Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
ТЕМА 7. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВ 1. Поняття підприємства та його основні ознаки. 2. Види та організаційно-правові форми підприємств. 3. Особливості правового становища окремих видів підприємств. 3.1. Підприємства державної форми власності (державних комерційних і ка- зенних підприємств). 3.2. Підприємства комунальної форми власності. 3.3. Підприємства колективної власності. Виробничі кооперативи. 3.4. Приватні підприємства. 3.5. Підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. 3.6. Орендні підприємства. 1. Поняття підприємства та його основні ознаки Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після набуття державної незалежності, вперше було визначено За- коном України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці проекту Господарського кодексу України, що набував чинності з 01.01.2004 р. Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні положення 89 про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті, «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу Господарський кодекс (статті 62- 72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси: • належність до основної ланки економіки; • безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної; • можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (дер- жавні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства); • установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82; для командитного товариства з одним повним учасником - меморандум, що передбачено ч. З ст. 134 ЦК України); • функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у на- явності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), 90 праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві); • наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридич- ної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи; • індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код; • порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - уні- тарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється (а) за допомогою органів, створених учасниками: збори учасників, виконавчий і контрольний органи, або (б) уповноваженими учасниками - в повному та командитному товариствах); • ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) зале- жить від правового титулу майна підприємства: а) підприємства - власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації та ліквідації підприємства, зміни напрямів діяльності, використання майна, в тому числі розподілу прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; 91 дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їх майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в тому числі порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу тощо). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім уже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власнику визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом і статутом підприємства. 2. Види та організаційно-правові форми підприємств Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними озна- ками: 1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); 92 підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колек- тивної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територі- альної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). 2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 ГК розрізняє: підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менше ніж 10%); іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100%). 3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, відповідно до ч. 7 ст. 63, підприємства бути можуть віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств: • малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за се- редньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; • великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Націо- нального банку України щодо гривні; • усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми 93 від 500 тис. євро до 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні). • Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фон- ду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України): • унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє не- обхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника; • корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві гос- подарського відання чи оперативного використання, є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри наяв- ність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: 94 залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкта господарювання); контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів у загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства). У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи залежне підприємство вважається дочірнім щодо контролюючого підприємства. З метою захисту прав і законних інтересів таких видів залежних підприємств, як корпоративні підприємства холдингової компанії, ч. 6 ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності холдингової компанії за зобов'язаннями корпоративного підприємства (якщо останнє через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним і буде визнане банкрутом). Разом з тим слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види підприємств, зокрема: підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначається Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». Згідно зі ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це під- приємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менше ніж 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства народних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забез- печення випуску виробів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотримання й удосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх промислів шляхом сприяння творчому варіюванню 95 при виготовленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідної звітної документації підприємства; інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність»; таке підприємство, попри різні назви (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно- конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства. 3. Особливості правового становища окремих видів підприємств 3.1. Підприємства державної форми власності (державних комерційних і казенних підприємств) Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною попри приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю залишення в державній власності об'єктів загальнодержавного значення (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»), що забезпечують: • виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну само- стійність української держави (підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забезпечують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо); 96 • соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.); • життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловос- ті; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.); • контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.). Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно, можуть здій- снюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво», а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, - ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію дер- жавного майна» та Законом України від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товари- ствах - за участю суб'єктів різних форм власності). 97 Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерцій- не підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - дер- жавне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України. Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України: • господарська організація унітарного типу; • підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності; • функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління; • функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство; • управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном; • обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів «державне підприємство»; 98 • відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні під- приємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях: 1) засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах); 2) щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від правового титулу майна; 3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту); 4) щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного за- мовлення та укладення державного контракту; дотримання процедур закупівель, визначених Законом «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти»); 5) щодо затвердження фінансового плану підприємства компетентним органом держави (зазвичай господарським міністерством/відомством, до сфери управління якого належить підприємство, а у передбачених законом випадках - Кабінетом Міністрів України). Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду госпо- дарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України). Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в статтях 74-75 Господарського кодексу України: • наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господар- ського кодексу; 99 • основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обме- женням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах; відчужувати нерухоме майно, повітряні та морські судна - ще й за погодження з Фондом державного майна України; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів - лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу зазначених об'єктів кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану підприємства; • обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання; • обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервно- го, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства; • необхідність підтримання майново-фінансового стану (розміру активів) державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду, який досі законом не передбачений; • наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення та державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, ви- 100 значенні перспектив економічного та соціального розвитку підприємства й виборі контрагентів; • затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що передує плановому, компетентним органом держави, а саме: а) щодо підприємств, що є суб'єктами природних монополій, і підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. грн., - Кабінетом Міністрів України; б) щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять; • обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (у тому числі у разі визнання банкрутом); • відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 74 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду); • можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство. |