботи академіка Володимира Петровича Філатова, який з 1936 р. очолював в Одесі Український інститут захворювань очей.

В. П. Філатов розробив уперше у світовій практиці методику пересадки рогівки ока від трупів. Він разом зі своїми учнями вніс багато нового у вивчення глаукоми. Вчений створив велику школу вітчизняних офтальмологів і есе своє життя намагався винайти нові методи профілактики і лікування найскладніших захворювань очей. Він був великим оптимістом у науці, його девіз: «Песимізм біля ліжка хворого і у науці безплідний, і не йому належить майбутнє». У наступні роки було розроблено оригінальні методи лікування травм очного яблука, методику внутрішньоочних, орбітальних і шкірних пластичних операцій, в яких успіху досягли лікарі А. А. Колен, Н. 0. Пучківська.

Досягнення хірургії останніх десятиліть пов’язані з використанням усіх надбань медико-біологічних і технічних наук (атомна енергія, ультразвук, електроніка, лазери, сучасна оптика, кріотехніка та ін.).

Успіхи фізіології у XX ст.

Видатних успіхів досягнула фізіологія. Англійський фізіолог С. Шерінгтон (1859-1952 рр.) розглядав всі фізіологічні явища в широкому загальнобіологічному плані. Він створив вчення про рецептивні поля, розглядав організм як єдине ціле. Німецький фізіолог М. Ферворн (1863-1921 рр.), прибічник концепції Р. Вірхова про целюларну федерацію і морфологічну автономність клітин, вважав, що загальна фізіологія повинна стати фізіологією клітин. Він також здійснив позитивні експериментальні дослідження функцій нервової системи головного мозку.

Видатний американський фізіолог У. Кеннон (1871-1945 рр.) під впливом вчення І. Павлова створив сучасне вчення про функції вегетативної нервової системи. Він встановив, що єдина сисмпатична система підтримує стійкий стан організму (гомеостаз), обґрунтував фізіологічний механізм емоційних станів як рефлекторне збудження. При вивченні фізіологічних функцій центральної нервової системи було використано ряд нових приладів, розроблено більш досконалі методи дослідження. Електрофізіологічному вивченню механізмів рефлекторної діяльності центральної нервової системи і природи збудження і гальмування присвячені дослідження австрійського нейрофізіолога Д. Екклса, який з’ясував іонні механізми цих процесів.

Англійський фізіолог У. Уолтерс у 1935 р. проводив дослідження електричної активності мозку в нормі і паталогії, одним з перших застосував кібернетичну методику в дослідженні нервової системи. В роботі «Живий мозок» (1953 р.) описав створені ним штучні моделі нерва і механізму мозку.

Разом з вивченням фізіології нервової діяльності були продовжені дослідження з фізіології дихання, крові і кровообігу, травлення, м’язевої діяльності, органів внутрішньої секреції та ін. Англійський фізіолог Дж. Барктрофт (1872-1947 рр.) розробив вчення про дихальну функцію крові. Ним була запропонована методика визначення газів крові, вивчений механізм перенесення кров’ю кисню. В експериментах ним показана роль § селезінки як кров’яного органа, вивчено механізм регуляції і з’ясовано значення депо в нормі та патології. Англійський фізіолог Дж. Халдейн (1860-1936 рр.) створив вчення про дихання людини в нормі і патології та гуморальну теорію регуляції дихання. Теорія м’язевого скорочення розроблена англійським фізіологом А. Хіллом (1886-1977 рр.). Згідно з нею м’яз і нерв у спокійному стані споживають кисень, виділяючи тепло.

Фізіологія відіграла значну роль у встановленні та розвитку нової науки — космічної медицини. В її практиці використовується цілий ряд фізіологічних тестів, розроблених для відбору та підготовки космонавтів, пов’язаних з вивченням серцево-судинної системи, водно-сольового обміну, вестибулярного апарату.

Космічна медицина завдяки глибокому знанню з фізіології відкрила значні внутрішні людські резерви, накопичила великий досвід активного управління процесами адаптації організму і стабілізації здоров’я людини в різних екстремальних умовах, що має значний інтерес для теорії і практики медицини.

Значні досягнення фізіології сприяли розвитку фармакології, біохімії, патології, імунології, клінічних дисциплін та гігієни. Одним із засновників сучасної експериментальної фармакології є 0. Шмідеберг (1838-1921 рр.). Ним започаткована фармакологія вегетативної нервової системи, зроблено ряд важливих відкриттів.

Успіхи фармакології у XX ст.

Одним із суттєвих досягнень фармакології і терапії був пошук і впровадження в практику хіміотерапевтичних засобів. Можливість впливу ліків на збудника в організмі було обґрунтовано німецьким вченим М. Ер- ліхом (1854-1915 рр.). Він зробив науково-обґрунтований висновок, що умовою впливу речовини на функцію клітини є їх властивість зв’язуватись з життєво важливими структурами протоплазми. На цій основі М. Ерліх впровадив у практику ряд хіміопрепаратів. Особливе значення та ефект мало впровадження сальварсана для лікування сифіліса (1907 р.).

Не дивлячись на поповнення фармацевтичних засобів, до 30-х років бактерії залишались невразливими для хімічних препаратів. Саме в цей час відбулося відкриття, яке започаткувало нову історичну епоху боротьби з бактеріями. У 1932 р. німецька фірма «Фарбен-Індустрія» запатентувала червоний барвник пронтозіл. Молодший лікар ґерхард Домагк повинен був перевірити цю речовину на мишах, заражених стрептококом. Приречені на загибель миші, після того як їм ввели пронтозіл, не виявили жодних ознак хвороби. Домагк став першовідкривачем чудового засобу, яким стали успішно користуватись для лікування ангін, ревматизму, пологової лихоманки та інших захворювань, викликаних стрептококом. Цей препарат отримав назву стрептоцид. До речі, перше випробування дії препарата Домагк провів на своїй доньці, в якої після незначної травми виникло зараження крові (сепсис). Надалі були синтезовані: у 1935 р. — сульфідін, у 1938 р. — сульфаніламід, у 1939 р. — сульфатіазол. Останій був у 50 разів ефективніший за початковий сульфідін.

У 1939 р. Генріх Домагк був нагороджений Нобелівською премією. Необхідно зазначити, що в роки Другої світової війни сульфаніламідні препарати широко використовувались в арміях воюючих сторін. Завдяки їм було збережено життя сотень тисяч поранених.

На відкриття радикальних лікувальних засобів витрачається багато рокі&і інколи досліди розпочинались і завершувались різними дослідниками. Повчальною є історія відкриття першого антибіотика — пеніциліну. У 20-х роках в Лондоні бактеріолог Флемінг ставив досліди з колоніями стрептококів у спеціальному середовищі. Він звернув увагу на те, що середовище забруднила цвіль, яка розчинила культуру стрептококів. З цвілі дослідник отримав антибактеріальний фермент лізоцим. Продовжуючи досліди, Флемінг помітив, що зелена цвіль виділяє антибактеріальну речовину, яка пригнічує ріст багатьох бактерій. Цю речовину він назвав пеніцилін. Після ряду публікацій та доповідей на Міжнародному конгресі мікробіологів у 1936 р. відкриття, однак, не привернуло до себе уваги. Пізніше пеніцилін у чистому вигляді отримала група оксфордських вчених, яку очолили мікробіолог Г. Флорі (1898—1968 рр.) і біохімік Е. Чейм (1906-1979 рр.). Вперше його застосували 12 лютого 1941 р. в Лондоні. Промисловий випуск пеніциліну розпочався у 1943 р. в США. Від початку відкриття і до практичного втілення пройшло 20 років.

Відкриття ще одного антибіотика — стрептоміцину — належить Зіновію Ваксману (1888-1973 рр.). Він, починаючи з 1939 р., дослідив понад 500 мікроорганізмі і у 1942 р. виділив стрептоміцин, що став могутньою зброєю в боротьбі з інфекціями, які викликаються гнильними бактеріями. Завдяки стрептоміцину вдалось досягнути значних успіхів у лікуванні туберкульозу.

До 1946 р. грибки-продуценти антибіотиків вирощували на поверхні рідких середовищ в сотнях тисяч пляшок з-під молока. Пляшки мили в спеціальному апарал, стерилізували, наповнювали стерильним поживним середовищем, засівали штамом необхідного грибка, чекали його розростання, після чого здобували препарат. Відбувалось це на конвеєрах довжиною в декілька сот метрів. Такою була перша технологія отримання антибіотиків. Тепер грибки вирощують у спеціальних котлах, що вміщують 10 тис. літрів середовища. Завдяки новій технології зросли кількість і якість отриманих антибіотиків. Надалі були внесені зміни в їх хімічну структуру, розпочався синтез антибіотиків. Сім’я природніх пеніцилінів поповнилась низкою препаратів (ампіцилін, оксацилін, метицилін тощо). Тепер медицина щороку отримує на озброєння нові антибіотики.

Поруч з хіміопрепаратами та антибіотиками на основі досягнень науки були розроблені комплекси лікувальних засобів рослинного походження. Сучасна фітотерапія широко використовується для лікування серцево-судинних захворювань, зокрема, гіпертонічної хвороби. Ефективність фітолікування підвищується комплексним використанням рослин. Розроблені різні композиції, що збагатило клінічну фармакологію.

У XX ст. німецькі вчені створили препарат проти інфаркту. Завдяки його застосуванню вдалося в 70 % хворих відкрити закупорені артерії серця. Цей препарат назвали активатор тканинного плазміногену (АТП).

Болгарська фірма «Фармахізм» розробила препарет— пірамем, який добре стимулює нервово-психічну діяльність і дає можливість значно прискорити лікування порушень при крововиливах. Постійне кількісне зростання ліків, підвишення їх ефективності є характерною рисою фармації XX ст.

Успіхи мікробіології у XX ст.

Протягом усього XX ст. спостерігалося інтенсивне збагачення мікробіології та її дочірніх дисциплін. Один з фундаторів медичної мікробіології німецький вчений Ф. Леффер (1852-1915 рр.) відкрив ряд мікроорганізмів, вивчив їх біологічну природу та відносини з організмом людини. Він виділив чисту культуру збудника дифтерії. Учень Р. Коха німецький бактеріолог Р. Перейфер (1858-1945 рр.) створив теорію про бактерицидну дію (властивість вбивати бактерії) органічних рідин людського тіла (дія сироватки), відкрив мікроб-інфлюенцію, який викликає грип. М. Вейнберг (1868-1940 рр.) заклав початок вивчення збудників анаеробних інфекцій і у 1915 р. приготував перші зразки протигангренозних сироваток. На початку XX ст. стали проводитись дослідження з вивчення паразитарних інфекцій (тифів). У 1909 р. французький паразитилог Ш. Ніколь (1866-1936 рр.) прищепив плямистий тиф шимпанзе і експериментально довів, що носієм збудника є платяна воша людини. Цією проблемою займалися також американський мікробіолог Г. Ріккетс (1906-1910 рр.) та чеський паразитолог С. Провачек.

Майже одночасно з мікробіологією виникла імунологія — наука про захисні, головним чином, специфічні, реакції організму, їх природні закономірності і практичне використання. На цьому ґрунті були створені вакцини від ряду інфекційних хвороб. Французький мікробіолог А. Кальметт (1863-1933 рр.) створив першу живу протитуберкульозну вакцину (вакцина БЦЖ). Вона була також запропонована для діагностики туберкульозу. Надалі імунологія розширила використання біохімічних і фізикоматема- тичних методів винятково з радіоактивними.

Продовжувалось дослідження збудників хвороб — дрібних внутрішньокліткових паразитів, що отримали назву вірусів. Розвиток вірусології тісно пов’язаний з відкриттям електронного мікроскопа. Вірусологами відкрито низку збудників хвороб, розроблені специфічні методи профілактики вірусних інфекцій, створені вакцини з живих або вбитих збудників проти поліомієліту та жовтої лихоманки.

Відкриття вітамінів XX ст. Клітинна терапія

У XX ст. посилилась увага до вітамінів, зокрема, механізму їх отримання та впровадження у медичну практику. Відкриття кожного вітаміна мало свою історію. Так, нідерландський лікар Ейкман, перебуваючи на острові Ява, звернув увагу на хворобливий стан курей, які знаходились у клітці і годувались об’їдками з лікарні, що, в основному, містили очищений рис. Кури, які блукали по двору і самі розшукували різноманітну їжу, мали здоровий вигляд. Пройшло багато часу, поки Ейкману вдалося виділити з рисових висівок речовину, яка у своєму складі мала амінову групу. Цю речовину стали називати «життєвими амідами». З 1932 р. за нею закріпилась назва «вітамін», від латинського «віта» — життя. Першим було відкрито вітамін В, завдяки чому вдалося попереджувати та лікувати хворобу «бері-бері». Ще у XIII ст. була детально описана цинга (скорбут), яка виникала серед учасників хрестового походу. Лише у 1925 р. була отримана речовина, що виліковувала цю хворобу. Вона була виділена із соку капусти і отримала назву вітамін С (аскорбінова кислота). У 1936 р. була знайдена речовина, відсутність якої викликала у експериментальних тварин безпліддя. їй дали назву вітамін Е, або «токоферол» (то- кос — потомство і феро —• несу). Приблизно тоді ж почалось вивчення вітаміна, відсутність якого в їжі обумовлювало зниження або втрату зору. Новий вітамін вдалось виділити з моркви, його назвали вітаміном А. У 1935 р. датський біохімік Генріх Дамм встановив у експерименті над курчатами, що відсутність певної речовини призводить до крововиливів. Ця речовина в достатній кількості знаходиться втраві і зелених листках. їй дали назву вітамін К.

Невирішеною проблемою XX ст. залишилася проблема раку, що не мала собі рівних за складністю. Онкологічні захворювання посідають друге місце серед причин смертності в розвинених країнах. Наступ на рак іде багатьма шляхами. Один з ключових — рання діагностика захворюваня. Створено десятки методів, багато з яких мають високу точність (до 80%) виявлення пухлин на ранній стадії. Для лікування використовуються хірургічні методи, променева терапія і, певною мірою, ефективні ліки. Значна роль в боротьбі з пухлинами належить створенню нових ефективних ліків. Одна з ідей для їх пошуку — це ідея використання згубних для ракових клітин речовин. Отримано препарат— сарколізин. Співпрацею хіміків, біологів та фармацевтів створені нові такі препарати рослинного походження, як ханерол, хризомалін, антибіотик, дактиноміцин тощо. Важливими шляхами є вивчення канцерогенезу та епідеміології раку. Можливо, ШшШ перше століття нового тисячоліття стане вирішальним у вирішенні проблеми раку. Особливі перспективи пов’язуються 3 генною інженерією. Вже сьогодні розроблені «генетичні» методи лікування раку. Французські вчені ввели в уражені тканини клітини-вбивці, які знищують гени — носіїв хвороби. Полм спеціальний вірус, який не порушує здорової тканини, доставляє клітини-відновлювачі. Визначено більше 30 генів, що «програмують» спадкову схильність до тих чи інших ракових захворювань. Заміна «хворих генів» здоровими, швидше за все, визволить людство від онкологічних захворювань. З’являються ліки для паралізованих внаслідок травм хребта. Вони впливають на ген, який паралізує клітини спинного мозку, не надаючи можливості їм відновлюватися.

Метод клітинної терапії нас велике майбутнє у лікуванні захво- роювань. Він дає позитивні результати навіть тоді, коли діагноз звучить як вирок: цироз печінки, хвороба Дауна, СНІД, рак. Клітинна терапія буде використана як засіб відновлення життєво важливих функцій організму, зокрема, для продовження молодості. Вчені вважають, що ця технологія збереже життя мільйонам людей третього тисячоліття.

Завдяки новітнім вакцинам буде повністю переможено поліомієліт, а діти не будуть хворіти на кір. Поступово зникатимуть інші інфекційні хвороби. Вакцини нового покоління врятують людство від СНІДу і гіпертонії. Новітнє досягнення — клонування — допоможе медикам вирощувати людські «запчастини» — органи для трансплантації, що дозволить відмовитися від донорських органів.

Роль науково-технічного прогресу в становленні медико-біологічних дисциплін

Медико-біологічні дисципліни. Під впливом науково-технічного прогресу, досягнень природничих наук відбулись суттєві зрушення в розвитку медико-біологічних наук. З’явивсь ряд нових, раніше невідомих розділів і напрямків. Це, перш за все, стосується обґрунтування та розвитку теорії спадковості, у витоків якої стояли праці чеського вченого Г. Менделя (1822-1884 рр.) та німецького біолога А. Вейсмана (1834-1914 рр.). Американський біолог Т. Морган (1866-1945 рр.) на початку XX ст. створив хромосомну теорію спадковості, обґрунтував, що незримий живий елемент під терміном «ген» забезпечує спадкову передачу окремих ознак. Наступні дослідження показали особливості морфологічної побудови хромосом, їх внутрішньої організації і поведінки на всіх стадіях розвитку. У 50-х роках були знайдені генетичні властивості хромосом та їх носій — дезоксірибонуклеїнової кислоти (ДНК), створено уяву про генетичний код.

У першій половині XX ст. був впроваджений метод культивування тканинних культур, проведено прижиттєве вивчення тканин організму, зокрема їх життєдіяльності у часі.

Експериментальні роботи були присвячені вивченню провідних механізмів старіння та пошуку методів і засобів впливу на продовження життя. Проводилась розробка препаратів, що нормалізують регуляцію обміну речовин в клітині, впливають на життєві процеси, попереджують ушкодження важливих молекул, затримуючи темп старіння. При цьому прагнули збільшити тривалість життя, розробити заходи, які б сприяли збереженню працездатності людини, продовженню творчого періоду, іншими словами, якості життя.

Видатних успіхів досягнула фізіологія. Англійський фізіолог С. Шерінгтон (1859-1952 рр.) розглядав всі фізіологічні явища в широкому загальнобіолоп’чному плані. Він створив вчення про рецептивні поля, розглядав організм як єдине ціле. Німецький фізіолог М. Ферворн (1863-1921 рр.) був прибічником концепції Р. Вірхова про целюларну федерацію і морфологічну автономність клітин і вважав, що загальна фізіологія повинна стати фізіологією клітин.

Видатний американський фізіолог У. Кеннон (1871-1945 рр.) під впливом вчення І. Павлова створив сучасне вчення про функції вегетативної нервової системи. Він встановив, що єдина сисмпатична система підтримує стійкий стан організму (гомеостаз), обґрунтував фізіологічний механізм емоційних станів як рефлекторне збудження. Під час вивчення фізіологічних функцій центральної нервової системи було використано ряд нових приладів, розроблено більш досконалі методи дослідження. Електрофізіологічному вивченню механізмів рефлекторної діяльності центральної нервової системи і природи збудження та гальмування присвячені дослідження австрійського нейрофізіолога Д. Екклса, який з’ясував іонні механізми цього процесу.

Англійський фізіолог У. Уолтерс у 1935 р. проводив дослідження електричної активності мозку в нормі і латалогії, одним з перших застосував кібернетичну методику в дослідженні нервової системи. В роботі «Живий мозок» (1953 р.) описав створені ним штучні моделі нерва і механізму мозку.

Разом з вивченням фізіології нервової діяльності були продовжені дослідження з фізіології дихання, крові і кррвообігу, травлення, м’язової діяльності, органів внутрішньої секреції та ін. Англійський фізіолог Дж. Барктрофт (1872-1947 рр.) розробив вчення про дихальну функцію крові. Ним була запропонована методика визначення газів крові, вивчений механізм перенесення кров’ю кисню. В умовах експерименту ним показана роль селезінки як кров’яного органа, вивчено механізм регуляції і з’ясовано значення депо в нормі та патології. Англійський фізіолог Дж. Халдейн (1860-1936 рр.) створив вчення про дихання людини в нормі і патології та гуморальну теорію регуляції дихання. Теорія м’язового скорочення розроблена англійським фізіологом А. Хіллом (1886-1977 рр.). Згідно з нею м’яз і нерв у спокійному стані споживають кисень, виділяючи тепло.

Фізіологія відіграла значну роль у встановленні та розвитку нової науки — космічної медицини. В її практиці використовується цілий ряд фізіологічних тестів, розроблених для відбору та підготовки космонавтів, пов’язаних з вивченням серцево-судинної системи, водно-сольового обміну, вестибулярного апарату. Космічною медициною, завдяки глибокому пізнанню фізіології, відкриті значні внутрішні людські резерви, нагромаджений великий досвід активного управління процесами адаптації організму і стабілізації здоров’я людини в різних екстремальних умовах,що має значний інтерес для теорії і практики медицини.

Наприкінці XIX ст. почалась розробка вчення про фізіологію органів внутрішньої секреції. У 1889-1890 рр. П. Мерінг і О. Мінковсь- кий встановили зв’язок між цукровим діабетом і порушенням секреції підшлункової залози. У1901 р. російський вчений Л. Соболсв відкрив внугрішньосекретбрну діяльність острівців Лангенгарса і намітив шлях одержання екстракта цієї секреції. Канадський фізіолог Ф. Бангтін (1891-1941 рр.) у 1921 р. отримав у чистому вигляді гормон острівців Лангенгарса — інсулін, який знайшов широке використання для лікування цукрового діабета.

Охорона здоров'я і суспільство

Медичне обслуговування охоплює не тільки комерційні та технологічні аспекти. Мати хорошу охорону здоров'я настільки важливо для суспільства, що цю галузь не можна будувати виключно на умовах вільного ринку та з використанням ринкових сил. У більшості країн існують міцні зв'язки між системами медичних послуг і державним сектором, що дає змогу забезпечити мінімальні стандарти медицини для всіх членів суспільства. Охорона здоров'я є одним з головних об'єктів уваги як політиків, так і громадян.

Фундамент системи охорони здоров'я складають приймальні лікарів, клініки, лікарні, мережа консультантів та страхові компанії. Ті, хто надає медичні послуги, мають обмінюватися інформацією між собою, а також з пацієнтами, страховими компаніями, роботодавцями, фармацевтичними компаніями та урядовими установами. Проте такий обмін ускладнюється через те, що медичні заклади користуються різними, часто несумісними інформаційними системи, багато з яких базується на застарілих технічних засобах. У деяких країнах невеликі медичні установи в основному покладаються на неефективні методи паперового документообігу.

Для лікарень інформаційні системи є безцінними інструментами, завдяки яким лікарі можуть швидше та точніше приймати життєво важливі рішення та покращити обслуговування пацієнтів. Отже, забезпечення швидкого та безперебійного функціонування інформаційних потоків дасть змогу досягти у сфері охорони здоров'я значних успіхів, особливо якщо це завдання виконати без значних витрат на заміну наявних систем.

У прийнятті рішень стосовно лікування важливу роль відіграють також технології, що підтримують мобільність. Використовуючи портативні безпровідні пристрої, які забезпечують захищений паролями зв'язок, лікарі в будь-який час можуть здійснювати доступ до історій хвороб та інформації про ліки, отримувати важливі повідомлення і результати клінічних досліджень. У разі пошкодження або втрати такого пристрою дані можна негайно відновити завдяки системі автоматизованого резервного копіювання.

Сучасні технології допомагають і пацієнтам у прийнятті рішень, оскільки медичні дані подаються у простій та зрозумілій формі. Інформаційні системи забезпечують необхідними даними тих, хто здійснює догляд за хворими, зокрема аптекарів та лікарів, а також пацієнтів. Оскільки призначення кожного запису даних реєструється, професійна інформація відокремлюється від інформації, яку мають бачити клієнти. Ключовим компонентом цього механізму є системи реєстрації, які для створення та збереження інформації використовують Інтернет та веб-служби. Основна перевага таких систем полягає в тому, що вони дають змогу керувати доступом користувачів до даних. Система може надавати доступ лише до певних наборів даних, дозволяти разовий або обмежений у часі доступ чи доступ, право якого діє до моменту відкликання.

Сфера медичних послуг постає перед проблемою постійного зростання попиту та обсягів інформації. Зараз майже вся інформація зберігається в медичних закладах на папері. Контакти між медичними установами і пацієнтами досі здійснюються за допомогою листів, складних паперових форм, телефонних дзвінків та зустрічей. На просте запитання на зразок «Чим лікували цього пацієнта?» відповісти важко, оскільки інформація про пацієнтів та їхні хвороби знаходиться в окремих інформаційних та комерційних вертикальних системах. Отже, без трудомісткого та небезпечного з огляду втрати конфіденційності даних процесу пошуку отримати цілісну інформацію неможливо. Для системи охорони здоров'я такий стан справ означає величезні витрати матеріально-технічних ресурсів, а для пацієнта взаємодія з будь-якою лікувальною установою перетворюється на складну, довготривалу й дорогу процедуру.

Система охорони здоров'я змінюється. Усі ми, медики та пацієнти, стали учасниками процесу глобальної трансформації.

Загальна мета очевидна: перетворити слово «здоров'я» (health) на частину виразу «електронні послуги з охорони здоров'я» (e-health). Необхідно подолати організаційні та інформаційні бар'єри в медичній системі й зосередитися на процесі догляду за пацієнтом. Ми говоримо про трансформацію системи охорони здоров'я, яка передбачає поєднання освіти, охорони здоров'я і сфери послуг. Інформаційні технології (ІТ) спроможні надати фахівцям медичної сфери можливості, які дадуть їм змогу задовольнити нові потреби сучасної системи охорони здоров'я.

Протягом останніх років відбувається еволюційна зміна підходів, прав та ролей у сфері стосунків між медиками та пацієнтами. Сьогодні пацієнтів усе більше розглядають як клієнтів, а не як залежних споживачів послуг. Змінилося й робоче середовище лікарів та середнього медичного персоналу.

Розбіжність інтересів осіб, які розробляють політики, пацієнтів, медиків та страхових компаній призвела до появи складного проблемного середовища. Рішення, в яких використовуються переваги ІТ, здатні допомогти у вирішенні конфліктів та підвищити ефективність процесів, пов'язаних з охороною здоров'я.

Корпорація Microsoft впевнена, що будь-які проблеми можна вирішити, об'єднавши зусилля. У співпраці з сильними і компетентними незалежними виробниками програмного забезпечення (ISV) та системними інтеграторами (SI) ми спроможні запропонувати сучасній системі охорони здоров'я найкращі рішення, які дадуть змогу:

надавати необхідну інформацію в будь-який час потрібній особі;
орієнтуватися на пацієнта для забезпечення найкращого стану його здоров'я;
підтримати процеси лікування й догляду і таким чином підвищити якість лікування;
подолати бар'єри між різними рівнями медичного обслуговування, зокрема між стаціонарним і амбулаторним лікуванням, та різними соціальними системами (охороною здоров'я та реабілітацією);
підвищити ефективність роботи та зменшити витрати;
підкріпити дослідницькі проекти Європейського Союзу (ЄС) у галузі e-health.