Історія української культури екзамен шпори. Історія української культури

• Название: Історія української культури
• Анкор: Історія української культури екзамен шпори.docx
• Дата: 04.08.2018
• Размер: 273.79 Kb.
• Имя файла: Історія української культури екзамен шпори.docx
• Тип: Документы; #22485
• страница: 3 из 11

Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,

Соціально побутові думи:«Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж і повернення («Повернення Удовиченка до матері»
21.Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.

Луцький замок. Князівський (згодом королівський) замок належить до укріплень мисового типу. Розташований він на пагорбі між течіями річки Стир та її рукава Глушець на околиці історичного ядра міста. Будувався з кінця ХІІІ до ХVІ  ст. на місці давньоруського дерев'яного укріплення, знищеного у 1261 році за наказом монгольського хана Бурундая. З південної сторони, де замок не був захищений річкою, був рів, наповнений водою, таким чином, що підхід до фортеці здійснювався лише за допомогою підйомного мосту.

Замок був одним з наймогутніших у середньовічній Волині. Зведений у стилі поширених тоді романських фортець з елементами готики: у плані мав форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами, який відповідав природному рельєфу ділянки і був обмежений високими 12-тиметровими стінами з трьома баштами – В'їзна, Стирова (Свидригайлова), Владича. Всі укріплення були мурованими. Цегляні з лицьових поверхонь стіни всередині були забутовані блоками вапняку та уламками цегли на вапняному розчині. Оборонні муриоточують замкове подвір'я по периметру. Первісно мури завершувалися широкими зубцями – мерлонами; в центрі кожного зубця було влаштовано лучну бійницю. У процесі модернізацій ХV –ХVІ ст. проміжки між зубцями закладено, верхню частину мурів зсередини підсилено і над ними надбудовано ще два яруси, завдяки чому висота мурів і досягла І2-13м.

В'їзна башта знаходиться в західному кутку замку, і звернена вона у бік міста. У плані башта майже квадратна, первісно триярусна і завершена зубцями. До в'їзних воріт через оборонний рів у давнину було перекинуто дерев'яний міст зі звідною ланкою. З оборонними мурами башта сполучається крученими сходами, влаштованими в товщі північної та південної стін.

Стирова башта розміщена на переломі оборонних мурів у південно-східній частині замку, зверненій у бік р. Стир. Дослідженнями підвального ярусу башти та його фундаментів, проведеними в 1978 р, встановлено, що башту збудовано на залишках давнішої, вимурованої з блоків вапняку. Башта - майже квадратна в плані , чотириярусна, з підвалом. Товщина стін нижнього ярусу – близько 3 м. Первісно башта завершувалась зубцями. У ХV –ХVІ ст. вона була надбудована, після чого висота її досягла 23 м, а в архітектурі з'явились ренесансні деталі.

Владича баштапідсилює північно-західний ріг оборонних мурів замку. Назва походить від двору луцьких єпископів ("владик"), який у давнину знаходився поблизу башти. Це майже квадратна в плані, чотириярусна цегляна споруда. Товщина стін нижнього ярусу - близько 3 м. Як і дві попередні, ця башта первісно завершувалася зубцями. У ХV-ХVІ ст. вона зазнала модернізації, наслідком якої було збільшення її висоти та зміна форми бійниць.

Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське. Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці.

В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці.

Місце розташування укріплення вибралося таке, щоб підступи до нього захищали природні перешкоди. Відтак перші оборонні укріплення побудували у тих місцях, де можна було проникнути на острів (вузьким перешийком чи коьйоном).

Першу згаду (датовану 1374 роком) про Кам’янець-Подільський замок знаходимо у грамоті князя Юрія Корятовича (володів тоді Поділлям).

Замок мав два в’їзди: один з боку міста, а другий з поля, через що й називався Польною брамою. Біля брам були приміщення для воротаря. На території замку побудували будинки для стражників, а також кухню, склади провізії та військових припасів, церкву. Уже в ХV ст. місто стає потужним торгово-промисловим центром, відтак розпочинається його інтенсивна забудова. Але в середині цього ж століття татарські набіги частішають, тому дерев’яні укріплення (хоча деякі з них одразу були кам’яними) замінено на кам’яні.

Фортифікаційна споруда мала форму багатокутники витягнутої форми, що був обнесений високими стінами з баштами на кутах. З правого боку від східних воріт замку була розташована п’ятигранна Чорна башта з криницею, що мала глибину 36 метрів, а ширину 6. Біля річки була розташована Водна башта, саме вона була пристосована для подачі води в замок. Денна триярусна башта мала отвори, призначені для викорчування гармат на стіни укріплень та на верхню площадку Нової башти.

Так як замок постійно треба було відбудовувати, то в ХVІ ст. було обладнане спеціальне приміщення для кам’янотесаних робіт де працювало багато місцевих майстрів.

І вже в ХVІ ст. збудували комплекс оборонних споруд, що зберігалися до сьогодні, і має назву Нового замку. Укріплення складається з ровів, валів та підземних приміщень, що збудовані з каменю і перекриті склепіннями. У центрі споруди був великий двір, обнесений земляними валами. З Старим замком він був поєднаний підйомним мостом. Комплекс укріплень складався з таких споруд: замковий міст, міська брама, вірменський бостон, Вітряна брама, Польська брама, башта Ста фона Баторія, Різницька башта.

Хотинська фортеця

Поселення на території Хотинськщї фортеці, за історичними дослідженнями, існувало ще за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого (VII – IX ст.) в Київській Русі.

Кам‘яна фортеця ж була побудована Данилом Галицьким в 50-х роках XIII століття на місці дерев‘яних укріплень, і хоча поступалася своїми розмірами нинішньої фортеці, але відмінно обороняла князівство і переправу через Дністер від набігів степових орд. Розташовувалася вона на місці нинішньої Північної вежі.

В кінці XIV столітті після розширення Молдавського князівства на північ, Хотин став його основним форпостом при захисті від Османської імперії, Угорщини і Польщі. А після значної реконструкції (збільшення площі фортеці в три рази, зведення кам‘яної стіни завширшки 5 м, побудування комендантського палацу, під яким розташовуються два великих підвали для провіанту і зброї) Стефаном III Великим фортеця на два століття стає резиденцією молдовських владик.

Вперше Хотинська фортеця зазнала облоги у 1476 році, коли її безуспішно намагалися захопити війська турецького султана Мухаммеда II Завойовника.

Після переходу Молдови під протекторат Османської імперії фортеця стає турецьким плацдармом для походів на українські землі.

У 1538 році фортецю узяли в облогу війська польського короля Сигізмунда I Старого, при цьому було підірвано прясло південної стіни (ділянка між вежами) з надбрамною вежею. Після реконструкції 1540-1544 рр. прясло відновили, відсунувши далі на південь, а так само спорудили в‘їзну вежу, що служила тільки для проїзду знаті.

У 1615 році Хотин знову перейшов у руки поляків, але утримати вони його змогли лише до 1621 року, коли фортеця перейшла за умовами Хотинської мирної угоди молдовським господарям. Фактично за підсумками Хотинської війни фортеця знову опинилася в руках Турції.

Не дивлячись на модернізацію, фортеця тричі, під час російсько – турецької війни, була взята військами Російської імперії в 1739, 1769 і 1787 рр., проте кожного разу шляхом інтриг поверталася під владу османських правителів.

Після взяття фортеці в 1806 році і підписання Бухарестського мирного договору у 1812 році Хотин остаточно увійшов до складу Російської імперії.

У 1856 році Хотинська фортеця була скасована, тому що втратила своє оборонне значення.

Нова фортеця

Зовнішня лінія оборони (Нова фортеця) Хотинської цитаделі була споруджена 1711 – 1718 рр. згідно з новими, на той момент часу, досягненням в фортифікаційної науці французькими інженерами за розпорядженням османського султана Ахмеда III.

Нова фортеця складається з укріпленого каменем валу з бойовою терасою, мощеним каменем рову і кам‘яного контрескарпу (найближчий до противника укіс зовнішнього рову фортеці), на кутах якого встановлено шість бастіонів для артилерії (п‘ятикутні виступи перед оборонним валом ).

У валу влаштовані, для сполучення з зовнішнім світом, троє в‘їзних воріт: з півдня – Бендерські із заходу – Ясські, зі сходу (з боку річки) – Дністровські.

Стара фортеця

На скелястому березі Дністра в західній частині Нової фортеці височіє середньовічна фортеця (Стара) датується бл.1476 року. Стіни її, які із зовнішнього боку прикрашені мозаїкою з червоної цегли.

По периметру фортецю захищають п‘ять веж, висота яких коливається від 30 до 35 м, які з‘єднані бойовим коридором з триметровими зубцями:

Аккерман (Білгород-Дністровська фортеця) - одна з найбільших і добре збережених фортець України. Побудована на залишках давньогрецького міста Тіра в XIII столітті. Головною метою Аккерман був захист міста від численних набігів ворогів. Побудована фортеця на крутому березі Дністровського лиману з місцевого каменю. Спочатку фортеця використовувалася генуезцями для охорони торгового шляху і зберігання своїх товарів.

Білгород-Дністровська фортеця будувалася і удосконалювалася протягом 200 років. До кінця XV століття Аккерман представляла складну оборонну систему. Фортеця ділилася на три частини - карантинну, цивільну та гарнізонну. Зовні Аккерман являє собою неправильний прямокутник. Від суші фортеця відокремлювалася ровом глибиною.

Білгород-Дністровська фортеця витримала багато облог і боїв, але в 1484 році була осаджена 300-тисячною турецькою армією. Після важких 16-ти днів облоги фортеця була здана ворогам. Довгі роки над фортецею тривало турецьке панування. Місто з Білгород-Дністровська було перейменоване в Аккерман (білий камінь) і увійшло до складу турецьких земель. У різний час до стін фортеці здійснювали походи козаки під керівництвом гетьманів І. Сірка, Г. Лободи і полководця С. Палія. Але російськими військами фортеця була взята аж в 1806 році.

22.Каплиця Кампіанів і каплиця Боїмів у Львові – шедеври скульптурного різьблення.

Каплиця Боїмів- унікальний пам'ятник Львівської архітектури. Будівництво каплиці почалося в 1609 року і тривало близько 7 років. Каплиця Боїмів була вибудована як склеп для родини Боїмів. Почав будівництво Георгій Боїм, львівський купець і лихвар, а закінчив його син Павло-Георгій. Каплиця Боїмів знаходиться біля Кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії і являє собою найцінніший пам'ятник епохи Ренесансу у Львові. Каплиці Кампіанів усипальниця родини Кампіанів Будівництво почалося в 1619 році Павлом Кампіаном і закінчено було його сином Мартіном Кампіаном. Каплиця була побудована біля північної стіни Латинського кафедрального собору. Каплиця Кампіанів - один з кращих пам'ятників архітектури ренесансу у Львові. Каплиця дійшла до нас у первісному вигляді, без значних змін. Внутрішня частина каплиці облицьована різнокольоровим мармуром, декор також витримано в ренессанском стилі. На його оздоблення пішов чорний, білий, червоний і рожевий мармур. З мармуру виконаний і вівтар. До арок каплиці поміщені рельєфи «Зняття з хреста», «Воскресіння» і «Христос-городник», а інтер’єр прикрашають бюсти самого Мартіна Кампіана, його батька Павла і горельєфи із зображеннями пророків, апостолів і євангелістів.

23. Реформація та Контрреформація в Європі та їхній вплив на культуру українства.

Реформа́ція- християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформація викликала відповідну реакційну політику з боку Католицької Церкви, яка отримала назву Контрреформація.

На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 15 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса , через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Реф.рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Реф. певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство. Провідник православної опозиції до унії, князь: Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.

Церковна культура: з'явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 ст., Пересопницьке Євангеліє (1556—61), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд з традиційною в Україні церковно-слов'янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизмили наука всім православним христіяном...», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.

Освіта: визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь

Соц-політич.сфера: також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині 17 ст. провід українсько-національного життям, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму.

Діяльності братств: були засновані у Львові (1586р.), Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615р.) та інших містах. Наприкінці 16 - ого-у першій половині 17 століття в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту. Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв'язання проблеми ставлення до тих священиків, які нехтували обов'язками. Братства намагалися очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, хотіли бачити церкву загальнодоступною. Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з - під влади єпископів.

Перехід української шляхти до протестантизму не мав масового характеру. Українські шляхтичі прагнули розширення своєї влади й обирали католицизм. Протестантизм в українських землях не знайшов підтримки, а вплив Реформації виявивлявся у застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви.

Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й неґативне ставлення православної церкви до «люторів», , позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині 17 ст. відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).

24.Могилянська доба і Києво-Могилянська академія.

Правління Петра Могили, яке тривало лише 14 років, але, не зважаючи на короткий час, охопило всі сторони церковного та культурного життя і тому дало право називати цей період «Могилянською добою».

Петро Могила був одним із найвидатніших діячів Української Церкви. Він здобув блискучу освіту за кордоном. З 26 років він присвятив себе Церкві, яка тоді перебувала в стані, не визнаної урядом. Року 1627 Петра Могилу обрано на архимандрита Києво-Печерської Лаври також Він сприяв розвиткові Києво-Печерської друкарні

Києво-Могилянська академія – один з перших вищих навчальних закладів в Україні. академія була заснована на базі Київської братської школи. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників(І.Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, І. Самойлович, М. Березовський, Г. Сковорода). Викладання проводилось латиною.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Процес навчання в Київській Академії складав 12 років.