Освіта стародавнього єгипту. освіта ст.єгипту. Освіта в Стародавньому Єгипті
 Скачать 42.4 Kb.
|
|
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Факультет комп’ютерних наук та кібернетики Реферат зі вступу до університетських студій на тему: « Освіта в Стародавньому Єгипті» Виконав: Студент І курсу групи К-18 Спеціальності «Комп’ютерні науки» Дементьєв Костянтин Вадимович Науковий керівник: Кандидат історичних наук Набока Сергій Віталійович Київ - 2021 Зміст Вступ …………………………………………………………………….3 Розділ 1 Передумови виникнення шкіл у Стародавньому Єгипті …………….4 Розділ 2 Особливості розвитку освіти давньоєгипетської цивілізації ………..6 2.1. «Сімейна» освіта. ………………………………………………….6 2.2. Шкільна освіта. …………………………………………………..7 2.3. Роль «Будинків Життя» в освітньо-науковому процесі. ………10 2.4. Наукові досягнення давніх єгиптян. ………………………….….11 Висновки ………………………………………………………………14 Список використаних джерел ……………………………………..15 ВСТУП Актуальність досліджуваної теми. Цивілізація Стародавнього Єгипту, що виникла близько 4000 років до н. е., була однією з найдавніших у світі, проте її здобутками до цього часу багате людство, рівень її розвитку до цього часу інтригує вчених. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома по спорудах гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. В області астрономії, медицини та математики Стародавній Єгипет займав одну із лідерських позицій серед країн Давнього Сходу. Розвиток суспільства і зміни у стосунках між людьми мали знайти своє відображення в практиці освіти, навчанні і вихованні підростаючих поколінь. Стрімке економічне та культурне зростання призвели до того, що в Стародавньому Єгипті виникають найдавніші школи, формується привілейована каста освічених людей – жерців, писарів, чиновників; відбувається розшарування суспільства не лише за соціальним станом, рівнем заможності, але й рівнем грамотності. Дослідженням особливостей розвитку освіти Давнього Єгипту присвятили ряд своїх праць російські вчені. Зокрема історики М.О. Коростовцев, Ю.Я.Перепьолкін у книзі «Писарі Давнього Єгипту» розглядають особливості розвитку писеності та особливостей освіти писарів, їхньої ролі у давньоєгипетському суспільстві. Автор навчального посібника для педагогічних вузів «История образования и педагогической мысли в эпоху Древности, Средневековья и Возрождения» (2004 р.) Т.М. Матуліс на основі досліджень істориків О.В. Томашевич та М.А. Чегодаєва відтворює особливості освітньої системи Давнього Єгипту, в якій ключове місце займають саме школи писців, робить спроби реконструювати облаштування шкіл, програми та методи навчання. В контексті вивчення культури давніх цивілізацій, зокрема Єгипту, це питання відображено у книгах Сіріла Альдреда [1], Адольфа Ермана [2], Володимира Міронова [11], П'єра Монте [12]. Мета даної роботи - розглянути особливості розвитку освіти стародавнього Єгипту на основі доступних джерел. Завдання: визначити передумови виникнення шкіл; дослідити систему шкільної освіти; проаналізувати наукові досягнення як показник високого рівня освіченості певної касти давніх єгиптян. РОЗДІЛ 1 Передумови виникнення шкіл у Стародавньому Єгипті Питання виховання і навчання дитини у первісному суспільстві стало виокремлюватися як особлива суспільна діяльність лише в період пізнього матріархату (за 20 тис. років до н.е.). До цього діти були просто включені у трудову діяльність дорослих з метою накопичення знань, умінь та навичок, важливих для виживання: хлопчики супроводжували чоловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашніми справами. Крім того, з виникненням певної системи звичаїв і традицій діти беруть безпосередню участь у їх виконанні поряд з дорослими. У зв’язку з удосконаленням знарядь праці старші ( немічні ) починають виконувати спеціальну соціальну роль – готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу (не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі) і толіону ( закон кривавої помсти) [7]. Саме таким першоосновам починають вчити дітей у цей період у перших навчальних закладах –«будинках молоді». Останні функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток. Не зникають вони і в період патріархату. Але зі створенням моногамної сім’ї, навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням. На етапі патріархальної родової общини з появою нових видів людської діяльності та знарядь праці ускладнювалося й виховання: трудове виховання підростаючого покоління поєднується зі знайомством із релігійними культами, формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу, дітей привчали жити у злагоді з природою. Молодші засвоювали примітивну мову своїх одноплемінників, ігри, танці, усну народну творчість – все те, що впливало на формування типу поведінки, моральних засад та певних рис характеру первісних людей. На етапі повноліття і юнаки, і дівчата мусили для переведення їх у дорослих виробників пройти обряд ініціації за окремою програмою посвячень для юнаків і дівчат, що зумовлювалося їхньою майбутньою трудовою діяльністю. У такий спосіб вони ставали дорослими трудівниками. З появою писемності юних членів родової общини навчали й письму. З’явилася потреба зафіксувати набутий досвід для передачі у часі і просторі. Поділ праці, виокремлення певних видів ремесел вимагають змін і в системі ініціацій. На основі «будинків молоді» з’являються нові заклади, які передають підростаючому поколінню спеціалізовані знання. Крім того, професійна кваліфікація стає надбанням однієї сім’ї чи певного соціального прошарку, передається з покоління в покоління. В результаті сім’я майстра-ремісника перетворюється в центр професійного навчання. Так, окрім практичної трудової, військово-фізичної і соціально-моральної підготовки, підростаюче покоління поступово долучається до спеціальних знань, що дало поштовх до виникнення спеціально організованих форм навчання і виховання, формування класу людей, які можуть передавати ці знання за допомогою певних прийомів «педагогічної» діяльності[8]. Зростання ролі міст у Стародавньому Єгипті, розвиток торгівлі і ремесел, формування апарату державної влади, великих землеробських господарств формує потребу у використанні писемності не лише кастою жерців. Розвиток письменності диктувався також необхідністю фіксацій повеней Нілу, оскільки організація зрошувальної системи давала можливість отримувати додатковий продукт. Письменність потрібна була й для лічби та контролю виробничого продукту, його розподілення. Виникла потреба в освічених людях, які б могли кваліфіковано виконувати певну роботу, фіксувати, контролювати господарсько-економічні процеси, переписувати важливі релігійні тексти, державні документи і т.д. РОЗДІЛ 2 Особливості розвитку освіти давньоєгипетської цивілізації 2.1. «Сімейна» освіта У Стародавньому Єгипті, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, величезну роль відігравало сімейне виховання. Відносини між жінкою і чоловіком в сім'ї будувалися на досить гуманній основі, про що свідчить те, що хлопчикам і дівчаткам приділялася однакову увагу. Вихованню дітей надавали великого значення, бо саме діти могли дати батькам нове життя після проведення похоронного обряду. Діти повинні були засвоїти думку про те, що праведне життя на землі визначає щасливе існування в потойбічному світі. За переконанням стародавніх єгиптян, боги, зважуючи душу померлого, як гирі на чашу терезів кладуть «маат» - кодекс поведінки: якщо життя померлого і «маат» врівноважувалися, то покійний міг почати нове життя в потойбічному царстві. У дусі підготовки до загробного життя складалися і повчання дітям, які повинні були сприяти формуванню моральності кожного єгиптянина. Моральне виховання у давньому Єгипті здійснювалося здебільшого через заучування моральних настанов. Наприклад: «Краще сподіватися на людяність, аніж на золото у скрині», «Краще їсти сухий хліб і радіти серцем, ніж бути багатим і пізнати смуток»[1]. У повчаннях затверджувалася і сама ідея необхідності виховання і навчання: «Подібний до кам'яного ідола неук, кого не навчав батько»[2]. Одна з книг епохи Середнього царства (V династія) повідає, як батько повинен повчати свого сина: «Не гордися своєю вченістю, а радься з усіма, бо вчитися можна у всіх. До шанованого мудреця стався з повагою, але рівного собі виправляй, коли він помиляється» [2]. В епоху Нового царства з’являються подібні повчання: « Не говори занадто багато, бо люди глухі до багатослів’я, краще – помовчи, тоді станеш людям милий», «Не їж хліб, коли поруч стоїть інша людина, або поклади руку її теж на цей хліб… Один бідний, другий багатий, але хліб залишиться у того, хто щедрий…»[2]. До III тис. до н.е. в Єгипті склався певний інститут «сімейної школи»: єгиптяни дуже бережно ставилися до накопичених ними звичаїв та знань, і тому за традицією майже всі професії передавали дітям у спадщину[5]. Чиновник, воїн або жрець готував свого сина до професії, якій той мав присвятити себе в майбутньому. Ремісники навчали своїх дітей у майстернях, використовуючи при цьому дитячі іграшки: моделі землеробських знарядь, млинів, кузень. В одному із знайдених папірусів перераховані 25 поколінь будівельників, які належали до однієї родини. Пізніше в таких сім'ях стали з'являтися невеликі групи учнів з боку. Отже, сім’я була первинним осередком навчання. 2.2. Шкільна освіта Перші відомості про шкільну освіту в Стародавньому Єгипті датуються ІІІ тисячоліттям до н.е. У цей час при відомих храмах (храм Пта в Мемфісі, храм Сонця в Геліополісі, храм Осіріса в Абідосі), палацах царів та вельмож з’являються школи. У сучасному розумінні вони були невеликими, адже займали одну або дві кімнати храму, палацу чи приватної будівлі, але користувалися великою пошаною. Навчатися у школах протягом 10-12 років могли хлопчики, а іноді й дівчатка, з п'яти - семи років. Діти спершу навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. В епоху Стародавнього царства (III тис. До н.е.) ще писали на глиняних черепках, шкірі і кістках тварин. Але вже тоді в якості матеріалу для письма стали використовувати папірус - папір, виготовлений з болотного рослини з тією ж назвою. Папірус був дуже дорогим, тому учням доводилося спочатку писати на полірованих пластинах вапняку, розграфлених у лінійку та клітинку залежно від предмета. Учню, який оволодівав письмом, довіряли чистий папірус, на якому він пензликом червоними та чорними чорнилами переписував тексти. Заголовну літеру та початкові рядки тексту писали червоними чорнилами, решту тексту – чорними. Школярі мали своєрідний писемний набір: чашечку для води, дерев’яну дощечку з поглибленнями для фарби із сажі й вохри, а також очеретяну паличку для письма. Єгиптяни берегли папіруси і часто використовували старі сувої для нових записів, змиваючи з них фарбу. Учні переписували тексти (повчальні тексти, вірші й казки), які містили різні знання. Цікаво зауважити, що на шкільних роботах зазвичай вказували дату виконання даного завдання. На початковій стадії навчали, перш за все, техніці зображення ієрогліфів, не приділяючи уваги їх значенням. Навчальний процес був дуже складний і довготривалий. Адже запис, читання і запам’ятовування передбачало засвоєння ієрогліфів, які не вживалися у живій мові. Заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання: «Дитя несе вухо на своїй спині, треба бити його, щоб він почув» [1]. Головне для учня - вміння слухати і коритися волі наставника. Так, наприклад, побутував афоризм: «Слухняність – це краще в людині»[2]. У Єгипті існували царські школи, школи для жерців (або – каліграфічного письма) та школи писарів (або – ієратичного письма), школи для різних службовців. У школах жреців навчалися хлопчики із сімей вищої соціальної ланки. Кількість учнів становила не більше 10. Ці школи влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум. Тут учням передавалися вміння відправляти релігійні культи, а також давалися наукові знання, які тримали в таємниці від інших людей. Після засвоєння основ навчання та вивчення релігійних догм і обрядів школярі, які готувалися стати жрецями, складали іспити. Того, хто склав іспити, звільняли від мирського одягу, потім купали, брили наголо, змащували тіло пахощами та одягали у жрецький одяг. У жреця відкривались широкі кар’єрні перспективи, він міг сам стати вчителем юних школярів, міг бути лікарем при храмі, суддею, хранителем храмової скарбниці, а якщо пощастить, то і наближеним радником самого фараона. Опанування ієрогліфічним письмом, засвоєння наук і досвіду обрядових дій набувало кастового і релігійного характеру. Поряд із жрецями найосвіченішими у Стародавньому Єгипті вважалися чиновники. У школах для чиновників багато часу приділялося заучуванню священних текстів, а пізніше - вивченню наук. Майбутні чиновники повинні були розбиратися у будівництві, виготовленні різноманітних технічних пристроїв та навіть у військовій справі. Чиновниками вважалися архітектори, інженери, художники, організатори виробництва і воєнні спеціалісти. Грамотні люди, як вважають, становили лише 1% населення, інша частина включала неписьменних селян, пастухів, ремісників та інших робочих, а також торговців, яким потрібна була допомога місцевих писарів. Протягом давньоєгипетської історії, читання і письмо були основними вимогами для служби в державних установах, хоча урядовці отримали допомогу в повсякденній роботі від елітної, грамотної соціальної групи — писарів (переписувачів). Професія писаря була дуже престижною і обіцяла соціальний добробут. Привілейований статус писаря є предметом зображення в популярному навчальному тексті періоду Рамессидів «Сатира професій», в якій автор висміював тяжкість професій скульптора, столяра, гончара, рибалки, хлібороба, гінця і інших: «Дивись, немає іншої посади, крім посади писаря, де людина завжди начальник» [10]. Про соціальну значущість посади писаря йде мова і в папірусі Анастазі II: «Будь писарем. Звільнений він від всіляких (фізичних) повинностей, захищений він від роботи всілякої. Позбавлений він від мотики й кирки. Ти не станеш тягати корзини. Віддалить це тебе від греблі веслом і позбавить побоїв прутами. Не опинишся ти під (началом) великих господ, під (владою) численних начальників... Це він керує роботою всілякою в країні цій»[1]. На початковому етапі навчання в школах для писарів відшліфовувалася техніка зображення ієрогліфів. Ось що говорив один жрець своєму учневі в зв'язку з цим: «Люби писання і ненавидь танці. Цілий день пиши твоїми пальцями і читай вночі»[1]. В результаті таких занять учень повинен був опанувати двома стилями письма: діловим - для світських потреб, а також статутним, на якому писали релігійні тексти. Далі більше уваги приділялося змісту текстів, навчали красномовству, яке вважалося найважливішою рисою писаря: «Мова сильніше, ніж зброя»; «Уста людини рятують його, але мова його може і погубити його» - говорилося в староєгипетських папірусах [11]. Окрім грамоти, майбутні писарі в школах вивчали математику, географію, астрономію, медицину, мови інших народів. Учителі повідомляли дані з математики, що могли знадобитися для розрахунку будівництва каналів, храмів, пірамід, підрахунку врожаю, астрономічних обчислень, які використовувалися, зокрема, для прогнозу розливів Нілу. Географію часто вивчали разом з геометрією, аби учень міг навчитися зображати план місцевості. Як видно з папірусу Анастазі II періоду Рамессидів, писарю треба було навіть «організувати розкопки озера і будівництво цегельного пандуса, визначати число чоловіків на транспортування обеліска і організувати постачання військової місії» [10]. Крім того, щоб служити в уряді, писарі також надавали послуги неписьменним людям в складанні листів, рекламних матеріалів та юридичних документів. Посада писаря, як і решта в давньоєгипетському суспільстві, передавалась у спадок. Проте тільки писарем міг стати учень незнатного походження, показавши свої здібності та наполегливість під час навчання. Це була єдина можливість для бідняка потрапити до привілейованого класу суспільства. Поступово спеціалізація навчання посилювалася. Так, в епоху Нового царства (V ст. до н. е.) з'являються школи лікарів [5]. На той час були накопичені знання і написані навчальні посібники з діагностики та лікування майже півсотні різних хвороб. Студентів – медиків віддавали в науку до лікаря-практика (найчастіше близького родича). Грамота потрібна була для заучування рецептів, діагнозів із медичних трактатів та замовлянь [1]. Особливе місце займали царські (двірцеві) школи, де діти вищої знаті вчилися разом з нащадками фараонів і їхніх родичів. У таких школах особливу увагу приділялося перекладу на живу мову найдавніших текстів. Також діти вищої знаті могли здобути освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники. Дівчата теж могли при бажанні отримати освіту відповідно до свого положення в суспільстві. Так, автор папірусу Анастазі ІІ згадує школу в Мемфісі, де жриць навчали малювати і співати[4]. Цей заклад був художнім центром, навколо якого гуртувалися дрібні художні школи. Його було оснащено наочними посібниками з малювання у вигляді збірок таблиць, що розкривають канони малювання, етапи зображення фігур і предметів. Для царських дочок освіта була обов’язковою. Збереглися дощечки для письма дочок фараона Ехнатона [1]. Важливу роль відігравала мистецька освіта, зокрема музична. В кімнатах гарему завжди зберігались арфи, лютні, цитри і барабани. Наприклад, Нефертіті, дружина фараона XVIII династії Ехнатона (приблизно 1351–1334 до н. е.), грала на музичному інструменті під назвою сістр [4]. Жінки Єгипту могли працювали не тільки музикантами, танцівницями і плакальницями, при бажанні вони отримували певні посади. Згадки про жінок-писарів зустрічаються за часів Середнього Царства і стають більш поширеними в епоху Нового Царства. Вони служили при храмах, їх наймали в знатні будинку для допомоги господині в управлінні майном. Жінкам також вдавалося отримати професію лікаря. Перша в історії жінка-лікар — Песечет практикувала в Мемфісі в 3-му тисячолітті до н.е. Жінка могла бути жрицею, що заохочувалося суспільством, а також займати в храмі посаду чиновника з обліку майна. Найпоширеніші жіночі адміністративні посади — посада «наглядача»: «наглядач тканини» в ткацької майстерні, «наглядач за танцівницями», «наглядач за прислугою», «наглядач за майном» [6]. У даному випадку жінки виступали в ролі організаторів. Іноді єгиптянки досягали високого адміністративного статусу при дворі фараона. Наприклад, жінка на ім’я Небет займала положення «правої руки» фараона подібно візирові, але також відомо, що свої посадові обов’язки вона виконувала за допомогою чоловіка. При дворі жінки могли отримати посади розпорядників та скарбників. 2.3. Роль «Будинків Життя» в освітньо-науковому процесі В Стародавньому Єгипті існував такий специфічний інститут, як «Будинок Життя», заснований в епоху перших династій [12]. Він знаходився поруч з палацами фараонів й мав відділення в кожному значному храмі, виконуючи різні функції: останній ступінь навчання обдарованих учнів мистецтву каліграфії, стилістики та ораторського мистецтва, математиці, астрономії, таємницям магічних обрядів та культів; укладання «Анналів» фараонів та храмів; фіксація наукових відкриттів (тайнопис і криптографія); опрацювання та редагування теологічних трактатів та всіх творів, що певною мірою стосувалися проблем філософії та теорії влади. Теологія вважалася матір'ю всіх знань і мистецтв; створення гімнів та священних пісень, які відображали певні філософські концепції; написання дидактичної літератури, що особливо бурхливо розвивалася в Стародавньому Єгипті; систематизація, зберігання й виготовлення в доступному вигляді так званих «магічних» книг, які містили в числі інших і дані з медицини, до яких входили одночасно з магічними висновками й високо раціональні та експериментально перевірені засоби лікування, а також теологічні концепції давньоєгипетських мислителів; вироблення директив для діяльності художників, скульпторів та архітекторів. Споруджуючи храм, архітектори мусили перетворити його на символічне уявлення про світ, який був народжений з хаосу й керований Богом. Художники та скульптори створювали статуї богів і людей у відповідності з культовими канонами; поширення практики бальзамування. Руїни такого «Будинку Життя» було знайдено у столиці фараона Ехнатона. При Рамсесах «Будинку Життя» стали не тільки бібліотеками та науковими центрами, але й також політичними центрами, в яких обговорювалися важливі державні справи [12]. Пізніше в Будинках почали ставити перші театральні постановки, театралізовані містерії. Храми Стародавнього Єгипту можна назвати «академмістечками» [11]. Знання в Давньому Єгипті мали культовий чи прикладний характер. Вчені того часу були одночасно жрецями, жреці, в свою чергу, - вченими. 2.4. Наукові досягнення давніх єгиптян Інтелектуальна еліта жерців повивала спеціалізовані знання в пелену містики та релігії, застосовувала для підсилення своєї влади, переконували людей, що вони є посередниками між людьми й богами. Вони використовували гіпноз, пророцтва, щоб викликати страх й примусити суспільство підкоритися. Магія в єгиптян була синонімом знання. Значна частина магічної практики єгиптян була орієнтована на підтримування зв’язків з померлими та богами. Крім того, існували магічні знання, що використовувались у повсякденності. Найбільш оригінальним явищем була медицина: структурована за спеціалізаціями: лікарі хвороб очей, зубів, «утробні лікарі», костоправи тощо[3]; крім фізичної допомоги, зокрема, хірургічної, лікарі широко застосовували ефективні методи терапії; у творах лікарів часів Середнього та Нового царств досить точно описані симптоми і методи лікування типових хвороб населення, зокрема, всілякі шкірні хвороби, хвороби зору, хвороби органів дихання, шлункові хвороби тощо; систематизовані медичні довідники, де описані способи лікування черепно-мозкових ушкоджень, ушкоджень грудної клітини, хребетного стовпа, шиї, плечей; єгипетські лікарі встановили зв’язок між головним мозком і органами руху; вони з’ясували також походження деяких внутрішніх хвороб з відхиленнями у роботі серця і судин. До найбільш розвинених галузей практичних знань єгиптян належить фармакологія і хімія. Але, як і загалом процес лікування, виготовлення ліків було невід’ємним від магії. Поряд зі вживанням всіляких порошків та напоїв, рекомендувалось застосовувати різні замовляння, заклинання та обряди. Пропорції людського тіла стали вихідною величиною у формуванні систем мір довжини, в якій довго зберігались навіть назви: палець, долоня, лікоть та ін. Взагалі єгиптяни мали досить розвинене відчуття розмірності, відповідності, співвіднесеності, симетрії. Стародавні єгиптяни займалися й такою важливою галуззю науки як математика: знання з геометрії проявляються у точності побудови пірамід, палаців й гробниць; вже визначалася площа квадрата, трикутника, трапеції, кола, зрізаної піраміди і відношення довжини кола до його діаметру (останнє з помилкою всього на дві сотих). З практичних причин, для вимірювання кількості збіжжя, навчилися обраховувати об'єм кулі та еліпсоїда; з алгебри, крім простих способів складання та віднімання, вони знали множення та ділення, прості дроби, могли вирішувати рівняння з одним та двома невідомими; користувались десятковою системою рахунку. Особливими знаками позначались числа 1, 10, 100, 1000, 10 000, 100 000, 1 000 000. Єгипетська астрономія також досягла великих успіхів: детально знали рухи Сонця і Місяця; ділили небо на частини (36 частин); дали назви головним зіркам; Спостерігали час появи Сиріуса на небі, який попереджував про розлив Нілу, хоча цей збіг був випадковістю; жили за сонячним календарем: рік ділився на дванадцять місяців по тридцять днів в кожному, а місяць на три декади. Зайві п'ять днів вважалися святковими і не включались ні в один з місяців; відрізняли від зіркових міріад планети Меркурій, Марс, Юпітер, Сатурн, Венеру; була відома технологія вираховування сонячних і місячних затемнень; винайшли спочатку сонячний, а потім водяний годинник. Єгиптяни знали найважливіші закони механіки, завдяки яким вміли пересувати з місця на місце, а також підносити у гору великі маси, наприклад, колосальні моноліти. Збереглись географічні карти Стародавнього Єгипту (наприклад, детальна карта району золотих родовищ в Аравійській пустелі). Народи, по уяві стародавніх єгиптян, ділилися за кольором шкіри та за мовою, а також на мешканців долини Нілу, життя яких залежить від благодійної річки, та усіх інших, які використовують падаючу з небес воду (атмосферні опади) [3]. Історія обмежувалася звичайним літописанням. Так, на сьогодні зберігся фрагмент літопису стосовно панування перших п'яти династій (Палермський камінь). Туринський царський папірус містить список єгипетських фараонів до XVIII династії. У більшості ці наукові знання були здобуті шляхом спостережень та наукових дослідів, які проводили жреці. Саме вони і були хранителями величезних знань, накопичених єгиптянами за три тисячоліття. ВИСНОВКИ Особливості розвитку освіти розглядалися в контексті вивчення історії Стародавнього Єгипту у працях вітчизняних та зарубіжних істориків (П’єра Монте, Сіріла Альдреда, Адольфа Ермана та інш.). Більш детально вивчали це питання у своїх дослідженнях російські вчені М.О.Костровцев, О.В.Томашевич, М.А. Чегодаєв, Т.М. Матуліс. Освіта Давнього Єгипту, як і більшості давніх цивілізацій, почала формуватись як певна система у зв’язку із розвитком міст, економічним розвитком держави, виникненням писемності. Правителі були зацікавлені у високому рівні підготовки спеціалістів, які зводили храми, прокладали канали, творили житла для вічності (гробниці). Важливе місце в системі освіти займало сімейне виховання. Передача професійних знань своїм дітям у спадок – залишалася для більшості населення Єгипту єдиною доступною формою організації навчання. Спеціалізована освіта у школах була доступна лише для дітей із заможних родин (в більшості – хлопчиків). У Єгипті існували царські школи, школи для жерців (або – каліграфічного письма) та школи писарів (або – ієратичного письма), школи для різних службовців. Виникнення шкіл у ІІІ тисячолітті до нашої ери призвело до розшарування суспільства за ознакою грамотності. Формується нова привілейована каста – писарів, програма навчання яких заклала основу для інших професій (чиновників, лікарів, жерців). Спрощене ієратичне письмо, яким оволодівали представники простих станів школах писарів , не давало їм можливості проникнути до таємниць монополізованої жрецями науки. Жреці становили особливий прошарок інтелектуальної еліти, в руках якої зосередилися найпередовіші знання того часу. Вони володіли таємницями магії, народної медицини, завдяки їхнім дослідам у ІІІ-ІІ тис. до н.е. у Єгипті досить успішно розвивалися насамперед такі науки, як астрономія, геометрія, арифметика. Роль закладів вищої освіти чи науково-дослідних центрів, бібліотек, архівів виконували «Будинки життя». Дівчата могли здобути освіту відповідно до свого соціального становища (для дочок фараонів була обов’язковою). Найчастіше це була «мистецька» освіта [4]. Освіта посідала досить престижне місце у системі цінностей єгиптян. Насамперед вона давала можливість уникнути важкої фізичної роботи. Успіх життя – це просування угору, поближче до царя. Користь знань – у соціальних та економічних наслідках користування ними. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Альдред Сіріл. Єгиптяни. Великі будівники пірамід.- М.: Центрполіграф, 2004.-Електронний ресурс [Режим доступу]: http://historylib.org/historybooks/Siril-Aldred_Egiptyane--Velikie-stroiteli-piramid/ Ерман Адольф. Життя у Давньому Єгипті. - Електронний ресурс [Режим доступу]: books.google.com.ua/books Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Кравченко О.В. Історія художньої культури.В 6-ти кн. – Х., 2001. Гуріна В. О. Витоки становлення й розвитку ідеї мистецької освіти жінок у зарубіжній педагогічній думці.- «Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології», 2015, № 10 (54).- Режим доступу: pednauk_2015_10_45.pdf Джуринский А. Н. История педагогики: [Учеб. пособ.] / А. Н. Джуринский. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 432 с. Жіноча освіта та кар’єра/ Електронний ресурс/ Давні цивілізації. Режим доступу: https://www.anciv.com/?p=422 Історія педагогіки /За ред. проф. М.В.Левківського, докт.пед.наук О.А.Дубасенюк. – Житомир: Житомирський державний педагогіч ний університет, 1999. – 336 с История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в.: Учебное пособие для педагогических учебных заведений / Под ред. академика РАО А.И. Пискунова. – 2-е изд., испр. и дополн. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 512 с. Історія Стародавнього Єгипту. [Електронний ресурс]- Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Діти_у_Стародавньому_Єгипті Культура Стародавнього Єгипту. [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.wikiwand.com/uk/Культура_Стародавнього_Єгипту Міронов В. Давні цивілізації. [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/Vladimir-Mironov_Drevnie-tsivilizatsii/20 Монте П’єр. Єгипет Рамзесів: повсякденне життя єгиптян у часи великих фараонів.- М.: «Наука», 1989. - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/Per-Monte_Egipet-Ramsesov-povsednevnaya-zhizn-egiptyan-vo-vremena-velikikh-faraonov/ Нефьодова О. Традиції навчання у Стародавньому Єгипті./ Електронний ресурс/ Журнал «Сучасна освіта»: №6(69), 2010.- Режим доступу: https://s-osvita.com.ua/magazine/stati-iz-zhurnala/letopis/518-traditsiji-navchannya-u-starodavnomu-egipti |