Образ Медеї в грецькій міфології та драматургії. Образ Медеї в грецькій міфології та драматургії
 Скачать 91 Kb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ» Кафедра українознавства РЕФЕРАТ з курсу «Історія зарубіжної літератури» на тему: «Образ Медеї в грецькій міфології та драматургії» Виконала: студ. гр. РП-22 Хубулава Т.М. Перевірив: к. філол. н., доц. Помазан І.О. Харків 2014 План: Введення 3 Міфологія стародавньої Греції 4 Медея та Ясон 5 Евріпід 7 Евріпід і «Медея» 10 Аполлоній Родоський і «Медея» 11 Висновок 13 Список використаної літератури 14 ВведенняМедея (грец. Μήδεια — мужність) — чарівниця, молодша дочка царя Еета, небога Цирцеї, онука бога сонця Геліоса, згодом — дружина Ясона, від якого мала двох синів [2, с. 138]. Образ Медеї вабив багатьох творців різних видів мистецтва: художників, композиторів і письменників. Причому, кочуючи з твору до твору, цей образ зазнавав значних трансформацій. Образ Медеї присутній у багатьох епохах: від античних часів до сьогодення. Починаючи з грецької міфології персонаж змінювався зважаючи на актуальні проблеми і світобачення митців. У грецькій міфології та драматургії цей образ теж висвітлюється з різних боків. У своїй роботі я досліджу різні погляди на образ Медеї: з боку грецької міфології, та грецьких авторів Евріпіда та Аполлонія Родоського; вплив світобачення авторів на образ та характер Медеї. Міфологія стародавньої ГреціїДжерелом давньогрецької літератури, як і будь якої іншої, була усна народна творчість і, перш за все — міфи, в яких містилась ціла скарбниця сюжетів та образів. За допомогою міфу думка первісної людини намагалась не тільки пояснити собі незрозумілі явища навколишнього світу, але й знайти ключ до панування над силами природи і підкорення їх собі. Тому міф — не безплідна фантазія, а у своїй основі — реальна істина, доповнена уявою і покликана керувати життєдіяльністю колективу. Міф не є чимось стійким і постійним: він росте і розвивається в міру розвитку суспільної свідомості. Разом з тим у міфах знаходили відображення і явища суспільного життя — різні етапи у розвитку сім'ї та шлюбу, риси побуту первісних мисливців і пастухів, материнського права і т.д. Міфи складають найбагатшу скарбницю образів і сюжетів. У міфах відобразилася потреба людини у творчості, у пізнанні навколишнього світу і самого себе. Але міфи являли собою не тільки сміливий політ людської фантазії. У них нерідко відображені народна мудрість, спостереження за навколишнім життям, проникнення в природу людини. Тому грецька міфологія по праву стала частиною загальнолюдської культури. Міфи тісно пов'язані з народними культурами та віруваннями. Вони нерідко вбирали в себе народний здоровий глузд. Міф, використаний письменником у творі, набуває нових рис і значення. Авторське мислення накладається на мислення міфопоетичне, народжуючи, по суті, новий міф, дещо відмінний від свого прототипу. Саме в «різниці» між первинним і вторинним («авторським міфом») криється, закладений письменником сенс, підтекст, заради вираження якого автор скористався формою міфу. Щоб «вирахувати» глибинний сенс і значення, закладені авторським мисленням або його підсвідомістю, необхідно знати, яким чином може відображатися у творі міфологічний елемент. Спроби свідомого абсолютно неформального, нетрадиційного використання міфу (не форми, а його духу), часом набувають характеру самостійного поетичного міфотворчості виражає те, що не можна просто «проректи», натяк, вирушаючи від якого свідомість читача має самостійно прийти до тих самих «невимовних» ідей, від яких відштовхувався автор. Міф — не схема або алегорія, а символ, в якому зустрічаються два плани буття невиразні і здійснюється не смислова, а речовинна, реальна тотожність ідеї і речі. Можна трактувати міф як замкнуту символічну форму, за допомогою якої людина впорядковує навколишній хаос. Взагалі символічна школа трактувала міфи як символи, в яких стародавні жерці заховали свою мудрість. Зв'язок міфу і символу вбачається і в самих функціях міфу і символу: міф і символ передають почуття, те, що не можна «промовити». Міф як жива пам'ять про минуле здатний вилікувати недуги сучасності. Міфологія сприяє перетворенню світу. Використання міфу — це також і пошук «нового» в «старому», його переосмислення: міф виконує роль наочного, багатого на значення прикладу [4]. Міфологічні герої завжди зберігають свої звичаї та самобутність. Хоча, коли проходить час, то вони набувають нових рис, характерних для конкретної епохи. Зміст твору залежить не тільки від фантазій автора, але й від соціальної обстановки, від політичного ладу, від народу, а також від щойно утворених помислів і віянь, як це було з твором Евріпіда. Медея та ЯсонКоли до Колхіди прибули аргонавти, закохана Медея допомогла Ясонові здобути золоте руно за умови, що він з нею одружиться, і втекла разом з ним до Греції. За найбільш відомою версією міфа, Еет доручив Ясонові засіяти поле за допомогою чарівних биків Геліоса, що видихали полум'я, а потім засіяти його зубами дракона, які потім мали перетворитися на озброєних вояків. Медея дала Ясонові мазь, що захищала від полум'яного дихання биків, і навчила кинути камінь у гущу армії вояків, після чого вони, не знаючи, хто кинув камінь, перебили один одного. Після цього Еет звелів Ясонові вбити дракона, що стеріг золоте руно, і Медея приготувала сонне зілля і приспала чудовисько за допомогою чар. Здобувши руно, Ясон і Медея втекли на кораблях. Аполлоній зазначає, що Афродіта за бажанням Гери викликала у Медеї кохання та пристрасть до Ясона, аби та допомогла йому здобути руно [2, с. 138]. За деякими версіями, щоб затримати погоню, вбила (або допомогла Ясонові вбити) свого молодшого брата Апсірта, розрубавши на частини і кинувши його в море (або розкидавши по узбережжю). За іншими — Апсірт переслідував їх, але Медея заманила його у пастку, де Ясон вбив його. Подекуди зазначається, що після цього вони зупинилися на острові Цирцеї, аби та очистила свою небогу та її коханого від гріху за вбивство брата. Медея зцілила аргонавта Аталанту, вбила бронзового велетня Тала, звівши його з розуму, і напророкувала Евфему, що його нащадки заселять Лівію. Ясон одружився з Медеєю, коли втікачі переховувалися у володаря феаків Алкіноя, який обіцяв колхам віддати чарівницю, якщо вона ще не стала дружиною Ясона. Прибувши в місто Іолк, Медея допомогла Ясонові помститися Пелієві, який відібрав трон у його батька Есона. Чарівниця порадила дочкам Пелія розрубати батька на частини і зварити в казані, щоб омолодити старого (так вона зробила з бараном, що від цього став ягням). Пелій загинув, а Медею разом з Ясоном за це вигнали з Іолка. Вони оселилися в Корінфі, де Медея народила Ясону двох синів. Коли Ясон задумав одружитися з дочкою коринфского царя Креонта Главкою (варіант — Креусою), Медея, проклинаючи невдячного чоловіка, вирішила помститися йому. Вона послала суперниці просочений отрутою пеплос (одіяння), надягши який Головка згоріла заживо разом з батьком, який намагався врятувати дочку. Убивши своїх дітей, Медея полетіла на колісниці, запряженої крилатими кіньми (варіант — драконами). У ншому варіанті міфу, Медея залишила дітей, що моляться у вівтаря Гери, і коринфяни, мстячи за Головкому, убили їх. Тікаючи з Коринфа, Медея оселилася в Афінах і стала дружиною Егея, народивши йому сина Меду. Коли в Афіни вернувся з батьком спадкоємець Егея Тесей, Медея, боячись, що він, а не Мед успадкує владу батька, переконала чоловіка спробувати погубити прибульця. Але Егей довідався і розкрив підступництво Медеї й вигнав її з Афін. Після цього Медея і її син Мед повернулися в Колхіду, де на той час Еет був скинутий із престолу братом Персом. Мед убив Перса й запанував у Колхіді, згодом завоювавши значну частину Азії (варіант — Мед загинув у поході проти індів, а Медея сама вбила Перса й повернула влада батькові. Надалі Медея була перенесена на острови блаженних, де стала дружиною Ахілла. За Евмелом Медея вбиває своїх дітей випадково, а Креофіл вважає, що їх було вбито корінфянами. Але найпоширенішою версією залишається дітовбивство. ЕвріпідЗгідно з Пароською хронікою Евріпід народився на острові Саламін у 484 році до н. е. За іншою версією поет народився в день Саламінської перемоги (28 вересня 480 року до н. е.), коли на острів висадилися афіняни, під час війни проти персів. Його батько Мнесарх мав невелику земельну власність, але спромігся дати синам освіту. За Арістофаном, його мати — зеленщиця Клейто, але пізніший біограф Філохор заперечує це. Відомо, що він навчався у видатних філософів Протагора й Анаксагора, дружив з Архілаєм, Продиком та Сократом, мав значну бібліотеку. Хлопчиком майбутній поет брав участь у щорічному вшануванні Аполлона в його делоському храмі, що вважалося привілеєм давніх родів. Як свідчать біографи, замолоду Евріпід здобував перемоги як атлет, захоплювався малюванням. Є відомості, що Евріпід почав працювати над трагедіями вже у вісімнадцятирічному віці, але в змаганні драматургів він вперше взяв участь лише в 455 до н. е., коли йому було близько тридцяти років. В цьому змаганні драматург посів третє місце. За все життя йому вдалося здобути лише п'ять перемог (останню — посмертно). Евріпід, на відміну від Есхіла та Софокла, сам на сцені не виступав, а також, порушуючи традиції, не писав музику до своїх творів, доручаючи цю справу музикантам. Творчість Евріпіда, яка сформувалася в роки кризи афінської демократії, розкладу полісної моралі, посилення індивідуалізму, відрізняється різко критичним ставленням до міфології, етичних норм та інших традицій. Це викликало обурення сучасників і, цілком зрозуміло, що навколо нього склалася несприятлива атмосфера, внаслідок чого поет наприкінці життя залишив Афіни. Після нетривалого перебування у фессалійській Магнесії Евріпід поселився в Македонії, де й помер 406 до н. е. Недобрі плітки розповідали і про його смерть: нібито він був розірваний псами, або навіть розтерзаний жінками. Евріпіду властиве незвичне для античної трагедії посилення побутового елементу, цікавість до приватного життя людей. Показові кінцівки драм. Автор нехтує природним розвитком і завершеністю дії і тому в фіналі часто відбувається несподівана розв'язка, зазвичай пов'язана з втручанням божества, яке з'являлося на спеціальній театральній машині (еорема). Цей прийом пізніше отримав назву «deus ex machina» («бог з машини»). Творчість Евріпіда по-справжньому оцінили вже після його смерті; до падіння Римської імперії він залишався найвідомішим і найпопулярнішим драматургом античності. Простежується вплив на Менандра, трагедії Сенеки Молодшого та на європейську драматургію. Від трагедій «Медея», «Гіпполіт» та інших веде початок розвиток драми в бік патетичної, пафосної трагедії значних, часом патологічних пристрастей. Від трагедій «Іон», «Єлена» та інших, де вперше з'являються мотиви загубленої й знайденої дитини тощо — веде шлях в сторону побутової драми, просторікуватих персонажів. За часів Евріпіда грецький театр уже цілком склався і мав тверді традиції, підтримувані державою. Його трагедії істотно відрізнялися від драматичних творів Есхіла та Софокла й у своїй основі були новаторськими за темою, змістом образів, характером конфлікту, а часом і за формою. У всіх трагедіях Евріпіда розробляється зовсім нова і незвична для традиційного грецького театру родинно-побутова тема, вони не ставлять соціально-політичних проблем. А якщо ці проблеми й виникають, то вирішуються на вузькому тлі окремо взятої родини і не мають загального характеру. В його творах переважають вузькі й обмежені, але надзвичайно життєві побутові чи суто сімейні проблеми. Більшість психологічних конфліктів, що їх зображує Евріпід, виходять за межі античного суспільства, оскільки поет торкається глибоко особистих почуттів людини, тобто таких, що виникають у ній незалежно від історичного часу чи суспільної формації. Подібно до свого духовного батька Евріпіда, його герої ніколи не беруть участі в громадському чи політичному житті, яке їх зовсім не цікавить. Особливістю героїв Евріпіда було те,що майже всі вони втілювали найхарактерніші ознаки часу. Намагаючись їх максимально «приземлити», зробити реальними, Евріпід іде на надзвичайно сміливий крок: він замінює розкішний одяг трагічного актора на одежу, що відповідала становищу героя в даний момент. Традиційним елементом трагедії з моменту її появи був незмінний хор, що став колективним актором в Есхіла і втратив цю роль вже в Софокла. Лірична частина трагедії дедалі більше поступалася місцем драматичній, але все одно без хору трагічної вистави бути не могло. Хор у Евріпіда зовсім не пов'язаний з розвитком дії п'єси, часом виступає як резонер або обмежується окремими репліками, засуджує або схвалює думки чи вчинки героїв, констатує якийсь факт. Хорові пісні перетворюються на відокремлені своєрідні виставки-інформації. Змінився і Еврипід і характер самої трагедії як жанру. У його творчості трагедії, написані за класичними зразками, переважають. Але в нього є твори, у яких наявність складної інтриги, жартівливих і веселих епізодів, щасливе закінчення свідчили, що поет увів у театральне мистецтво якісно новий жанр — побутову драму. Саме цим шляхом розвиватиметься пізніше драматургія. П'єси Евріпіда постануть перед його послідовниками як неперевершені зразки, їх копіюватимуть і переписуватимуть значно частіше, ніж уже малоактуальні і з їхнього погляду менш цікаві твори попередників Евріпіда. Евріпід і «Медея»У знаменитій трагедії Евріпід уже не в перший раз звертався до образа Медеї він дебютував трагедією «Пеліади», де вона також була головною героїнею. У тій драмі Медея підступно змусила дочок Пелія вбити свого батька, вселивши, що цим вони повернуть йому молодість. Для своєї знаменитої трагедії поет вибрав коринфский епізод міфу про Медею, причому його найбільш трагічний варіант: йому потрібна була винна героїня, і, якби, як затверджує один з різновидів переказу, не вона сама вбила дітей, а коринфійці, що мстять за загибель царівни, то відверте зіткнення підступництва тирана й помсти з боку жертви було б занадто банальним для трагедії [3, с. 286]. На початку драми героїня не виходить на сцену: її вірна годувальниця описує, який жахливий гнів опанував її пані, коли вона довідалася про зраду Ясона. Сама Медея з'являється трохи пізніше — для того, щоб, опанувавши собою, викласти коринфским жінкам (вони співчувають її горю) свої власні і загальні для всіх жінок нещастя: «Я зволіла б тричі стояти за щитом, чим один раз народити...» [1, с. 70]. Потім цар Креонт повідомляє їй про вигнання разом з дітьми. Вона просить — і одержує — день відстрочки, уже вирішивши погубити царя й царівну, але не продумавши свою помсту в деталях. Потім з'являється Ясон. Цей образ в Евріпіда виведений зовсім не героїчним. Скоріше він софіст, цинік з добре підвішеною мовою, що переконує Медею, що їй же зробив благодіяння, привізши в Елладу й позбавивши тим самим від животіння в невідомості у своїй варварській країні; вступаючи в новий шлюб, Ясон, будучи зобов'язаним порятунком не їй, а Кіпріді, на довершення всього пропонує їй гроші на дорогу. На це вона викликує: «О Зевс, чому ти дав людям точні ознаки підробленого золота, але якщо кому потрібно розпізнати негідної людини, у того немає на тілі ніякої мітки?» [1, с. 81]. Але, зустрівшись із Егеем і заручившись його згодою дати їй притулок (ця сцена викликала найбільше неприйняття; її вважали зайвою бо заважає загальному враженню), Медея приходить до свого останнього рішення й розмовляє з Ясоном уже інакше. Удавши згоду з його доводами, вона просить, щоб він умовив наречену й Креонта залишити в Коринфі дітей, яким віддає дорогоцінний подарунок для нареченої, отруєний зіллям. Коли помста відбулась, і Ясон, що втратив наречену, приходить по Медею, він уже не застає своїх дітей у живих, а чарівниця Медея ховається на колісниці свого діда Геліоса, запряженій драконами. Аполлоній Родоський і «Медея»Медея — героїня епосу Аполлонія Родоського «Аргонавтика» (приблизно 60-і рр. III в. до н.е.). Її образ являє собою контраст Евріпіду: Медея в Аполлонія нерішуча, благочестива, вона довго коливається, перш ніж підкоритися владному заклику любові (викликаної їй Еротом за наказом Гери й Афіни), чекає умовлянь своєї сестри і, тільки вислухавши їх, тільки вирішивши розірвати трагічний вузол самогубством і відчувши страх перед смертю, зважується на злочин. Подальші її вчинки — втеча, вбивство брата, якого вона затягла в пастку, постійний страх видачі (на острові, де аргонавти прибігають до заступництва пануючого Алкіноя і його дружини Арети, вона стає дружиною Ясона, оскільки Алкіной вирішив видати її колхам, якщо вона ще не вийшла заміж) — тільки наслідки її первісного зрадництва й батьківського гніву, що не залишає їй ніякої надії на порятунок, крім заступництва аргонавтів. Вона не може дивитися на те, як Ясон убиває її брата, і відвертається, закривши особу краєм пеплоса [5]. Їй, звичайно, далеко до гарячої й неприборканої рішучості Евріпідовой героїні. Епос закінчується успішним поверненням аргонавтів, у нього не ввійшли ні епізод з дочками Пелія, ні коринфські події. Незважаючи на більшу популярність епосу Аполлонія Родоського й досить важливу роль, що грає в ньому Медея, її образ за своїм впливом не може зрівнятися з Медеєю Евріпіда навіть і в латинській літературі. ВисновокОбраз Медеї з давніх часів описувався в міфах та творах мистецтва. Але, кожного разу героїня набувала нових рис, відображала суспільні проблеми різних епох та переживала все нові і нові метаморфози. Так, у древньогрецькому міфі про Медею, вона виступає закоханою жінкою що ладна на все аби допомогти своєму коханому. Але не зважаючи на всі жахливі речі, що вона скоїла заради нього, Ясон іде до іншої. Підступна та зраджена жінка вирішує помститися і вбиває суперницю, а потім і власних дітей. У творі Евріпіда, Медея з самого початку описується розлюченою, ображеною жінкою, що не виходить із своїх покоїв. Але потім вигадує підступний план вбивства суперниці, у якому навіть використовує своїх дітей, а потім вбиває їх. Загалом, образ Медеї дуже схожий з образом з міфології, але більш жорсткий та безкомпромісний. Героїня епосу Аполлонія Родоського «Аргонавтика» — нерішуча жінка, яка довго коливається, перш ніж підкоритися владному заклику любові. І після усього скоєного вона живе під постійним страхом видачі. Нещасній нічого не залишається окрім надії на заступництво аргонавтів. Її образ є абсолютною протилежністю до героїні Евріпіда. Вона зовсім не рішуча і не така яскрава [5]. Тож ми можемо бачити навіть на прикладі двох творів, що образ Медеї може бути як абсолютно полярним до міфу, так і дуже схожим. Риси, характер та емоції героїні залежать від багатьох факторів. Перш за все — від бажання автора відобразити ту чи іншу проблему у своєму творі. Цей образ пережив дуже багато метаморфоз, але і сьогодні не втратив своєї актуальності. Список використаної літератури
О. Д. Пономарів – К.: Наукова думка, 1985. – 236 с.
|