Тема-4.1-Види-ушкоджень-бойових-і-не-бойових-умовах.-Перша-медич. Міністерство охорони здоровя України Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра медицини катастроф та військової медицини

• Название: Міністерство охорони здоровя України Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра медицини катастроф та військової медицини
• Дата: 29.05.2022
• Размер: 5.16 Mb.
• Имя файла: Тема-4.1-Види-ушкоджень-бойових-і-не-бойових-умовах.-Перша-медич.docx
• Тип: Документы; #556072

Міністерство охорони здоров’я України

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Кафедра медицини катастроф та військової медицини

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідуючий кафедрою медицини катастроф та військової медицини ВНМУ

доц. М.В. Матвійчук

“_27_”серпня_2020р.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

для студентів 2 курсу медичного та стоматологічного

3 курсу фармацевтичного факультетів

до практичного заняття

з дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій»

Тема 4: Види ушкоджень бойових і не бойових умовах. Перша медична допомога при пораненнях, переломах, вивихах, розтягах.
Заняття 1.

Вінниця – 2020

Основна література:

• 
  Домедична допомога (алгоритми, маніпуляції): Методичний посібник / В.О.Крилюк, В.Д.Юрченко, А.А.Гудима та ін. - К.: НВП
  

"Інтерсервіс", 2014. - 84 с.

• 
  Тарасюк В.С., Матвійчук М.В., Паламар І.В., Корольова Н.Д., Кучанська Г.Б., Новицький Н.О. Медицина надзвичайних ситуацій. Організація надання першої медичної допомоги: Підручник. - К.: «Медицина», 2011. – 526 с.
  
• 
  Тарасюк В.С., Матвійчук М.В. Паламар М.В., Поляруш В.В., Корольова Н.Д., Подолян В.М. Малик С.Л., Кривецька Н.В. Перша медична (екстрена) допомога з елементами тактичної медицини на до госпітальному етапі в умовах надзвичайних ситуацій. – К.: Медицина, 2015.
  
• 
  Стандарт підготовки: Фахова підготовка санітарного інструктора роти (батареї). – Вид. 1. - К. : «МП Леся», 2015.
  

Додаткова література:

• 
  Наказ МОЗ України «про заходи щодо удосконалення надання екстреної мед. допомоги населенню в Україні. № 500 від 29.08.2008р.
  
• 
  Олена і Віктор Пінчук «Навчальна програма «Військова медицина на полі бою» (Combat Medicine)» Київ, Україна, 2015, 255 с.
  
• 
  Руководство по доврачебной помощи при ранених. – Перевод на русcкий язык ООО «Русская медицинская корпорация» (Tactical Combaf
  

Casualti Care (TCCC), редакція от 28 октября 2013

Основні питання, що підлягають вивченню на даному занятті:

1. 
   Надзвичайні ситуації техногенного характеру.
   
2. 
   Поняття про травми (переломи, вивихи). Допомога при них.
   
   • 
     Переломи: поняття, класифікація, перша допомога;
     
   • 
     Засоби іммобілізації;
     
   • 
     Відкриті переломи: поняття, класифікація, перша допомога;
     
   • 
     Поняття про вивихи, перша допомога;
     
   • 
     Травми черепа і головного мозку;
     
   • 
     Травми хребта і спинного мозку;
     
   • 
     Ушкодження тазу;
     
3. 
   Іммобілізація при переломах та вивихах.
   

В результаті вивчення матеріалу по темі студенти повинні

Знати: види кровотеч, топографію магістральних судин, призначення різних хімічних речовин що діють на зупинку кровотечі.

Уміти: володіти технікою накладання штатних шин і підручних засобів при транспортній імобілізації. Використовування джгута Есмарха, закрутки, тиснучої пов’язки, ременя; зупинити кровотечу пальцевим притисненням на всіх ділянках людського тіла; користуватись перев’язувальним пакетом індивідуальним (ППІ).

Заняття №1

Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Дорожньотранспортні катастрофи, організація допомоги

Катастрофа – раптове порушення технологічних процесів, або надзвичайне явище природи, що призводить до людських жертв або завдає шкоди здоровю групі людей. Що одночасно потребують екстреної медичної допомоги або захисту від шкідливих факторів зовнішнього середовища.

За видами транспортні катастрофи розподіляються на авіаційні, автошляхові, залізничні, водні та трубопровідні.

Нині формуються нові наукові погляди на теорію та практику катастроф, уточнюється термінологія, зокрема, саме поняття «катастрофа».

Причини транспортних катастроф. Розглядаючи причини виникнення транспортних катастроф, слід зауважити, що між небезпечними передумовами, аваріями та катастрофами існує прямий кореляційний зв'язок, в якому людському (особистому) фактору належить провідна роль.

Значною мірою рівень транспортного травматизму залежить від погодних умов та видимості на шляхах, а також:

• 
  погана організація дорожнього руху;
  
• 
  несправність або конструктивні недоліки транспортних засобів;
  
• 
  низька дисципліна учасників дорожнього руху;
  
• 
  перевищення швидкості, виїзд на зустрічну смугу;
  
• 
  вживання алкоголю, наркотичних засобів, зниження працездатності тощо;
  
• 
  помилкові дії членів транспортних екіпажів та диспетчерів, заколисування під час руху, хвороба.
  

Фактори ураження при транспортних катастрофах можна поділити на загальні (які характерні для усіх видів транспорту) і специфічні (характерні тільки для конкретного виду транспорту). Наприклад, специфічним вражаючим фактором під час авіакатастрофи є дія гіпоксії та вибухової декомпресії тощо.

Загальні вражаючі фактори транспортних катастроф:

• 
  механічні (динамічні) ураження (травми тощо);
  
• 
  термічні ураження (опіки тощо);
  
• 
  хімічні ураження (отруєння тощо);
  
• 
  психічні ураження, психоемоційні розлади тощо.
  

Загальні втрати при транспортних катастрофах (як і в інших випадках) поділяються на такі два види:

• 
  безповоротні (ті, які загинули до надання медичної допомоги, та ті, які пропали безвісті),
  
• 
  медико-санітарні(уражені і хворі, які втратили працездатність і потребують медичної допомоги, та доставлені на лікування до медичних пунктів і закладів).
  

В залежності від чисельності потерпілих визначають 5 категорій транспортних катастроф (за ступенем медичних наслідків):

1. 
   – до 5 чоловік;
   
2. 
   – 6-15 чоловік;
   
3. 
   – 16-30 чоловік; ІV – 31-50 чоловік;
   

V – більше 50 чоловік.

Смерть в результаті травмування настає в один з трьох періодів.

Перший пік летальності припадає на час травмування, коли смерть настає протягом перших секунд або декількох хвилин від моменту травми, що перш за все обумовлено тяжкістю травматичних ушкоджень життєво важливих органів, таких як мозок, серце, великі судини.

Другий пік летальності припадає на проміжок часу від декількох хвилин до декількох годин з моменту травми, коли частота летальних наслідків може бути зменшеною за рахунок профілактики та лікування вентиляційної, гемічної та тканинної гіпоксії шляхом проведення штучної вентиляції легень, зупинки зовнішньої та внутрішньої кровотечі, відновлення об'єму циркулюючої крові та відновлення перфузії тканин.

Третій пік летальності виникає через декілька днів та тижнів з моменту травми, звичайно, від поліорганної недостатності та сепсису

Якщо транспортна катастрофа виникла за межами міста, населених пунктів або у віддалених районах України, перед тими, хто залишився здоровим, та перед тими, хто потерпів, виникає ряд питань, від вирішення яких залежить збереження здоров'я, життя та виживання в цілому.

Це:

переборення стресового стану, викликаного екстремальною ситуацією;

надання першої медичної допомоги в порядку само- та взаємодопомоги;

• 
  захист від несприятливої дії зовнішнього середовища;
  
• 
  задоволення потреби організму у воді та їжі;
  
• 
  визначення свого місця перебування;
  
• 
  встановлення зв'язку (навіть через супутник Землі) та сигналізації; - необхідність автономного існування тощо.
  

В цих умовах надання першої медичної допомоги набуває особливого значення для збереження життя та виживання.

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - подія, що виникла в процесі руху транспортного засобу, внаслідок якої є загиблі або поранені, пошкоджено транспортні засоби, вантаж, споруди.

За статистикою, автомобіль є самим небезпечним видом транспорту.

О станніми роками на дорогах України щороку відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф, внаслідок яких зазнають поранень близько 50 тис. осіб. Летальність внаслідок травми в Україні в останні роки має тенденцію до росту. Значна частина потерпілих гине від несвоєчасного надання екстреної медичної допомоги, хоча травми не завжди є смертельними.

Причини автошляхових пригод різноманітні: 70% їх

виникає з вини водіїв (з них 30% у зв'язку з вживанням алкоголю), в 32% випадків - винні пішоходи.

Абдомінальна травма складає 51,6% всіх ДТП з летальним наслідком.

Розподіл пошкоджень органів черевної порожнини під час ДТП:

• 
  селезінки -30,2%;
  
• 
  печінки - 19,2%;
  
• 
  шлунку/кишківника - 13,1%; - підшлункової залози - 5%; - брижі кишківника - 2,2%.
  

При лобовому зіткненні голова з тулубом по інерції продовжують рух вперед. Водій з пасажиром справа вдаряються головами об вітрове скло. Якщо немає ременів безпеки можливий виліт пасажирів із салону автомобіля. При ударі головою у вітрове скло, виникають черепно-мозкові травми, ушкодження шийного відділу хребта. В цей час нижня частина грудної клітки і верхня частина живота вдаряються об рульове колесо, а коліна об приборну дошку. Іноді при сильному ударі двигун висувається у салон автомобіля, стискає гомілки, ступні водія, наносячи додаткову травму.

При боковому зіткненні удар приходиться на голову, шию, грудну клітку, таз. Ушкодження будуть залежати від виду транспорту, швидкості транспорту, що наносить удар тощо.

Алгоритм допомоги при ДТП:

• 
  відкрити двері салону автомобіля;
  
• 
  переконатися, що водій та пасажири живі, і вступають в контакт, якщо один водій не вступає в контакт, визначити пульс на сонній артерії (голову водія не повертати) та інші ознаки життя (реакцію зіниць,
  

температуру тіла на дотик, наявність кровотечі тощо);

• 
  звільнити ремені безпеки;
  
• 
  накласти шийний комірець;
  
• 
  максимально відхилити спинку сидіння водія назад, притримуючи голову і тулуб на одній осі, якщо є ушкодження кінцівок з артеріальною кровотечею, накласти джгут, переконатися, що нижні кінцівки не ушкодженні та не зачеплені.
  

Якщо немає шийного комірця, необхідно виконати наступні дії: рятівник стає з лівого боку або від спини водія (при максимальному відхиленні спинки сидіння), заводить свої руки у підпахові ділянки потерпілого таким чином, щоб ліва рука вільно дістала нижню щелепу голови потерпілого. Праву руку проводить через підпахову ділянку потерпілого, дістає зігнуту в лікті ліву руку потерпілого і добре фіксує в променево-ліктьовій ділянці. В цей час рятівник підставляє своє праве плече (надпліччя) і до нього фіксує голову потерпілого за нижню щелепу своєю лівою рукою, при цьому не змінює прямої осі голова – шия – тулуб.






Мал.1-5витягування потерпілого з автомобіля:

Одночасно помічник рятівника відкриває протилежні двері, звільняє нижні кінцівки і обережно (одночасно) повертають потерпілого, кладучи ноги на сидіння пасажира, дотримуючись правила прямої осі: голова – тулуб – кінцівки .

Виймати потерпілого із салону автомобіля бажано трьом чоловікам, один із них підводить ноші під таз потерпілого,

З протилежних дверей помічник допомагає покласти ноги на ноші, пам’ятаючи, що вони можуть бути пошкодженні. Тому важливо нижні кінцівки підтримувати і класти на ноші в одному положенні.

Якщо рятівник один, витягування потерпілого із салону автомобіля проводиться в тому ж алгоритмі: рятувальник відчиняє максимально дверцята, надіває шийний комірець, знімає ремені безпеки, відсовує сидіння водія та максимально відкидає спинку назад, фіксує потерпілого своїми двома руками, шляхом підведення їх під підпахові ділянки, стоячи збоку, або позаду і захвачує лівою рукою зігнуту в ліктьовому суглобі верхню третину передпліччя потерпілого, а правою ділянку променевозап’ясткового суглобу. Обережно витягує потерпілого із салону автомоілля. Легенько з ним присідає, кладучи його на ноші, або підготовлену тверду поверхню (мал.).

Мал. Витягування потерпілого

одним рятівником

Поняття про травми (переломи, вивихи). Допомога при них

Ланцюг допомоги при травмі.



Травма - ушкодження в організмі людини, викликане зовнішньою дією. Залежно від дії травмуючого фактора, травми бувають:

• 
  механічні (переломи, забій);
  
• 
  термічні (опіки, відмороження);
  
• 
  хімічні;
  
• 
  радіаційні;
  
• 
  електротравми тощо.
  

Поняття про переломи, допомога при них

Переломи – це порушення цілісності кістки від дії різних факторів.

Розрізняють травматичні переломи відкриті та закриті .

Абсолютні ознаки переломів:

1. 
   Укорочення кінцівки, що настає в результаті зміщення відламків кістки по осі (довжині). При скороченні м'язів один відламок заходить за другий.
   
2. 
   Деформація кінцівки в місці перелому за рахунок зміщення відламків кістки, наявності гематоми, набряку тканин.
   
3. 
   Поява патологічної рухливості у місці травми. В нормі кістка ззовні рівна і тканини навколо неї придають їй чітку форму. Для виявлення патологічної рухливості одною рукою фіксують кістку вище травми, а другою рукою обережно піднімають периферичну частину, відчуваючи рух кісток у місці травми поза суглобом.
   
4. 
   Кістковий хруст (крепітація відламків) визначається при прощупуванні місця травми. Для його виявлення кладуть два пальці над місцем де підозрюють перелом, обережно натискають одним пальцем на кістку по відношенню до другого пальця, який фіксований на другому відламку. Від тертя кісткових відламків появляється хруст.
   
5. 
   Посилення болю у місці травми при навантаженні на вісь кості. Наприклад, при переломі стегна легеньке постукування по п'яті посилює біль у місці перелому.
   

До відносних ознак переломів слід віднести:

1. 
   Біль.
   
2. 
   Припухлість.
   
3. 
   Наявність рани, синця.
   
4. 
   Порушення функції
   

Після діагностування перелому визначають наявність кровотечі. Якщо є артеріальна кровотеча із магістральних судин - накладають джгут. В інших випадках - закрутку, давящу пов'язку.

При переломі виникає сильний біль, який може призвести до травматичного шоку, тому наступним в алгоритмі надання допомоги при переломах є знеболення.

Наступний етап після знеболення - накладання асептичної пов'язки на рану при відкритому переломі, використовуючи перев'язувальний пакет індивідуальний (див. навичку – правила користування перев’язувальним пакетом індивідуальним – ППІ-1).

Засоби іммобілізації. Іммобілізація - це приведення у стан нерухомості ушкодженої частини тіла (кінцівки, хребта) для зменшення болю, попередження травматичного шоку.

Розрізняють транспортну та лікувальну іммобілізацію.

Транспортну іммобілізацію проводять тимчасово для здійснення перевезення з місця пригоди до лікувального закладу. Лікувальна іммобілізація проводиться за допомогою гіпсових та інших пов'язок.

Транспортна іммобілізація проводиться за допомогою стандартних і підручних засобів.

До стандартних засобів належать:

а) металева драбинчаста шина (шина Крамера) розмірами 80 х 120 см;

б) металева сітчаста шина;

в) фанерна шина (70 х 125 см);

г) пневматична шина (надувна, має прозору двошарову полімерну оболонку з клапанним пристроєм і трубкою для нагнітання повітря, а також

«блискавка» для закріплення на кінцівці);

д) пластмасова шина (має отвори по краях шини для шнурування і

фіксації кінцівки);

є) фанерна складна шина ЦІТО, яка складається із 5 фанерних дощечок довжиною по 29,5 см і шириною 6см, які з'єднані металевими осями і можуть розкладатись у довжину (147,5 см) і під певним кутом;

ж) шина ЦІТО для верхньої кінцівки, що складається із двох фанерних дощечок, одна з яких має виїмку для плеча, друга на осі складається під прямим кутом;

і) розсувна дерев'яна шина Дітеріхса (мал.). Складається із 4 частин:

двох милиць: зовнішньої (1) і внутрішньої (2), підметкової частини - підступника (3) і палички-закрутки (4).

Мал. Засоби іммобілізації

Мал. Шина Дітеріхса

Вакуумні засоби іммобілізації

Шини пневматичні (мал.) – призначені для жорсткої фіксації кінцівок людини при пошкодженнях і травмах. Виготовляють з матеріалу рентген та МРТ - прозорого, стійкого до пошкоджень. Бувають трьох розмірів: великий, середній і малий. Можлива їх фіксація під будь-яким кутом.



Мал. Пневматичні шини

Вакуумні матраци Амбу
.

Стандартизовані шини передбачаються ушкодження довгих кісток і хребта, у такій спосіб можна уникнути глибоких пошкоджень тканин. Поки не викачане повітря, матрац легко обернути навколо тіла пацієнта. При відкачуванні повітря матрац стає твердим і приймає потрібну форму. Вакуумні матраци виготовляються із синтетичної вогнестійкої тканини. Усередині матраців є внутрішня система каналів, що робить матрац тонким, здатним приймати потрібну форму, а також дуже стійким, якщо повітря викачане.

С пінальні ноші Амбу (мал. 8.1-8.2) забезпечують безпечне транспортування потерпілого з місця події до лікарні. Ноші пропускають рентгенівські промені, використовуються в рентгенівських кабінетах.

Н адійні – витримують навантаження більше 250 кг. Їх легка вага є унікальною якістю під час перенесення рятувальниками важких потерпілих. Ноші можуть використовуватися з будь-якими засобами фіксації голови. Ноші не тонуть у воді, тому дозволяють утримувати потерпілого на її поверхні та можуть використовуватися як плавзасіб. Виготовлені з високо щільного поліетилену, який легко знезаражується. Випускаються в різних модифікаціях, кольорах, розмірах, з різною кількістю ременів, в тому числі і моделі, спеціально призначені для медицини катастроф та педіатрії.

Підручні засоби для іммобілізації.

Підручними засобами іммобілізації може бути дошка (а), палиця (б), парасолька (в), лижа (г), лопата (д) тощо (мал.).

Якщо немає підручних засобів, тоді використовують аутоіммобілізацію нижню кінцівку з переломом фіксують до неушкодженої кінцівки.

Мал. Підручні засоби

Відкритий перелом



Серед всіх пошкоджень опорно – рухового апарату відкриті переломи становлять 8-10%. Найбільшу небезпеку при відкритих переломах для життя потерпілого спочатку представляють кровотечі та шок, а надалі розвиток інфекції в рані. Дана травма буває первинною і вторинною. Все залежить від того, коли сталося пошкодження шкіри: відразу в момент інциденту, або вже через деякий час, в результаті неправильного транспортування або якогонебудь різкого руху. Саме тому, дуже важливо правильно зафіксувати відламки кісток. Як вже говорилося, відкритий перелом передбачає рану в області травми. Це дуже небезпечно, оскільки пацієнт може отримати травматичний шок, втратити багато крові, якщо зачеплена центральна артерія і нерв. Як правило, така травма часто пов'язана з прямим механічним впливом: наїзд трамваї, потяги, ДТП, попадання в рухомі механізми на виробництві та інше. Відкритий перелом відбувається тоді, коли кістка не витримує впливає сили і деформується разом з м'якими тканинами.

Ознаки відкритого перелому

Ознаки відкритого перелому видно відразу, на відміну від закритого ушкодження. Справа в тому, що при відкритому переломі пошкоджуються м'які тканини і часто він супроводжується сильною кровотечею, яку потрібно негайно зупинити. Безумовно, відкритий перелом супроводжується болем і обмеженістю рухів пошкодженої частини. Основними ознаками відкритого перелому кісток є:

• 
  попередній удар тієї частини тіла, де підозрюється відкритий перелом;
  
• 
  кровотеча;
  
• 
  біль;
  
• 
  наявність рани в якій видно кісткові уламки;
  
• 
  шоковий стан потерпілого (травматичний шок у разі переломів великих кісток).
  

Перша медична допомога на до госпітальному етапі

Невідкладна допомога при відкритих переломах полягає, головним чином, в негайній госпіталізації хворого на ношах. Якщо вона затримується, то потрібно укласти хворого на ноші з трохи піднятим узголів'ям, якщо є сильна кровотеча - потрібно накласти джгут вище місця перелому, знеболити, і продезінфікувати рану, оскільки в протилежному випадку може виникнути інфікування рани. Провести транспортну імобілізацію.

Поняття про вивихи, допомога при них

Вивих - стійке зміщення суглобових поверхонь однієї відносно другої, з виходом однієї через розрив капсули. Розрізняють вивихи вроджені (в утробі матері, частіше в кульшовому суглобі у дівчаток) і набуті (травматичні і патологічні як наслідок захворювань - туберкульозу, пухлини, остеомієліту, сифілісу).

Визначають абсолютні ознаки вивиху:

1. 
   Вимушене положення кінцівки.
   
2. 
   Деформація в ділянці суглоба. Суглобова впадина порожня за рахунок виходу головки відповідної кістки із свого місця.
   
3. 
   Активні рухи в суглобі відсутні, а пасивні значно обмежені і болючі.
   
4. 
   Зміна довжини кінцівки (вкорочення або подовження).
   
5. 
   Пружинно-зворотний рух у суглобі.
   

До відносних ознак відносять: біль в ушкодженій кінцівці у стані спокою і при рухах; інколи «симптом клавіші», поява синця на шкірі в ділянці суглобу, набряк.

Вводять знеболювальні засоби (анальгін 50% - 2 мл внутрішньом'язово, промедол 2% 1 мл підшкірно. Кінцівку фіксують у такому положенні, якого вона набула після вивиху.

Верхню кінцівку фіксують за допомогою косинки чи бинта до тулуба. Нижню кінцівку фіксують у вимушеному положенні за допомогою шин Крамера, підручних засобів і транспортують до лікувального закладу.

Розтягнення зв'язок - види, симптоми і лікування

Зв'язки - це пучки сполучної тканини, що мають щільну структуру. Їх завдання - з'єднання кісток між собою і утримування суглоба на своєму, фізіологічному місці. Саме рухливістю суглобів в різних напрямках, ми зобов'язані зв'язкам, тобто, вони визначають напрям рухів суглоба. Однак зв'язки фіксують суглоб так, щоб ми не мали можливості рухати ними «неправильно».

Повний, або частковий розрив цих волокон і називається розтягуванням зв'язок. Розтягнутися може одна, або відразу кілька зв'язок. Це один з найпоширеніших видів травм, частіше побутових. Близько 90% травм - це саме розтягнення зв'язок.

За своєю частотою, крім побуту, розтягнення зв'язок зустрічається у спорті, особливо професійному. У першу чергу, це: футбол, хокей, великий теніс, бокс, деякі вправи в легкій і важкій атлетиці. Наприклад, підтягування на брусах, або підйом штанги вимагають особливого скручування лучезапястних, ліктьових і плечових суглобів. Тобто, ті види спорту, для яких характерна найбільша амплітуда суглобових рухів.

Також, нерідкі такі травми у дітей, хоча, порівняно з дорослими, невірний рух суглобів закінчуються у них частіше переломом кістки. У цьому випадку зв'язки не розриваються. Розтягнення зв'язок часто плутають з розтягуванням сухожиль, хоча, це різні травми. Якщо зв'язка сполучає між собою кістки, то сухожилля - кістки з м'язами. Також, розтягнення м'язів - це окрема травма. Види розтягнень зв'язок:

В принципі, розтягнення зв'язок може відбутися в будь-якому суглобі.

Ознаки

Ознаки розтягнення зв'язок ідентичні для всіх видів. Так як сполучні волокна містять велику кількість нервових закінчень, то перший і головний симптом, на який потрібно звертати увагу - це сильний біль. Людина не в змозі здійснювати будь-які рухи травмованої частиною. Спроби рухів в рази підсилюють хворобливі відчуття. Залежно від ступеня тяжкості травми, больові відчуття можуть з'явитися не відразу, а після поколювань, або відчуття печіння в пошкодженій області. Потім з'являється набряклість суглоба, оніміння, почервоніння шкіри над цією поверхнею, гематома. При важких формах розтягувань може розвиватися такий величезний набряк, який носить назву «слонячий вигляд».

Може підвищуватися температура в районі травмованого суглоба (місцева температура) при легких травмах. А при важких формах - загальне підвищення температури тіла, аж до лихоманки.

З усіх суглобів, найбільш часте розтягнення характерно для гомілковостопного суглоба, так як він здійснює більш часті руху, в порівнянні з іншими суглобами. Симптоми розтягування гомілковостопного також залежать від тяжкості ушкодження. Людина не може повноцінно стати на травмовану кінцівку, а будь-які спроби активного руху викликають сильний біль. Тому так важливо відразу ж знерухомити ногу, щоб не погіршувати ситуацію, оскільки легка ступінь розтягнення при додатковому навантаженні може легко перейти в середню ступінь, або важку.

Також, не виключений перелом кістки при перенапруженні. Такого потерпілого потрібно негайно посадити, підняти травмовану ногу, наприклад, на стілець і забезпечити їй нерухомість. У спортивній медицині існує термін «розколота гомілка». Це пошкодження гомілковостопного суглоба у бігунів. Для нього характерна біль на початку і в кінці бігу, і її відсутність при самому бігу.

Розтягування гомілковостопного суглоба викликає біль, набряк, місцеве крововилив, обмеження рухливості. При легкому ступені тяжкості такий вид розтягування проходить через 10-15 днів. При середньому ступені - через місяць, півтора. При важкого ступеня - через 4 - 6месяців.

Ступеня тяжкості розтягування Всього ступенів тяжкості виділяють три:

1. 
   ступінь тяжкості - наявність пошкодження окремих волокон зв'язки, але сама цілісність і безперервність зв'язок зберігається. З'являється незначна хворобливість і набряк, гематоми відсутні. Набряк виражений незначно, крововиливи відсутні. Рухи в гомілковостопному суглобі обмежені незначно.
   
2. 
   ступінь тяжкості - для неї характерні множинні надриви волокон, іноді частково пошкоджується капсула. Візуалізується помірна набряклість, спостерігаються синці. Значно обмежується рухливість гомілковостопного суглоба, іноді спостерігається нестабільність суглоба. З'являються скарги на помірну болючість.
   
3. 
   ступінь тяжкості характеризується повним розривом зв'язок гомілковостопного суглоба. З'являється різка болючість, яка супроводжується масивним набряком і вираженими гематомами. Рухи в суглобі значно обмежені або може спостерігатися паталогічна рухомість суглоба.
   

Перша допомога.

Відразу ж після отримання травми необхідно:

• 
  Прикласти сухий лід до місця розтягування на 20 хвилин;
  
• 
  Накласти тугу пов'язку, не більше ніж на 2 години;
  
• 
  Зверху пов'язки також можна прикладати холод на 20 хвилин кожні 2-3 години;
  

R.I.C.E.



R - rest - не навантажуйте уражену кінцівку протягом перших 48-72 годин. Постарайтесь залишитись вдома та відпочити в перші дні після травми.

І - ісе - прикладіть холод на болісне місце. Ви можете використати пакет з льодом, або навіть заморожений шмат м'яса з морозильної камери, головне огорнути заморожений предмет в рушник, адже холод має бути сухим. Тримайте холод на ураженій ділянці протягом 15-20 хвилин, 4-8 разів на день, протягом перших 48 годин або до зменшення набряку.

С - compression - накладіть компресуючу пов'язку з еластичного бинта на ураження місце.

Е - elevate - - надайте ушкодженій кінцівці підвищеного положення, це зменшить набряк.

• 
  Виконання навички: іммобілізація стегна шиною Крамера(мал.).
  
• 
  
  
• 
  Показання: перелом стегна, ушкодження кульшового чи колінного суглобів.
  
• 
  Підготувати все необхідне: якщо немає шини Дітеріхса, іммобілізацію кінцівки можна провести за допомогою шини Крамера.
  
• 
  Для цього з’єднують 2 драбинчасті шини по довжині після вимірювання довжини кінцівки і тулуба зі сторони ушкодженої кінцівки потерпілого від пахвової ділянки до підошви взуття, відступивши від неї на 7-10см. Її згинають всередину (зовнішня шина. Другу шину (внутрішню) також вимірюють від пахової області, за кінець взуття, відступивши також на 7-10см. Цей кінець згинають під прямим кутом, щоб зайшов за зігнутий кінець зовнішньої шини. Третю шину моделюють по задній поверхні здорової кінцівки, дещо зігнувши під підколінною ямкою та під прямим кутом до підошви (в). Шини обгортають ватою, яку фіксують бинтом. Спочатку під кінцівку підводять задню шину, після внутрішню і зовнішню шини. Кладуть ватно-марлеві підкладки в ділянці колінного і гомілковоступеневого суглобів. Бинтом фіксують шини до кінцівки, а також до тулуба в ділянці живота, грудної клітки та здорового надпліччя (г). Шина фіксує кульшовий, колінний, гомілково-ступеневий суглоби. Транспортна іммобілізація здійснюється лежачи до лікувального закладу.
  

Мал.. Іммобілізація стегна за допомогою шини Крамера:

а- шина Крамера із зігнутими кінцями (внутрішня); б- подовжена шина Крамера (зовнішня) із зігнутими кінцями;

в- змодельована (задня) шина Крамера, зігнута у місці підколінної ямки та

підошви; г- вигляд фіксованої шини Крамера при іммобілізації стегна.

Виконання навички: іммобілізація гомілки (мал.) Показання: перелом кісток гомілки.

Підготувати все необхідне: шини Крамера, бинти, вата.

С початку моделюють задню шину, вигнувши під прямим кутом до підошви, і дещо зігнувши в підколінній ямці. Зовнішню та внутрішню шини, які прикладають до відповідних поверхонь кінцівки також

Мал. Іммобілізація гомілки шиною згинають під прямим кутом, щоб

Крамера кінці під підошвою або сходились (не стискаючи

кінцівку) або заходили одна за другу (не стискаючи кісточок гомілкових кісток). Обгортають шини ватою, фіксують бинтом. Прикладають шини до кінцівки, в. порядку їх моделювання підкладають під суглоби ватно-марлеві прокладки. Фіксують шини до кінцівки. Така іммобілізація знерухомлює колінний та гомілково-ступневий суглоби. Транспортна іммобілізація до лікувального закладу здійснюється лежачи.

Імобілізації нижньої кінцівки за допомогою шини Kendrick здійснюється трьома особами (санітарний інструктор і 2 помічника).

Мал. шини Kendrick

Мал. Іммобілізація ключиці кільцями Дельбе

Іммобілізація при переломах та вивихах.

Виконання навички: іммобілізація ключиці

Показання: перелом ключиці.

Підготувати все необхідне: бинти, валик, косинка.

Для фіксації відломків ключиці використовують пов’язку Дезо, косинкову пов’язку з обов’язково підкладеним валиком в пахвову ділянку пошкодженої сторони (дивись - десмургія, пов’язки косинкові на верхню кінцівку), або кільця Дельбе (мал. 93), вони виготовляються із марлі і вати. Спочатку беруть шматок марлі, довжина якої вимірюється за обхватом надпліччя і пахвової ділянки. Цей вимір повинен бути вільним, не стискаючим. На марлю виміряної довжини шириною 15-16 см. кладуть шар вати. Краї марлі та кінці зшивають, створивши кільце. Два кільця проводять через руки на надпліччя і позаду між лопатками їх зводять так, щоб максимально розправити плечі, а кільця стягнути і зав’язати бинтом. В такому стані транспортувати до лікарні сидячи, або пішки (якщо багато потерпілих).

Виконання навички: іммобілізація плеча

Показання: перелом плечової кістки, ушкодження плечового суглобу.

Підготувати все необхідне: драбинчаста шина Крамера, валик, вата, бинти, стрічка, косинка.

Провести підготовку шини: для цього покласти шар вати на всю довжину шини і зафіксувати її бинтом. Попередньо шину моделюють по здоровій кінцівці потерпілого, або ж на собі (той хто надає допомогу). У першому випадку виміряти довжину кисті (від зігнутих пальців) та передпліччя до ліктьового суглобу і зігнути під прямим кутом. Від зігнутої шини в ліктьовому суглобі виміряти

Мал. Моделювання шини Крамера: а – фіксація одного кінця шини пальцями руки, б – моделювання шини до свого тіла, в –фіксація шини

довжину плеча до надпліччя, де її зігнути таким чином, щоб вона набула форми тіла і своїм кінцем дійшла до внутрішнього кута лопатки або надпліччя.

У другому випадку, коли потерпілий приблизно за зростом та конституцією відповідає тому, хто надає допомогу. Моделювання шини Крамера проводять таким чином (мал.): фіксують пальцями кінець шини зігнутої в ліктьовому суглобі під прямим кутом однієї руки (мал.а), а другою рукою, захвативши за протилежний кінець накладають шину на плече, надпліччя другого плеча (мал.б), вигинаючи та моделюють по своєму тілу. Змодельовану шину обережно підкладають під ушкоджену кінцівку, попередньо підклавши в пахвову ділянку валик (мал.в). Верхні та нижні кінці шини зв’язують стрічкою, а другий через пахвову ділянку здорової кінцівки. Шина фіксує 3 суглоби: променево-зап’ястковий, ліктьовий та плечовий.

При відсутності стандартних шин транспортну іммобілізацію при переломі плеча у верхній третині проводять за допомогою косинкової пов’язки. В пахвову ділянку кладуть валик, який прибинтовують до грудної клітки через здорове плече. Руку зігнуту в ліктьовому суглобі під кутом 60%, підвішують на косинці, плече прибинтовують до тулуба. Можна використати пов’язку Дезо. Транспортують обов’язково до лікувального закладу.

Виконання навички: іммобілізація передпліччя та кистіПоказання: перелом кісток передпліччя.

П ідготувати все необхідне: драбинчаста шина Крамера, бинти, вата, косинка.

^{Мал .Іммобілізація передпліччя та кисті}

Попередньо підготувати шину: закрити ватою і зафіксувати бинтом. На здоровій кінцівці моделюють шину, згинаючи її під прямим кутом в ліктьовому суглобі. Змодельовану шину підкладають під ушкоджену кінцівку, яку згинають в лікті таким чином, щоб долоня з напівзігнутими пальцями була повернута до живота. Шину проводять по задній зовнішній поверхні ушкодженої кінцівки від кисті (трохи відступивши за пальці, щоб захистити передпліччя від випадкових доторкань) до верхньої третини плеча. Фіксують шину до кінцівки спіральними турами, починаючи від кисті і закінчуючи плечем. При цьому знерухомлюються променево-зап’ястковий та ліктьовий суглоби. Руку підвішують на

косинці або стрічці. Транспортують сидячи до лікувального закладу.

Виконання навички: іммобілізація стегна шиною Дітеріхса(мал.). Показання: перелом стегна, ушкодження кульшового суглоба, ушкодження колінного суглобу.

Підготувати все необхідне: шина Дітеріхса, вата, бинти, шина Крамера.



Мал.. Накладання шини Дітеріхса: а- підошвової частини до взуття 8- подібною пов’язкою; б-фіксація закрутки;

в-вигляд накладеної шини

Дітеріхса

До взутої ушкодженої кінцівки фіксують підошвову частину шини за допомогою ременів, які закріплені на ній. Спочатку фіксують ременем задню частину взуття з підбором (каблуком), яка кріпиться на передній поверхні (проекції) гомілково-ступневого суглобу. Другий ремінь кріпиться на передній поверхні (проекції) зап’ясноп’ясткових суглобів. Якщо ці кріплення відсутні, фіксація проводиться за допомогою 8-подібної пов’язки (а) (дивись - Десмургія, пов’язки на нижню кінцівку). Через провушини, які закріплені на підошвовій частині шини Дітеріхса, проводять зовнішню і внутрішню милиці (костиль, планка). Внутрішня милиця відрізняється від зовнішньої тим, що на її кінці є рухома дощечка на вісі (хомут) з отворами для

отузки та виходу стопора зовнішньої милиці. Милиці підганяються під зріст потерпілого шляхом переміщення планок милиці в скобах і фіксуються планки стопорами (штифтами). Зовнішня милиця повинна щільно увійти в пахвову ямку, внутрішня – в пахову ділянку, нижні кінці обох милиць повинні пройти через провушини підошвової частини і виступати на 10-12 см. від них. Закріплюють дощечкою на вісі (хомутом).

Через отвір в дощечці (хомуті) проводять мотузку і на ній фіксують закруткою. На внутрішню і зовнішню поверхні гомілково-ступеневого та колінного суглобів вкладають ватно-марлеві прокладки, щоб попередити біль від милиць при їх витягуванні. Милиці фіксують до кінцівки і тулуба ременями в ділянці гомілок, колінного суглоба, стегна, живота та через здорове надпліччя. За допомогою фіксованої закрутки проводять її оберти за годинниковою стрілкою до тих пір, поки не відчується витягування кінцівки в закріплених милицях. Закрутку фіксують бинтом до шини. Під задню поверхню ушкодженої кінцівки підкладають і прибинтовують шину Крамера, щоб уникнути зміщення назад кінцівки в шині. Шина фіксує кульшовий, колінний та гомілково-ступневий суглоби. Транспортна евакуація здійснюється лежачи до лікувального закладу.

Прядок надання домедичної допомоги постраждалому при переломах кісток кінцівок

Фіксація переломів кісток кінцівок за допомогою м’якої шини

Ознаки відкритого перелому кісток кінцівки:

• наявність рани в місці перелому

• кровотеча з рани

• біль, порушення функції ушкодженої кінцівки

• неприродне положення кінцівки

• патологічна рухливість у кінцівці •

• крепітація (своєрідний хрускіт)наявність уламків кістки в рані.

Ознаки закритого перелому кісток кінцівки:

• неприродне положення кінцівки

• біль в області рани/деформації кінцівки •

• патологічна рухливість в кінцівці • крепітація (хрускіт) в місці перелому • гематома •

• порушення функцій ушкодженої кінцівки.

1. Визначте розмір шини, необхідний для фіксації двох суглобів.

2. Надайте шині жолобоподібної форми.



3. Накладіть шину на кінцівку, яка фіксується.

4. Зафіксуйте шину до кінцівки за допомогою бинта.



Головні правила:

1. Заборонено зіставляти кістки.

2. Фіксуємо в тому положені, яке зручне постраждалому.

3. Використовуємо для жосткої фіксації шини, дошки, тканину, журнали.

4. Після накладання шини слідкуємо за пульсом, щоб не передавити тканини.

5. Обов’язково постраждалого відправляємо в лікарню для більш детального огляду.

Транспортна іммобілізація при переломах хребта

Важливим у наданні першої медичної допомоги є іммобілізація ушкоджених частин тіла і транспортування потерпілого до лікувального закладу.

Транспортна іммобілізація забезпечує:

• 
  швидкий і зручний спосіб доставки потерпілого до лікувального закладу;
  
• 
  зменшує або повністю ліквідує рухомість кінців зламаної кістки;
  
• 
  попереджує повторне ушкодження нервів, судин, м'язів, які можуть призвести до кровотеч, паралічів, шоку тощо;
  
• 
  забезпечує спокій, утримує відламки, попереджує їх повторне зміщення;
  
• 
  дає можливість проводити перекладання, перенесення потерпілого.
  

Показаннями до транспортної іммобілізації є:

• 
  переломи і вивихи кісток;
  
• 
  великі і глибокі опіки частин тіла;
  
• 
  синдром тривалого стискання тканин;
  
• 
  великі і глибокі рани;
  
• 
  значні ушкодження м'яких тканин;
  
• 
  ушкодження головного мозку (черепно-мозкова травма, кома);
  
• 
  ушкодження магістральних кровоносних судин;
  
• 
  ушкодження частин хребта, таза;
  
• 
  ушкодження великих нервових стовбурів;
  
• 
  газова інфекція;
  
• 
  отруєння різними речовинами, втрата свідомості та інше.
  

Транспортна іммобілізація залежить від іммобілізуючих засобів і способів їх застосування.