Історія української культури екзамен шпори. Історія української культури
Скачать 273.79 Kb.
|
25. Історія українського друкарства. Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)). В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. у 1460 році львівський міщанин Степан Драпан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. 1574- «Апостол». В 1581 в Острозі була надрукована Острозька Біблія – перше повне друковане видання всіх книг святого письма церковнослов’янською мовою. Києво-Печерська друкарня була відкрита в 1615 році Єлисеєм Плетинецьким. З поміж друкованих українських книжок були й граматики – підручники для вивчення мов. 26.Полемічна література кінця XVI – початку XVIІ ст.: причини появи, проблематика, видатні автори. В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ. його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Полеміка між православними і католиками велася не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя українського народу. Письменники-полемісти(Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй,Василь Суразький,анонімні автори «Пе-рестороги»,Клірик Острозький,Христофор Філарет,Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді. Першим визначним полемістом був вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст.—1594 р.), автор книги «Ключ царства небесного», В якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його культури. Брестська унія 1596 р. ще більше поглибила релігійні суперечки між українськими православними і католиками. Тодішніх греко-католиків підтримував П. Скарга («На захист Берестейської унії», 1597 р.). У відповідь православні видали збірку документальних матеріалів польською мовою, в якій стверджувалась думка про неправосильність рішень уніатської частини Брестського собору. Найсильнішого удару по творцях і оборонцях унії завдав твір острозького шляхтича М. Броневського «Апокрисис», який писав під псевдонімом Хрнстофор Філалет. У цьому полемічному творі викривалося підступництво греко-католицьких єпископів, підтверджувалася законність проведеного у Бресті собору православної церкви. Автор цього твору викриває і засуджує політику польського уряду, яка була спрямована проти українського народу, і вимагає демократичних прав для українців. У вогненному наступі православної полеміки виділяється анонімний твір «Пересторога», автор якого викриває ті егоїстичні мотиви, якими керувалися греко-католицькі єпископи. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний виступ М. Броневського. Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків. Одночасно І. Вишенський критикує і православних, підкреслюючи егоїзм, любов до розкошів та розтлінність їхньої знаті, заможних міщан та духовенства, відповідальних за сумне становище церкви. Український письменник був на той час єдиним, хто оплакував закріпачення. У боротьбі з вадами українського суспільства він бачив єдиний шлях — повернутися до давньої православної віри. Твори письменників-полемістів сприяли піднесенню рівнів національної свідомості українців, розуміння ними свого місця в навколишньому світі. Разом з тим культурна конфронтація з поляками дорого обійшлася українцям. Величезна більшість української шляхти прийняла католицизм і згодом полонізувалась. Внаслідок того українці втратили свою еліту — шляхту. Іншим побічним продуктом конфронтації між православними і католиками став поділ українців на православних і уніатів (греко-католиків). Разом з тим релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.
Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст. Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрон альні церкви, справляли культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти нац.. гноблення. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів. Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України: в Галичі, Стрию, Миколаєві, Любліні, Бересті, Києві (1615 р.),. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах. Найважливішими серед них були Львівська і Київська. Спочатку школи мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов. №28 Рід Острозьких у піднесенні культури України Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору. Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі заснував вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька академія. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 p.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Для викладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвропейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працювали Герасим Смотрицький, який був перший ректором академії, Наливайко; Мелетій (Максим) Смотрицький; Ян Лятос; Іова(Іван) Княгининський. Це була перша висока наша школа, школа "вільних наук" в Україні. Школа від свого початку ясно поставила собі за головну ціль оборону Православія перед наступом розкладових католицтва та унії, і цю ціль повно виконала. Взагалі, усе найцінніше, що вийшло в Україні за роки 1577-1608 (смерть кн. Костянтина), вийшло з Острога, вийшло за впливом кн. Костянтина Острозького. Приклад Острозької академії скоро потягнув за собою заснування шкіл по інших містах України. Сам князь Острозький будує школи по своїх маєтках, напр.: року 1572-го він заснував школу в м. Турові, 1577 — у Володимирі Волинському, року 1602 — в Дермані, і ін. На все кн. Костянтин дає свої кошти. А в Дермані заснував ще й друкарню, другу в себе. Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався процес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існування, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію. З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави. 29.Військове мистецтво козаків. У світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса. При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували "кобзанку". Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною. Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила "вогненні колеса",воїни кричали: "Це божа кара!" і тікали світ за очі. Це "страхіття" тежвинайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір’ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького біглаз-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи.За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку. Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п’ять тисяч турків. Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Ракети - Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів "ракет" нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж "ракети" вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. "Пекельна зброя" зробила свою справу: завойовники втекли світ заочі. Торпеди теж винайшли козаки. По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будували великі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з’являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ. Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися "чайки", мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях.. До речі, винайшов і першим побудував "чайки" гетьман Самійло Кішка, ще до свого полону. Попри великий розмір "чайки" відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах, і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно."Чайка" мала ще одну перевагу над морським кораблем — коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?"
Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту («Аз благ всѣх глубина, // Дѣва єдина…») Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»). Автори українського бароко: Лазар Баранович «Нова міра старої церкви», Іоанікій Галятовський «Фундамент» - їх ідея: проти католицизму та уніатства. Самійло Величко – історична праця в трьох томах, де описані події 1648 -1700 рр. основна ідея – відстоює справедливість Національно-визвольної війни. Григорій Грабянка «Дія презильної брані» («Події знаменної війни»). «Синопсис» - автор невідомий, перший підручник з вітчизняної історії. «Літопис Самовидця» - висвітлює події Визвольної війни українського народу. Високо оцінюється патріотизм народу, його боротьба зі шляхтою. |