Правове регулювання діяльності банків України. Правове регулювання діяльності банків в Україні. Вступ Розділ Характеристика банківської діяльності
 Скачать 120.41 Kb.
|
|
ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………………………..3 Розділ 1. Характеристика банківської діяльності 1.1. Поняття та сутність банківської діяльності………………………………...5 1.2. Особливості, засоби та методи правового регулювання банківської діяльності в Україні …15 Розділ 2. Дослідження особливостей правового регулювання діяльності банків в Україні 2.1. Особливості правового регулювання банківської діяльності в Україні…21 2.2. Аналіз діяльності банківської системи України………………………….27 2.3. Проблемні аспекти правового регулювання банківської системив Україні………………………………………………………………………………….34 Розділ 3. Шляхи удосконалення способів та методів правового регулювання діяльності банків в Україні 3.1. Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності банків…………..38 3.2. Шляхи застосування зарубіжного досвіду для вдосконалення банківського законодавства України…………………………………………………40 Висновки……………………………………………………………………………….46 Список використаних джерел та літератури………………………………………....49 ВСТУП Актуальність дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні з початку здобуття незалежності, знаходять відповідне відбиття у стані правової системи країни. Вже сьогодні як окремий напрям фінансово-правових наукових досліджень можна розглядати тенденції еволюції предмета та системи фінансового права. Докорінна зміна економічної формації держави спричинила як розвиток нових форм та методів фінансової діяльності, так і суттєву зміну тих, які існували раніше. Ці чинники безпосередньо вплинули на стан системи фінансового права та тенденції розвитку системи фінансового законодавства. Проблеми розвитку та трансформації системи фінансового права, еволюції окремих фінансово-правових інститутів вимагають проведення спеціальних системних досліджень. У межах цієї статті ставиться завдання проаналізувати окремі теоретичні аспекти регулювання фінансово-правових відносин, учасниками яких є банки. При цьому безпосередньою метою такого аналізу є виокремлення відносин за участю банківських установ, які є об’єктом фінансово-правового регулювання. Це, у свою чергу, дозволить обґрунтувати висновок щодо наявності (або відсутності) в системі фінансово-правової галузі окремого інституту правового регулювання банківської діяльності. Інтенсивний розвиток банківських систем у країнах пострадянського простору та формування відповідного значного масиву нормативно-правових актів дозволили фахівцям поставити питання щодо визнання банківського права комплексною галуззю права або навіть самостійною галуззю права. Передумовою розгляду відносин, що виникають у процесі функціонування банківської системи як об’єкта фінансово-правового регулювання, є визнання банківського кредиту ланкою фінансової системи держави. В Україні банківська діяльність сучасних банків базується насамперед на здійсненні банківських операцій щодо надання кредитів, залучення депозитів і здійснення розрахункових операцій власних клієнтів. Основними принципами діяльності банків є принципи законності, нормотворчості, незалежності, економічної самостійності, спеціальної правоздатності, дотримання банківської таємниці. Сьогодні вітчизняна банківська система неповною мірою відповідає міжнародним стандартам. Важливими передумовами наближення її до рівня європейських держав є подальший розвиток та вдосконалення банківського законодавства. Розробкою даної проблеми займалося багато науковців, представники різних галузей науки. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів правового регулювання банківської діяльності. слід відзначити таких, як В.Б. Авер’янов, М.Д. Алексеєнко, Г.В. Атаманчук, В.Г. Афанасьєв, Ю.П. Битяк, Л.К. Воронова, О.П. Гетманець, Д.О. Гетьманцев, І.П. Голосніченко, М.П. Денисенко, Е.С. Дмитренко, А.О. Єпіфанов, Ю.І. Єхануров, І.Б. Заверуха, В.В. Ковалевський, Т.О. Коломоєць, О.А. Костюченко, О.О. Кочан, М.П. Кучерявенко, Т.А. Латковська, С.В. Міщенко, А.О. Монаєнко, В.П. Нагребельний, О.І. Остапенко, О.П. Орлюк, С.В. Очкуренко, А.О. Селіванов, О.М. Селезньова, С.Л. Тігіпко, М.М. Тітов, Г.Ф. Фомін, В.О. Шамрай, Г.Ю. Шемшученко та інші. Але, незважаючи на це, сьогодні існує потреба у дослідженні, яке б узагальнило, систематизувало існуючі відомості з даної проблеми. Враховуючи все вищесказане, нами і була обрана тема курсової роботи: "Правове регулювання діяльності банків в Україні". Об’єкт дослідження – Сучасний стан організації та розвитку банківської діяльності в Україні. Предмет – способи та методи правового регулювання діяльності банків в Україні. Мета роботи: дослідити основні аспекти правового регулювання діяльності банків в Україні. Відповідно до мети були визначені наступні завдання: 1) Дати загально-теоретичну характеристику банківської діяльності у науковій літературі; 2) провести дослідження особливостей правового регулювання діяльності банків в Україні; 3) визначити можливі шляхи удосконалення способів та методів правового регулювання діяльності банків в Україні. Для розв’язання поставлених завдань нами були використані такі методи дослідження: теоретико-критичний аналіз літератури з теми дослідження; зіставлення, узагальнення і синтезування здобутої інформації тощо. Робота може бути використана студентами ВНЗ для підготовки до семінарських занять, також може бути використана викладачами для проведення лекції, практик тощо. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 26 найменувань. Повний обсяг роботи: 48 сторінок. РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Поняття та сутність банківської діяльності Поняття «банківська діяльність» є ключовим елементом фінансової системи держави, і важливе значення для визначення її суті та ролі в організації руху публічних фінансових ресурсів виконують норми фінансового права. Широкий спектр наукових теорій відносить правовідносини, що виникають у сфері банківської діяльності, і до фінансових, і до цивільних, і до адміністративних, і до господарських [11, c. 76]. У той же час, дослідники розглядають банківські правовідносини, як комплексний правовий інститут, який охоплює різнорідні за характером правовідносини. Банківські правовідносини завжди пов’язані з фінансами, оскільки це предмет правового регулювання відносин з діяльності банків. Для розгляду правової природи банківської діяльності потрібно звернутися до сутності цієї категорії Банківська діяльність тісно пов’язана з фінансовою функцією держави. Для реалізації власних завдань і функцій держава повинна мати відповідні фінансові ресурси. Фінансове право розглядає фінансову діяльність держави як об`єктивну необхідність, яка є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання всіх державних завдань. Отже, науковці вважають, що фінанси виступають як система економічних відносин, що виражають утворення та використання фондів грошових коштів в інтересах забезпечення розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [18, с.15]. Фінансові ресурси завжди пов`язані з використанням грошей, рух яких опосередковано впливає на формування, розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту, і одним з важливих завдань діяльності держави в фінансо Враховуюче необхідність удосконалення правового забезпечення державного регулювання фінансової системи і її складової банківської, потребує уточнення зміст банківської діяльності, її поняття, і визначення рис, що вказують на її місце в системі інститутів фінансового права [9, c. 45]. Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності держави і складність банківської діяльності полягає в тому, що вона охоплює обіг як державних, так і приватних фінансових ресурсів, причому зв`язок між ними часто є міцним і нерозривним. У чинному Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначається банківська діяльність, як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [12]. Отже, сутність банківської діяльності законодавець обмежує переліком тільки трьох основних банківських операцій, який, по-перш, є значно ширшим, оскільки інші банківські операції містяться у наступних статтях закону, а подруге, визначення є звуженим тільки до права на надання банківських операцій, якими банківська діяльність не обмежується. Дослідники вказують, що категорія «діяльність» розкривається в першу чергу через термін «дії», тому банківська діяльність із правової точки зору може розглядатися через сукупність правових дій, що здійснюється певними суб’єктами. Проте, визначати поняття банківської діяльності, виходячи тільки із суб’єктного критерію, тобто вважати все, що роблять банки, банківською діяльністю, цілком слушно вважається не вірним. Крім суб’єктного критерію необхідно ще й ураховувати не менш важливий – об’єкт діяльності та предмет, які надають особливу специфіку діяльності в банківський сфері. Вважаємо, що сучасна банківська діяльність характеризується, по-перше, об’єктом, подруге, суб’єктним складом, по-третє, правовим механізмом впровадження Питання про зміст банківської діяльності не є на сьогодні однозначно вирішеним. У науці банківського права дослідники вважають, що банківська діяльність має форму договору, який складається переважно с клієнтами, або с іншими кредитними установами і за об’єктом – це традиційні банківські операції та послуги [13, с.116]. В економічній літературі банківську діяльність прийнято визначати через економічні функції, що здійснюються банком. В юридичній літературі банківські функції, на думку вчених, характеризують установу щодо її правового статусу як юридичної особи, якій належить майно для самостійного здійснення повного господарського відання, та отримання прибутку як результату господарської (комерційної) діяльності, а також, контрольну, наглядову, ліцензійну діяльність.  Деякі автори вважають, що визначати банківську діяльність необхідно виходячи з визначення меж тієї сфери соціально-економічного життя, чи тих суспільних відносин, регулювання яких повинне здійснюватися самим банківським правом. До банківської діяльності пропонується відносити і конструювання банківської системи, а оскільки банківська система включає в себе певні структурні елементи, то необхідно узгоджувати взаємодію всіх її елементів. Тоді банківську діяльність можна визначити як систему правових дій спеціальних суб’єктів, як учасників єдиної банківської системи. Таке розуміння надає безмежні характеристики банківської діяльності, які вказують на її фінансово-правовий зміст. Термін «банківська діяльність» протягом тривалого часу не отримував свого розкриття в законодавстві України. В новій редакції, Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон про банки) міститься дефініція, яка вказує на три банківські операції, які характеризують сутність банківської діяльності. Отже, в самому найпростішому розумінні, банківська діяльність – це сукупність банківських операцій, право на проведення яких встановлюється законом. Стаття 47 «Банківські операції» чинного Закону про банки від 07.12.2000 р. № 2121-III встановлює, що банки мають право здійснювати тільки три власне банківських операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені [18,c. 87]. Ці операції визнаються Законом як виключно банківські, і здійснювати їх у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Зазначені операції утворюють сферу банківської діяльності, але існують і інші операції та види банківської діяльності. Диспозиція вказаної статті Закону про банки містить ще деякі важливі положення. Поперше, дві з трьох вищезазначених базових банківських операцій (відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені) можуть здійснювати й інші юридичні особи на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. Отже, не тільки банки мають право на банківську діяльність, а й інші фінансові установи. По-друге, ст.47 Закону про банки містить інші операції та угоди, не головні, але важливі для банківської діяльності, які здійснюють банки та інші фінансові установи, наприклад, операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, лізинг, тощо. По-третє, на підставі письмового дозволу НБУ, банки мають право ще на ще шість видів банківських операцій, наприклад, на здійснення інвестицій у статні фонди та акції юридичних осіб, проведеннялотерей, тощо Перелік фінансових установ наведено у ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 02.12.2010 р. № 2756-VI. До них, поряд із банками, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Так, за межі банківської діяльності випадає більшість операцій, які також можуть здійснювати банки, поряд з іншими фінансовими установами та установами, які є елементами фінансової інфраструктури економіки [21,c. 54]. Таким чином, вважаємо, дефініція, що міститься в чинному Законі про банки містить не повне, звужене визначення банківської діяльності і потребує уточнення. Виділення основних, виключно банківських операцій, які мають право здійснювати банки, а також дві виключно банківські операції, які мають право на підстав ліцензії здійснювати інші фінансові установи, приводе законодавця до не точного формулювання поняття «банківська діяльність». До того ж разом з цими трьома видами операцій банки, інші фінансові установи, а у визначених законами України випадках, також і інші юридичні особи, мають право здійснювати і інші операції та угоди, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності, а також надавати банківські послуги. Сутність окремих банківських операцій визначається у Цивільному Кодексі України, проте цей закон також не міститься поняття банківської діяльності, і акценти стосовно регулювання банківських операцій, з прийняттям цього закону, впевнено змістились у бік цивільного законодавства. Здійснення тієї чи іншої операції відбувається відповідно до змісту певного банківського правочину, обов’язкові умови якого зазначаються у Цивільному кодексі України. Разом з тим техніка здійснення банківських операцій зумовлює необхідність дотримання також спеціальних правил, встановлених законодавством України. Так, наприклад, ст.1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Слід відмітити, що в законодавстві немає поняття «банківська операція» і чіткого поділу на види банківських операцій по їх правовому значенню. Згідно з ст.47 Закону про банки, банківське законодавство визначає банківські операції як ті, для здійснення яких потрібна банківська ліцензія і ті, що можуть здійснюватися без ліцензії, і такі, що потребують окремого дозволу НБУ. Фінансовий зміст цих операцій і право на їх проведення, що визначається державою шляхом ліцензування, або дозволу центрального банку, вказує на їх фінансово-правову природу. До того ж, іноді у визначеннях банківської діяльності мова йдеться про різні банківські операції з грошами та іншими фінансовими засобами, про фінансові послуги, які безумовно є предметом і банківської, і фінансової діяльності з боку не тільки банків, а і інших фінансових установ [10, c. 36]. Банківська діяльність у широкому розумінні має місце тоді, – вважає О.М. Олейник, – коли здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів банківських операцій здійснюється як самим банком, так і небанківською кредитно-фінансовою установою. В міжнародній банківській практиці сюди включаються такі операції, як купівля-продаж валюти, здійснення розрахунків, інкасація грошових коштів, довірче управління грошовими коштами, лізингові операції тощо. Включення до поняття банківська діяльність ще додаткових видів банківських операцій: виключно банківських, або ліцензійних, або на підставі дозволу, або угод, на наш погляд, не свідчать на користь визначення сутності банківської діяльності у так званому «широкому розумінні», оскільки мова йдеться тільки про їх кількість. Це жстосується і кола суб’єктів, які мають право їх здійснювати на підставі ліцензії або дозволу НБУ. Вважаємо, що поняття банківської діяльності містить таку особливість, як право на здійснення банківських операцій та послуг, але не вичерпується лише переліком операцій, які виконуються на грошовому ринку уповноваженими суб’єктами. До складових банківської діяльності слід віднести весь інший процес функціонування банків, налагодження взаємодії елементів банківської системи шляхом визначення статусу і функцій окремих ланок, банківський нагляд, механізм розробки та впровадження грошово-кредитної та валютної політики, оперативну діяльність Правління банку, тощо [23, c. 75]. Отже, зміст ст.3 та ст.47 Закону про банки свідчить про складність банківських правовідносин, про їх фінансово-правову природу і про необхідність уточнення визначення поняття «банківська діяльність». Цілком зрозумілою вважається присутня у науковій літературі думка стосовно аналізу поняття «банківська діяльність» у двох розуміннях: широкому й вузькому. У вузькому розумінні (законодавчому) банківська діяльність – це певна сукупність банківських операцій , угод і послуг, які має право здійснювати на підставі закону банк або інша фінансова кредитна установа. До таких операцій належать, як виключно банківські, так інші банківські операції та послуги, які визначає законодавець, безумовно, незалежно від суб’єкта таку діяльність цілком логічно вважати банківською. Щодо поняття банківської діяльності у так званому «широкому розумінні», то серед дослідників відсутньої єдність поглядів. Так, Ю.В. Ващенко, вважає банківською діяльністю в широкому розумінні, всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства про банки, а у визначених законом випадках – інші юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ. Така, позиція, відповідно до чинного законодавства, знову приводе до висновку по виключно банківські операції, як зміст банківської діяльності. На думку автора, виходить, що банки мають право на одну банківську операцію, яка і відмежовує їх від інших фінансово-кредитних установ. Зазначимо, що останні установи також мають право здійснювати інші банківські операції і послуги, отже – здійснюють банківську діяльність. В підручнику з банківського права категорія «банківська діяльність» визначається у загальному вигляді як «сукупність постійно або систематично здійснюваних операцій різних видів щодо грошей та інших фінансових інструментів, що підпорядковано досягненню єдиної мети – використанню грошей для отримання прибутку». Ця позиція збігається з думкою в іншому підручнику, щодо банківської діяльності, яка є правом виключно банків [5, с.54]. Отже ці висновки по суті тотожні, і також е обмеженими по суб’єктному складу. Вважаємо, що за колом банківських операцій, як і за суб’єктом – банком, як їх виконавцем, не можливо дослідити повний зміст і правовий характер банківської діяльності. Цілком слушно О.П. Орлюк визначає, що банківська діяльність – це система діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару. Отже, таке визначення характеризує банківську діяльність в найширшому розумінні [23, с.4]. Враховуюче цей висновок, зазначимо, що банківська діяльність в її так званому «вузькому розумінні», безспірно є елементом фінансової діяльності, і держава засобами примусу регулює цю діяльність, і наявність приватних інтересів у інших суб’єктів, учасників банківських правовідносин, які підкоряються державному регулюванню і вимогам центрального банку також опосередковано регламентується, публічними фінансовоправовим нормам. Таким чином, поділяємо висновок В.С. Симов’ян, що у правовому значенні банківська діяльність – це сукупність дій, що регламентуються фінансово-правовими нормами щодо банківських операцій, діяльності щодо створення та функціонування банків та інших фінансових установ, які є елементами банківської і фінансової системи з метою стабільної і організованої фінансової діяльності держави [14, с.24]. Підсумовуючи зазначене вище, ми пропонуємо таке визначення банківської діяльності у вузькому значені: банківська діяльність – це особливий вид господарської діяльності, що систематично здійснюється спеціальними суб’єктами (банками та іншими фінансовими установами) на підставі ліцензії (дозволу) НБУ, спрямовану на здійснення банківських операцій, угод та надання банківських послуг, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів та забезпечення стабільності банківської системи. Банківська діяльність у широкому розумінні, – це сукупність дій, що регламентуються фінансово-правовими нормами щодо грошовокредитної та валютної політки, побудови та функціонування банківської системи, здійснення банківських операцій та угод з метою стабільної і організованої фінансової діяльності держави і створення сприятливих умов для розвитку економіки України Фінансова діяльність держави в банківський сфері, як слушно зазначає О.П. Орлюк, полягає п тому, щоб, спираючись на закони ринкової економіки впливати на розвиток кредитно-фінансових інститутів, сприяти отриманню ними прибутків, а завдяки цьому – підтримувати стабільність кредитнобанківської системи та довіри до неї населення [23, с.49]. Згідно Конституції України саме на НБУ покладається функція забезпечення стабільності грошової одиниці України, а чинне законодавство встановлює НБУ як центральний державний банк з особливими повноваженнями в управлінні фінансами. Разом з тим віднесення інституту банківської діяльності до видів фінансово-правих і визначення норм, які є методологічною базою фінансового права, як регулюючих банківські правовідносини припускає необхідність розгляду цих відносин з позицій прав і законних інтересів публічного суб’єкта – НБУ. Спираючись на методологічну базу фінансового права при розгляді характерних ознак реалізації владних повноважень НБУ, можливо визначити видові та процесуальні особливості банківської діяльності по створенню системи норм, принципів, нагляду в банківський системі з метою її стабільного і ефективного функціонування. |