Хз. Навчальний посібник За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора Гусарєва С. Д
 Скачать 3.84 Mb.
|
|
ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО МЕХАНІЗМ Правове регулювання в юридичній літературі розглядають як одне з центральних і всеохоплюючих правових явищ. Воно переслідує мету впорядкування та вдосконалення суспільних відносин, без чого в суспільстві неможливий правопорядок і законність, нормальний ритм життя та спокій громадян. Тому так важливо вивчати цю правову категорію, предмет, методи та засоби правового регулювання, його стадії та механізм як з наукової точки зору, так і з точки зору практики. Цю тему можна розглядати як узагальнюючу стосовно вивчення різних правових явищ, оскільки більшістю юристів підтримується думка про те, що чим більше правових явищ беруть участь у правовому регулюванні суспільних відносин, тим ефективніше його результат. Тому під час її вивчення кожен здобувач вищої освіти може перевірити свої знання з інших тем і поглибити їх за рахунок узагальнення в цій темі. 12.1 Поняття правового впливу, його види та механізм У сучасному суспільстві право відіграє провідну роль, адже впорядковує найважливіші відносини між людьми. У зв’язку з дією права на суспільні відносини необхідно розрізняти два явища – «правовий вплив» і «правове регулювання». Вони є близькими за змістом та взаємопов’язаними, але не тотожними. Традиційно їх розрізняють за такими критеріями: – за предметом регулювання. Предметом правового впливу є широке коло суспільних відносин, в тому числі й ті, що правом не регулюються, а предметом правового регулювання є лише конкретні суспільні відносини; – за механізмом. Характеризуючи правовий вплив, необхідно зазначити, що тут задіяні неправові механізми – психологічний, виховний, інформаційний та інші. При здійсненні ж правового регулювання мають місце виключно правові засоби – норми права, правовідносини тощо; – за наслідками. При здійсненні правового впливу на суспільні відносини правових наслідків може і не настати. Наприклад, якщо Ви знаєте про те, що Верховною Радою України 5 червня 2003 р. прийнято Закон України «Про іпотеку», це не означає, що ви обов’язково вступите в іпотечні відносини протягом свого життя. Ви просто залишаєтеся носієм цієї інформації. Чого не скажеш про правове регулювання. При його наявності завжди наступають правові наслідки у вигляді певних правовідносин. Під правовим впливом потрібно розуміти дію права на свідомість і поведінку людей, а через них і на широке коло суспільних відносин за допомогою неправових (психологічних, ідеологічних, виховних та інших) засобів 1 . У зв’язку з цим механізм правового впливу є сукупністю специфічних правових засобів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на 1 Кривицький Ю. В. Механізм правового регулювання в сучасній теорії права / Ю. В. Кривицький // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. – С. 75. 254 255 свідомість і поведінку людей, метою якого є втілення змісту правових норм у можливу правомірну поведінку особи шляхом усвідомлення індивідом ціннісних орієнтацій про право та формування позитивних мотивів активної правової поведінки 1 . Елементи механізму правового впливу доречно розглядати в контексті його основних видів. Правовий вплив на людей може бути: 1) інформаційно-психологічним – доведення позиції держави про дозволену, необхідну чи заборонену поведінку, правові стимули (заохочення) і правові обмеження (покарання). Інформаційна дія права полягає в тому, що право містить різноманітну інформацію правового змісту. Наприклад, за історичними пам’ятками права ми багато чого дізнаємось про життя наших пращурів. У свою чергу знання вчить і закликає до певних дій. Тому досить важливо, щоб закладена в праві інформація не була неправдивою, дезорієнтаційною, інакше через певний час право перестане діяти. У сучасному суспільстві інформація правового змісту передається через засоби масової інформації, білборди, юридичну літературу тощо. Так, у місті Києві часто зустрічаються білборди з інформацією щодо необхідності дотримання правил дорожнього руху, які мають на меті вплив на свідомість усіх учасників цього процесу з метою формування високого або принаймні належного рівня їх правової свідомості та правової культури; 2) виховним – виховання поваги до права, орієнтування людини на правові цінності, досягнуті людством, на необхідність їх сприйняття і розвитку (поділ влади, народний суверенітет, демократія, основоположні права і свободи людини, справедливе правосуддя тощо), формування настанов на правомірну поведінку; 3) соціальним – забезпечення взаємного зв’язку правових норм і соціального середовища їх дії, відображення в нормах права соціально корисної мети, врахування всіх факторів суспільного життя людини – як правових, так і економічних, політичних, соціально-культурних, моральних тощо. Правовий вплив може відбуватися в двох формах: активній і пасивній. Активна форма передбачає безпосереднє використання засобів і методів правового регулювання у процесі соціальної життєдіяльності. Цілі активного впливу полягають в удосконаленні та оптимізації усталених правових відносин; усуненні правопорушень; реалізації юридичної відповідальності стосовно правопорушників. Пасивна форма передбачає опосередкований вплив права на суспільні відносини. Тому не відбувається безпосереднього правового втручання в суспільні відносини, але сам факт наявності права виступає в якості фактора, що спонукає суб’єктів діяти відповідно до юридично закріплених правил і утримуватися від вчинення дій протиправного характеру. Цілями пасивного впливу є збереження усталеного на певному етапі соціального розвитку правопорядку; запобігання правопорушенням. 1 Денисова А. М. Механізм правового впливу: напрями прояву / А. М. Денисова // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2012. – Вип. 55. – С. 60 – 61. 255 256 12.2 Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, предмет На відміну від правового впливу, правове регулювання в загальному вигляді є процесом, спрямованим на те, щоб за допомогою правових засобів гарантувати поведінку, необхідну суспільству, спрямувати розвиток життєвих ситуацій у бажане правомірне русло. В юридичній літературі правове регулювання розглядається науковцями з різних позицій. З телеологічної точки зору правове регулювання – це цілеспрямований текстуальний (інформаційно-ціннісний) правовий вплив на суб’єктів права. У функціональному розумінні під правовим регулюванням розуміють орієнтування поведінки суб’єктів права на норми права. Правове регулювання з феноменологічних позицій починається з елементарного акта екстерналізації – прояву активності людини як такої. Внаслідок чого відбуваються зміни в оточуючому середовищі, а зовнішня активність відображається в певній формі. Прибічники комунікативного підходу розуміють правове регулювання як складний і багатофакторний процес упорядкування інформаційного обміну, який здійснюється учасниками правової комунікації. Враховуючи всі вказані підходи до визначення цієї правової категорії, можна сформулювати визначення правового регулювання, що є фактично традиційним і зустрічається в більшості юридичної літератури. Правове регулювання представляє собою цілеспрямований результативний вплив права на конкретні суспільні відносини з метою їх впорядкування та вдосконалення за допомогою виключно правових засобів. Це визначення містить усі найважливіші характеристики правового регулювання: 1) є різновидом соціального регулювання; 2) здійснюється громадянським суспільством або державою; 3) має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети (результату); 4) має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки); 5) має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб’єктів права; 6) має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами. Предметом правового регулювання є конкретні суспільні відносини, що потребують урегулювання саме нормами права, а не іншими соціальними нормами. Йому властиві такі ознаки: – це мають бути соціальні відносини, іншими словами відносини між людьми, оскільки право не регулює наприклад процесів, які можуть протікати в природі; – це відносини, які мають носити свідомий характер. Тобто суб’єкти, вступаючи в такі відносини, повинні розуміти свої діти та керувати ними, а не діяти у стані гіпнозу, фізичного чи психічного примусу; – це найбільш важливі суспільні відносини для конкретної людини, групи людей чи суспільства в цілому; 256 257 – це відносини, які можуть бути врегульовані саме нормами права, а не іншими соціальними регуляторами, що зайвий раз підкреслює їх важливість і значущість. Таким чином, правове регулювання охоплює: – специфічну діяльність держави або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості; – діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це зумовлює необхідність урахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин 1 Методи правового регулювання визначаються як обумовлені предметом правового регулювання різні прийоми, способи, засобивпливу права на суспільні відносини. Найбільш розповсюдженою є класифікація методів, що проводиться за ознакою характеру впливу права на суспільні відносини, які ним регулюються. Відповідно до неї виокремлюють імперативний та диспозитивний методи. Імперативний метод застосовується для впливу на відносини, які ґрунтуються на основах влади та підпорядкуванні їх суб’єктів. Він є характерним для публічних галузей права, наприклад, для адміністративного, фінансового, конституційного, кримінально-виконавчого права, вбирає в себе метод заборони, метод владних приписів (субординації) і метод зобов’язання 2 У свою чергу диспозитивний метод – це засіб регулювання відносин між рівноправними учасниками правовідносин. Він надає можливість сторонам самостійно вирішувати питання про форму своїх взаємовідносин, урегульованих нормами права. Цей метод застосовується у сфері дії галузей приватного права (наприклад, цивільного, сімейного права). Отже, імперативний метод (він же метод субординації, або авторитаризму) відноситься до сфери централізованого (державно- нормативного) регулювання, а диспозитивний метод (він же метод координації, або автономії) – до децентралізованого (договірного) регулювання. У науковій літературі зустрічається також інша класифікація правових методів, згідно якої виокремлюються методи матеріально-правового характеру та методи процесуального характеру 3 . Методи матеріально-правового характеру – це сукупність методів правового регулювання, що використовуються для впорядкування суспільних відносин, які складаються в різних сферах життєдіяльності та спрямовуються 1 Теорія держави та права : підруч. / [Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – С. 432. 2 Витченко А. М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений : [монография] / А. М. Витченко ; под ред. док. юрид. наук М. И. Байтина. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1974. – С. 100 – 101. 3 Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе : [монография] / В. М. Горшенев. – М. : Юрид. лит., 1972. – С. 85. 257 258 на досягнення результатів розвитку всього суспільства в цілому і саме тому мають визначальне значення. У свою чергу методи матеріально-правового характеру об’єднуються у відповідні групи: а) методи, які гарантують стійкість і визначеність суспільних відносин. Вони властиві нормам адміністративного, фінансового права, де в якості суб’єктів виступають як окремі громадяни, так і державні органи. До цієї категорії методів відносять метод автономності, плановості, співпорядкування; б) методи регулювання стимулюючих властивостей. Їх безпосереднє призначення полягає в тому, щоб спонукати до вольових вчинків членів суспільства, які б відповідали новим суспільним відносинам. Різновидами цього методу є методи рекомендації і заохочення; в) метод примусового впливу, який виражається в тому, що в нормах права встановлюються заборони щодо певних вчинків із вказівкою на негативні наслідки, які можуть наступити у випадку порушення заборон. До цього виду належить кримінальне покарання, адміністративне, дисциплінарне, майнове стягнення, а також заходи громадського впливу. Методи процесуального характеру використовуються при застосуванні норм права (правозастосуванні) та у сфері правотворчості. Специфіка методів процесуального характеру полягає в тому, що вони як свій безпосередній об’єкт використовують волю суб’єктів, наділених офіційними повноваженнями створювати і застосовувати норми права в тій чи іншій сфері державної діяльності. Методи правотворчості використовуються в діяльності органів держави та окремих посадових осіб щодо встановлення норм права. У свою чергу призначення цих методів полягає в тому, щоб встановити визначений стан волі суб’єктів, на яких покладені функції безпосередньої правотворчості. До них відносять метод субординації, делегації, санкціонування. Наприклад, метод субординації виражається у встановленні такого стану волі суб’єктів правотворчості, при якому один з суб’єктів зобов’язується конституційними нормами завжди керуватися у своїй правотворчій діяльності загальними нормативними приписами, що встановлюються іншим суб’єктом – вищестоящим органом. Правозастосовні методи є більш різноманітними та розрізняються залежно від конкретної організаційно-правової форми діяльності, в якій вони використовуються. Це такі методи як візування, затвердження, погодження 1 Важливе значення для регулювання конкретних суспільних відносин мають способи правового регулювання. Переважно до них відносять три способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов’язання, що відповідають регулятивно-статичній і регулятивно-динамічній функції права 2 Дозвіл – надання суб’єктові права на здійснення певних діянь. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою дозволу може бути будь-яка 1 Теорія держави і права : підруч. / [С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомиров та ін.] ; за ред. С. Л. Лисенкова. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – С. 291. 2 Бобровник С. В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права / С. В. Бобровник // Правова держава. – 1996. – Вип. 7. – С. 103 – 108; Скакун О. Ф. Теория государства и права : учеб. / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2000. – С. 537 – 538. 258 259 правова норма, що надає суб’єктові права на одержання тих або інших благ, наприклад, права на отримання пенсії. Зобов’язання – юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов’язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов’язок своєчасного виконання договірних зобов’язань тощо. Заборона – юридична необхідність утримуватися від певної поведінки. Прикладом заборони може бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими. Заохочення – встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних або корисних для держави й суспільства діянь. Так, заохоченням є, наприклад, рішення колегії про нагородження почесними грамотами, нагородами, відзнаками; рішення колегії про призначення стипендій Президента України, Кабінету Міністрів України. Крім основних способів правового регулювання, в юридичній літературі виділяються й додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права. Виокремлення названих способів як додаткових, пояснюється тим, що вони розглядаються як певний вид обов’язку 1 Характеристика правового регулювання була б далеко не повною без звернення до категорії «тип правового регулювання». Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб’єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Існують такі типи правового регулювання: – загальний дозвіл – це тип правового регулювання, що базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші діяння. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших діянь. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-які правочини, за винятком тих заборон, що передбачені в законі). – загальна заборона (цей тип правового регулювання ще називають звільненням від заборони) – тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів діянь, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, 1 Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / [О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – 2-е вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 302. 259 260 прокурорів, суддів, мерів міст та інших (наприклад, суд у вже вирішеному кримінальному впровадженні має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі). У демократичній державі застосування першого типу правового регулювання (загального дозволу) характерне для врегулювання насамперед поведінки людей, а другого (загальної заборони) – для впорядкування діяльності держави, її органів та їх посадових осіб. |