Біобезпека тема 10 (1). Методичні рекомендації для самостійної підготовки студентів до семінарського заняття
 Скачать 293 Kb.
|
5. Зміст теми.Існують різні визначення поняття біологічна безпека. Пов’язано це з тим, що проблема біобезпеки є дуже широкою і неможливо коротко сформулювати її суть. Загалом під біобезпекою розуміють великий комплекс заходів, який спрямований на попередження чи зменшення впливу біологічних та/або інших шкідливих факторів, джерелом яких є об’єкти біологічного походження, як безпосередньо на організм людини, так і опосередковано – шляхом впливу на навколишнє середовище. Інші типові визначення наведені нижче. Біологічна безпека (біобезпека) – це система правил та заходів, що запобігають або зменшують ризики несприятливого впливу факторів біологічного походження на здоров’я населення та довкілля. Біологічна безпека – це система правил та заходів, що мають зменшити чи запобігти потенційним ризикам, пов’язаним з використанням біотехнології та її продуктів. Проблема біобезпеки – це проблема управління ризиками. Ризиком називають можливу (потенційний ризик) або реально існуючу (реальний ризик) небезпеку, а також його (її) кількісне вираження (математична статистична ймовірність, представлена у %, частинах одиниці, дробом тощо). Розрізняють простий та складний ризик (складна випадкова подія), а також спекулятивний і не спекулятивний потенційний ризики. Спекулятивний потенційний ризик – ризик, який має на увазі ймовірність виникнення як позитивних (наявність імунного захисту від інфекції внаслідок вакцинації), так і негативних (виникнення інфекційного захворювання) станів, подій. Неспекулятивний потенційний ризик – ризик, який має на увазі ймовірність виникнення тільки негативних станів, подій. До спектру біологічних ризиків входять природні (А), ненавмисні (Б) та навмисні ризики (В):
Небезпека навмисного неналежного використання знань, продукції чи технології у біологічних науках відноситься як для державних, так і недержавних груп та індивідів. При визначенні ризику виникнення захворювання спочатку описують захворюваність (визначаються час ризику, група ризику, територія ризику) з наступним формулюванням припущень про чинники ризику. Час ризику (коли хворіє?), група ризику (хто хворіє?), територія ризику (де хворіє?) ↓ чинник(и) ризику (чому хворіє? – причина та умови виникнення захворювання). Реалізація біологічного ризику виникає лише у випадку наявності та взаємодії трьох взаємопов’язаних складових (епідеміологічної тріади у контексті біологічного ризику): джерела біоризику, механізму дії або способу передачі впливу, реципієнта чи сприйнятливого до впливу об’єкта. Епідеміологічна тріада 1. Наявність джерела біоризику (біонебезпеки) ↓ 2. Механізм дії або спосіб передачі впливу, обумовлений як активністю джерела, так і особливостями середовища, в якому перебуває джерело біоризику ↓ 3. Реципієнт або сприйнятливий до впливу об’єкт (людина, популяція людей) Також виділяють поняття біологічної захищеності – виключення навмисного чи ненавмисного небезпечного впливу на людей, тварин і рослин від науково-дослідницьких робіт і збудників особливо небезпечних інфекцій, а також попередження використання зі зловмисними намірами досягнень сучасних біотехнологій – у першу чергу генної інженерії та синтетичної біології, а також генетично модифікованих організмів. Також біозахищеність відноситься і до безпечного зберігання і переміщення, обробки і використання живих змінених організмів, які мають нові комбінації генетичного матеріалу. Заходи по забезпеченню біологічної безпеки і біологічної захищеності включають у себе:
Основними джерелами виникнення біологічних загроз є:
Перші шість джерел виникнення біологічної загрози відносяться до ненавмисних, тоді як зазначені у пунктах 7-9 – до навмисних. Окремо визначається проблема біологічної загрози, пов’язана з біологічним тероризмом та використанням біологічної зброї. ПРИРОДНІ РИЗИКИ (ІНФЕКЦІЙНА ЕПІДЕМІЧНА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ТА СМЕРТНІСТЬ)
Рівень захворюваності на ВЛІ складає в середньому у світі 8,4 % (дані ВООЗ). У Європейських країнах ВЛІ переносять 3–10 % пацієнтів стаціонарів, а у відділеннях інтенсивної терапії частота ВЛІ зростає до 20 %. У США летальність від ВЛІ займає 4 місце в загальній структурі летальності від усіх хвороб (після серцево-судинних, онкологічних та інсультів). За статистикою 1/3 хворих, померлих після операції, – вмирають через ВЛІ. На 1000 проведених хірургічних операцій в окремих країнах реєструється:
П’ятірка найбільш актуальних інфекційних захворювань в Україні в 2005 році:
На думку деяких дослідників людство за свою історію пережило чотири великі епідемічні хвилі, викликані збудниками небезпечних інфекцій (N. McMichael, 1998) Перша хвиля епідемій була зафіксована 5–10 тис. років тому (неоліт, енеоліт), коли людство здійснило перехід від мисливства та збирання рослин у дикій природі до землеробства та скотарства, а також будівництва постійних поселень та створення перших державних утворень. Становлення інфекцій дихальних шляхів (натуральна віспа), масове поширення кишкових (тифо-паратифи) та трансмісивних інфекцій (малярія, лейшманіоз): біблійна «чума філістимлян» (біля 1320 р. до н.е.). Друга хвиля розпочалась приблизно 2,5 тис. років тому разом із створенням перших імперій (Перська держава Кіра, Афінський союз, держава Олександра Великого, Римська імперія тощо): «чума Фукідіда» (430–425 рр. до н.е.), перша пандемія чуми – «чума Юстиніана» (531–589 рр. н.е.); друга пандемія чуми (1344–1354 рр.) – «чорна смерть». Третя хвиля розпочалась близько 500 років тому в епоху Великих географічних відкриттів: занесення збудника жовтої гарячки з Африки в Америку; занесення збудника натуральної віспи до Америки (загинуло 3,5 млн. індіанців); пандемія сифілісу в Європі (16 ст.); третя пандемія чуми в кінці 19 на початку 20 ст.; пандемії натуральної віспи, скарлатини, висипного тифу, 1–6 пандемії холери тощо. Четверта хвиля розпочалась після другої світової війни й триває досі: ліквідація натуральної віспи та успіхи в боротьбі з іншими інфекціями, керованими засобами імунопрофілактики (дифтерія, правець, кашлюк, поліомієліт, кір тощо), початок 7-ї пандемії холери; поява після ліквідації натуральної віспи 40 нових інфекцій; пандемії ВІЛ-інфекції, туберкульзу та малярії. Нові інфекції, виявлені після ліквідації натуральної віспи в 1977 р. 1977: геморагічна гарячка Ебола, гепатит D, легіонельоз, бореліоз Лайма, хантаанвірусна геморагічна гарячка з нирковим синдромом; 1980: Т-клітинна лімфосаркома дорослих (Т-лімфотропний вірус людини); 1981: карельська гарячка (РНК-тогавірус), синдром токсичного шоку (S. aureus); 1982: волосяноклітинна лейкемія (HTVL-II), геморагічний коліт з уремічним синдромом (E.coliO157:H7); 1983: ВІЛ/СНІД-інфекція, хеликобактеріоз; 1986: ерліхіоз; 1988: гепат Е, «раптова» екзантема або шоста дитяча хвороба (герпесвірус 6-го типу); 1990: гепатит С, венесуельська геморагічна гарячка (вірус Guanarito); 1991: гранулоцитарний анаплазмоз людини (Anaplasmaphagocytophilum), астраханська (кліщова, рикетсіозна, плямиста) гарячка (варіант Rickettcia conori), кон’юнктивіт дисеміноване захворювання (Encephalitozoonhellem); 1992: доброякісний лімфоретикульоз («хвороба котячих подряпин») або бартонельоз; 1993: синдром хантавірусної пневмонії, варіант холери Бенгал (V.choleraeO139); 1994: бразильська геморагічна гарячка (вірус Sabib), летальний енцефаліт і пневмонія (вірус Hedra); 1995: саркома Капоші у хворих на СНІД (HHV-8), новий варіант хвороби Крейцфельдта–Якоба (пріони), вакуолізуюча енцефалопатія у дітей (вірус Stealth); 1996: подібна до сказу інфекція (австралійський лісавірус кажанів); 1997: пташий грип (вірус грипу H5N1), посттрансфузійний гепатит (ТТ-вірус); 1998: енцефаліт (вірус Nipah); 1999: денгеподібна гарячка (Майра вірус); 2003: SARS або атипова пневмонія (коронавірус); 2004: варіант пташиного грипу (вірус грипу H7N7). Боротьба з інфекційними хворобами здійснюється шляхом проведення профілактичних і протиепідемічних заходів і грунтується на двох принципах:
Впорядкований перелік протиепідемічних заходів
Ліквідація інфекції – викорінення (ерадикація) нозологічної форми інфекційної хвороби завдяки знищенню збудника як біологічного виду в глобальному масштабі. Ліквідація інфекції передбачає відміну проведення профілактичних заходів. Глобальна ліквідація проходить через етапи регіональної ліквідації, що досягається елімінацією збудника в межах адміністративних територій і створенням на цих територіях умов, які перешкоджають укоріненню збудника у випадку його завозу з інших (ендемічних) територій Елімінація інфекції – припинення циркуляції збудника на значній географічній території. При цьому на відміну від ліквідації проведення профілактичних заходів (наприклад, вакцинації) не відміняється, а продовжується до повної ліквідації інфекції (якщо є програма її ліквідації), оскільки існує загроза занесення збудника з інших територій. Елімінація не означає повної відсутності захворюваності. Вакцинація: медичні, правові та етичні аспекти
Біотехнологія – штучне відтворення та (або) модифікація біологічних процесів в промислових і лабораторних умовах з метою отримання продукції або наукової інформації для задоволення потреб суспільства Класифікація сучасних біотехнологій та їх роль в медицині та супільстві:
|