Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
ТЕМА 4. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО 1. Конституційні засади правопорядку в сфері господарювання. 2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства. 3. Система господарського законодавства. 4. Господарсько-правові норми: поняття та види. 5. Питання вдосконалення господарського законодавства. 1.Конституційні засади правопорядку в сфері господарювання Нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку в сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів і ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо: • забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції); • право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне по- вітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13); • право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 14); 42 • забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і гос- подарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині та суспільству (ст. 14); • право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); • визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непоруш- ності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (статті 14, 41); • економічна багатоманітність, право кожного громадянина на підприєм- ницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42); • визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92); • забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (статті 42, 92); • забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів (статті 43,92); • взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); • визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8). Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарюван- ня здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України, визна- чається Господарським кодексом України та іншими актами господарського за- конодавства. 43 2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства Господарське законодавство складає нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю. Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення гос- подарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю. Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак: • значна розгалуженість і присутність великої кількості нормативно- правових актів; для цього є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і, відповідно, правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини; • перевага в господарському законодавстві комплексних нормативно- правових актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які приурочені до одного предмета правового регулювання - страхування (Закон України «Про страхування»), інвес- тування (Закон «Про інвестиційну діяльність»), господарських товариств (Закон України «Про господарські товариства») та ін.; • кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з Цивільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи господарювання, які базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності та мають на меті утвердження оптимального суспільного господарського порядку в сфері національної економіки; він складається з 9 розділів: І - основні засади господарської 44 діяльності; II - суб'єкти господарювання; III - майнова основа господарювання; IV - господарські зобов'язання; V - відповідальність за правопорушення у сфері господарювання; VI - особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання; VII - зовнішньоекономічна діяльність; VIII - спеціальні режими господарювання; IX - прикінцеві положення; Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами; • наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади», Порядком скасування рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженим наказом Мін'юсту України від 29.01.1999 р. № 54/3347. Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери господарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітності відносин, що в ній виникають, а відтак - притаманні законодавству, яке регулює цю сферу, не лише в Україні, а й інших державах. Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодавству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до переважно ринкових засад 45 господарювання. Такими тимчасовими рисами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського законодавства України, є: 1)наявність у господарському законодавстві нормативних актів з різним ступенем адекватності сучасному стану ринкових відносин в Україні: а) дореформених нормативних актів, у тому числі вже неіснуючої держави -СРСР (Положення про поставку товарів народного споживання та Положення про поставку продукції науково-технічного призначення, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, та ін.), що містять чимало застарілих норм та прогалин; б) нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Української PCP До ринкової економіки (схвалена Верховною Радою Української PCP 01.11.1990 р.) і, відповідно, забезпечили запровадження ринкових відносин (закони України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність та ін.); в) прийнятих останніми роками актів законодавства з адекватним сучасному стану цих відносин регулюванням (ГК, ЦК, закони «Про інноваційну діяльність», «Про іпотеку», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про холдингові компанії в Україні» та ін.); 2) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлена об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'язаними з запровадженням і розвитком ринкових відносин, а також суб'єктивними причинами (лобіюванням політичними силами прийняття окремих законів без дотримання основних правил юридичної техніки під час їх розробки та прийняття з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, порушення балансу приватних і публічних інтересів тощо). Все це свідчить, що господарському законодавству України (як законодав- ству перехідного періоду - від планово-розподільчої економіки до соціально- спрямованої ринкової) притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, насамперед: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю чергою, 46 численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його вдосконалення. 3. Система господарського законодавства Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства. Система господарського законодавства - це розташування господарсько- правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей. Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різни- ми критеріями: а) за юридичною силою актів, у яких фіксуються господарсько- правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регу- лювання (горизонтальна систематизація): за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки). Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності». За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з: • положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92); • законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України (визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин і відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях і сферах господарювання), положення Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних 47 засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р.; «Про концесії» від 16.07.1999 p.; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 p.; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 p.; «Про кооперацію» від 10.07.2003 p.; «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та ін.; • постанов Верховної Ради України, таких як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української PCP до ринкової економіки»; Постанова від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР»; • указів Президента України: від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»; від 12.03.1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» та інші; • актів Уряду України, що поділяються на такі види: • декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (від 19.02.1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів»; від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» та ін.; • постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»); • відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства або певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом 48 Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджено наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477); накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 і від 29.11.1999 р. № 290 «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку»); • регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів і терито- рій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування»; регіональні будівельні норми та правила; • локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарських відносин). Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі між- народні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання (тобто є узвичайненнями, що застосовуються лише за згодою суб'єктів господарювання). Регулювання відносин у сфері господарювання може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з 49 Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила так само, як і правила професійної етики у сфері конкуренції, належать до узви- чайнень, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, уста- новчих та інших правових документах суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України). Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють: • компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів гос- подарських відносин (розділ II «Суб'єкти господарювання» Господарського кодексу України; закони «Про товарну біржу», «Про промислово-фінансові групи в Україні», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про кооперацію», «Про холдингові компанії в Україні», Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства», укази Президента України «Про корпоратизацію підприємств», «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» та ін.); • договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До джерел цього інституту належать норми Господарського кодексу України (глава 20 «Господарські договори», глави 30-36); Цивільного кодексу (глави 52-54, 56, 58, 60-77), закони «Про інвестиційну діяльність», «Про поставки для державних по- треб», «Про інноваційну діяльність», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції»; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»; Примірний договір фінансового лізингу, затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р.№201. До окремих інститутів господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зо- внішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо. 50 Система господарського законодавства України (за критерієм юридичної сили нормативно-правових актів). 4. Господарсько-правові норми: поняття та види Акти господарського законодавства здебільшого мають комплексний харак- тер, тобто складаються з правових норм різних галузей права, приурочених до одного предмета (господарських договорів певного виду, суб'єкта господарюван- ня певної господарсько-правової форми або органу господарського управління тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства по- сідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні для всіх правових норм) і специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать: • встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких міс- тяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів і держадміністрації), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання; • офіційний, тобто встановлений законом порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми); • фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа і, відповідно, від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький договір, правила, рішення, розпорядження та ін.); адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб - усім по- тенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання чи певної організаційно- правової форми, наприклад господарським товариством, їх засновникам, 51 учасникам, посадовим особам органів управління товариств (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресування конкретній особі). Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфіч- ною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони міс- тять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення госпо- дарської діяльності та/або організації, управління такою діяльністю). Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення: Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання. Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх кла- сифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість) своєю чергою поділяються на: • норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч.4 ст. 43 ГК), а також посадовими особами цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК); • норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зо- внішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р.); • норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів мають спеціальну статтю «Визначення термінів», у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.); ст. З Закону 52 України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про кооперацію» від 10.07.2003 р.; компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного ко- мітету - статті 7-8 Закону від 26.11.1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», Національного банку України - статті 6, 7, 9,15,19 Закону України від 20.05.2000 р. «Про Національний банк України», інститутів спільного інвестування - Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема, ст. 4), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - статті 6-8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.); • техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо); • норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання): примірні статути, примірні договори, Принципи кор- поративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.2004 р. № 571. 5. Питання вдосконалення господарського законодавства Враховуючи вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна дійти висновку, що в ньому чимало застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулю- вання. Одночасне прийняття та набуття чинності Господарським і Цивільним кодексами України породжує ще проблему усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; форм власності тощо). Зазначені обставини 53 зумовлюють необхідність удосконалення господарського законодавства, яке від- бувається за чотирма основними напрямами: • вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність урегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і, відповідно, ухвалення нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття); • вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають і напрями своєї 54 діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання; • вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність з Господарським кодексом; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності; • гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 16.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до зако- 55 нодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2004 р. № 126/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства. На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна ре- гуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначений закон визначає: • принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки в процесі прийняття нових, зміни чи скасування чинних актів законодавства/регуляторних актів у сфері господарювання); • основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх від- криті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта); • систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, 56 інших державних органів, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування; • особливості здійснення регуляторної діяльності: а) щодо положень норма- тивних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо); б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації; • відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності. Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ: • виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві; • узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів); • Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики ви- дає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого госпо- дарського суду України відповідно до закріплених у статтях 43-44 Закону України «Про судоустрій» повноважень: а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва,іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності); б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства; 57 в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства. Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення ви- щих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рі- шень, які ґрунтуються на таких поняттях. |