Тема №1.. Підготували Студенти групи 42 мс Великий Захар та Резніченко Ярослав
 Скачать 27.73 Kb.
|
|
Підготували: Студенти групи 4-2 мс Великий Захар та Резніченко Ярослав Кровотеча являється одним із самих складних ускладнень після поранень, травм з ушкодженням магістральних або периферичних судин. Не меншою загрозою являються внутрішні кровотечі з ушкодженням органів черевної, грудної порожнин. Своєчасна зупинка кровотеч визначає і дає шанс на ви здоровлення. Освоєння всіх методів зупинки кровотеч збільшує шанси на життя як військових, так і цивільних громадян. Анатомія і фізіологія кровотечі. Кровотеча (лат. haemorrhagia) — це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності. Види кровотеч. I. Анатомічна (тип ушкодженої судини): артеріальна, венозна, капілярна, паренхіматозна, комбінована (поєднана). II. Стосовно зовнішнього середовища: зовнішні, внутрішні. III. Клінічна (за проявами щодо інтенсивності кровотечі та об'єму крововтрати ): легка, середня, важка. Причиною кровотечі може бути ушкодження судин: внаслідок травмування (укол, поріз, удар, розрив-відрив, "ушкоджуючий" вплив хімічних та фізичних факторів), внаслідок захворювань (виразкова хвороба, артеріальна гіпертензія, і т.д.); рідше- через "випотівання" крові крізь стінку судини. Розрізняють кровотечі зовнішні й внутрішні (кров виливається із внутрішніх органів в оточуючі їх тканини чи порожнини) та приховані (коли яскравих клінічних ознак кровотечі немає, але кровотеча триває). Інтенсивність кровотечі та об'єм втраченої крові залежить від кількості ушкоджених судин, їх калібру, виду ушкодженої судини (артерія, вена, капіляр), рівня артеріального тиску, стану системи, що згортає кров, стану самого постраждалого чи пацієнта до того як почалась кровотеча. При значній крововтраті розвивається геморагічний шок. Клінічна характеристика Артеріальна кровотеча. При даному виді кровотеч кров яскраво-червоного кольору, викидається з рани сильним пульсуючим струменем. Ця кровотеча найнебезпечніша і дуже інтенсивна. В такій ситуації зупинити кров можна тільки способом накладання артеріального джгута вище місця поранення. Є місця, де накласти джгут неможливо, в таких випадках використовують пальцеве перетискання, тампонаду, чи навіть стискальну пов'язку. Варто не забувати про те, що під джгут необхідно підкладати шматок м'якої тканини, щоб запобігти пошкодженню шкірного покриву та обов'язково занотувати аркуш з точно вказаним часом (год. хв.) накладання джгута. Влітку (при високій температурі повітря) час тримання джгуту у нерухомому положенні може досягати 1,5 — 2 год. Після закінчення можливого часу джгут необхідно поступово відпустити і через 5-10 секунд, за необхідності накласти знову на повторний час (якщо кровотеча відновлюється). Взимку (при низьких температурах повітря) максимальна тривалість накладання джгуту може сягати до 1 год. Звільнення від джгута проводимо таким же чином, як і у першому випадку. Венозна кровотеча. При даному виді кровотеч кров, темно-вишневого кольору, витікає менш інтенсивно, рідко має загрозливий характер. Однак потрібно пам'ятати, що при пораненні вен шиї і грудної клітки є небезпека виникнення в судинах негативного тиску під час глибокого вдиху. Пухирці повітря, проникаючи з потоком крові в серце, можуть викликати повітряну емболію — закупорку кровоносних судин (наприклад серця, легень)та стати причиною смерті. В даній ситуації припинити кровотечу можна способом пальцевого перетискання або накладання венозного джгута нижче місця поранення. Методика накладання джгута така ж сама, як і при його накладанні у випадку артеріальної кровотечі. Капілярна кровотеча. Даний тип кровотеч спостерігається при неглибоких порізах шкіри, саднах. Завдяки зсіданню крові капілярна кровотеча припиняється самостійно. Варто лише використати певні антисептичні засоби чи засоби з вмістом спирту для дезінфекції ушкодженої ділянки покриву. Паренхіматозна кровотеча. Паренхіматозна кровотеча виникає в разі пошкодження печінки, нирок, селезінки і завжди небезпечна для життя. Самостійної зупинки кровотечі майже ніколи не відбувається. У деяких випадках кровотеча може стати небезпечною не через кількість крові, яка витікає з ушкодженої судини, а внаслідок того, що кров викликає стискування життєво важливих органів. Так, скупчення крові в ендокарді може привести до стискування серця(тампонаді) та його зупинці, а скупчення крові в порожнині черепа приведе до стиснення мозку й смерті. При крововиливах у міжтканинні простори утворюються гематоми. Кровотечі небезпечні тим, що зі зменшенням кількості циркулюючої крові погіршується діяльність серця, що в свою чергу, знижує постачання киснем життєво важливі органи (мозок, серця, нирок, печінки). Це прискорює розвиток термінальних станів. Внутрішня та зовнішня кровотеча. Зовнішніми вважають такі кровотечі, за яких кров витікає в зовнішнє середовище через рани або природні отвори (наприклад, маткові або з кінцевих відділів кишечника). Таку кровотечу можна виявити досить легко. Клінічна картина під час зовнішньої кровотечі залежить від загальної тяжкості ушкоджень і калібру й характеру механіки ушкодження судини. Внутрішні кровотечі, симптоми яких можуть бути прихованими, ніколи не виникають як основна патологія. До них призводять або основне захворювання, травма, або низка супутніх обставин. Причинами виникнення внутрішніх кровотеч можуть бути: - відкриті та закриті травми живота, за яких можуть бути ушкоджені внутрішні органи (тонкий кишечник, селезінка, печінка); - розірваний яєчник чи кіста таза; - травматичні ушкодження попереку; - виразки кишківника та шлунка; - варикозне розширення вен шлунка або стравоходу; - розшарування аорти (у разі аневризму); - злоякісні пухлини шлунка, кишечника в стадії розпаду; - ушкодження стравоходу. Залежно від порожнини, у яку виливається кров, крововиливи можуть бути таких видів: - гемоперітонеум (кровотеча в черевну порожнину); - гемоторакс (кровотеча в грудну порожнину); - гемартроз (кровотеча в порожнину суглоба). У разі рівномірного просякнення кров’ю тканин виникає синець. Якщо кров зосереджується в тканинах, зокрема утворює порожнину, наповнену кров’ю, цей вид крововиливу називають гематомою. Головними ознаками внутрішньої кровотечі є: - виникнення на місці травми синця; - м’які тканини над місцем травми чутливі до болю, набряклі, тверді на дотик (наприклад, «твердий живіт» у разі внутрішньої кровотечі в черевну порожнину); - прискорений слабкий пульс; - прискорене дихання; - бліда, прохолодна на дотик шкіра; - нудота, блювання; - спрага; - кровотеча з природних отворів організму (рот, ніс, пряма кишка, кров у сечі тощо). Внутрішня кровотеча може бути спричинена недокрів’ям і симптомами, пов’язаними зі стисканням органів (легенів, головного мозку, серця). Гостре недокрів’я супроводжується ознаками колапсу й анемії. У найбільш складних випадках спостерігається сонливість, судоми, утрата свідомості, мимовільне виділення сечі та калу. Якщо внутрішня кровотеча триває декілька днів (хронічна), це може спричинити зміну кольору шкіри, знепритомніння постраждалого під час різкої зміни положення тіла. Інструменти для сильної кровотечи. Кровоспинні затискачи призначені для тимчасової зупинки кровотечі з просвіту перетнутої судини. В загальній хірургії найбільш широко використовують: - затискач Кохера (з насічкою на робочих губках і гострими зубцями на кінцях), якими зупиняється кровотеча із судин шкіри, підшкірної клітковини, фіксуються шкіра, апоневрози; - затискач Більрота з поперечними насічками, якими зупиняється кровотеча із судин м'язів, внутрішніх органів, серозних оболонок; - затискач «москіт» зі стоншеним кінчиком і поперечними насічками, якими зупиняється кровотеча із судин м'язів, внутрішніх органів, серозних оболонок; - затискач з овальними губками Пеана; - еластичні затискач Сатінського, який не порушує цілісність судинної стінки і тому використовується для короткочасного пережиму судин з метою часткового припинення кровотоку. Тимчасове повне або часткове виключення кровообігу в судинах проводять судинними затискачами або клемами. Часткової ізоляції бічного відділу судини від центрального кровотоку досягають за допомогою спеціальних Г-, С- або П-подібних затискачів. Такі ж затискачи застосовують і для тимчасової ізоляції від кровотоку деяких відділів серця (наприклад, вушка або частини передсердя). Для виключення частини просвіту аорти і легеневої артерії з метою накладення анастомозу Поттс запропонував використовувати циліндровий вікончатий затискач, який дозволяє зберегти потік крові по лівій підключичній артерії протягом всієї операції. При накладенні судинних анастомозів зручні парні затискачи або змонтовані в одній рукоятці. Три етапи ПДМД в умовах бойових дій. Перший етап. Надання допомоги «під вогнем» в червоній зоні. Перший етап – при наданні допомоги в «червоній зоні» рятувальник знаходиться під вогнем супротивника, що значно обмежує допомогу, яку він може надати. Допомога переважно складається з використання джгута і якнайшвидшого переміщення потерпілих у безпечне місце. В умовах бою бути бійцем-рятувальником – це вторинна місія. Основна функція – виконати первинну місію. Першим пріоритетом на полі бою є ведення вогню у відповідь і відбивання ворогів. Цілі під час надання допомоги пораненим в зоні обстрілу: 1) Виконати бойове завдання; 2) Запобігти більшій кількості; 3) Зберегти життя пораненого. Після завершення етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу надається медична допомога в «зоні укриття». Другий етап – надання медичної допомоги у військово-польових умовах в жовтій зоні. Починати ІІ етап надання медичної допомоги у військово-польових умовах після того, як рятувальник і поранений більше не знаходяться під прямим вогнем противника. На цьому етапі є більше часу для надання допомоги. При наданні медичної допомоги у військово-польових умовах медичне обладнання та матеріали часто обмежені тими, які були принесені на поле бою бійцем-рятувальником або окремими солдатами. процедури при наданні медичної допомоги у військово-польових умовах: Оцінити стан пораненого застосовуючи правило C-A-B-C (Критична кровотеча – Дихальні шляхи – Дихання – Циркуляція) і надати пораненому необхідну допомогу. Оглянути пораненого на наявність небезпечних для життя кровотеч. Зробити необхідні заходи для відновлення прохідності дихальних шляхів, включаючи введення носоглоткового повітроводу при необхідності. Обробити будь-які відкриті ушкодження грудної клітини. В разі напруженого пневмотораксу провести декомпресію. Перевірити стан кровоспинного джгута, якщо він застосовувався. Якщо на етапі надання медичної допомоги в умовах обстрілу ви накладали пораненому джгут для зупинки кровотечі з ран кінцівок, перевірити кровотечу. Оглянути пораненого на наявність незначних кровотеч. Оглянути пораненого на предмет наявності будь-яких необроблених ран на кінцівках, які можуть бути небезпечні для життя, і обробити їх. Продовжувати обробляти інші травми (накладення шин на переломи, перев’язка інших ран, опіків і т.д.). Ввести знеболюючі та антибіотики з польової аптечки IFAK. Використовуючи IFAK пораненого. Не використовувати свою польову аптечку, так як вона може знадобитися вам самим. Вживати необхідних заходів для запобігання розвитку шокового стану або надати допомогу при шоку, що вже розвинувся. Передати інформацію про медико-санітарну обстановку командиру підрозділу. При необхідності викликати військового парамедика (санітарного інструктора) з додатковими засобами. Повідомити командира підрозділу, якщо поранений не зможе продовжити виконання бойового завдання. Слідкувати за пораненим. Слідкувати за рівнем свідомості кожні 15 хвилин і диханням пораненого. Якщо він у свідомості – розмовляти з ним при можливості – підбадьорити, заспокоїти. В разі необхідності підготувати пораненого до евакуації. Записати дані клінічного огляду, відомості про виконані лікувальні заходи. Третій етап – надання допомоги під час тактичної евакуації в зеленій зоні. При здійсненні евакуації допомога надається до надходження постраждалого в пункт збору або до медичної установи. Розрізняють немедичну та медичну евакуацію. 1) Немедична евакуація потерпілого відноситься до переміщення потерпілих з використанням немедичного транспортного засобу або літального апарату. Під час такої евакуації рятувальник може перебувати з потерпілим для надання йому допомоги під час транспортування. 2) Медична евакуація відноситься до евакуації потерпілих з використанням спеціалізованого санітарного автомобіля або санітарного літака. На медичних транспортних засобах для евакуації (наземних і повітряних) присутній медичний персонал для надання потерпілим допомоги під час евакуації. В обох випадках допомога надається по протоколу C-A-B-C. Поранених слід оперативно переміщати на наступний рівень надання допомоги, інакше наявні цінні ресурси витрачатимуться на підтримання пацієнтів, що перешкоджатиме іншим постраждалим отримати допомогу. Надання ПДМД в секторі обстрілу. У секторі обстрілу слід зупиняти виключно! небезпечну для життя кровотечу (інтенсивне витікання крові з рани, видима калюжа крові. Якщо ви поряд з пораненим: Накладіть джгут на поранених кінцівках найближче до місця прикріплення кінцівки до тулуба, на форму, затягніть та перемістіть пораненого в укриття. Під час виконання будь-якої маніпуляції в секторі обстрілу поранений і той, хто його рятує, перебувають у небезпеці, тому все необхідно робити максимально швидко з дотриманням правил особистої безпеки (рятувальник не підіймається вище тіла пораненого, який лежить на землі). Передайте інформацію про обстановку керівнику підрозділу. Знімати з пораненого засоби захисту (шолом, бронежилет) не можна, оскільки Ви тим самим піддаєте себе та пораненого додатковому ризику бути ураженим вогнем противника. Транспортувати пораненого із сектору обстрілу слід тільки в тому разі, коли дозволяє тактична ситуація. Переведення пораненого в положення на животі (боці) виконується з метою зменшення ризику непрохідності дихальних шляхів через западання язика чи блювання. Обсяг домедичної допомоги: В секторі обстрілу: переведення з положення на спині в положення на животі; тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі (шия, кінцівки); В секторі укриття: контроль зупинки кровотечі, первинний огляд пораненого (визначення ознак життя), швидке обстеження з ніг до голови (пошук наявних пошкоджень), при необхідності – тимчасова зупинка кровотечі, якщо вона не була зупинена раніше (голова, тулуб), відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, герметизація ран грудної клітини (при пневмотораксі), підготовка до транспортування пораненого в безпечну зону. В секторі евакуації (МПР): контроль зупинки кровотечі, повторний огляд пораненого, детальне обстеження з ніг до голови (пошук наявних пошкоджень), накладання пов’язок на рани кінцівки і тулуба, фіксація переломів та шийного відділу хребта, надання домедичної допомоги під час транспортування пораненого до лікувального закладу (лікаря). Допомога у секторі обстрілу. Це допомога, що надається на місці поранення, стрілком–санітаром чи санітарним інструктором. В окремих випадках, коли дозволяє тактична ситуація, рішення приймають самостійно. Перш за все, побачивши поранення військовослужбовця, необхідно встановити голосовий контакт з ним, визначити місце поранення, можливість самостійно накласти джгут та самостійно переміститися в сектор укриття. Якщо поранений в змозі зробити це самостійно, немає необхідності ризикувати життям ще одного бійця. Наближаючись до пораненого, необхідно намагатись отримати якомога більше візуальної інформації про нього і місце події: чи сталося це на твоїх очах, в якому положенні лежить, які видимі пошкодження, сторонні предмети в тілі, чи є калюжі крові, де його особиста зброя, чи тобі додатково нічого не загрожує (прихована під тілом граната зі знятою чекою і т.і.). Ознаки життя пораненого в секторі обстрілу визначають тільки шляхом усного звертання до нього: „Тебе поранено? Тобі потрібна допомога?“― Відсутність відповіді трактують як непритомність і потребу в наданні домедичної допомоги. Визначати наявність дихання чи пульсу небезпечно, тому цього не слід робити. Знімати з пораненого засоби захисту (шолом, бронежилет) не можна, оскільки ти тим самим піддаєш себе додатковому ризику бути ураженим вогнем противника. Транспортувати пораненого із сектору обстрілу слід тільки в тому разі, коли дозволяє тактична ситуація. У секторі обстрілу можна виконати лише зупинку зовнішньої кровотечі при локалізації рани в ділянці рук чи ніг (видима рана, з якої витікає кров, пляма на одягу або калюжа крові під частиною тулуба, рукою чи ногою) за допомогою джгута (турнікета). Під час виконання будь-якої маніпуляції в секторі обстрілу поранений і той, хто його рятує, перебувають у небезпеці, тому все необхідно робити максимально швидко з дотриманням правил особистої безпеки (рятувальник не підіймається вище тіла пораненого, який лежить на землі). В секторі обстрілу домедичну допомогу надають у вигляді само- чи взаємодопомоги у відповідності до тактичної обстановки та за відповідними алгоритмами. Послідовність етапів дій за системою КОЛЕСО (К: Кровотеча; О: Огляд дихальних шляхів; Л: Легені, перевірка грудної клітки; Е: Ефективність кровообігу, гіпотермія; С: Серйозні травми голови та шиї; О: Оцінка свідомості та обігрів). Проведення первинного огляду пораненого за схемою CABC (КОЛЕСО) Дуже часто невідкладну медичну допомогу постраждалим доводиться надавати в екстремальних ситуаціях, коли існують додаткові фактори, що загрожують не тільки постраждалим, але і їх рятівникам. В таких випадках рятувальникам слід дотримуватися наступних принципів: - оглянути місце пригоди (визначити чи не загрожує небезпека рятувальникам та іншим людям); - провести первинний огляд постраждалого та надати йому невідкладну медичну допомогу за станом, що загрожує його життю; - провести вторинний огляд постраждалого та, при необхідності, надати йому допомогу при виявленні інших проблем. Огляд потерпілого рятувальник має проводити за алгоритмом САВС: С – критична кровотеча (Critical bleeding) Швидко перевірити пораненого на наявність кровотеч, що загрожують його життю (сильна артеріальна кровотеча) з ран на кінцівках. Наприклад, якщо у травмованого булла відірвана кінцівка, рукав його сорочки або штанина можуть бути червоними від крові. Якщо виявлено сильну кровотечу, потрібно: - швидко накласти кровоспинний або коліном (якщо поранено у ногу – то бажано коліном) надавити на точку стиснення артерій на пораненій кінцівці; - при явній кровотечі з рани, використати джгут якнайвище над раною поверх одягу і затягнути його, щоб зупинити кровотечу; - рукою прямий тиск на рану та тиском на рановий отвір бинтом (марлевим тампоном та т.п.). ПРИМІТКА: незначні порізи та рани, які не мають ознак кровотечі перев’язуються після закінчення первинного огляду. Під час огляду, якщо це можливо, з пораненим потрібно говорити. Підбадьорити і заспокоїти. Пояснити, яка допомога йому надається. Якщо поранений розмовляє, немає потреби перевіряти прохідність дихальних шляхів. А – прохідність дихальних шляхів (Airway) Якщо поранений непритомний, лежить на спині та у нього відсутні явні ознаки дихання, або дихання порушено, рятівник повинен оглянути ротову порожнину на наявність сторонніх тіл, блювотних мас тощо. Якщо вони є, за допомогою скрутки марлевого бинта, повернувши голову пораненого набік (до себе), він очищає ротову порожнину. Потім виконує трійний прийом Сафара шляхом розгинання голови, висунення нижньої щелепи вперед і відкривання рота. Для його виконання кладе одну руку на лоб потерпілого і відкидає голову назад повністю, водночас іншою рукою підіймає підборіддя, висуває нижню щелепу і відкриває рот. Протягом 10-20 секунд перевіряє наявність дихання технікою: чую, бачу, відчуваю. Визначає симптоми порушення прохідності дихальних шляхів: відсутність дихання і наростаюча синюшність обличчя. Якщо спостерігається блювання, слід покласти непритомного потерпілого у безпечне положення на живіт і виконувати огляд в цьому положенні або ж дозволити потерпілому зайняти будь-яке положення, яке найкраще захищає дихальні шляхи, включно з сидячим положенням. В – дихання (Breathing) Наступним рятівник перевіряє характер дихання: - Визначає симптоми, які можуть свідчити про порушення дихання: пришвидшена або сповільнена частота дихання, надмірна пітливість, наростаюча синюшність обличчя, непритомність. -Визначає ЧД (норма 16-18 вдихів за 1 хв). - Оцінює спосіб дихання, глибину вдихів та пасивність видиху, перевіряє, чи рухи грудної клітки симетричні. - Звертає увагу на ознаки пневмотораксу. При наявності ознак пневмотораксу, надає домедичну розширену допомогу відповідно до алгоритмів. С – кровообіг (Circulation) Наступним рятівник визначає наявність пульсу на променевій та сонній артеріях. Потім проводить капілярний тест – натиснення на нігтьову пластинку. При цьому, вона бліднішає і у нормі знову набуває рожевого кольору за 2 секунди. Оцінює колір слизових оболонок та шкіри на відкритих частинах (носогубний трикутник):сині, рожеві, бліді або мармурові. Зміна кольору може вказувати на невидиму(пропущену) кровотечу. Оцінює температуру кінцівок: холодна чи тепла. І звертає увагу на інші симптоми, які свідчили б про зміни у системі кровообігу, такі як порушення свідомості. Вторинний огляд травмованого виконують за схемою «СABCDE», тобто «з усіх боків, з голови до п’ят», де: - D (disability or neurologist status) – визначення змін у неврологічному статусі внаслідок травми; - E (exposure (undress) with temperature control) – огляд роздягнутого постраждалого з контролем температури. Тобто рятівник оглядає потерпілого на наявність інших ушкоджень (гематоми, деформації кісток, хрускіт при надавлюванні і т.д.). Огляд починається з голови і продовжується до ніг, метою є знайти усі рани, які не помітили під час первинного огляду. Кожного разу, коли ваші руки в рукавичках зникають з очей під тілом, ви повинні негайно витягнути їх і перевірити, чи є на долонях кров. Якщо побачите кров, негайно обробіть виявлену рану та зупиніть кожну виявлену кровотечу, надаючи перевагу тиснучим пов’язкам, перш ніж продовжувати огляд. Наступною метою є виявлення так званих відхилень тобто патологічної рухливості (там де її не повинно бути), інших анатомічних невідповідностей — деформацій, болю (якщо поранений притомний), крепітації (звуку, що виникає при натисненні на ділянки тіла пораненого, схожого на хруст снігу (або крохмалю), що свідчить про наявність повітря під шкірою або виникає при терті кісткових уламків один об інший). Закінчення огляду. По закінченні огляду, рятувальник здійснює фіксацію переломів та шийного відділу хребта, підготовку до транспортування потерпілого в безпечну зону. Робить запис на джгуті (одязі або обличчі пораненого) щодо часу накладення джгута. Усіх непритомних поранених, в яких присутнє дихання, після надання домедичної допомоги у безпечному місці, переводить в так зване ―стабільне положення― на животі (на боку), з метою зменшення ризику непрохідності дихальних шляхів через западання язика чи блювання. Потерпілий перебуває в стабільному положенні до моменту транспортування до лікувального закладу. По завершенню огляду, рятувальник записує висновки огляду, вказує об’єм наданої допомоги та зміни у стані пораненого у інформаційну медичну карту і передає з пораненим на наступний рівень допомоги. |