Правове регулювання діяльності банків України. Правове регулювання діяльності банків в Україні. Вступ Розділ Характеристика банківської діяльності

• Название: Вступ Розділ Характеристика банківської діяльності
• Анкор: Правове регулювання діяльності банків України
• Дата: 27.04.2021
• Размер: 120.41 Kb.
• Имя файла: Правове регулювання діяльності банків в Україні.docx
• Тип: Документы; #199403
• страница: 4 из 5

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СПОСОБІВ ТА МЕТОДІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ В УКРАЇНІ
3.1. Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності банків
Сучасний стан нормативно­правової регламентації банківської діяльності в Україні свідчить про наявність серйозних проблем, які значно ускладнюють правозастосовну діяльність суб’єктів правових відносин у банківській системі.

Невідповідність чинної правової бази соціально­економічним реаліям сьогодення знижує рівень захищеності споживачів банківських послуг, самих банківських установ, зменшує інвестиційну привабливість України.

Сьогодні можна зазначити, що вітчизняне банківське законодавство є досить заплутаним і таким, що не зовсім різниться логікою власної побудови. Зокрема, правові норми, котрі регламентують банківську діяльність, хаотично «розпорошені» по досить значному масиву нормативно­правових актів, що сильно перешкоджає їх практичній реалізації, а іноді навіть унеможливлює її [4, .c 88].

Виникає необхідність вивчення міжнародного досвіду правового регулювання банківської діяльності. Так, наприклад, банківські системи США, Польщі, Німеччини відрізняються стабільністю та ефективністю, незважаючи на абсолютно різні моделі організації.

Досвід банківського регулювання в Сполучених Штатах Америки свідчить про те, що особливості банківського законодавства сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. У країні протягом багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів.

Федеральний уряд США має право надавати санкції на ведення банківських операцій на підставі Національного валютного акта від 1863 року та Національного банківського акта від 1864 року. Такі спеціальні дозволи мають назву банківського чартеру, і вони дають змогу банкам надавати більше банківських послуг, а також підвищувати конкуренцію в банківській системі. Якщо банки не мають чітких гарантій повернення залучених коштів вкладників, то вони не отримують чартер, тобто не можуть займатися банківською діяльністю.

Банківська система Німеччини – одна з найбільш розвинутих на європейському континенті.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов’язана з досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на такі дві групи: загальні, тобто обов’язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі, тобто обмежені територією окремих федеральних земель. До першої групи належать «Закон про кредитну справу» (остання редакція відбулась у 1993 році), «Закон про Німецький Федеральний банк» (в редакції 1992 року) тощо.

До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.

Правовою підставою нагляду за банками та регулювання їхньої діяльності в Німеччині є Закон про банки ФРН та Закон про Федеральний банк Німеччини 1957 року [13, .c 75].

В 2002 році з прийняттям Закону «Про інтегрований фінансовий нагляд за фінансовими послугами» Федеральне відомство за контролем банків увійшло до складу Федерального відомства фінансового нагляду за фінансовими послугами. Цьому відомству дозволено вимагати від банків будь­яку інформацію, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність банків, віддавати розпорядження про припинення банківських операцій.

У польському банківському секторі відбулися великі перетворення протягом останніх двох десятиліть. Нині банківська система добре розвинена, пропонує високу якість і безпечні банківські послуги. Правові основи банківської системи закладені в законах «Про Національний банк Польщі» і «Про банки». Національний банк Польщі виконує обов’язки центрального банку, випускає в обіг банкноти і розмінну монету, зберігає польські валютні резерви, рефінансує і контролює банківську систему, виконує функції нагляду та видає ліцензії на банківську діяльність.

Клієнти всіх банків Польщі, що діють відповідно до польського законодавства, захищені системою страхування депозитів, а саме Банківським гарантійним фондом (Bankowy Fundusz Gwarancyjny), створеним у листопаді 1994 року. Національний банк Польщі здійснює додатковий захист заощаджень в таких банках шляхом суворого нагляду та призначення своїх керівників в разі виявлення фінансових ускладнень [9, .c 51].

Як бачимо, універсального підходу до роботи банківської сфери немає, адже існує низка факторів, які зумовлюють особливості банківської діяльності в різних країнах, зокрема роль країни на світовому фінансовому ринку, традиції банківської системи, державне регулювання.
3.2. Шляхи застосування зарубіжного досвіду для вдосконалення банківського законодавства України
Протягом останніх років відбулися істотні зрушення в становленні і розвитку банківського законодавства України. Є підстави стверджувати, що банківське законодавство України не може вважатися сформованим у повному обсязі. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напрямку його гармонізації з банківським законодавством провідних розвинених країн світу і, зокрема, ЄС.

Зазначені недоліки можуть бути усунені шляхом прийняття Банківського кодексу України.

Систематизації банківського законодавства повинна здійснюватися за допомогою інкорпорації та кодифікації. Інкорпорація банківського законодавства передбачає приведення до певної системи нормативно-правових актів, що врегульовують банківські відносини, за певними критеріями. Зважаючи на специфіку банківського законодавства, О. Селезньова пропонує здійснювати інкорпорацію банківського законодавства не за одним критерієм, а за декількома, причому з виділенням основного та допоміжного. Як основний, доцільно обрати суб’єктивний критерій (групування нормативно-правових актів на декілька підсистем залежно від того, який державний орган прийняв ці акти), а допоміжним визначити хронологічний критерій [12, с. 39].

Кодифікація банківського законодавства здійснюється на основі інкорпорованих нормативно-правових актів з метою об’єднання цих актів та внесення деяких змін та доповнень до них шляхом утворення кодифікованого акта – Банківського кодексу України.

Структура Банківського кодексу повинна складатися із загальної та спеціальної (особливої) частини. Є. Карманов вважає, що загальна частина Банківського кодексу повинна містити норми, що застосовуються при регулюванні всіх банківських правових відносин, поширюється на весь предмет банківського законодавства, а особлива частина має визначати загальні положення надання банківських послуг, висвітлювати активні та пасивні операції банків, а також послуги з фінансового управління [3, с. 46].

Серед науковців триває дискусія щодо доцільності включення в Банківський кодекс правовідносин, що виникають за участю Національного банку України. Так, на думку Є. Карманова, у загальній частині Банківського кодексу повинні висвітлюватися функції банківської системи в цілому, Національного банку України, банків і банківських об’єднань. На противагу цьому Д. Кирилюк вважає, що регулювання вертикальних відносин, що виникають між Національним банком та комерційними банками, повинно здійснюватися окремими нормативно-правовими актами, а зміст Банківського кодексу необхідно обмежити нормами, що регулюють відносини банків з іншими банками або фінансовими установами, а також з їхніми клієнтами. На нашу думку, Банківський кодекс доцільно включити норми, що регламентують правовідносини між Національним банком та іншими учасниками банківського ринку, особливо це стосується тих положень, які надають право Національному банку здійснювати безпосередній вплив на банківську систему.

Щодо структури Банківського кодексу, то загальна частина повинна визначити суть правовідносин, що підлягають регулюванню з боку банківського законодавства, окреслити коло об’єктів, суб’єктів та учасників банківських правовідносин, законодавчо визначити структуру банківської системи, функції та правовий статус, організаційноправову структуру та особливості функціонування центрального банку, банків і банківських об’єднань, чітко перелічити принципи банківської діяльності в Україні та взаємовідносини суб’єктів і учасників банківських правовідносин. У нормах загальної частини Банківського кодексу повинні знайти своє відображення положення чинних нормативно-правових актів, які стосуються порядку видачі банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій; порядку створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; порядку застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Спеціальна частина банківського кодексу України має розкривати два основні напрями діяльності Національного банку, а саме механізми реалізації інструментів прямої та опосередкованої дії на грошово-кредитний ринок держави та механізми його впливу виключно на банківську систему [19, .c 55].

Положення спеціальної частини Банківського кодексу щодо діяльності НБУ повинні відобразити норми спеціалізованих та деяких профільних законів, а також чинних підзаконних нормативноправових актів, які стосуються регулювання Національним банком ліквідності банків України; порядку регулювання діяльності банків в Україні; випадків застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. Такий підхід законодавця до розширення законодавчого рівня регулювання правовідносин у банківській сфері буде сприяти стабілізації банківського законодавства.

Крім того, спеціальна частина Банківського кодексу України, окрім регулювання питань діяльності НБУ, повинна містити принципи та порядок надання банківських послуг та здійснення банківських операцій (депозитних, кредитних та касово-розрахункових). Норми спеціальної частини, при визначенні особливостей регулювання зазначених питань, доцільно ґрунтувати на чинному порядку відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах; порядку здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті та міжбанківського переказу коштів в Україні в національній валюті; порядку проведення та оформлення касових операцій у банках України; порядку організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України; порядку здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами тощо [21, c. 37].

Таким чином, проведений аналіз законодавчого регулювання банківської діяльності свідчить, що, незважаючи на велику кількість нормативно-правових актів та здавалося б досить розвинене законодавство, останнє потребує вдосконалення. Процес кодифікації банківського законодавства поруч із розробкою та прийняттям спеціальних законів, під сферу дії яких підпадало б регулювання специфічних правовідносин між суб’єктами та учасниками банківського ринку, посприяв би удосконаленню банківського законодавства, шляхом скасування застарілих норм та доповнення новими положеннями, що регулюють сучасні аспекти банківських відносин.

Важливу роль у розвитку національного банківського законодавства має відіграти процес міжнародного співробітництва у сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його до відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового приведення нормативних актів України до європейських стандартів.

Правове регулювання банківської діяльності в Україні за останні роки змінилось. Внесено зміни до Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до яких передбачені інший розмір статутного капіталу банків та інші терміни приведення у відповідність його розміру; запроваджені нові правила корпоративного управління банків щодо розкриття даних про структуру власності, визначення ключових учасників банку; уточнені й доповнені питання виключної компетенції загальних зборів учасників та Ради банку, необхідності незалежних членів і нових критеріїв кваліфікації пов’язаних з банком осіб, застосування особливостей відповідно до Закону України «Про фінансову реструктуризацію».

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», покликаний на законодавчому рівні закріпити механізм споживчого кредитування, що максимально захистить права та інтереси як споживачів фінансових послуг, так і кредитодавців. Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно­правових стандартів у цій сфері і позитивно вплине на розвиток добросовісної конкуренції на ринку фінансових послуг, а отже, і на розвиток економіки загалом.

На сучасному етапі Національний банк України підтримує розроблений групою фахівців під керівництвом консультанта Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) проект Закону України «Про діяльність з управління заборгованістю» [15, c. 94].

Метою цього законопроекту є правове забезпечення діяльності компаній з управління заборгованістю в Україні, створення належного конкурентного середовища на вторинному ринку кредитів в Україні та удосконалення правового регулювання передачі прав вимоги за заборгованістю (зокрема, проблемною заборгованістю банків). Такі кроки сприятимуть відновленню активного кредитування в Україні.

Таким чином, банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно­правових актів, яка визначається терміном «банківське законодавство», які регулюють суспільні відносини у сфері банківської діяльності.

Динамічний процес банківських відносин вимагає постійного внесення змін, спрямованих на вдосконалення нормативно­правової бази.

У таких країнах, як США, Німеччина, Польща, діє розгалужений масив законів, що регулюють банківську діяльність та забезпечують ефективне функціонування кредитної системи цих країн.

Правове регулювання банківської діяльності в Україні створює умови для подолання наявної кризи у вітчизняному банківському секторі. Відбуваються процеси оновлення відповідної нормативно­правової бази. Прийняттям деяких вітчизняних нормативних актів у сфері банківської діяльності вирішено низку аспектів щодо адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ
Таким чином, стабільне законодавство, що регулює діяльність банківської системи в Україні, – основа її сталого функціонування. В сучасних умовах вагомість законодавчого і нормативно-правового забезпечення визначається тим, що держава через застосування правових, бюджетних, монетарних та інших механізмів регулює якісні й кількісні аспекти процесу розвитку даної системи країни. Здійснюючи регулювання і нагляд у сфері фінансовокредитних відносин, держава має не лише визначати правила їх реалізації, а й прогнозувати їхні зміни та вплив на соціально-економічний розвиток України.

Із урахуванням останнього, законодавчі й нормативні акти мають сприяти розвитку банківської системи, підвищувати її надійність, захищати фінансово-кредитні установи від надмірного втручання в їхню поточну діяльність адміністративних і контролюючих органів, а також розв’язувати різні проблеми в питаннях фінансово-кредитної взаємодії між різноманітними економічними суб’єктами.

Належний рівень законодавчого регулювання правовідносин у сфері банківської справи є стимулюючим чинником розвитку та процвітання фінансового сектору, а відтак і реальної економіки держави. З огляду на це порушена проблематика має завжди перебувати у колі наукових інтересів вітчизняних і зарубіжних учених.

Поняття законодавчого регулювання банківської системи, на нашу думку, доцільно розглядати як регулювання правових відносин при встановленні структури та функцій банківської системи, регулюванні банківської діяльності, реґламентації здійснення основних банківських операцій, взаємин із клієнтами і партнерами юридичними нормами, закріпленими актами законодавчих органів.

Правове регулювання банківської діяльності забезпечують за допомогою спеціального державно-правового механізму, що складається, поперше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з нормативноправових засобів впливу на відносини в даній сфері.

Організаційно-структурні формування – це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері банківської діяльності. Виокремлюють два види таких органів: спеціально створені для реалізації державної політики у сфері питань розвитку банківської діяльності; такі, що регулюють банківську діяльність поряд із виконанням інших функцій.

Нормативно-правові засоби (сукупність фінансово-правових і адміністративно-правових норм) – це передусім акти управління, що забезпечують регулювання відносин у сфері банківської діяльності.

Досліджуючи зміст банківського законодавства, окремі вчені зазначають, що згадана галузь законодавства є комплексним міжгалузевим правовим явищем, яке складається з приватно-правових та публічно-правових приписів, об’єднаних таким предметом правового регулювання, як суспільні відносини, сформовані у сфері банківської діяльності й функціонування банківської системи.

При цьому банківське законодавство характерне системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах. У разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами використання цих правил дає змогу віддати перевагу одному нормативно-правовому актові щодо іншого. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Отже, з метою забезпечення умов для приведення у відповідність основних засад інтеграційного розвитку вітчизняної банківської системи до світових стандартів доцільно реалізувати систему послідовних заходів правового характеру, що охоплюють: проведення масштабних досліджень нормативно-правових актів НБУ на предмет їх відповідності чинному законодавству. За результатами проведеного аналізу розробити механізм їх узгодження, уникаючи при цьому подвійних стандартів; систематизацію наявних законодавчих та нормативних правових документів в єдиний кодифікований акт – Кодекс банківської діяльності; надання правовій базі регулювання діяльності банків ознак стабільності та прогнозованості розвитку; розробку норм банківського законодавства щодо забезпечення належного рівня корпоративного управління в банках України.

Вдосконалення існуючого законодавства щодо: організації банківського нагляду; застосування інструментів грошово-кредитної політики, захисту прав кредиторів; участі банків на фондовому ринку; а також розробку правових положень діяльності філій іноземних банків в Україні.