жидецкий. Основи охорони праці
 Скачать 12.74 Mb.
|
|
4.5.2. ПІДВИЩЕННЯ ВОГНЕСТІЙКОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти шляхом: - збільшення товщини та площі поперечного перерізу конструктивних елементів; - збільшення товщини шару бетону в залізобетонних конструкціях, що працюють на прогин та розтяг; - зменшення навантажень та вибору арматури з більш високими критичними температурами; - нанесення штукатурних та облицювальних матеріалів з низькою теплопровідністю. Як показали досліди та спостереження на пожежах вогнестійкість металевих несучих конструкцій є невеликою (близько 0,2—0,4 год.); під дією високих температур вони швидко втрачають стійкість та міцність. Збільшення вогнестійкості металевих будівельних конструкцій здійснюється за допомогою технічних та проектних рішень. До технічних рішень, що уповільнюють нагрівання належать: встановлення захисного шару шляхом бетонування, штукатурення, обкладання цеглою; виконання теплоізоляційних екранів; нанесення вогнезахисного покриття. Застосування того чи іншого способу вогнезахисту залежить: від величини необхідної межі вогнестійкості; типу конструкції, що підлягає захисту та її положення в просторі (вертикальні, горизонтальні, похилі); виду навантажень, що діють на конструкцію (статичні, динамічні); температури, вологості та агресивності навколишнього середовища; від збільшення навантаження на конструкцію внаслідок ваги вогнезахисних матеріалів; естетичних вимог. Приклади різних способів захисту металевих колон наведені на рис. 4.13. Для захисту горючих матеріалів від займання застосовують такі способи: термоізоляцію, вогнезахисне просочування, нанесення вогнезахисного покриття. Термоізоляція досягається при обштукатурюванні дерев'яних конструкцій, обшивці стальними листами по азбесту чи повсті з глиною. Обробляння горючих матеріалів вогнезахисним покриттям полягає в тому, що на їх поверхню наносять густий шар спеціальної фарби, що складається з речовин, які самі по собі не горять, досить довго не руйнуються у вогні і мають низьку теплопровідність. Вогнезахисне просочування здійснюється антипіренами та їх водними розчинами (рідке скло, фтористий натрій, хлористий кальцій тощо). Цей спосіб обробляння деревини ефективніший ніж покриття вогнезахисною фарбою, однак дорожчий та трудомісткіший.  Рис. 4.13. Вогнезахист колони, що знаходяться біля стіни будівлі: а — цегляною кладкою; б — облицюванням гіпсокартонними листами; в — облицюванням штукатуркою; 1 — стіна будівлі; 2 — колона; 3 — цегляна кладка; 4 — арматура; 5 — гіпсокартонна обшивка; 6 — кутник; 7 — арматурні решітки; 8 — штукатурка 4.5.3. ПРОТИПОЖЕЖНІ ПЕРЕШКОДИ ТА ЗАХИСТ ОТВОРІВ У НИХ При проектуванні та будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню шляхом: — поділу будівлі протипожежними стінами та перекриттями на пожежні відсіки; — поділу будівлі протипожежними перегородками на секції; — влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по поверхнях, конструкцій, по рідині, що розлита та інших горючих матеріалах; — захисту отворів у протипожежних стінах (встановлення вогнестійких дверей, воріт, заслінок, засувок, шиберів тощо); — забезпечення протипожежних розривів між будівлями. Протипожежна перешкода — це будівельна конструкція, інженерна споруда, чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості та перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше. До загальних протипожежних перешкод належать протипожежні стіни (брандмауери), перегородки, перекриття, водяні завіси, а також протипожежні зони та тамбур-шлюзи. Протипожежними стінами вважаються вертикальні протипожежні перешкоди, що розділяють будівлю по всій висоті та ширині. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми (рис. 4.14). Перші призначені для обмеження поширення вогню між будівлями, а другі — всередині будівлі. Протипожежні стіни повинні опиратися на власні фундаменти, або фундаментні балки та зводитись на всю висоту будівлі, перетинати всі поверхи і конструкції. Вони повинні бути вище покрівлі не менше як на 60 см, якщо хоча б один з елементів покриття (за винятком покрівлі) виконаний з горючих матеріалів; не менше як на 30 см, якщо елементи покриття (за винятком покрівлі) виконані з важкогорючих матеріалів. Протипожежні стіни можуть не підніматися над покрівлею, якщо всі елементи покриття, за винятком покрівлі, виконані з негорючих матеріалів. У протипожежних стінах дозволяється прокладати вентиляційні та димові канали так, щоб у місцях їх розміщення межа вогнестійкості протипожежної стіни з кожного боку каналу була не менше 2,5 год.  Рис. 4.14. Протипожежні стіни: 1 — зовнішні; 2 — внутрішні Отвори у протипожежних стінах, перегородках та перекриттях повинні бути обладнані захисними пристроями (вогнестійкі двері, заслінки, засувки, водяні завіси), що перешкоджають поширенню вогню та продуктів горіння. Захист вентиляційного отвору в протипожежній стіні одним із видів автоматичних засувок показано на рис. 4.15, а. По обидві сторони стінки 1 в місці проходження вентиляційного каналу встановлені плоскі коробки 3, в яких знаходяться засувки 2 (наприклад стальні пластинки товщиною 10 мм), що утримуються знизу легкоплавкою скобою 4. При пожежі скоба розплавляється і засувка під власною вагою опускається, перекриваючи при цьому вентиляційний канал.  а б Рис. 4.15. Захист отвору в протипожежній стіні: а — автоматичною засувкою: 1 — стіна; 2 — засувки; 5 — плоскі коробки; 4 — легкоплавкі скоби; б — вогнестійкими дверима з автоматичним закриванням: / — направляюча рейка; 2 — ролики; 3 — двері; 4 — легкоплавкий замок; 5 — канат; 6 — вантаж; 7 — упори Вогнестійкі двері з автоматичним закриванням (рис. 4.15, б) приводяться в дію наступним чином. При пожежі легкоплавкий замок 4 розплавляється, двері звільняються від вантажу 6, який утримував їх у вихідному положенні, і по похилій рейці 1 «з'їжджають» на роликах 2, що прикріплені до дверей, закриваючи дверний отвір у протипожежній стіні. Рух дверей обмежується упорами 7. У разі перетинання протипожежних перешкод (стін, перегородок, перекриттів, загороджувальних конструкцій) різними комунікаціями зазори (отвори), що утворилися між цими конструкціями та комунікаціями, повинні бути наглухо зашпаровані негорючим матеріалом, який забезпечує межу вогнестійкості та димогазонепроникнення, що вимагається будівельними нормами для цих перешкод. 4.5.4. ПРОТИДИМНИЙ ТА ПРОТИВИБУХОВИЙ ЗАХИСТ БУДІВЕЛЬ ТА СПОРУД При пожежі велику небезпеку являють собою продукти горіння та дим, які можуть містити отруйні, а іноді ще й вибухонебезпечні речовини. Для їх видалення передбачають димові люки та шахти, які забезпечують направлене видалення цих речовин, не допускають задимлення суміжних приміщень, полегшують виявлення осередку пожежі. П  ротивибуховий захист будівель та споруд полягає у зменшенні тиску у випадку вибуху до безпечного для несучих та огороджувальних будівельних конструкцій рівня, щоб уникнути їх руйнування. Для цього в приміщеннях, де існує імовірність вибуху встановлюють легкоскидні конструкції, які руйнуються при вибуху і, тим самим, зменшують тиск всередині будівлі. Розрізняють настінні та покрівельні легкоскидні конструкції (рис. 4.16).  а б Рис. 4.16. Схеми дії. настінних (а) та покрівельних (б) легкоскидних конструкцій До настінних легкоскидних конструкцій належать легкі навісні панелі, вікна, двостулкові двері, ворота, які руйнуються чи розкриваються при надлишковому тиску вибуху меншому за критичний. Надійність спрацювання навісних панелей забезпечується їх послабленим кріпленням до каркасу стін. Величина надлишкового тиску, що руйнує заскління, залежить від площі та товщини віконного скла. Якщо площа віконного скла менша за 0,8, 1,0 та 1,5 м2 при його товщині відповідно 3, 4 та 5 мм, то руйнівний тиск різко зростає. Тому віконні рами, у яких площа одного скла менша за вказані вище (при відповідній товщині скла) роблять на шарнірах (рис. 4.17 а, б, в). Покрівельні легкоскидні конструкції (рис. 4.17, г) поступаються за ефективністю дії настінним, тому їх слід передбачати лише в тих випадках, коли у приміщеннях відсутні віконні отвори та легкі навісні панелі або їх площа є недостатньою.  Рис. 4.17. Приклади легкоскидних конструкцій: верхньо — (а), нижньо — (б), та середньо підвісні (е) віконні рами; покриття покрівлі плитами ПНСЛ (г) 4.5.5. ПРОТИПОЖЕЖНІ РОЗРИВИ При розробці генеральних планів з точки зору пожежної безпеки важливо забезпечити відповідні протипожежні відстані між будівлями .та спорудами для запобігання займання сусідньої будівлі протягом часу, необхідного для приведення в дію засобів пожежогасіння. Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а також від їх категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Протипожежні відстані (розриви) між виробничими будівлями промислових і сільськогосподарських підприємств (табл. 4.9, знаменник) належить приймати відповідно до вимог СНиП П-89-80 та ДБН Б.2.4-3-95. Протипожежні відстані між житловими, громадськими і допоміжними будівлями промислових підприємств (табл. 4.9, чисельник), а також від житлових, громадських, адміністративно-побутових будівель до виробничих будівель промислових і сільськогосподарських підприємств (табл. 4.9, знаменник) приймаються у відповідності з вимогами ДБН 360-92*. Таблиця 4.9 Мінімально допустимі протипожежні відстані (розриви) між будівлями
П р и м і т к и : 1. Протипожежні розриви для виробничих будівель категорії А і Б за вибухопожежною : та пожежною небезпекою належить збільшувати на 50% для будівель І і II ступеня вогнестійкості, а для категорії В — на 25%. 2. Відстані між будівлями І і II ступеня вогнестійкості допускається передбачати менше 6 м при умові, що стіна вищої будівлі, яка розміщена навпроти іншої будівлі, є протипожежною. 4.6. ЕВАКУАЦІЯ ЛЮДЕЙ ІЗ БУДІВЕЛЬ ТА ПРИМІЩЕНЬ При виникненні пожежі на початковій стадії її розвитку виділяється тепло, токсичні продукти горіння, можливі руйнування конструкцій. Тому необхідно якнайшвидше організувати евакуацію людей із будівель, що горять. Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлю чи споруду загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації не перевищує часу настання критичної фази розвитку пожежі, тобто часу від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню тощо). Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть: — з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку; — з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибуль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима; — з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене виходами, вказаними вище. Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. Максимальна віддаль L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою L = 1,5   (4.1)де Р — периметр приміщення, м. Число евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік. При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні засуви, які легко відмикаються. Мінімальна ширина шляхів евакуації — не менше 1 м, дверей - - не менше 0,8 м. Віддаль від найвіддаленішої точки цеху або приміщення до евакуаційного виходу визначається згідно зі СНиП 2.09.02-85 залежно від ступеня вогнестійкості будівлі та кількості людей, що евакуюються. Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А і Б, а також через виробничі приміщення в будівлях ПІб, IV, IVa, V ступенів вогнестійкості. На видних місцях будівлі та приміщень (як правило, в коридорах та проходах, біля виходів з приміщень), вивішуються плани евакуації. Основні умовні графічні позначення, які можуть використовуватись у планах евакуації наведені в табл. 4.11. Таблиця 4.11 Основні умовні графічні пожежні позначення  4.7. ЗАСОБИ ГАСІННЯ ТА ВИЯВЛЕННЯ ПОЖЕЖ 4.7.1. СПОСОБИ ПРИПИНЕННЯ ГОРІННЯ ТА ОСНОВНІ ВОГНЕГАСНІ РЕЧОВИНИ Є чотири основні способи припинення процесу горіння: а) охолодження горючих речовин або зони горіння: — суцільними струменями води; — розпиленими струменями води; — перемішуванням горючих речовин б) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння: — шаром піни; — шаром продуктів вибуху вибухових речовин; — утворенням розривів у горючій речовині; — шаром вогнегасного порошку; — вогнегасними смугами в) розбавлення повітря чи горючих речовин: — тонкорозпиленими струменями води; — газоводяними струменями; — негорючими газами чи водяною парою; — водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин) г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння: — вогнегасними порошками; — галогеновуглеводнями. Зазвичай механізм гасіння пожежі має комбінований характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення процесу горіння. Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Вони повинні володіти високим ефектом гасіння при відносно малій їх витраті, бути дешевими, безпечними при застосуванні, не заподіювати шкоди матеріалам, предметам та навколишньому середовищу. Речовини, що найбільш повно відповідають вищезазначеним вимогам, а відтак належать до основних вогнегасних речовин є: вода (в різних видах), піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів, спеціальні порошки, пісок. Ці речовини здійснюють, зазвичай, комбіновану дію на процес горіння. Так, вода охолоджує та ізолює (або розбавляє) джерело горіння; піна здійснює ізолювальну та охолоджувальну дію; порошки можуть інгібувати процес горіння та ізолювати тверді горючі речовини від зони полум'я. Однак для будь-якої вогнегасної речовини характерна основна (домінуюча) дія. Наприклад, вода здійснює, в основному, охолоджувальну дію на процес горіння, піна — ізолювальну, інертні та негорючі гази — розбавлювальну, галогеновуглеводні та порошки — інгібувальну. Розглянемо детальніше основні вогнегасні речовини. Вода — найбільш розповсюджена, дешева та легкодоступна вогнегасна речовина. Потрапляючи в зону горіння, вона інтенсивно охолоджує речовини, що горять (теплопровідність води — 4,19-103 Дж/кгК), збиває своєю масою полум'я, змочує поверхню горючої речовини та, утворюючи водяну плівку, перешкоджає надходженню до неї кисню з повітря. Пара, що утворилася розбавляє повітря, знижуючи тим самим концентрацію кисню (1 л води при випаровуванні утворює 1725 л пари). Для підвищення ефекту змочування та підвищення проникної здатності іноді у воду додають спеціальні добавки (наприклад, поверхнево-активні речовини). Для гасіння пожежі вода може застосовуватись у різних видах: компактними струменями; розпиленою та тонкорозпиленою, як водяна пара. Вода у виді компактних струменів використовується для гасіння пожеж, що вже сильно розвинулись; пожеж на висоті; коли необхідно подати воду на великі відстані (до 50—70 м) чи надати їй значної ударної сили для відриву полум'я від ' матеріалу, що горить; для створення водяних завіс та охолодження об'єктів, що знаходяться поруч з осередком пожежі. Такий спосіб гасіння пожеж є простим та розповсюдженим, однак характеризується значними витратами води. Розпиленими та тонкорозпиленими (краплинами менше 100 мкм) струменями води ефективно гасять тверді речовини і матеріали, горючі та навіть легкозаймисті рідини. При такому гасінні пожеж значно зменшуються витрати води, мінімально зволожуються та псуються матеріали, осаджується дим, створюються найбільш сприятливі умови для випаровування води, а відтак підвищення охолоджувального ефекту (при випаровуванні 1 л води поглинається близько 22 - 105 Дж теплоти) та розбавлення горючого середовища. Гасіння розпиленою та тонкорозпиленою водою має низку переваг (в першу чергу зменшуються витрати води) і тому в останні роки знаходить все ширше застосування. Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 та невеликих пожеж на відкритих майданчиках та устаткуванні. Пар зволожує матеріали та предмети, а також розбавляє повітря, знижуючи тим самим концентрацію кисню в зоні горіння. Вогнегасна концентрація водяної пари в повітрі становить приблизно 30—35% за об'ємом. Слід зазначити, що як вогнегасна речовина вода має також властивості, що обмежують область її застосування. Так, водою не можна гасити об'єкти, устаткування, що знаходяться під напругою, оскільки вода є електропровідною. Вода вступає в хімічну реакцію з лужними, лужноземельними металами, їх карбідами в результаті чого виділяється значна кількість тепла та горючих газів, що може призвести до вибухів та збільшення пожежі. Не можна гасити водою легкозаймисті рідини, що мають меншу ніж у води густину (бензин, гас, толуол та ін.), оскільки вони спливають та продовжують горіти на поверхні води, збільшуючи тим самим осередок пожежі. По плівці ЛЗР, що розтеклася на поверхні води, пожежа може поширитись на значну відстань. Окрім того, вода може викликати значне псування деяких матеріалів, тому її не можна використовувати для гасіння цінного устаткування, бібліотек, музеїв і т. п. | |||||||||||||||||||