КОНСПЕКТ Материалы для применения на транспорте_пров. 2017г. Інтелектуальна власність. Основні поняття авторського права
 Скачать 99.74 Kb.
|
|
Автори і співавтори. Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: коли неможливо виділити працю кожного співавтора, - нероздільне співавторство; коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови. 1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства. 2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство. 3. Має бути угода про спільну працю над твором. 4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним. 5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку. 6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право). Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі. Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо). Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору; автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право). Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.[11] Особисті немайнові права автора. Закріплення за автором особистих немайнових прав історично пов’язано з становленням та розвитком романської доктрини авторського права. Під впливом філософських концепцій Канта який розглядав творчу діяльність та її результати як продовження або відображення особистості автора, відносно якої він мав через природну справедливість право на охорону частини своєї особистості, в країнах континентальної Європи набули розвитку «droit moral» або моральні права, у сучасному розумінні особисті - немайнові права автора. На міжнародному рівні особисті немайнові права автора були визнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Відповідно до пункту 1 статті 6-bis чинної редакції Бернської конвенції автор має право: - на авторство, тобто право вимагати визнання свого авторства на свій твір; - на захист репутації, тобто право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Зазначені права закріплено визнаються всіма державами, що приєдналися до Бернської конвенції, в тому числі Україною (статті 423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та стаття 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). 80 Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним, породжується власне фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання будь-якої формальності або чиєї-небудь згоди. Авторство так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання та захисту. Усі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру похідні від права авторства, оскільки надаються автору лише тому, що він має право авторства. Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). У деяких випадках визнання права на авторство є проблематичним. Наприклад, коли відбувається написання твору на замовлення багатої людини або політичного діяча, які потім публікують твір під власним іменем. Таких авторів називають гетеронімними. Така ж проблема виникає при підготовці виступів, доповідей, статей для політичних, державних та інших діячів, коли їх створення здійснюється відповідно до посадових обов’язків автора. Відповідно до права на захист репутації за автором з моменту створення твору закріплюється право на захист твору (включаючи його назву) від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі й гідності автора. У разі ви-дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора доповнювати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвяти, епіграфи, анотації. Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації - одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповідних виправлень, публікації за рахунок порушника інформації про допущене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження. Національним законодавством перелік особистих немайнових прав автора може бути розширено або уточнено їх зміст. Так, відповідно до законодавства України за автором закріплюється право на авторське ім'я та право на недоторканність твору. Ім’я автора – це сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім’я автора; ім’я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо. Згідно з правом на авторське ім’я автор може використовувати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям; під вигаданим ім'ям, вибраним для позначення свого авторства (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора або псевдонім не спотворювалися особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніма. Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особами, імена співавторів дають в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко при виданні наукових творів, поряд з ім'ям автора зазначають його науковий ступінь, учене або почесне звання, посаду та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде не зазначення імені автора, а також його спотворення. Автор має право вибирати псевдонім, зазначати чи вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені на творі та його примірниках, під час будь-якого публічного використання твору. Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям. Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Законодавством не передбачено яких-небудь спеціальних вимог або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма визначає самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його на те згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмежено. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, котрий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора. Право на недоторканність твору означає, що ніхто не має права переробляти твір без дозволу автора (це положення перенесено з радянського законодавства). Часто його вважають близьким до права на захист репутації та до одного із видів майнових прав автора - права на переробку. Відповідно до статті 439 Цивільного кодексу України у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами. Законодавство про авторське право деяких держав до особистих немайнових прав відноситься право автора на обнародування твору. Законом України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року стаття 13, право на обнародування як право автора здійснювати дію, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося, також відносилося до особистих немайнових прав автора. На сьогоднішній день в українському законодавстві відсутнє право обнародування твору як особисте немайнове право автора. Це на нашу думку, є помилковим з огляду на наступне. Суть права на оприлюднення можна визначити як юридично забезпечену автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. Особисті майнові права автора поділяються на дві категорії: позитивні і негативні. Позитивними є право на обнародування та право на відзив (від-кликання), які вимагають активних дій з боку автора щодо реалізації своїх прав. Негативні або захисні - є інші права авторства, захист репутації, оскільки вони направлені на утримання інших суб’єктів від активних дій, які можуть порушити права автора. Відповідно до статті 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора охороняються безстроково.[9, 10, 11] Майнові права авторів. Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора. Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими правами автора на твір є: а) право на використання твору; б) виключне право дозволяти використання твору; в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; г) інші майнові права, встановлені законодавством. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. На відміну від вказаної статті Цивільного кодексу України стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право на використання твору визначає як виключне право. Це є більш коректним, оскільки право на використання твору за своєю юридичною природою є виключним. Особливість його полягає у тому, що лише автор може вирішувати всі питання, пов’язані з наданням третім особам доступу до творів та щодо доцільності (готовності) твору до оприлюднення.[13] Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує способів можливого його використання не тільки на момент створення, а й протягом строку правової охорони. При цьому вони не залежать одне від одного. Законодавством встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яке має авторське право на твір) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. До виключних авторських прав відноситься право дозволяти використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом за виключенням випадків встановлених законодавством. Надання права на використання твору може здійснюватися на підставі договору, порядок укладення якого встановлено законодавством. Виключне право дозволяти використання твору передбачає й виключне право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Визначення права перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, як виключного авторського права, міститься у статті 424 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право визначено як майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах визначеного строку. Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні прав» авторові належать виключні права дозволяти використання творів такими способами: опублікування (випуск твору в світ) будь-який спосіб повідомлення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню, відображення в загальнодоступних електронних системах інформації. Твір не може бути опубліковано, якщо він порушує право люди- ни на таємницю її особистого та сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення. Ніхто не може опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених законом. У разі смерті автора його правонаступники мають право опублікувати твір, якщо це не суперечить волі автора. Відтворення - це право на виготовлення одного або більше примірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Виключне право суб’єкта авторського права дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Праву на відтворення присвячено статтю 9 Бернської конвенції. Зазначене право, що становить власне основу авторського права, було включено до Конвенції лише під час її Стокгольмського перегляду в 1967 році. Хоча таке право, в принципі, й визнавалося всіма державами-членами Бернської конвенції, проблеми виникали у зв’язку з необхідністю знайти прийнятне формулювання, яке охоплювало б усі можливі винятки, але не було настільки широким, щоб зробити зазначене право надто абстрактним. Діяльністю щодо виготовлення примірників творів, як правило, займаються спеціалізовані підприємства-видавництва (літературні, музичні), які одночасно поширюють твір на ринку. Тому договори щодо відтворення творів повинні включають й положення щодо їх розповсюдження. Переклади творів - це передача твору мовою, відмінною від мови оригіналу. Переклад повинен передавати зміст і стиль твору у достовірному і неспотвореному вигляді. Тому вимогою для здійснення пере - кладу є отримання відповідного дозволу у автора. Перекладач працює з текстом, написаним іншою особою, докладаючи при цьому розумові зусилля, передаючи іншою мовою думку автора. Переклад як такий є твором, який не може існувати без твору, який перекладається. Проте, він відрізняється не тільки мовою, а й лексичними виразами, фразеологією, граматичною конструк- цією, стилем тощо. Тому переклад є специфічною складовою частиною авторського права та охороняється ним як самостійний об’єкт. Переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни творів. Переробка твору літератури або мистецтва - це створення похідного твору шляхом будь-якої необмеженої переробки раніше існуючого твору. Однак, деякі переробки мають на меті пристосування твору до конкретних умов специфічного використання. Так, драматичні твори враховують можливості театру, який здійснює їх постановку. Будь-яку переробку твору, як правило, можна здійснювати тільки з дозволу суб’єкта авторського права. Адаптація - скорочення та спрощення друкованого тексту з урахуванням віку, професії, рівня мовної підготовки читача. Під аранжуванням розуміють переклад музичного твору, написаного для одного інструмента або групи інструментів (голосів), для виконання на іншому інструменті або іншим складом інструментів (голосів); полегшений виклад музичного твору для виконання на тому самому інструменті; у джазі - різноманітні зміни, що вносяться безпосередньо під час виконання й пов’язані з імпровізаційним стилем виконання. Адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, з урахуванням прав автора оригінального твору. При переробці твору автор має право вимагати у переробника або іншої особи, якій передано зазначене право, надання результатів творчої діяльності щодо переробки твору для ухвалення. Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо. Виключне право надавати дозвіл на доведення твору до загального відома введене до українського законодавства. Це право є втіленням відповідної норми Договору про авторське право Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вирішення правових проблем, пов’язаних з розвитком нових технологій використання творів. Першим технологічним викликом авторському праву стала глобальна інформаційна мережа Інтернет. Об’єднуючи мільйони комп’ютерів, які переважно перебувають у приватному користуванні, Інтернет перетворився у публічну сферу. Оскільки кожний окремо взятий комп’ютер перебуває в приватному володінні, його користувач може правомірна відтворити на ньому будь-який твір, що охороняється авторським правом. Проблема виникає тоді, коли володілець комп’ютера підключається до мережі Інтернет, і твори, записані в пам’яті його комп’ютера, стають доступними для інших приватних володільців комп’ютерів. Це і є кореляція приватної сфери використання з публічною. Розвиваються й системи цифрового телебачення. Користувач, знаходячись удома, може в будь-який час замовити фільм, музичний твір тощо (так зване інтерактивне телебачення). Подібний спосіб використання також формально не виходить за межі використання твору в особистих цілях. Імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будь-яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку. Автору належить право самостійно здійснювати або дозволяти імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи при-мірники, виготовлені з дозволу автора або інших суб’єктів авторських прав. Тобто за автором закріплена можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію держави примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном. Підставою для спеціального виокремлення права на імпорт є територіальна обмеженість сфери дії авторських прав. Твір, який не охороняється на території тієї або іншої країни, може там вільно використовуватися. Однак, якщо примірники цього твору будуть доставлені з метою розповсюдження в державі, на території якої твір охороняється, це буде порушенням авторських прав. Йдеться лише про твори, зафіксовані на матеріальних носіях і відтворені хоча б у кількох примірниках. Зазначене право нерозривно пов’язане з правом на розповсюдження і певною мірою є його деталізацією. Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг більш ефективно здійснювати належне йому право на розповсюдження. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження заздалегідь ще до передбачуваного порушення. Перелік видів використання твору, визначений законодавством, має невиключний характер. Поява нових видів використання творів є явищем закономірним і пов’язана з об’єктивними умовами розвитку суспільства. Різновиди авторських прав. Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників - похідним. На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або які мають постійне місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське право).[11, 13] Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів. твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна. Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами. Порядок передавання українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агентство України з авторських і суміжних прав (ДААСП України). У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця Конвенції надає громадянам інших країн - учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва. |