ідея сродної праці. ман. Г. С. Сковороди та її актуальному значенню у виборі майбутньої професії
 Скачать 55.65 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Запорізьке обласне відділення малої академії наук України Наукове відділення філософії та суспільствознавства Секція: філософія Ідея «сродної» праці Г. С. Сковороди і сучасність Роботу виконала: Клименко Ксенія Сергіївна, учениця 11- Б класу Комунального закладу « Опорний заклад загальної середньої освіти « Сузір’я» Оріхівської міської ради Запорізької області Науковий консультант : Бутченко Тарас Іванович, доктор філософських наук, професор кафедри соціальної філософії та управління Науковий керівник: Бондарєва Наталя Вікторівна, вчитель української літератури Комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір’я» Запорізької області Оріхів – 2021 Наукове відділення філософії та суспільствознавства Секція: філософія Анотація Клименко Ксенія Сергіївна, учениця 11-Б класу комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір’я» Оріхівської міської ради Запорізької області Науковий керівник: Бондарєва Наталя Вікторівна, вчитель української літератури комунального закладу «Опорний заклад загальної середньої освіти «Сузір’я» Оріхівської міської ради Запорізької області Ідея «сродної» праці Г. С. Сковороди і сучасність Дослідницьку роботу присвячено аналізу ідеї «сродної» праці Г. С. Сковороди та її актуальному значенню у виборі майбутньої професії. Метою даної роботи було здійснити соціально – філософський аналіз ідеї «сродної» праці Г.С. Сковороди як основи самореалізації та творчої діяльності людини в контексті сучасного розвитку. Досліджено основні аспекти філософської ідеї, місце та значення «сродної» праці у творчості Григорія Сковороди, головний акцент зроблено на самопізнанні та осмисленні людиною себе, а також виражено власне бачення питання щастя та шляхів його досягнення. Проаналізовано соціально - філософський зміст ідеї «сродної» праці Г.С. Сковороди як основи самореалізації та творчої діяльності людини в контексті сучасного розвитку. Розкрито особливості осмислення проблеми людини у філософській думці просвітителя, з’ясовано та обґрунтовано значення сковородинської концепції «спорідненості» для формування творчої особистості, актуальності цього питання та висвітлено у змісті творів філософа характер даної концепції. Ключові слова: філософія, концепція «сродної» праці, пізнання, самопізнання, свідомість, буття, людина, особистість, суспільство, культура, духовні цінності, щастя. ЗМІСТ Вступ Розділ 1 Методологічний аспект визначення сучасного значення ідеї сродної праці Г.С. Сковороди . Підходи до визначення сучасного значення ідеї сродної праці Г. С. Сковороди . Принципи та методи дослідження сучасного значення ідеї сродної праці Г. С. Сковороди Розділ 2 Теоретичний аспект визначення сучасного значення ідеї сродної праці Г.С. Сковороди . Смисл ідеї сродної праці у вченні Г.С. Сковороди Ідея сродної праці як основа особистісного розвитку молодої людини в сучасній Україні Висновки Список використаних джерел ВСТУП У різні часи й епохи філософи вдавались до проблеми людини, створення її ідеалу. У ході пізнання світу постійно спрямовувалися більш досконало і повніше осягнути основу явищ, законів світобудови і самого себе. Григорій Савич Сковорода – геніальний український поет, педагог, гуманіст, просвітник та мандрівний філософ, який став яскравим зразком таких намагань. Центром своєї філософської системи визнає людину (Мікрокосм), бо вбачав за необхідне її усвідомлення свого душевного стану, перетворення на носія духовності. Тому власне в «спорідненій» праці призначення індивіду, адже вона для багатьох є сенсом життя та благополуччя. Якщо все-таки говорити всеосяжно – заради спільноти-це своєрідний механізм, що приносить користь не тільки заради особистого «я», але також Батьківщині та народу. Г. Сковорода виступив у ролі вченого-новатора, який сформулював своє бачення «сродної» праці, як невід’ємної риси людського життя й оглянув механізми трансформації роботи від засобу життя до щастя.. Вислів «пізнай себе» набуває нового сенсу в контексті «спорідненої» праці. Йдеться про самопізнання і саморозвиток людини на основі її вподобань. Робота - сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приносить радість і задоволення виключно в тому випадку, якщо підходить природним схильностям людини. Щоб бути щасливим, необхідно виявити себе, свої здібності. Філософ говорить про працю не як про засіб існування, а як про найбільшу життєву потребу і найбільшу радість. Хоч над ідеєю «сродності» у творах працювали сила-силенна літературних критиків, вона залишається актуальною та відкритою. Перечитуючи напрацювання, все одно можливо виявити щось неповторне. У своїй роботі спробую довести актуальність та значущість обраної теми в сучасності. Завдання дослідження: розкрити особливості осмислення проблеми людини у філософській думці Г. С. Сковороди; висвітлити у змісті творів філософа характер концепції «сродності» з’ясувати та обґрунтувати значення сковородинської концепції «сродної» праці для формування творчої особистості Об’єкт дослідження : філософське вчення Г. Сковороди про « сродну» працю. Предмет дослідження : людина та « сродна» праця У байкарській та поетичній творчості філософа. Мета дослідження: соціально - філософський аналіз ідеї « сродної» праці Г.С. Сковороди як основи самореалізації та творчої діяльності людини в контексті сучасного розвитку. РОЗДІЛ 1 1.1. Підходи до визначення сучасного значення ідеї «сродної» праці Г.С. Сковороди Григорій Савич Сковорода – мислитель другої половини XVIII століття, що став символом української духовності. Експерти світу ставлять його ім’я поруч із Сократом, Діогеном і Конфуцієм. Його погляди можна назвати суперечливими, адже він одночасно поєднував нові, прогресивні ідеї разом з релігійними упередженнями. Г. С. Сковорода був у постійних пошуках відповіді на питання життя. Сковородинська філософія починає формуватися ще в ранній період творчості, яка, на думку просвітителя, стане теоретичною основою для вирішення проблеми щастя не лише в його час, а й в майбутньому. Кожний вид діяльності пов’язаний зі своєю методологією. Про це говорив Е. Г. Юдін: «Методологія, яка трактується у широкому значенні цього слова, є вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності.» [49]. Існує запис категорій та алгоритму суб’єкту оціночної діяльності, який не визначає розбіжності між науковою, гуманітарною чи будь-якою іншою діяльністю. Філософський підхід характеризується пізнанням, оцінюванням та, звісно, практикою. Все це влучно поєднується в наукових надбаннях українського просвітителя. Відомо, що Сковорода був мандрівним філософом. Тож через великий досвід, власну оцінку та застосування на практиці отриманих знань, виразив свою мудрість у байках, притчах, піснях, трактатах, які залишаються актуальними і в наш час. Досить багато тем для своїх міркувань Григорій Савич знаходив з Біблії або книг античних філософів. І знайшов відповідь на питання, над яким замислювався не один філософ, а саме: що таке щастя та в чому воно полягає? Щастя у житті, за думкою педагога, пов’язане зі спорідненою діяльністю. Якщо людина займається такою працею, її життя набуває гармонії. Просвітитель передбачав, що людина відкриє глибокі внутрішні духовні ресурси, які дозволять стати кращою, перебудуватися від земного існування до духовного розвитку та змінити власне земне життя відповідно до духовного. Своєю працею та життям Г. Сковорода показав можливість глибоких перетворень. Його погляди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу, яка є динамічною, здатною розвивати та постійно вдосконалювати оригінальну систему поглядів, ідей, переконань. Це своєрідний пошук і рішучість українського народу в процесі соціальної історії, заклик до гуманізму, пов’язаний з характером людських дій. Світогляд Г. С. Сковороди, тісно переплетений із життєвим шляхом, який базувався на розроблених філософських засадах, призвів до суттєвого внеску в історію філософського погляду України. Його вчення надто важливі та охоплюють усі сфери духовного життя. 1.2. Принципи та методи дослідження сучасного значення ідеї «сродної» праці Г.С. Сковороди У даному розділі хочу припустити, якими ж принципами та методами дослідження можливо керуватися для визначення сучасного значення ідеї «сродної» праці. Сучасна наука підпорядковується трьом принципам пізнання: детермінізму, відповідності та додатковості. Детермінізм – філософське вчення, за якого причина породжує певну дію. Тобто, будь-що має певну причину, яка пояснює, чому виник такий наслідок. Принцип відповідності базується на наступності теорій. Нові теоретичні знання корисні в тому випадку, коли вони співвідносяться з попередніми. Без цього ланцюга наука перестає бути цілісною. Принцип додатковості полягає у відтворенні повноти явища через взаємовиключні класи понять. Саме цей принцип найяскравіше виражений у гуманітарних науках. Прикладом є обговорення одного біографічного явища чи літературна дискусія різних авторів. Метод є способом досягнення мети. Він поєднує об’єктивні та суб’єктивні аспекти пізнання. Об’єктивний дозволяє репрезентувати реальність, її контексти. Це програма для побудови та втілення теорії на практиці. У той же час суб’єктивний метод є інструментом думки дослідника, який включає в себе суб’єктивні характеристики. Які ж існують методи? Загальний, який діє у всіх галузях науки та на всіх етапах дослідження. Загальнонауковий – придатний для всіх наук; спеціальний – для певної науки; частковий – для окремих наук. Звичайно, що це умовний поділ, адже наука розвивається і методи можуть переходити в різні категорії. Загальнонауковий метод в свою чергу поділяють: метод емпіричного дослідження. Емпіричний рівень характеризується чуттєвим пізнанням. До характерних ознак відносять збирання фактів, їх опис, узагальнення та систематизація. Методами емпіричного рівня є спостереження, тести, порівняння; метод теоретичного дослідження. Для теоретичного рівня характерна глибока проникність у сутність досліджуваного явища, більш масштабний аналіз наявних фактів. Головна суть – розкриття причин та зв’язків явищ. Методи теоретичного рівня: аналіз, узагальнення, дедукція, абстрагування та інші; теоретично-емпіричний метод (метод, що однаково використовують як на теоретичному, так і на емпіричному рівні дослідження). Даний рівень характеризується одночасним накопиченням фактів та їх перевіркою. Серед методів наявні експеримент, аналіз і синтез, логічні та гіпотетичні методи. Кожен рівень характеризується своєю всебічністю дослідження, а їх методи взаємопов’язані у повноті наукового пізнання. РОЗДІЛ 2 2.1. Смисл ідеї сродної праці Г. С. Сковороди Провідним мотивом філософії Г. С. Сковороди є ідея «сродної» праці, в основі якої лежить принцип відповідності роботи своєму потенціалу. Тож кожне наукове знання повинно допомагати людині знайти себе, пізнати своє єство. Шлях від «спорідненості» до щастя полягає через самопізнання, ця ідея є стрижнем у філософії мислителя. Педагог у своїх працях викладає вказівки до шляху душевної рівноваги. Кожен має займатися своєю справою, прагнути до самопізнання й вдосконалення своїх чеснот. Ця тема як ніколи актуальна в наш час. Щастя – основна етична категорія, за Сковородою. Мислитель був переконаний, що його настанови дають відповідь на це запитання, але, крім цього, ще й вказує на шлях до його досягнення. Коли кожен буде займатися своєю «сродною» працею, саме суспільство стане кращим, бо кожен робитиме свою справу із задоволенням. Без праці немає щастя, робота дає матеріальне і духовне багатство, але праця має бути вільною. Пошук щастя є змістом багатьох творів філософа. Ця тема гостро фігурує у теперішньому суспільстві, коли дане поняття не постає в духовності, а ототожнюється матеріальними благами. У липні 2006 року Фондом нової економіки було запропоновано створити міжнародний індекс щастя (Happy Planet Index), що вимірює стійке благополуччя для всіх. Він показує, наскільки добре країни домагаються щасливого та стабільного життя. Згідно з опрацьованих даних, Україна посідає 70-е місце зі 140 країн світу. Я вважаю, що цей показник є підтвердженням філософських думок Г. С. Сковороди. Отож, коли Сковорода визначає суть «чистої совісті», щастя досягає апогею. Цей момент розкривається завдяки активності робочої сили людини. Тобто, будь-яка робота веде до чистоти совісті, чесного життя. Але праця не повинна бути обов’язком, примусом, а лише вільним залученням людини. Вона має доставляти радість і відчуття щастя, не зважаючи на отриманий результат. Саме такому перебігу подій філософ дав влучну назву – «сродна» праця. Григорій Савич поділяв людей на дві категорії: ті, хто займаються своєю справою, й ті, хто марнують своє життя, виконуючи роботу як просто обов’язок. Це, мабуть, одна із головних проблем сучасності. «Когда человҍк не по своим прихотям и не по чужим совҍтам, но, вникнув в самого себе и вняв живущему внутрь и зовущему его святому духу, послҍдуя тайному его мановерію, принимается и придержится той должности, для которой он в мірҍ родился, самым вышним к тому предопредҍлен» [3; с. 418 ]. Від «сродної» праці людина отримує задоволення. Головним є не результат, а сам процес. Закон «спорідненості» виводиться із життєвого досвіду та науки. Це є ґрунтовним фактором перебудови суспільства на справедливих засадах. На думку філософа, практика без «сродності» є безділлям, а «сродність» працелюбством затверджується. Моральне вдосконалення лежить через відповідну роботу, освіту та науку. Завдяки цим критеріям (праця, мудрість, знання) людина звільняється від зла, досягає найвищого блага. Філософ писав, що дурість є матір’ю всіх пороків, зокрема пихи, а мудрість же справжня мати як інших чеснот, так і скромності. Місце індивіду в суспільстві визначається «спорідністю», тобто схильністю до праці, здатності отримувати задоволення від виконання роботи. Вона супроводжує життя людей, бо є потребою кожного, хто не піддався вплину лінощі. Але це стосується лише «сродного» заняття. Інше загонить в глухий кут. У праці Г. Сковороди «Разговор, называемый алфавит или букварь мира» є яскравий тому приклад: « Дитина подлинно рожден к чҍловеколюбію и дружбҍ, рожден все честное слышать и делать. Но не рожден быть студентом. С удивленіем сожалҍл я о его остолбенҍлости. Но как только он отрҍшился к механикҍ, так вдруг всҍх удивил своим понятіем без всякаго руководителя» [15]. Проблема «сродності» виявлена у великій кількості рукописів митця. Серед них байки «Бджола та Шершень», «Жайворонки», «Собака і Кобила», «Зозуля та Косик». Філософ стверджував, що щастя не залежить від матеріального статку, розваг чи високої посади. Найголовніше джерело – діяльність, корисна для суспільства, внутрішньо мотивоване ставлення до заняття, яке відповідає схильностям людини. Схильність визнає як потребу особистості в певному роді занять, для якої важливим є не сам результат, скільки процес. Спосіб досягнення щастя – схильність особистості до роботи, мотивація – користь для суспільства. На прикладі декількох байок хочу глибше розкрити смисл ідеї «сродної» праці Сковороди. Так, байка «Змія і Буфон» розповідає про важливість праці, щоб оновити людей та їх життя. Змія стала молодшою, коли скинула з себе стару шкіру та доклала немалих зусиль, щоб проповзти у вузьку щілину. Буфон не зміг цього зробити, адже він скутий лінощами. Сила цієї історії в тому, що не потрібно шкодувати сил та енергії заради оновлення. Скинувши весь тягар сумнівів, можна піднятись на нові вершини. Не можливо отримати добра, не доклавши труда. Праця дає нові крила натхнення, відчуття молодості й задоволення. Ще одним чудовим прикладом є байка «Верблюд і Олень». Олень виявляє неабияку наполегливість та силу волі. Він долає труднощі та знаходить джерело з чистою водою. У той час, як ледачий Верблюд п’є забруднену воду. Однією із найвідоміших байок Г. Сковороди, яка повністю розкриває зміст необхідності праці за покликанням, є «Бджола та Шершень». Бджола є символом працьовитої людини, яка знайшла своє покликання. Автор хоче довести, що саме працьовиті люди є щасливими, бо вони займаються улюбленою справою. Шершень насміхається над працелюбною Бджолою, вважає її «дурною», адже та працює не тільки на себе, а й на благо інших. Одночасно Бджола називає Шершня «дурнем», який нічого не розуміє. Вона доводить, що для неї найсолодша річ – це праця, бо народилась для того, щоб працювати, збираючи мед, а безділля прирівнює до смерті. Тож в «спорідненій» праці відчуває справжнє щастя. Через образи комах філософ розкриває суть людей, яких поділив на два типи. Бджола – людина, яка знайшла своє покликання, а отже, знайшла власне «я», своє єство. Ті, для яких робота є «сродною», працюють не лише заради себе, а й на користь суспільства, отримуючи від цього насолоду. Шершень – людина, яка так і не знайшла своє місце в житті, яка не розуміє, у чому полягає людське щастя. Отже, Григорій Савич намагався донести до суспільства, що, займаючись діяльністю, відповідною до схильностей, кожен може стати по-справжньому щасливим. Свідченням цього є ще одна байка «Зозуля та Косик». Зозуля тільки те й робить, що співає, і водночас дивується, чому Дрозду, який робить те саме, не нудно. Але виявляється, що спів потрібний Дрозду як натхнення до праці, а не є сенсом усього життя. Я повністю згодна з думкою філософа, що «не може бути щасливою людина, яка не полюбляє своєї справи». 2.2 Ідея сродної праці як основа особистісного розвитку молодої людини в сучасній Україні Григорій Сковорода визначав, що одна з найважливіших передумов досягнення людиною щастя – працювати за «сродністю». Кожен повинен займатися тією справою, до якої має потяг і схильність. Тільки після цього заняття принесе не лише власне задоволення, але також колективну користь. Секрет процвітаючої спільноти - забезпечення громадян можливістю займатися улюбленою працею. Ще одна важлива проблема, яку не раз підіймав мислитель, – проблема духовного розвитку та самореалізація індивіду. На мою думку, «сродна» праця є необхідною умовою для досягнення щастя, адже вона розкриває здібності людини, духовно збагачує особистість, дозволяє віднайти своє місце у суспільстві. Що ж взагалі розуміється під «сродною» працею? Як на мене, відповідь лежить на поверхні. «Сродна» - «с роду». Праця повинна приносити піднесення людського духу, натхнення. І. Мірчук зазначає, що для Г. Сковороди «дуже важлива річ, робити те, що відповідає нашим здібностям і нашій охоті». Невідповідне заняття викликає невдоволення, знижує жагу до життя і збиває з шляху. Тому заради щастя і «чистого серця» потрібно уникати всього, що штовхає людину на хибний шлях. Нездатність зрозуміти природну схильність стає джерелом особистих невдач і соціальної шкоди. Людина, яка не виконує свою роботу, страждає сама і завдає неприємностей іншим. Кожен громадянин суспільства повинен працювати відповідно до свого покликання, готовності та таланту виконувати роботу, яка є здійсненною та доступною для нього. Тільки тоді всі люди будуть рівні, щасливі. Г. Сковорода вчив, що кожен повинен працювати. Адже бездіяльність призводить до деградації, перш за все духовної, вона ніби сповільнює життя людини, роблячи її безглуздою та безбарвною. Тільки робота може позбавити людину песимізму та нудьги. Але ця робота повинна відповідати покликанню людини, найтоншому рухові людського серця. Шкода, що навіть зараз ми часто зустрічаємо людей, які не займаються своєю справою, чи то з примусу, чи шукають грошей та матеріальної вигоди. Існує безліч випадків, коли творча людина не може бути щасливою через неможливість реалізувати свої здібності. Наприклад, Т. Шевченко, перебуваючи в десятилітньому засланні, не мав змоги писати та малювати. В. Стус, якому було заборонено писати вірші та вчителювати. І. Багряний був змушений переїхати до Німеччини, бо пережив страшні репресії, заборону творити в СРСР. М. Куліш, якому заважали ставити п’єси в театрі. Сьогодення вимагає від людини відповідального ставлення до обрання майбутньої професії. Дана тема особливо актуальна для молоді, адже після закінчення школи постає перед складним завданням: як не помилитись у виборі своєї подальшої долі, чи не стане обрана професія важким тягарем, який доведеться нести довгі роки. Людина повинна поставити на чашу терезів природні нахили, здібності, обдарування і матеріальні статки. І від того, що переважить, буде залежати успішною, щасливою стане людина чи ні. Я думаю, що тим, хто має сумніви, слід звернутися до творів Г. Сковороди. Уважно прочитати і задуматись над своєю долею. Кожен має змогу знайти своє місце в житті. Поява «сродності» принесе гарні результати. Твір «Всякому місту – звичай і права» є підтвердженням думки, що варто обирати ту професію, до якої тягнеться душа. Г. С. Сковорода, створивши художні деталі, які характеризують певні соціальні пороки, подав широку картину суспільних порядків тих часів. Розум та совість – це єдине, що непокоїть його думки серед нав’язливості суспільного буття. Наполегливість, праця, щирість стануть вірними соратниками в досягненні успіху. Хочу навести декілька прикладів з життя випускників мого освітнього закладу, які обрали свій шлях за покликанням і для яких праця стала «сродною»: Кубай Олену Вікторівну, офтальмолога (центр «Візус»); Щебетун Ганну Петрівну, викладача Львівської консерваторії, композитора; Бєлкіна Ігора Миколайовича, хірурга міської лікарні. Безперечно, «сродна» праця виконує досить важливу й конструктивну функцію щодо пошуку людиною сутності власного існування, оскільки орієнтує людину на ціннісно-смисловий зміст культури. Це спонукає людину до самореалізації, активності, смисложиттєвого самовизначення та творчого підходу щодо своєї діяльності. Таким чином, ідея «сродної» праці, яку відстоював Г. Сковорода, є завжди актуальною. Не тільки своєю творчістю, а й власним життям митець довів, що щастя там, де твоє покликання. ВИСНОВКИ Життя Григорія Савича Сковороди повністю погоджене з його наукою, присвячене любові до ближнього. Мислителя можна характеризувати безкомпромісністю думки, хороброю боротьбою за кращу долю свого народу та, звичайно, високою вимогливістю до самого себе. Досягши цілісності натури, єдності слова і справи, він став прикладом залізної волі та витримки, люблячого працю інтелігента, ворога людських вад. Основною ідеєю філософії Г. С. Сковороди була «сродна» праця. Він був одним із перших вчених нового часу, який запропонував перетворення роботи із простого способу існування на найвищу насолоду. Сенс життя вбачав у праці, а щастя – у вільному занятті за покликанням. Згідно з етико – гуманістичною концепцію філософа, щастя полягає не в матеріальному багатстві, не в славі, а в душевному спокої, корисній праці, гармонійному поєднанні індивідуального та суспільного. Гонитва за сумнівними «радощами життя» - джерела всіх бід. Його думка не має терміну придатності. Можна збудувати міцну державу, якщо кожен буде прислухатись до зову свого серця, адже користь принесе те, що виконується із задоволенням. Головний принцип «сродності», за Сковородою, ступінь доступності потреб. Тому поняття «потрібне» і «непотрібне» зіставляється із «легке» - «важке». Філософія мислителя залишається актуальною і в наш час. Коли моральність відходить у темний кут, Г. Сковорода через свої праці дає безцінні вказівки, як повернутись до душевної рівноваги, що потрібно для щастя та як його досягти. Як вважає Г. О. Усатенко, і з цим важко не погодитися: «…Григорій Сковорода єднає давній і новий час у нашій культурі, європейську й українську інтелектуальну думку, своєю символічною формою думки долає час і набуває брендовості в сучасному дискурсі» [45]. В ході своєї роботи я намагалась повніше розкрити суть «сродної» праці Г. Сковороди, беручи до уваги його байки та погляди. Для кращого розуміння філософських методів опиралась на навчальні посібники з методології, вивчала можливі принципи та методи наукового пізнання. Ця робота стала цінним досвідом, який я отримала, також великою насолодою при її написанні. Хочу сказати, що Г. Сковорода потрібен сьогодні, бо його мудре слово здатне впливати на людину й робити її кращою, більш доброю та свідомою, здатною відчути й зрозуміти своє призначення та самореалізуватися в суспільстві. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Альчук М. П. Григорій Сковорода і сучасність / М. П. Альчук // Філософська і політична думка в Україні : традиції та перспективи розвитку. – Львів, 1996. – Вип. 34. – С. 39–42 Барабаш, Ю. Я. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко [Текст] / Ю. Я. Барабаш; вид. рада П. А. Загребельний (голова вид. ради) та ін.; авт. передм. В. Панченко. - К.: Києво-Могилянська академія, 2007. - 744 с. Білецький В. Соціально-філософські аспекти у творах Григорія Сковороди / В. Білецький // Схід. – 2011. – № 3 (110). – С. 132–134. Бовсунівська, Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність / Т. Бовсунівська // Сковорода Григорій: образ мислителя : зб. наук. праць / Ін-т філософії НАН України [та ін.] ; [упоряд.: В. М. Нічик, В. Є. Бишовець, Я. М. Стратій]. – Київ : [б. в.], 1997. – С. 84–95. Бойко, Ю. Г. Сковорода у світлі української історії / Ю. Бойко // Сковорода Григорій: образ мислителя : зб. наук. пр. / Ін-т філософії НАН України [та ін.] ; [упоряд.: В. М. Нічик, В. Є. Бишовець, Я. М. Стратій]. – Київ : [б. в.], 1997. – С. 284–293. Бокоєва Л. А. Г. С. Сковорода про чинники людського щастя / Л. А. Бокоєва // Проблеми вивчення наукової і художньої спадщини Г. С. Сковороди : тези доп. Респ. наук. конф., присвяченої 270-річчю з для народження укр. поета і філософа / Харків. держ. пед. інт імені Г. С. Сковороди ; відп. ред. В. Д. Тимченко. – Харків : ХДПІ, 1992. – С. 3. Великий психологічний словник [1, с. 654] Мещеряков Б., Зинченко В. Большой психологический словарь. Москва, 2008. 857 с. Воловик В. І., Бутченко Т. І. Філософія наукової свідомості : навчальний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти магістра спеціальності «Соціальна робота» освітньо-професійної програми «Соціальна робота». Запоріжжя : ЗНУ, 2018. 110 с. Г. С. Сковорода і духовне оновлення українського суспільства : матеріали наук.-практ. конф. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди ; [за заг. ред. В. А. Лозової, Л. А. Штефан]. – Харків : ХНПУ, 2005. – 128 с. Григорій Савич Сковорода // Історія філософії України : хрестоматія : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / упоряд.: М. Ф. Тарасенко [та ін.]. – Київ : Либідь, 1993. – С. 238– 282. Григорій Сковорода - духовний орієнтир для сучасності: наук. матеріали XIII Сковородинівських читань, м. Переяслав-Хмельницький: у 2 кн., Кн. 1 / М-во освіти і науки України, Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди; голов. ред. В. П. Коцур; уклад. :О. П. Кравченко, О. М. Свириденко; авт. передм. М. Корпанюк. - К.: Міленіум, 2007. - 323 с. Григорій Сковорода : 250. [1722—1972] : матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження / АН УРСР, Ін-т філософії ; [редкол.: В. І. Шинкарук (голов. ред.) та ін.] ; уклад.: В. Д. Прокопенко [та ін.] ; упоряд.: І. П. Стогній, П. Ю. Шабатін. – Київ : Наук. думка, 1975. – 255 с. Григорій Сковорода : 250. [1722—1972] : матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження / АН УРСР, Ін-т філософії ; [редкол.: В. І. Шинкарук (голов. ред.) та ін.] ; уклад.: В. Д. Прокопенко [та ін.] ; упоряд.: І. П. Стогній, П. Ю. Шабатін. – Київ : Наук. думка, 1975. – 255 с. Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. – Харків : Оригінал, 2002. – 96 с. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К., 1973. — Т. 1. — С. 411-463 Григорій Сковорода: симфонія творчості. Григорій Сковорода — духовний ідеал сучасності : 7 листоп. 2009 р. та 9 листоп. 2010 р. : зб. матеріалів IV та V студ. Сководинівських читань / Упр. культури і туризму Харків. обл. держ. адмін., Нац. літ.-мемор. музей Г. С. Сковороди. – Сковородинівка : [б. в.], 2010. – 191 с. Гузар, І. Вибрані праці про Г. Сковороду (1722-1794), Т.Г. Шевченка (1814-1861) і І. Канта (1724-1804) з нагоди пам'ятних дат / І. Гузар; Всеукраїнське т-во "Просвіта". - Донецьк: [б. и.], 2004. - 298 с. Дмитренко, К. Зростання популярності мислителя в сучасному світі / К. Дмитренко // Григорій Сковорода в українській і світовій культурі : зб. матеріалів ІІ студ. Сковородинівських читань 9 листоп. 2007 р. / Упр. культури і туризму Харків. обл. держ. адміністрації, Обл. комунальний заклад "Літ.-меморіал. музей Г. С. Сковороди" ; [відп. ред. Н. І. Мицай]. – Сковородинівка : [б. в.], 2007. – С. 21–22. Дольська, О. О. Феномен покликання: до сучасного розуміння концепції "сродної праці" Г. С. Сковороди / О. О. Дольська // Освіта і доля нації. Сковородинівська традиція і 44 сучасна філософія освіти : матеріали XІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 28—29 верес. 2012 р. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди, Ін-т вищої освіти АПН України ; [редкол.: М. Д. Култаєва (голова) та ін.]. – Харків : ХНПУ, 2012. – С. 98–100. Доценко, І. І. Проблема щастя в творчості Г. С. Сковороди / І. І. Доценко // Проблеми вивчення наукової і художньої спадщини Г. С. Сковороди : тези доп. Респ. наук. конф., присвяченої 270-річчю з для народження укр. поета і філософа / Харків. держ. пед. інт імені Г. С. Сковороди ; відп. ред. В. Д. Тимченко. – Харків : ХДПІ, 1992. – С. 5–6. Єфімець, О. П. Вчення Г. С. Сковороди про справедливість у світлі завдань духовного оновлення українського суспільства / О. П. Єфімець // Г. С. Сковорода і духовне оновлення українського суспільства : матеріали наук.-практ. конф. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди ; [за заг. ред. В. А. Лозової, Л. А. Штефан]. – Харків : ХНПУ, 2005. – С. 11–17. Захара І.С, Кашуба М.В., Матковська О.В. та ін. Проблема людини в українській філософії XVI -XVIII ст. / І.С. Захара, М.В. Кашуба, О.В. Матковська. – Львів: Логос, 1998. – С.201. Іваньо І. В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди / І. В. Іваньо. – К. : Наук.думка,1983. – 270 с Канак, Ф. Г. Суспільство сродної праці Григорія Сковороди як варіант громадського суспільства / Ф. Канак // Сковорода Григорій: ідейна спадщина і сучасність : зб. наук. пр. / Ін-т філософії Г. С. Сковороди [та ін.] ; [відп. ред. І. П. Стогній]. – Київ : [б. в.], 2003. – С. 212–226. Кирей, Р. Сковорода прагнув українцям щастя / Р. Кирей // Урядовий кур'єр. – 2016. – 12 квіт. (№ 69). – С. 5. Клепко, С. Ф. Сковородинська концепція "сродної праці" і сучасна концепція мобільності / С. Ф. Клепко // Освіта і доля нації. Сковородинівська традиція і сучасна філософія освіти : матеріали XІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 28—29 верес. 2012 48 р. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди, Ін-т вищої освіти АПН України ; [редкол.: М. Д. Култаєва (голова) та ін.]. – Харків : ХНПУ, 2012. – С. 133–140. Кравчук, О. Сучасність поглядів Г. С. Сковороди про щастя людини / О. Кравчук, С. Суганяк // Григорій Сковорода в українській і світовій культурі : зб. матеріалів ІІ студ. Сковородинівських читань 9 листоп. 2007 р. / Упр. культури і туризму Харків. обл. держ. адміністрації, Обл. комунальний заклад "Літ.-меморіал. музей Г. С. Сковороди" ; [відп. ред. Н. І. Мицай]. – Сковородинівка : [б. в.], 2007. – С. 123–125. Крженко В. В. Ідея «сродності» Г. С. Сковороди в контексті філософії виховання / В. В. Корженко // Григорій Сковорода і проблеми національної філософії: матеріали II Харк. Міжнар. Сковородинівських читань: ‖Національна філософія: минуле – сучасне – перспективи‖, присвячених 200-річчю з дня смерті Г. С. Сковороди. – Харків, 1996. – С. 126– 134. Методика та організація наукових досліджень : Навч. посіб. / С. Е. Важинський, Т І. Щербак. – Суми: СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2016. – 260 с. Мещеряков Б., Зинченко В. Большой психологический словарь. Москва, 2008. 857 с. Микитась, Н. Д. Академік О. І. Білецький про Г. С. Сковороду / Н. Д. Микитась // Сковорода Григорій: дослідження, розвідки, матеріали : зб. наук. пр. / АН України, Ін-т філософії ; упоряд.: В. М. Нічик, Я. М. Стратій. – Київ : Наук. думка, 1992. – С. 222–231. Паласюк Г. Б. Теорія «сродної» праці Григорія Сковороди у контексті стоїчних пошуків щастя людини. Львів, 1999. 19 с. Поліщук, Ф. М. Григорій Сковорода: життя і творчість / Ф. М. Поліщук. - К.: Дніпро, 1978. - 270 с. Попов, П. М. Григорій Сковорода: літ. портрет / П. М. Попов. - 2-ге вид. випр. - К.: Дніпро, 1969. - 173 с. Сковорода Г. Листи до Михайла Ковалинського / упорядкування, передмова, примітки й коментарі проф. Л. Ушкалова. Харків, 2012. 184 с. Сковорода Г.С. Повне зібрання творів у двох томах / АН УРСР. Ін-т філософії; Редкол.: В.І. Шинкарук та ін. – К.: Наукова думка. Сковорода, Г. Вибрані твори / Г. Сковорода; упоряд., та передм.: Л. Ушкалова, авт. прим. й комент.: Л. Ушкалов, С. Вакуленко. - Х.: Прапор, 2007. - 382 с. Сковорода, Г. С. Сочинения : юбил. изд. : (1794—1894) / Г. С. Сковорода ; собр. и ред. Д. И. Багалием. – Харьков : [Тип. губерн. правления], 1894. – 352 с. Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8 (рос.) Смагін, В. І. Г. С. Сковорода про "Сродность" праці і розвиток людини / В. І. Смагін // Педагогіка та психологія : зб. наук. пр. / Харків. держ. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди ; [за заг. ред. І. Ф. Прокопенка, В. І. Лозової]. – Харків : ХДПУ, 1998. – Вип. 6. – С. 66–69. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: Підручник для науковця. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент – освіти в Україні», 2006. – 302 с. Табачников, И. А. Григорий Сковорода : 1722—1794 / И. А. Табачников. – Москва : Мысль, 1972. – 207 с. – (Мыслители прошлого). Тимошик, М. Долучитися серцем до титана духу : до виходу в світ кн. В. Стадниченка "Садівник щастя: Сковорода як дзеркало України" / М. Тимошик // Культура і життя. – 2012. – 23 листоп. (№ 47). – С. 13. Ткаченко, Д. І. Українська ментальність як екзистенціальна домінанта життєтворення Г.С. Сковороди / Д. І. Ткаченко // Освіта і доля нації. Сковородинівська традиція і сучасна філософія освіти : матеріали XІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 28–29 верес. 2012 р. / Харків. нац. пед. ун-т імені Г. С. Сковороди, Ін-т вищої освіти АПН України ; [редкол.: М. Д. Култаєва (голова) та ін.]. – Харків : ХНПУ, 2012. – С. 24–37. Усатенко Г. О. Про Григорія Сковороду, ідентичність і давню літературу // Дивослово. Сковородиніана ХХІ ст.: міждисциплінарні студії.– 2013. – № 5. – с. 47–50. Шаян, В. Григорій Сковорода : лицар святої борні / В. Шаян. – Канада : [б. в.], 1984. – 109 с. Шевчук, В. А. Григорій Сковорода : роман / В. А. Шевчук. – Київ : Рад. письм., 1969. Шевчук, В. О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли / В. О. Шевчук. - К.: Пульсари, 2008. - 528 с. Э. Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки. — М.: Наука, 1978. — 392 с. Эрн В. Борьба за Логос. Г. Сковорода. Жизнь и учение. / В. Эрн. –Мн.: Харвест, - М.: АСТ, 2000. – С.493. Эрн, В. Ф. Григорий Саввич Сковорода : жизнь и учение / В. Ф. Эрн. – Москва : Товво тип. А. И. Мамонтова, 1912. – 342, 1 с. : 1 л. портр. |