Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
ТЕМА 13. ПРАВОВА СИСТЕМА. ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ Сучасний юрист повинен мати досконалу професійну підготовку, одним з вагомих аспектів якої є розуміння сучасних правових процесів як у межах своєї країни, так й на рівні інших країн та в цілому світового співтовариства. Успіх в опануванні знаннями, вміннями та навичками залежить від системного виміру їх сприйняття, чому сприяє вивчення цієї теми, в межах якої формується уявлення про юридичну карту сучасного світу. Засвоєння теоретичних положень цієї теми дає можливість здобути знання щодо поняттєво-структурної характеристики категорії правова система, її функцій, категорії правова сім’я, її співвідношення з правовою системою, основних рис сучасних правових сімей, а також специфіки організаційно- функціональної побудови органів поліції окремих правових систем відповідних правових сімей. 13.1 Правова система: поняття, структура, функції Категорія «правова система» є основою для системного вивчення правової дійсності. Відповідно до багатогранного змісту правової системи варіюються й її визначення. В юридичній літературі представлені різноманітні точки зору, основні з яких зводяться до того, що правова система: – це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або групі держав 1 ; – це комплекс взаємопов’язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання 2 ; – це цілісна сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих правових явищ, що формуються суспільством, при необхідності опосередкованих державою, призначених особливими засобами та методами об’єднувати людей в єдиний соціум і регулювати їх відносини з метою самозбереження суспільства та його прогресивного розвитку 3 ; – це комплекс взаємопов’язаних, взаємоузгоджених і взаємозалежних між собою правових явищ і процесів, які розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою 4 Інтегруючи різноманітні варіації визначення «правова система», вона може бути представлена як упорядкована сукупність взаємопов’язаних і 1 Рабинович П. Основы общей теории права и государства : учеб. пособ. / П. Рабинович. – 7-е узд., с изм. – Х. : Консум, 2005. – С. 194. 2 Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2006. – С. 237. 3 Теория государства и права : курс лекций / [М. Н. Марченко, А. В. Мицкевич, О. Э. Лейст и др.] ; под ред. М. Н. Марченко. – Т. 2. – М. : Зерцало, 2004. – С. 27. 4 Актуальні проблеми теорії держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.] ; за заг ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. – С. 135 – 136. 278 279 взаємодіючих правових явищ та юридичних процесів, об’єктивно зумовлена закономірностями та особливостями (в тому числі культурними, історичними, географічними) розвитку певного об’єднання людей (громади, суспільства, держави, етносу), яка має внутрішню цілісність, відносну самостійність і циклічність функціонування. Основні ознаки правової системи: – є підсистемою соціальної системи, тобто зовнішнім середовищем її функціонування є суспільство, в якому правова система співіснує з економічною, політичною, духовною підсистемами тощо; – має цілісний характер, який проявляється в єдності елементів, що складають цю систему та зв’язків між ними; – метою її функціонування є досягнення правопорядку в суспільстві; засобами досягнення мети є діяльність суб’єктів права, що є способом виразу їх зв’язків через правовідносини; – циклічність функціонування, послідовність розвитку правових явищ та юридичних процесів у правовій системі, що зумовлено генезисом відповідного суспільства. Як багатогранне явище і відповідно складна теоретична категорія, правова система має власну структуру, щодо змістового наповнення якої в юридичній науці також немає одностайної позиції вчених. До структури правової системи включають такі елементи: – суб’єкти права; – правові норми та принципи; – правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи; – правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура; – зв’язки між вказаними елементами, які визначають результат їхньої взаємодії – законність, правопорядок 1 У більш детальному викладі сукупність елементів правової системи виглядає таким чином: 1) право як сукупність створених державою норм, що перебуває під її охороною; 2) законодавство як форма вираження цих норм (нормативні акти); 3) правові інституції, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення); 7) права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні); 8) система функціонуючих у суспільстві правовідносин; 9) законність і правопорядок; 10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); 11) суб’єкти права (індивідуальні та колективні); 12) системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність і стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб’єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють 1 Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Х. : Консум, 2006. – С. 238 – 239. 279 280 «інфраструктуру правової системи» 1 Сукупність елементів правової системи є сенс розглядати й з точки зору їх розподілу на: – статичні (постійні), які завжди мають місце і складають своєрідний базис правової системи і до яких відносяться: суб’єкти права, система права, система законодавства, правові принципи, правова культура, правова свідомість, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика; – динамічні (змінні), які об’єднують своєрідні юридичні процеси: правотворчість, правореалізація, правозастосування, правоохоронна діяльність, правовідносини, юридична практика. Окремі автори включають до правової системи правоохоронні організації 2 або правоохоронні, правозастосовні державні органи, призначені для забезпечення і захисту права, боротьби з його порушеннями. Ми розділяємо цю позицію у тому сенсі, що правоохоронні та правозахисні державні органи можуть бути віднесені до суб’єктного (організаційного) складу правової системи, що своєю діяльністю надають динаміку правовій системі, здійснюючи реалізацію права, зокрема, і безпосередньо, правозастосування. Дещо по-іншому до формулювання структури правової системи підходять дослідники західних країн, виокремлюючи у структурі правової системи такі блоки: правотворчий процес (з тлумаченням правових норм), правозастосовні органи, засади та порядок формування юридичних кадрів, не включаючи у правову систему правову ідеологію 3 При наявному різноманітті позицій стосовно змістового наповнення структури правової системи у працях більшості правознавців співпадає думка про те, що правова система охоплює такі складові як: – нормативна сторона (юридичні норми, форми права, принципи права, інститути права); – організаційна сторона (сукупність правових установ, судових і правоохоронних органів); – ідеологічна сторона (сукупність правових поглядів, ідей, правова культура); – функціональна сторона (правотворчість, правореалізація, правозастосування, правоохорона). Ці сторони (частини), будучи взаємозалежними, в єдності утворюють загальну картину становлення та функціонування певної правової системи в її своєрідності. Комплексний підхід до характеристики поняття та структури правової системи, відповідна взаємодія її елементів дає можливість визначення рівнів 1 Петелина И. В. Теоретические проблемы Российской правовой системы : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений» / И. В. Петелина. – Саратов, 1996. – С. 16. 2 Синюков В. Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию : [монография] / В. Н. Синюков. – Саратов : Полиграфист, 1994. – С. 165. 3 Правові системи сучасності : навч. посіб. для магіст. права / [Ю. С. Шемшученко, Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчук та ін.] ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Юридична думка, 2012. – С. 13 – 15. 280 281 правової системи: – суб’єктивно-сутнісний, представлений саме суб’єктами права в якості системно виникаючих матеріальних чинників правової системи; – інтелектуально-психологічний, на якому відбувається формування праворозуміння і правової свідомості особи, групи осіб, суспільства; – нормативно-регулятивний, представлений перш за все, основним регулятором суспільних відносин – нормами права, в яких об’єктивуються ідеальні уявлення людей про справедливість, відображаються потреби і ментальність певного суспільства; – організаційно-діяльнісний, що охоплює систему відносин між суб’єктами права як необхідний атрибут їхньої взаємодії, в якому знаходять свій прояв різні види правової поведінки суб’єктів права – соціально-регулятивний, який розкриває результат цілеспрямованого впливу на суспільство, що здійснюється за допомогою правових і неправових засобів. Визначені рівні правової системи свідчать, що вона в межах державної організації суспільства виконує відповідні функції як основні напрями її впливу на соціальну дійсність, тенденції її розвитку, напрями взаємодії її елементів в умовах впливу на них зовнішніх і внутрішніх чинників. Серед функцій правової системи виділяють: – інтегративну функцію, змістом якої є об’єднання всіх соціальних суб’єктів та соціальних, і власне правових, інститутів в єдине ціле, тим самим, забезпечення цілісності соціуму; – комунікативну функцію правової системи, яка спрямована на поширення правової інформації як одного з різновидів соціальної інформації, що є необхідною складовою життєдіяльності соціуму; – регулятивну функцію, що виражається у формуванні нормативної основи життєдіяльності суспільства; – охоронну функцію, призначення якої полягає в охороні загальнозначущих, соціально важливих відносин шляхом встановлення заборон на дії, що перешкоджають і порушують нормальний порядок функціонування суспільства та держави, та встановлення заходів юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення; – ідеологічну функцію, яка спрямована на формування і розвиток відповідної правової ідеології, що, перш за все, знаходить своє втіленні у правових принципах як основоположних засадах, вихідних ідеях права. У сучасній вітчизняній правовій науці розмежовують внутрішні та зовнішні функції правової системи. Серед внутрішніх функцій виокремлюють: – цільову, змістом якої є забезпечення взаємодії всіх частин і спрямованість правової системи на досягнення правопорядку; – регулятивну, змістом якої є формування моделей поведінки та забезпечення постійних зв’язків між елементами; – відновлювану, що спрямована на відновлення порушених зв’язків між суб’єктами; 281 282 – організаційну (субординаційна та координаційна), яка сприяє доцільному забезпеченню зв’язків у системі; – контрольну – спрямована на здійснення соціального контролю за поведінкою суб’єктів. До зовнішніх функцій згідно з цим підходом відносять: – адаптаційну, яка забезпечує збереження системи, співвіднесення з іншими підсистемами соціальної системи; – оптимізаційну, що сприяє вдосконаленню системи; – інтегративну, яка забезпечує існування системи як цілого 1 Згідно з ще одним наявним підходом виділення внутрішніх і зовнішніх функцій правової системи вони мають дещо інше змістове наповнення. Так, серед внутрішніх функцій правової системи виокремлюють такі: а) просторова функція – визначає межі правового простору, сферу механізму дії права; б) суб’єктна функція – визначає склад, правовий статус, компетенцію та інші характеристики суб’єктів, що діють у правовій сфері; в) моделююча функція – встановлює моделі правової поведінки, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, юридичні факти, юридичну відповідальність; г) ціннісно-орієнтаційна функція – забезпечує закріплення, ієрархізацію, охорону, розподіл цінностей права, інформування про них, а також створення системи правових цінностей, що характеризують саме право; ґ) комунікативна функція – виражена у правових відносинах, правових зв’язках і правовому спілкуванні. Серед зовнішніх функцій основними виступають: а) функція досягнення соціальної цілісності – формується в забезпеченні правовою системою єднання всієї системи соціального регулювання; б) функція правової політики – спрямована на забезпечення функціонування політичної системи, діяльності різноманітних політичних інститутів; в) функція збереження національної своєрідності – пов’язана з особливостями використання в соціальній системі джерел права, правових інститутів, правового менталітету, ставлення до права; г) функція духовної ідентифікації – забезпечує відповідність між проголошеними нормами й цінностями і тими, що реально існують у соціумі 2 Функції правової системи пов’язані з тенденціями соціального розвитку, які визначають появу нових цілей, рішення специфічних завдань, а також особливу функціональну спрямованість усього різноманіття компонентів складу правової системи. Функціонування правової системи відбувається в нерозривному зв’язку з життєдіяльністю певного соціуму. Тим самим, у будь- якій державі правова система, детермінована історичними, географічними, ментальними, національними факторами, і може позначатися терміном «національна правова система». Пізнання національних правових систем, їх співставлення між собою з метою виявлення спільного та відмінного, що дає можливість типологізувати правові системи в більші за обсягом правові масиви (правові сім’ї, правові типи, правові кола, групи правових систем) та пізнання останніх в їх 1 Луць Л. А. Загальна теорія держави і права : навч.-метод. посіб. / Л. А. Луць. – К. : Атіка, 2008. – С. 403. 2 Актуальні грані загальнотеоретичної юриспруденції : [монографія] / [Ю. М. Оборотов, В. В. Завальнюк, В. В. Дудченко та ін.] ; за ред. Ю. М. Оборотова. – О. : Фенікс, 2012. – С. 104 – 105. 282 283 співставленні між собою здійснюється порівняльним правознавством. Порівняльне правознавство (юридична компаративістика) – це юридична наука, сфера та напрям юридичних міждисциплінарних досліджень, що мають своїм предметом загальні та специфічні закономірності виникнення, функціонування та розвитку національних правових систем, їх типологію, сучасні процеси правового розвитку юридичної карти світу. Інтегруючи різноманіття підходів типології правових систем як у вітчизняній, так й зарубіжній юридичній науці, є сенс керуватися сукупним критерієм, який охоплює: – спільність історичних коренів виникнення і розвитку правових систем, їх генезис; – єдність у структурі права, побудові системи права; – єдину природу та характер норми права; – спільність основного джерела права, принципів правового регулювання; – єдність юридичної техніки, правової термінології; – суб’єкти і процеси правотворчості; – спорідненість правового мислення, рівень правової свідомості та правової культури соціуму; – світоглядні засади суспільства. При схожості національних правових систем за такими та іншими показниками й визначають науково-теоретичне поняття, що відображає умовну сукупність правових систем як результат їх порівняльного пізнання, і позначається, як правило, терміном «правова сім’я» (або правовий тип, правове коло, група правових систем). Тим самим, на відміну від правової системи, що являє собою об’єктивно існуюче явище, правова сім’я представляє собою синтетично утворене юридичною наукою аналітичне поняття як результат порівняльно-пізнавального процесу правових систем різних країн. В юридичній науці пропонується широкий спектр позицій науковців щодо окреслення відповідних правових сімей на юридичній карті світу. Традиційно виокремлюють такі правові сім’ї як романо-германську, англо-американську, релігійну (мусульманське (найбільш поширене серед релігійних), індуське, іудейське, канонічне право), традиційно-звичаєву правову сім’ю (далекосхідне право, звичаєве африканське право). 13.2 Романо-германська правова сім’я Однією з «найстаріших» на юридичній карті світу є романо-германська правова сім’я, що охоплює національні правові системи Європейського континенту, і риси якої, через відповідні історико-політичні процеси, мають прояв у різних країнах інших континентів. Романо-германська правова сім’я (континентальна) – це сукупність національних правових систем країн континентальної Європи, що мають схожість історичного генезису на основі давньоримського права та його пристосування (разом з канонічним правом і місцевими звичаями) до нових національних умов, спільні засади правового регулювання, подібні риси структури права з поділом на публічне і приватне право, одноманітне 283 284 розуміння природи норми права як правила поведінки загального характеру, єдність системи форм (джерел) права, основною з яких є нормативно- правовий акт. Романо-германська правова сім’я охоплює дві групи правових систем: романську, до якої відносять Італію, Францію, Нідерланди, Бельгію тощо, та германську, до якої входять Німеччина, Австрія, Угорщина та ін. Суттєвих відмінностей в основоположних рисах ці дві підгрупи не мають, що дозволяє їх об’єднувати в межах однієї правової сім’ї. Їх особливості, здебільшого, пов’язані з історичним шляхом формування та розвитку відповідних правових систем, стилем юридичної мови та юридичної техніки. Історичними коренями романо-германського права визнаються римське цивільне право (перш за все й особливо для романської групи) та місцеві звичаї і «закони варварів» германських племен (для германської групи відповідно), що й визначили історичний шлях формування та розвитку правових систем континентальної Європи. Умовно |