Міфи Київської землі та події стародавні. Міфи Київськоі землі та події стародавніО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні

• Название: Міфи Київськоі землі та події стародавніО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні
• Анкор: Міфи Київської землі та події стародавн
• Дата: 30.07.2021
• Размер: 1.33 Mb.
• Имя файла: Mify_Kyivskoi_zemli_ta_podii_starodavni.doc
• Тип: Документы; #225820
• страница: 8 из 20

ТАЄМНИЦЯ АРТЕМІДИ
Культ Місяця на Русі
Розгадка таємниці язичництва Русі, що грунтувалося на астральних культах, як і дохристиянські релігії Східного Надсередземномор'я, дозволила нам знайти ключ до вивчення стародавніх етнокультурних процесів на території УРСР. Виявилося, що боги античного світу: Зевс, Латона, Аполлон, Артеміда, Діана, Марс – це протослов'янські і доіндоєвропейські астральні божества. Вони втілювали великі досягнення людства в галузі астрономії й природничих наук і були зрозумілими для тогочасних народів. Астральні культи становили основу доантичної передматеріалістичної філософії та ідеології наших предків. Як цю велику духовну культуру було сприйнято й перероблено греками? З яких джерел античні народи розвинули й поширили науки й мистецтва? Що відомо про Артеміду з часів Троянської війни (XII ст. до н.е.), коли небесна цариця й захисниця Трої намагалася оборонити її від чужинців?

Про це розповідає наукова біографія Артеміди. Нині Артеміда вважається богинею мисливства стародавніх еллінів і ототожнюється з римською Діаною. Збереглися відомості й про те, що на початку вона була уособленням Місяця – головною богинею й володаркою генетичних процесів, праматір'ю народів місячного культу, що потерпіли від барбарів, поклонників жорстокого культу Баала – бога Сонця. Пізніше в міфології еллінів-мисливців вона стала богинею мисливства. Ще раніше, [119] ніж греки обожнили Артеміду, її культ був поширений і серед багатьох народів, а найбільше її шанували протослов'яни й тракійці (фракійці). Еортологія й фольклор України, обряди й колядки надзвичайної давнини зберегли нам культ Артеміди: богині Місяця – Великої Праматері.

Однак слов'янські джерела з відомостями про неї досить обмежені. Стародавні греки, навпаки, зберегли писемні пам'ятники, які зафіксували в дещо спотвореному вигляді доантичну міфологію цього астрального культу (судячи з усього, вже не зрозумілу їм) з додатком фантастичної плутанини, котра черпалася з реального життя царів і вельмож. Перелицьована і переінакшена еллінами доантична астральна міфологія в її античному варіанті дійшла до нас крізь століття. В такому вигляді вона вивчалася і переписувалася дослідниками.

Поширювалися «грецькі» міфи й на Русі. У такий спосіб міфологія тракійців і протослов'ян зробилася «грецькою», а разом «грецькими» опинилися язичницькі божества наших предків: Див, Лада, Леля, Полель, Ярило. Ці слов'янські астральні боги культу природи у давніх дістали назви: Зевс, Латона, Артеміда, Аполлон, Марс. Застосування комплексного методу досліджень, вивчення античних джерел дозволило дійти висновку про тракійсько-протослов'янське походження наведеного нами пантеону богів, а відтак і Артеміди. Геродот у книзі про Скіфію докладно описує, як ще за часів Гесіода Аполлон і Артеміда прийшли на острів Делос з країни Гіперборейської – країни скіфів їх супроводили дві дівчини: Агра і Опіда, могили яких згодом вважалися священними на Делосі. Геродот точно позначає землю, звідки родом були Аполлон і Артеміда. Це місцевість, де посіви пшениці вже переходять у посіви жита. Проте дарунки «своїм богам», що їх посилали гіперборейці на острів Делос, завжди обгортались у пшеничну солому. Описуючи саме тракійські звичаї й традиції, Геродот пише про Артеміду. Він згадує, що її звуть Королевою. За Геродотом, Артеміда – богиня тракійська, хоч батьківщина її і лежить північніше тих земель, які традиційно прийнято вважати тракійськими. Мабуть, просування тракійських племен на північ, на Наддніпрянщину, було пов'язане з їхньою поразкою в Троянській війні. Поразка Трої, а разом з нею народів Мізії, Бітинії, Фрігії, Лідії, можливо, і призвела (вже через 100 р.) до появи тракійсько-протослов'янського населення білогрудівської археологічної культури аж на Уманщині. [120]

Деякі тракійські племена (krobozi – кривичі) просунулися на територію сучасної Білорусії. Посувалися на північ, на батьківщину Артеміди і Аполлона, й інші тракійські племена та венеди, котрих, за античними повідомленнями, Атенор вигнав із Трої. Гомер, що жив у VIII ст. до н.е., описуючи в «Іліаді» оборону Трої (події XII ст. до н.е.), називає тракійських богів Аполлона, Артеміду, Латону і Марса, які допомагали троянцям у війні проти еллінів. Аполлон спрямував стрілу Паріса в п'яту Ахілла. Марс покинув Тракію (де, за Гомером, він жив, захищаючи свій народ), щоб стати на захист Трої. Допомагала троянцям і мати Аполлона та Артеміди Латона. З луком і сагайдаком, наповненим стрілами, з'явилася на допомогу троянцям і юна прекрасна Артеміда. Гомер пише, що розгнівана Афіна (Атена) Паллада вихопила в неї сагайдак і вдарила благородну й натхненну красуню в обличчя, поранивши її стрілами до крові. Від образи Артеміда заплакала. «Не місце тобі тут! Іди в гори і полюй на оленів», – крикнула Афіна. Сама Афіна (як і Зевс) теж спочатку не належала до грецьких богів, а була богинею пеласгійського населення, зокрема й того, що перебувало на території УРСР (трипільська археологічна культура IV–III тис. до н.е.), Афіна (Атена) – це оспівана в українському стародавньому фольклорі й відома в Малій Азії богиня Дана [Тана, Танаїс (Tanais)] – первісне втілення води – Вода-мати. Згадаймо поширений і улюблений український приспів: «Ой Дана – річка Дана!» або приспів ще доби індоєвропейської спільності: «Сі ді рі ді, сі ді рі ді Дана!» «Sіе dіе rіе dіе, sіе dіе rіе dіе, Dаnа!» Цей ; приспів проіснував кілька тисяч років і дійшов до нашого часу: «Дана! Ші ді річка Дана!» – «Вода-мати! Вона діє, річку діє, Вода-мати!» Протослов'янське ім'я Дана в еллінів набрало властивого для чужоземних слів вигляду: до слова додався префікс «а» – Аthеnа. Недарма видатний український етнограф Яків Головацький ще понад 100 років тому (1861) в монографії «Старословянское баснословие, или мифология» писав, що слов'янських богів Ладу та її дітей-близнят Дану – Лелю (втілення води) і Полеля (втілення світла) запозичили елліни і в Елладі вони звалися Латона, Аполлон, Артеміда (римська Діана).

З античних джерел (словник Гезихія) відомо, що в пеласгів на Пелопоннесі в доісторичну добу Афродіта Уранія звалася Лада Генес (генес – «жона, дружина») начебто через те, що народилася на річці Ладон в Аркадії. На Україні теж є річка Лада, притока Танви. Отже, [121] річка Лада (вона ж – богиня, дружина небесного вогню) нібито народжує річку Танву, богиню Тану (Дану, Танаїс втілену воду) й Полеля (втілене світло).

Проте ніколи не досліджувалось, яким був астральний та ідеологічно-філософський зміст культу Артеміди. Які елементи й закони Всесвіту вона уособлювала, що то були за урочистості й ритуали на її свято в стародавніх тракійців? Розв'язати ці питання раніше було просто неможливо. Комплексний метод досліджень в галузі стародавніх етнокультурних процесів дописемної доби дозволив це зробити. Новий метод є комплексним використанням даних багатьох наук (історії, археології, антропології, етнографії, фольклору, міфології, еортології, астрономії, мовознавства, лінгвістики). Одна якась наука (наприклад, історія) дає лише 15–20 процентів потрібних для дослідників даних. А комплекс наук – 100 процентів. Це важкий, але вдячний і єдиний метод досліджень стародавніх етнокультурних процесів дописемної доби. Так виявлено, що київський пантеон язичницьких богів князя Володимира – залишки видатної культури. Цей пантеон пов'язаний в астральним культом природи, а всі язичницькі божества уособлюють сузір'я й небесні тіла. Відповідно язичницькі обряди мають безпосередній зв'язок з рухом небесних тіл та досягненнями природничих наук.

Отже, розглянемо під таким кутом зору найстародавнішу, суто тракійську назву Артеміди, яку наводять античні автори. В словнику Гезихія з посиланням на Платона подається тракійська назва Артеміди – Бендіс (Веndis). Гезихія зазначає, що, за Платоном, (427–347 рр. до н.е) так називало Артеміду тракійське населення Афін (Атен), котре справляло на свято богині «своєрідні урочистості», звані «бендідія». Проте інші античні автори, наприклад, видатний римський історик, знавець стародавньої історії і культури Тіт Лівій (59 р. до н.е. – 17 р. н.е.) твердять, що Артеміда у тракіііців звалася не Бендіда, а Мендіда Урочисті ж обряди на її свято мали назву Мендідія. Йдеться про розбіжність у написанні першої літери її імені. Хто ж правильно називає найстародавніше тракійське ім'я Артеміди: Платон чи Тіт Лівій?

Можна було б і без досліджень віддати перевагу перед філософом Платоном, що лише побіжно стикався з тракійськими міфами, спеціалістові-історику Тіту Лівію. До того ж він жив на 300 років пізніше за Платона й широко користувався творами багатьох авторів. З мовознавчого погляду, ім'я богині Місяця Мендіда – Мендіді скла-[122]дається з двох слів: Мен+діді. Мен тракійською мовою означає «Місяць», а діді – «велика».

Мендіда означає «велика» (богиня) Місяця». У протослов'ян теж існували паралельні назви мен і місяць ще з доби індоєвропейської спільності. Литовською мовою місяць і донині зветься Мену (mёnуо, mёnesis), українською місяць, старослов'янською – м­сяць (з вимовою місяць), болгарського месец, словенською – mésec, cербо-хорватською – мjëсêц, чеською – měsic, словацькою – mеsіас, польською – miesiąс, у латишів – mẽnesis, давньопрусською – menins¹, білоруською – місик. Українське Місяць етимологічно і семантично тотожне з тракійсько-кіммерійським Меn і походить ще з індоєвропейського mēs- (mēns-).

Щодо другої частини імені Мендіді (Мендіда) – слово діді, то воно й у протослов'ян означало «велика». В литовців – дідіе, в поляків – dzidzie, в українців – діді. Згадаймо приспів: «Ой Ладо, діді Ладо!» («Ой Ладо, велика Ладо!») Таким чином, ім'я Мендіді (Мендіда) було водночас тракійсько-кіммерійським і протослов'янським. Тракійці були прихильниками культу Місяця й ворогували з сонцепоклонниками. На честь богині Місяця ще в добу Троянської війни називалися тракійські міста. Знаємо місто Менебрія (брія – тракійською мовою «місто»). З історії стародавньої астрономії відома й назва тракійського міста Мендеса², що в грецькій вимові походить від імені богині Місяця: Міндіс, Мендіді, Мендіда. Це місто уславилося щорічним святкуванням народження молодика – обрядами на честь богині Місяця. Обряд звався Мендідія (Мендіс) – за ім'ям богині, а далі і місто стало називатися Мендеси. Як відомо, місцевості, де відбувалися язичницькі урочистості, набирали назви відповідного обряду. Так само й назва Києва або частини Києва – пристані Самбатас – на початку нової ери походила від урочистих обрядів – жертвоспалень по суботах на честь Дажбога, Перуна і Дани (так звані слов'янські соботки).

Розшуками автора цих рядків вдалося підтвердити, що ім'я Артеміди у тракійців було – Мендіді (Мендіс), як писав Тіт Лівій. Додамо, що і в тракійців, і в слов'ян не лише збереглися обряди на честь Місяця, який вічно змінюється (вмирає і воскресає), а й стародавні назви

___________

¹ Фасмер М. – Этимологический словарь русского языка.– В 4 т. – М., 1967. – Т. 2. – С. 608.

² Фламмарион К. История неба. – Спб. 1875. – С. 182–183. [123]

населених пунктів, наприклад: Мена – місто на Чернігівщині, Мінськ (Менськ) – столиця Білоруської РСР.

Щоб остаточно розв'язати багатотисячолітню таємницю походження міфологічного персонажу – богині Артеміди, – треба відповісти ще на кілька питань.

По-перше, що то були за урочистості – Мендідії (на честь Місяця) – тракійців у Мендесі і в тракійських мешканців Атен, про які згадували Платон і Тіт Лівій?

По-друге, чи відомі були й чи виконувалися ці обряди народами, що населяли теперішню територію УРСР, і чи пов'язані з ними стародавні українські колядки, які виконуються й нині?

По-третє, як назва Мендіді (Мендіда) у давніх греків перетворилася на Артеміда?

Комплексно використовуючи дані різних наук, зокрема історії, астрономії та міфології надсередземноморських цивілізацій, ми дослідили, що в основі язичництва тієї доби, а далі і язичництва Русі був астральний культ. За астральним культом, першоджерелами Всесвіту є космічний вогонь і вода, божествами – сузір'я або небесні тіла. Космічний вогонь (зодіак – Сварог) уособлює священна тріада: Сонце, Місяць і Зоря.

Культ природи існував у найширшому розумінні культу законів нескінченного руху сузір'їв у безмежному просторі й загальних законів матеріального світу. Тому астрономічні спостереження та обчислення провадилися на дуже високому рівні, починаючи з доби пізнього палеоліту. В III тис. до н.е. вже існували своєрідні обсерваторії. Добре відомий був сонячний зодіак з його 12 сузір'ями. Сузір'я, в якому жерці визначали весняне рівнодення, ставало головним божеством на довгу добу (близько 2000 р.), аж поки точка весни не пересувалася на наступне сузір'я і воно, в свою чергу, набирало такого ж значення. Різні народи вважали своїм головним божеством те чи інше зодіакальне сузір'я. Сузір'я й окремі зірки мали назви земних тварин, а ці тварини часто вважалися предками народу (тотемом).

В ІІІ тис. до н.е. головним божеством багатьох народів стає сузір'я Тельця (Тур – Таyrus – небесний бик)¹. Відтоді і в предків стародавніх еллінів Зевс, Сонце і Місяць вживались з епітетом бик. Збереглися й скульптури, де Зевс у вигляді бика викрадає Європу. З того часу на

______________

¹ Весняне рівнодення в зодіакальному сузір'ї Волоса-Тельця визначалося з 4400 по 1720 р. до н.е. [124]

Русі знаємо вшанувальні вирази, як, наприклад, у «Слові о полку Ігоревім»: «Яр Тур Всеволоде!», тобто «Сонце Тур (Небесний бик), Всеволоде!». Коли весняне рівнодення визначалося вже в наступному сузір'ї – Ареса (Овна), Сонце начебто народжувалося знову, звідси й новий епітет – Сонце Арес (баран). Скорочено весняне сонце звали просто Арес. Так у давніх римлян з додатком префікса м- з'явилася назва весняного сонця – Марс. Це весняне сонце було напочатку богом і хліборобства, і війни. В протослов'ян тієї доби сонце теж звалося Арес, або Арей. Згодом, коли в слов'ян літера «а» на початку слів перейшла в «я» (наприклад, аблоко – яблоко; агнець – ягня; ак – як), корінь назви Арес – -ар- – перейшов у яр-, а далі виникла назва весняного сонця на Русі – Ярило (подібно до імен Данило, Гаврило). Таким чином, Марс – це давньоримська (латинська) форма імені протослов'янського і тракійського бога Ярила, котрий, за відомостями античних авторів, народився й жив на тракійсько-протослов'янських землях і захищав свій народ. Тепер після коротенького ознайомлення з основами релігії астрального культу протослов'ян і тракійців розглянемо, що то були за урочистості Мендідія на честь Артеміди (Мендіс).

Сонце робить свій уявний рух по зодіакальному колу за один рік. Насправді це видимий рух Сонця пояснюється рухом Землі навколо Сонця. Протягом року людство спостерігало усі 12 сузір'їв, що деякі з них були го-[125]ловними божествами того чи іншого племені. Там, де і поклонялись сузір'ю Тельця, священним вважався бик! (так у пониззі Нілу в Єгипті священним був бик Апіс). Баран був фетишем у Мемфісі, тому що тут поклонялися сузір'ю Ареса (Овна). В протослов'ян світ і тріада богів народжувалися в сузір'ї Стрільця, котрий звався в слов'ян Перуном, а в етрусків Стрибогом (пізніше Стрибог став і божеством Русі). Раз на рік всіма народами урочисто в святкувалося народження Місяця-Молодика (одного з головних богів тріади). Це свято – Щедрий Вечір – відбувалося того місяця, що відповідав певному зодіакальному сузір'ю – головному божеству даного народу (племені).

Урочистості свята полягали в тому, що процесія жерців, які водили священну тварину, присвячену головному зодіакальному божеству, супроводжувалася виконанням релігійних містерій. Священна тварина або символізувала сузір'я-божество, або уособлювала небесне тіло – тотем, предка народу. Для тракійців і протослов'ян щорічне свято Молодика було особливо урочистим, бо Місяць був їхнім головним божеством. Твариною, яку вони водили на свято і яка уособлювала Місяць, була коза. У давньоіндійській Рігведі збереглася назва Місяця Аджа (Аšа), що означає «коза». Праслов'яни вірили, що Місяць – їхній предок і що вони походять від кози. Залишки культу кози-Місяця збереглися донині. Назва Місяця – «коза» (Аšа) і коза-Місяць як тотем, предок народу, стосуються племені стародавньоямної археологічної культури і тракійських племен, де був поширений культ Артеміди. Племена – нащадки лелегів-пеласгів (трипільців), в яких головним божеством тріади була Зоря, а тотемом гайстер (бус, бусол), вірили, що походять від бога неба – Дива (Зевса) і дочки ріки Бористена-Славути. Вони також справляли містерії з козою, що начебто вигодувала Зевса, але це вже була коза-Зірка, а не Місяць. Дотепер відома α-зірка сузір'я Візничого, що за яскравістю є другою після Сіріуса. Ходіння жерців з козою й містерії на честь Місяця – оце й були ті урочистості у тракійського населення в Афінах (Атенах) і в Мендесі, про які згадували Платон і Тіт Лівій.

Так само в Єгипті жриця, що заступала Ісіду на свято Молодика в місяці сузір'я Тельця, водила у супроводі жерців і народу живого собаку, присвячену Тельцю тварину. Це був собака-птах Анубіс, що символізував α-зірку із сузір'я Великого Пса – Сіріус. І тоді жерці носили зображення Ісіди й Пса. Діодор повідомляє про все це як [126] очевидець, Молодика під знаком «Сонця Овна» святкували там де розводили овець (Фіви, Ур). Молодика під знаком Тельця – там, де були пасовища биків (Мемфіс ти Нижній Єгипет). Входження Сонця у сузір'я Козенят – Візничого супроводжувалося блискучим святом Молодика в Мендесі, де розводили кіз. Кожна область чи плем'я святкували Молодика того чи іншого знака зодіаку. І завжди водили символічних тварин, присвячених цьому знакові. Шануючи Козерога, не вбивали козлів.

Урочистості на честь богині Артеміди – на свято народження Місяця в місяць сузір'я Перуна – добре були відомі на території УРСР вже кілька тисяч років тому. Вони виконувалися і донедавна на свято Щедрого Вечора (1 січня за юліанським календарем). Як відомо, Юлій Цезар призначив початок нового року саме на свято народження Місяця (святого Януса – в етрусків), тому що як протослов'яни, так і давні римляни вірили: все, що починається в день народження предка, щасливо й закінчується.

Ми знаємо, як у цей же день за кількатисячолітньою традицією наші парубки водили козу, виконуючи відповідні містерії й щедрівки. Козу грав хлопець у вивернутому кожусі, а водив її також хлопець, який виконував роль Дідуха (Dadvah), великого творця світу¹.

Стародавність обряду водіння кози на свято різдва бога Місяця датується принаймні тією добою, коли весняне рівнодення визначалося в межах сузір'я Волосожару. Подібно до того, як в Єгипті астральна собака-птиця Сіріус-Анубіс супроводжувала богиню Місяця Ісіду, так і на Русі астральну козу водить бог Місяця – предок народу Дідух-Коляда.

Як же протослов'янське ім'я богині Місяця Мендіді перетворилося в еллінів на Артеміда?

Є підстави вважати, що Артеміду – богиню, відому з ІІ тис. до н.е., елліни запозичили у тракійців- кіммерійців-протослов'ян, але це була богиня ще пеласгійська (пеласгів трипільської археологічної культури на території УРСР). Адже, за Геродотом, батьківщина Артеміди; – Середня Наддніпрянщина.

Археологічна наука довела, що за часів трипільців-Пеласгів вже процвітало хліборобство, існували великі протоміста і писемність, науки й мистецтво.

Геродот описує царство скіфів-орачів, котрі сіяли хліб

_______________

¹ Дадвах – староперська назва, яка виникла надовго до зароастризму і означала «великий творець світу»: аналог Дідуха-Сварога (зодіаку) східнослов'янської міфології. [127]

на продаж. Хоч ці відомості і стосуються І тис. до н.е., але слово Орати – ще пеласгійське. Етимологічно воно одного кореня зі словом рус (сонце – вода) і аrаrе («орати»): rus – ruris – ar – arare – орати. Саме пеласги і етруски занесли до Риму дієслово орати – аrаrе.

Від арабських географів IX–X ст.¹ ми знаємо, що було три групи русів, Русь складалася з трьох царств: Славії, Куявії та Артанії. Щодо Артанії зі столицею Артою, то її територія локалізувалася в межах сучасної Черкащини. Батьківщиною Аполлона й Артеміди, за Геродотом, була місцевість, яку нині можна вважати територією Артанії. Що це саме так і що вони були ще пеласгійсько-трипільськими, видно з імені Аполлона – Лель – Полель, яким і названо плем'я пеласгів. Артеміда, сестра Аполлона, звичайно, теж була пеласгійського походження. На думку академіка І.Г. Підоплічка, українські імена Параска й Палажка означають «пеласгська жінка». Мати Артеміди Латона й батько Зевс, як доводять дослідження, теж були богами пеласгів. Де ж саме була Арта?

Археологи ще не знайшли цього міста. Але ми знаємо, що на батьківщині Артеміди елліни купували пшеницю й назвали білий хліб за назвою міста орачів (ратаїв, оратаїв) – артос (аrtos). Там елліни познайомилися з культом богині Мендіді й назвали її за назвою міста запозичення Арте-Мендіда. Згодом назва Артемендіда перейшла за законами мови в Артеміда.

Така наукова біографія протослов'янської богині Місяця.

Щоб остаточно розкрити біографію цариці небесної, треба археологам знайти місто Арту, столицю одного з царств на Русі. Незаперечні джерела говорять, що шукати Арту треба на Черкащині – в межах, ширших за сучасні обласні. Адже Геродот писав, що батьківщиною Артеміди с місцевість країни Гіперборейської, де посіви пшениці переходять вже в посіви жита. Арабські географи (ал-Балхі, ал-Істархі) писали, що Артанія та її столиця Арта є складовою частиною Русі разом із Славією й Куявією. Вона лежала найближче до пограниччя Риму. Правда, звістки арабів досить пізні, але ми знаємо, що топоніми й гідроніми зберігаються тисячі років.

Артанія була дуже войовничою країною. Вона робила походи на Славію, вгору по річці: на Болгарію й «на побережжя Рума», а полонених продавала. То-

_________

¹ Ал-Балхі, ал-Істархі («Книга шляхів держав») та ін. [128]

му треба зважити, як саме греки розуміли назву Арта. Адже мешканці Артанії були хліборобами, тому назва Арта могла утворитись від слова оратай (ратай), а могла означати й рать (ратний). Греки, мабуть, віддавали перевагу другому значенню, зважаючи на войовничий характер Артеміди. Адже вона була озброєна сагайдаком із стрілами та луком.

Чи не стародавній Переяслав є таємничою Артою Русі? Адже на початку нової ери Переяслав, ще за старої своєї назви, був центром величезної імперії, що простяглася на 2000 км від Тмутаракані до Володимиро-Суздальських земель. Саме Переяслав одержав у спадок території Боспорського царства після його занепаду. Наявність протоміст на Черкащині (Майданецьке) вимагає пошуків Арти на цих землях. Треба зважити й на тисячолітню народну пам'ять. Адже через кілька століть, після київської поразки русів від монголів (6/ХІІ 1240 р.), українське козацтво, відроджуючи вже забуті народом історичні традиції, обрало (не випадково) Черкащину центром свого руху. Згадки про Русь на річці Рось маємо вже в Клавдія Птолемея (певтінгерові таблиці). Не випадково, мабуть, і Переяславську раду було скликано в столиці могутнього й войовничого колись царства Русі, хоч її стара назва вже й не збереглася. Козацтво, відроджуючи на своїх прапорах священну тріаду: Сонце, Місяць і Зорю, – гуртувалося на землях богині Місяця – Праматері народу, цариці небесної – Артеміди. Така наукова біографія обожнюваного ще донедавна Місяця.

Але чи можна закінчити нашу розповідь, не підкресливши, що історія Артеміди має безпосередній зв'язок з походженням Русі й слов'ян? Вона показує, що потрібні дослідження культу Місяця як вітчизняної етнокультурної доби, що тривала кілька тисячоліть. Адже сучасна назва Місяця – назва тракійсько-протослов'янська, ще пеласгійсько-трипільська. А етнографам добре відомо, що на Україні в обрядах на честь Місяця на означення місячного божества донині вживаються назви з мов інших народів, котрі змішалися з пеласгами і тракійцями на терені УРСР. [129]