Історія української культури екзамен шпори. Історія української культури
 Скачать 273.79 Kb.
|
Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури. Культура – комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних та емоційних рис суспільства, що включає не лише мистецтво, а й спосіб життя, людського буття, системи цінності традицій та вірувань. Культура поділяється на матеріальну та духовну. Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.(знахідок археології, музичні інструменти…), а духовна культура – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства. (фольклор, мораль, етика..). Українська культура – єдине ціле матеріальної і духовної культури народів, що проживали на теренах України. Своєрідність української культури визначили впливи географічних умов, особливості історичного взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим розвитку культури прийняття християнства. Не знаючи історію наших цінностей, ,ми не зможемо створити нове. Кожна освічена людина повинна уміти правильно оцінити сучасний стан культури, бачити і розуміти постійні зміни в різноманітних сферах, уміти розрізняти усталені чинові життєздатні культурні форми від застарілих, позбавлених життєвої сили. Без цього неможливо визначити оптимальні шляхи і засоби подальшого розвитку культури, ефективно впливати кожному своєю мірою на цей розвиток. Треба знати історію своєї і світової культури, щоб правильно оцінити досягнення національної культури у порівнянні з надбаннями інших народів. в сучасній соціально-історичній ситуації інтеграції України у світовий культурний і господарчий процес, знання історії культури і фундаментальна гуманітарна освіченість стає необхідною для фахівців у верхньому ешелоні влади, які повинні оволодіти навичками міжнародної комунікації з толерантним і неагресивним ставленням до інших культурних традицій. №2 Періодизація розвитку української культуриУкраїнська культура – єдине ціле матеріальної і духовної культури народів, що проживали на теренах України. Для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку. Історія Української культури поділяється на 7 періодів Отже, перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією.. Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. Перше тисячоліття нової ери для розвитку української культури було сповнене рядом подій історичної ваги: виникнення Києва — "матері міст руських"; об'єднання східнослов'янських племен і утворення держави — Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; і, нарешті, запровадження християнства. Все це разом поставило український народ та його культуру в один ряд з іншими високорозвинутими народами та культурами Європи і світу. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. українська культура княжої доби. А запровадження християнства поставилo в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами. Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIII—XIV ст., Третій період розвитку (XIV-серXVII) української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Насаджувався насильницькими методами католицизм . За таких умов виник і почав міцніти так званий паралелізм у розвиткові культури з наступним (щоправда, тимчасовим) переважанням католицизму над православ'ям. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, І все ж, розвиток української культури в цей період виступає як процес послідовний, об'єктивно обумовлений, процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й бароко та Просвітництва. П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок— від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії. Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові. Перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX — поч. XX ст. поставила із невідомості й забуття в один ряд з найрозвинутішими націями світу. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків). Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей. Органічними складовими української культури нині стали: сценічне мистецтво — драма, опера, оперета і балет; музичне мистецтво — оперна, симфонічна, хорова музика і пісенна творчість, зокрема, авторська пісня; образотворче мистецтво — живопис, скульптура, графіка; декоративно-прикладне мистецтво; кіномистецтво; самодіяльне мистецтво; народна художня та поетична творчість тощо. Окремо варто сказати кілька слів про одну з найважливіших складових української культури — мову нашого народу. Українська мова виконує роль надзвичайно важливого засобу збереження виражених у слові національно-культурних вартостей, обміну продуктами духовного виробництва нашого народу з іншими народами світу. 3.Первісне мистецтво на території України Пе́рвісне мисте́цтво — мистецтво, що склалося в умовах первіснообщинного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби пізнього палеоліту. Первісне мистецтво представлене, насамперед, розписами, рельєфними зображеннями на стінах печер і відкритих скелях. Зображували на них переважно тварин, на яких полювали. Часто малюнки гравірували на кістці мамута або камені. Згодом виникла кругла скульптура — жіночі статуетки (т. з. венери), фігурки тварин тощо. Розквітло також декоративно-ужиткове мистецтво, широко відоме з розписів керамічного посуду.В Україні первісне мистецтво представлене визначними пам'ятками різних етапів його розвитку: пізній палеоліт — знахідками з Мізинської стоянки;неоліт та енеоліт розписами з Кам'яної могили, мистецтво землеробсько-скотарських племен 3-2 тис. до н. е. — розписною керамікою та дрібною пластикою трипільської культури, мистецтво доби міді та бронзи — пам'ятками з Усатівських поселень та курганів. В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження звичаїв та подвиги людей, виникнення світу, різних явищ природи. Відтак з'явилися оповідання та казки. Очевидно, що в музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Нещодавно українські археологи знайшли на території сучасної Чернігівської області справжній "ансамбль" палеолітичних музичних інструментів, виготовлених з кісток мамонта Кожен з інструментів мав своє призначення, видавав "звуки різної висоти. Так, ребро мамонта використовувалося подібно до сучасного ксилофона, череп був своєрідним барабаном. За даними вчених, вік цих найдавніших музичних інструментів, знайдених в Україні, налічує 20 тис. років. Про давні пам'ятки фольклору — словесні та музичні — засвідчують і наскельні зображення та скульптурні знахідки. Взагалі ж, на думку вчених, первісне мистецтво було "чистим" мистецтвом, не знало поділу на різновидності, воно було єдиним, виконуючи трудові, виховні, спонукальні, магічні й інші функції. Мистецтва, як і загалом культура первісного суспільства, розвивалися разом з еволюцією людини, відповідали її проблемам. Будучи синкретичним носієм знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв, обрядів, а також інших форм діяльності людини, первісна культура виконала значну роль у формуванні людського суспільства, всіх його наступних поколінь. 4. Трипільська культура в історії України (к-ра «Кукутень») Це археологічна культура енеоліту (мідно-кам’яна епоха, 4-3 тис. до н.е.). Відкрита 1834 р. у с. Трипілля на Київщині археологом Вікентієм Хвойкою. За 10 років до відкриття Хвойкою, румунські вчені відкрили в румунії в Кукутень. Думки про походження існують 2: -прийшли з Румунії по Дунаю (перші європейці), ця думка і підтримується більшістю вчених; -автохтонне населення. Поширювалась на території: Лісостепове Правобережжя, Наддністров’я, Прикарпаття, пізніше – Волинь, Степове Причорномор’я. Трипільска к-ра мала 3 етапи: 1.Ранній етап 4 тис -3.600р.до н.е.) поселення мали стихійний вигляд; 2.Середній етап (3.600-3.150 р. до н. е.) поселення набуваються продуманого характеру (будинку по колу з загоном для худоби в центрі); 3. Пізній етап (3.150 -2.350 р. до н.е.) поселення – «протмоіста2. Площа і кількість населення зростає, найбільші поселення Черкащинни: Тальянки, Майданецбке, Небелівка та ін.. Відрізнялись декоративним розписом будинків. Трипільській культурі був притаманний орнаментальний мотив, розмальована кераміка, весільна і поховальна обрядовість. Мешкали трипільці поблизу річок в одно- чи двоповерхових будинках з глини на дерев’яному каркасі, прямокутної форми, покритих соломою. Перший поверх хазяйський чи для худоби, на 2ому жили люди. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика і коня, навчилися їздити верхи, освоїли ткацтво.Ткали з вовни, конопель, льону. Одяг заношувався до дірок і був насичений розписами тому прикраси жінки не носили. Але практикували татуювання хною. Основу господарському життя трипільців становило перелогове рільництво, що передбачало використання землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю…Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом.Виготовляли глиняний посуд і спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками, чорною, червоною іноді білою фарбами. На гончарному посуді було зображено магічний знак «варга».Посуд поділявся на –кухонний та -столовий і –ритуальний, що в свою чергу поділявся на біноклевидний (як знак єдності протилежних начал) і тринокль (як знак трьох язичницьких світів0 Суспільна організація: рід, що поділявся на великі патріархальні родини. Вірування: політеїзм, анемізм, фетишизм. Поклонялися Богині-матері (символу материнства і родючості), Бику(символу обробки землі і багатства), Змії (символу спритності), Голубу(неба). Можливіпричини загибелі Трипільської культури:
З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас — скіфська культура (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.). Скіфська культура — це культура багатьох кочових, напівкочових і землеробських племен, які жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. У причорноморські степи скіфи прийшли зі степових районів Передкавказзя. Вони були кочівниками, основу господарства яких складало конярство. Ці племена були ірономовними. Скіфи-землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У свою чергу, греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші. За свідченням Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх верхівку ставити меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили курганні насипи значних розмірів, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами чоловіків-воїнів. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії — легендарного міста Гелон. У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного мистецтва: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Всесвітню популярність отримала золотапектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах побутових речей одне з головних місць займає тваринний світ, а саме: декоративні зображення тварин або окремих частин їх тіла (кіготь, дзьоб, голова). Такий напрям у прикладному мистецтві отримав назву «звіриний стиль». Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення відігравали не тільки естетичну, але й магічну роль. Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких — об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги — абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість оленя. Також відомою є ритуальна посудина –Амфора, знайдена у кургані КльОба. Та Золотий гребінь з кругану Солоха. З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скілуром. Столицею став Неаполь Скіфський, який розташовувався на місці сучасного Симферополя. Загинуло місто у II столітті н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами. Скіфи, що жили на території України (степова і лісостепова зона, зокрема Придніпров'я, Крим) з VII до ІІІ-ІІ ст. до Р. Х., залишили по собі велику кількість курганів-могил. Треба сказати, що скіфські могили знайдені і на території Північного Кавказу, у Прикубанні. Найвідоміші скіфські могили на території України — Жаботинські кургани, могили Чортомлик, Огуз,Куль-Оба, Солоха, Козел, Гайманова Могила, Товста Могила, Мелітопольський курган, Мельгуновський курган, Олександропільська, «Перша Завадська», «Переп’ятиха». Пік будівництва поховальних споруд-могил припадає на IV ст. до Р.Х — розквіт Скіфії. Грандіозні поховальні «Царські кургани», в яких виявлені величезні цінності, у більшості локалізуються на Нижньому Подніпров'ї. Але на межі IV-ІІІ ст. до Р.Х настає спад їх будівництва та й взагалі проявів скіфської культури, яка занепадає. 6.Матеріальна та духовна культура античного суспільства в Північному Причорномор*ї До нашого часу дійшло багато пам'яток офіційної лапідарної епіграфіки — написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів — кістяних паличок для писання — та інших пам'яток, значна частина населення античних міст була письменною. Високого рівня в Північному Причорномор'ї досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд — склепів. Найвизначніші пам'ятки цього типу відкрито у Боспорі. Тут уже в IV ст. до н. е. зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів з псевдосклепіннямта багатосклепів з фресковими розписами стін. Поліхромні розписи імітували найчастіше звичайну кладку стіни або її ордерне оформлення (так званий структурний стиль). Найяскравішими пам'ятками цього напряму є розписи склепів (III ст. до н. е.) першого кургану Васюринської гори та біля Анапи (Таманський півострів). Пізніше над структурним розписом нижньої частини стіни почали вміщувати сюжетні сцени. Так, в одному з пантікапейських склепів II ст. до н. е. зображено сцену битви пігмеїв з журавлями. Дуже цікавим є також склеп Анфестерія із зображенням вершника та жінки, що сидить біля юрти (І ст. до н. е. — можливо початок І ст. н. е.). Монументальний живопис застосовувався також у громадських спорудах та житлових будинках.Судячи із численних знахідок скульптур, їх фрагментів та постаментів, у античних містах Північного Причорномор'я встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону, а також, можливо, окремих, особливо видатних діячів античних держав та інших осіб.Надзвичайно велике поширення у Північному Причорномор'ї, як і взагалі в античному світі, мали теракотові вироби — зображення богів, акторів, сюжетних сцен, архітектурні деталі, іграшки тощо, розписані фарбами. Велика кількість їх потрапляла у Північне Причорномор'я з різних міст Греції. Але багато виготовлялося безпосередньо на місці — форми для виготовлення теракот і сліди їх виробництва виявлені майже в усіх великих північнопричорноморських містах. На початку існування античних держав мистецтво в них розвивалося в тих самих напрямах, що і в самій Греції. Але з часом тут почали виявлятися нові тенденції в усіх галузях мистецтва і, зокрема, у містобудуванні, в архітектурі громадських та культових споруд, у типах, конструкціях та декорі житлових будинків тощо. |