Ірландська проблема. Курсова - 2019. Міністерство освіти і науки україни національний авіаційний університет
 Скачать 0.89 Mb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ШУТЕНКО Андрій Олександрович студент 203 гр. Навчально-наукового гуманітарного інституту Ірландська проблема Сполученого Королівства курсова робота Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент кафедри англійської філології і перекладу СИДОРЕНКО С. І. Київ – 2019 ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Північна Ірландія 5 1.1. Історія Північної Ірландії 5 1.2. Сучасна Північна Ірландія 9 Розділ 2. Конфлікт в Північній Ірландії 11 2.1. Причини конфлікту 11 2.2. Хронологія подій 13 Розділ 3. Вирішення ірландської проблеми 22 3.1. Белфастська угода 22 3.2. Питання Ірландського кордону на першому етапі BREXIT 24 Висновки 26 Список використаної літератури 27 Додаток А 30 Додаток Б 31 Додаток В 32 ВСТУП Острів Ірландія, який поетично називають смарагдовим островом, поділений на дві частини. Більшу з них займає незалежна Республіка Ірландія, а меншу – Північна Ірландія, яка входить до складу Сполученого Королівства. Розглянемо Північну Ірландію. Вона утворена в 1921 році, а до цього за територію довгі роки йшли війни і велися постійні конфлікти. На площі майже 14 квадратних кілометрів розташовується відразу 6 графств, столиця цієї місцевості - красиве місто Белфаст. У цій країні стародавні будівлі оригінально поєднуються з сучасними, а також з унікальною природою - Ірландія багата лісами, водоймами, серед яких - власне море, і об'єкти Всесвітньої спадщини. Країна відома своїм загадковим озером Лохнес, безкраїми лісами та графством Антрим, де знімався культовий серіал 21 століття, Гра Престолів. Але споконвіку Північну Ірландію спіткали труднощі, отож, варто розібратися з її історією. Актуальність зумовлена тим, що зараз багато країн мають схожі проблеми та конфлікти. Північна Ірландія слугує прикладом проведення політики під час непростої ситуації, її досвід можна використати і в сучасному світі. Мета роботи проаналізувати територіальну та етнічну цілісність Північної Ірландії, виявити основні причини та наслідки Ірландської проблеми. Об’єктом дослідження є Північна Ірландія 20 – 21 століть. Предметом дослідження є Ірландський конфлікт 20 століття та сучасне становище Північної Ірландії зумовлене виходом Сполученого Королівства з ЄС. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: Дослідити історію Північної Ірландії. Розглянути причини конфлікту та хронологію подій. Проаналізувати вирішення проблеми. Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можна використати під час проведення аудиторних занять з дисципліни «Лінгвокраїнознавство». Зібраний та опрацьований матеріал може бути корисними при написанні наукових робіт. Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 3 додатків. Загальний обсяг роботи становить 28 сторінок + додатки, з них 20 сторінок – основного тексту. Список використаних джерел налічує 20 позицій, з них 20 – наукові праці. Додаток А вміщує сторінку з журналу “TheIndependent” , у Додатку Б показано бійців ІРА, у Додатку В представлено місто Белфаст. РОЗДІЛ 1 ПІВНІЧНА ІРЛАНДІЯ 1.1 Історія Північної Ірландії У XII нормани вперше з'явилися в Ірландії і згодом заснували колонію Пейл. Поступово, до кінця XVI століття, англійське панування було встановлено на всій території Ірландії. З того часу почалося утиски прав корінного ірландського населення. Зокрема в 1366 році були прийняті так звані Кілкенійскі статути, згідно з якими всім ірландцям під загрозою конфіскації земель і ув'язнення в тюрму пропонувалося говорити тільки англійською мовою, одягати тільки англійський одяг, заборонялося продавати ірландцям коней і зброю, а у воєнний час і продукти живлення. Заборонялося також на англійських територіях допускати ірландців до церковних посад і надавати їм приміщення з релігійною метою. Утиски ірландців доходили до абсурду, наприклад, за вбивство ірландця англійця не тільки не карали тілесно, але навіть не штрафували.[2] Реформи і конфіскація монастирських земель в кінці 30-х років XVI століття, супроводжувалися також конфіскацією земель ірландців і передачею їх англійським колоністам. У той час як релігійні гоніння викликали нові і нові повстання по всій Ірландії. Під час Англійської буржуазної революції в Ірландії спалахнуло повстання, яке тривало близько 10 років. У 1649 році для придушення повстання туди прибув Олівер Кромвель. Боротьба з повсталими супроводжувалася жорстоким терором щодо католиків, масовими пограбуваннями і винищенням населення. У 1652 і в 1653 роках актом «про усунення Ірландії» і актом «про поселення», О. Кромвель санкціонував конфіскацію земель у всіх, хто мав відношення до повстання, всі землі, відібрані у католиків, були поділені між членами парламенту, підприємцями і солдатами Кромвеля. Католицьким духовним особам заборонялося перебування на території Ірландії, а ірландський парламент був включений до складу англійського. Всі ці жорсткі заходи зміцнили позиції, що похитнули Англію на території Ірландії. Релігійне панування офіційно було закріплено проголошенням протестантизму державною релігією, Вільгельмом Оранським після перемоги в «якобитських війнах» 1689-1691 років. Він також позбавив католиків права на покупку та оренду землі, права на освіту для дітей-католиків і обклав все населення величезними податками на зміст англіканської церкви. Під час його правління значно погіршився економічний стан в усій країні, так як навмисно були приведені в занепад найбільш значущі галузі промисловості, які могли скласти конкуренцію Англії. Приблизно з цього ж часу починається становлення і розвиток національної самосвідомості Північної Ірландії. У 1684 році було засновано «філософське товариство», яке першим почало виступати проти несправедливості англійців по відношенню до ірландського населення. З тією ж метою в 1775 році була заснована «католицька ліга», що відстоювала права католиків. З цього часу почалося зростання опозиції в парламенті, стали розроблятися програми з надання Ірландії економічної свободи і політичної автономії. Першим автором такого роду програми став Генрі Граттан, який став очільником руху за автономію і незалежність ірландського парламенту. Ці настрої, а також оголошення бойкоту англійським товарам з метою змусити британський уряд зняти торговельні обмеження, привели до того, що в 1782 ірландський парламент отримав повну законодавчу незалежність. Були прийняті акти, що поліпшили становище католиків, зокрема, їм було надано право голосу. Наступним кроком стало підписання білля про унію парламентів Ірландії і Великобританії. Ірландці повинні були тепер надсилати в англійський парламент своїх членів Палати громад. Але навіть ці заходи не надавали повної політичної свободи в Ірландії, тому в 1823 році була створена «католицька асоціація», метою якої була емансипація католиків. Акт про емансипацію католиків, що дозволяв католикам займати державні посади, був підписаний в 1829 році. Акт про уряд Ірландії - акт парламенту Великобританії, що розділив Ірландію на дві частини. Повна назва акта - «Акт, що забезпечує краще управління Ірландією», також він відомий як «Четвертий білль про самоврядування» або, що менш точно, «Четвертий акт про самоврядування».[4] Акт мав на меті створити окремі установи самоврядування для двох нових регіонів Ірландії: шість північно-східних графств мали стати Північною Ірландією, тоді як більша частина території повинна була отримати назву «Південна Ірландія». Обидва регіони Ірландії повинні були залишитися частиною Великобританії, і було передбачено їх об'єднання в майбутньому по установам самоврядування.[4, c. 247] Акт так і не діяв на основній території Ірландії через війну за незалежність, в результаті якої в 1922 році було створено Ірландська Вільна держава. Установи, створені відповідно до Акту в Північній Ірландії, продовжували діяти до призупинення їх британським парламентом в 1972 році через напружену обстановкy в регіоні.[6] Деякі положення Акта залишалися в силі аж до остаточного їх скасування в 1998 році за підсумками белфастської угоди. Після цього головною метою ірландців стало досягнення самоврядування (англ. Home Rule, буквально - самоврядування, автономія, в українській транскрипції - «гомруль»), а потім і незалежності. У 1870 була утворена Асоціація за місцеве управління, метою якої була пропаганда самоврядування Ірландії, для здійснення чого вона активно висувала в парламент своїх кандидатів. У 1873 році ця організація була перетворена в Лігу гомруля. У 1886 і в 1893 роках один з її членів - Гладстон двічі пропонував програму білля про надання Ірландії власного парламенту і органів виконавчої влади для вирішення проблем провінції. За його програмою, Сполучене Королівство продовжувало законодавчу діяльність з питань оборони, зовнішньої політики, управління колоніями і контроль за фінансами. Але обидва цих білля не були прийняті. У 1912 році був запропонований третій білль про гомруле, який після триразового відхилення палати лордів повинен був рахуватися законом. Протягом декількох років військові організації протестантів і католиків готувалися до виступів, але їх підготовка була перервана початком Першої світової війни, в результаті чого було прийнято рішення про відстрочення введення гомруля до кінця війни. У 1916 році група під назвою «Ірландське республіканське братство», за підтримки ірландської громадянської армії і членів профспілкової міліції, організувала так зване «Великоднє повстання» в Дубліні. В ході заколоту було захоплено кілька будівель в центрі міста, і була випущена «Прокламація про створення Ірландської Республіки», але заколот був придушений силами британської військово-морської артилерії. Це повстання дало поштовх до подальшої і більш масштабної боротьби за ірландську незалежність. На загальних виборах 1918 року ірландські республіканці отримали більшість місць в парламенті. Вони проголосили Ірландію незалежною країною і сформували перший Дойл, тобто власний парламент, під керівництвом Імон Де Валера. Ці події стали приводом до Англо - Ірландської війни, яка тривала з 1919 до 1921 року.[2] Війна завершилася підписанням в 1921 році англо-ірландського договору, за яким з 26 графств острова створювалося Ірландська Вільна держава, яке наділялося правами домініону, аналогічними до тих, що мали Канада, Австралія, Нова Зеландія і ПАС. При цьому, згідно з договором, з числа дев'яти графств провінції Ольстер шість (Антрім, Арма, Даун, Фермана, Лондондеррі і Тирон) могли залишитися в складі Великобританії шляхом всенародного референдуму. У 1920 році, після прийняття Парламентом Великобританії Урядового акту Ірландії 1920 року, відбувся поділ Ірландії на Північну і Південну Ірландію в статусі самоврядних домініонів Великобританії. У 1922 році 6 північних графств проголосували за те, щоб залишитися частиною Сполученого Королівства зі статусом гомруля, тобто, з власним парламентом і урядом (що лягло в основу подальшого Ольстерського конфлікту в 1972 році). У 1937 році на території новоствореного Ірландської вільної держави, попередника сучасної Республіки Ірландії, була прийнята нова конституція, відповідно до якої колишній домініон став суверенною державою Ейре. А в відносинах з Північною Ірландією найбільш важливим пунктом конституції була стаття про необхідність возз'єднання єдиного ірландського держави. У 1949 року Ірландія оголосила себе незалежною республікою і вийшла із співдружності.[7] 1.2 Сучасна Північна Ірландія Адміністративно Північна Ірландія розділена на 6 графств та 26 районів. Всі шість графств Північної Ірландії: Антрім, Арма, Даун, Лондондеррі, Тайрон і Фермана, входять до північної провінції Ольстер. Економіка Північної Ірландії є найменшою з чотирьох економік, що складають з себе загальну економіку Об'єднаного Королівства. Промисловість представлена традиційними суднобудуванням, текстильним і канатним виробництві. Велика кількість населення зайнята в сфері обслуговування. Туризм також відіграє важливу роль в економіці країни (див. Додаток В). Останнім часом досить прибутковою є сфера високих технологій, в яку здійснюється інвестиційне вливання коштів. У Британському парламенті Північну Ірландію представляє 12 делегатів. Законодавчий орган — Асамблея Північної Ірландії, що складається зі 108 членів Законодавчих Зборів, які обираються населенням Північної Ірландії, обирають зі свого складу Спікера Зборів Північної Ірландії. Виконавчий орган — Виконавчий Комітет Північної Ірландії, що складається з Першого міністра Північної Ірландії, Заступника Першого міністра Північної Ірландії та 11 міністрів Північної Ірландії.[5] Населення Північної Ірландії щорічно зростає починаючи з 1978 року. За останніми даними воно становить 1 775 000 осіб. Етнічний склад населення Північної Ірландії неоднорідний: тут живе близько 500 тис. корінних жителів острова Ірландія — ірландців-католиків і приблизно 1 млн англо-ірландців і шотландо-ірландців. Більшість — протестанти, які є британцями за культурою і традиціями. Вони віддані ідеї збереження конституційних зв'язків з британською короною. Решта населення Північної Ірландії є католицькою та ірландською за культурою та історією. Ця частина населення виступає за союз з Ірландською Республікою. Таким чином, в Північній Ірландії історично склалися три групи населення, що розрізнялися між собою по релігії і культурі, дані групи населення досить насторожено ставляться один до одного. Східні області Північної Ірландії були зайняті переселенцями з Шотландії — пресвітеріани, центральні і північні провінції заселили англійці, які належали до Англіканської церкви, в крайніх західних і прикордонних з Ірландією районах жили залишки корінного населення — ірландці, католики за своїм віросповіданням. РОЗДІЛ 2 КОНФЛІКТ В ПІВНІЧНІЙ ІРЛАНДІЇ 2.1 Причини конфлікту Ірландія потрапила в залежність від Британії ще в Середньовіччі. З XVI століття на острові почався процес конфіскації земель у місцевих жителів і їх передача англійським поселенцям. У наступні роки чисельність англійської населення в Ірландії росла. Земельна політика британської влади викликала невдоволення ірландських землевласників, що призводило до конфліктів і повстань. Одночасно на острові йшло витіснення ірландської мови англійською, а в 1801 році Ірландія стала частиною Сполученого королівства Великобританії і Ірландії. В середині XIX століття утиски ірландських землевласників з боку Великобританії оновилися. Скасували «хлібні закони» (англ. Corn Laws) - закони про мито на ввезене зерно, що діяли в Великобританії в період між 1815 і тисячі вісімсот сорок шість роками. Були торговим бар'єром, який захищав англійських фермерів і землевласників від конкуренції з дешевим іноземним зерном. Бар'єри були введені законом про імпорт 1815 роки (Importation Act 1815, 55 Geo. 3 c. 26) і скасовані законом про імпорт 1846 роки (Importation Act 1846 9 & 10 Vict. C. 22). Ці закони часто розглядаються як приклад британського меркантилізму і їх скасування відзначається як значний крок на шляху до вільної торгівлі. Хлібні закони збільшували прибуток великих землевласників-аристократів, забезпечували зайнятість населення в сільському господарстві, але обмежували зростання прибутку великих торгових компаній і рівень життя міських жителів. Скасування цих законів та конфіскація земель і неврожай привели до голоду 1845-1849 років і посилення антианглійскіх настроїв. Однак після низки ірландських повстань XIX століття збройна боротьба була припинена на тривалий термін. Тільки в 1913 році в Ірландії з'явилася нова націоналістична мілітаризована організація - «ірландські добровольці». Ця організація була попередницею ІРА, її члени протягом Першої світової війни навчалися і озброювалися. У 1916 році в Ірландії спалахнуло нове повстання, повстанці проголосили Ірландську Республіку. Повстання було придушене, але вже в 1919 році знову була проголошена Ірландська Республіка. Ірландська республіканська армія (ІРА) розвернула активні бойові дії проти англійських військ і поліції. Була створена Ірландська Республіка, яка включила всю територію острова. У грудні 1921 був підписаний мирний договір між Великобританією та Ірландією. Ірландія отримала статус домініону (так звана Ірландська Вільна держава). Винятком стали шість найбільш розвинених в промисловому відношенні північно-східних графств (Північна Ірландія) з переважанням протестантів, які залишалися в складі Сполученого Королівства. Однак Великобританія зберігала на території Ірландії військові бази, право на отримання «викупних» платежів за колишні володіння англійських лендлордів. Після укладення англо-ірландського угоди та її ратифікацію ірландським парламентом, ІРА розкололася - значна її частина, в тому числі такі видатні постаті як Майкл Коллінз, Річард Мулкахі, Оуен О'Даффі стали на бік новоствореного Ірландської вільної держави, посівши важливі пости в «Національній армії », інші ж повернули зброю проти колишніх соратників. Однак Національна армія, посилена британської підтримкою, виявилася сильніше, і 24 травня 1923 Френк Айкен віддав наказ скласти зброю. Більшість підкорилася та в 1926 створила партію Фіанна Файл на чолі з Імон де Валера, яка зараз є найбільшою партією Ірландської республіки. Ті, хто не підкорилися, пішли в підпілля. Протягом XX століття в Ірландії поступово знижувалася залежність від Великобританії. У 1937 році держава було перетворено в республіку, а в 1949 році Ірландія вийшла із союзу з Великобританією. Протилежні процеси спостерігалися на півночі, поки в 1972 році не був розпущений північно ірландський парламент. Повнота влади в регіоні перейшла в руки британської влади, фактично Північна Ірландія управлялася безпосередньо з Лондона.[10] У XX столітті в Північній Ірландії спостерігалося зростання самосвідомості не тільки ірландців і англійців, але і католиків і протестантів. У зв'язку з цим велику популярність у місцевого населення знайшли відповідне праві партії і організації. Традиційна перевага в парламенті протестантських сил зумовила поступове зростання невдоволення з боку католиків. У 1967 році активісти католицького руху створили Північно ірландську асоціацію боротьби за цивільні права, яка вимагала забезпечення громадянської рівноправності для католиків і протестантів. Їхні мітинги під гаслами захисту прав католицького населення привели до активізації діяльності радикальних релігійно-політичних угрупувань і до нового загострення в міжконфесійних відносинах. Так починався конфлікт в Північній Ірландії. |