жидецкий. Основи охорони праці
 Скачать 12.74 Mb.
|
|
3.2.4. КОНТРОЛЬНО-ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ, ЗАПОБІЖНІ ПРИСТРОЇ ТА АРМАТУРА Для забезпечення нормальних умов експлуатації та запобігання аварій і вибухів посудини, апарати та трубопроводи, що працюють під тиском повинні бути оснащені запірною або запірно-регулювальною апаратурою, запобіжними пристроями, приладами для вимірювання тиску, температури, покажчиками рівня рідини і т. п. Кількість, тип і місце встановлення контрольно-вимірювальних приладів, запобіжних пристроїв, арматури обирається організацією-розробником проекту, виходячи з конкретних умов експлуатації. Посудини, що споряджені швидкознімними затворами повинні мати запобіжні пристрої, які виключають можливість вмикання посудини під тиск при неповному закритті кришки і відкриття її при наявності у посудині тиску. Для запобігання підвищення тиску вище допустимого в посудинах, апаратах та трубопроводах встановлюють пружинні або важільно-вантажні запобіжні клапани (рис. 3.1 а, б). Вони автоматично відкриваються при підвищенні тиску вище значення, що задається (регулюється) гвинтом стиснення пружини або вантажем, який встановлюється на важіль клапана. Для того, щоб запобігти дії газу чи пари на обслуговуючий персонал при спрацюванні запобіжного клапана до нього під'єднують пристрої, що відводять пар чи газ у безпечне місце. Встановлювати запірну арматуру (крани, засувки) між посудиною та запобіжним клапаном не допускається. Посудини для вибухо- та пожежонебезпечних речовин, речовин 1 і 2-го класів небезпеки за ГОСТ 12.1.007-76, а також випарники з вогневим чи газовим обігрівом повинні мати на підвідній лінії від насоса або компресора зворотний клапан, який автоматично закривається тиском з посудини і запобігає виходу з неї речовин при падінні тиску в підвідній лінії. За принципами роботи клапани поділяються на підйомні (пружинні) та поворотні (рис. 3.1, в).  Рис. 3.1. Контрольно-вимірювальні прилади та запобіжні пристрої: а — пружинні запобіжні клапани; б — важільно-вантажний запобіжний клапан: 1 — кожух; 2 — важіль; 3 — вантаж; 4 — сідло; 5 — золотник; в — поворотний зворотний клапан: 1 — корпус; 2 — засув; 3 — кришка; 4 — серга; г — покажчик рівня води: / — скло; 2 — ручка спускного крана; 3 — ручка запірного крана; д — редукційний клапан: / — канал; 2 — золотник; 3 — пружина; 4 — маховичок; 5 — поршень Якщо посудина під'єднана до джерела живлення, в якому тиск більший за робочий тиск в посудині, то на підвідній лінії встановлюють редукційний клапан (рис. 3.1, д), який автоматично підтримує задане значення робочого тиску. Регулюючи маховичком 4 зусилля пружини 3 можна одержати на лінії за золотником 2 пару чи газ необхідного тиску. У разі необхідності контролю рівня рідини в посудинах, що мають границю поділу середовищ застосовують покажчики рівня рідини (рис. 3.1, г). На посудинах, що обігріваються полум'ям або гарячими газами, в яких можливе зниження рівня рідини нижче дозволеного, має бути встановлено не менше двох покажчиків рівня прямої дії. На кожному покажчику рівня повинні бути вказані допустимий верхній і нижній рівні. Крім покажчиків рівня на посудинах можуть бути встановлені звукові, світлові та інші сигналізатори і блокування за рівнем. Кожну посудину і самостійну порожнину з різним тиском необхідно споряджува-ти манометрами — приладами для вимірювання тиску. Манометри повинні мати клас точності не нижче: 2,5 — при робочому тиску посудини до 2,5 МПа; 1,5 — при робочому тиску посудини понад 2,5 МПа. Треба вибирати манометри з такою шкалою, щоб межа вимірювання робочого тиску знаходилась у другій третині шкали. На шкалі манометра наноситься червона риска, яка б вказувала на робочий тиск у посудині. Манометр встановлюється так, щоб його покази було чітко видно обслуговуючому персоналу. 3.2.5. БЕЗПЕКА ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ КОТЕЛЬНИХ УСТАНОВОК Наявність високого тиску і температури води та пари у водогрійних і парових котлах створюють підвищену небезпеку при їх експлуатації. ДНАОП 0.00-1.08-94 «Правила будови і безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів» встановлює вимоги до проектування, будови, виготовлення, монтажу, ремонту і експлуатації парових котлів, автономних пароперегрірачів і економайзерів з робочим тиском більше 0,07 МПа (0,07 кгс/см2), водогрійних котлів і автономних економайзерів з температурою води вище 115 оC. Дані Правила не поширюються на котли з електричним обігрівом, котли з об'ємом парового і водяного простору 0,01 м3 (10 л) і менше, у яких добуток робочого тиску в МПа (кгс/см2) на об'єм в м3 (л) не перевищує 0,02 (200), пароперегрівачі трубних печей підприємств хімічної, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості та деякі інші. Котли до пуску в роботу повинні бути зареєстровані в органах Держнагляд-охоронпраці. Такої реєстрації не підлягають котли, у яких  (3.1)де ts — температура насиченої пари при робочому тиску, оC; V— водяний об'єм котла, м3. Кожен котел піддається технічному опосвідченню інспектором (експертом) органів Держнаглядохоронпраці до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації, а в необхідних випадках — позачерговому опосвідченню. Технічне опосвідчення котлів складається із зовнішнього і внутрішнього оглядів (не рідше одного разу в 4 роки) та гідравлічного випробовування (не рідше одного разу в 8 років). Мінімальна величина пробного тиску Pnпри гідравлічному випробовуванні приймається:
Після цього тиск знижується до робочого, при якому і проводиться огляд всіх зварних, вальцювальних, клепаних і роз'ємних з'єднань. Результати технічного опосвідчення записуються в паспорт котла із зазначенням термінів наступного опосвідчення. Основні заходи щодо запобігання вибухів та аварій спрямовані на точне дотримування норм експлуатації парових та водогрійнних котлів. Для забезпечення безпечних умов і розрахункових режимів експлуатації та керування роботою всі котли повинні бути оснащені: запобіжними клапанами (не менше двох); манометрами; термометрами; покажчиками рівня води (не менше двох, за винятком прямоточних котлів); запірною і регулювальною апаратурою; приладами безпеки і пристроями, для живлення котлів водою. Парові і водогрійні котли при камерному спалюванні палива повинні бути обладнані автоматичними пристроями для припинення подачі палива у топку в наступних випадках: погасання факела у топці; вимкнення всіх димососів; вимкнення всіх дуттєвих вентиляторів; зниження рівня води (для прямоточних котлів — витрати води через котел) нижче допустимого. На котлах необхідно встановити звукові сигналізатори верхнього і нижнього граничних рівнів води, які вмикаються автоматично. 3.2.6. БЕЗПЕКА ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ КОМПРЕСОРНИХ УСТАНОВОК Стаціонарні та пересувні компресори, а також компресорні установки знаходять широке застосування в багатьох галузях промисловості. Робота компресорного устаткування пов'язана з виникненням низки небезпечних та шкідливих чинників, обумовлених наявністю у компресорах рухомих частин, високого тиску та температури, а також можливістю утворення вибухонебезпечних сумішей з продуктів розкладу мастильних матеріалів і повітря. В компресорних установках відбувається стиснення газів, що характеризується рівнянням політропи pVm = const. (3.2) При стиснені газу його температура зростає і визначається за формулою: T2=T1(р2/p1), (з.з) де T1, T2 — абсолютна температура газу відповідно до і після стиснення, K; P1, P2 — тиск газу відповідно до і після стиснення, Па; т — показник політропи. В табл. 3.2 наведені значення температури повітря, що стискається залежно від його тиску. Таблиця 3.2 Температура стисненого повітря залежно від його тиску
Найбільшу небезпеку при високій температурі в системі компресорної установки являють пари мастильних речовин, які в атмосфері стисненого повітря стають вибухонебезпечними вже при температурі 250—300 оC. Пари мастила у суміші з повітрям можуть займатися навіть від іскри електричного розряду, тому для мащення рухомих частин компресора застосовують спеціальні мастила з високою температурою займання. Для зменшення температури стисненого повітря застосовують повітряне (для компресорів низького тиску до 0,7 МПа) та водяне (для компресорів високого тиску) охолодження компресорних установок. Для забезпечення безпеки при експлуатації компресорних установок вони повинні бути оснащені відповідними запобіжними пристроями та контрольно-вимірювальними приладами. На рис. 3.2 наведена схема пересувної компресорної установки із засобами безпеки. Для контролю температури стисненого повітря слугує термометр 4. Окрім того, в схему установки вмонтовано теплове реле (на рисунку не показано), яке здійснює автоматичне вимикання компресора при підвищенні температури стисненого повітря вище допустимого значення (наприклад при неефективному охолодженні). Для запобігання аварій, спричинених підвищенням тиску, всі компресориоснащуються манометрами 2 та запобіжними клапанами 5. Запобіжні клапани встановлюються на кожній ступені стиснення компресора на лінії нагнітання та на ресивері в місцях найменшої пульсації тиску. Для того, щоб запобігти утворенню вибухонебезпечних сумішей внаслідок потрапляння в компресорну установку забрудненого або запиленого повітря, на повітроприймальній трубі встановлено фільтр 6. Для стікання статичних зарядів корпус компресора під'єднано до заземлювача 8. Компресорні установки високого тиску комплектують ще й системою аварійного захисту, яка забезпечує звукову та світлову сигналізацію при припиненні подачі води для охолодження, перевищенні допустимої температури стисненого газу, і автоматичну зупинку компресора, якщо тиск у системі мащення буде менше допустимого, при надмірному тиску в установці та при інших небезпечних ситуаціях. Досить часто компресорні установки оснащують пристроями автоматичного керування (рис. 3.3). Два компресори 1 з електродвигунами 2 подають стиснене повітря до ресиверів 3, звідки воно надходить трубопроводом б до місця споживання. Давачами пристрою автоматичного керування слугують два електроконтактних манометри 4, за допомогою яких задаються необхідні значення тиску в повітропроводі. При досягненні верхнього значення тиску в ресиверах компресори автоматично вимикаються, а при досягненні нижнього заданого значення — вмикаються.  За правильну та безпечну експлуатацію компресорної установки та повітропроводів відповідає особа, призначена наказом по підприємству, і яка має закінчену технічну освіту, спеціальне посвідчення та практичний досвід роботи. 3.2.7. БЕЗПЕКА ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРУБОПРОВОДІВ Трубопроводи призначенні для транспортування стисненого повітря, води, пари, різних газів та рідин. Для швидкого визначення вмісту трубопроводів, а відтак і дотримання працівниками відповідних вимог безпеки при наближенні до них, встановлено десять груп речовин і відповідне розпізнавальне пофарбування трубопроводів, якими вони транспортуються: перша — вода (зелений), друга — пара (червоний), третя — повітря (синій), четверта і п'ята — горючі та негорючі гази, включаючи скраплені (жовтий), шоста — кислоти (оранжевий), сьома — луги (фіолетовий), восьма і дев'ята — горючі і негорючі рідини (коричневий), і нульова — інші речовини (сірий). Розрізнювальне пофарбування трубопроводів проводиться по всій їх довжині або на окремих ділянках залежно від місця розташування, освітленості, розмірів і т. п. Для того, щоб виділити вид небезпеки на трубопроводи наносять сигнальні кольорові кільця:
Іноді для конкретизації виду небезпеки додатково до сигнальних кольорових кілець застосовують попереджувальні знаки, маркувальні щитки та написи на трубопроводах у найбільш небезпечних місцях комунікацій. Прокладання трубопроводів на території підприємства може бути підземним (у каналах та безканальне), наземним (на опорах) та надземним (на естакадах, колонах,стінах будівель тощо). При можливості доцільно здійснювати наземне та надземне прокладання трубопроводів, оскільки тоді легко здійснювати огляд та перевірку їх стану. Крім того, термін використання таких трубопроводів у 2—3 рази більший ніж у підземних. Трубопроводи виготовляють із суцільнотягнутих труб зі зварними з'єднаннями. Для полегшення монтажу та ремонту на трубопроводі у зручних та доступних місцях встановлюють фланцеві з'єднання. Трубопроводи прокладають з певним ухилом (1:500) за напрямком руху газів, а в низькорозташованих місцях встановлюють сепаратори із спускними кранами для вилучення конденсату та води. З метою запобігання виникнення теплових напружень які можуть спричинити розриви при охолодженні труб або вигини при їх нагріванні, на трубопроводах передбачаються компенсаційні елементи: компенсаційні петлі, ліроподібні труби, сальникові компенсатори і т. п. Найбільш розповсюдженими є П-подібні компенсаційні петлі, які дозволяють рівномірно розподілити теплові деформації по трубопроводу. Для забезпечення безпеки на трубопроводі повинні бути встановлені справні та належним чином відрегульовані редукційні, зворотні, запірні та запобіжні клапани. Редукційні клапани (регулятори тиску) підтримують у системі задані значення тиску незалежно від зміни витрати газу чи рідини споживачами. Зворотні клапани пропускають газ чи рідину по трубопроводу лише в одному напрямку, тому запобігають зворотному їх ходу при виникненні аварійних ситуацій (наприклад, займанні у трубопроводі горючого газу). Зворотні клапани при перевищенні допустимого тиску автоматично відкриваються і частина газу чи рідини викидається в атмосферу чи утилізаційний канал. Якщо по трубопроводу транспортуються отруйні, токсичні, вибухо-чи пожежонебезпечні гази або рідини, то запобіжні клапани повинні бути закритого типу (при їх відкриванні відбувається викид газу чи рідини у закриту систему). Трубопроводи періодично підлягають зовнішнім оглядам та гідравлічним випробовуванням. При зовнішніх оглядах визначається стан зварних та фланцевих з'єднань, сальників, перевіряються ухили, прогини, міцність несучих опор та конструкцій. При гідравлічних випробовуваннях перевіряється герметичність та міцність трубопроводу. Якщо під час гідравлічного випробовування тиск у трубопроводі не впав, а на зварних швах, фланцевих з'єднаннях, корпусах запобіжних пристроїв не виявлено тріщин, розривів, витікань, то результат випробовування вважається задовільним. Таким чином, безпека експлуатації трубопроводів забезпечується їх правильним прокладанням, якісним монтажем, встановленням компенсаційних елементів, необхідних запобіжних пристроїв та арматури, контролем їх технічного стану та своєчасним ремонтом. На багатьох підприємствах і в побуті широко використовується природний газ, частіше за все як паливо. З огляду на те, що природний газ належить до вибухонебезпечних речовин, то газопровід разом з установками, які регулюють подачу газу та працюють на ньому належить до об'єктів підвищеної небезпеки, тому вимагає особливої обережності при експлуатації. Як правило, причиною аварій, вибухів, пожеж при експлуатації газового господарства та газопроводу є витік газу. Оскільки природний газ не має запаху, то для швидкого виявлення його витоку до нього добавляють одорант — речовину із сильним запахом (наприклад, етилмеркаптан). Для запобігання виникнення наведених струмів небезпечної величини, що можуть спричинити вибухи та пожежі, газопроводи обов'язково заземлюють та встановлюють струмопровідні перемички на всіх фланцевих з'єднаннях. |