Міфи Київської землі та події стародавні. Міфи Київськоі землі та події стародавніО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
Про пеласгський алфавіт Ставлячи перед собою завдання прочитати трипільські написи і вважаючи1, що трипільцями були пеласги-етруски (за Марром – ласги і пеласги), або лелеги, родичі етрусків,– необхідно насамперед розглянути історію пеласгсько-етруського алфавіту. З'ясуємо відомості про алфавіти етрусків, лелегів, пеласгів, приймаючи античні датування як досить приблизні хронологічні віхи. ___________ 1 Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 48. [139] У літературних джерелах є дані, що лідійці з'явилися в Італії за 1300 років до н.е.1, тобто в XIV–ХІІІ ст. За дослідженнями Дж. Патроні, в доісторичні часи пересування й міграції найчастіше відбувалися по воді, а не по суші: «Візок належить історії, а човен – до історії»2. Тож дивуватися проникненню в Італію лідійців у XIV ст. до н.е. морським шляхом не доводиться. За шістдесят років до взяття Трої (традиційна дата події – 1184 р. до н.е.3), до Італії прибули на чолі з Евандром аркадські пеласги. З цією подією пов'язують появу в аборигенів алфавітного фонетичного письма (пеласгічного), оскільки прибулі з Евандром аркадські пеласги були споріднені з тими пеласгами, що вже мешкали в Італії. Діодор цю стародавню абетку називає пеласгічною (Diodor, ІІІ, 66). Про ці ж події говорить .Таціт (Annal, XI, 14, 388). А. Чертков так тлумачить Таціта: «Мабуть, Таціт має на увазі дві різні абетки; саме Демарат перший привіз у 660 році до Р.X. в Італію грецькі букви; а Евандр із пеласгами аркадськими за 650 років до Демарата вже запровадив писемність і букви пеласгічні, тобто ті, які ми називаємо етруськими»4. Звідси поява азбуки в аборигенів Італії припадає на кінець XIV ст. до н.е., що дещо не узгоджується з раніше вказаною датою (середина XIII ст. до н.е.), яку дає Діонісій Галікарнасський. Так чи інакше, перша половина ХІІІ ст. до н.е., напевно, це та епоха, коли аборигени Італії засвоїли фонетичне алфавітне письмо, що його називають древні автори пеласгічним, а ми – етруським. Алфавіт, який приписують Демарату і який належить VII ст. до н.е., нас не цікавить. Він повинен враховуватися при дешифровці етруських написів в Італії. Тож звернімося до лелегів та їхнього алфавіту. Древні греки називали догрецьке населення країни пеласгами, карійцями чи лелегами. Академік М. Марр вважав пеласгів і лелегів родичами етрусків5. Ці племена заселяли Егеїду з неоліту. Карія була розташована на південному заході Малої Азії. Ал- ________ 1 Общее и индоевропейское языкознание. Обзор литературы. Пер. с нем. – М. 1956. – С. 283. 2 Древняя Греция. – М., 1956. – С. 64. 3 Павсаний. Описание Эллады. – Спб., 1887–1897. – С. 666 (УШ. 43. 2). 4 Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 53. 5 Марр Н.Я. К вопросу о происхождении племенных названий «этруски» и «пеласги» – Зап.-вост; отд. рус. археологич, об-ва (19І7– 1920. – Петроград, 1921. – Т. XXV. С. 330. [140] фавіт карійців (лелегів) зберігся. Він майже не відрізняються від алфавіту етруського (пеласгічного)1. Кілька слів слід сказати й про стародавній грецький алфавіт, оскільки припускається можливість одержання його греками від пеласгів2. У цитованого вже Таціта походженню алфавіту присвячені такі рядки (XI, XIV): «Перші фігурами тварин єгиптяни зображали думки розуму: ті найдавніші пам'ятки людської мислі виявляються вирізьбленими на скелях; говорять, що саме вони були винахідниками букв, а потім фінікійці, бо вони були дуже сильними на морі, принесли до Греції і здобули славу, немовби вони винайшли те, що одержали. Через що існує поголоска, що Кадм, привезений флотом фінікійців, був винуватцем цього самого мистецтва у все ще неосвічених народів-греків. Розповідають, буцім якийсь-то Кекроп Афінянин чи Лін Фіванець і в троянські часи Паламед Аргієць винайшов шістнадцять форм букв, потім інші, й особливо Сімонід,– решту (форм букв). А в Італії етруски довідалися від корінфянина Дамарата, аборигени – від аркадянина Евандра; і форми в латинських букв (такі), які в найдавніших (букв) греків». Аналіз повідомлень Таціта, з огляду на найновіші відкриття в галузі дешифровки «лінійного письма Б», підводить до таких висновків: 1. Ахейці – носії мікенської культури – користувалися «лінійним письмом Б», відомим у XVII–XV ст. до н.е. На межі II і І тис. до н.е. ця писемність зникає. 2. На ХІІІ ст. до н.е. (його другу половину) припадає переселення дорян. До них насамперед повинно бути віднесене повідомлення про доставку алфавіту фінікійцями і про опрацювання його різними грецькими діячами. 3. Опрацювання алфавіту чи, може, й впровадження його займало тривалий період, початком якого є троянські часи, тобто XIII ст. до н.е. 4. У Таціта мова йде про алфавітне фонетичне письмо, оскільки складове письмо було відоме грекам-ахейцям і без фінікійців. 5. Привезений флотом фінікійців Кадм познайомив дорійців скоріше з алфавітом народу «пелесет» (філістимлян, пеласгів), котрий з острова Кріт переселився до Палестини і вивіз свій алфавіт у місця нового помешкання. ________ 1 Лоукотка Ч. Развитие письма. Пер. з чешс. – М., 1950. – С. 149. – Табл. 23. 2 Соболевский Л.И. Русско-скифские этюды. – Известия ОРЯ и СРАН. – Л., 1924. – Т. XXIV. – С. 308. [141] 6. Порівняння вказує, що найдревнішим грецьким буквенно-звуковим алфавітом був алфавіт пеласгський, і це повністю узгоджується з висловлюванням античних письменників. Історик другої половини І ст. до н.е., Діодор Сіцілійський ясно говорить, що «хоча взагалі ці літери називаються фінікійськими, бо їх привезли (мова про того ж Кадма) еллінам із країни фінікійців, вони могли б називатися пеласгічними, оскільки пеласги користувалися ними». Отож виходить, що й алфавіт етрусків у Італії, й алфавіт карійців (лелегів) у Малій Азії, і, нарешті, найдавніший грецький алфавіт у своїй основі – алфавіт пеласгів, тобто того народу, який колись жив на землях нинішньої України і в першій половині II тис. до н.е. змушений був покинути ці місця через нез'ясовані поки що історичні події. А коли так, то трипільські написи слід намагатися розшифрувати за допомогою саме пеласгського алфавіту – алфавіту етрусків Італії, карійців (лелегів) у Малій Азії й стародавнього грецького алфавіту. Написи на баночній посудині (№ 40721 – ДІМ – 284) із Дніпропетровського історичного музею У статті О.О. Формозова1 про загадкові знаки на посудинах зрубної культури за № 16 так описано посудину Дніпропетровського історичного музею: «Фрагмент баночної посудини зрубної культури із загадковими _______ 1 Формазов А.А. Сосуды срубной культуры с загадочными знаками // ВДИ. – 1953. – № 1. – С. 195. [142] знаками знайдено у 1903 році в селі Попасному Новомосковського повіту Катеринославської губернії під час розкопок поховань, котрі проводив профессор Д. Яворницький. Матеріал – чорна глина, посудина склеєна з двох шматків, дна немає. Посудина реставрована VIII, 1953 р. Реставратор – головний хранитель фондів Іосиков. Розміри: 90 мм х 120 мм». Уявлення про загадкові знаки на цій посудині я склав по переданому музеєм їх рисунку (копії). Розглядаючи їх, зразу ж упевнився, що послідовність написання знаків зліва направо чи навпаки тут відсутня. Очевидно, автор напису хотів зробити його на тій частині посудини, що відкривалася його зору. Тому спершу він написав знаки 1-й і 10-й, потім – 8, 5, 3, і 2-й, далі – 6-й, 7-й і завершим написанням титлів 4-го і 9-го. Нижче весь напис подаємо розгорнутим з нумерацією знаків. Малюнок Таким чином напис на посудині має десять знаків. Аналіз показує, що знаки ці можна ототожнювати із буквами трипільського алфавіту1. Отже, застосовувати їх для прочитання напису. Ще раніше, дешифруючи трипільські написи, ми брали для порівняння їхніх знаків букви фаліського, етруського й старогрецького алфавітів. Логічно те ж саме зробили і зараз. З'ясувалося, що знаки – 3, 5, 8 і 10-й, нові і відсутні у трипільському алфавіті. Спробуємо розгадати їх. Знак за № 3 своїм написанням нагадує деякі давньогрецькі букви і може бути або «каппою», або «пі». А вимовлятися як «к», або як «кг» (сh). Знак № 8 – це, безумовно, «м», а знак № 10 – ймовірно, кінцеве «с». _______ 1 Мова йде про алфавіт, відновлений після розшифрування трипільських написів (див.: Суслопаров М. Розшифрування найдавнішім писемності з берегів Дніпра // Київ. – 1986. – № 9. – С. 138–150). [143] Залишається з'ясувати значення одержаного результату. Для цього слід знову звернутися до латини, грецької, литовської і вірменської мов, бо саме з їхньою допомогою і вдалося прочитати трипільські написи. Згадаймо також, що дешифровані раніше написи на посудинах трипільської та зрубної археологічних культур дали змогу дізнатися про вміст цих посудин: 1) дріжджі винні; 2) янтарики червонуваті; 3) рідина лілейна; 4) смола тернова. Вірогідно припустити, що і в посудині з дніпропетровського музею зберігалося щось подібне. Але що саме? Звернімося до словників. Латина дає нам лише одне підходяще слово із складом «Us» на початку: ustа, аl, t – тобто червона фарба, кіновар – vitv, рlіn1. Хоч слово це дуже коротке, та значення його насторожує. Річ у тім, що колись багаті родовища кіноварі на Україні знаходили неподалік села Микитівки Бахмутського повіту Катеринославської губернії. А це за 200 кілометрів від села Попасного. Шукаємо далі. У литовській мові надибуємо слово Uzkaitimas2 «фарба». Порівнюємо його із тим, що написано на посудині, і бачимо розючу подібність: литовською на посудині ужкайтімас ускатзімас Нічого дивного в тому, що в цій посудині могла колись бути кіновар. Це попереднє припущення повністю підтвердив у 1957 році аналіз, зроблений у лабораторії неорганічної хімії Дніпропетровського університету. Висновок був лаконічний: «...первинний аналіз установив наявність слідів ртуті (кіноварі)...» Отже, напис на баночній посудині дніпропетровського музею прочитано правильно. І що важливо, напис дає підстави стверджувати, що в епоху зрубної культури у басейні Нижнього Дніпра на Лівобережжі (сучасна Дніпропетровщина) проживали предки сучасних литовців. І вони вміли читати й писати ще три тисячі років тому, застосовували кіновар за тисячу років до н.е., випередивши цим на 500 років древніх єгиптян. ___________ 1 Ананьєв, Яснецкий и Лебединский. Полный латинский словарь. – М., 1862. – С. 877. 2 Лемхенас X. Русско-литовский слопарь. – Вильнюс, 1955.– С. 266. [144] Трипільський напис на київському прясельці (2100–1700 р. до н.е.)1 З часів пізнього Трипілля (2100–1700 р. до н.е.) у київських землянках збереглося прясельце2, на якому рядками заглиблень зроблено напис. Беручи до уваги знаки на предметах трипільської і зрубної культур басейну Нижнього Дніпра, порівнюючи їх, бачимо тотожність. Якщо ми раніше прочитали напис на баночній посудині зрубної культури, то є всі підстави здогадуватися, що на прясельці також маємо справу із знаками письма. На київському прясельці прочитуємо слово Еlulае. Здогадуємося, що це ім'я власниці прясельця у родовому відмінку. У латині до цього слова найближче Ululа – «сова». Таке ім'я маємо на прясельці часів Київської Русі – «совин пряслень». Але ж на київському прясельці часів трипільської культури написано Еlulае. Можна здогадуватися, що слово Ululа за часів Трипілля вимовлялося як Еlulа, але таке припущення слід довести. Аналізуючи слово Еlulа, бачимо, що воно може мати дві складові: корінь Еl і суфікс ulа. Суфікси ulus, а, um у латинській мові вживалися для утворення слів із зменшувальним значенням3. Таким чином, ім'я власниці київського прясельця могло бути Еlа – Еля. У міфологічній літературі античного часу зустрічається ім'я Еllа (дор.) Гелла, яке нагадує київське жіноче ім'я Еlа, однак робити щодо цього якісь припущення нема підстав. Поки що напис на прясельці із київських землянок (IIІ тис. до н.е.) є єдиним відомим нам київським написом часів трипільської культури (дешифровані трипільські написи знайдено за межами Києва). Враховуючи величезні трипільські поселення на території міста, це, на наш погляд, дає привід, щоб у працях і історії Києва згадувати про древнє його населення – пеласгів і про існування тут буквено-звукового письма ВО дві тисячі років до н.е. Тепер пеласги – це не загадковий народ. Визначення залишених ними написів, їх дешифрування доводять, що це були предки латинян (римлян)4. ________ 1 Нині дата вважається ще древнішою (III тис. до н.е.). 2 Пассек Т.С. Периодизация Трипольских поселений (ІІІ– II тыс. до н.э.), МИА СССР. –1949. – № 10. – С. 186, 188–189. 3 Соболевский С. Н. Грамматика латинского языка. – М., 1938. – С. 116. 4 М.З. Суслопаров дійшов такого висновку на підставі дешифрування ним т.зв. лемноського напису. (Прим, автора). [145] РУСЬ І ЕТРУСКИ Ще передвоєнної пори, беручи участь у Московській полярографічній виставці, організованій академіком В.І. Вернадським, мені пощастило порозмовляти з ним. Тоді ж я почув про його теорію етносу й етногенезу як функції геозаконів біосфери... Народи, які колись населяли Причорномор'я й Придніпров'я, етнічно були продуктом півдня, тобто Східного Середземномор'я, і доводилися родичами етрускам. Про це свідчить, зокрема, спільність їхніх традицій. У 1961 році мені випала нагода виступити в АН СРСР з повідомленням про Русь Геродотових часів. Та тоді це викликало недовіру. Одначе ще в лихі роки Великої Вітчизняної (1944-й) М.С. Державін у своїй книзі «Происхождение русского народа» писав, що назва Русь – Рос пов'язана з етнонімом етруски – іменем народу видатної стародавньої цивілізації Східного Середземномор'я1. У наших бесідах учений, який небезпідставно вважав себе знавцем української етнографії, докладно обґрунтовував висунуте у цій праці твердження про те, що алазони Геродота – це за всіма ознаками сучасні галичани. Греки не вимовляли звук «ч» й позначали його буквою «z». На сьогодні нами зібрано й узагальнено значний комплексний матеріал у галузі етнокультурних і етногенетичних зв'язків Давньої Русі з протолатинянами – пеласгами й етрусками. З'ясувалося, що в часи Геродота (V ст. до н.е.) у Скіфії проживали не тільки галичани, а й племена, котрі носили імена Русь і поляни. Геродот лише ці імена перетлумачив грецькою, назвавши орачами та хліборобами. Етнокультурні і етнографічні зв'язки Русі з протолатинянами очевидні. На це звертали увагу дослідники минулого століття2, які дуже уважно вивчали античні джерела. _________ 1 Державин Н. С. Происхождение русского народа. – М., 1944. – С. 14. 2 Гуца Венелин Ю. Древние и нынешние болгары в политическом, историческом и религиозном их отношении к россиянам. – М., 1841; Суровецкий Л. Исследование начала народов славянских. – М., 1846; Чортков А.Д. О языке пеласгов, населявших Италию, и сравнение его с древнеславянским. – М., 1855; Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена, населявшие Италию. – М., 1853. [146] Понад тридцятирічні дослідження походження Русі і Слов'ян в ареалі Східного Середземномор'я з IV тис. до н.е. дали мені змогу зробити висновок, що язичництво Русі було астральним культом, успадкованим від древніх цивілізацій, майже тотожним віруванням етрусків. Нині вже стало незаперечним те, що лише дані порівняльної історичної етнографії разом із даними інших наук дають підстави говорити про виникнення народів. Ми знаємо, що боги, обряди, вірування, звичаї межиріччя Дніпра – Дністра – Дунаю належать населенню трипільської і зрубної археологічної культур (IV–II тис. до н.е.). Праці по дешифруванню трипільської і зрубно-кіммерійської писемності М.З. Суслопарова1 відхилили завісу над таємницею походження цих народів. Трипільці виявилися пеласгами, кіммерійці – гето-фракійцями, етрускоїдами і протослов'янами. Отже, мали рацію ті вчені, котрі вважали більшість скіфських племен не іраномовними, а етрускоїдами і протослав'янами. Понад п'ять тисяч років на Русі зберігаються елементи фольклору і національні риси побуту пеласгів та етрусків. Один лише їхній перелік міг би скласти цілу кінну. Глибокого вивчення лише обрядів Різдва і Щедрого Вечора було б цілком досить, щоб вигукнути, як це зробив 150 років тому відомий вчений Чертков: «Етруський – це руський». Він дійшов такого висновку, навіть не вивчаючи міфології та історичної етнографії, а лише на підставі порівняння мови пеласгів з давньослов'янською. Відомі сучасні італійські етрускологи де Санктіс і Перетті вважають, що етруски прийшли в Італію суходолом з півночі, а не морем, як стверджували раніше. Бугге і Карл Паулі по-різному ставилися до етимологічного методу. Якщо Бугге прочитував написи, використовуючи латину, то Паулі розшифровував їх, послуговуючись литовською мовою. Будучи противником «голої етимології», він на схилі своїх літ нарешті визнав її. Як ми вже знаємо, Паулі довів, що троянці називали себе тросес (trоses) і це рівнозначно імені етруск. З іншого боку, назва слов'янських народів (до VI ст.) – венеди (венети), як ми вже знаємо, зв'язує слов'ян із Троєю. Таким чином, троянці були етрусками, а античні повідомлення свідчать про венедський родовід троянців. Отже, ________ 1 Белоконь И.А. Утро творення // Москва. – 1982. – № 3. – С. 153. [147] троянці і венеди – це етруски, але ж венеди в наш час вважаються слов'янами. Обидва твердження ще не здобули загального визнання, але звернімо увагу, що етруски називали себе расени (Діонісій Галікарнасський). Цікаво, що українці Закарпаття й досі звуть себе русинами. Дійсно, етруски, котрих за Геродотом, Тіррен вивів із Лідії, були етнографічно близькі до троянців, а венеди, за свідченням скандінавських хроністів і слов'янської етнографії, зв'язані з Фрігією і Троєю. Пригадаймо, що Карпати звалися Венедськими горами, а Русь вважається батьківщиною богинь Тани (Таnаіs), Лади (Lаtоnа), Артеміди (Аrtеmis), Вивчаючи історію та етнографію етрусків, ми неодмінно стикаємося у фактах а Руссю і слов'янами. Свідчень їхніх етнічних зв'язків чимало. Ще в минулому столітті Ю. Гуца Венелін розробив гіпотезу про слов'янський компонент в етносі етрусків. Вважаю, що можна говорити про близькі етнічні зв'язки етрусків з Руссю. Зокрема Тіт Лівій повідомляє: «Альпійські племена, переважно словени (рети), одного і етрусками племені і походження, але в горах вони так адаптувались, що із усього попереднього зберегли тільки свою мову, хоч і не без перекручень». Важко йому не повірити, бо сам він родом з Падуї у Словенії і словен (ретів) мав знати добре. Пліній та Гуца Венелін писали, що під впливом галлів етруски на чолі з Ретом переселилися до Альп, де вони одержали назву «ретських народів». За Страбоном, словени-рети ще не початку нової ери жили аж до річки По, Верони та Лаго. С також свідчення, що рети під назвою «етрусків» були відомі й за річкою По. Етрурією звалося колись не одне тільки Тосканське герцогство, а свого часу – вся Північна Італія. Одне слово, наведені факти дають підставу думати, що окремі з племен нащадків етрусків, які вціліли до XIX ст., жили колись під іменами: расени – русини, венеди – словени – рети (східні анти), тірсагети (tirseni – tіrsenоі). Варто тут також підкреслити, що немалі й небезплідні зусилля ентузіастів розбудили нарешті широкий інтерес радянських учених до етнокультурних зв'язків а етрусками1. Вельми цікавими у світлі проблеми «Русь і етруски» з погляду автора є деякі результати його роботи про пантеон Київської Русі. _______ 1 Див., наприклад; Марченко Г. Етруски в Галичині? // Жовтень. – 1982. – № 2; Нудьга Г. Промінь у таємницю // Жовтень. – 1979. – №10. [148] |