Міфи Київської землі та події стародавні. Міфи Київськоі землі та події стародавніО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
СТАРОДАВНЯ КОСМОГОНІЯ Й НАРОДНІ ЗВИЧАЇ Давно вже відомо, що надбання духовної культури у формі вірувань, традицій, звичаїв та обрядів або міфів стародавні народи зберігають іноді довше, ніж зберігаються залишки матеріальної культури. Цікавим є вивчення народних традицій і звичаїв, Пов'язаних із святами зимового календаря. Ці свята і обряди втілювали досягнення стародавніх природничих знань, передматеріалістичних уявлень про будову і походження Всесвіту, про єдність законів живої й неживої природи. Свята оберігали ритм і циклічність хліборобського життя. Різдвяні й щедровечірні (новорічні) свята пов'язані з космогонією наших предків, з культом плуга, хліборобства й родинного життя. Відколи почалися ці народні традиції? Про що розповідають нам звичаї й обряди зимових свят? Тепер усі знають, що вони існують ще з язичницької доби. Виявилося, що вітчизняне язичництво було астральним культом стародавніх цивілізацій Східного Надсередземномор’я. Це був культ природи в найширшому розумінні Всесвіту і першоджерел його існування: космічної Води й космічного Вогню, коли боги символізувалися небесними світилами. Космічний Вогонь уявляли як зодіак, а конкретніше – уособлювали в тріаді світил: Сонце, Місяць і Зоря. В Єгипті й Вавілоні головним божеством було Сонце, в арабів – Зоря, а на Русі – Місяць. Космогонія й міфологія наших предків грунтува-[209]лися на уявленнях та ідеях про утворення, будову й розвиток Всесвіту. Існував один прабог добра Див («яскраво-блакитне небесне склепіння»). В Індії бог неба звався Dyaus Pita, а в Ірані – Зевс. Ці назви етимологічно й семантично тотожні. Пізніше на Північне Надчорномор'я прийшла халдейська назва божества – Небо. Божество слов'ян Див, тобто Небо, виявляло себе, керуючи Всесвітом, як Зодіак-Сварог Іпатіївського літопису. Прабог Русі Сварог був зодіак, а його дванадцять сузір'їв теж вважалися великими божествами. Головним сузір'ям зодіаку було сузір'я, в межах якого відбувається зимове сонцестояння. Це сузір'я в давнину звалося Перун і було богом блискавки й грому. Нині воно зветься Стрілець. За світотворчими ідеями наших предків вважалося, що космічний момент утворення Всесвіту відповідає перебуванню Сонячної системи в межах сузір'я Перуна. Тоді символічно народилася тріада астральних світил й космічна Вода. У цей час святкувалося на Русі Різдво Світу (Всесвіту). За найстародавнішими міфами еллінів, Сонце (Геліос), Місяць (Селена) й Зоря (Еос) теж народилися від титана Гіперіона, що був одним із 12 титанів, які символізували 12 сузір'їв зодіаку. Грецьке ім'я Гіперіон має ім'я зодіакального сузір'я – божества Русі – Перуна, що підтверджує зендська назва цього сузір'я – Пейрамун. Назви Перун і Пейрамун тотожні. Головним сузір'ям зодіаку в Єгипті й Вавілоні було сузір'я Телець, що на Русі звалося Тур або Волос (небесний бик»). В народі й нині збереглося декілька назв сузір'я Плеяди: Баба, Квочка, Стожари. За космогонією єгиптян вважалося, що світ утворився в момент, що відповідає літньому сонцестоянню. Тоді ж у Вавілоні відзначали початок Всесвіту. Зміна зодіакальних сузір'їв при уявному русі Сонця, яке звалося Оком, протягом року породжувала чергових богів. Вважали, що й Сонце змінює притаманний йому образ і характер божества під кожним знаком зодіаку. Сонце весняного рівнодення – це бог Арес (Яр – Ярило; Яровіт полабських слов'ян на острові Руяні – Рюгені). Сонце літнього сонцестояння купальської ночі – Семиярило (змінене літописне Сімаргла) – Руєвіт. Бог Сонця осіннього рівнодення – Свя-товіт (Поревіт) – зображувався в слов'ян беззбройним старцем, а бог зимового сонцестояння новонародженим немовлям. Язичницьке свято Різдва Світу (25 грудня) в своїх обрядах і ритуалах є святом космічного Вогню – зодіаку астральних богів: Сонця, Місяця і Зорі. [210] Як же народні традиції, звичаї різдвяних свят пов'язані з найстародавнішою космогонією світу? Зупинімося лише на тих звичаях, що й досі не мали собі пояснення. Коли в канун1 Різдва (24 грудня) вістунка Зоря (Венера) з'являється на небі, вона за традицією «сповіщає» про момент, коли Сонячна система вступає в головне на Русі сузір'я Перуна (Стрільця). Тоді дозволялося їсти кутю – жертовну страву на честь Сварога – зодіаку. Обряди й ритуали Різдва засвідчують, що це свято зодіаку. На Русі традиційно готували 12 полін хорошого дерева, щоб розвести вогонь для приготування «тайної вечері». Колись «живий вогонь» видобували тертям. Дванадцять полін є жертви 12 сузір'ям зодіаку. Готували й 12 страв на різдвяний стіл – жертву божествам Сварога – зодіаку. Дванадцять священних ночей (космічних епох) міфічного творення Всесвіту (25 грудня – 6 січня) теж відповідали 12 сузір'ям зодіаку. Існує, як мовилося раніше, ритуальний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходив з хлібом на подвір'я і обертався на місці проти годинникової стрілки. Так уявно летить Сонце – Сварожич, неначе облітаючи 12 сузір'їв зодіаку – Сварога (насправді Земля обертається навколо Сонця). Різдво світу – це свято культу родинного життя, й святкувалося воно завжди тільки в колі сім'ї. На покуті обов'язково ставили сніп жита або пшениці, що зветься Дідух або Коляда. У переддень свята вносили плуг і клали під святковий різдвяний стіл, а на Щедрий Вечір (1 січня), в день народження Місяця (Дідуха-предка), ходили з плугом, імітуючи оранку, й співали відповідних колядок. Так само символічно засівали й грали в щедровечірні весільні пари. Вважалося, що все, розпочате в день народження Місяця, завершиться щасливо. Тому римський імператор Юлій Цезар у 46 р. до н.е. призначив початок нового року на це стародавнє свято. Церква довго й суворо забороняла святкувати Різдво Світу й Щедрий Вечір. Лише в 360 – 373 рр. дозволили свято Різдва, надавши йому хри- _______ 1 Слово «канун», що нині набрало змісту календарного позначення – «переддень свята», ще н княжому Києві означало корзину з жертовною їжею богам. Віддавши жертву богам (жерцям), починали свято ще напередодні. За часів християнства служителі культу забороняли носити канун до церкви. [211] стиянського тлумачення й залишивши поганські обряди й ритуали. Свято Щедрого Вечора лишилося забороненим, але народи традиційно святкують його під назвою Нового року. Традиції та обряди вшанування плуга теж надзвичайно давні й пов'язані з астрономією і космогонією. Вперше про культ плуга повідомив нам грецький історик Геродот, котрий приїздив до Скіфії в V ст. до н.е. Плугом на Русі зветься сузір'я Оріон, що знаходиться поблизу Тельця – Волоса (сузір'я Волосожар). Геродот повідомив, що за півтори тисячі років до н.е., за царя Таргитая, начебто з неба впали золоті речі: плуг, ярмо, сокира й чаша. Вони символізували волю головного божества – космічного вогню. Відтоді й почалися канонізація хліборобства й культ плуга. Існував цілорічний цикл космогонічно поєднаних свят, а головним святам передували вступні, роз'яснювальні. Вступним до Різдва було свято, пов'язане з культом плуга. Церква призначила на цей день (1 листопада) свято Косми й Доміана – своїх святих. Народ об'єднав обидва імені в одне: «Кузьма-Дем'ян, божий Коваль». За І стародавнім звичаєм в цей день готують ритуальні страви: курей і кашу. Це – жертви Сонцю і Сварогу-зодіаку, котрий навчив хліборобства. Саме цього дня, за . міфами, починає куватися небесний Золотий Плуг. Першого ж листопада просять Сварога-зодіака скувати й весілля і водять хороводи на честь нього. Усі міфи й ритуали, пов'язані з плугом, пояснюються спостереженнями стародавніх астрономів за сузір'ям Плуга (Оріон). 1 листопада Плуг з'являється на небі о 22-й годині увечері, коли його добре видно. Сузір'я начебто підведене (пояс Оріона – майже прямовисний). За народними переказами – це божий коваль підняв сузір'я і почав кувати Золотий Плуг. Заходить Плуг 1 листопада о 10-й годині ранку, коли його не можна бачити через те, що настає день. Чим ближче до Різдва, тим раніше звечора й краще видно небесний Плуг. У грудні Плуг сходить о 7-й годині вечора, а заходить о 7-й ранку, коли ще темно – тому його добре видно на небі. На Різдво сузір'я приймає майже поземну поставу над обрієм (пояс Оріона) й плуг неначе падає на землю. Жерці, мабуть, пояснювали, що Сварог дарує людям Золотий Плуг, який у день Різдва світу падає на землю, а народ на власні очі бачив, що відбувається на небі. Так ще за часів царя Таргитая (II т. до н.е.), власне ще перед скіфами, за кіммерійція-фракійців-гетів, при-[212]вчали людей вірити, що хліборобство почалося за волею богів разом із початком світу. Задовго до н.е. точилася ідеологічна боротьба з племенами й родами пастухів (кочовиків), котрі нищили поля хліборобів, і відбулася державна уніфікація сільського господарства. Багато народних традицій, звичаїв, переказів та легенд, пов'язаних з космогонією Русі і астральним культом плуга, збереглося на Україні. Відомі міфи про Змійові вали – ці грандіозні оборонні споруди, що будувалися задовго до н.е. Легенди розповідають, що вали проорав Змій, запряжений у величезного плуга. Коваль, котрий викував цей плуг, погнав Змія аж до Чорного моря, де той, розпашілий, перепив води й луснув. У легенді про Кирила Кожум'яку є такий образний вираз: розігрів Кирило Змія, «як коваль леміш у горні». Коли на Україні селянину траплялося полегшити душу, він казав: «Як плугом одорав». Ми вже казали, що в давнину існував звичай на свято Щедрого Вечора ходити з плугом і співати відповідні колядки. Співалося й про суспільно-громадський устрій у наших далеких предків-хліборобів. Колядки розповідали про ті далекі часи, коли соціально-громадський розподіл населення здійснювався за статевою ознакою. Тоді орали землю, сіяли й жали самі дівчата. Існували окремі села для дівчат, котрі обробляли поля, і окремі села для старих батьків з малими дітьми. Парубки ж козакували в степу. Парубоцькі гурти випасали худобу на безмежних просторах Наддніпрянщини й Надчорномор'я і робили збройні напади на сусідні народи. Коли ж, за якої доби це відбувалося? Чи був цей устрій у скіфів орачів та скіфів-хліборобів, котрі вже мали культ небесного золотого плуга? Якесь плем'я скіфів іранського походження, можливо, й прийшло в Надазов'я і в Надчорномор'я близько VІІ ст. до н.е. Геродот повідомляє, що культ плуга існував уже в XV ст. до н.е. за царя Таргитая, тобто царя гетів. Тоді територію Скіфії посідали племена фракійців-гетів, котрих іранські скіфи-кочовики потіснили до Дністра і далі. У фракійських племен гетів і даків: (серед яких були племена: русава, куява, полтава, аківа) у II – І тис. до н.е. існував суспільний устрій за статевою ознакою, описаний нами відповідно до текстів українських колядок. Жінки гетів займалися польовими роботами, чоловіки до плуга радо не бралися. Вони все життя проводили у сідлі і в бою. На території нинішньої Болгарії, що, за літописцем Нестором, була місцем первіс-[213]ного розселення слов'ян, збереглася (з часів, що передували приходу болгар) стародавня ритуальна пісня. Вона виконувалася дівчатами на честь Плуга. В обряд брали участь самі дівчата. Наводимо уривок пісні за О. Партацьким – відомим вченим, мовознавцем, істориком та етнографом: Кличе з неба золота мати: – Гей, ясні звізди-зориції Завтра святочний день, празник, Великий Дривинів день. Ось на землі вже дівчата зійшлись У старця старого, Віють там цвіти на плуг, На приздобу – окрасу – Славлять Дривина вони, Бо юнак то над юнаками. Він то вчив, наставляв, Як плугом треба орати, Як біле сіяти збіжже. Цю чудову ритуальну пісню про культ плуга болгари зберегли від придунайських гетів (фракійців) з доби первісного розселення слов'ян. Про Дривина розповідають болгари, що він зійшов з неба на землю і перший вчив людей, як орати поле. У слов'ян збереглося повір'я, що Дідо (Великий Сварог – зодіак. – О.З.) ходив колись по землі в образі старця і вчив людей рільництву. Можна зробити висновок, що Дривин, згаданий у болгарській пісні «старий старець» – це Дідо (Дід) слав'янських повір'їв – учитель рільництва. Згадайте всім відому пісню: А ми просо сіяли, сіяли, Ой Дід1, Ладо, сіяли, сіяли. Цю пісню видатний український мовознавець О. Потебня датував принаймні добою вед2 Міфи тієї доби відбилися в ритуальних колядках, пов'язаних із астральним культом Золотого Плуга в скіфів і пізніше в українців. Історик і мовознавець О. Партицький так повідомляє про звичай приготування короваю в русинів на свято плуга, яке відбувалося дуже урочисто. Бралося борошно «семерака» (пшениця з сімох копиць). Це надавало звичаєві таємничої, містичної урочистості. В обрядових піснях до короваю співалося про космічну тріаду Русі: Сонце, Місяць і Зорю. Коровай називався «Господом» (прабог Сварог. – О.З.) і згодом він мав стати головним! _________ 1 Дід – протослов'янське «великий» (діді – «велика»). 2 Добою Троянської війни й кіммерійців-фракійців на території України. [214] атрибутом весілля. Такої давнини наші обрядові звичаї, Що пов'язані з космогонією та міфологією. Вони є неоціненним матеріалом для вітчизняної історичної науки. Зокрема, звичаї з Плугом пов'язують етногенез слов'ян безпосередньо з фракійськими племенами, котрі й стали називатися згодом слов'янами. Міфи й звичаї, пов'язані з астральним культом плуга, збереглися на Русі протягом трьох з половиною тисяч років. Інші народні традиції ще давніші. Новорічна ялинка. Звідки вона? А й справді, звідки прийшов до нас хороший звичай у новорічне свято ставити ялинку, прикрашати її? Ця традиція набагато старша за юліанський календар, введений Юлієм Цезарем у Римі у 46 р. до н.е., а на Україні – у XVI ст. Звичай прикрашати чи просто ставити деревце у домі був ще тоді, коли новий рік у наших предків починався з весняного рівнодення (у березні) і задовго до виникнення християнства. Коли новий рік почали святкувати 1 січня, це свято збіглося зі стародавнім народним святом народження Місяця – Щедрим Вечором. Воно існує кілька тисяч років. Всі новорічні обряди стосуються саме Щедрого Вечора з його ритуалами: прикрашанням ялинки, засіванням, щедруванням, звичаєм водити козу і колоти свиню, а головне – і величанням господаря-хлібороба. Відповідно до космогонії наших далеких предків світотворення було пов'язане з космічним моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватися світловий день. Виникнення і розвиток космічного світу поділялися на три епохальних періоди: утворення (народження) зоряних галактик, яке відзначали 25 грудня (за старим стилем – 7 січня), утворення супутника Землі – Місяця – 1 січня (14 січня) і утворення Води, як основи живої матерії – праматері усього сущого на Землі – 6 січня (19 січня). Космогонія і передматеріалістична філософія тієї епохи, відповідно до міфів, збережених у наших колядках, свідчить, що на початку утворення світу «не було ні неба, ні землі», а було тільки «синєє море». Пізніше серед моря з'являється Прадерево або Перводерево, від якого і починає творитися Всесвіт. [215] Відповідно до висновків учених, міфічне Прадерево означає нашу галактику, ту зоряну систему, до якої належить і Сонце зі своїми планетами. Це Прадерево і символізувалося колись деревцем у домі. Спочатку це була пальма, верба, а пізніше у північних народів – ялинка. Ялинку прикрашають яскравими зірками, зображенням місяця, вогнями, щоб вона світилася і палахкотіла, як справжня галактика. В народних уявленнях Місяць був божеством родючості і символізував предка народу Дідуха, якому люди завдячували всіма своїми матеріальними і культурними надбаннями. Про Місяць і зорі на Україні говорять, що це «цап на полі басує з цапенятами» або що це «прадід Дідух і йог рідни». Ці приказки – також пам'ятка доісторичної епохи, коли коза, ще за матріархату, була тотемом одного з племен наших предків, яке у праеллінів називалося «козиним народом». Адже колись люди цього племені вважали, що вони походять від кози. Традиція водити козу на свито Щедрого Вечора так само давня, як і звичай колоти спиню – роху, названу так на честь Сонця. Таким чином, уся символіка Щедрого Вечора належить до астрального культу наших предків, який існував також у Стародавньому Єгипті і Вавілоні. Кілька тисяч років народ вперто святкував народження Місяця (Щедрий Вечір), а також і дні утворення зоряних галактик і народження Води. Це примусило церкву поступово знову запровадити ці свята, надавши їм нового, християнського тлумачення. Але народ зберіг усі язичницькі обряди і ритуали. Так дійшли до нас культурно-історичні фольклорні пам'ятки минувшини, які несподівано засвідчили надзвичайно високий рівень стародавньої культури – астрономії, космогонії, передматеріалістичної філософії, а також те, що чимало язичницьких уявлень не суперечать сучасним науковим поглядам. Щедрий Вечір Свято народження Місяця, що має назву Щедрий Вечір, належить до стародавнього вітчизняного астрального культу, коли головні боги символізувалися небесними світилами. Див-батько – бог осяйного неба; Цур – Сур – Сварог – астральний Вогонь (бурхливе небо – рух Сонця зодіакальним колом); Дана (або Леля) – Вода-мати; Дідух – Коляда – Місяць; Дажбог – Сон-[216]це; Зоря – Венера; Золота Баба – Плеяди; Волос-Тур – Плець; Волос із Плеядами – Волосожар; Золотий Плуг – Оріон; Полель – Сіріус; Берегиня – мати Земля, берег космічного океану. Ідеологія, символіка, обряди й ритуали давніх астральних свят цілорічного циклу, що збереглися й нині, є відлунням первісних культів. Учені, не обізнані з тубільним матеріалом, висунули були «гіпотезу запозичень». Не знаючи колядок і Коляди, гадали, що вони походить від римських календ, або брумалій чи сатурналій – себто з Риму. Та з'ясовано, що староукраїнські космічні свята і колядки належать до культурної доби, яка на тисячі років передувала римській еклектичній цивілізації. Давність цієї доби можна охарактеризувати і з лінгвістичного боку. Одне слово тоді, бувало, визначало кілька понять. Словами одного кореня називалось: небо, сонце, вода, жінка, пісня, рука. Досліджуючи ці слова, можна підійти до виявлення субстрату мови відповідної доби й культури. Про давність астральних свят дізнаємося, зокрема, з того, що в індійських міфах про космічні свята Різдва й Купала говориться як про застарілі, простонародні. Із введенням юліанського календаря давнє свято Щедрого Вечора збіглося з початком нового року. Юлій Цезар, котрий завоював кельтів у Галлії, познайомився зі стародавніми культами й обрядами цього народу. Початок року в новому календарі (46 р. до н.е.) він призначив на свято народження Місяця – Щедрий Вечір: день вшанування господаря і провіщання добробуту, багатства й щастя, початку кожної важливої справи. (До речі, у Вавілоні в цей же день святкували одруження Сонця й Води). Свято Щедрого Вечора пов'язане з давноминулими етапами розвитку людської цивілізації, з космогонією и міфологією культу Місяця. І саме дослідження свят Різдва, Щедрого Вечора, Водорщів (Водохрещі), Великодня, Купала, русалій та інших дозволяє вивчити історію культури й розкриває ставлення християнської церкви до астрального культу наших предків. На Русі майже не встановлювалося нових християнських свят, символіки та обрядів. Церква надавала нового тлумачення поганським святам, приймаючи давні традиції й ритуали. За астрального культу всі свята було пов'язано в цілорічний цикл, що відповідав законам природи та був пройнятий ідеєю створення світу. Церква заборонила свята народження Місяця – Щедрий Вечір і [217] Купала. До інших поганських урочистостей вона приєдналася, даючи їм нові тлумачення, що й зберегло нам поганські свята, їхню ідеологію та обряди. Святкування Різдва у західній церкві було заведено лише між 354–360 рр., а в східній – 378 р. Спочатку християнська церква дозволила святкувати і Різдво, й Водорщі одночасно в один день, а саме – 6 січня. До цього поганські свята – Різдво світу й Водохрещі (свято народження води) – відзначалися згідно з космогонією й передматеріалістичною філософією того часу 25 грудня і 6 січня. Треба зазначити, що навіть поганський хрест – символ Сонця в Єгипті й на Русі церква дозволила використовувати як християнський символ лише з IV ст. Згодом астральний культ, що в різних народів по різному поєднувався в одній тріаді (на Русі – Місяць, Сонце і Зоря; в Єгипті – Сонце, Місяць і Зоря; в арабів – Зоря, Сонце, Місяць) був визначений церквою святій трійці після встановлення в IV ст. святого духа. Розповідаючи про свято народження Місяця (1 січня), яке єдиним світотворчим принципом пов'язане зі святом Різдва Світу (24–25 грудня), ми зупинимося лише на ідеологічному змісті цих свят, їхній символіці та окремих містеріях, обрядах і ритуалах. За уявленнями тієї доби, Щедрий Вечір, що був тотожний святові Януса в Римі, припадає на середину 12 священних ночей творення світу: з 26 грудня (свята Різдві Світу) до 6 січня (свята народження Води – Дани /Лелі/). Ці 12 ночей жерці-астрономи додавали певним способом до 354 днів місячного року, щоб погодити його з сонячним. Давність відомостей про 12 священних ночей учені датують добою вед. Люнарний культ Води й космічного вогню існував на території України вже за матріархату! Мовами стародавніх народів Надчорномор'я (старовірменського Урарту) Місяць мав назву Уаціля, яка пізніша перейшла в наше Василля – Василь. В одній з колядок доби матріархату співається: «Свята Василля діжу місила, пироги пекла рогатії, букатії». Українські ліплені пироги, різдвяні, щедровечірні разом із жертовними пирогами Янусу в етрусків є унікальною серед слов'янських і неслов'янських народів ритуальною стравою й символізують Місяць (Дідуха – предка народу). До речі, радянські мовознавці вважають, що слово пиріг успадковане від предків, котрі розмовляли доіндоєвропейською мовою. Тоді в слові ще [218] зберігалися окремі частини, що були самостійними. Тож слово пиріг означає «хліб Місяця». За віруванням тієї доби, Місяць керує небесною й земною водою. Він впливає на вегетацію й розродження всіх земних створінь. Саме від нього залежить плодючість худоби й родючість хлібів. У колядці пізнішого походження співають: «Ілля, Ілля на Василя, а у Василя житня пуга, пугою махне – житом пахне». Ця колядка виникла вже за часів християнства, коли Ілля замінив Перуна, а Василь – Місяць, очевидно, символізує тут царицю небесну, слов'янську Артеміду. В космічний момент народження Місяця колядки й щедрівки славлять Господаря, його багатство, провіщають добробут. В колядках, які виконувалися до Щедрого Вечора, домінує культ Вогню й астральних світил, а на Щедрий Вечір гору бере культ Води, яка має народитися на Водорщі 6 (19) січня. За світоглядними міфами, відображеними в колядках, Зоря й Місяць творять воду. Передсвяткового вечора, 31 грудня, розпочинаються і символічні містерії з водою. Воду уособлювала Маланка (у праеллінів ім'я набрало значення «сувора», «жорстока») Колядники співають: Наша Маланка малесенька. Як конопелька, тонесенька. В ополонці ложки, тарілки мила, Шовковий фартух замочила. У містеріях з Василем – Місяцем і Маланкою – водою та в забавах з щедровечірніми весільними парами провіщаються наступні космічні події. У Вавілоні з дня одруження богині вод – Бау з богом Сонця – Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. На Русі рік починався у березні, на весняне рівнодення, а свято одруження Води й світла відбувалося на Купала. Засівання ранком на свято Щедрого Вечора, як і кутя на Різдво, є жертовним обрядом на честь богині Дани – втіленої води. Він імітує «дрібний дощик» (появу самого божества) і провіщає господарю урожай. На Київській Русі вірили: все, що починається у день народження Місяця, щасливо й закінчиться. Так вважали й етруски, які проводили подібні обряди на свято Януса (Янус – Місяць). Прийнято вважати, що Янус – римський бог воріт і дверей. Це сталося тому, що, як показують дослідження, Янус був богом Вавілону, а Вавілон у перекладі означає «небесні ворота». У Дворіччі це був бог місячного неба – Ан. В етрусків Ан перейшло в Ян, подібно до того, як у слов'ян аблоко – яблуко; агнець –[219] ягня. Юлій Цезар, як нам відомо, призначив і початок нового року на це свято (у 46 р. до н.е.). Християнська церква призначила на день народження Місяця (Уацілля–Василя) свято вигаданого святого Василя, а на 31 грудня – святої Маланки. Обов'язковим щедровечірнім обрядом було прикрашання ялинки. З надзвичайною силою змальовано світотворчу дію води й вогню в колядках про ялинку. Колядники співають, що в господаря «На подвір'ї ялинка стояла, тонка, висока, листом широка. На тій ялинці трійця горіла. Три гистри впало – три морі стало» і т. ін Вогонь творить воду, як в інших варіантах міфів вода творить вогонь. На свято Щедрого Вечора спостерігаймо етногенетичні традиції водити козу, містерії з козою й ходіння, з плугом. Коза була атрибутом головного бога Перуна, мабуть, ще в населення стародавньоямної археологічної культури. Українська загадка каже: «З бородою народився, богу вгодився, а святим бути не може (Цап)». Тут ідеться про те, що цап «вгодився» Перунові, він є йог атрибутом – отже, не може бути християнським святим. Тоді вже існував культ астрального вогню. У племен, яких археологи називають «скорченими кістяками» в могилу на померлого кидали, як символ небесного вогню, жменьку вохри. Коли її не було, символічно кидали жменьку землі. Звичай залишився в нас і досі. Ще донедавна голову померлого покривали червоною хусткою. Люди колись вірили, що походять від кози. Стародавні міфи еллінів розповідають про пастуший народ який звався «козиним» і своїми набігами на береги Егейського моря наводив жах на Елладу. За міфами, Зевса вигодувала коза. Але ми знаємо, що Перуна-громовержця також вигодувала коза. Тоді Перун, як свідчать колядки, був мисливцем. Він удосвіта ладнав лука, бряжчав збруєю і їхав або на лови або на війну. За тієї доби попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотетом (предком) на чолі У Єгипті, скажімо, везли статую з головою бугая Апіса. Перед військом фіванців вели барана. На щитах трипільців з племені лелегів було намальовано їхній тотем – гайстра-лелеку – священного птаха, що символізував богиню Зорю й астральний вогонь. Вірили, що коли вбити гайстра-лелеку, то небесний вогонь покарає вбивцю або спалить хату. Попереду війська пеласгів (лелегів, протоеллінів) возили богиню наших предків Дану (Тану), [220] дочку Лади з головою сови (ім'я богині елліни вимовляли як Атена). У колядках співається також про Перуна-вівчаря. Тієї доби він уже об'їхав (тобто завоював) три чужинецькі землі й створив союз племен, що мали своїми богами Місяця, Сонце й Зорю. З передісторичної доби лишився нам і ще один цікавий звичай. На свято астрального культу народження Місяця (Дідуха) – Щедрий Вечір в українців заведено колоти кабана або принаймні подавати жертовне порося. Хоч роха й була присвячена сонцю, а порося, мабуть, символізувало й зірку, і астральний вогонь (згадаймо народну загадку: «Дрижить свинка – золота щетинка» (вогонь). За нашої пам'яті народ ще зберігав обряд і ритуал колишніх жерців. По селах були професіонали-колії (подібно до різників у євреїв), котрі кололи, смалили, обробляли кабана та ворожили по нутрощах, зберігаючи стародавній обряд. Кров збирали в спеціальний посуд і з неї з крупою робили кров'янку – жертву богині Дані – втіленій воді. Ворожба й провіщання відбувалися за відповідним ритуалом. Коли кров лилася буйним безперервним струмком – провіщалося дощове літо (треба заорювати гній). Довга грудочеревна перетинки – довге літо. Якщо вона швидко звужується, то лише перші посіви вродять і т. ін. Дівчатам давали печінку, й вони, вдивляючись у блискучу поверхню, прагнули побачити свою долю. Згадку про ворожбу по нутрощах жертовної щедро-вечірньої або різдвяної рохи ми подали за повідомленням українського етнографа М. Коробки, хоча й автору цих рядків доводилося спостерігати цю ворожбу на Чернігівщині (село Шатрище Новгород-Сіверського повіту, міста Ніжин і Борзна). На жаль, автор на той час не цікавився вивченням залишків ворожби по нутрощах тварин на Україні. З повідомлення М. Коробки видно, що народ зберіг лише символічний, колись священний ритуал замість давньої науки провіщання по нутрощах. Чи справді існувала така велика наука – незбагненне досягнення багатьох поколінь цілеспрямованої дослідницької думки жерців? Мабуть, так. Адже сучасна медицина вже дійшла висновку, що по лініях долоні, радужці ока, пульсу можна розпізнати хворобу. Фанатично вперті у намаганнях зберегти обряди своєї [221] віри, наші предки донесли їх до наших днів. Це були обряди, пов'язані з астральним культом, а саме з щедро-вечірнім святом народження бога Місяця на 1 січня. Ворожба і провіщання по нутрощах тварин були, крім наших предків, поширені в етрусків та кельтських жерців-друїдів до заборони й запровадження Юлієм Цезарем смертної кари за ворожбу. Всенародний ритуальний звичай колоти кабана або роху на Новий рік і ворожити на нутрощах є спільним у віруваннях і побуті етрусків і кельтів, які мали своїми головними племенами, зокрема, рутенів, бойків, сквиру, галатів. Кельтські жерці-друїди («старі дуби») залишили нам багато відомостей з науки ворожби. Їхнє ім'я на території України народ зберіг у назві козацького міста Стародуба, що був осередком друїдів, як і місто Ворожба. Ці обряди було поширено в деяких народів дошумерського й шумерського населення Вавілону. Про взаємні культурно-етнічні впливи населення Наддніпрянщини з Урарту, Єгиптом, Вавілоном, Іраном, арабами свідчить термінологія свят і обрядів наших предків. Вже на початку нової ери римляни не спроможні були засвоїти науки провіщання по нутрощах. Хоча й були відповідні книги-ворожби по нутрощах, по блискавицях або польоту птаха, які. з «благословення» римської влади часто спалювалися, наука провіщання – так звана гаруспіція (що означає спостереження печінки) лишалася в руках вчених етрусків. Римський сенат до н.е. не раз заохочував молодь етруської знаті до вивчення гаруспіції. Як відомо, термін навчання кельтських жерців становив 20 років. Поступово занепадала наука й зникали освічені ворожбити-жерці. Відсутність знань породжувала фальсифікації, сумніви й невіру. Ціцерон в своїй книзі пророцтв висловлює невіру в гаруспіцію, хоч до того, безперечно, спричинилася й смертна кара, впроваджена в Римі як покарання за ворожбу по нутрощах тварин. Наведемо слова Ціцерона, що свідчать про втрату серед окремих освічених римлян беззастережної віри в гаруспіцію вже в І ст., до н.е. Він пише: «Чи може хто-небудь кого переконати, що гаруспіки через тривалий досвід знають, що начебто напророчено в нутрощах. Але ж скільки тривав і нагромаджувався цей досвід і за якої давнини його почали використовувати? Або яким чином вони разом домовились про те, який бік щасливий, а який – нещасливий, яка звивина пророчить горе, а яка успіх і добробут? Як про всі ці речі змогли домовитись гаруспіки етруські, еллінські, [222] єгипетські та пунічні? Адже вони не могли цього зробити, та й навряд чи це зробити можливо». І далі: «...Якщо нутрощі мають властивість пророчити майбутнє, вони повинні бути пов'язані з природною сутністю речей або підлягати впливові й волі богів». Хоч Ціцерон і дивився скептично на науку гаруспіків, віра в їхні пророцтва тривала. Однак це не завадило Візантійському імператору Константину в IV ст. н.е. Видати наказ про застосування до гаруспіків смертної кари за провіщання. Знищити науку ворожби по нутрощах було майже неможливо, й християнська церква довго вела з нею боротьбу. За астральних культів, що існували в Єгипті, Вавілоні і на землях наших предків, космічні вірування проймали все громадське й особисте життя людей. Космічна передматеріалістична релігія справді допомагала розв'язувати складні державні, господарські, наукові й особисті проблеми. Висока наука й чудесна, як здавалося, безпомилкова практика ворожби по нутрощах беззастережно сприймалася навіть по сусідніх чужих країнах. На жаль, на Україні ніхто з учених не вивчав мистецтва провіщань по нутрощах тоді, коли воно ще існувало в XIX ст. Якийсь час територія України, можливо, була центром ритуальної ворожби люнарного астрального культу. Римляни спізнилися зацікавитись релігією етрусків. Вони звернули на неї увагу тоді, коли забули вже про походження власного бога Сатурна й народних сатурналій. Культури римлян і етрусків були докорінно різними, й одна з них, старіша й вища, мусила загинути. Хоч римляни були сучасниками етрусків, вони – індоєвропейці, а етруски – народ доіндоєвропейський. Спосіб мислення етрусків був зовсім інший. Тому римлянам важко було зрозуміти світосприймання й релігію етрусків. Це однаково стосується давніх наших предків на Подніпров'ї, котрі, за висновками деяких радянських вчених, є народом доіндоєвропейським. Зупиняючись лише на культурно-історичному змісті окремих обрядів Щедрого Вечора, не можна обминути традицію ходіння з плугом, пов'язану з добою скіфів-кіммерійців. За повідомленням Геродота, на XVI–XV ст. до н.е. припадає реформація культу води й астрального вогню у скіфів-орачів. Це сталося у зв'язку з невідповідністю давнього культу з новими вимогами хліборобів. За міфами, з неба впав Золотий Плуг (сузір'я Оріон) – [223] символ астрального вогню, якому мусив поклонятися народ. Втіленням зораного поля стала богиня Земля-Мати, Земля-Берегиня. Життя й достаток народжувались уже не від одруження води й вогню, а від одруження світла (у вигляді Золотого Плуга) й зораного поля. З того часу народ зберіг свято весілля плуга. Як бачимо, традиція ходіння за плугом на Щедрий Вечір теж давня (II тис. до н.е.), але органічно вже не пов'язана зі світотворчим принципом та космогонією стародавніх астральних свят. Як і в містерії з козою, ці обряди стосуються проблем етногенезу. На Щедрий Вечір, у таємничий день народження Місяця (Дідуха) відбувалося прославлення предка й господаря та починалось виконання ритуалів, пов'язаних з культом води: від свята її народження – Водорщів і аж до свята Купала. Традиція водити козу й ходити з козою та Зорею на сучасний Новий рік дісталася нам від предків людності стародавньоямної археологічної культури («скорчених кістяків») і трипільців-пеласгів. Коза – тотем пастуших племен давньоямників, у яких головним богом був Місяць. А Зоря була божеством трипільців-пеласгів, племен лелегів (згодом – кіммерійців і фракійців), котрі теж брали участь в етногенезі Русі. Народ і досі зберігає обряди культу Золотого Плуга, що його, за Геродотом, встановлено в II тис. до н.е. Варто сказати, що в сузір'ї Плуга (Оріон) українці ще й нині розрізняють Чепіги, Полицю і т. ін. Ми згадували вже про 12 священних ночей світотворення, про 12 полін, що їх заготовляють для «живого вогню», готуючи різдвяну вечерю, про 12 різдвяних страв і т. ін. Число «12», про яке йдеться у ведах – це стародавнє космогонічне й символічне число (за числом сузір'їв зодіаку – Сварога) слов'янської поганської космології й міфології. За нової ери його запозичила християнська церква. "Семиденний тиждень – явище пізнішого походження. Перед тим місяць складався з трьох тижнів по дев'ять днів і ще з трьома святковими. На території Русі (з палеоліту) число 7 символізувало періодичний закон у природі – закон відродження. Відповідне божество княжого Києва – Сімаргла: сім Ярил, тобто сонць, що символізують періодичний закон у природі. Отож наші предки походять від союзу енеолітичних племен, які мали своїми богами Місяць, Сонце й Зорю. [224] Щоб зрозуміти етногенез Русі, ми и розглянули кілька стародавніх обрядових традицій, пов'язаних зі святом Щедрого Вечора. |