Курсова робота Матіїва Назара. Організація зберігання та переробки цукрових буряків
 Скачать 1.04 Mb.
|
1 2 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ ЛНАУ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Організація виробництва» на тему: «Організація зберігання та переробки цукрових буряків» Студента 21-М групи Спеціальності 073 «Менеджмент» Матіїв Назар Ігорович Керівник: викладач: Л.П.Брус м. Івано-Франківськ-2021 рік ЗМІСТ Вступ………………………………………………………………………………….2 Розділ І. Розвиток цукробурякового виробництва………………………………..5 1.1.Історія розвитку виробництва……………………………………………5 1.2.Особливості хімічного складу буряків…………………………………..8 Розділ ІІ. Способи зберігання цукрового буряка ………………………………...11 2.1.Процес збору та доставки у пункти прийому………………………….11 2.2.Способи вентилювання приміщення…………………………………...15 Розділ ІІІ. Технології переробки цукрового буряка……………………………...19 3.1.Подрібнення цукрових буряків і одержання соку…………………….19 3.2.Процес кристалізації цукру……………………………………………..21 Висновок та пропозиції ……………………………………………………………26 Використані джерела інформації……………………………………………….....28 ВСТУП Збільшення виробництва цукрових буряків з високими технологічними якостями є актуальною проблемою буряківництва України. Це зумовлює необхідність постійного пошуку можливих шляхів реалізації потенціалу забезпечення цукрових заводів сировиною, а населення продуктами харчування. Цукрові буряки – культура, вирощування якої потребує точних знань, професіоналізму і капіталовкладень. Високі затрати на насіння, засоби захисту, паливо і добрива навіть за врожайності 50,0-55,0 т/га можуть знизити рентабельність вирощування аж до збитковості. В інтенсивному землеробстві врожайність культури залежить від природної родючості ґрунту і погоди на 25%. При цьому на добрива припадає 30-60%, якісне насіння – 5-20% і засоби захисту рослин – 5-15%. Для формування високопродуктивних посівів цукрових буряків потрібен певний оптимум комплексу природних факторів. Причому головне тут полягає у відповідності граничних лімітів таких основоположних факторів і ресурсів, як вода(волога), тепло, ФАР, основні елементи родючості ґрунту. В свою чергу цей комплекс має певну специфіку для тих чи інших географічних районів, що визначає їх бурякопридатність. 3астосування інтенсивної технології вирощування цукрових буряків дає . можливість отримувати збір коренеплодів на рівні50,0-60,0 т/га. Вирощування цукрових буряків, за інтенсивною технологією включає: - розміщення культури по кращих, науково-обґрунтованих та рекомендованих для конкретної зони попередниках; - внесення органічних та мінеральних добрив на запрограмовану врожайність з урахуванням вмісту елементів живлення в ґрунті; - залежно від ступеня забур'янення, видового складу бур'янів та ґрунтово-кліматичних умов регіону поліпшений чи напівпаровий обробіток ґрунту; - високоефективна комплексна система захисту від бур'янів; - якісний ранньовесняний, передпосівний обробіток ґрунту; - рання сівба високоякісним насінням ЧС гібридів, оброблених захисно-стимулюючими речовинами; - норми висіву, яка забезпечує отримання заданої кількості рослин з відповідним інтервалом між ними; - розпушування міжрядь: в поєднанні із підживленням та проведення заходів захисту від шкідників і хвороб; - оптимальні строки збирання без втрат. Таким чином обмежуючим фактором зростання врожайності в ґрунтово-кліматичних умовах Житомирської області являється продуктивна волога. Враховуючи абіотичні фактори та біологічні вимоги для отримання максимально-можливої врожайності з урахуванням дотримання та своєчасного виконання агротехнічних прийомів відповідно до конкретної технологічної карти представляється можливим отримання 50,0-55,0 тон коренеплодів з одного гектара. Міністерство освіти і науки України Івано-Франківський коледж ЛНАУ ЗАВДАННЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ з дисципліни "Організація виробництва" студента 21-М групи Матіїв Назар Іговорич Тема: «Організація зберігання та переробки цукрових буряків» План Вступ Розділ І. Розвиток цукробурякового виробництва Історія розвитку виробництва Особливості хімічного складу буряків Розділ ІІ. Способи зберігання цукрового буряка Процес збору та доставки у пункти прийому Способи вентилювання приміщення Розділ ІІІ. Технології переробки цукрового буряка 3.1.Подрібнення цукрових буряків і одержання соку 3.2.Процес кристалізації цукру Розділ І. Розвиток цукробурякового виробництва Історія розвитку виробництва Цукрова промисло́вість — галузь харчової промисловості, яка виробляє білий цукор, рафінад та побічні продукти, такі як жом для корму тварин та мелясу. В Україні це одна з найстаріших і найважливіших галузей харчової промисловості, продукція якої до 1914 року, поруч із збіжжям, була найважливішим предметом експорту. В Україні цукор виробляється в основному з цукрових буряків. З середини 1950-х років, спочатку як у рамках допомоги для Куби, деяка частина цукру виробляється шляхом перегонки темного цукру отриманого з цукрової тростини. Понад половину цукру в Україні споживає населення, частина становить сировину для низки галузей харчової промисловості. Виробництво цукру з цукрового буряку припадає у Західній Європі на середину 18 століття; у Росії перші цукрові заводи виникли у першій половині 18 століття (з привізної сировини — цукрової тростини В Україні першу цукроварню збудовано в 1822 році у с. Бучак (Канівського повіту).[1З початку 1840-х років цукроварство швидко розвивається: у 1830 р. — 6 заводів, у 1842 р. — 52, у 1848 р. — 192. Це пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки). Початково цукрова промисловість розвивалася майже винятково у поміщицьких господарствах — на той час, у зв'язку з високою вартістю перевезення цукрового буряку, розміщення підприємств цукрової промисловості пов'язувалося з розміщенням сировини. Подальшому розвиткові цукрової промисловості сприяла тенденція переходу на товарне рільництво з постійно зростаючими посівами технічних культур, зокрема цукрового буряку. У 1914 році в Російській Імперії нараховувано 241 заводів, у тому числі в Україні — 203. На Правобережжі цукрова промисловість була найбільше розвинена на Київщині й Поділлі; на Лівобережжі — на Сумщині й Харківщині. Цукрові заводи в Україні являли собою підприємства невеликої виробничої потужності.Після скасування кріпацтва в Росії більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів — поміщики залишилися далі продуцентами цукрового буряку, і цукрова промисловість зазнала деякої концентрації. Більшість із заводів, збудовані ще до 1870 року, користувалися старим устаткуванням — малопотужні котли і невеликої потужності парові машини, а вантажно-розвантажувальні роботи виконувалися вручну. Ручна праця та кінний транспорт використовувалися для багатьох робіт, зокрема для довозу буряків, палива, вапнякового каменю, перевезення жому у жомові ями, вивезення шляку. В 1914 році на цукрових заводах України працювало 120 тисяч робітників (1/5 робітництва України), переважно жінки і підлітки. Праця була сезонною (3-4 місяці), і працювали на 2 зміни, по 12 годин на добу. Виробництво цукру зросло з 200—900 т у 1881—1882 роках до 1,1 млн т у 1913—1914 роках. Україна виробляла 80-85 % білого цукру і близько 75 % рафінаду Російської Імперії. У світовій продукції цукру з цукрового буряку Україна посідала друге після Німеччини місце. У 1887 році в Російській Імперії створено синдикат цукрозаводчиків, і наприкінці XIX ст. картелі й синдикати контролювали 92 % виробництва, вони значно збільшували внутрішню ціну цукру (5-7 крб. за пуд), натомість за кордон продавали по 2-3 крб. за пуд. Споживання цукру в Україні, не зважаючи на значне виробництво, не було велике, і це дозволяло значний експорт цукру з України в інші частини Російської Імперії, на Близький Схід, а також до Західної Європи, переважно до Великої Британії. Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцькі), євреї (Бродські), росіяни (Бобринські). До 1914 року найбільше цукроварень було на східному Поділлі, на Сумщині й Київщині, натомість їх майже не було у лісовій і степовій смугах. У Східній Галичині цукрова промисловість існувала з першої половини XIX століття, але пізніше всі цукроварні закрито внаслідок політики австрійського картелю. У 1913 р. постала цукроварня у Ходорові. За роки Першої світової війни цукрова промисловість занепала, а у 1917—1921 роках зазнала цілковитої руйнації. У 1921–22 роках вироблено ледве 4 % цукру, порівняно з 1913 роком. За наступні роки цукрова промисловість швидко відбудувалася і в 1927–28 роках досягла довоєнного рівня (1,1 млн т). За перші роки колективізації значно зменшилися площі посівів цукрового буряку, і виробництво цукру зменшилося (1932 — 550 тис. т).З середини 1930-х років цукрова промисловість почала швидко зростати — до 1 580 тис. т 1940 року. Низку старих заводів реконструйовано і споруджено ряд нових, серед них 4 великі: Лохвицький (найбільший завод в СРСР і Європі) і Веселоподільський (обидва на Полтавщині), Куп'янський на Харківщині і Гніванський на Вінничині. У їхньому спорудженні використано найновіші технологічні досягнення цукрового виробництва, а зокрема, механізовано до 70 % робіт. Дещо концентровано виробництво і зменшено чисельність заводів до 138. У 1913 році цукровий завод в Україні переробляв пересічно 70 тис. центнерів, у 1940 р. — 103 тис. центнерів цукрових буряків. Кількість цукрових заводів в УРСР становила 74,5 % від загальної кількості таких заводів всього СРСР, а виробництво цукру — 73 %. Концентрація виробництва відбувалася також і в рафінадній промисловості України. У Галичині було лише два заводи; на Буковині — 3 (Жучка, Лужани, Хрещатик). За часів війни 1941—1945 років частину цукроварень цілком зруйновано, частину — пошкоджено. У 1945 р. виробництво цукру зменшилося до 329 тис. т. Довоєнного рівня було досягнуло лише у 1954 році. Швидких темпів розвитку цукрова промисловість набула у 1955–1970 роках. За той час збудовано 38 нових високомеханізованих підприємств, а багато старих заводів реконструйовано і значно розширено. Середня потужність в розрахунку на один завод зросла за 1950-ті–1970-ті роки майже вдвічі: з 8,6 тис. центнерів на добу в 1950 р. до 17 тис. центнерів у 1970 р Особливості хімічного складу буряків Середній хімічний склад коренеплодів цукрових буряків можна охарактеризувати такими даними:  Сахароза (С12Н22О11) є основною складовою частиною сухих речовин цукрових буряків. Вміст її у свіжозібраних коренеплодах найчастіше коливається в межах 16 — 20 %. Відомо, що в різних частинах коренеплоду міститься неоднакова кількість цукру (рис. 29). Це пояснюється неоднаковими фізіологічними функціями, які виконують різні групи клітин кореня. У вертикальному напрямі максимальна кількість цукру міститься в середній частині коренеплоду (18 - 19 %) і особливо на межі кореня і шийки (19 - 20 %). Менше цукру в головці (14 - 15 %) і хвостику буряку (15 %). У горизонтальному напрямі (поперечний перетин) найменше цукру в центрі кореня і частинах, які прилягають до покривних тканин. Таблиця: Вплив ступеня підв'ялювання буряків на зміну їх якості, %  Крім сахарози, в цукрових буряках є моноцукри — глюкоза і фруктоза. У свіжих здорових коренеплодах кількість їх становить:  0,04 — 0,1 %, а за несприятливих умов зберігання коренеплодів вміст моноцукрів може збільшуватись за рахунок зменшення вмісту сахарози.Під дією ферментів та органічних кислот сахароза у водних розчинах гідролізується і розщеплюється на глюкозу та фруктозу. Цей процес називають інверсією, а утворюваний продукт — інверт-ним цукром. При виробництві цукру підвищений вміст цих речовин у буряках небажаний, тому що це утруднює кристалізацію сахарози і спричинює втрати її в патоці. На зміну кількості інвертного цукру істотно впливають умови зберігання коренеплодів. Висока температура, ураження мікроорганізмами, заморожування і наступне розморожування, різка зміна температури в кагатах сприяють нагромадженню інвертного цукру. Рис: Розподіл сахарози у зонах коренеплоду цукрового буряка. Половина всіх нерозчинних речовин (м'якоті), або 2,4 — 2,5 % від маси коренеплоду, припадає на пектинові речовини. Порівняно з целюлозою (клітковиною) і геміцелюлозою це менш стійкі компоненти м'якоті. Вони сполучаються з целюлозою, утворюючи так званий протопектин. При нагріванні, а також у розчині кислоти або лугу він розщеплюється на нерозчинну целюлозу та розчинний у воді гідратопектин. У буряковому виробництві пектинові речовини гідролізуються з утворенням галактуронової кислоти, метилового спирту та інших речовин. Пектини буряків дуже чутливі до дії лугів. Галактуронова кислота, яку отримують при гідролізі, утворює з Са(ОН)2 драглистий осад, що утруднює фільтрування бурякового соку. Пектин бубнявіє у воді і збільшує в'язкість розчинів, утруднюючи дифузію соку. Особливо небажані явища спостерігаються при переробці буряків, уражених грибними захворюваннями. У цьому разі ферменти, що виділяються мікроорганізмами, гідролізують протопектин, збільшуючи кількість розчинного пектину. При переробці підгнилих буряків у процесі дифузії виділяються значні кількості пектинових речовин, які переходять у сік, що різко знижує його якість. Крім того, наявність їх у соку призводить до закупорювання шпарин фільтрів, що утруднює фільтрацію. Вміст азотистих органічних речовин у цукрових буряках становить 1,1 — 1,2 % (азотисті речовини соку та азотисті речовини м'якоті). Серед них переважають білки (близько 0,7 %). При нагріванні соку білки коагулюють і здебільшого видаляються. До складу небіл-кових азотистих речовин входять аміди та аміачні сполуки (0,15 %), амінокислоти (0,2 %), бетаїн (0,15 %) та ін. У цукробуряковому виробництві частина азотистих речовин (амінокислоти й органічні основи, переважно бетаїн) вважаються шкідливими. Від цих форм азотистих речовин у процесі виробництва цукру сік звільнити неможливо, тому вони проходять разом з цукром до останніх фаз технологічного процесу, потрапляють у патоку і збільшують втрати цукру. Загальна кількість шкідливих азотистих сполук становить у коренеплодах близько 0,4 %. Вміст шкідливого азоту в соку може значно змінюватися залежно від умов вегетації і зберігання цукрових буряків. Так, в умовах посушливого клімату цей вміст збільшується, знижуючи якість соку. Надмірне удобрення азотними добривами при нестачі фосфорного живлення створює умови для більш інтенсивного нагромадження в коренеплодах шкідливого азоту. У пошкоджених і уражених мікроорганізмами буряках вміст його різко зростає. Особливо різкі зміни в складі азотистих речовин спостерігаються у заморожених, а потім відталих буряках. У цьому разі кількість білкового азоту зменшується на 40 — 50 % від початкової і відповідно збільшується вміст шкідливого при довгостроковому зберіганні коренеплодів. Після збирання та під час зберігання в коренеплодах цукрових буряків продовжуються життєві процеси. Так, після відокремлення листків під час збирання пластичні речовини поповнюються. Водночас процеси розпаду цукру в корені не припиняються і під впливом нових умов різко посилюються. Замість безперервного надходження води до кореня, спостерігаються втрати її, які спричинюють підв'ялювання буряків. Це, у свою чергу, призводить до посилення дихання, а отже, до збільшення втрат цукру. Внаслідок випаровування вологи порушується тургор коренеплодів. Прямим наслідком втрати води є коагуляція колоїдів, тобто руйнування структури протоплазми, за якої знижується опірність коренеплодів до бактеріальних захворювань і посилюється гідролітична діяльність ферментів. Розділ ІІ. Способи зберігання цукрового буряка 2.1. Процес збору та доставки у пункти прийому Багаторічні дослідження процесів механізованого збирання цукрових буряків, результати Державних випробувань бурякозбиральної техніки та досвід її використання в умовах реальної експлуатації у господарствах різних зон бурякосіяння свідчать, що кількість пошкоджених коренеплодів і рівень втрат врожаю залежить від технічних, технологічних, організаційно-господарських чинників і погодних умов, а також від стану розвитку рослин, вологості й твердості грунту. Головне ж для запобігання втратам урожаю цукрових буряків на збиранні — це правильне технологічне налагодження всього комплексу збиральної техніки та кожної машини відповідно до її конструктивних умов збирання. Спеціалістам і механізаторам слід чітко знати всі можливі причини та розміри технологічних втрат врожаю цукрових буряків на збиранні та способи їх усунення. За правильного технологічного налагодження бурякозбиральних машин і відрегульованості їх робочих органів показники якості збирання цукрових буряків мають відповідати нормативним вимогам. Зріз гички на коренеплодах гичкозбиральними машинами (комбайнами) має бути таким, щоб забрудненість бурякової сировини зеленою масою не перевищувала 3%, а саме: — зріз головки коренеплоду має бути прямим, гладким, без відколків; — площина зрізу має проходити не нижче рівня основи нижніх зелених черешків і не вище 2 см від верхівки коренеплоду; — відходи маси головок коренеплодів під час зрізування гички не повинні перевищувати 5%, у тому числі втрати їх на поверхні грунту — 1 %; — кількість коренеплодів, що вибиті робочими органами, не повинна перевищувати 0,5%. Коренезбиральні машини (бурякокомбайни) мають повністю викопувати коренеплоди з грунту, очищати їх від землі та рослинних решток, а також навантажувати у транспортні засоби. При цьому втрати коренеплодів та їхніх частин, що залишилися в грунті і на його поверхні, не повинні перевищувати 1,5% загальної маси, а кількість дуже пошкоджених коренеплодів має бути не більше 5% зібраної маси. Буряконавантажувачі мають підбирати не менше 99,5% коренеплодів із польових кагатів. Кількість дуже пошкоджених коренеплодів робочими органами навантажувача не повинна перевищувати 3% маси. Загальна забрудненість вороху коренеплодів після буряконавантажувача-очищувача не повинна перевищувати 5%, у тому числі гичкою та іншими рослинними рештками — не більше 1% (за вихідної забрудненості бурякового вороху землею 20%, гичкою і рослинними рештками — 5%). За трифазного способу збирання цукрових буряків (валкова технологія) з укладанням коренеплодів у валок копачем-валкоукладачем вимоги до якісних показників такі: загальна забрудненість вороху коренеплодів у валку не повинна перевищувати 20%, у тому числі зеленою масою — не більше 3%; кількість коренеплодів, не витягнутих з грунту і втрачених на його поверхні, не повинна перевищувати 1,5% маси; загальна кількість пошкоджених коренеплодів не повинна перевищувати 10%, у тому числі із значними механічними пошкодженнями — 5% маси зібраних коренеплодів. За підбирання коренеплодів із валка вимоги до роботи підбирача-навантажувача такі: кількість непідібраних коренеплодів має не перевищувати 1%; загальна кількість пошкоджених коренеплодів не повинна перевищувати 10%, у тому числі із значними механічними пошкодженнями — 4% за масою; кількість зв’язаної з коренеплодами та вільної землі у воросі після їх підбирання й навантаження має не перевищувати 5%, а гички, вільної і зв’язаної з коренеплодами, — 1,5% чистої маси коренеплодів. Для поліпшення попереднього технологічного налагодження й регулювання робочих органів бурякозбиральних машин слід обладнати асфальтовані чи бетоновані налагоджувальні майданчики з накресленими на них осьовими лініями рядків цукрових буряків.  Дослідження і виробнича практика свідчать, що зниження втрат урожаю і збереження якості бурякової сировини можливі лише за умов чіткої організації збиральних робіт, яка містить: навчання персоналу, що обслуговує техніку; правильне технологічне налагодження робочих органів, їх комплектування і групове використання у складі збирально-транспортних загонів; строки збирання; підготовку площ; застосування прогресивних способів збирання; технічне обслуговування і ремонт техніки; оцінку якості збирання тощо За даними Інституту цукрових буряків УААН та його дослідної мережі, восени цукрові буряки продовжують інтенсивно рости і нагромаджувати цукор. Приріст маси одного коренеплоду з 20 серпня по 20 вересня становить пересічно 96 г, а вміст цукру за цей період збільшується на 2,2%. З огляду на це в основній зоні бурякосіяння України масове збирання цукрових буряків слід проводити з 20 вересня по 25 жовтня. За багаторічними метеорологічними даними, за цей період кількість робочих днів для збирання становить 22–23. Тому, за умови забезпечення господарств належною кількістю придатних для збирання технічних засобів за середнього сезонного навантаження на бурякозбиральний агрегат 80–100 га і щоденної їх продуктивності 4–5 га, буряки з цієї площі можна зібрати у зазначений термін. Способи збирання і технічні прийоми. Основні способи збирання — потоковий і потоково-перевалочний. Потоковий спосіб забезпечує мінімальні затрати праці та коштів, менші втрати й пошкодження коренеплодів, високу якість бурякової сировини та підвищення валового збору коренеплодів на 2–3 т/га завдяки безпосередній доставці на цукрові заводи та уникненню тимчасового зберігання їх у польових кагатах. Проте застосування потокового способу потребує більшої кількості транспортних засобів, значніших витрат палива і спрацювання автомобілів. До того ж, за потокового способу збирання знижується ефективність застосування великовантажних автомобілів та автопоїздів. У разі застосування перевалочного способу підвищується ефективність використання автотранспорту, зменшується, порівняно з потоковим, забрудненість бурякової сировини землею, завдяки чому знижуються обсяги нераціонального перевезення землі у вигляді домішок, зростає можливість транспортування буряків за несприятливих погодних умов. Черговість збирання плантацій Спочатку доцільно копати буряки на полях, що віддалені від доріг із твердим покриттям, буряки більш раннього строку сівби, уражені хворобами та пошкоджені шкідниками, а також на ділянках з нерівномірним розміщенням рослин і наявністю великих дуплистих коренеплодів, при збиранні яких найбільш імовірні їх пошкодження. Коренеплоди з таких полів слід негайно відвозити на цукрові заводи й одразу ж переробляти. Розпушування грунту в міжряддях Як свідчить практика, ефективним заходом запобігання втратам урожаю цукрових буряків у процесі збирання є проведення за умов твердого сухого грунту пошарового його розпушування в міжряддях безпосередньо після проходу гичкозбиральних машин типу БМ-6Б. Для цього робочі органи культиватора (стрільчасті лапи) встановлюють з різницею глибини їх ходу 3–4 см (перший ряд — на 3–4 см, другий — 6–8 і третій — на 10–12 см). Це значно полегшить роботу коренезбиральних машин і вдвічі-втричі зменшить втрати й пошкодження коренеплодів, при цьому економиться паливо, подовжується експлуатаційний строк викопувального механізму. Якщо під час викопування коренеплодів після розпушування копачі коренезбиральних машин занадто заглиблюються з утворенням великих грудок, то слід зменшити глибину їх ходу. Збирання цукрових буряків на поворотних смугах Ширина поворотної смуги має становити 21,6 м (4 проходи 12-рядної сівалки). Збирають буряки перевалочним способом здебільшого комплексом бурякозбиральних машин типу БМ-6Б, КС-6Б(В), МКК-6-02, РКМ-6. На полях із нормальною вологістю грунту гичкозбиральну машину БМ-6Б агрегатують із тракторами типу ЮМЗ-6Л, МТЗ-80/82, у яких широкі шини ведучих коліс замінюють на вузькі колеса і розставляють на ширину колії 1800 мм. За підвищеної вологості грунту БМ-6Б зазвичай агрегатують із гусеничним трактором типу Т-70С. Перший прохід агрегату слід розпочинати із середини поворотної смуги, від стикового міжряддя, з правої її частини за ходом руху. Спочатку збирають гичку, після проходу гичкозбирального агрегату викопують коренеплоди коренезбиральними машинами. Відвозять гичку і коренеплоди від бурякозбиральних агрегатів тракторами типу ЮМЗ-6Л із причепами ПСЕ-12,5 або 2 ПТС-4-887А. Розбивка поля на загінки. 2.2. Способи вентилювання приміщення Коренеплоди буряків зберігають у польових умовах господарств і на бурякоприймальних пунктах цукрових заводів. У свіжому вигляді буряки зберігаються в окремих буртах, які мають у поперечному перетині вигляд трапеції. Називають їх кагатами. Господарства повинні прагнути виконувати всі роботи на збиранні і вивезенні буряків у стислі й оптимальні строки. Викопанібуряки в той же день слід відправляти на бурякоприймальні пункти цукрових заводів для закладання на зберігання або на переробку. Проте часто через погану погоду, недостатню кількість автотранспорту і з інших причин певна кількість буряків на деякий час залишається на зберігання в полі. Щоб запобігти втратам урожаю і зниженню якості сировини, господарства організовують короткострокове зберігання цукрових буряків у польових кагатах близько від доріг. Майданчики, на яких обладнують польові кагати, повинні бути рівними, з невеликим нахилом для стікання води. До початку укладання буряків їх очищають від рослинних решток, утрамбовують і обробляють гашеним вапном-пушонкою з розрахунку 200 г/м2. У польові кагати закладають тільки кондиційні буряки. Орієнтовані розміри кагатів такі: ширина основи 6 м, висота 1,5 — 1,75, ширина верхньої площадки 2,5 — 3,0, довжина не менше 10 м. У міру формування кагатів їх бічні сторони укривають вологою землею спочатку шаром 15 — 20 см, а потім, із зниженням температури повітря, товщину шару землі збільшують до 40 — 50 см. Зверху кагати вкривають солом'яними або комишитовими матами. При нестачі матеріалів для укриття допускається укладання буряків у трикутні кагати таких розмірів: ширина біля основи 3 — 4 м, висота 1,5 — 1,75 і ширина верхньої площадки 0,25 м. Такого типу кагати суцільно укривають більш тонким шаром землі. Гребінь кагату укривають шаром землі, тоншим, ніж біля основи. Для зберігання буряків на бурякоприймальних пунктах і на території цукрових заводів їх закладають у більші кагати, які розміщують на спеціально відведеному майданчику — кагатному полі. Розміри поля залежать від кількості буряків і висоти кагатів. На 1 га площі кагатного поля укладають від 50 - 60 до 150 - 240 тис. ц коренеплодів, залежно від наявності буртоукладачів, які можуть формувати кагати висотою від 4 до 9 м. Кагатне поле готують завчасно. Відведену під нього ділянку вирівнюють грейдером, потім орють з дворазовим боронуванням, старанно видаляють усі стерньові рослинні рештки, каміння і сторонні предмети. Після цього ділянку коткують важкими котками і дезін-фікують вапном (2 т/га). За 2 - 3 дні до закладання буряків поле розбивають під кагати. Коренеплоди, призначені для тривалого зберігання, закладають звичайно після 1 жовтня. До цього часу температура повітря в основних бурякосійних районах відносно висока, що спричинює інтенсивне дихання закладених на зберігання буряків. Кагати для тривалого зберігання мають ширину біля основи 22 — 25 м, висоту 4 — 6 і ширину верхньої площадки 6 — 8 м. Довжина кагатів може бути різною — від 50 до 100 м і більше. Розміри кагатів змінюють залежно від стану буряків, наявності засобів механізації та установок для активного вентилювання. Буряки для короткострокового зберігання закладають у кагати меншого розміру — з шириною біля основи 10 — 12 м і заввишки до 2 м. Свіжі і здорові буряки, які надходять на бурякоприймальні пункти, закладають у кагати для тривалого зберігання, трохи підв'ялені - у кагати для середніх строків зберігання, а коренеплоди в'ялі, підморожені, з механічними пошкодженнями — у кагати для короткострокового зберігання або відправляють на переробку. Під час закладання в кагати здорові і не підв'ялені коренеплоди обробляють вапном. Поверхню кагату рясно обприскують рідким вапняним молоком (1,5 кг сухого вапна на відро води). У вологу погоду краще посипати буряки гашеним вапном з розрахунку 2 кг/т. У міру формування кагату, щоб запобігти нагріванню коренів сонячним промінням, їх накривають солом'яними або комишитовими матами. Щоб буряки охололи, на ніч мати з поверхні кагатів знімають. У хмарну погоду кагати не закривають і удень. Укривають кагати солом'яними або комишитовими матами з розрахунку 80 м2 на 100 т укладених буряків. Останнім часом для вкривання кагатів застосовують щити і плити, виготовлені з комишиту, тирси, костриці, торфу та інших малотеплопровідних матеріалів. Такі щити можуть служити кілька років. Для вкривання і розкривання ними кагатів застосовують автомобільні крани. Крім щитового або панельного застосовують також накриття з поролону, пінопласту та інших синтетичних матеріалів. Для цього використовують піногенераторні установки, які перетворюють формальдегідну смолу в піну, розбризкуючи її на буряки в кагаті. Нанесений на кагат шар пінопласту твердіє, утворюючи суцільне покриття. Інститут цукрової промисловості запропонував конструкцію рулонних панелей, які складаються з поліетиленової плівки-панчохи і термоізоляційного вкладиша (костролляна рогожка, хвилястий картон, склополотно). Як показала виробнича перевірка, такий вид укриття придатний протягом 5 років (комишитові мати — протягом 1,5 року) і економічно вигідніші. Істотне значення для зберігання цукрових буряків має затримання їх проростання. Дослідження Інституту цукрової промисловості і перевірка у виробничих умовах показали, що обробка буряків натрієвою сіллю гідрозинмалеїнової кислоти (ГМК) при закладанні їх у кагати стримує проростання коренеплодів. Для цього застосовують водний розчин натрієвої солі ГМК (1 %-й), яким обприскують коренеплоди під час укладання їх у кагати. Витрата препарату — 0,04 кг / 0,02 кг діючої речовини на 1 т буряків. Обприскують коренеплоди спеціальними пристроєм, що має форсунки і змонтований на буртоукладальній машині. Обробка буряків препаратом ГМК зменшує проростання коренів у 2 - 3 рази, втрати маси буряків — на 0,2 %. Важливою умовою успішного зберігання цукрових буряків є систематичний контроль за температурою в кагатах, що дає змогу своєчасно ліквідувати осередки гниття і самозігрівання. Оптимальна температура зберігання буряків становить 1 — 3 °С. Для цього в кагатах установлюють ртутні термометри в дерев'яній оправі, а також дистанційні електричні термометри опору. На 3000 ц буряків встановлюють один термометр, але не менше трьох на один кагат. З появою окремих осередків самозігрівання загнилі корені негайно вибирають з кагату, а яму, що утворилася, заповнюють здоровими буряками, які оброблено гашеним вапном. Треба стежити за тим, щоб температура в кагатах була не нижче 0 °С, їх слід укрити додатково. Середньодобові втрати цукру при зберіганні коренеплодів у свіжому вигляді не повинні перевищувати встановлених норм. Залежно від районів вирощування цукрових буряків ці норми коливаються в межах 0,01 - 0,025 %. Для обліку змін у масі буряків і втрат цукру під час зберігання в кожний кагат укладають 5 — 8 сіток, заповнених коренеплодами. Закладаючи такі проби, їх зважують і визначають вміст цукру в коренеплодах. Під кінець зберігання сітки з буряками зважують і аналізують. За різницею в масі проби буряків на початку і в кінці зберігання визначають втрату маси коренів, а за різницею у вмісті цукру — втрати його за період зберігання. Широке запровадження засобів механізації при перевезенні і закладанні на зберігання цукрових буряків, а також установок для активного вентилювання дало змогу збільшити розміри і висоту ка-гатів, особливо при тривалому зберіганні. Останнім часом на цукрових заводах застосовують механізоване укладання буряків у високі кагати за допомогою буртоукладальної машини «Комплекс-65». Використовують також високопродуктивний фронтальний буртоукла-дач уніфікованого типу КФ-68 ЕЗБЗ продуктивністю близько 300 т буряків за годину при розвантажуванні великовантажних автопоїздів і автомобілів (до 30 т). Таким буртоукладачем можна формувати кагати заввишки до 9 м. Дослідженнями М. З. Хелемського встановлено, що втрати цукру при зберіганні буряків у високих кагатах менші, ніж у низьких. Закладаючи буряки у високі кагати, можна ефективніше використати площу кагатного поля і зменшити кількість матеріалів для вкривання. У високих кагатах взимку і навесні температурний режим зберігання сприятливіший, ніж у звичайних. Найефективнішим способом зниження температури, особливо у високих кагатах, є активне вентилювання. Його доцільно застосовувати тоді, коли температура зовнішнього повітря нижча за температуру в кагатах не менш як на 3 °С. За меншої різниці температур цей спосіб малоефективний. Для активного вентилювання на кагатному полі (рис. 30) укладають повітроводи, заглиблюючи їх у землю або розміщуючи на її поверхні. При поперечній схемі вентилювання повітроводи розміщують один від одного на відстані 1,4 — 1,6 висоти кагату.  Рис. Високі кагати цукрових буряків з активним вентилюванням. Залежно від районів вирощування і зберігання буряків рекомендують таку інтенсивність вентилювання кагатів: у центральних районах — 40 м3 повітря за годину на 1 т буряків, у південних — 50, у східних — 30 м3. Активне вентилювання проводять переважно в теплий осінній період, здебільшого вночі. При температурі зовнішнього повітря нижче 0 °С вентилювання припиняють, бо воно може призвести до часткового підморожування буряків. У південних районах України під час зберігання буряків у ранньоосінній період часто спостерігається висока температура зовнішнього повітря при зниженій його відносній вологості. Активне вентилювання за так умовах може призвести до усихання коренів і зниження в них тургору. Як показав досвід роботи низки цукрових заводів, при закладанні буряків на зберігання в теплий період доцільно поєднувати нічне вентилювання кагатів з денним зрошувальним охолодженням буряків водою. При активному вентилюванні буряків можна також запобігти розвитку мікробіологічних процесів або зменшити їх, подаючи з повітрям пари формаліну, сірчистого ангідриду та інших речовин. Щоб припинити розвиток мікробіологічних процесів, особливо в коренеплодах, які мають механічні пошкодження, рекомендується при закладанні буряків у кагати обприскувати їх розчином фенольних сполук (пірокатехін, гідрохінон) з розрахунку 0,04 кг діючої речовини на 1 т буряків.  Розділ ІІІ. 1 2 |